11 лютого 2025 року
м. Київ
справа № 367/8025/19
провадження № 61-993ск25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Фаловської І. М.,
розглянув касаційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,
які діють у своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_5 , на постанову Київського апеляційного суду від 10 грудня 2024 року та додаткову постанову Київського апеляційного суду від 14 січня 2025 року
у справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , третя особа - Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Шевченків двір», про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом зобов'язання вчинити певні дії,
У жовтні 2019 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , ОСОБА_1 , третя особа - Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Шевченків двір» (далі - ОСББ «Шевченків двір»), в якому просив зобов'язати відповідачів відновити стан коридору загального користування до квартир АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 шляхом знесення встановленої стіни з металевими дверима за власний рахунок у коридорі загального користування до квартир АДРЕСА_1 та АДРЕСА_3 сьомого поверху будинку
АДРЕСА_4 та привести коридор загального користування до попереднього розміру та стану внутрішнього оздоблення (стелю, стіни, підлогу), які існували до проведення переобладнання відповідачами, яким на праві власності належать квартири АДРЕСА_1 та АДРЕСА_3 .
Позов мотивований тим, що він є власником квартири АДРЕСА_5 сьомого поверху будинку АДРЕСА_4 .
ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 є співвласниками квартири
АДРЕСА_1 , а ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_3 сьомого поверху будинку
АДРЕСА_4 .
Вказував, що 22 червня 2019 року відповідачі самовільно захопили частину місця загального користування (коридору) сьомого поверху будинку та побудували стіну з вхідними дверима до квартир АДРЕСА_1 та АДРЕСА_3 .
Зазначав, що під час незаконного монтажу стіни та вхідних дверей відповідачами, ним була висунута вимога останнім про припинення незаконних дій, але вимога була проігнорована, у зв'язку з чим, він звертався до органів поліції. Після прибуття наряду поліції та надання пояснень сторонами, протиправні дії зі сторони відповідачів не припинилися, і які змонтували стіну та встановили металеві двері.
Вказував, що самовільно побудована стіна з вхідними дверима до квартир
АДРЕСА_1 та АДРЕСА_3 розташована перпендикулярно та близько від вхідних дверей його квартири, що створило значні незручності та унеможливило право на належний відпочинок, оскільки близьке розташування самовільно змонтованих вхідних дверей спричиняє металевий шум під час відкриття та закриття цих дверей відповідачами.
Зазначав, що площа приміщення загального користування стала меншою,
а інші співвласники, крім відповідачів, зокрема і він, позбавлені можливості користуватися загальними приміщеннями у повному обсязі, тобто
з використанням всієї площі приміщень, передбаченої технічною документацією
на будівлю.
На підставі викладеного позивач просив позов задовольнити.
Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 07 березня 2024 року відмовлено ОСОБА_6 у задоволенні позову.
Додатковим рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 14 червня
2024 року відмовлено у стягненні витрат на правову допомогу з ОСОБА_6
на користь ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
Постановою Київського апеляційного суду від 10 грудня 2024 року рішення Ірпінського міського суду Київської області від 07 березня 2024 року додаткове рішення Ірпінського міського суду Київської області від 14 червня
2024 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.
Позов ОСОБА_6 задоволено частково.
Зобов'язано ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , яка діє в своїх інтересах
та інтересах неповнолітнього ОСОБА_5 , ОСОБА_1 усунути перешкоди ОСОБА_6 у користуванні приміщенням загального користування, а саме: відновити стан коридору загального користування до квартир АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 шляхом знесення встановленої стіни з металевими дверима за власний рахунок у коридорі загального користування до квартир АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2
та приведення коридору загального користування до попереднього стану, який існував до проведення переобладнання.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Додатковою постановою Київського апеляційного суду від 14 січня 2025 року заяву ОСОБА_6 про ухвалення додаткового рішення задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , яка діє в своїх інтересах
та інтересах ОСОБА_5 , ОСОБА_1 на користь ОСОБА_6 витрати
на правову допомогу в розмірі по 2 000,00 грн з кожного, понесені в суді апеляційної інстанції.
20 січня 2025 року ОСОБА_1 , засобами поштового зв'язку, звернувся
до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 10 грудня 2024 року та додаткову постанову Київського апеляційного суду від 14 січня 2025 року, в якій ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 10 грудня 2024 року та додаткову постанову Київського апеляційного суду від 14 січня 2025 року і залишити в силі рішення Ірпінського міського суду Київської області від 07 березня 2024 року.
20 січня 2025 року ОСОБА_2 , засобами поштового зв'язку, звернувся
до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 10 грудня 2024 року та додаткову постанову Київського апеляційного суду від 14 січня 2025 року, в якій ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 10 грудня 2024 року та додаткову постанову Київського апеляційного суду від 14 січня 2025 року і залишити в силі рішення Ірпінського міського суду Київської області від 07 березня 2024 року.
20 січня 2025 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , які діють у своїх інтересах
та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_5 , засобами поштового зв'язку, звернулися до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 10 грудня 2024 року та додаткову постанову Київського апеляційного суду від 14 січня 2025 року, в якій заявники, посилаючись
на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просять скасувати постанову Київського апеляційного суду від 10 грудня 2024 року та додаткову постанову Київського апеляційного суду від 14 січня 2025 року і залишити в силі рішення Ірпінського міського суду Київської області від 07 березня 2024 року.
Вивчивши касаційні скарги та додані до них матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційні скарги подані на судові рішення у справі, що не підлягають касаційному оскарженню.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Верховним Судом враховано, що Рішенням Конституційного Суду України
від 22 листопада 2023 року № 10-р(ІІ)/2023 у справі щодо гарантування права
на судовий захист у малозначних спорах, визнано таким, що відповідає Конституції України (є конституційним) пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Відповідно до пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є: справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Зазначена справа є справою незначної складності та не належить до виключень
із цієї категорії, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України.
Згідно зі статтею 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об'єднані
з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини.
Верховний Суд дослідив та взяв до уваги: предмет позову, складність справи,
а також значення справи для сторін і суспільства та дійшов висновку,
що ця справа є справою незначної складності, і не належить до виключень із цієї категорії, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України.
Європейський суд з прав людини зазначає, що застосування критерію малозначності справи у справі було передбачуваним, справа була розглянута судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявник не продемонстрував наявності інших виключних обставин, які могли вимагати касаційного розгляду справи (рішення у справі «Азюковська проти України», заява № 47921/08,
від 09 жовтня 2018 року).
Касаційні скарги не містять посилань на випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судові рішення у малозначній справі підлягає касаційному оскарженню.
Верховний Суд, перевіривши доводи касаційних скарг, вважає, що посилання
в касаційних скаргах на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та порушення процесуального права фактично підтверджує незгоду осіб, які подали касаційні скарги, з оскаржуваними судовими рішеннями, та зводиться до переоцінки доказів, що не належить до компетенції суду касаційної інстанції.
Верховний Суд зауважує, що застосування критерію малозначності справи
в цій справі було передбачуваним, справу розглянули суди двох інстанцій
у межах своїх повноважень, заявники не переконали у наявності інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.
Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано
на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно
до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах,
де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини,
якає джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень
та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після
їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення
у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року, § 45; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 37).
З урахуванням наведеного, оскільки ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3
та ОСОБА_4 , які діють у своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього
ОСОБА_5 , подали касаційні скарги на судові рішення у справі незначної складності, що не підлягають касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.
Керуючись статтями 19, 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
У відкритті касаційного провадження за касаційними скаргами ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3
та ОСОБА_4 , які діють у своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_5 , на постанову Київського апеляційного суду від 10 грудня 2024 року та додаткову постанову Київського апеляційного суду від 14 січня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , третя особа - Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Шевченків двір», про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом зобов'язання вчинити певні дії, відмовити.
Копію ухвали та додані до касаційних скарг матеріали направити заявникам.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: В. В. Сердюк
С. О. Карпенко
І. М. Фаловська