18 лютого 2025 року
м. Київ
cправа № 922/82/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Могил С. К. - головуючий (доповідач), Волковицька Н. О., Случ О. В.,
за участю секретаря судового засідання Амірханяна Р. К.
та представників:
прокурора - Керничного Н. І.,
позивача - Лов'як C. С.,
відповідача - 1 -не з'явився,
відповідача - 2 -не з'явився,
відповідача - 3 - Мици Ю. В.,
відповідача - 4 - не з'явився,
третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог
щодо предмета спору, на стороні відповідача - не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури
на постанову Східного апеляційного господарського суду від 17.04.2024
та постанову Східного апеляційного господарського суду від 02.05.2024
рішення Господарського суду Харківської області від 11.01.2024
та на додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 25.01.2024
та касаційну скаргу керівника Харківської обласної прокуратури
на додаткову постанову Східного апеляційного господарського суду від 02.05.2024
та касаційну скаргу Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України
на постанову Східного апеляційного господарського суду від 02.05.2024
та на додаткову постанову Східного апеляційного господарського суду від 02.05.2024
у справі № 922/82/20
за позовом заступника керівника Харківської місцевої прокуратури № 2 в інтересах держави в особі Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України
до: 1) Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції,
2) Державного підприємства "Сетам",
3) Товариства з обмеженою відповідальністю "Консалт-Буд 2011",
4) Фізичної особи-підприємця Мігунова Володимира Івановича,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - 1) Український державний науково-дослідний інститут проблем водопостачання, водовідведення та охорони навколишнього природного середовища "Укрводгео", 2) Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Прядко Олеся Сергіївна, 3) Державний реєстратор Комунального підприємства "Центр інвентаризації та реєстрації нерухомості" Протопопівської сільської ради Дергачівського району Харківської області Жбадинський Олег Михайлович, 4) Товариство з обмеженою відповідальністю "Агентство нерухомості "Рестріелт",
про визнання недійсними торгів, свідоцтва про право власності, скасування рішень і повернення майна,
Заступник керівника Харківської місцевої прокуратури № 2 (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Міністерства розвитку громад та територій України, яке реорганізоване у Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури України (далі - Міністерство; позивач) звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом (з урахуванням заяви про зміну предмета позову (а. с. 47-48, т. 3) до Головного територіального управління юстиції у Харківський області (далі - ГТУЮ у Харківській області; відповідач-1 (наразі Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції), Державного підприємства "Сетам" (далі - ДП "Сетам"; відповідач-2), Товариства з обмеженою відповідальністю "Консалт-Буд 2011" (далі - ТОВ "Консалт-Буд 2011"; відповідач-3), Фізичної особи-підприємця Мігунова Володимира Івановича (далі - ФОП Мігунов В. І.; відповідач-4), в якому просив:
- визнати недійсними електронні торги щодо продажу частини нежитлової будівлі за адресою: м. Харків, вул. Шевченка, 6, проведені 06.01.2017 ДП "Сетам" та оформлені протоколом від 24.01.2017 № 230798;
- визнати недійсним свідоцтво про право власності від 17.02.2017 № 207, видане ТОВ "Консалт-Буд 2011" приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Прядко Олесею Сергіївною (далі - ПН ХМНО Прядко О. С.);
- скасувати рішення ПН ХМНО Прядко О. С. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 07.04.2017 № 34670644;
- скасувати рішення державного реєстратора Комунального підприємства "Центр інвентаризації та реєстрації нерухомості" Протопопівської сільської ради Дергачівського району Харківської області Жбадинського Олега Михайловича (далі - Жбадинський О. М.) від 13.03.2018 № 40083589;
- скасувати рішення державного реєстратора Комунального підприємства "Центр інвентаризації та реєстрації нерухомості" Протопопівської сільської ради Дергачівського району Харківської області Жбадинського О. М. від 13.03.2018 № 40084930;
- витребувати у ФОП Мігунова В. І. на користь держави в особі Міністерства спірні нежитлові приміщення за адресою: м. Харків, вул. Шевченка, 6, зобов'язавши відповідача-4 передати їх державі в особі Міністерства за актом приймання-передачі.
На обґрунтування позовних вимог прокурор посилається на те, що оспорювані торги проведені з порушення норм законодавства, зокрема ст. ст. 1, 2 Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна", Закону України "Про перелік об'єктів державної власності, що не підлягають приватизації", ч. 9 ст. 11 Закону України "Про управляння об'єктами державної власності", ст. 4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" та мають бути визнані недійсними з огляду на ст. ст. 203, 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Вважає, що визнання недійсними спірних торгів зумовлює і задоволення решти заявлених прокурором позовних вимог.
Правовою підставою позову визначає ст. ст. 203, 215, 388 ЦК України.
Справа розглядалася господарськими судами неодноразово.
Останнім рішенням Господарського суду Харківської області від 11.01.2024 (суддя - А. М. Буракова), залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 17.04.2024 (головуючий суддя - П. В. Тихий, судді - О. В. Плахов, О. І. Терещенко), у задоволенні позову відмовлено.
Додатковим рішенням Господарського суду Харківської області від 25.01.2024 (суддя - А. М. Буракова), залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 02.05.2024 (головуючий суддя - П. В. Тихий, судді - О. В. Плахов, О. І. Терещенко), заяву ТОВ "Консалт-Буд 2011" про розподіл судових витрат задоволено частково. Стягнуто з Харківської обласної прокуратури та Міністерства (з кожного) на користь ТОВ "Консалт-Буд 2011" по 75 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу. В решті заяви ТОВ "Консалт-Буд 2011" відмовлено.
Додатковою постановою Східного апеляційного господарського суду від 02.05.2024 (головуючий суддя - П. В. Тихий, судді - О. В. Плахов, О. І. Терещенко) заяву ТОВ "Консалт-Буд 2011" про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу задоволено частково. Стягнуто з Харківської обласної прокуратури та Міністерства (з кожного) на користь ТОВ "Консалт-Буд 2011" по 60 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, понесених у апеляційному господарському суді. В решті заяви відмовлено.
Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно № 33396285, виданого 10.02.2015 Реєстраційною службою Харківського міського управління юстиції у Харківській області, державі в особі Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України (правонаступником якого є позивач у справі) належало право власності на об'єкт нерухомості з реєстраційним номером 570454663101, який розташований на вул. Шевченка, 6, м. Харків й складався з нежитлових будівель літ. "А-2" загальною площею 4 905,0 кв. м, літ. "Б-1" загальною площею 104,2 кв. м, літ. "В-1" загальною площею 111,2 кв. м, літ. "Г-1" загальною площею 11,4 кв. м, літ. "Д-1" загальною площею 28,6 кв. м, літ. "Е-1" загальною площею 124,5 кв. м, літ. "Ж-1" загальною площею 140,9 кв. м, літ. "З-1" загальною площею 144,0 кв. м, літ. "К-1" загальною площею 269,6 кв. м, літ. "Л-1" загальною площею 108,8 кв. м. Право власності держави в особі Міністерства на вказаний об'єкт нерухомості було зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 10.02.2015 Реєстраційною службою Харківського міського управління юстиції у Харківській області, номер запису про право власності: 8672824. Зазначений об'єкт нерухомості з реєстраційним номером 570454663101, розташований на вул. Шевченка, 6 у м. Харкові, був закріплений за Українським державним науково-дослідним інститутом проблем водопостачання, водовідведення та охорони навколишнього природного середовища "Укрводгео" (далі - УДНДІ "Укрводгео" (третя особа-1) на праві господарського відання.
06.01.2017 ДП "Сетам" було проведено електронні торги, переможцем яких стало ТОВ "Консалт-Буд 2011". Результати вказаних торгів були оформлені протоколом проведення електронних торгів № 230798. Зазначені електронні торги було проведено в межах здійснення зведеного виконавчого провадження № НОМЕР_1 (відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби ГТУЮ у Харківській області; державний виконавець Бойченко В. В.). Надалі 26.01.2017, за результатами проведених електронних торгів, було складено акт про проведені електронні торги, затверджений керівником відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби ГТУЮ у Харківській області.
Відповідно до вказаного акта від 26.01.2017 ТОВ "Консалт-Буд 2011" є їх переможцем, а саме щодо такого майна: частини нежитлової будівлі літ. "А-2" за адресою: вул. Шевченка, 6, м. Харків, що складається з: приміщень підвалу № № 112-132, 134-143 загальною площею 1 154,5 кв. м; приміщень 1-го поверху № № 1-19 загальною площею 1 035,9 кв. м; частини приміщення 1-го поверху № 20 загальною площею 70,8 кв. м; приміщень 2-го поверху № № 26-66 загальною площею 1 208,1 кв. м; приміщень 3-го поверху № № 67-111 загальною площею 1 226,0 кв. м.
17.02.2017, на підставі вищевказаного акта від 26.01.2017, ПН ХМНО Прядко О. С. видано ТОВ "Консалт-Буд 2011" свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів (аукціону) за № 207, відповідно до якого ТОВ "Консалт-Буд 2011" належить на праві власності майно, що складається з: частини нежитлової будівлі літ. "А-2", що складається з приміщення підвалу № № 112-132, 134-143 загальною площею 1 154,5 кв. м; приміщення 1-го поверху № № 1-19 загальною площею 1 035,9 кв. м; частина приміщення 1-го поверху № 20 загальною площею 70,8 кв. м; приміщення 2-го поверху № № 26-66 загальною площею 1 208,1 кв. м; приміщення 3-го поверху № № 67-111 загальною площею 1 226,0 кв. м, які розташовані за адресою: вул. Шевченка, 6, м. Харків, придбане ТОВ "Консалт-Буд 2011" за 4 000 000, 01 грн, яке раніше належало на праві власності державі в особі Міністерства та на праві господарського відання УДНДІ "Укрводгео" на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно № 33396285, виданого 10.02.2015 Реєстраційною службою Харківського міського управління юстиції у Харківській області.
У подальшому, на виконання постанови Харківського окружного адміністративного суду від 09.03.2017 у справі № 820/779/17, право власності ТОВ "Консалт-Буд 2011" на придбане на спірних електронних торгах нерухоме майно було зареєстроване відповідно до рішення ПН ХМНО Прядко О. С. від 30.03.2017 № 34550776.
За договором міни нерухомого майна від 07.04.2017, посвідченого ПН ХМНО Прядко О. С. та зареєстрованого у реєстрі за № 467, спірне нерухоме майно було передано ТОВ "Консалт-Буд 2011" у власність ФОП Мігунову В. І., право власності якого на відповідне нерухоме майно (частку у праві власності на нерухоме майно) зареєстроване 07.04.2017, про що свідчить витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 07.04.2017 № 84538808; реєстраційний номер зазначеного об'єкта нерухомого майна - 570454663101.
Відповідно до рішення Господарського суду Харківської області від 11.12.2017 у справі № 922/3711/17 здійснено поділ об'єкта нерухомості з реєстраційним номером 570454663101, який складається з нежитлових будівель: літ. "А-2" загальною площею 4905,0 кв. м, літ. "Б-1" загальною площею 104,2 кв. м, літ. "В-1" загальною площею 111,2 кв. м, літ "Г-1" загальною площею 11,4 кв. м, літ. "Д-1" загальною площею 28,6 кв. м, літ. "Е-1" загальною площею 124,5 кв. м, літ. "Ж-1" загальною площею 140,9 кв. м, літ. "З-1" загальною площею 144,0 кв. м, літ. "К-1" загальною площею 269,6 кв. м, літ. "Л-1" загальною площею 108,8 кв. м, розташовані за адресою: вул. Шевченка, буд. 6 м. Харків та на такі об'єкти нерухомого майна: об'єкт нерухомого майна у складі частини нежитлової будівлі літ. "А-2", розташованої за адресою: вул. Шевченка, 6, м. Харків, що складається з приміщень підвалу № № 112-132, 134-143 загальною площею 1 154,5 кв. м, приміщень 1-го поверху № № 1-19 загальною площею 1 035,9 кв. м, частини приміщення 1-го поверху № 20 загальною площею 70,8 кв. м, приміщення 2-го поверху № № 26-66 загальною площею 1 208,1 кв. м, приміщення 3-го поверху № № 67-111 загальною площею 1 226,0 кв. м; об'єкт нерухомого майна у складі: частини нежитлової будівлі літ. "А-2", розташованої за адресою: вул. Шевченка, 6, м. Харків, що складається з приміщень підвалу № № 133, 144 загальною площею 55,2 кв. м, частини приміщення 1-го поверху № 20 загальною площею 48,0 кв. м та приміщень першого поверху № № 21-25 загальною площею 127,2 кв. м та нежитлових будівель літ. "Б-1" загальною площею 104,2 кв. м, літ. "В-1" загальною площею 111,2 кв. м, літ "Г-1" загальною площею 11,4 кв. м, літ. "Д-1" загальною площею 28,6 кв. м, літ. "Е-1" загальною площею 124,5 кв. м, літ. "З-1" загальною площею 144,0 кв. м, літ. "К-1" загальною площею 269,6 кв. м, літ. "Л-1" загальною площею 108,8 кв. м, розташовані за адресою: вул. Шевченка, 6, м. Харків; об'єкт нерухомого майна у складі нежитлової будівлі літ. "Ж-1" загальною площею 140,9 кв. м, розташована за адресою: вул. Шевченка, 6, м. Харків.
Також рішенням Господарського суду Харківської області від 11.12.2017 у справі № 922/3711/17 визнано право власності ФОП Мігунова В. І. на об'єкт нерухомого майна у складі частини нежитлової будівлі літ. "А-2", розташованої за адресою: м. Харків, вул. Шевченка, 6, що складається з приміщень підвалу № № 112-132, 134-143 загальною площею 1 154,5 кв. м; приміщень 1-го поверху № № 1-19 загальною площею 1 035,9 кв. м; частини приміщення 1-го поверху № 20 загальною площею 70,8 кв. м; приміщення 2-го поверху № № 26-66 загальною площею 1 208,1 кв. м; приміщення 3-го поверху № № 67-111 загальною площею 1 226,0 кв. м.
На підставі вказаного рішення Господарського суду Харківської області від 11.12.2017 у справі № 922/3711/17, а також прийнятих Господарським судом Харківської області в межах справи № 922/3711/19 ухвал від 20.02.2018 і від 28.02.2018 вчинено, зокрема, такі реєстраційні дії:
- відповідно до рішення державного реєстратора КП "Центр інвентаризації та реєстрації нерухомості" Протопопівської сільської ради Дергачівського району Харківської області Жбадинського О. М. № 40083589 зареєстровано право власності ФОП Мігунова В. І. на об'єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 1505007363101 у складі частини нежитлової будівлі літ. "А-2", розташованої за адресою: вул. Шевченка, буд. 6, м. Харків, що складається з приміщень підвалу № № 112-132, 134-143 загальною площею 1 154,5 кв. м; приміщень 1-го поверху № № 1-19 загальною площею 1 035,9 кв. м; частини приміщення 1-го поверху № 20 загальною площею 70,8 кв. м; приміщення 2-го поверху № № 26-66 загальною площею 1208,1 кв. м; приміщення 3-го поверху № № 67-111 загальною площею 1 226,0 кв. м;
- відповідно до рішення державного реєстратора КП "Центр інвентаризації та реєстрації нерухомості" Протопопівської сільської ради Дергачівського району Харківської області Жбадинського О. М. № 40084930 погашено право власності на поділений об'єкт нерухомості з реєстраційним номером 570454663101, що складався з нежитлових будівель: літ. "А-2" загальною площею 4 905,0 кв. м, літ. "Б-1" загальною площею 104,2 кв. м, літ. "В-1" загальною площею 111,2 кв. м, літ "Г-1" загальною площею 11,4 кв. м, літ. "Д-1" загальною площею 28,6 кв. м, літ. "Е-1" загальною площею 124,5 кв. м, літ. "Ж-1" загальною площею 140,9 кв. м, літ. "З-1" загальною площею 144,0 кв. м, літ. "К-1" загальною площею 269,6 кв. м, літ. "Л-1" загальною площею 108,8 кв. м, розташовані за адресою: вул. Шевченка, 6, м. Харків.
Відомості про вказані реєстраційні дії на підставі зазначених рішень державного реєстратора внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 13.03.2018.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний господарський суд, виходив з того, що спірне майно було відчужене державним виконавцем на торгах в порядку, визначеному Законом України "Про виконавче провадження", Порядком реалізації арештованого майна, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 29.09.2016 № 2831/5, тобто в порядку, встановленому для виконання судових рішень; прокурором та позивачем не доведено порушень порядку підготовки та проведення спірного електронного аукціону, які могли б бути підставою для визнання його недійсним. Врахували також і висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16, про те, що позовні вимоги про визнання недійсними результатів аукціону та договору купівлі-продажу не є ефективними способами захисту інтересу та права позивача у цьому випадку. Вказали на те, що відповідно до ч. 2 ст. 388 ЦК України національний правопорядок України закріплює широкий "віндикаційний імунітет" - майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень, а ТОВ "Консалт-Буд 2011" та ФОП Мігунов В. І. є добросовісними набувачами спірного майна (враховуючи, серед іншого, судові рішення у справі № 922/3711/17). Зазначили, що позивача, який протягом тривалого часу не вживав будь-яких заходів щодо виправлення фінансового становища УДНДІ "Укрводгео" як підприємства, що знаходиться в його управлінні та, який був обізнаним про існування зведеного виконавчого провадження № НОМЕР_1, не подавав жодних скарг на дії державного виконавця у вказаному зведеному виконавчому провадженні і заперечував проти того, щоб виступати боржником у виконавчому провадженні, а після спливу значного проміжку часу почав підтримувати позовні вимоги прокурора про витребування придбаного на прилюдних торгах нерухомого майна, що свідчить про порушення позивачем принципу добросовісності, на якому ґрунтується доктрина "venire contra factum proprium".
Врахувавши результат розгляду справи, надавши оцінку доказам на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції, керуючись ст. ст. 126, 129 ГПК України, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, стягнули з прокуратури та позивача (з кожного) на користь відповідача-3 по 75 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу за розгляд позовної заяви у суді першої інстанції.
Апеляційний господарський суд у додатковій постанові дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з прокуратури та позивача (з кожного) по 60 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, понесених відповідачем-3 у апеляційному господарському суді.
Прокурор, не погоджуючись із постановою Східного апеляційного господарського суду від 17.04.2024 та рішенням Господарського суду Харківської області від 11.01.2024, звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Мотивує подання касаційної скарги на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, а саме вказує на ухвалення оскаржуваних судових рішень без урахування висновку Великої Палати Верховного Суду, Верховного Суду, Верховного Суд України щодо застосування cт. cт. 1, 2 Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна", ст. 4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", ч. 9 ст. 11 Закону України "Про управління об'єктами державної власності", викладених у постановах від 27.11.2018 у справі № 910/26146/15, від 24.06.2015 у справі № 914/2062/14, від 30.01.2020 у справі № 903/41/18, від 04.07.2023 у справі № 233/4365/18, від 07.12.2022 у справі № 908/1525/16, від 24.06.2015 у справі № 3- 262гс15, від 27.11.2018 у справі № 910/26146/15; а також висновків, викладених у постановах від 19.09.2018 у справі № 808/2227/17, від 24.10.2018 у справі № 495/6375/15- ц, від 12.02.2020 у справі № П/811/1640/17, від 16.09.2015 у справі № 6- 1цс15 та інших.
Посилається на такі обставини: державне майно, яке знаходилось у господарському відання УДНДІ "Укрводгео" підпадає під дію Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна", що помилково не було враховано судами попередніх інстанцій; суди дійшли необґрунтованого висновку про те, що невикористання цього майна у виробничій діяльності УДНДІ "Укрводгео" виключає застосування мораторію на відчуження; безпідставно відхилили аргументи прокурора про те, що до зведеного виконавчого провадження № НОМЕР_1, в межах якого реалізовано спірне нерухоме майно, були включені виконавчі листи про стягнення заборгованості не тільки із заробітної плати та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, але і за податками і кошти перед контрагентами боржника, тоді як мораторій не поширюється тільки на рішення щодо виплати заробітної плати та інших виплат, що належать працівнику у зв'язку із трудовими відносинами та заборгованістю перед фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування; судами помилково вказано на те, що справа № 233/4365/18, яка переглядалася Великою Палатою Верховного Суду, є нерелевантною зі справою № 922/82/20; фактично не виконали вказівок Верховного Суду, викладених у постанові від 12.09.2023 у цій справі, які є обов'язковими для судів попередніх інстанцій з огляду на ст. 316 ГПК України.
Також прокурор у касаційній скарзі не погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про необхідність застосування до спірних правовідносин "віндикаційного імунітету", передбаченого ч. 2 ст. 388 ЦК України.
Підставою для скасування постанови Східного апеляційного господарського суду від 02.05.2024 та додаткового рішення Господарського суду Харківської області від 25.01.2024 визначає п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України та вказує, що вони ухвалені без урахування висновків Верховного Суду, Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 01.02.2023 у справі № 160/19098/21, від 07.12.2022 у справі № 873/96/22, від 11.11.2021 у справі № 873/137/21, від 18.08.2022 у справі № 61-5124, від 08.09.2021 у справі № 206/6537/19, від 01.09.2021 у справі № 178/1522/18, від 11.02.2021 у справі № 920/39/20, від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19, від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18, від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19, від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 16.11.2022 у справі № 906/513/18, від 03.12.2021 у справі № 927/237/20, від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18, від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19, від 01.02.2023 у справі № 160/19098/21, від 01.09.2021 у справі № 178/1522/18, від 08.09.2021 у справі № 206/6537/19 та інших. Посилається на неврахування того, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо; позивачем у справі є не прокурор, а Міністерство, а тому і відповідний розподіл судових витрат повинен здійснюватися з урахуванням належного позивача; посилається на відсутність у матеріалах справи № 922/82/20 попереднього розрахунку суми судових витрат та, що заява ТОВ "Консалт - Буд 2011" щодо стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу була подана до суду після закінчення судових дебатів.
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 31.05.2024 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою заступника керівника Харківської обласної прокуратури на постанови Східного апеляційного господарського суду від 17.04.2024 та від 02.05.2024, рішення Господарського суду Харківської області від 11.01.2024, додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 25.01.2024 з підстави, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 20.06.2024.
Не погоджуючись із додатковою постановою Східного апеляційного господарського суду від 02.05.2024, керівник Харківської обласної прокуратури звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить її скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви ТОВ "Консалт-Буд-2011" про розподіл витрат на професійну правничу допомогу.
У вказаній касаційній скарзі підставою касаційного оскарження визначає п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України та посилається на неврахування висновків Верховного Суду, Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 23.03.2023 у справі № 613/96/21, від 01.02.2023 у справі № 160/19098/21, від 07.12.2022 у справі № 873/96/22, від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21, від 11.11.2021 у справі № 873/137/21, від 08.09.2021 у справі № 206/6537/19, від 01.09.2021 у справі № 178/1522/18, від 11.02.2021 у справі № 920/39/20, від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19, від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18, від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19, від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 16.11.2022 у справі № 906/513/18, від 03.12.2021 у справі № 927/237/20, від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18, від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19, від 01.02.2023 у справі № 160/19098/21, від 01.09.2021 у справі № 178/1522/18, від 08.09.2021 у справі № 206/6537/19, від 16.11.2022 у справі № 906/513/18, від 03.12.2021 у справі № 927/237/20, від 07.12.2022 у справі № 873/96/22, від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19, від 11.02.2021 у справі № 920/39/20, від 11.11.2021 у справі № 873/137/21, від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18, від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19, від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19, від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 13.02.2020 у справі № 911/2686/18, від19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18, від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19, від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19, від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, від 18.06.2019 у справі № 922/3787/17, від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 15.01.2019 у справі № 908/799/17, від 18.06.2019 у справі № 922/3787/17, від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 10.12.2019 у справі № 922/377/19, від 12.01.2021 у справі № 908/730/19 від 15.06.2021 у справі № 922/4293/19, від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21, від 22.03.2023 у справі № 613/96/21.
На думку керівника Харківської обласної прокуратури, суд апеляційної інстанції, у порушення ст. ст. 126, 129 ГПК України, не дослідив, чи були такі витрати понесені фактично, а також - чи була їх сума обґрунтованою; вважає, що безпідставним є покладення цих витрат на Харківську обласну прокуратуру, а не на позивача.
17.06.2024 Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою керівника Харківської обласної прокуратури на додаткову постанову Східного апеляційного господарського суду від 02.05.2024 з підстави, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України та надав строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 02.07.2024, про що свідчить відповідна ухвала (а. с. 143-145, т. 13).
Міністерство не погоджуючись із постановою Східного апеляційного господарського суду від 02.05.2024, якою було залишено без змін додаткове рішення суду першої інстанції та додатковою постанову апеляційного господарського суду від 02.05.2024, звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить ці судові акти скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяв відповідача -3 про розподіл витрат на професійну правничу допомогу.
Підставою касаційного оскарження визначає п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, а саме стверджує про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм матеріального права при зобов'язанні органу влади, який не є органом управління спірним майном, відшкодувати витрати на професійну правничу допомогу за позовом, поданим прокурором в інтересах іншого органу. Посилається на те, що судами не враховано правового статусу Мінінфраструктури у спірних правовідносинах та, що на останнє покладено тягар сплати витрат на професійну правничу допомогу як на орган, який не був ініціатором судового спору, а також ніколи не був власником спірного майна щодо якого виник цей спір.
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.07.2024 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Міністерства на постанову Східного апеляційного господарського суду від 02.05.2024 та на додаткову постанову цього ж суду від 02.05.2024 з підстави, передбаченої п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 19.07.2024.
Врахувавши також те, що Міністерство оскаржує до Верховного Суд одні й ті ж самі судові рішення у справі № 922/82/20, що й прокурор, Верховний Суд дійшов висновку про здійснення спільного розгляду цих касаційних скарг (див. ухвалу Верховного Суду від 03.07.2024 у справі № 922/82/20 (а. с. 237-240, т. 13).
ТОВ "Консалт-Буд 2011" у відзиві на касаційній скарги прокурора просить їх залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін з підстав, наведених у цих відзивах.
22.07.2024 до Верховного Суду від прокурора надійшов відзив на касаційну скаргу Міністерства, в якому прокурор просить касаційну скаргу Міністерства - задовольнити, скасувавши постанову суду апеляційної інстанції від 02.05.2024 та додаткове рішення суду першої інстанції від 25.01.2024.
09.09.2024 ТОВ "Консалт-Буд 2011" звернувся до Верховного Суду із додатковими поясненнями, в яких просило врахувати при розгляді цієї справи справу № 953/24224/19, яка є релевантною справі, яка переглядається.
У справі неодноразово оголошувалися перерви.
Ухвалою Верховного Суду від 22.10.2024 справу направлено на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі ч. ч. 4, 5 ст. 302 ГПК України.
Великою Палатою Верховного Суду цю справу повернуто на розгляд вказаній колегії суддів Верховного Суду (див. відповідну ухвалу від 18.12.2024).
Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про необхідність передання цієї справи на розгляд судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з огляду на таке.
Законодавець, визначивши Україну правовою державою у ст. 1 Основного Закону, першим принципом права у тексті Конституції передбачив саме його та закріпив, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Сам принцип правової визначеності, який означає не тільки якість та чіткість закону і сталість судової практики, також гарантує учасниками справи можливість прогнозувати дії суду, виходячи із закріплених у ГПК України положень, оцінюючи правильність обраного способу захисту позивачем, відповідність обраних норм права, якими позов обґрунтовується, предмета та підставам позову, і, відповідно, забезпечує можливість обирати відповідачу певну тактику та стратегію захисту від заявлених позовних вимог.
Главою 3 роз. I кн. 1 ЦК України регулюється захист прав та інтересі осіб. Так, ст. 15 ЦК України унормовано право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Реалізація права на захист цивільних прав здійснюється за допомогою способів захисту, якими є закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16). Тобто це дії, спрямовані на запобігання порушенню або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц, від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18).
Верховний Суд зазначає, якщо обраний позивачем спосіб захисту порушеного права враховує зміст порушеного права, характер його порушення, наслідки, які спричинило порушення, правову мету, якої прагне позивач, то такий спосіб захисту відповідає властивості (критерію) належності. Іншою не менш важливою, окрім належності, є така властивість (критерій) способу захисту порушених прав та інтересів, як ефективність - це можливість за наслідком застосування засобу захисту відновлення, наскільки це можливо, порушених прав та інтересів позивача.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорювання. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорювання та спричиненим цими діяннями наслідкам (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18, від 09.02.2021 у справі № 381/622/17, від 15.02.2023 у справі № 910/18214/19). Спосіб захисту права або інтересу повинен бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду (див. також постанову Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц).
ЄСПЛ у п. 75 рішення у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 зазначив про те, що засіб захисту, що вимагається ст. 13 Конвенції, має бути "ефективним" як у законі, так і на практиці.
Обрання способу захисту - це прерогатива позивача. Водночас, свобода в обрані способу захисту передбачає й несення позивачем ризику відмови в задоволенні позовних вимог у зв'язку із неналежністю чи неефективністю заявленого захисту.
Вказане вище узгоджується із висновками Великої Палати Верховного Суду про те, що обрання позивачем неналежного та неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 02.02.2021 у справі № 925/642/19, від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19 , від 22.06.2021 у справі № 200/606/18, від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19, від 25.01.2022 у справі № 143/591/20, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц).
У кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату хоче досягнути позивач унаслідок вирішення спору. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим кодексом. Виконання такого обов'язку пов'язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2021 у справі № 9901/172/20, від 01.07.2021 у справі № 9901/381/20, від 26.10.2021 у справі № 766/20797/18, від 01.02.2022 у справі № 750/3192/14, від 22.09.2022 у справі № 462/5368/16-ц).
У кожного способу є свій об'єкт захисту та свої умови застосування.
Захист цивільних прав та інтересів відбувається у конкретний спосіб.
Загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів визначено у ч. 2 ст. 16 ЦК України. До них відносяться, зокрема: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Перелік способів захисту порушених прав та інтересів, закріплений у наведених нормах, не є вичерпним. Відповідні способи захисту порушених прав та інтересів власника передбачені також положенням гл. 29 ЦК України.
Надаючи оцінку вказаним вище нормам матеріального права, а також ст. ст. 203, 215, 387, 388 ЦК України, Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна", Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про таке:
- реалізація майна на прилюдних торгах полягає у продажу цього майна, тобто у забезпеченні переходу права власності на нього до покупця - переможця прилюдних торгів. Тому, враховуючи передбачені законодавством щодо прилюдних торгів особливості, проведення таких торгів є правочином. Такий висновок узгоджується з приписами ст. ст. 650, 655, ч. 4 ст. 656 ЦК України, які відносять до договорів купівлі-продажу купівлю-продаж на публічних торгах і визначають, що до таких договорів застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті. Правова природа продажу майна з публічних торгів дає підстави для можливості визнання торгів недійсними за правилами визнання недійсними правочинів, зокрема, на підставі норм цивільного законодавства (ст. ст. 203, 215 ЦК України) про недійсність правочину як такого, що не відповідає вимогам закону, у разі невиконання вимог щодо процедури, порядку проведення торгів, передбачених Тимчасовим положенням. У спорах про оспорювання торгів визначальним є наявність таких порушень, які б могли вплинути на їх результат і призвести до порушення прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює. Доведення такого порушення прав покладається на особу, яка оспорює торги (див., зокрема, п. 64 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2024 у справі № 554/154/22);
- якщо позивач вважає, що покупець не набув права власності на отримане ним спірне майно, зокрема, тому, що покупець не є добросовісним набувачем, тоді він вправі скористатися передбаченими законодавством способами захисту права власності. Для застосування таких способів захисту немає потреби в оспоренні результатів електронних торгів або підписаного в подальшому договору купівлі-продажу. Задоволення пред'явленого позову про визнання недійсними результатів електронних торгів та визнання недійсним укладеного між відповідачами договору купівлі-продажу за їх наслідками не приведе до поновлення майнових прав позивача, що доводить вибір неефективного способу захисту. Разом з тим, позовна вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння підлягала задоволенню (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2021 у справі № 910/18647/19);
- стаття 330 ЦК України передбачає можливість добросовісному набувачеві набути право власності на майно, відчужене особою, яка не мала на це права, як самостійну підставу набуття права власності (та водночас, передбачену законом підставу для припинення права власності попереднього власника відповідно до приписів ст. 346 ЦК України). Так, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 ЦК України майно не може бути витребуване в нього. Стаття 388 ЦК України містить сукупність підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Так, відповідно до ч. 1 вказаної норми якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Отже, можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв'язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19); добросовісним набувачем є особа, яка не знала і не могла знати про те, що майно придбане в особи, яка не мала права його відчужувати. Недобросовісний набувач навпаки на момент здійснення угоди про відчуження спірного майна знав або міг знати, що річ відчужується особою, якій вона не належить і яка на її відчуження не має права. Від недобросовісного набувача майно може бути витребувано в будь-якому випадку.
- згідно з п. 1 ч. 1 ст. 10 Закону України "Про виконавче провадження" заходами примусового виконання рішень є звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами. Звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації (ч. 1 ст. 48 Закону України "Про виконавче провадження"). Отже, продаж майна на торгах є його примусовою реалізацією. Щодо майна державних підприємств, то на таку реалізацію встановлений мораторій - до вдосконалення визначеного законами України механізму примусової реалізації майна (ч. 1 ст. 1 Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" у відповідній редакції), крім певних винятків, що визначені у частині другій зазначеної статті у відповідній редакції. За змістом ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець має вчиняти виконавчі дії не лише з дотриманням цього Закону, але й інших законів, виконання яких є обов'язковим під час виконавчого провадження (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 07.12.2022 у справі № 908/1525/16). Мораторій на відчуження державного майна, запроваджений Законом України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" у відповідній редакції, не стосувався випадків примусового виконання рішень щодо виплати заробітної плати та інших виплат, що належать працівнику у зв'язку з трудовими відносинами. Однак цей виняток не охоплює випадки примусового виконання будь-якого іншого рішення суду, бо під час такого виконання діє передбачена Законом України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" заборона. Тому після проведення публічних торгів на виконання іншого рішення суду, ніж щодо виплати заробітної плати й інших виплат, що належать працівнику у зв'язку з трудовими відносинами, наступне перерахування отриманих від реалізації обмеженого в обороті майна коштів на погашення саме заборгованості за такими виплатами не легалізує ці торги (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2023 у справі № 233/4365/18).
Верховний Суд зазначає, що принцип правової визначеності також вимагає, щоб у випадку прийняття спеціального закону він не ставився під сумнів, зокрема, шляхом його невиконання, а сторони, яких він стосується, були впевнені що він застосовуватиметься (наприклад, Закон України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна"). Принцип правової визначеності розповсюджується і на правові висновки Верховного Суду, який є найвищим судом у системі судоустрою, що вбачається із ст. 17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Законом України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" запроваджено мораторій на відчуження державного майна (за певних винятків), а тому, придбання особою на торгах, які провадилися у межах виконавчого провадження на виконання судового рішення, майна, яке знаходилося на балансі установи, заснованій на державній формі власності (боржник), на відчуження якого (майна) поширюється дія, серед іншого, вказаного вище Закону (див., зокрема, постанову Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2023 у справі № 233/4365/18), не може свідчити про правомірність такого відчуження і добросовісність особи покупця (що набувач не міг знати про таке обмеження).
Верховний Суд вважає, що за наведених вище обставин, у випадку заявлення у сукупності із вимогами про визнання оспорюваних торгів недійсними і вимоги про витребування спірного майна з огляду на ст. 388 ЦК України, враховуючи принцип розумності, забезпечуючи особі доступ до правосуддя, суди мають надати оцінку саме вимозі про витребування спірного майна (встановивши, що саме вона є ефективною з огляду на спірні правовідносини) та вирішити спір з огляду на її заявлення (надавши, при цьому, і оцінку підставності проведення таких торгів).
Водночас, Верховний Суд у постанові від 21.08.2024 у справі № 953/24224/19, яка є релевантною справі № 922/82/20, яка переглядається, дійшов висновку про відсутність підстав вважати, що відповідач-1 є недобросовісним набувачем у випадку придбання ним спірного нерухомого майна на прилюдних торгах. Виснував, що обставини, на які покликається прокурор (гадане порушення виконавцем мораторію на реалізацію майна, невідповідність розміру стягуваного боргу вартості реалізованого майна тощо (такими ж обставинами обґрунтовано позов і у справі, яка переглядається), стосуються передусім законності та правомірності дій особи, на яку держава поклала обов'язок виконання судового рішення, а доводи про необхідність їх з'ясування покупцем перш ніж взяти участь у торгах фактично покладають на покупця додатковий обов'язок ревізування дій державних органів в межах виконавчого провадження, що взагалі не відноситься до його компетенції. За таких обставин, Верховний Суд у справі № 953/24224/19, серед іншого, не задовольнив позовні вимоги про витребування відповідного нерухомого майна.
Однак, колегія суддів не погоджується із таким висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 21.08.2024 у справі № 953/24224/19, зазначаючи, що цей висновок зроблено без урахування вимог спеціального закону - Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна", який не може ставитись під сумнів і є обов'язковим для застосування, і ст. 388 ЦК України у системному зв'язку.
Також колегія суддів не погоджується із висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 21.08.2024 у справі № 953/24224/19, про те, що держава (зокрема в особі прокурора, Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України) є неналежним позивачем за вимогою про витребування майна, яке належить або належало УДНДІ "Укрводгео" на праві господарського відання (п. 6.67 цієї постанови) з огляду на таке.
Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності є непорушним.
Правовий режим власності визначається виключно законами України (п. 7 ст. 92 Конституції України).
Відповідно до ст. ст. 317, 319, 321 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Тобто саме власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. При цьому, правомочність володіння - це передбачена законом (тобто юридично забезпечену) можливість мати (утримувати) в себе певне майно (фактично панувати над ним тощо). Правомочність користування означає передбачену законом можливість використовувати, експлуатувати майно, отримувати від нього корисні властивості, його споживання. Правомочність розпоряджання означає юридично забезпечену можливість визначення і вирішення юридичної долі майна шляхом зміни його належності, стану або призначення (відчуження за договором, передача у спадщину, знищення, переробка тощо).
З аналізу ст. ст. 317, 319, 321 ЦК України вбачається, що тільки власник вправі приймати рішення щодо свого майна.
Відповідно до норм ЦК України (зокрема, ст. ст. 2, 318, 324 ЦК України) суб'єктами права власності є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права; інші учасники цивільних відносин.
Від імені та в інтересах держави право власності здійснюють відповідно органи державної влади (ч. 2 ст. 326 ЦК України). Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб'єктами (ч. 3 ст. 326 ЦК України).
Стаття 4 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначає суб'єктів управління об'єктами державної власності, якими є: Кабінет Міністрів України; центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері управління об'єктами державної власності; міністерства, інші органи виконавчої влади та державні колегіальні органи (уповноважені органи управління); Фонд державного майна України; органи, що забезпечують діяльність Президента України, Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України; органи, які здійснюють управління державним майном відповідно до повноважень, визначених окремими законами; державні господарські об'єднання, державні холдингові компанії, інші державні господарські організації; Національна академія наук України, галузеві академії наук.
Верховний Суд зазначає, що право власності - це основне речове право, зміст якого складають повноваження (права) власника щодо володіння, користування і розпорядження належним йому майном і таке право належить також державі. Отже, державі як власнику відповідного майна належить повноваження щодо володіння, користування та розпорядження належним їй майном, яке вона здійснює через відповідний уповноважений орган.
Право господарського відання - це речове право осіб, які так само як і власник володіє, користується і розпоряджається закріпленим за ним майном. Проте, якщо зазначені повноваження власника носять абсолютний характер, то особа, за якою майно закріплене власником (уповноваженим власником органом) на праві господарського відання, обмежена у здійсненні повноважень розпоряджатися окремими видами майна, реалізувати яке (повноваження) вона може лише за згодою власника. Випадки одержання такої згоди передбачені законодавством.
Отже, держава в особі відповідного органу, як власник відповідного майна, вправі здійснювати захист свого права власності, вважаючи його порушеним, шляхом звернення до суду з відповідним позовом (в тому числі, і шляхом звернення прокурора в особі уповноваженого органу (враховуючи дотримання прокурором правил ст. 23 Закону України "Про прокуратуру"). Таке право (на захист) не є безумовним правом лише особи, якій це майно належить (або належало) на праві господарського відання (УДНДІ "Укрводгео"). В іншому випадку нівелюватиметься такий інститут як інститут права власності і порушуватиметься право особи на доступ до правосуддя, що є недопустимим.
Враховуючи вищевикладене, з метою дотримання принципу правової визначеності, колегія суддів вважає за необхідне відступити від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 21.08.2024 у справі № 953/24224/19, про те, що особа є добросовісним набувачем у випадку, якщо вона придбала спірне майно на торгах, яке підпадало під заборону відчуження, визначену Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" (серед іншого, щодо застосування судом ст. 388 ЦК України) та, що держава (зокрема в особі прокурора, Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України) є неналежним позивачем за вимогою про витребування майна, яке належить або належало УДНДІ "Укрводгео" на праві господарського відання (щодо застосування судом ст. ст. 4, 45 ГПК України (див. п. п. 6.56, 6.67 постанови Верховного Суду від 21.08.2024 у справі № 953/24224/19).
Відповідно до ч. 1 ст. 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, передає справу на розгляд палати, до якої входить така колегія, якщо ця колегія вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з цієї ж палати або у складі такої палати. Питання про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду може вирішуватися судом за власною ініціативою (ч. 1 ст. 303 ГПК України).
Враховуючи вищенаведене, Верховний Суд вважає за необхідне передати справу № 922/82/20 Господарського суду Харківської області разом із поданими у цій справі касаційними скаргами на розгляд судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду відповідно до ч. 1 ст. 302 ГПК України.
керуючись ст. ст. 234, 235, 302, 303 ГПК України, Верховний Суд, -
Передати на розгляд судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справу № 922/82/20 за позовом заступника керівника Харківської місцевої прокуратури № 2 в інтересах держави в особі Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України до Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, Державного підприємства "Сетам", Товариства з обмеженою відповідальністю "Консалт-Буд 2011", Фізичної особи-підприємця Мігунова Володимира Івановича, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Український державний науково-дослідний інститут проблем водопостачання, водовідведення та охорони навколишнього природного середовища "Укрводгео", Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Прядко Олеся Сергіївна, Державний реєстратор Комунального підприємства "Центр інвентаризації та реєстрації нерухомості" Протопопівської сільської ради Дергачівського району Харківської області Жбадинський Олег Михайлович, Товариство з обмеженою відповідальністю "Агентство нерухомості "Рестріелт", про визнання недійсними торгів, свідоцтва про право власності, скасування рішень і повернення майна, касаційне провадження за касаційними скаргами заступника керівника Харківської обласної прокуратури на постанову Східного апеляційного господарського суду від 17.04.2024, постанову Східного апеляційного господарського суду від 02.05.2024, рішення Господарського суду Харківської області від 11.01.2024, додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 25.01.2024 та керівника Харківської обласної прокуратури на додаткову постанову Східного апеляційного господарського суду від 02.05.2024 та Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України на постанову Східного апеляційного господарського суду від 02.05.2024, додаткову постанову Східного апеляційного господарського суду від 02.05.2024.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Могил С. К.
Судді: Волковицька Н. О.
Случ О. В.