18 лютого 2025 року
м. Київ
cправа № 902/12/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н.О., Чумака Ю. Я.,
секретар судового засідання - Денисюк І. Г.,
за участю представників:
позивача за первісним позовом - Горопашного І. В.,
відповідача за первісним позовом - Мацедонської Т. О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго"
на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 13.11.2024 (судді: Грязнов В. В. - головуючий, Розізнана І. В., Павлюк І. Ю.) і рішення Господарського суду Вінницької області від 26.08.2024 (суддя Маслій І. В.) у справі
за первісним позовом Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго"
до Акціонерного товариства "Вінницяобленерго"
про стягнення 78 874 522,23 грн,
за зустрічним позовом Акціонерного товариства "Вінницяобленерго"
до Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго"
про тлумачення пунктів договору,
У грудні 2022 року Приватне акціонерне товариство "Національна енергетична компанія "Укренерго" (далі - ПрАТ "НЕК "Укренерго") звернулося до Господарського суду Вінницької області з позовом до Акціонерного товариства "Вінницяобленерго" (далі - АТ "Вінницяобленерго") про стягнення 71 731 520,89 грн заборгованості за розрахунками та 1 880 932,26 грн пені, 4 462 050,99 грн інфляційних втрат та 800 018,09 грн - 3 % річних.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління від 25.06.2019 № 0515-03041 в частині проведення платежів за ним.
У свою чергу, АТ "Вінницяобленерго" звернулося до суду першої інстанції із зустрічним позовом до ПрАТ "НЕК "Укренерго" про тлумачення умов пунктів 2.7, 2.9 спірного договору в редакції від 17.09.2021 та пункту 2.7 договору в редакції від 28.12.2021.
Рішенням Господарського суду Вінницької області від 26.08.2024 первісний позов задоволено частково. Стягнуто з АТ "Вінницяобленерго" на користь ПрАТ "НЕК "Укренерго" 821 447,68 грн пені, 4 462 050,99 грн інфляційних втрат, 800 018,09 грн - 3% річних та 868 413,39 грн судового збору. Відмовлено в частині стягнення 1 059 484,58 грн пені. В частині стягнення 71 731 520,89 грн основного боргу провадження за первісним позовом закрито. У задоволенні зустрічного позову відмовлено повністю.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив із встановлених обставин неналежного виконання відповідачем за первісним позовом умов спірного договору щодо проведення розрахунків за ним у зв'язку з чим за відповідачем за первісним позовом станом на 30.11.2022 рахувалася заборгованість в загальній сумі 71 731 520,89 грн. Разом із тим, після відкриття провадження у справі відповідач за первісним позовом повністю погасив заборгованість за надані послуги диспетчерського (оперативно-технологічного) управління в заявленій позивачем за первісним позовом сумі, тому на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України суд першої інстанції в цій частині провадження у справі закрив. Водночас місцевий господарський суд дійшов висновку про правомірність заявлених до стягнення інфляційних втрат та 3 % річних відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України.
Щодо вимог про стягнення пені, то суд першої інстанції, врахувавши положення пункту 16 постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 25.02.2022 № 332, дійшов висновку про відсутність правових підстав для нарахування та стягнення з відповідача за первісним позовом 238 036,90 грн пені, нарахованої за період із 24.02.2022. Разом із тим, перевіривши правильність розрахунку пені за період до 24.02.2022, з огляду на умови спірного договору та положення Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" суд визнав обґрунтованою пеню у сумі 1 642 895,36 грн. Водночас місцевий господарський суд, враховуючи положення статті 233 Господарського кодексу України, статті 551 Цивільного кодексу України, наявність виняткових обставин, за яких можливе зменшення неустойки, зменшив розмір пені на 50 %, стягнувши з відповідача за первісним позовом пеню у сумі 821 447,68 грн пені.
Щодо вимог зустрічного позову, то суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для їх задоволення, та виходив із того, що договір про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління від 25.06.2019 № 0515-03041, з урахуванням додаткових угод від 25.06.2019, від 26.07.2019, від 02.07.2021, від 17.09.2021 та від 28.12.2021, вже виконується сторонами, в тому числі і пункти 2.7 та 2.9 договору в редакції від 17.09.2021 та пункт 2.7 договору в редакції від 28.12.2021, натомість як згідно з положеннями статті 231 Цивільного кодексу України передбачено можливість тлумачення договору до початку його виконання сторонами.
Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 13.11.2024 вказане рішення господарського суду першої інстанції залишено без змін.
Суд апеляційної інстанції переглянув оскаржене рішення місцевого господарського суду в оскарженій апелянтом частині щодо стягнення пені, погодившись із мотивами суду першої інстанції про наявність підстав для зменшення розміру заявленої до стягнення пені на 50 %.
Не погоджуючись із рішенням Господарського суду Вінницької області від 26.08.2024 та постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 13.11.2024 у частині щодо відмови у стягненні 821 447,68 грн пені, ПрАТ "НЕК "Укренерго" звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою на вказані судові рішення в означеній частині, в якій просить їх скасувати в частині відмови у стягненні 821 447,68 грн пені та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги в частині стягнення пені задовольнити у сумі 1 642 895,36 грн.
Скаржник вважає оскаржені судові рішення в зазначеній частині незаконними та необґрунтованими, прийнятими з неправильним застосуванням норм матеріального права, зокрема, статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України; на обґрунтування підстав касаційного оскарження посилається на положення пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме неврахування попередніми судовими інстанціями при прийняті оскаржуваних рішень висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 07.09.2022 у справі № 910/9911/21, від 14.07.2021 у справі № 916/878/20, від 10.06.2021 у справі № 910/6471/20, від 23.09.2019 у справі № 920/1013/18, від 19.02.2020 у справі № 910/1199/19, від 04.05.2018 у справі № 908/1453/14. Зокрема, на думку скаржника, нарахована до стягнення пеня відповідає умовам спірного договору та вимогам чинного законодавства і не порушує засад справедливості.
Від АТ "Вінницяобленерго" надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому товариство вважає доводи касаційної скарги необґрунтованими, просить її залишити без задоволення, а оскаржені у справі судові рішення залишити без змін, зважаючи на те що, судами попередні інстанцій правильно застосовано норми матеріального і процесуального права з урахуванням встановлених фактичних обставин справи.
Як свідчать матеріали справи та установили попередні судові інстанції, Державним підприємством "Національна енергетична компанія "Укренерго", правонаступником майна, усіх прав та обов'язків якого є ПрАТ "НЕК "Укренерго", (оператор системи передачі (ОСП), виконавець) та АТ "Вінницяобленерго" (користувач) укладено договір про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління від 25.06.2019 № 0515-03041, до якого у подальшому неодноразово вносилися зміни шляхом укладення додаткових угод від 25.06.2019, від 26.07.2019, від 02.07.2021, від 17.09.2021 № 4 та від 28.12.2021.
Цей договір регулює оперативно-технологічні відносини під час взаємодії сторін в умовах паралельної роботи у складі об'єднаної енергетичної системи (ОЕС) України. За ним ОСП зобов'язується надавати послугу з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління, а саме управління режимами роботи ОЕС України з виробництва, передачі, забезпечення планових перетоків електричної енергії по міждержавних лініях зв'язку ОЕС України з енергосистемами суміжних країн, розподілу та споживання електричної енергії для забезпечення здатності енергосистеми задовольняти сумарний попит на електричну енергію та потужність у кожний момент часу з дотриманням вимог енергетичної, техногенної та екологічної безпеки (далі послуга). Користувач зобов'язується здійснювати оплату за надану послугу відповідно до умов цього договору (пункти 1.1, 1.2 договору).
Договір встановлює обов'язки та права сторін у процесі оперативного планування, експлуатації обладнання, диспетчерського управління та балансування енергосистеми в реальному часі та її захисту в надзвичайних ситуаціях, а також формування, обробки, передачі та відображення даних під час регламентованого обміну інформацією. Послуги надаються оператором системи передачі користувачу, що виступає на ринку оператором системи розподілу та/або виробником електричної енергії та/або споживачем, обладнання якого знаходиться в оперативному підпорядкуванні ОСП та/або електропостачальником та/або трейдером (пункти 1.4, 1.5 вказаного договору).
Згідно з пунктами 2.1- 2.4 договору його ціна визначається як сума нарахованої вартості послуг за сукупністю розрахункових періодів наростаючим підсумком протягом календарного року. Оплата послуг здійснюється за тарифом, який встановлюється Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (регулятором), відповідно до затвердженої нею методики та оприлюднюється ОСП на своєму офіційному вебсайті. Тариф застосовується з дня набрання чинності постановою, якою встановлено тариф, якщо більш пізній строк не визначено такою постановою. Обсяг наданої послуги визначається відповідно до розділу XI Кодексу системи передачі. Вартість послуги за розрахунковий період визначається як добуток обсягу наданої послуги на значення тарифу, що діє у визначений розрахунковий період. На вартість послуги нараховується податок на додану вартість відповідно до законодавства України.
Розрахунок за надану послугу здійснюється на умовах часткової попередньої оплати вартості послуги за поточний розрахунковий період згідно із нижчезазначеною системою платежів і розрахунків: до 10 числа розрахункового місяця - 35 % вартості послуги; до 20 числа розрахункового місяця - 35 % вартості послуги; до останнього банківського дня календарного місяця - 30 % вартості послуги. Плановий обсяг послуги на розрахунковий період визначається на основі наданих користувачем повідомлень щодо планового обсягу послуги на розрахунковий період. У разі зміни планових обсягів послуги протягом розрахункового місяця користувач передає оператору системи передачі (ОСП), виконавцю повідомлення про зміну обсягів послуги. Оператор системи передачі (ОСП), виконавець протягом 5 робочих днів після отримання такого повідомлення коригує розмір наступних планових платежів (пункти 2.5, 2.6 договору).
Згідно з пунктом 2.7 договору користувач здійснює розрахунок з ОСП за послуги з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління до 15 числа місяця наступного за розрахунковим (включно), на підставі рахунків, актів надання послуги, наданих виконавцем, або самостійно сформованих в електронному вигляді за допомогою "Системи управління ринком" (далі - СУР), або отриманих за допомогою сервісу електронного документообігу (далі - Сервіс) (автоматизована система, яка забезпечує функціонування електронного документообігу), з використанням у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису особи, уповноваженої на підписання документів в електронному вигляді. Вартість наданої послуги за розрахунковий період визначається до 10 числа місяця, наступного за розрахунковим (включно), на підставі даних, що надаються Адміністратором комерційного обліку (далі - АКО). Акти приймання-передачі послуги направляються користувачам до 12 числа місяця, наступного за розрахунковим (включно). Коригування обсягів та вартості наданої послуги відповідного розрахункового періоду здійснюється за уточненими даними комерційного обліку, що надаються АКО протягом 10 календарних днів з дати проведення процесу врегулювання в СУР, що здійснюється на вимогу та в терміни, передбачені Правилами ринку. Оплату вартості послуги, після коригування обсягів, користувач здійснює до 15 числа місяця, наступного за місяцем, у якому отримано акт коригування до акта надання послуги (включно). Акти надання послуги та акти коригування до актів надання послуги у відповідному розрахунковому періоді Виконавець направляє користувачу в електронній формі з використанням електронного підпису (із застосуванням Сервісу) або надає користувачу два примірники в паперовому вигляді, підписані власноручним підписом зі своєї сторони.
У пунктах 2.8- 2.10 договору передбачено, що користувач підписує акти надання послуги відповідного розрахункового періоду протягом трьох робочих днів із дня їх отримання користувачем та повертає виконавцю. За відсутності заборгованості надлишок коштів, що надійшли протягом розрахункового періоду, зараховується в рахунок оплати наступного розрахункового періоду. За наявності заборгованості кошти зараховуються першочергово в оплату заборгованості минулих періодів з найдавнішим терміном її виникнення. При повній сплаті заборгованості минулих періодів надлишок коштів зараховується в оплату штрафних санкцій, за наявності згоди користувача. Оплата вартості нара-хованих штрафних санкцій та/або пені здійснюється на поточний рахунок ОСП, що зазначається в рахунку до сплати. За дату оплати рахунку приймається дата зарахування коштів на поточний рахунок ОСП.
За внесення платежів, передбачених главою 2 цього договору, з порушенням термінів користувач сплачує виконавцю пеню в розмірі 0,1 % від суми боргу за кожен день прострочення платежу, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України. Оплата пені здійснюється за окремим рахунком (пункт 6.1 договору).
Планові обсяги послуги користувач зобов'язаний подавати ОСП до 25 доби місяця, що передує розрахунковому місяцю. Форма подання повідомлення розміщена на офіційному вебсайті ОСП у постійному онлайн доступі (пункт 10.1 договору).
За змістом пунктів 10.4- 10.6 договору акти надання послуги, акти коригування до актів надання послуги, акти звірки розрахунків наданої послуги, рахунки, повідомлення про планові обсяги та будь-які інші повідомлення за цим договором повинні направлятися однією стороною іншій за допомогою сервісу, електронною поштою або факсимільним повідомленням, а також можуть бути підтверджені рекомендованим листом, іншим реєстрованим поштовим відправленням або доставлені кур'єром під розписку за адресою, зазначеною в цьому договорі. Податкові накладні отримуються користувачем виключно в електронному вигляді у порядку, визначеному податковим законодавством. Будь-які документи, що створюються/укладаються сторонами під час виконання договору (у тому числі акт надання послуги або акт коригування до акта наданої послуги), можуть бути підписані сторонами як у паперовій формі шляхом проставлення власноручного підпису уповноваженої особи на час тимчасового нефункціонування сервісу, про що виконавець зобов'язаний повідомити на своєму вебсайті, так і в електронній формі з використанням електронного підпису (за винятком випадків, коли використання електронного підпису прямо заборонено законом) за допомогою сервісу, який забезпечує юридично значимий електронний документообіг між сторонами та знаходиться в мережі Інтернет. Один документ повинен бути підписаний обома сторонами в один і той самий спосіб (залежно від форми документа).
Цей договір набирає чинності з дня його підписання і укладається на строк до 31.12.2019 (відповідно до додаткової угоди від 28.12.2021 до 31.12.2021). Договір вважається продовженим на кожен наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення терміну дії договору жодною зі сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов (пункт 12.1 договору).
Суди попередніх інстанцій зазначили, що в матеріалах справи наявні підписані та скріплені печатками обох сторін акти надання послуг, акти коригування до актів надання послуг, рахунки за послуги за період із липня 2019 по листопад 2022 включно; виписка по рахунку відповідача за первісним позовом щодо проведених оплат за період із 01.07.2019 по 27.12.2022; претензія від 08.09.2022 № 01/38726 на суму 17 522 012,15 грн.
Предметом первісного позову в цій справі є вимоги ПрАТ "НЕК "Укренерго" про стягнення з АТ "Вінницяобленерго" 71 731 520,89 грн заборгованості за розрахунками та 1 880 932,26 грн пені, 4 462 050,99 грн інфляційних втрат та 800 018,09 грн - 3 % річних.
Предметом зустрічного позову є вимога АТ "Вінницяобленерго" до ПрАТ "НЕК "Укренерго" про тлумачення умов пунктів 2.7, 2.9 спірного договору в редакції від 17.09.2021 та пункту 2.7 договору в редакції від 28.12.2021.
Рішенням Господарського суду Вінницької області від 26.08.2024 первісний позов задоволено частково. Стягнуто з АТ "Вінницяобленерго" на користь ПрАТ "НЕК "Укренерго" 821 447,68 грн пені, 4 462 050,99 грн інфляційних втрат, 800 018,09 грн - 3% річних та 868 413,39 грн судового збору. Відмовлено в частині стягнення 1 059 484,58 грн пені. В частині стягнення 71 731 520,89 грн основного боргу провадження за первісним позовом закрито. У задоволенні зустрічного позову відмовлено повністю.
Переглядаючи справу в порядку положень статті 269 Господарського процесуального кодексу України (в оскарженій апелянтом частині, а саме щодо зменешення пені), Північно-західний апеляційний господарський суд погодився із висновками місцевого господарського суду про наявність підстав для зменшення заявленої суми неустойки за наявності у наведеному випадку виняткових обставин, з якими пов'язується таке зменшення.
Як свідчить зміст касаційної скарги, відповідач не погоджується з рішенням та постановою судів попередніх інстанцій в частині зменшення судом розміру неустойки. В іншій частині судові рішення скаржником не оскаржені, тому колегією суддів не переглядаються.
Верховний Суд, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, а також матеріали справи, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (стаття 549 Цивільного кодексу України).
Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарського кодексу України).
Відповідно до статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення (частина 3 статті 551 Цивільного кодексу України).
Закон не містить вичерпного переліку обставин, які можуть бути враховані судом при зменшенні розміру неустойки, тому боржник і кредитор мають право посилатися й на інші обставини, які мають довести, а суд - оцінити при ухваленні рішення.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.04.2023 у справі № 199/3152/20 зауважила, що після прийняття постанови у справі № 761/26293/16-ц вона вже конкретизувала критерій, на підставі якого суд застосовує частину 3 статті 551 Цивільного кодексу України, в постановах від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, від 28.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц.
Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було би передбачити (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, провадження № 12-79гс19 (пункт 8.24) та від 28.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, провадження № 14-623цс18 (пункт 85)).
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання боржником, причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків від порушення зобов'язання, невідповідності між розміром стягуваної неустойки (штрафу, пені) та такими наслідками, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів для виконання зобов'язання, негайного добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо (подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 10.11.2022 у справі № 910/15705/21).
Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті насамперед стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
При вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд також повинен брати до уваги не лише майновий стан боржника, але й майновий стан стягувача, тобто врахувати інтереси обох сторін.
Приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним із завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов'язань, при цьому надмірне зменшення розміру пені фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов'язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 29.08.2024 у справі № 910/14265/23, від 29.08.2024 у справі № 910/14264/23 у подібних правовідносинах.
Верховний Суд також неодноразово вказував, що застосування статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України є правом суду та залежить виключно від встановлених судом конкретних обставин кожної справи за наслідками правової оцінки спірних правовідносин та поданих сторонами доказів, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень. Переоцінка обставин, що є предметом доказування, та стали підставою для висновку щодо можливості зменшення розміру штрафних санкцій за рішенням суду, не є компетенцією суду касаційної інстанції.
Саме суди першої та апеляційної інстанцій користуються певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення (постанови Верховного Суду від 03.03.2019 у справі № 925/74/19; від 02.06.2021 у справі № 5023/10655/11 (922/2455/20) тощо). Визначення розміру (відсоткового співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій вирішується господарським судом згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (постанови Верховного Суду від 05.03.2019 у справі № 923/536/18; від 10.04.2019 у справі № 905/1005/18; від 06.09.2019 у справі у справі № 914/2252/18; від 30.09.2019 у справі №905/1742/18; від 14.07.2021 у справі № 916/878/20 тощо).
У пункті 7.43 постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду зауважив, що в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить із конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положенням статті 233 Господарського кодексу України і частині 3 статті 551 Цивільного кодексу України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 Господарського процесуального кодексу України. Індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов'язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.
Також у цій постанові Верховний Суд зазначив, що категорії "значно" та "надмірно", які використовуються в статті 551 Цивільного кодексу України та в статті 233 Господарського кодексу України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником (пункт 7.30). Чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов'язань, її розмір (пункт 7.14); і обставини (їх сукупність), що є підставою зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер (пункти 7.25- 7.30). Розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частин 1, 2 статей 233 Господарського кодексу України та частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України, тобто у межах судового розсуду (пункт 7.42).
Враховуючи вже усталену та сформовану судову практику щодо критеріїв застосування норм статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України, роль Верховного Суду обмежується з'ясуванням того, чи не були відповідно до конкретних обставин справи спосіб застосування цих норм та наслідки їх тлумачення такими, що реалізація (чи навпаки нереалізація) судами першої та апеляційної інстанцій права на зменшення розміру штрафних санкцій очевидно не узгоджується з загальним принципом справедливого розгляду, і висновки судів є явно необґрунтованими.
У цій справі, що розглядається, попередні судові інстанції дослідили обставини справи та наявні у ній докази, надали оцінку аргументам сторін та установили наявність обставин, за яких можливе зменшення розміру заявленої до стягнення пені, навівши відповідні мотиви такого зменшення. Зокрема, суди взяли до уваги повну сплату відповідачем за первісним позовом основної заборгованості за спірним договором; захищеність інтересів позивача за первісним позовом шляхом нарахування 3 % річних та інфляційних втрат; відсутність в діях відповідача за первісним позовом прямого умислу, спрямованого на порушення зобов'язання; відсутність доказів настання для позивача за первісним позовом негативних наслідків через несвоєчасне погашення заборгованості; мету неустойки; ситуацію в країні; специфіку діяльності підприємств учасників справи та збалансування інтересів обох сторін.
Отже, попередні судові інстанції, застосовуючи дискрецію у вирішенні питання щодо зменшення розміру неустойки, у тому числі розміру, до якого вона підлягає зменшенню, виходили із конкретних обставин справи, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, та наявних у справі доказів, зважаючи на положення статті 233 Господарського кодексу України і частині 3 статті 551 Цивільного кодексу України, статті 86 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до положень статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Суд касаційної інстанції не вправі здійснювати переоцінку обставин, з яких виходили суди при вирішенні справи, а повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та виключно в межах доводів касаційної скарги (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 925/698/16).
У свою чергу, Верховний Суд є судом права, а не факту, тому діючи у межах повноважень та порядку, визначених статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, він не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку (постанови Верховного Суду від 03.02.2020 у справі № 912/3192/18, від 12.11.2019 у справі № 911/3848/15, від 02.07.2019 у справі № 916/1004/18).
Як уже зазначалося, обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, передбачені у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, ПрАТ "НЕК "Укренерго" зазначає, що суди попередніх інстанцій застосували положення статті 233 Господарського кодексу України, статті 551 Цивільного кодексу України без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 07.09.2022 у справі № 910/9911/21, від 14.07.2021 у справі № 916/878/20, від 10.06.2021 у справі № 910/6471/20, від 23.09.2019 у справі № 920/1013/18, від 19.02.2020 у справі № 910/1199/19, від 04.05.2018 у справі № 908/1453/14.
За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.
У кожному випадку порівняння правовідносин та їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин (пункт 31 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20).
Разом із тим зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).Верховний Суд у своїй діяльності висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи. Такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами.
З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування таких правових висновків у кожній конкретній справі.
Схожа правова позиція є усталеною та знайшла своє відображення у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.03.2023 у справі № 154/3029/14-ц.
Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.
Крім того, посилання скаржника на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження не можуть бути взяті до уваги судом касаційної інстанції, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.
Проаналізувавши висновки, які викладені у перелічених скаржником постановах Верховного Суду, колегія суддів суду касаційної інстанції зазначає, що здійснене господарськими судами правозастосування та висновки, наведені в оскаржуваних у цій справі судових рішеннях, не суперечать правовим висновкам, які зазначені в касаційній скарзі як підстава для відкриття касаційного провадження. Наявність або відсутність підстав для зменшення неустойки вирішується судами залежно від тих фактичних обставин, які будуть встановлені судом у кожній конкретній справі.
Суди попередніх інстанцій у цій справі реалізували свої дискреційні повноваження, передбачені положеннями наведених норм, та, оцінивши наведені сторонами доводи, надані докази та обставини справи в їх сукупності, дійшли висновку про можливість зменшення розміру заявленої до стягнення пені на 50 %. Здійснене попередніми судами правозастосування (статті 551 Цивільного кодексу України, статті 233 Господарського кодексу України) не суперечить висновкам Верховного Суду, на які посилається скаржник, на обґрунтування підстав касаційного оскарження, адже зменшення розміру неустойки є правом суду і було реалізоване ним у конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження доказів. Суд касаційної інстанції у зазначених скаржником справах не формулював висновків, які би певним чином додатково обмежували умови здійснення розсуду суду у питанні зменшення розміру штрафних санкцій так, щоб тільки один варіант реалізації розсуду суду можна було вважати правильним. До того ж з підстав для зменшення розміру неустойки не можна виокремити умови їх застосування окремо від специфічних конкретних обставин у зазначених справах і застосувати у цій справі.
З огляду на зазначене, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердилася під час касаційного провадження, що виключає скасування судових рішень господарських судів попередніх інстанцій в оскаржуваній частині з цієї підстави.
Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою позивача на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 13.11.2024 і рішення Господарського суду Вінницької області від 26.08.2024 у справі № 902/12/23.
Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Касаційне провадження за касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 13.11.2024 і рішення Господарського суду Вінницької області від 26.08.2024 у справі № 902/12/23 закрити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий Т. Б. Дроботова
Судді Н. О. Багай
Ю. Я. Чумак