Провадження № 11-кп/803/800/25 Справа № 183/2633/24 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
13 лютого 2025 року м. Дніпро
Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря
судового засідання ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7
захисника ОСОБА_8
законного представника
обвинуваченого ОСОБА_9
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження №12023041350001511 за апеляційною скаргою заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури ОСОБА_10 на вирок Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 20 листопада 2024 року, ухвалений щодо
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Новомосковськ Дніпропетровської області, громадянина України, маючого базову середню освіту, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 ,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України,
Обставини, встановлені рішенням суду першої інстанції, короткий зміст оскаржуваного рішення.
Вироком Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 20 листопада 2024 року ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України та призначено покарання у виді позбавлення волі строком 5 років.
На підставі ст. 75, 104 КК України ОСОБА_7 звільнено від відбування призначеного йому покарання з випробуванням строком 1 рік, та покладено на нього обов“язки, визначені ст. 76 КК України.
Крім того судом вирішено питання про долю речових доказів.
Цим вироком дії обвинуваченого ОСОБА_7 кваліфіковано за ч. 4 ст. 185 КК України, саме як таємне викрадення чужого майна (крадіжці), вчинене в умовах воєнного стану
За встановлених судом обставин та детально викладених у вироку суду Так, 10 листопада 2023 року, приблизно о 21 годині 00 хвилин, неповнолітній ОСОБА_7 перебував у кухонному приміщенні будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , де в цей час перебували його батько ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 та ОСОБА_14 , які вживали алкогольні напої. О 22 годині 00 хвилин ОСОБА_14 , у зв'язку із втомою та алкогольним сп'янінням пішла відпочивати в спальне приміщення за вищевказаною адресою, де заснула. В цей момент у неповнолітнього ОСОБА_7 виник прямий умисел, спрямований на таємне викрадення чужого майна (крадіжку), а саме: мобільного телефону марки «Samsung Galaxy M12», 4/64 GB, блакитного кольору, який належав ОСОБА_14 та знаходився в кухонному приміщенні вказаного домоволодіння за вищезазначеною адресою.
Реалізуючи свій прямий умисел на таємне викрадення чужого майна (крадіжку), скориставшись тим, що ніхто не спостерігає за його діями, діючи з корисливих мотивів, в умовах воєнного стану, передбачаючи та бажаючи настання суспільно небезпечних наслідків, впевнившись, що його дії носять таємний характер та залишаються непомітними для оточуючих, неповнолітній ОСОБА_7 вимкнув мобільний телефон марки «Samsung Galaxy MI2», 4/64 GB, блакитного кольору, який належить ОСОБА_14 , та поклав його собі в кишеню штанів, тим самим таємно викрав вказаний телефон.
Далі неповнолітній ОСОБА_7 залишив місце скоєння кримінального правопорушення, розпорядившись викраденим майном на власний розсуд, спричинивши потерпілій ОСОБА_14 матеріальну шкоду в розмірі 3479 гривень.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала.
В апеляційній скарзі прокурор просить вирок суду першої інстанції скасувати та ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_7 покарання за ч. 4 ст. 185 КК України, із застосуванням ч. 1 ст. 69 КК України, у виді пробаційного нагляду строком на 1 рік, з покладенням на нього обов'язків, відповідно до ч. 1 ст. 101, п.п. 1,2 ч. 2 п. 4 ч. 3 ст. 59-1 КК України.
Обгрутовуючи заявлені вимоги прокурор посилається на те, що суд призначаючи покарання неповнолітньому обвинуваченому не дотримався вимог міжнародного та національного права під час здійснення правосуддя щодо дітей, внаслідок чого призначив ОСОБА_7 занадто суворе покарання, яке не відповідає його особі та ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.
Так, на переконання прокурора, суд першої інстанції належним чином не врахував всіх даних, що характеризують особу обвинуваченого, зокрема того, що останній критично оцінює свою поведінку, визнав провину, бажає виправити ситуацію та понести кримінальну відповідальність, виховується в неповній родині, де батьки несистематично цікавилися навчанням дитини, мати самоусунулась від виховання сина, тричі притягувалася до адміністративної відповідальності за ухилення від виконання батьківських обов'язків, родина перебувала під соціальним супроводом, як така що потрапила в складні життєві обставини, а також наявність пом'якшуючих покарання обставин та дуку потерпілої, яка не наполягала на суворому покаранні.
Вважає, що за вказаним ним обставин, суд першої інстанції безпідставно не застосував положення ст. 69 КК України, при призначенні обвинуваченому покарання.
Позиції учасників судового провадження.
Прокурор підтримала подану апеляційну скаргу, та з підстав, викладених у ній, просила її задовольнити, вирок суду першої інстанції скасувати та ухвалити новий вирок, яким призначити обвинуваченому покарання, із застосуванням положення ст. 69 КК України, у виді пробаційного нагляду.
В судовому засіданні обвинувачений, його законний представник та його захисник не заперечували проти задоволення апеляційної скарги прокурора.
Потерпіла, будучи повідомленим належним чином повідомлена про дату, час та місце апеляційного перегляду, до зали суду не з'явилася, заяв про відкладення судового засідання чи проведення апеляційного перегляду у іі присутності не подавала.
Мотиви апеляційного суду.
Відповідно до ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Висновки суду про доведеність винуватості обвинуваченого ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України, фактичні обставини кримінального провадження, проти яких не заперечували учасники провадження, у зв'язку з чим судовий розгляд було здійснено в порядку ч. 3 ст. 349 КПК України, в апеляційній скарзі не оскаржуються, тому перегляду не підлягають.
Перевіривши доводи апеляційної скарги прокурора про невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок його суворості, апеляційний суд дійшов такого висновку.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 50 КК, покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Відповідно до вимог статті 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень. Це покарання має відповідати принципам справедливості, співмірності й індивідуалізації. Для вибору такого покарання суд повинен урахувати ступінь тяжкості кримінального правопорушення, конкретні обставини його вчинення, форму вини, наслідки цього діяння, дані про особу винного, обставини, що впливають на покарання, ставлення винної особи до своїх дій, інші обставини справи, які впливають на забезпечення відповідності покарання характеру й тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.
Суд призначає покарання: у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу; відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Як видно з оскаржуваного вироку, ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні за вчинення злочину, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України, таємне викрадення чужого майна (крадіжці), вчинене в умовах воєнного стану.
Вказаний злочин, відповідно до ст. 12 КК України є тяжким, санкція статті за який передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від 5 до 8 років.
Разом з цим, з матеріалів кримінального провадження видно, що ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , вчинив інкримінований йому злочин 10 листопада 2023 , тобто на час вчинення злочину він був неповнолітній.
Особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх визначені в розділі XV КК України.
Згідно з ч. 1 ст. 103 КК України, при призначенні покарання неповнолітньому суд, крім обставин, передбачених у статтях 65-67 цього Кодексу, враховує умови його життя та виховання, вплив дорослих, рівень розвитку та інші особливості особи неповнолітнього.
Відповідно п. 5 ч. 1 ст. 98 КК України до неповнолітніх, визнаних винними у вчиненні кримінального правопорушення, судом можуть бути застосовані такі основні види покарань, зокрема як позбавлення волі на певний строк.
Згідно з статтею 102 КК України покарання у виді позбавлення волі особам, які не досягли до вчинення злочину вісімнадцятирічного віку, може бути призначене на строк від шести місяців до десяти років, крім випадків, передбачених пунктом 5 частини третьої цієї статті. Неповнолітні, засуджені до покарання у виді позбавлення волі, відбувають його у спеціальних виховних установах.
Пунктом 3 ч. 3 вказаної статті визначено, що покарання у виді позбавлення волі призначається неповнолітньому: за тяжкий злочин - на строк не більше семи років.
Обираючи вид та розмір покарання обвинуваченому ОСОБА_7 , суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке є тяжким злочином, особу обвинуваченого, який вину визнав повністю, раніше не судимий, на обліку у лікарів не перебуває, за місцем проживання характеризується посередньо, шкоду, завдану його діями потерпілій не відшкодував, при цьому, потерпіла не наполягала на призначенні ОСОБА_7 суворого покарання.
Крім того, суд взяв до уваги висновок досудової доповіді, відповідно до якої родина ОСОБА_7 є неповною, батьки розлучені, але підтримують добрі стосунки, що позитивно впливають на останнього. Однак відповідно до характеристика з Роздорського ліцею під час навчання батьки обвинуваченого не систематично цікавились навчанням дитини. Згідно з характеристики Роздорської селищної ради ОСОБА_9 , самоусунулась від виховання ОСОБА_7 , тричі притягувалась до адміністративної відповідальності за ухилення батьківських обов'язків щодо забезпечення необхідних умов навчання та виховання неповнолітньої дитини. Сім'я перебувала під соціальним супроводом, як сім'я, яка потрапила в складні життєві обставини. На підставі викладеного орган пробації дійшов висновку, що виправлення неповнолітнього ОСОБА_7 без позбавлення або обмеження волі на певний строк можливе з покладенням на нього відповідних обов'язків на підставі ст.76 КПК України.
Обставин, що пом'якшують покарання відповідно до ст. 67 КК України суд визнав, щире каяття та вчинення злочину неповнолітнім.
Обставин, які обтяжують покарання судом не встановлено.
Цим обставинам, суд надав у сукупності належну і обґрунтовану оцінку й дійшов законного і справедливого висновку про необхідність призначення покарання обвинуваченому ОСОБА_7 , в межах санкції статті, у виді позбавлення волі на строк 5 років, з урахуванням норм Загальної частини КК України, без ізоляції від суспільства, але в умовах здійснення контролю за його поведінкою під час звільнення від відбування покарання з випробуванням, із застосуванням положень ст. 75, 76, 104 КК України, з чим погоджується і суд апеляційної інстанції та не вбачає підстав для призначення обвинуваченому іншого виду покарання, не передбаченого санкцією інкримінованого кримінального правопорушення, з огляду на таке.
Підстави для призначення більш м'якого покарання, ніж це передбачено відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу за вчинений злочин, визначаються положеннями ст. 69 цього Кодексу, що також визначено законодавцем у згаданій ст. 65 КК України, яка регулює загальні засади призначення покарання.
Статтею 69 КК передбачено, що за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, вмотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання в Загальній частині цього Кодексу.
Частина 1 цього положення надає повноваження суду у виключних випадках призначити більш м'яке покарання, ніж мінімальне покарання, передбачене законом за відповідне кримінальне правопорушення, лише «за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення». Таке формулювання призводить до висновку, що застосування статті 69 КК можливе, якщо певні обставини або сукупність обставин одночасно відповідають двом умовам, визначеним в законі: вони (1) можуть бути визнані такими, що пом'якшують покарання відповідно до частин 1 та/або 2 статті 66 КК, і (2) істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.
Ці обставини чи сукупність обставин мають знаходитися в причинному зв'язку з цілями та/або мотивами кримінального правопорушення, роллю, яку виконувала особа, визнана винуватою, у вчиненні кримінального правопорушення, її поведінкою під час вчинення кримінального правопорушення та іншими факторами, які безпосередньо впливають на суспільну небезпеку кримінального правопорушення та/або небезпечність винуватця. Суд, посилаючись при призначенні покарання на статтю 69 КК, зобов'язаний не лише перерахувати обставини, що можуть бути враховані як такі, що пом'якшують покарання, а й обґрунтувати, виходячи із загальних засад призначення покарання, яким чином сукупність таких обставин істотно знизила тяжкість вчиненого кримінального правопорушення.
У даному випадку, суд апеляційної інстанції, як і суд першої інстанції не встановив обставин, які істотно знижують ступінь суспільної небезпеки вчиненого кримінального правопорушення та таких обставин, які б вказували на їх зв'язок з вчиненим кримінальним правопорушенням і чому вони та в який спосіб істотно знизили його тяжкість, що було б підставою для застосування положень ст. 69 КК України.
Посилання прокурора на те, що суд належним чином не врахував всіх даних, що характеризують особу обвинуваченого, зокрема того, що останній критично оцінює свою поведінку, визнав провину, бажає виправити ситуацію та понести кримінальну відповідальність, виховується в неповній родині, де батьки несистематично цікавилися навчанням дитини, мати самоусунулась від виховання сина, тричі притягувалася до адміністративної відповідальності за ухилення від виконання батьківських обов'язків, родина перебувала під соціальним супроводом, як така що потрапила в складні життєві обставини, а також наявність пом'якшуючих покарання обставин та дуку потерпілої, яка не наполягала на суворому покаранні, та безпідставно не застосував до обвинуваченого положення ст. 69 КК України, є необгрунтованими, оскільки судом вказаним обставинам було надано оцінку в сукупності з іншими обставинами, які впливають на вид та розмір покарання, та у зв'язку з чим суд обґрунтовано застосував до обвинуваченого інститут звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Разом з цим, прокурор посилаючись в апеляційній скарзі на безпідставне не застосування судом положень ст. 69 КК України, з огляду на вищезазначені обставини, не вказує, яким чином сукупність цих обставин та обставин, що пом'якшують покарання ОСОБА_7 , на його думку, істотно знижують ступінь суспільної небезпечності вчиненого ним кримінального правопорушення та не навів переконливого обґрунтування застосування положень ст. 69 КК, в аспекті реалізації приписів статей 50, 65 цього Кодексу.
За наведених обставин, призначаючи ОСОБА_7 покарання, суд виходив з положень ст. 65 КК України, а саме - принципів законності, справедливості, індивідуалізації, а також достатності покарання для подальшого виправлення та попередження скоєння нових кримінальних правопорушень, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, його наслідків, обставин, що пом'якшують покарання, в тому числі і тих, на які апелянт посилається в апеляційній скарзі, особу обвинуваченого та думку потерпілої, тому призначення покарання, яке просить прокурор в апеляційній скарзі у виді пробаційного нагляду із застосуванням ст. 69 КК України та покладенням обов'язків, передбачених ст. 59-1 КК України, колегія не вбачає.
Крім того апеляційний суд звертає увагу на те, що шкоду потерпілій до цього часу не відшкодовано, при цьому в судовому засіданні обвинувачений повідомив, що на даний час він офіційно працевлаштований, та обставин, які перешкоджають йому відшкодувати шкоду потерпілій навести не зміг.
При цьому, прокурор, посилаючись на те, що обвинувачений у випадку порушення ним умов випробування, буде направлений до відбування призначеного судом покарання у виді позбавлення волі, фактично допускає те, що відбування обвинуваченим покарання в умових здійснення над ним контролю уповноваженим органом, не буде сприяти його виправленню та запобіганню вчиненню інших кримінальних правопорушень.
Підсумовуючи зазначене, апеляційний суд вважає, що у цьому випадку підстави для застосування до ОСОБА_7 положень ст. 69 КК України відсутні, оскільки судом першої інстанції не встановлено, а в апеляційній скарзі не наведено обставин які б істотно знижували тяжкість вчиненого кримінального правопорушення та свідчили б про те, що призначення покарання у мінімальному розмірі, яке передбачено санкцією статті, буде явно не справедливим, у зв'язку з чим апеляційна скарга прокурора не підлягає задоволенню, а вирок суду першої інстанції є законним, обґрунтованим та достатньо мотивованим, у зв'язку з чим не підлягає зміні або скасуванню.
Керуючись ст. 404, 405, 407 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури ОСОБА_10 - залишити без задоволення.
Вирок Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 20 листопада 2024 року, ухвалений щодо ОСОБА_7 - залишити без змін.
Ухвала набирає чинності з моменту її проголошення і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4