Справа № 344/848/25
Провадження № 11-сс/4808/46/25
Категорія ст.183 КПК України
Головуючий у 1 інстанції ОСОБА_1
Суддя-доповідач ОСОБА_2
19 лютого 2025 року м. Івано-Франківськ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Івано-Франківського апеляційного суду в складі:
головуючого судді ОСОБА_3 ,
суддів ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_6 ,
прокурора ОСОБА_7 ,
підозрюваного ОСОБА_8 ,
захисника адвоката ОСОБА_9 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження за апеляційною скаргою підозрюваного ОСОБА_8 на ухвалу слідчого судді Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 17 січня 2025 року про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України, -
Ухвалою слідчого судді Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 17 січня 2025 року застосовано щодо підозрюваного ОСОБА_8 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, в межах строку досудового розслідування - до 16 березня 2025 року включно. Визначено заставу у вигляді 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 242 240 (двісті сорок дві тисячі двісті сорок) гривень.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, підозрюваний ОСОБА_8 подав апеляційну скаргу. Просив скасувати ухвалу слідчого судді та ухвалити нову ухвалу, обравши більш м'який запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання за фактичним місцем проживання: АДРЕСА_1 , або застави у значно меншому розмірі.
Вважає ухвалу слідчого судді необґрунтованою, прийнятою із порушенням норм КПК України. Зокрема, посилається на те, що слідчим та прокурором не наведено жодних переконливих доводів та не доведено підстав для застосування найбільш суворого запобіжного заходу відносно нього. Крім того, слідчий суддя не взяв до уваги те, що він раніше не судимий, до кримінальної відповідальності не притягався, на його утриманні перебуває дружина та малолітній син, злочин не спрямований проти життя та здоров'я, вина не доведена, а пред'явлена підозра не обґрунтована та не підтверджена доказами. За вказаних обставин, вважає, що його утримання під вартою незаконне, а затримання не обґрунтоване, жоден ризик передбачений ст.177 КК України не доведений.
До початку апеляційного розгляду адвокат ОСОБА_9 в інтересах підозрюваного ОСОБА_8 подала доповнення до апеляційної скарги, в яких вказує, що наведені у клопотанні дані разом з сукупністю зібраних в кримінальному провадженні доказів не свідчать про наявність обґрунтованої підозри ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення. Так, ОСОБА_8 є членом Церкви Адвентистів Сьомого Дня з 2013 року, на даний час є вірянином ОСОБА_10 громади м. Косів. За своїм віровченням та зареєстрованим статутом релігійна громада, до якої належить ОСОБА_8 , не допускає користування зброєю, а виконання військового обов'язку суперечить релігійним переконанням ОСОБА_8 . Відповідно до ст. 35 Конституції України у разі якщо виконання військового обов'язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов'язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою. При цьому, від початку введення воєнного стану не запроваджено обмежень зазначеного конституційного права. Право на заміну військової служби гарантує й ст. 22 Конституції України. Водночас, Закони України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та «Про військовий обов'язок і військову службу» прийняті до набрання чинності Конституцією України, та звужують право кожного на проходження альтернативної (невійськової) служби. У разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, необхідно застосовувати закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону, слід виходити із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).
Зауважує, що про свої релігійні переконання та про бажання, а також право проходити альтернативну службу, ОСОБА_8 та його родичі заявляли неодноразово всім можливим посадовим та службовим особам. Водночас, враховуючи, що командир військової частини знав про релігійні переконання ОСОБА_8 , включення його в наказ від 05 грудня 2024 року про направлення в район виконання завдань за призначенням, а саме у м. Слов'янськ Донецької області, це фактично провокація злочину, оскільки було очевидно, що цього наказу ОСОБА_8 виконати не зможе.
Крім того, вважає, що прокурор у клопотанні посилається виключно на припущення і не надає жодних доказів, які б підтверджували реальність заявлених ризиків, передбачених ст. 177 КПК України.
Просить врахувати те, що ОСОБА_8 має постійне місце проживання, а також міцні соціальні зв'язки - дружину, малолітню дитину, які потребують його участі в своєму житті та допомоги, утримання; працевлаштований приймальником у відділенні Нової пошти №1, а до переїзду був відеооператором в ТОВ «Медіа група «Надія»; згідно з характеристикою №5 від 03 лютого 2025 року від пресвітера громади Церкви Адвентистів Сьомого дня Буковинської конференції ОСОБА_8 позитивно характеризується.
З огляду на всі наведені обставини, клопотання слідчого про застосування запобіжного заходу відносно ОСОБА_8 було передчасним. Вважає, що для досягнення мети застосування запобіжного заходу, враховуючи сімейний та матеріальний стан ОСОБА_8 , а також його особистісні якості, достатньо було б визначити заставу в мінімальному розмірі, передбаченому ч.5 ст. 182 КПК України. Окрім цього, стороною обвинувачення не доведено недостатність застосування інших більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризикам, зазначеним у клопотанні, наприклад, домашнього арешту чи особистого зобов'язання.
Просить скасувати ухвалу слідчого судді та ухвалити нову, застосувавши інший більш м'який запобіжний захід, не пов'язаний з триманням під вартою, визначити заставу двадцять розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, або домашній арешт, або особисте зобов'язання з визначенням лише тих обов'язків, які прямо передбачені КПК України, без прив'язок до військової частини чи військової служби.
Під час апеляційного розгляду:
- підозрюваний ОСОБА_8 та його захисник підтримали вимоги апеляційної скарги;
- прокурор заперечив доводи і вимоги поданої апеляційної скарги, просив залишити ухвалу слідчого судді без змін.
Заслухавши доповідь судді, доводи учасників кримінального провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.
Згідно з вимогами ч. ч. 3 і 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практикою Європейського суду з прав людини обмеження права на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
Відповідно до ч.1 ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених ч. 5 ст. 176 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 183 КПК України визначено, що запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як, зокрема, до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років.
Відповідно до ч. 8 ст. 176 КПК України під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 402-405,407,408, 429 Кримінального кодексу України, застосовується виключно запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті.
Згідно ч. 2 ст. 177 КПК України підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають підстави слідчому судді вважати, що підозрюваний може здійснювати дії, передбачені частиною першою цієї статті.
Відповідно до ч. 1 ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризикам, зазначеним у клопотанні.
На думку колегії суддів, слідчий суддя дотримався вказаних вимог кримінального процесуального закону.
Як вбачається з матеріалів провадження, слідчим Пятого слідчого відділу (з дислокацією у м. Івано-Франківськ) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні №62025140150000035 від 16.01.2025 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України.
Зокрема, органом досудового розслідування встановлено, що 06.12.2024 року приблизно о 13 год. 30 хв. заступником начальника штабу 1 стрілецького батальйону управління військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_11 на шикуванні особового складу за адресою: АДРЕСА_2 , особовому складу серед якого був присутній солдат ОСОБА_8 , доведено наказ командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) № 4486 від 05.12.2024 «Про переміщення особового складу в район виконання завдань та призначення адміністрації військової команди», про вибуття 06.12.2024 особового складу в складі команди в район виконання завдань за призначенням, а саме, - у АДРЕСА_3 . Однак, 06.12.2024 приблизно о 13 год. 30 хв. солдат ОСОБА_8 , діючи умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, проходячи військову службу за призовом під час мобілізації, будучи ознайомленим із наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) № 4486 від 05.12.2024 «Про переміщення особового складу в район виконання завдань та призначення адміністрації військової команди», перебуваючи на території військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ), відкрито відмовився виконати законний наказ командира військової частини та в подальшому, демонструючи свою зверхність, демонстративно не вибув у встановлений строк (06.12.2024) в район виконання завдань за призначення, чим відкрито відмовився виконати законний наказ командира військової частини НОМЕР_1 № 4486 від 05.12.2024, тобто відкриту відмову виконати наказ начальника, вчинену в умовах воєнного стану, тобто кримінальне правопорушення передбачене ч. 4 ст. 402 КК України.
16 січня 2025 року ОСОБА_8 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України, а саме, у вчиненні непокори, тобто відкритої відмови виконати наказ начальника, в умовах воєнного стану.
Кримінальне правопорушення, у вчиненні якого підозрюється ОСОБА_8 , відповідно до ст. 12 КК України, є тяжким злочином, за вчинення якого передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років.
В межах зазначеного кримінального провадження орган досудового розслідування звернувся до слідчого судді з клопотанням про застосування щодо ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Слідчий суддя задовольнив дане клопотання та застосував до підозрюваного ОСОБА_8 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк до 16 березня 2025 року включно та визначив заставу у розмірі 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.
Дослідивши клопотання слідчого та матеріали провадження, колегія суддів вважає, що слідчий суддя обґрунтовано встановив підстави для застосування щодо підозрюваного ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, а саме: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ним кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України.
На думку колегії суддів, слідчий суддя, дослідивши долучені до матеріалів клопотання документи, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин провадження, керуючись законом, оцінюючи сукупність зібраних доказів, лише щодо пред'явленої підозри, - з точки зору достатності та взаємозв'язку дійшов правильного висновку, що наявні у провадженні докази, свідчать про обґрунтованість підозри ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, оскільки підтверджують існування фактів та інформації, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що підозрюваний міг вчинити дані правопорушення.
Колегія суддів зауважує, що відповідно до практики ЄСПЛ факти, які викликають підозру, не повинні бути такого рівня, як ті, які необхідні для обґрунтування обвинувального вироку або навіть притягнення до відповідальності, що настає на наступному етапі процесу кримінального розслідування (справа Мюррей проти Сполученого Королівства).
Доводи сторони захисту щодо невинуватості ОСОБА_8 у вчиненні правопорушення, враховуючи стадію, на якій знаходиться розгляд провадження, не можуть бути безпосередньо перевірені слідчим суддею або судом, але можуть і повинні бути перевірені органом досудового слідства під час проведення досудового розслідування.
Колегія суддів звертає увагу на те, що на даній стадії розслідування слідчий суддя зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих даних визначити, що надані суду матеріали є достатніми для застосування в рамках даного кримінального провадження запобіжного заходу, та не має права вирішувати ті питання, які вирішує суд під час розгляду по суті, а саме питання, пов'язані з оцінкою доказів з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винуватою чи невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення.
З огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги підозрюваного щодо недоведеності його підозри, колегія суддів вважає необґрунтованими.
Колегія суддів не погоджується і з доводами сторони захисту про те, що слідчим та прокурором не було доведено наявності ризиків, які були б підставою для застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Колегія суддів вважає, що слідчий суддя дійшов правильного висновку стосовно того, що слідчим і прокурором надано достатньо даних, які свідчать про наявність ризиків, передбачених п.п.1,5 ч. 1 ст. 177 КПК України, які полягають в можливості підозрюваного переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; вчинити інше кримінальне правопорушення.
Обираючи відносно ОСОБА_8 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, слідчий суддя достатньо врахував обставини, які враховуються при обранні запобіжного заходу, що передбачені ч. 1 ст. 178 КПК України, у тому числі: вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним кримінального правопорушення; тяжкість покарання, що загрожує у разі визнання його винуватим у вчиненні кримінального правопорушення.
Колегія суддів вважає, що обставини, які вказані стороною захисту в апеляційних доводах, не можуть бути підставою для відмови в задоволенні клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки тільки характеризують підозрюваного і не виключають наявність встановлених в судовому засіданні ризиків.
Колегія суддів вважає, що на час апеляційного перегляду вказаний запобіжний захід є необхідним у даному кримінальному провадженні, буде достатнім стримуючим засобом, який здатен забезпечити гарантії належної процесуальної поведінки підозрюваного та достатні гарантії його явки в суд (орган досудового слідства), забезпечить швидке та повне проведення досудового розслідування, а також виконання підозрюваним процесуальних обов'язків.
За вказаних обставин, слідчий суддя, з врахуванням наявних доказів про можливу причетність ОСОБА_8 до кримінального правопорушення, який йому інкриміновано, тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, даних про особу підозрюваного, наявних ризиків, а також враховуючи недоведеність достатності застосування більш м'якого запобіжного заходу відносно підозрюваного для запобігання цим ризикам, дійшов вірного висновку про те, що запобіжний захід у вигляді тримання під вартою буде достатнім для неухильного виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов'язків.
Що стосується доводів сторони захисту стосовно того, що розмір застави, визначений слідчим суддею є непомірним і наявні підстави для зменшення її розміру, колегія суддів вважає їх безпідставними.
Положеннями ч. 4 ст. 182 КК України передбачено, що розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків та не може бути завідомо непомірним для нього.
Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 182 КПК України щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину, розмір застави визначається від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Колегія суддів зауважує, що визначаючи розмір застави, слідчий суддя бере до уваги обставини, встановлені ст.ст. 177, 178, 182 КПК України та позицію Європейського суду з прав людини, відповідно до якої сума застави повинна визначатись тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати застави у випадку ухилення від слідства та суду, буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні.
З урахування викладеного, колегія суддів повністю погоджується з висновком слідчого судді і вважає, що визначений підозрюваному розмір застави та умови її застосування є обґрунтованими та цілком узгоджується з вимогами кримінального процесуального закону, а тому апеляційні вимоги про зменшення розміру застави, є такими, що не підлягають задоволенню.
Враховуючи викладене, зазначені в апеляційній скарзі доводи та підстави, з яких підозрюваний просить скасувати ухвалу суду, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду.
Істотних порушень вимог КПК України, які б давали підстави для скасування ухвали слідчого судді, колегією суддів не встановлено.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу підозрюваного необхідно залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді - без змін.
Керуючись ст.ст. 376,404,405,407,422 КПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу підозрюваного ОСОБА_8 залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 17 січня 2025 року про застосування щодо ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий суддя ОСОБА_3
Судді: ОСОБА_4
ОСОБА_5