20 лютого 2025 року
м. Київ
справа № 943/301/23
провадження № 61-1916ск25
Верховний Суд у складі судді Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Ігнатенка В. М.,
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Буського районного суду Львівської області від 16 листопада 2023 року та постанову Львівського апеляційного суду від 24 вересня 2024 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення земельного сервітуту,
31 жовтня 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Скочко І. Я. вперше подавдо Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Львівського апеляційного суду від 24 вересня 2024 року.
Ухвалою Верховного Суду від 25 грудня 2024 року касаційну скаргу повернуто заявнику, на підставі пункту 4 частини четвертої статті 393 ЦПК України (в касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку).
11 лютого 2025 року ОСОБА_1 вдруге подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Буського районного суду Львівської області
від 16 листопада 2023 року та постанову Львівського апеляційного суду
від 24 вересня 2024 року.
У касаційній скарзі просить суд касаційної інстанції скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.
Касаційна скарга не може бути прийнята до розгляду, оскільки подана з пропуском строку на касаційне оскарження.
Частиною першою статті 390 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) визначено, що касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Згідно з частиною другою статті 390 ЦПК України учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
Відповідно до частини третьої статті 390 ЦПК України строк на касаційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині третій статті 394 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 2 частини четвертої статті 392 ЦПК України до касаційної скарги додаються докази, що підтверджують дату отримання копії оскаржуваного рішення суду апеляційної інстанції, - за наявності.
24 вересня 2024 року Львівським апеляційним судом прийнято оскаржувану постанову, датою складення повного тексту постанови вказано 03 жовтня 2024 року.
З інформації Єдиного державного реєстру судових рішень встановлено, що загальний доступ до оскаржуваної постанови надано 07 жовтня 2024 року.
Разом з касаційною скаргою заявник подав клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження судових рішень.
Клопотання обґрунтовано тим, що вперше заявник подала касаційну скаргу в межах строку, передбаченого статтею 390 ЦПК України, однак вказану скаргу було повернуто ухвалою Верховного Суду від 25 грудня 2024 року, яку остання отримала 22 січня 2025 року, що підтверджується трекінгом відправлення. При цьому, заявник вказує, що перестали існувати обставини, що стали підставою повернення касаційної скарги та вважає, вказані обставини поважними для поновлення строку на касаційне оскарження судових рішень.
Крім цього, просила суд касаційної інстанції врахувати, що 16 січня
2025 року вона звернулась до Західного міжрегіонального центру з надання безоплатної правничої допомог із заявою про заміну адвоката, у зв'язку із відмовою адвоката Скочка І. Я. від надання правничої допомоги заявнику у цій справі. Наказом від 05 лютого 2025 року проведено заміну адвоката заявника та призначено Худзіка А. М. представляти інтереси останньої.
07 лютого 2025 року адвокат Худзік А. м. отримав копії документів у справі, що підтверджується актом приймання-передавання документів.
Необхідно відмовити у задоволенні клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження рішення Буського районного суду Львівської області
від 16 листопада 2023 року та постанову Львівського апеляційного суду
від 24 вересня 2024 року, з огляду на таке.
У висновку Верховного Суду в постанові від 24 липня 2023 року в справі № 200/3692/21 (провадження № К/990/17155/23) зазначено, що процесуальний строк, зокрема строк на апеляційне оскарження, у разі повторного подання апеляційної скарги може бути поновлено у випадку дотримання одночасно таких умов:
- первісне звернення до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою відбулось у межах передбаченого процесуальним законом строку на апеляційне оскарження;
- повторне подання апеляційної скарги відбулось в межах строку апеляційного оскарження, встановленого процесуальним законом, або упродовж розумного строку після отримання копії відповідної ухвали суду про повернення первісної скарги, без невиправданих затримок і зайвих зволікань;
- скаржником продемонстровано добросовісне ставлення до реалізації ним права на апеляційне оскарження й вжито усіх можливих та залежних від нього заходів з метою усунення недоліків апеляційної скарги, які стали підставою для повернення вперше поданої апеляційної скарги, і такі недоліки фактично усунуті станом на момент повторного звернення з апеляційною скаргою;
- доведено, що повернення попередньо поданих апеляційних скарг відбулося з причин, які не залежали від особи, яка оскаржує судові рішення, і які обумовлені наявністю об'єктивних і непереборних обставин, що унеможливили або значно утруднили можливість своєчасного звернення до суду апеляційної інстанції, й не могли бути усунуті скаржником;
- наявність таких обставин підтверджено належними і допустимими доказами.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 08 жовтня 2020 року в справі № 9901/32/20 виснувала, що інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб'єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв'язку з пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб'єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов'язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.
У постанові Верховного Суду від 20 березня 2024 року в справі № 560/14349/23 зазначено, що Верховний Суд у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що під поважними причинами слід розуміти лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулася до суду, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
З матеріалів касаційного оскарження та Єдиного державного реєстру судових рішень встановлено, що ухвалою Верховного Суду від 25 грудня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_1 повернуто заявнику на підставі на підставі пункту 4 частини четвертої статті 393 ЦПК України (в касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку).
Встановлено, що ухвалу Верховного Суду від 25 грудня 2024 року
представник заявника - адвокат Скочко І. Я. отримав в системі «Електронний суд» 31 грудня 2024 року та ОСОБА_1 отримала засобами поштового зв'язку - 22 січня 2025 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення.
Отже, повернення поданої заявником касаційної скарги, яка не відповідала вимогам процесуального законодавства, не може вважатися поважною причиною пропуску строку на касаційне оскарження, не свідчить про наявність підстав для поновлення пропущеного строку.
Повернення касаційної скарги відбулося із причин, які повністю залежали від заявника, що позбавляє суд можливості оцінювати такі причини пропуску строку в відповідності до висновків, наведених у постанові Верховного Суду від 24 липня 2023 року в справі № 200/3692/21 (провадження № К/990/17155/23).
Суд не може стимулювати неправомірну поведінку і зловживання процесуальними правами заявника.
Крім цього, Верховний Суд вважає, що обставини, на які посилається заявник, як на причину пропуску строку, а саме заміна адвоката у цій справі, у зв'язку із відмовою попереднього адвоката Скочка І. Я. від надання правничої допомоги ОСОБА_1 , не є поважною причиною пропуску строку на касаційне оскарження судових рішень.
Вибір адвоката, який надаватиме професійну правничу допомогу, зокрема у формі представництва інтересів в суді, є правом особи (відповідача), але правом, яке передбачає також настання відповідних юридичних наслідків (як процесуального характеру, так і в матеріально-правовому спорі, переданого на розгляд суду), передовсім для відповідача. Незнання цього не звільняє від настання цих наслідків. Їх проявом стало звернення з касаційною скаргою з пропуском строку на касаційне оскарження судового рішення від дати отримання копії судового рішення представником відповідача. Крім цього, слід зазначити, що для суду наявність представника відповідача у судовому процесі має ті самі процесуальні наслідки, що й участь безпосередньо відповідача. Слід пам'ятати, що відповідач може брати участь одночасно з представником, зокрема й отримувати судові рішення та інші процесуальні документи, проте, вкотре наголосимо: участь представника дає суду достатні підстави комунікувати з ним у визначений процесуальним законом спосіб, що, відтак, впливає на реалізацію прав та обов'язків особи, інтереси якої цей представник (адвокат) репрезентує.
З метою виконання процесуального обов'язку дотримання строку на касаційне оскарження судових рішень особа, яка має намір подати касаційну скаргу, повинна вчиняти усі можливі та залежні від неї дії, в тому числі, спрямовані на підготовку касаційної скарги, яка за своїм змістом і формою відповідатиме усім вимогам процесуального закону.
У зв'язку з тим, що підстави пропуску строку на касаційне оскарження є неповажними, а безпідставне поновлення строку на касаційне оскарження судового рішення, що набрало законної сили, є порушенням вимог пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, касаційну скаргу необхідно залишити без руху, а особі, яка її подала, надати строк для усунення вказаних недоліків, а саме: направити до суду касаційної інстанції заяву про поновлення процесуального строку на касаційне оскарження судових рішень, в якій навести інші підстави для поновлення цього строку та надати відповідні докази.
Відповідно до частин другої, третьої статті 393 ЦПК України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 392 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу (залишення заяви без руху), про що суддею постановляється відповідна ухвала. Касаційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 390 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, наведені нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення касаційної скарги без руху особа має право звернутися до суду касаційної інстанції із заявою про поновлення строку або навести інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або наведені підстави для поновлення строку касаційного оскарження визнані неповажними, суд відмовляє у відкритті касаційного провадження на підставі пункту 4 частини другої статті 394 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга, з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).
Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був урахований в оскаржуваному судовому рішенні.
Зазначеним пунктом передбачено, що підставою для відкриття касаційного провадження є неврахування в оскаржуваному судовому рішенні висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах. При визначенні справ із подібними правовідносинами підлягають врахуванню предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог, встановлені судами фактичні обставини справи, однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Особа, яка подала касаційну скаргу, має враховувати, що у разі посилання у касаційній скарзі на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, у касаційній скарзі необхідно зазначити, яку саме норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду, застосував суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
Виконання зазначених процесуальних вимоги має на меті унеможливити використання формального та беззмістовного викладу заявниками підстав касаційного оскарження. Тобто, заявник має не лише навести зміст відповідних пунктів згаданих статей процесуального закону, а й викласти належне обґрунтування підстав касаційного оскарження судового рішення відповідно до наведених вище правових норм.
Крім того, частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими з чого вбачається, що коректне визначення підстав касаційного оскарження має суттєве значення.
Також Верховний Суд наголошує на тому, що суд касаційної інстанції здійснює перегляд постановлених судами першої та апеляційної інстанцій судових рішень у виключних випадках, кожен з яких окремо передбачений процесуальним законом. Стадія касаційного перегляду не є обов'язковою стадією для усіх видів судових проваджень, а перегляд рішень у касаційному порядку відбувається виключно з підстав, що вичерпним чином визначені законом. При цьому Верховний Суд є судом права, тобто такою судовою інстанцією, яка не здійснює перегляд постановлених та оскаржених рішень повністю, а лише у питанні правильності застосування судами норм права.
Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме застосування судами норм права без врахування висновку Верховного Суду. Однак не вказує яку саме норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду, застосували суди в оскаржуваних судових рішеннях.
Тому, заявнику необхідно подати нову редакцію касаційної скарги та її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі, із належним обґрунтуванням пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України, на який заявник посилається, як на підставу касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до вимог частини другої статті 393 ЦПК України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 392 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала.
Касаційну скаргу слід залишити без руху та надати заявнику строк для усунення цих недоліків.
Суд роз'яснює, якщо у зазначений строк заявник не звернеться до суду касаційної інстанції із клопотанням (заявою) про поновлення строку на касаційне оскарження судових рішень із наведенням інших підстав для його поновлення, у відкритті касаційного провадження буде відмовлено.
Керуючись статтями 185, 390, 392, 393 ЦПК України, Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду,
Визнати наведені в клопотанні ОСОБА_1 підстави пропуску строку на касаційне оскарження Буського районного суду Львівської області від 16 листопада 2023 року та постанову Львівського апеляційного суду від 24 вересня 2024 року неповажними.
Відмовити в задоволенні клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на касаційне оскарження.
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Буського районного суду Львівської області від 16 листопада 2023 року та постанову Львівського апеляційного суду від 24 вересня 2024 року залишити без руху.
Надати строк для усунення недоліків касаційної скарги протягом десяти днів з дня отримання цієї ухвали.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя В. М. Ігнатенко