Номер провадження: 22-ц/813/2044/25
Справа № 523/19887/23
Головуючий у першій інстанції Далеко К.О.
Доповідач Назарова М. В.
18.02.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Назарової М.В.,
суддів: Коновалової В.А., Кострицького В.В.,
за участю секретаря Соболєвої Р.М.,
учасники справи: стягувач - ОСОБА_1 , суб'єкт оскарження - приватний виконавець виконавчого округу Київської області Микитин Оксана Степанівна, боржник - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду в м. Одеса в порядку спрощеного позовного провадження
апеляційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу Київської області Микитин Оксани Степанівни в особі свого представника адвоката Коваль Ростислава Олександровича
на ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 04 липня 2024 року, постановлену Суворовським районним судом м. Одеси у складі: судді Далеко К.О. в приміщенні того ж суду,
у цивільній справі за скаргою ОСОБА_2 на дії приватного виконавця виконавчого округу Київської області Микитин Оксани Степанівни про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, стягувач ОСОБА_1 ,
06 листопада 2023 року ОСОБА_2 звернувся до суду зі скаргою на дії приватного виконавця Виконавчого округу Київської області Микитин Оксани Степанівни про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
В обґрунтування скарги вказав, що в провадженні Суворовського районного суду м. Одеси перебувала цивільна справа № 523/6790/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів. У вказаній справі було ухвалено рішення, яким стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_4 в твердій грошовій сумі в розмірі 12000,00 грн. щомісячно, починаючи з 02 травня 2019 року і до досягнення донькою повноліття.
Постановою Одеського апеляційного суду від 20 липня 2021 року у справі № 523/6790/19 змінено рішення першої інстанції та зменшено розмір аліментів, які підлягають стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 12000 до 8000 щомісячно.
Щодо обставин скарги заявник/боржник зазначив, що ним на виконання рішення суду було здійснено переказ грошових коштів на оплату аліментів в рамках виконавчого провадження ВП № 71521985, в розмірі 8 000 гривень, які він 30 жовтня 2023 року направив на рахунок приватного виконавця. Отримавши кошти, сплачені в рахунок аліментів, приватний виконавець не вчинив дій щодо направлення коштів боржнику на наступний робочий день, як того вимагає ч. 2 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження», про що заявник дізнався лише 04 листопада 2023 року, і такі порушення мають триваючий і системний характер, що підтверджується судовими рішеннями про визнання неправомірною бездіяльності приватного виконавця Микитин О.С.
З урахування викладеного та посилаючись як на підставу своєї заяви на вимоги ч. 2 ст. 47, ч. 1, 2 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження», ст. 447 ЦПК України, заявник/боржник просить: визнати бездіяльність приватного виконавця Микитин Оксани Степанівни щодо не направлення коштів стягувачу на наступний робочий день протиправною; зобов'язати приватного виконавця Микитин О.С. надіслати сплачені кошти стягувачу; зобов'язати приватного виконавця Микитин О.С. відзвітувати про виконання ухвали суду і повідомити заявника про її виконання у 10-ти денний строк з дня її отримання.
Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 04 липня 2024 року скаргу Крепосняка Володимира Ігоровича, за участю стягувача ОСОБА_1 , суб'єкта оскарження приватного виконавця виконавчого округу Київської області Микитин Оксани Степанівни на дії та бездіяльність приватного виконавця задоволено частково.
Визнано неправомірною бездіяльність приватного виконавця виконавчого округу Київської області Микитин Оксани Степанівни щодо не направлення коштів стягувачу ОСОБА_1 на наступний робочий день, через поштовий переказ, в рамках виконавчого провадження ВП № 71521985, які були направленні на рахунок приватного виконавця 30 жовтня 2023 року в сумі: 8 000 гривень, згідно вимог ч. 2 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження».
У задоволенні скарги в іншій частині - відмовлено.
Приватний виконавець виконавчого округу Київської області Микитин О.С. в особі свого представника адвоката Коваля Р.О. звернувся до суду з апеляційною скаргою, вважає, що оскаржувана ухвала постановлена з порушенням норм матеріального права, просить скасувати ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 04 липня 2024 року в частині задоволення вимог скарги та прийняти нове судове рішення в даній частині, яким відмовити у повному обсязі у задоволенні скарги ОСОБА_2 .
Доводами апеляційної скарги є те, що для ведення сум, що надходять в межах виконавчих проваджень, приватні виконавці та органи ДВС мають рахунки зі спеціальним режимом використання; коштами, що надходять на депозитні рахунки приватних виконавців, останні не розпоряджаються вільно на власний розсуд, а лише адмініструють відповідні рахунки та проводять розподіл за ними коштів у порядку, визначеному ст. 45 Закону України «Про виконавче провадження», та вказані кошти не є доходом приватних виконавців.
Зазначає, що приватний виконавець Микитин О.С. неодноразова зверталася до ОСОБА_1 з вимогою повідомити реквізити рахунку стягувача та шляхи отримання коштів, що надійшли від ОСОБА_2 .
Проте, ОСОБА_1 вищевказаних вимог приватного виконавця Микитин О.С. виконано не було, та як наслідок, суми, що надішли від боржника, повернуто останньому.
Саме тому, висновок суду першої інстанції про наявність порушення порядку розподілу коштів, що надійшли в рахунок погашення заборгованості боржника, в діях приватного виконавця Микитин О.С. не відповідає нормам чинного законодавства, а саме: п. 12 Розділу VII Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 512/5 від 04 квітня 2012 року у взаємозв'язку з положеннями ч. 2 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження».
Від ОСОБА_2 надійшов відзив на апеляційну скаргу, яку вважає необґрунтованою, посилаючись на те, що імперативними нормами ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що за відсутності реквізитів стягувача, на які можливо перерахувати стягнуті з боржника кошти, виконавець повинен надіслати такі кошти стягувачу переказом.
Крім того, згідно відповіді від Асоціації приватних виконавців України діяльність приватного виконавця Київської області Микитин О.С. припинена, тому відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 255 ЦПК України просить закрити провадження по даній справі у зв'язку з припиненням діяльності юридичної особи, яка подала апеляційну скаргу у справі.
Стягувач ОСОБА_1 , суб'єкт оскарження - приватний виконавець виконавчого округу Київської області Микитин О.С., її представник - ОСОБА_5 , боржник - ОСОБА_2 , повідомлені належним чином і в установленому законом порядку, повістку отримали 20.12.2024 20:14:50, 07.02.2025 14:51:52 в особистому кабінеті підсистеми (модуля) ЄСІТС Електронний суд, що підтверджуються довідками (а.с. 80-81, 84), до судового засідання не з'явилися.
Вказане відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4 ст. 367 ЦПК України).
Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до роз'яснень, які містяться в абзаці першому пункту 14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» та частини 1статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
У третьому абзаці пункту 15 названої постанови Пленуму зазначено, що у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.
Предметом апеляційного перегляду справи є ухвала Суворовського районного суду м. Одеси від 04 липня 2024 року в частині, якою скаргу ОСОБА_2 задоволено та визнано неправомірною бездіяльність приватного виконавця виконавчого округу Київської області Микитин О.В. щодо ненаправлення коштів стягувачу ОСОБА_1 на наступний робочий день, через поштовий переказ, в рамках виконавчого провадження ВП № 71521985, які були направленні боржником на рахунок приватного виконавця 30 жовтня 2023 року в сумі: 8 000 гривень, згідно вимог ч. 2 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження».
В іншій частині рішення суду не оскаржується.
Обов'язковість рішення суду, як одна з засад судочинства встановлена нормами Конституції України, які є нормами прямої дії. Недотримання цього принципу порушує правовий порядок, встановлений державою.
Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» (далі Конвенція).
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку врегульовані Законом України «Про виконавче провадження».
Статтею 447 ЦПК України встановлено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Відповідно до частини першої статті 449 ЦПК України скаргу може бути подано до суду: а) у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи; б) у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій. Пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом.
Виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, Законом України «Про виконавче провадження», іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» підлягають примусовому виконанню.
Згідно з пунктом 9 частини першої статті 2 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження здійснюється з дотриманням, зокрема, таких засад, як забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.
За правилами частини першої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами до суду, який видав виконавчий документ, а рішення, дії чи бездіяльність виконавця щодо виконання рішень інших органів можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду. Відповідно до частини п'ятої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів. Рішення виконавця про відкладення проведення виконавчих дій може бути оскаржене протягом трьох робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів.
Виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (частина перша статті 18 Закону України «Про виконавче провадження»).
Крім цього, серед обов'язків виконавця також закріплено здійснення заходів примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Порядок виплати стягнутих грошових сум визначено статтею 47 Закону України «Про виконавче провадження».
Частиною шостою вищезазначеної статті передбачено, що стягнуті з боржника кошти, що залишилися після задоволення всіх вимог за виконавчими документами, перераховуються боржнику (крім випадків повернення коштів іншим особам).
Питання організації, порядку та умов виконання судових рішень і рішень інших органів, що підлягають примусовому виконанню, зокрема звернення стягнення на кошти боржника на рахунках в банках, передбачені як Законом України «Про виконавче провадження», так і Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5 (далі - Інструкція).
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).
Судом вірно встановлено та матеріалами справи підтверджено, що рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 14 грудня 2020 року (справа № 523/6790/19) позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення аліментів було задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в твердій грошовій сумі в розмірі 12000 грн. щомісячно, починаючи з 02 травня 2019 року і до повноліття доньки, а саме до ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Постановою Одеського апеляційного суду від 20 липня 2021 року рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 14 грудня 2020 року змінено, зменшено розмір аліментів, які підлягають стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , на утримання неповнолітньої доньки, а саме в розмірі: 8 000 гривень щомісячно. В решті рішення суду залишено без змін.
Судом встановлено, що 10 квітня 2023 року приватним виконавцем виконавчого округу Київського області Микитин О.С. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 71521985 (а.с. 37 т. 1).
Відповідно до матеріалів виконавчого провадження № 71521985 встановлено, що 30 жовтня 2023 року на рахунок одержувача код ЄДРПОУ: 2684903209 - ОСОБА_6 надійшли кошти в розмірі: 8 000 гривень,платником за квитанцією від 30.10.2023, оплата згідно рішення суду 523/6790/19 від ОСОБА_2 , ВП 1521985 (згідно договору), відправник - ОСОБА_7 (а.с. 82 т. 1).
Відповідно до довідки - розрахунку заборгованості зі сплати аліментів від 01.11.2023 року вих. № 71521985/55539 заборгованість зі сплати аліментів станом на 01.11.2023 року - відсутня (а.с. 80 т. 1).
Згідно вимоги від 21.11.2023 року, приватний виконавець надіслала стягувачу ОСОБА_1 вимогу про необхідність надання інформації про відкритий рахунок в банківській установі, для перерахування стягуваних коштів. У вимозі стягувача попереджено про наслідки умисного невиконання рішення суду, що набрало законної сили (а.с. 87 т. 1).
Постановою приватного виконавця виконавчого округу Київської області Микитин О.С. від 04.12.2023 року повернуто стягувачу виконавчий лист № 523/6790/19, виданий 30.07.2021 року, на підставі п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» (а.с. 99 т. 1).
Листом від 09.01.2024 № 71521985/1673 приватний виконавець виконавчого округу Київської області Микитин О.С. повідомив ОСОБА_2 , що у зв'язку із відсутністю реквізитів стягувача, грошові кошти в сумі 320 055,79 грн знаходяться на рахунку для обліку депозитних сум приватного виконавця. Додатково повідомлено, що стягувачу направлялися вимоги щодо надання банківських реквізитів для перерахування стягнутих коштів по ВП № 71521985.
Отже, судом встановлено, що боржником рішення суду виконувалося, останній сплачував аліменти на утримання дитини, кошти надіслані боржником на рахунок приватного виконавця та за боржником не має заборгованості зі сплати аліментів за ВП № 71521985.
Статтею 179 Сімейного кодексу України визначено, що аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Той із батьків або інших законних представників дитини, на ім'я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини. Неповнолітня дитина має право брати участь у розпорядженні аліментами, одержаними на її утримання. Неповнолітня дитина має право на самостійне одержання аліментів та розпорядження ними відповідно до Цивільного кодексу України.
Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (частина перша статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Україною 27 лютого 1991 року, дата набуття чинності для України 27 вересня 1991 року).
З огляду на вище викладене, суд зазначає, що при вчиненні будь-яких процесуальних дій в усіх діях щодо дітей, в тому числі державні чи приватні виконавці, повинні керуватися принципами якнайкращого забезпечення інтересів дитини.
Відповідно до роз'яснень, наданих у п. 3 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 6 від 07 лютого 2014 року «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи Державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах», при розгляді скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби суди повинні враховувати, що Законом України «Про виконавче провадження» передбачено заборону на зловживання процесуальними правами під час здійснення виконавчого провадження. Так, державний виконавець зобов'язаний вживати передбачені Законом України «Про виконавче провадження» заходи примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (ч. 1 ст. 11), а особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, зобов'язані сумлінно користуватися усіма наданими їм правами з метою забезпечення своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» закріплено, що на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (HANT v. UKRAINЕ, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року).
Найкращим інтересам дитини має приділятись першочергова увага і вони, у залежності від свого характеру та серйозності, можуть перевищувати інтереси батьків (див. рішення у справі «Оноді проти Угорщини» (Onodi v. Hungary), заява № 38647/09, пункт 30, від 30 травня 2017 року).
Таким чином, у даному випадку, судом вірно взято до уваги, що приватний виконавець Микитин О.С., діючи в якнайкращих інтересах дитини, дотримуючись вимоги ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження», враховуючи те, що аліменти, які були сплачені боржником добровільно 30 жовтня 2023 року, є саме власністю дитини, і виконавець повинна була здійснити дії щодо переказу/направлення коштів стягувачу на утримання дитини не пізніше наступного робочого дня, з дня надходження таких коштів, через що погодився із обґрунтованістю заяви ОСОБА_2 про неправомірністю допущеною виконавцем бездіяльністю щодо неперерахування таких.
Колегія суддів погоджує вказаний висновок суду як такий, що ґрунтується на правильному застосуванні закону, а помилковий довід апеляційної скарги про те, що у разі відсутності відомостей, яким чином проводити виплату коштів, виконавець повідомляє стягувача про наявність належних йому коштів та пропонує йому повідомити шляхи отримання ним коштів (через фінансові установи з обов'язковим зазначенням реквізитів для перерахування коштів або поштовим переказом із зазначенням повної адреси стягувача).
Щодо того, яким актом слід керуватись у разі суперечності норм підзаконного нормативно-правового акта нормам Закону України, то колегія суддів бере до уваги юридичну силу закону як основного джерела права, його місце в системі нормативно-правових актів закріплені в Конституції України (254к/96-ВР).
Однією з ознак, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є прийняття його вищим представницьким органом державної влади. Пунктом 3 частини першої статті 85 Конституції України (254к/96-ВР) закріплено, що прийняття законів належить до повноважень Верховної Ради України.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 17 жовтня 2002 року N 17-рп (v017p710-02) (щодо повноважності Верховної Ради України) визначення Верховної Ради України єдиним органом законодавчої влади означає, що жоден інший орган державної влади не уповноважений приймати закони.
Ще однією ознакою, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є критерій регулювання найбільш важливих суспільних відносин. Статтею 92 Конституції України (254к/96-ВР) визначено коло питань (суспільних відносин), які можуть бути врегульовані виключно законами України.
Вища юридична сила закону полягає також у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України
(254к/96-ВР).
Так, відповідно до частини третьої статті 106 Конституції України (254к/96-ВР) Президент на основі та на виконання Конституції і законів України видає укази і розпорядження, які є обов'язковими до виконання на території України.
Згідно з частиною третьою статті 113 Конституції України (254к/96-ВР) Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.
Отже, у випадку суперечності норм підзаконного акта нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.
Оскільки спеціальним законом (ч. 2 ст. 47 Закону № 1404-VIII) передбачений обов'язок виконавця перерахувати чи надіслати на адресу стягувача поштовим переказом не пізніше наступного робочого дня з дня надходження таких коштів на депозитний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця зараховані кошти, а за матеріалами виконачого провадження ОСОБА_8 лише 21 листопада 2023 року та 04 грудня 2023 року зверталася до стягувача щодо надання відомостей про надання інформації щодо відкритих рахунків у банківський установі, вказане не узгоджується із наведеними вимогами закону.
Тому оскаржувану ОСОБА_2 бездіяльність приватного виконавця Микитин О.С. слід вважати доведеною.
Апеляційним судом в межах наведених доводів перевірено наведені доводи апеляційної скарги та підтверджено правильний висновок суду першої інстанції.
Будь-яких інших доводів щодо незаконності оскаржуваної ухвали в наведеній частині апеляційна скарга не містить.
Що стосується вимоги заявника ОСОБА_2 про закриття провадження по даній справі через припинення діяльності юридичної особи, яка подала апеляційну скаргу у справі - приватного виконавця Микитин О.С., то колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення суду повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково.
Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 255ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо настала смерть фізичної особи або оголошено її померлою чи припинено юридичну особу, які були однією із сторін у справі, якщо правовідносини не допускають правонаступництво.
Рішенням Дисциплінарної комісії приватних виконавців від 29.07.2024, яке оформлене протоколом № 87 до приватного виконавця Микитин О.С. застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді припинення діяльності приватного виконавця. Наказом Міністерства юстиції України від 15.08.2024 № 2072/7 діяльність приватного виконавця припинена. Відомості про припинення діяльності приватного виконавця внесені до Єдиного реєстру приватних виконавців України 15.08.2024.
Відповідно до частин першої та другої статті 45 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» приватний виконавець зобов'язаний припинити діяльність з дня внесення до Єдиного реєстру приватних виконавців України інформації про припинення діяльності приватного виконавця. У разі припинення діяльності приватного виконавця з підстав, передбачених пунктами 2-10 частини першої статті 44 цього Закону, Рада приватних виконавців України визначає тимчасового приватного виконавця, який зобов'язаний протягом трьох місяців здійснити заходи з припинення діяльності приватного виконавця. Відповідно до частини третьої статті 45 Закону тимчасовий приватний виконавець зобов'язаний: 1) зупинити виконавчі провадження до моменту їх передачі в порядку, визначеному частиною четвертою цієї статті; 2) передати документи діловодства та архів приватного виконавця до відповідного державного архіву. Виконавчі документи згідно з рішенням стягувача передаються тимчасовим приватним виконавцем відповідному органу державної виконавчої служби, приватному виконавцю або повертаються стягувачу.
Згідно з інформацією розміщеною на веб-сайті Асоціації приватних виконавців України (https://apvu.com.ua), рішенням Ради приватних виконавців України від 22.08.2024 № 73 тимчасовим приватним виконавцем, який здійснює заходи з припинення діяльності приватного виконавця Микитин О.С., визначено приватного виконавця виконавчого округу Київської області Горелика Євгена Борисовича. Отже, вказана особа не є правонаступником ОСОБА_6 .
Отже, оскільки у випадку припинення діяльності приватного виконавця, що відбулося вже після звернення такої особи з апеляційною скаргою до суду, не зникає сама фізична особа, і згідно ст. 25 ЦК України цивільна правоздатність фізичної особи не припиняється, тому вказане не позбавляє таку особу бути стороною у справі, щокрема, і в особі свого повноважного представника.
Тому відсутні підстави для закриття провадження у справі, на які посилається заявник.
У відповідності до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що ухвала суду першої інстанції постановлена із додержанням вимог закону і не може бути скасована з підстав, що викладені в апеляційній скарзі.
Керуючись ст. 367, 374, 375 ЦПК України, апеляційний суд,
Відмовити ОСОБА_2 у задоволенні його заяви про закриття провадження у справі.
Апеляційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу Київської області Микитин Оксани Степанівни в особі свого представника адвоката Коваль Ростислава Олександровича залишити без задоволення.
Ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 04 липня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Дата складення повного тексту постанови - 18 лютого 2025 року
Головуючий М.В. Назарова
Судді: В.А. Коновалова
В.В. Кострицький