печерський районний суд міста києва
Справа № 757/47176/24-а
Категорія 129
11 грудня 2024 року
суддя Печерського районного суду міста Києва Хайнацький Є.С.,
при секретарі судових засідань Сміян А.Ю.,
за участю:
позивача: не з'явився,
представника відповідача: не з'явився,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування постанов у справі про адміністративні правопорушення,-
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач, ІНФОРМАЦІЯ_2 ), в якому просить скасувати постанови начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 від 02 жовтня 2024 року № 355 та № 356 про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафів за вчинення правопорушень, передбачених частиною третьою статті 210-1 КУпАП.
Вимоги позову обґрунтовані тим, що 02 жовтня 2024 року начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 було винесено постанову № 355 по справі про адміністративне правопорушення за частиною третьою статті 210-1 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 25 500,00 грн. У відповідності до постанови, ОСОБА_1 02 жовтня 2024 року відмовився отримати повістку на проходження медичної комісії, що підтверджується протоколом лейтенанта ОСОБА_3 від 02 жовтня 2024 року. Того ж дня, 02 жовтня 2024 року, начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 було винесено постанову № 356 по справі про адміністративне правопорушення за частиною третьою статті 210-1 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 25 500,00 грн. У відповідності до постанови, ОСОБА_1 02 жовтня 2024 року відмовився від проходження медичної комісії, що підтверджується протоколом лейтенанта ОСОБА_3 від 02 жовтня 2024 року.
Позивач в обґрунтування позовних вимог вказує на те, що не порушував законодавство про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, і в його діях немає складу правопорушення, передбаченого статтею 210-1 КУпАП. На його думку, закон не передбачає відповідальності за відмову від отримання направлення на медичний огляд до військово-лікарської комісії (надалі - ВЛК) для визначення придатності до військової служби. Також, позивач звернув увагу на примусове доставлення його до приміщення ІНФОРМАЦІЯ_3. Позивач вказував на невідповідність між нормативним обґрунтуванням порушення та фактичними обставинами справи, описаними у протоколах та постановах по справах про адміністративне правопорушення.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 21 жовтня 2024 року відкрито провадження у справі, призначено справу до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін на 11 грудня 2024 року.
27 листопада 2024 року від представника ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого зазначено, що у задоволенні позову необхідно відмовити. В обґрунтування заперечень проти позову посилається на обов'язок позивача проходити медичний огляд згідно з абзацом 4 частини першої статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року № 3543-ХІІ (надалі - Закон про мобілізацію), і стверджує, що позивач порушив цей обов'язок, оскільки відмовився від проходження військово-лікарської комісії, що є порушенням вимог законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.
Відповідач вважає, що потреба у наданні позивачу повістки для явки до ІНФОРМАЦІЯ_3 для проходження військово-лікарської комісії була відсутня, оскільки вимога про проходження була пред'явлена у день перебування у приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_3 .
24 грудня 2024 року від представника позивача - Слабоуса Є.А. надійшла відповідь на відзив, у якому сторона позивача зазначає, що не проходження позивачем військово-лікарської комісії за відсутності попередньо надісланої/врученої у встановленому законом порядку повістки про виклик позивача не означає в автоматичному порядку встановлений факт порушення правил військового обліку. Позивачем було пред'явлено відповідачу військово-обліковий документ через додаток «Резерв+», копія якого наявна в матеріалах справи, і з якого не вбачається будь-яких порушень позивачем правил військового обліку.
Сторони в судове засідання не з'явились, про розгляд справи були повідомлені належним чином, у поданих заявах просили розгляд справи здійснити без їх участі за наявними матеріалами справи.
Неприбуття в судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій (частина третя статті 268 КАС України).
Суд установив, що ОСОБА_1 , відповідно до відомостей із скріншоту військово-облікового документу з Додатку «Резерв+» перебуває на обліку як військовозобов'язаний у ІНФОРМАЦІЯ_4 . Звання рядовий, військово-облікова спеціальність 615825. Адреса проживання: АДРЕСА_1 . Дата уточнення даних 11 липня 2024 року.
Відомості про проходження ОСОБА_1 ВЛК у військово-обліковому документі з Додатку «Резерв+» відсутні.
02 жовтня 2024 року офіцер ОСОБА_3 щодо позивача склав протокол № 355 адміністративне правопорушення за частиною третьою статті 210-1 КУпАП, оскільки позивач відмовився від отримання повістки для проходження військово-лікарської комісії.
Позивач підписав протокол із зауваженням такого змісту: «Не бажаю сьогодні у зв'язку із необхідністю працювати на підприємстві».
На підставі вищезазначеного протоколу, 02 жовтня 2024 року начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 було винесено постанову № 355 по справі про адміністративне правопорушення за частиною третьою статті 210-1 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 25 500,00 грн., у зв'язку із відмовою позивача отримати повістку для проходження військово-лікарської комісії.
Суд також установив, що 02 жовтня 2024 року офіцер ОСОБА_3 щодо позивача склав протокол № 355 адміністративне правопорушення за частиною третьою статті 210-1 КУпАП, оскільки позивач відмовився від проходження військово-лікарської комісії.
Позивач підписав протокол із зауваженням такого змісту: «Не бажаю сьогодні у зв'язку із необхідністю працювати на підприємстві».
На підставі вищезазначеного протоколу, 02 жовтня 2024 року начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 було винесено постанову № 356 по справі про адміністративне правопорушення за частиною третьою статті 210-1 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 25 500,00 грн. у зв'язку із відмовою позивача від проходження військово-лікарської комісії.
Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Відповідно до статті 8 Загальної декларації прав людини, кожна людина має право на ефективне поновлення у правах компетентними національними судами в разі порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом.
Частиною першою статті 55 Конституції України проголошено право кожного на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Відповідно до частини першої статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та остаточне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з наданням ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушеного з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно із частиною другою статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначає Конституцію цією законами України; 2) з використанням повторення з наданням, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх основних, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілей, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) правильно, тобто течію розумного строку.
Стаття 6 КАС України передбачає, що суд при вирішенні справ керується Верховенством прав, відповідно до якої окремої людини, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та актуальністю змісту і спрямованості діяльності держави.
Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/202, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
У подальшому, Указами Президента України воєнний стан продовжувався. Станом на дату розгляду цієї справи воєнний стан в Україні триває.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 69/2022 оголошено загальну мобілізацію, яка проводиться на всій території України протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначені загальні засади проходження в Україні військової служби, регулюються Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII.
Відповідно до пункту 3 частини десятої статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов'язані:
проходити медичний огляд згідно з рішеннями комісії з питань взяття на військовий облік, комісії з питань направлення для проходження базової військової служби або військово-лікарської комісії відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров'я Служби безпеки України, а у Службі зовнішньої розвідки України, розвідувальному органі Міністерства оборони України чи розвідувальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України чи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, відповідно;
Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів визначено в Законі України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Частиною 2 статті 4 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» передбачено, що загальна мобілізація проводиться одночасно на всій території України і стосується національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.
Відповідно до частин 5 та 6 статті 4 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», вид, обсяги, порядок і строк проведення мобілізації визначаються Президентом України в рішенні про її проведення. Рішення про проведення відкритої мобілізації має бути негайно оголошене через засоби масової інформації.
Згідно із частиною першою статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» визначено, що громадяни зобов'язані:
з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов'язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом відповідного підрозділу розвідувальних органів України), для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду;
надавати в установленому порядку під час мобілізації будівлі, споруди, транспортні засоби та інше майно, власниками яких вони є, Збройним Силам України, іншим військовим формуванням, силам цивільного захисту з наступним відшкодуванням державою їх вартості в порядку, встановленому законом;
проходити медичний огляд для визначення придатності до військової служби згідно з рішенням військово-лікарської комісії чи відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров'я Служби безпеки України, а у розвідувальних органах України - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону.
Громадяни, які перебувають на військовому обліку, в добровільному порядку реєструють свій електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного чи резервіста.
Постановою Кабінету Міністрів України № 560 від 16 травня 2024 року затверджений Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації та в особливий період (далі Порядок № 650).
Абзацом 5 Порядку № 560 визначено, зокрема, організацію медичного огляду військовозобов'язаних та резервістів для визначення придатності до військової служби.
Статтею 68 Порядку № 560 встановлено, що у мирний час під час визначення призначення резервіста або військовозобов'язаного на особливий період та включення його до складу військових команд для комплектування військових частин (установ) вони проходять медичний огляд, за результатами якого таким особам оформляється довідка з висновком щодо придатності до військової служби. Строк дії такої довідки становить п'ять років. Придатним до військової служби резервістам та військовозобов'язаним вручається мобілізаційне розпорядження.
Згідно із статтею 69 Порядку № 560 резервісти та військовозобов'язані, які в мирний час були призначені на комплектування військових частин (установ) з врученням мобілізаційних розпоряджень під час мобілізаційного розгортання Збройних Сил та інших військових формувань, призиваються на військову службу під час мобілізації, на особливий період за результатами раніше пройдених медичних оглядів та їх опитування про наявність або відсутність скарг на стан здоров'я. Резервісти або військовозобов'язані, у яких відсутні скарги на стан здоров'я, на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду не направляються.
Особи, які не проходили медичний огляд або в яких закінчився строк дії рішення (постанови) про придатність до військової служби, направляються на військово-лікарську комісію.
Громадяни України, які перебувають на військовому обліку та з набранням чинності Указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, прибули до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для уточнення своїх облікових даних (адреси місця проживання, номерів засобів зв'язку, адреси електронної пошти (за наявності) та інших персональних даних), на медичний огляд не направляються. На медичний огляд громадяни, які уточнили свої облікові дані, викликаються повісткою.
У разі проходження резервістами та військовозобов'язаними медичного огляду під час мобілізації та/або воєнного стану строк дії довідки з висновком щодо придатності до військової служби становить один рік.
У відповідності до статті 245 Кодексу України про адміністративні правопорушення, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Згідно пункту 1 статті 247 КУпАП, умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події і складу адміністративного правопорушення.
Стаття 280 КУпАП встановлює, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до статті 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Згідно статті 252 КУпАП, посадова особа оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Зі змісту зазначених норм вбачається, що при розгляді справи про адміністративне правопорушення, виходячи з його правової природи та завдання, уповноважена особа має всебічно, повно і об'єктивно з'ясувати обставини справи, зокрема на підставі належних доказів, які підтверджують факт вчинення адміністративного правопорушення.
Згідно із частиною третьою статті 210-1 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, в особливий період - тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об'єднань - від двох тисяч до трьох тисяч п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
За визначенням у Законі України «Про оборону України», особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Особливий період в Україні розпочався з 17 березня 2014 року, коли був оприлюднений Указ Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 «Про часткову мобілізацію».
У відповідності до статті 235 КУпАП, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов'язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).
Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Згідно із частиною другою статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Відповідно до частини п'ятої статті 77 КАС України, якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.
Із частини першої статті 75 КАС України вбачається, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Так, зі змісту оскаржуваних постанов вбачається, що позивач ОСОБА_1 02 жовтня 2024 року відмовився від отримання повістки та проходження військово-медичної комісії за направленням ІНФОРМАЦІЯ_3 , чим порушив вимоги законодавство про мобілізаційну підготовку і мобілізацію, а саме, абз. 4 частини першої статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію», чим вчинив правопорушення, передбачене частиною третьою статті 210-1 КУпАП.
Однак, суд звертає увагу, що згідно постанови № 355 по справі про адміністративне правопорушення за частиною третьою статті 210-1 КУпАП, від 02 жовтня 2024 року, на ОСОБА_1 накладено адміністративне стягнення за відмову від отримання повістки на проходження військово-лікарської комісії, та згідно постанови № 356 по справі про адміністративне правопорушення за частиною третьою статті 210-1 КУпАП, від 02 жовтня 2024 року, на ОСОБА_1 накладено адміністративне стягнення за відмову від проходження військово-лікарської комісії за направленням ІНФОРМАЦІЯ_3 , та відповідно порушенням ним законодавство про мобілізаційну підготовку і мобілізацію, а саме, абз. 4 частини першої статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію».
Разом із тим, абз. 4 частини першої статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію» визначені обов'язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації, зокрема, громадяни, які перебувають на військовому обліку, в добровільному порядку реєструють свій електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного чи резервіста.
Натомість, обов'язок громадян, щодо проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби, передбачений абз. 3 частини першої статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію».
Таким чином, при складенні постанов про адміністративне правопорушення № 355 та № 356 від 02 жовтня 2024 року, начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , не правильно кваліфіковано норму Закону України «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію», за якою ОСОБА_1 ставиться в провину порушення законодавства про мобілізаційну підготовку і мобілізацію, за що передбачена відповідальність за частиною третьою статті 210-1 КУпАП.
Завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством (стаття 1 КУпАП).
Відповідно до статті 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.
Крім того, суд зазначає, що адміністративне правопорушення це конкретне діяння (факт, явище, подія), що відбулося (мало місце) у реальній дійсності. Склад адміністративного правопорушення це опис діяння (події, факту, явища) в складеному, уповноваженою на те особою, протоколі про адміністративне правопорушення. Отже, під складом адміністративного правопорушення розуміється встановлена адміністративним законодавством сукупність об'єктивних і суб'єктивних ознак, за наявності яких діяння вважається адміністративним правопорушенням.
Законодавством чітко установлений механізм організації медичного огляду військовозобов'язаних та резервістів для визначення придатності до військової служби.
Не тільки військовозобов'язані громадяни України повинні неухильно виконувати Закони України та підзаконні нормативно-правові акти, що стосуються мобілізації та проходження військової служби, зокрема й проходження медичного огляд для визначення придатності до військової служби, а й всі територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, зокрема, і Печерського району міста Києва, повинні дотримуватись законодавства України.
Матеріали справи не містять доказів щодо порушення ОСОБА_1 саме абз. 4 частини першої статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію».
Тому, суд дійшов висновку, що постанови прийняті без достатніх підстав, що вказують на наявність у діях позивача складу адміністративного правопорушення та без встановлення дійсних обставин справи.
При складанні протоколів та прийнятті постанов начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 повинно бути з'ясовано всі обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, але встановлені при дослідженні справи обставини свідчать про неналежне з'ясування всіх обставин начальником, застосування правомірних/належних норм законодавства, що призвело до прийняття неправильного рішення по справі.
У силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи. За таких обставин факт вчинення позивачем правопорушень, передбачених частиною третьою статті 210-1 КУпАП, є недоведеним.
Європейський суд з прав людини, що у своєму рішенні від 10 лютого 1995 року в справі «Аллене де Рібермон проти Франції» підкреслив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов'язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів держави.
Правова природа адміністративної відповідальності по своїй суті аналогічна кримінальній, оскільки також є публічною, пов'язана із застосування державного примусу, ініціюється органами, які наділені владними повноваження, а застосовувані санкції можуть бути доволі суттєвими для особи, включаючи позбавлення волі.
У справі Надточій проти України (скарга № 7460/03) Європейський суд з прав людини зазначив, що Уряд України визнав карний кримінально-правовий характер Кодексу про адміністративні правопорушення (пункт 21 рішення).
Відповідно до частини першої статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та вважає, що відповідачем не надано належних та достатніх доказів які вказували б на вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 210-1 КУпАП.
У контексті наведеного слід зауважити, що дотримання передбаченої законом процедури та порядку винесення такого рішення має виключно важливу роль для встановлення об'єктивної істини органом, на який покладено повноваження, зокрема, щодо розгляду справ про адміністративне правопорушення. Порушення норм процесуального права суб'єктом владних повноважень (в цьому випадку - начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 ) при прийнятті та складанні постанов про притягнення до адміністративної відповідальності зводить нанівець саму суть та завдання, покладені в основу поняття адміністративної відповідальності, оскільки ускладнює, а подекуди й унеможливлює встановлення судом, що розглядає справу про адміністративне правопорушення, об'єктивної сторони вчинення порушення та вини особи в його вчиненні.
Відповідно до частини третьої статті 62 Конституції України, обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях і всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Згідно із частини другої статті 3 Конституції України, головним обов'язком держави є утвердження та забезпечення прав і свобод людини; забезпечення прав і свобод, крім усього іншого, потребує, зокрема, законодавчого закріплення механізмів (процедур), які створюють реальні можливості для здійснення кожним громадянином прав і свобод (Рішення Конституційного Суду України від 24 грудня 2004 року № 22-рп/2004).
У статті 129 Конституції України міститься вимога стосовно того, що «суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним і керується верховенством права». Крім того, відповідно до частини першої статті 8 Основного Закону в Україні визнається і діє принцип Верховенства права.
Конституційний принцип Верховенства права знайшов своє закріплення та був деталізований у статтях 2, 6 та 242 Кодексу адміністративного судочинства України, які передбачають, що однією з основних засад (принципів) адміністративного судочинства є Верховенство права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави; рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах Верховенства права; суд при вирішенні справи керується принципом Верховенства права та застосовує його з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Так, ЄСПЛ у справі «Щокін проти України» (заяви № 23759/03 та № 37943/06, п. 50?56) зазначив, зокрема, що Верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції; відсутність в національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення…, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника.
Так само уніфіковано ЄСПЛ інтерпретував «якість законодавства» і в іншому своєму рішенні, а саме, у справі «Сєрков проти України» (заява № 39766/05, п. 51; державні органи неправомірно зобов'язали заявника сплатити податок) «… якість законодавства … - доступне для зацікавлених осіб, чітке і передбачуване у застосуванні»; відсутність необхідної передбачуваності та чіткості національного законодавства з важливого питання, що призводило до його суперечливого тлумачення судом, стала причиною порушення вимог положень Конвенції щодо «якості закону».
Як зазначено у пункті 186 рішення ЄСПЛ у справі «Промислово-фінансовий Консорціум «Інвестиційно-металургійний Союз» проти України» (заява № 10640/05, п. 186) принцип законності передбачає, що чинні положення національного законодавства є достатньо доступними, чіткими та передбачуваними у своєму застосуванні (рішення у справі «Беєлер проти Італії» ВП (Beyeler v. Italy), заява № 33202/96, пункти 109, 110). Аналогічно національне законодавство має надавати засіб юридичного захисту від свавільного втручання державних органів влади у права, захищені Конвенцією (рішення у справі «Хасан і Чауш проти Болгарії» ВП (Hasan and Chaush v. Bulgaria), заява № 30985/96, п. 84).
Конституційний Суд України у своєму рішенні від 29 червня 2010 року № 17-рп/2010 констатував, що одним із елементів Верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.
Крім того, у Рішенні Конституційного Суду України у справі від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 міститься наступний висновок «із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі».
До того ж, у справі «Новік проти України» (заява № 48068/06, п. 19) ЄСПЛ зробив висновок, що надзвичайно важливою умовою є забезпечення загального принципу юридичної визначеності. Вимога «якості закону» у розумінні пункту 1 статті 5 Конвенції означає, що закон має бути достатньо доступним, чітко сформульованим і передбачуваним у своєму застосуванні для убезпечення від будь-якого ризику свавілля.
Аналізуючи зібрані по справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що вимоги позивача є підставними та обґрунтованими, а в матеріалах справи відсутня належна доказова база, яка б об'єктивно підтверджувала факт порушення позивачем приписів частини третьої статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, а тому постанови № 355 та № 356 від 02 жовтня 2024 року підлягають скасуванню, з закриттям провадження по справі про адміністративне правопорушення.
Згідно із частиною першою 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 18 березня 2020 року (справа №543/775/17) виснувала, що з огляду на необхідність однакового підходу у визначенні розміру судового збору, який підлягає застосуванню у справах щодо накладення адміністративного стягнення та справляння судового збору, він складає за подання позовної заяви 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Отже, судовий збір за подання до суду фізичною особою позовної заяви про оскарження постанови про адміністративне правопорушення в розмірі 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб становить 605,60 грн за кожну таку постанову, що разом становить: 605,60 грн х 2 + 1 211,20 грн.
З огляду на положення статей 132, 139 КАС України, з урахуванням сплати позивачем судового збору за подання цього позову до суду та задоволення позовних вимог позивача, на користь останнього підлягають відшкодуванню понесені ним витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 211,20 грн.
Керуючись Конституцією України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Загальної декларації прав людини, Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу», Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Законом України «Про оборону України», Порядком організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затверджених постановою КМУ від 30 грудня 2022 року № 1487, статтями 7-9, 121-3, 210-1, 247, 251, 252, 280 КУпАП, статтями 5, 9, 76, 77, 90, 229, 241-246, 262, 293, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування постанов у справі про адміністративні правопорушення - задовольнити.
Скасувати постанову № 355 від 02 жовтня 2024 року про адміністративне правопорушення про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбачене частиною третьою статті 210-1 КУпАП та накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 25 500,00 грн.
Скасувати постанову № 356 від 02 жовтня 2024 року про адміністративне правопорушення про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбачене частиною третьою статті 210-1 КУпАП та накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 25 500,00 грн.
Провадження по справах про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за частиною третьою статті 210-1 КУпАП - закрити за відсутності в його діях складу адміністративного правопорушення.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з суб'єкта владних повноважень ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1 211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн. 20 грн.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса проживання: АДРЕСА_2 .
Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_6 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , адреса місцезнаходження: АДРЕСА_3 .
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Апеляційні скарги на рішення подаються учасниками справи до Шостого апеляційного адміністративного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст судового рішення складений та підписаний суддею 23.12.2024 року.
Суддя Є.С. Хайнацький