20 лютого 2025 року
м. Київ
cправа № 910/5111/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Колос І.Б. (головуючий), Булгакової І.В., Жайворонок Т.Є.,
розглянувши матеріали касаційної скарги Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг
на рішення господарського суду міста Києва від 02.08.2024
та постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.01.2025
у справі № 910/5111/24
за позовом акціонерного товариства "Чернівціобленерго"
до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг
про стягнення 85 000,00 грн,
Акціонерне товариство "Чернівціобленерго" (далі - АТ "Чернівціобленерго", позивач) звернулося до господарського суду міста Києва з позовною заявою до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП, відповідач) про стягнення з Державного бюджету України безпідставно набутих коштів у сумі 85 000,00 грн.
Рішенням господарського суду міста Києва від 02.08.2024, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 09.01.2025 у справі № 910/5111/24, позов задоволено; стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача 85 000,00 грн безпідставно набутих (збережених) коштів; стягнуто з відповідача на користь позивача 2 422,50 грн витрат по сплаті судового збору.
НКРЕКП 10.02.2025 через підсистему "Електронний суд" звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 02.08.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.01.2025 у справі № 910/5111/24 в частині покладених на відповідача судових витрат пов'язаних із поданням АТ "Чернівціобленерго" позовної заяви.
Перевіривши матеріали касаційної скарги НКРЕКП у справі № 910/5111/24, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на таке.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Аналогічне положення закріплено у частині першій статті 17 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), яким передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Частиною п'ятою статті 12 ГПК України визначено, що для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
Відповідно до частини сьомої статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2024 установлено у розмірі 3 028,00 грн.
Позов подано у 2024 році. Предметом позову у справі № 910/5111/24 є стягнення у сумі 85 000,00 грн, а отже, ціна позову у цій справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (302 800,00 грн), тому справа є малозначною згідно з наведеними приписами ГПК України.
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Отже, норма пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України передбачає виключні випадки для касаційного оскарження судових рішень, зокрема, у малозначних справах. При цьому тягар доказування наявності підстав, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України, покладається саме на скаржника.
У касаційній скарзі скаржник викладає обставини справи, у якості обґрунтування наявності підстав для відкриття касаційного провадження наводить випадок передбачений підпунктом "в" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України; зазначає, що справа має виняткове значення для відповідача, оскільки внаслідок виконання судового рішення у цій справі скаржник несе безпідставне фінансове навантаження у зв'язку з необхідністю відшкодування судових витрат у вигляді сплаченого позивачем судового збору, у зв'язку із обставиною невірного визначення позивачем способу захисту власних прав, шляхом визначення невірного відповідача.
Розглянувши міркування наведені у касаційній скарзі та зміст оскаржуваних судових рішень, колегія суддів дійшла висновку про недоведеність наявності випадку, передбаченого підпунктом "в" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, для відкриття касаційного провадження.
Використання оціночних чинників, як-то: "винятковість значення справи для скаржника", "суспільний інтерес", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики", тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".
Незгода із судовими рішеннями попередніх інстанцій не свідчить автоматично про неправильність застосування або порушення норм матеріального/ процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цих рішень, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь позивача/відповідача є звичайним передбачуваним процесом.
Учасники судового процесу повинні розуміти, що визначені підпунктами "а"-"г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки є винятком із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, як від заінтересованих осіб, так і від суду, оскільки в іншому випадку принцип "правової визначеності" буде порушено.
Право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, спрямовані на недопущення безладного перебігу судового процесу (за змістом рішення Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").
У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.10.1996 "Справа "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" (Levages Prestations Services v. France, заява №21920/93, пункт 48) вказано, що зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежено перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури у такому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.
Також Європейський суд з прав людини в ухвалі від 09.10.2018 у справі "Азюковська проти України" (Azyukovska v. Ukraine, заява № 26293/18) зазначив, що застосування критерію малозначності справи було передбачуваним, справу розглянули суди двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Ураховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою НКРЕКП на рішення господарського суду міста Києва від 02.08.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.01.2025 у справі № 910/5111/24, оскільки вона подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Водночас викладене у касаційній скарзі клопотання про участь скаржника у розгляді справи у суді касаційної інстанції не розглядається, оскільки Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження.
Керуючись статтями 234, 287, 293 ГПК України, Верховний Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг на рішення господарського суду міста Києва від 02.08.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.01.2025 у справі № 910/5111/24.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя І. Колос
Суддя І. Булгакова
Суддя Т. Жайворонок