Справа № 522/16557/24-Е
Провадження № 2/522/1703/25
29 січня 2025 року Приморський районний суд м. Одеси у складі:
головуючого судді Чорнухи Ю.В.,
за участю секретаря судового засідання - Гудзюк Ю.Б.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, -
До Приморського районного суду м. Одеси звернувся ОСОБА_1 з позовною заявою до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, у якій просив розірвати шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , укладений 27.07.2011 Феодосійським міським управлінням юстиції Автономної Республіки Крим, актовий запис № 289.
Позовна заява обґрунтована тим, що Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Феодосійського міського управління юстиції Автономної Республіки Крим 27.07.2011 зареєстровано шлюб між ОСОБА_1 а ОСОБА_2 (дошлюбне прізвище - ОСОБА_3 ), про що складено відповідний актовий запис № 289 та видано свідоцтво. У подружжя у шлюбі народилась дитина. Спільне життя у сторін не склалось, фактично шлюбні відносини припинені, 29.09.2017 шлюб між сторонами припинено та видано свідоцтво про розірвання шлюбу серії НОМЕР_1 , однак він розірваний на тимчасово окупованій території. Оскільки шлюб розірваний окупаційними органами, видане свідоцтво про розірвання шлюбу не може бути підставою для реєстрації розірвання шлюбу відділом державної реєстрації актів цивільного стану.
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 28.10.2024 відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін та призначенням судового засідання на 13.11.2024.
У судове засідання учасники справи не з'явились, причини неявки суду не повідомили, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином. У зв'язку з неявкою сторін розгляд справи відкладено на 10.12.2024.
У судове засідання учасники справи не з'явились, причини неявки суду не повідомили, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином. Від представника позивача надійшла заява про розгляд справи за відсутності позивача та представника позивача. У зв'язку з неявкою сторін розгляд справи відкладено на 29.01.2025.
У судове засідання учасники справи не з'явились, причини неявки суду не повідомили, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Відповідно до ч. 1 ст. 223 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України) неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
З метою недопущення затягування строків розгляду справи, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності сторін, повідомлених про дату, час і місце судового засідання.
У зв'язку з неявкою у судове засідання сторін, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, згідно ч. 2ст. 247 ЦПК України, не здійснювалось.
Повно та всебічно дослідивши обставини справи, надавши оцінку доказам, наявним у справі, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрували 27.07.2011 шлюб, про що в Книзі реєстрації шлюбів 27.07.2011 зроблено відповідний актовий запис № 289. Шлюб зареєстрований Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Феодосійського міського управління юстиції Автономної Республіки Крим. З копії свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 , виданого 27.07.2011, вбачається, що після реєстрації шлюбу прізвище: чоловіка - ОСОБА_5 , дружини - ОСОБА_5 .
Згідно наданої суду копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 , виданого 25.03.2024 Олександрівським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Краматорському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерста юстиції, у подружжя від шлюбу народилась донька - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , про що 25.03.2024 складено відповідний актовий запис № 4.
Згідно ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Статтею 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно доч.ч.1,2 ст.2 Цивільного процесуального кодексу України (надалі по тексту-ЦПК України) завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляді вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ч.1 ст. 5 ЦПК України).
Згідно ст. 16 Загальної декларації прав людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 10.12.1948, чоловіки і жінки, які досягли повноліття, мають право без будь-яких обмежень за ознакою раси, національності або релігії одружуватися і засновувати сім'ю. Вони користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання.
Шлюб може укладатися тільки при вільній і повній згоді сторін, що одружуються. Сім'я є природним і основним осередком суспільства і має право на захист з боку суспільства та держави.
Жоден шлюб не може бути укладений без вільної і цілковитої згоди тих, що одружуються, відповідно до ч. 3 ст. 23 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права.
Відповідно до ст. 51 Конституції України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї.
Приписами ч. 1 ст. 21 Сімейного кодексу України (далі - СК України) визначено, що шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану.
Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається (ч. 1 ст. 24 СК України).
Дружина та чоловік мають право вживати заходів, які не заборонені законом і не суперечать моральним засадам суспільства, щодо підтримання шлюбних відносин. Кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв'язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканність і може мати наслідки, встановлені законом (ч. ч. 2-4ст. 56 СК України).
Згідно ч. 3ст. 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 цього Кодексу.
Згідно з ч. 1ст. 110 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст.112 СК України суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини з інвалідністю та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (надалі по тексту - Закон № 1207-VII) тимчасово окупована російською федерацією територія України (далі - тимчасово окупована територія) є невід'ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Правовий статус тимчасово окупованої території, а також правовий режим на тимчасово окупованій території визначаються цим Законом, іншими законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, принципами та нормами міжнародного права (ч. 2 ст. 1 Закону № 1207-VII).
Згідно частин 1-2 ст. 9 Закону № 1207-VII державні органи та органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до Конституції та законів України, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом.
Частиною 3 статті 9 Закону № 1207-VII будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків, крім документів, що підтверджують факт народження, смерті, реєстрації (розірвання) шлюбу особи на тимчасово окупованій території, які додаються до заяви про державну реєстрацію відповідного акта цивільного стану.
Згідно ч.2 ст. 1 Закону № 1207-VII Автономна Республіка Крим та місто Севастополь є тимчасово окупованими російською федерацією з 20 лютого 2014 року.
У постановах Верховного Суду від 29.03.2023 (справа № 753/8033/22, провадження № 61-1428св23), від 07 вересня 2022 року (справа № 759/5313/21, провадження № 61-20540св21) викладено таку правову позицію: питання про окуповані території у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані як "намібійські винятки": документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян.
Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави - члени ООН зобов'язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».
У практиці Європейського суду з прав людини розвинений принцип узгодженості спірного питання, зокрема, якщо у справі «Лоізіду проти Туреччини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45) ЄСПЛ обмежився коротким посиланням на відповідний пункт названого висновку Міжнародного суду, то у справах «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) він приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики.
При цьому ЄСПЛ констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] є далеким від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до вказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, у тому числі й цим. Вирішити інакше, означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються у міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §96). При цьому, за змістом цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §92).
Таким чином, суд може застосувати названі загальні принципи ("Намібійські винятки"), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, у контексті як мінімум "реєстрація народжень, смертей і шлюбів", виданих закладами, що знаходяться на окупованій території, у сукупності з іншими доказами, як встановлення можливих фактів, оскільки встановлення цих фактів має істотне значення для реалізації низки прав людини (громадянина України).
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 22 жовтня 2018 року у справі №235/2357/17, від 07 вересня 2022 року у справі № 759/5313/21.
Позивач надав суду копію свідоцтва про розірвання шлюбу між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , виданого незаконним органом, створеним на тимчасово окупованій території України, у якому зазначено, що шлюб між вказаними особами припинений з 31.10.2017 року.
Згідно ч. 1 ст. 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
У порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема, якщо згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав осіб; встановлення факту не пов'язується із наступним вирішенням спору про право. Такі висновки щодо встановлення факту викладені в постановах Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі № 302/991/19(провадження № 61-1128св20), від 29 червня 2022 року у справі № 205/6338/21 (провадження № 61-19306св21).
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу.
Враховуючи те, що факт розірвання шлюбу породжує юридичні наслідки для обох з подружжя, суд вважає, що позивач помилково звернувся до суду з позовом про розірвання шлюбу, у зв'язку з тим, що шлюб було розірвано незаконним органами на тимчасово окупованій території. Суд вважає, що за встановлених обставин вірним способом захисту прав позивача є звернення до суду в порядку окремого провадження із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме встановлення факту розірвання шлюбу на тимчасово окупованій території.
За таких обставин у задоволенні позову ОСОБА_1 слід відмовити.
Керуючись ст. ст. 2, 4, 5, 76-83, 89, 141, 258, 259, 263-265, 268, 273, 275, 352, 354-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржено до Одеського апеляційного суду, шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення суду складений 05.02.2025.
Суддя Юлія ЧОРНУХА