Єдиний унікальний номер 722/25/25
Номер провадження 2/722/175/25
19 лютого 2025 року м. Сокиряни
Сокирянський районний суд Чернівецької області
в складі:
головуючого судді Припхан І.І.
секретаря судового засідання Козак А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Сокиряни в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спорту Служба у справах дітей Сокирянської міської ради Дністровського району Чернівецької області про розірвання шлюбу, визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів,
Позивач ОСОБА_1 звернувся до Сокирянського районного суду Чернівецької області з вищевказаним позовом.
Обґрунтовуючи позовні вимоги посилався на те, що 05.10.1996 року між ним та відповідачкою було укладено шлюб, який зареєстрований відділом реєстрації актів громадянського стану Чернівецького міськвиконкому м. Чернівці Чернівецької області. За час перебування у шлюбі у сторін народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Шлюбні відносини між сторонами фактично припинилися, з відповідачкою не спілкуються, проживають окремо, не пов'язані спільним побутом та не мають взаємних прав та обов'язків. Спільне життя між сторонами не склалось через різні погляди на подальше подружнє життя, розподіл сімейних обов'язків та вирішення питань сім'ї. Відповідачка з січня 2024 року проживає у с. Ломачинці Дністровського району Чернівецької області, де винаймає житло. Відстань між сторонами призвела до серйозних розбіжностей у поглядах на сімейне життя. Шлюб між ними існує формально, сім'я розпалась, а подальше збереження шлюбу суперечить їх інтересам. Неповнолітній син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає разом з ним та перебуває на його утриманні. Відповідачка є здоровою та працездатною особою, з її матеріальне становище з вбачається можливість сплачувати щомісячно аліменти.
За наведених обставин просив суд розірвати шлюб ним та відповідачкою, сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , залишити проживати з ним, та стягнути з відповідачки аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частки її заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісяця, починаючи з дня звернення до суду з позовом і до досягнення дитиною повноліття.
Позивач у судове засідання не з'явився, проте направив до суду заяву, в якій просив розглянути справу без його присутності, позовні вимоги підтримав повністю та просив їх задовольнити.
Відповідачка у судове засідання також не з'явилась, однак направила до суду заяву, в якій позовні вимоги визнала в повному обсязі, просила розглянути справу за її відсутності.
Представник третьої особи Служби у справах дітей Сокирянської міської ради Дністровського району Чернівецької області Гладкий О.М. у судове засідання також не з'явився, натомість подав до суду заяву, в якій просив провести судове засідання без його участі у зв'язку зі службовою зайнятістю. Позовні вимоги підтримав у повному обсязі.
Підстав, передбачених ч.2 ст.223 ЦПК України, для відкладення розгляду справи не встановлено, у зв'язку з чим судом прийнято рішення про розгляд справи за відсутності сторін.
У зв'язку з неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, у відповідності до вимог ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Згідно ч.1 ст.2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частиною першою ст.4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно вимог ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до вимог ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовна заява є обґрунтованою та підлягає задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до ч.1 ст.82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.
Згідно свідоцтва про одруження серії НОМЕР_1 виданого 05.10.1996 року, сторони 05.10.1996 року зареєстрували шлюб у відділі реєстрації актів громадянського стану Чернівецького міськвиконкому м. Чернівці Чернівецької області, про що складено відповідний актовий запис № 1448.
За час перебування у шлюбі у сторін народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданого 06.08.2008 року, відділом реєстрації актів цивільного стану Чернівецького міського управління юстиції.
Сторони підтвердили поданими заявами, що стосунки, які існують між ними виключають можливість збереження сім'ї, сторони миритись не бажають, шлюб їх існує формально, а тому зберігати його не доцільно.
За приписами ч. 1 ст. 110 Сімейного кодексу України позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя.
Згідно ст.24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу, не допускається.
Як вбачається з ч. 2 ст. 112 Сімейного кодексу України, суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Відповідно до правової позиції Пленуму Верховного Суду України, викладеної в пункті 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя»: проголошена Конституцією України охорона сім'ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. Із цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з'ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя.
Виходячи з цього, кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до шлюбних відносин, примушування до їх збереження, є порушенням права дружини, чоловіка на особисту недоторканість.
Відповідно до ч. 1 ст. 206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.
Відповідач визнала позовні вимоги в повному обсязі.
Таким чином, у суду відсутні підстави для примусового збереження сім'ї між сторонами при наявності категоричного заперечення щодо цього позивача.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що шлюб між сторонами слід розірвати.
Щодо залишення на проживання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком, який самостійно виховує та утримує сина, слід зазначити таке.
Згідно довідки №662744 про зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб від 30.12.2024 року вбачається, що позивач ОСОБА_1 та його син ОСОБА_3 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до акту №4 підтвердження фактичного місця проживання від 02.01.2025 року, виданого комунальним підприємством «Містосервіс», за вказаною вище адресою на час перевірки дійсно зареєстровані та проживають ОСОБА_1 , 1975 року народження та ОСОБА_3 , 2008 року народження, про що свідчили сусіди.
Як вбачається із копії договору оренди будинку від 15.01.2024 року, ОСОБА_2 орендує будинок за адресою: АДРЕСА_2 .
Згідно виписки із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого ОСОБА_3 : дитина знаходиться на спостереженні КНП Центр ПМСД «РОША». Декларація укладена з сімейним лікарем ОСОБА_4 . Декларація № 0001-МЕ7Н-Е010 з 15.09.2024 року (поновлена). Дитина спостерігається у кардіолога, отоларінголога, ортопеда - травматолога, ендокринолога. Протягом останніх 5-ти років за медичною допомогою та на профілактичні огляди в КНП Центр ПМСД «РОША» з дитиною ОСОБА_3 звертався батько ОСОБА_1 .
Згідно характеристики виданої класним керівником щодо учня ОСОБА_3 , 2008 року народження батько ОСОБА_1 приділяє належну увагу вихованню сина, цікавиться успіхами дитини, системно відвідує батьківські збори, забезпечує дитину усім необхідним.
Як вбачається з висновку практичного психолога-консультанта від 03.03.2025 року складеного психологом ОСОБА_5 , в результаті проведення напівструктурованого інтерв'ю з дитиною, було встановлено що матір повністю позбавила дитину свого піклування, з ним не спілкується, не вітає зі святами, не відвідує дитину, не вчиняє жодних дій спрямованих на встановлення психоемоційного зв'язку між матір'ю та дитиною. Психолог зазначала, що особливо травмуючими для дитини були події, коли матір не проявила увагу та не привітала сина з днем народження. Тому враховуючи емоційний стан дитини, його особистісні та індивідуальні особливості, необхідності зменшення рівня психологічної травматизації, створення сприятливої психологічної атмосфери, є несприятливим для психіки дитини його спілкування з матір'ю.
Згідно наданих письмових пояснень ОСОБА_3 , останній проживає з батьком і саме він забезпечує його потреби та догляд, оплачує додаткові заняття, репетитора, продукти харчування, мама не займається його вихованням, не цікавиться його життям.
Відповідно до ч.3 ст.51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Відповідно до ст.8 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідно з ч.8 ст. 7 СК України, регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
Згідно з ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Законодавство України не містить норм, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.
Частинами 1, 2 ст. 6 СК України визначено, що правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття. Малолітньою вважається дитина до досягнення нею чотирнадцяти років. Неповнолітньою вважається дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років.
Відповідно до ч.2 ст. 29 ЦК України фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Відповідно до ст.150 Сімейного кодексу України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов'язані поважати дитину. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов'язку батьківського піклування щодо неї.
Згідно ст.155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
У відповідності до ст.160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.
Відповідно до ч.1 ст.161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Під час вирішення спору щодо місця проживання дитини суд бере до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини (ч.2 ст.161 СК України).
Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю.
Але даний принцип не можна тлумачити таким чином, що у матері дитини наявна перевага перед батьком при вирішенні питання щодо визначення місця проживання дитини, приймаючи до уваги рівність прав обох батьків щодо дитини, що витікає як зі ст.141 Сімейного кодексу України, так і зі змісту Конвенції про права дитини.
Верховний Суд у складі колегії суддів третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 15.01.2020 року у справі №200/952/18, зазначив, що за загальним правилом за відсутності спору щодо того з ким із батьків будуть проживати неповнолітні діти суд може вирішити питання про залишення проживання дитини з матір'ю чи батьком одночасно із вимогою про розірвання шлюбу.
Позивач, як батько дитини, просить визначити місце проживання дитини із ним, оскільки дитина постійно проживає із ним, він забезпечує сина усім необхідним для його життя, навчання та розвитку.
З врахуванням наведеного, суд прийшов до висновку, що батько створив належні умови для виховання та розвитку сина, забезпечує його належним доглядом та опікою, у повній та достатній мірі приділяє час дитині, задовольняє гармонійний розвиток її особистості в атмосфері любові, моральної та матеріальної забезпеченості. Дані обставини підтверджують наявність тісного зв'язку батька із своєю дитиною, підтримання якого є життєво необхідним для дитини такого віку.
Крім цього, визначення місця проживання дитини разом із батьком, не позбавляє матір права на особисте спілкування з дитиною та прийняття участі у їх вихованні.
У відповідності до ч.2 ст.315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Велика Палата Верховного Суду 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22 своєю постановою у справах про встановлення факту самостійного виховання батьком дитини надала правовий висновок та встановила наступний порядок розгляду таких справ.
З огляду на зазначене, вбачається, що у справі, яка розглядається, наявний спір про право - зокрема, спір щодо участі одного з батьків у вихованні дитини та/або ухилення від участі у вихованні, який підлягає розгляду в порядку позовного провадження з обов'язковим залученням органу опіки та піклування (частини четверта, п'ята статті 19 СК України).
Доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов'язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов'язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов'язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.
Такий факт одноосібного виховання дитини одним із батьків не може встановлюватись у безспірному порядку або за домовленістю батьків дитини, в тому числі на підставі укладеного між ними договору або на підставі судового рішення, ухваленого за правилами окремого провадження, оскільки в такому питанні завжди існуватиме загроза порушення принципу дотримання найкращих інтересів дитини.
Факт, про встановлення якого просить ОСОБА_1 , не підлягає з'ясуванню в порядку окремого провадження, оскільки з поданої заяви вбачається спір про право, який не може розглядатися в судовому порядку безвідносно до дій заінтересованих осіб щодо конкретних прав, свобод та інтересів заявника.
Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов'язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов'язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов'язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов'язків з виховання дитини.
При цьому, встановлення даного факту для позивача має важливе юридичне значення, оскільки надасть можливість для оформлення документів щодо соціальної допомоги.
Таким чином, з огляду на вищезазначене суд вбачає за можливе, встановити факт утримання та самостійного вихованням батьком дитини, оскільки це повністю підтверджується наданими доказами, а тому позовні вимоги у цій частині слід задовольнити.
Крім того, зазначене не заперечувалось матір'ю дитини, що підтверджується поданою до суду нотаріально засвідченою заявою відповідачки ОСОБА_2 про повне та беззаперечне визнання вимог викладених у позовній заяві, що у свою чергу також підтверджує факт здійснення батьком самостійного виховання малолітньої дитини та її перебування на повному утриманні батька.
Відносно позовної вимоги ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_2 на його користь аліментів на утримання дитини, суд зазначає таке.
Судом з долучених позивачем доказів встановлено, що дитина ОСОБА_3 знаходиться на утриманні ОСОБА_1 .
Разом з тим, частиною першою ст.180 Сімейного кодексу України передбачено, що батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Згідно зі ст. 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (в редакції зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21 грудня 1995 року), яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789-ХІІ від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. При цьому, батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Згідно ч.3 ст.181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Частиною першою ст.182 СК України встановлено обставини, які враховує суд при визначені аліментів: стан здоров'я та матеріальне становища дитини; стан здоров'я та матеріальне становища платника аліментів; наявності на утриманні платника аліментів інших осіб; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.
Відповідно до ч.2 ст.182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Між сторонами не досягнуто угоди про виплату аліментів у добровільному порядку. Спільна дитина сторін здорова. Відповідачка є особою працездатного віку, а тому з врахуванням зазначеного вище, має об'єктивну можливість сплачувати кошти на утримання дитини.
Суд вважає встановленою обставиною те, що спільна дитина сторін проживає разом з батьком, позивачем по справі, що визнала у заяві відповідачка та підтверджується наданими суду доказами.
Зважаючи на вищевикладене, суд приходить до переконання, що з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання сина ОСОБА_3 слід стягувати аліменти в розмірі 1/4 частки з усіх видів її доходу щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. При визначенні розміру аліментів суд бере до уваги обставини, зазначені в ч. 1 ст. 182 СК України, відсутність інших документально підтверджених утриманців у відповідачки, визнання нею позовних вимог щодо стягнення аліментів. При цьому суд вважає, що аліменти у вказаному розмірі є гарантованими, справедливими, розумними та необхідними для забезпечення гармонійного розвитку дітей.
За змістом ч. 1 ст. 191 СК України, аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову.
Відтак, стягнення аліментів на дитину, на вимогу зазначеній вище нормі ЦПК України, слід розпочати від дня пред'явлення позову, а саме з 07.01.2025 року.
Відповідно до положень ч.1 ст.141 ЦПК України з відповідача підлягають стягненню на користь позивачки понесені нею судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2422,20 грн.
Відповідно до ч.3 ст.141 ЦПК України якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.
Таким чином, з відповідачки на користь держави підлягає стягненню судовий збір за позовну вимогу (про стягнення аліментів) в розмірі 1211,20 грн.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.150, 155, 160, 161 СК України, ст.ст.2, 5, 10, 12, 13, 247, 258, 259, 263-265, 268, 293-294, 315-319 ЦПК України, суд,
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спорту Служба у справах дітей Сокирянської міської ради Дністровського району Чернівецької області про розірвання шлюбу, визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів - задовольнити.
Розірвати шлюб між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , укладений 05.10.1996 року відділом реєстрації актів громадянського стану Чернівецького міськвиконкому м. Чернівці Чернівецької області, за актовим записом № 1448.
Визначити місце проживання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , по місцю його реєстрації за адресою АДРЕСА_1 , який самостійно виховує та утримує сина.
Стягувати із ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП - НОМЕР_3 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 та фактично проживаючої за адресою: АДРЕСА_2 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП - НОМЕР_4 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 її заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісяця, починаючи з 07.01.2025 року і до досягнення дитиною повноліття.
Допустити негайне виконання рішення суду, в межах платежу за один місяць.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП - НОМЕР_3 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 та фактично проживаючої за адресою: АДРЕСА_2 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП - НОМЕР_4 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 понесені ним судові витрати у розмірі 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн. 40 коп.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП - НОМЕР_3 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 та фактично проживаючої за адресою: АДРЕСА_2 , на користь держави: отримувач коштів: ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106, код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37993783, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), рахунок отримувача: UA908999980313111256000026001, код класифікації доходів бюджету: 22030106 судовий збір в сумі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн. 20 коп.
Копію рішення суду про розірвання шлюбу після набрання ним законної сили надіслати до органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем ухвалення рішення для внесення відомостей до Державного реєстру актів цивільного стану громадян та проставлення відмітки в актовому записі про шлюб.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Чернівецького апеляційного суду через Сокирянський районний суд Чернівецької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строків подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя : І.І. Припхан