Справа № 465/3133/24 Головуючий у 1 інстанції: Сабара Л. В.
Провадження № 22-ц/811/3102/24 Доповідач в 2-й інстанції: Ванівський О. М.
20 лютого 2025 року м. Львів
Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Ванівського О.М.,
суддів: Цяцяка Р.П., Шеремети Н.О.,
секретаря: Ковальчука Ю.П.,
з участю: апелянта ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові в залі суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сихівського районного суду м.Львова від 10 вересня 2024 року у справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УНІКА» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди,-
В квітні 2024 року ПАТ «СК «УНІКА» звернулося до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 , в якому просив стягнути шкоду у розмірі 139 706,38 грн., а також судові витрати.
В обґрунтування позовних вимог покликався на те, що 07.06.2023 між позивачем та ОСОБА_2 укладено договір добровільного страхування №826002/4615/0001832, предметом якого є страхування транспортного засобу марки «Jaguar I-Pace», р.н. НОМЕР_1 . 13.11.2023 відбулась ДТП за участю застрахованого транспортного засобу та автомобілю марки «Citroen C5», р.н. НОМЕР_2 , ІВ, під керуванням відповідача ОСОБА_1 . Постановою Франківського районного суду м. Львова від 02.02.2024 у справі №465/9579/23 встановлено, що вказана ДТП відбулась внаслідок порушення відповідачем Правил дорожнього руху. Внаслідок пригоди, власнику застрахованого автомобіля завдано майнової шкоди. Відповідно до умов договору страхування, ПАТ «СК «Уніка» на підставі страхового акту №14551686794, здійснило виплату страхового відшкодування у розмірі 299 706,38 грн. Таким чином, виплативши страхове відшкодування, позивач набув права зворотної вимоги до відповідача. Цивільно-правова відповідальність відповідача була застрахована в АТ «СГ «ТАС» відповідно до полісу ЕР/212935575, згідно з яким ліміт відповідальності страховика становить 160 000,00 грн., франшиза - 0,00 грн. АТ «СГ «ТАС» виконало своє зобов'язання, сплативши позивачу страхову суму 160 000,00 грн. Водночас, сума страхового відшкодування компенсована лише частково, а тому просить стягнути з відповідача різницю між сумою страхового відшкодування, здійсненого позивачем, та сумою страхового відшкодування, здійсненого страховиком відповідача, у розмірі 139 706,38 грн.
Рішенням Сихівського районного суду м.Львова від 10 вересня 2024 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УНІКА» шкоду у розмірі 139 706 (сто тридцять дев'ять тисяч сімсот шість) гривень 38 (тридцять вісім) копійок.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УНІКА» судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору, в розмірі 3 028 (три тисячі двадцять вісім) гривень.
Рішення суду оскаржив ОСОБА_1 , подавши апеляційну скаргу.
З рішенням суду не погоджується, вважає, що суд першої інстанції не з'ясував обставин, що мають значення для справи, а висновки суду не відповідають обставинам справи.
Вказує, що обов?язок виплатити страховику у порядку регресу суму сплаченого страхового відшкодування у винної особи виникає виключно у випадку, якщо це спричинило неможливість перевірити обставини дорожньо-транспортної пригоди власними силами і запобігти необгрунтованим виплатам. Якщо ж факт настання страхового випадку: зафіксований правоохоронними органами; особа, винна в дорожньо-транспортній пригоді, притягнута до адміністративної відповідальності; страховик сплатив страхове відшкодування, то сам по собі факт неповідомлення страховика про настання страхового випадку не є підставою для виплати страхового відшкодування в порядку регресу.
Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення апелянта ОСОБА_1 , перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам.
Згідно з вимогами ч.1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення;8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції прийшов до висновку що до ПАТ «СК «УНІКА» перейшло право вимоги на отримання від винної особи різниця між завданою шкодою (299 706,38 грн.) та розміром страхового відшкодування (160 000,00 грн.), що становить 139 706,38 грн.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції.
Встановлено, що 07.06.2023 між ПАТ «СК «Уніка» та ОСОБА_2 укладено договір добровільного страхування наземного транспорту «КАСКО» №826002/4615/0001832, предметом якого є майнові інтереси страхувальника, що не суперечать закону, пов'язані із володінням, користуванням і розпорядженням транспортним засобом марки «Jaguar I-Pace», р.н. НОМЕР_1 .
13.11.2023 о 08.25 год. на вул. Русових, 4 у м. Львові, ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом марки «Citroen С5», р.н. НОМЕР_3 , не врахував дорожньої обстановки, належно не зреагував на її зміну, рухаючись через перехрестя, не дав дорогу автомобілю, який завершував рух, що призвело до зіткнення з автомобілем марки «Jaguar I-Pace», р.н. НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_2 , внаслідок чого автомобілям завдано механічних пошкоджень.
Постановою Франківського районного суду м. Львова від 02.02.2024 у справі №465/9579/23 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.
На підставі заяви власника застрахованого транспортного засобу марки «Jaguar I-Pace», р.н. НОМЕР_1 , а також договору страхування №826002/4615/0001832 від 07.06.2023, ПАТ «СК «Уніка» складено страховий акт №14551686794 від 30.11.2023, яким визначено суму страхового відшкодування, що становить 299 706,38 грн.
На підставі викладеного, 01.12.2023 ПАТ «СК «Уніка» здійснило виплату суми страхового відшкодування у розмірі 299 706,39 грн., що підтверджується платіжною інструкцією №128004.
На момент скоєння вказаної дорожньо-транспортної пригоди, цивільно-правова відповідальність відповідача ОСОБА_1 , як власника автомобіля марки «Citroen С5», р.н. НОМЕР_3 , була застрахована у АТ «СГ «ТАС» відповідно до полісу серії ЕР №212935575. Ліміт відповідальності страховика становить 160 000,00 грн., франшиза - 0,00 грн.
АТ «СГ «ТАС» виконало своє зобов'язання, сплативши позивачу страхову суму 160 000,00 грн.
Згідно зі статтею 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
За загальним правилом, відповідальність за шкоду несе боржник - особа, яка завдала шкоди. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки - особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом (частина друга статті 1187 ЦК України).
Разом з тим правила регулювання деліктних зобов'язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачено такий обов'язок.
Так, відповідно до статті 999 ЦК України законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування). До відносин, що випливають з обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.
Обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється, зокрема, з метою забезпечення відшкодування шкоди майну потерпілих внаслідок ДТП та захисту майнових інтересів страхувальників (стаття 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
Об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 вказаного Закону).
Згідно зі статтею 6 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є дорожнього-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
Відповідно до частини першої статті 990 ЦК України страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступник) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката).
Частиною першою статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Дії осіб, у разі настання дорожньо-транспортної пригоди, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), визначені у статті 33 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику заяву про страхове відшкодування (частина перша статті 35 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»). Вказаною нормою також визначено вимоги до змісту та необхідних додатків до заяви про страхове відшкодування.
Відповідно до частини першої статті 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Стаття 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачає право страховика подати після виплати страхового відшкодування регресний позов до страхувальника за наявності певних умов.
Згідно зі статтею 27 Закону України «Про страхування» та статтею 993 ЦК України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 04.07.2018 року № № 755/18006/15-ц, прийшла до висновку про те, що стаття 1191 ЦК України та стаття 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», з одного боку, і стаття 993 ЦК України та стаття 27 Закону України «Про страхування», з іншого боку, регулюють різні за змістом правовідносини.
У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов'язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди.
Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку. Після такої виплати деліктне зобов'язання припиняється його належним виконанням страховиком замість завдавача шкоди. За умов, передбачених у ст. 38 вказаного Закону та ст. 1191 ЦК України, цей страховик набуває право зворотної вимоги (регрес) до завдавача шкоди на суму виплаченого потерпілому страхового відшкодування.
Натомість, згідно зі статтями 993 ЦК України та 27 Закону України «Про страхування», до страховика потерпілого переходить право вимоги до завдавача шкоди у деліктному зобов'язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Після такої виплати деліктне зобов'язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому у деліктному зобов'язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування. Такий перехід права вимоги є суброгацією.
Основною характерною ознакою суброгації є збереження того зобов'язання, яке виникло із заподіяння шкоди і у зв'язку з яким було виплачене страхове відшкодування, й зміна в ньому кредитора.
Під час суброгації нового зобов'язання із відшкодування збитків не виникає - відбувається заміна кредитора: потерпілий, яким є страхувальник або вигодонабувач, передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Внаслідок цього страховик виступає замість потерпілого (29 січня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 910/2351/17 та від 05.04.2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 910/3165/17).
У випадку суброгації відбувається лише заміна осіб у вже наявному зобов'язанні (заміна активного суб'єкта) зі збереженням самого зобов'язання. У такому разі страхувальник передає свої права страховикові на підставі договору і сприяє реалізації останнім прийнятих суброгаційних прав. У випадку регресу одне зобов'язання замінює собою інше, але переходу прав від одного кредитора до іншого не відбувається. При цьому регрес регулюється загальними нормами цивільного права (зокрема, статтею 1191 ЦК України), а також статтею 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», а для суброгації відповідно до статті 993 ЦК України і статті 27 Закону України «Про страхування» встановлено особливий правовий режим. Розмір страхового відшкодування визначається за правилами, встановленими у договорі страхування. Оскільки при суброгації відбувається заміна особи в зобов'язанні, то з урахуванням положення статті 515 ЦК України суброгація застосовується лише до майнового страхування (28 березня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 183/791/16-ц та від 28 лютого 2018 року у справі № 521/16989/13-ц).
Натомість регрес - право відповідальної особи, яка здійснила відшкодування шкоди, заподіяної не її діями, звернутися з вимогою про повернення виплаченого до боржника, з вини якого заподіяно шкоду. Регрес характеризується тим, що правовідношення, за яким відповідальна особа здійснила відшкодування, припинилося, у зв'язку з чим і виникло нове - пов'язане саме з регресною вимогою.
У процесуальному відношенні страхувальник передає свої права страховику на підставі договору і сприяє реалізації останнім прийнятих суброгаційних прав. При регресі одне зобов'язання замінює собою інше, але переходу прав від одного кредитора до іншого не відбувається. Ці інститути мають різний режим правового регулювання. Регрес регулюється загальними нормами цивільного права, а для суброгації відповідно до ст. 993 Цивільного кодексу України встановлений особливий правовий режим. Регрес у страхуванні виникає стосовно вузького кола осіб, тоді як суброгація застосовуються щодо будь-якої особи, відповідальної за настання страхового випадку. У порядку суброгації страховик може стягнути із заподіювача шкоди лише ту суму, яку він сам виплатить страхувальнику (30 січня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 910/12500/17).
Відповідно до статті 993 ЦК України та статті 27 Закону України «Про страхування» до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, мала до особи, відповідальної за завдані збитки у деліктному зобов'язанні, що виникло внаслідок дорожньо-транспортної пригоди. Заміна кредитора у деліктному зобов'язанні в порядку статті 993 ЦК України та статті 27 Закону України «Про страхування» є суброгацією, що не змінює порядку перебігу позовної давності (пункт 70 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 910/2603/17 (провадження № 12-134гс18)).
Враховуючи, що позов Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УНІКА» подано в порядку суброгації, покликання ОСОБА_1 в апеляційній скарзі на ст. 38 України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» колегія суддів вважає необґрунтованим, оскільки вказана стаття регулює правовідносини, які виникають в порядку регресу.
Статтями 28, 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що шкода, заподіяна в результаті ДТП майну потерпілого, це шкода, пов'язана: з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу; з пошкодженням чи фізичним знищенням доріг, дорожніх споруд, технічних засобів регулювання руху; з пошкодженням чи фізичним знищенням майна потерпілого; з проведенням робіт, які необхідні для врятування потерпілих у результаті ДТП; з пошкодженням транспортного засобу, використаного для доставки потерпілого до відповідного закладу охорони здоров'я, чи забрудненням салону цього транспортного засобу; з евакуацією транспортних засобів з місця ДТП.
При цьому у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок ДТП, з евакуацією транспортного засобу з місця ДТП до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент ДТП, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
Згідно зі статтею 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Відшкодування шкоди власником транспортного засобу або винуватцем ДТП, відповідальність яких застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, якщо у страховика не виникло обов'язку з відшкодування шкоди, або розмір шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика, а також у разі, коли страховик має право регресу до особи, яка застрахувала свою відповідальність.
Встановивши, що вартість майнового збитку, завданого пошкодженням автомобіля внаслідок ДТП, яка сталася з вини відповідача ОСОБА_1 , перевищує розмір страхового відшкодування, з ОСОБА_1 як винної особи на користь позивача підлягає стягненню різниця між фактичним розміром завданих збитків та стягнутим страховим відшкодуванням.
Верховний Суд в постановах від 13 травня 2019 року (справа №522/538/17), від 18 вересня 2019 року у справі № 750/12904/16-ц (провадження № 61-32322св18) прийшов до аналогічних висновків, підстав для відступу від яких колегія суддів не вбачає.
Колегія суддів вважає, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому його відповідно до ст.. 375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно до ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд,-
апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Сихівського районного суду м.Львова від 10 вересня 2024 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повний текст постанови складено 20 лютого 2025 року.
Головуючий : Ванівський О.М.
Судді: Цяцяк Р.П.
Шеремета Н.О.