58601, м. Чернівці, вул. О.Кобилянської, 14, тел. 52-47-40, inbox@cv.arbitr.gov.ua
17 лютого 2025 року Справа № 926/1451/24
Господарський суд Чернівецької області у складі головуючого судді Ніколаєва М.І.,
секретар судового засідання Озоровська А.Б.,
за участі представників:
позивача - Струцинська К.С.
відповідача - не з'явився
розглянувши заяву Фізичної особи-підприємця Боднарюк Наталії Дмитрівни (вх.№344) від 03.02.2025 про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу
у справі за позовом Чернівецького обласного центру зайнятості в особі Чернівецької філії Чернівецького обласного центру зайнятості
до Фізичної особи-підприємця Боднарюк Наталії Дмитрівни
про стягнення коштів в сумі 89731,09 грн
СУТЬ СПОРУ: рішенням Господарського суду Чернівецької області від 29.01.2025 частково задоволено позовні вимоги Чернівецького обласного центру зайнятості в особі Чернівецької філії Чернівецького обласного центру зайнятості та стягнуто з Фізичної особи-підприємця Боднарюк Наталії Дмитрівни 1995,00 грн та 682,79 грн судового збору, в частині стягнення 87 735,09 грн відмовлено.
Питання розподілу витрат на правничу допомогу адвоката у рішенні від 29.01.2025 суд не вирішував, оскільки до закінчення судових дебатів у судовому засіданні 29.01.2025 адвокат відповідача заявила про подання доказів в підтвердження витрат, пов'язаних з наданням правничої допомоги в порядку і строки згідно частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
03.02.2025 від представника відповідача надійшла заява (вх.№344) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 31 960,00 грн.
Ухвалою суду від 03.02.2025 розгляд заяви про ухвалення додаткового рішення про розподіл судових витрат призначено на 17.02.2025.
11.02.2025 від представника позивача надійшли заперечення на заяву про ухвалення додаткового рішення, в яких він просить відмовити в задоволенні вищевказаної заяви в повному обсязі.
В обґрунтування поданих заперечень представник позивача посилається на те, що у заяві про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу є посилання на звіти (акти) про надані послуги від 17.01.2025 та від 29.01.2025, які у матеріалах справи відсутні, у зв'язку з чим позивач позбавлений можливості надати заперечення щодо витрат на професійну правничу допомогу.
Витрачений час на підготовку та написання документів в межах даного позовного провадження та зазначені суми витрат за надання послуг виконаних адвокатом є надто завищені, враховуючи що справа була нескладною, малозначною та немала публічного інтересу.
В звіті (акті) наданих послуг від 30.01.2025 зазначено, що адвокатом в 2024 році витрачено 11 годин робочого часу на суму 23 080,00 грн, проте в табличному варіанті цього ж звіту зазначено, що 11 годин робочого часу адвоката вже складає 31 960,00 грн, у свою чергу платіжні інструкції надані сторонам містять суму в розмірі 26 337,00 грн.
Представник позивача також зазначив, що всі платіжні інструкції, які надані сторонам, не містять підтвердження оплати за послуги надані адвокатським об'єднанням «Вектор Права» саме по справі № 926/1451/24, сплата по яких повинна здійснюватися у відповідності до підпункту 4.3 та підпункту 4.4 пункту 4 договору № 173/24 від 25.06.2024.
Представник відповідача в судове засідання 17.02.2025 не з'явився, проте направив заяву про проведення судового засідання без його участі та без участі відповідача.
Розглянувши в судовому засіданні 17.02.2025 заяву про ухвалення додаткового рішення суд виходить з наступного.
Положеннями статті 59 Конституції України встановлено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Відповідно до пункту 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є: відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Відповідно до статті 131 Конституції України для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура.
Згідно з статтею 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
При цьому розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).
Водночас докази на підтвердження розміру витрат сторони на професійну правничу допомогу можуть бути подані у такому порядку: 1) докази можуть бути подані до закінчення судових дебатів у справі; 2) або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила заяву.
Наведені вище положення Господарського процесуального кодексу України у сукупності дають підстави дійти висновку про те, що сторона спору має обов'язок заявити про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу та подати докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Такий обов'язок сторони чітко визначено у статтях 124, 126, 221 Господарського процесуального кодексу України.
Разом з тим процесуальний закон не визначає конкретних вимог щодо змісту та форми такої заяви, зокрема не вказує на те, що вона повинна бути зроблена лише у письмовій формі, а також, що така заява має бути зроблена на певній процесуальній стадії. Закон лише встановлює граничний строк звернення із заявою - до закінчення судових дебатів. Подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27.01.2022 у справі №921/221/21, від 31.05.2022 у справі №917/304/21 та від 19.01.2024 у справі №910/2053/20.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Водночас за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який водночас повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
За змістом пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Стаття 16 Господарського процесуального кодексу України вказує, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
За пунктом 4 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
За пунктом 9 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" представництво - це вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини 1статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
Відповідно до статті 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини. Разом з тим чинне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
Загальне правило розподілу судових витрат визначене статтею 129 Господарського процесуального кодексу України. Зазначена норма є загальною та повинна застосовуватись у системно-логічному зв'язку із частинами п'ятою-сьомою, дев'ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
У частині 5 наведеної норми визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначеними частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та, відповідно, не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним, суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Отже, під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, зважаючи на приписи частини 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, суд:
1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України (а саме співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;
2) з власної ініціативи, не розподіляти такі витрати повністю або частково та покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України (а саме пов'язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно із попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами).
Така позиція випливає з правових висновків, які викладені у низці постанов Верховного Суду, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2022 у справі № 922/1964/21, у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, у постанові об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 02.02.2024 у справі №910/9714/22.
Сукупний аналіз норм процесуального кодексу, якими врегульовано питання критеріїв визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу (статті 126, 129 ГПК України), дає підстави дійти висновку, що вирішення питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу по суті (розміру суми витрат, які підлягають відшкодуванню) є обов'язком суду, зокрема, шляхом надання оцінки доказам поданим стороною із застосуванням критеріїв визначених у статті 126 та частинах п'ятою - сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України.
Такий обов'язок у кожному конкретному випадку реалізовується на засадах змагальності та рівності сторін, шляхом надання сторонам можливості надати свої міркування/заперечення. За наслідками оцінки обставин справи і наведених учасниками справи щодо цього питання обґрунтувань та дослідження поданих стороною доказів за правилами статті 86 ГПК України, суд і ухвалює рішення в цій частині.
Відповідно до усталеної практики Верховного Суду суд, вирішуючи питання про судові витрати та своєчасність подання доказів понесених додаткових витрат на професійну правничу допомогу, повинен враховувати, що:
- не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат, а тому, вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18 та від 16.11.2022 у справі №922/1964/21);
- при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі №927/237/20, постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 та додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №775/9215/15ц);
- суд зобов'язаний оцінити розмір адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 та додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №775/9215/15ц).
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (позиція викладена Верховним Судом у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі №916/2102/17, від 25.06.2019 у справі №909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі №922/928/18, від 30.07.2019 у справі №911/739/15 та від 01.08.2019 у справі №915/237/18).
У постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.11.2023 у справі №914/2355/21 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Такі критерії як обґрунтованість, пропорційність, співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката суд має враховувати як відповідно до частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, так і відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Критерії, визначені частиною 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, враховуються за клопотанням заінтересованої сторони для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою наступного розподілу між сторонами за правилами частини 4 статі 129 Господарського процесуального кодексу України. Водночас критерії, визначені частиною 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, враховуються для здійснення безпосередньо розподілу всіх судових витрат, пов'язаних з розглядом справи, в тому числі і інших, передбачених частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Суд, під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу може одночасно застосовувати критерії, що визначені як у частинах 5-7 статті 129 Господарського процесуального кодексу України (з власної ініціативи), так і в частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України (за клопотанням сторони).
Визначаючи суму відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, зважаючи на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (рішення у справі "East / West Alliance Limited" проти України"), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (постанова Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19).
Тобто, нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (пункти 33-34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).
Висновки, аналогічні наведеним вище, викладені в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 30.01.2024 у справі №902/616/23).
Відповідно до положень статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (стаття 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
25.06.2024 між адвокатським об'єднанням «ВЕКТОР ПРАВА» (надалі АО «ВЕКТОР ПРАВА», АО) в особі керуючого партнера Венерського Олександра Сергійовича та ФОП Боднарюк Наталією Дмитрівною (Клієнт) укладено договір про надання юридичної (правничої) допомоги №173/24.
Пунктом 1.1 вищевказаного договору передбачено, що клієнт доручає, а АО приймає на себе зобов'язання надавати юридичну (правничу) допомогу в обсязі та на умовах, передбачених договором, відповідно до вимог чинного законодавства України.
На підставі письмового або усного доручення (угоди), АО приймає на себе зобов'язання з надання клієнту певного виду юридичної (правничої) допомоги (пункт 2.1 договору).
Згідно пункту 2.3. договору передбачено, що партнери АО та/або залучені АО на підставі договору адвокати, (виступаючи як захисники/представники), здійснюють у встановлених законом порядку захист прав та законних інтересів клієнта у випадках, передбачених цивільно-процесуальним, кримінально-процесуальним, господарсько-процесуальним законодавством та кодексом адміністративного судочинства України.
Обсяг повноважень АО або іншого адвоката, з яким АО укладає окремий договір та помічників адвокатів, визначається ч.1 ст.64 ЦПК України (без обмежень повноважень передбачених ч. 2 ст. 64 ЦПК України), ст.ст. 45, 47, 55, 56, 58, 60, 63, 64-1, 64-2 КПК України, ч.1 ст. 61 ГПК України (без обмежень повноважень передбачених 2 ст.61 ГПК України), 4.1 ст. 60 КАС України (без обмежень повноважень передбачених 4.2 ст.60 КАС України) ст.ст. 270-271 КУпАП, або (за необхідності) окремим дорученням (пункт 2.6 договору).
Пунктом 4.1 договору передбачено, що винагорода за послуги, що надаються АО (далі - гонорар), визначається за згодою АО та клієнта в межах 40 відсотків розміру місячної мінімальної заробітної плати встановленої на 1 січня поточного року за годину роботи АО, якщо інший порядок розрахунків не зазначений в договорі (угоді) до даного договору.
Згідно пункту 4.3 договору підставою для оплати гонорару є звіт про виконану роботу, який повинен містити інформацію про вид наданої послуги; час, витрачений на виконання; понесені фактичні витрати.
Клієнт оплачує гонорар авансовим платежем в національній валюті України - гривні, шляхом перерахування відповідної суми на рахунок АО на протязі 3-х днів з моменту підписання доручення на виконання послуг, всі наступні платежі здійснюються не пізніше 10-ти днів з моменту отримання ним звіту (акту) надання послуг (пункт 4.4 договору).
Відповідно пункту 4.5 договору клієнт вважається таким, що отримав звіт, якщо він був вручений йому особисто чи його уповноваженому представнику із проставленням підпису клієнта на другому примірнику звіту; або якщо він був направлений клієнту рекомендованим поштовим відправленням на поштову адресу, вказану клієнтом у договорі; або якщо звіт був направлений клієнту повідомленням в будь-який з меседжерів, прив'язаних до телефонного номеру, або електронною поштою, вказаних у розділі 10 даного договору.
Пунктом 4.6 договору передбачено, що якщо протягом трьох днів з дня отримання ним звіту клієнт не направить на адресу АО письмові заперечення щодо суми гонорару та/або обсягу часу, витраченого на виконання доручення (угоди), клієнт вважається таким, що прийняв звіт (акт надання послуг) до оплати.
Згідно пункту 4.7 договору АО має право на отримання невнесеної (недовнесеної) суми гонорару не залежно від результату виконання доручення. Аванс поверненню не підлягає.
Даний договір укладений на строк до 25 червня 2029 року та набирає чинності з моменту його підписання сторонами.
В матеріалах справи наявний ордер, виданий АО «ВЕКТОР ПРАВА» адвокату Венерській Ганні Іванівні на надання правничої (правової) допомоги ФОП Боднарюк Наталії Дмитрівні.
Представником відповідача додано платіжні інструкції від 25.06.2024 №@2PL834499, №@2PL659947 від 08.09.2024 та №@2PL691140 від 19.10.2024, згідно яких Боднарюк Наталія Дмитрівна перерахувала АО «ВЕКТОР ПРАВА» 26 377,00 грн.
В матеріалах справи наявний звіт (акт) про надані послуги у зв'язку із розглядом справи №926/1451/24 в суді першої інстанції від 30.01.2025 згідно якого адвокатським об'єднанням надано ФОП Боднарюк Н.Д. наступні послуги:
-27.08.2024 підготовка відзиву на позовну заяву - затрачений час 05:00 год.;
-09.09.2024 підготовка заперечень на відповідь на відзив - затрачений час 02:00 год.;
- 2024 рік підготовка та участь у судових засіданнях - затрачений час 02:00 год.
Відповідно до ЗУ «Про державний бюджет України на 2024 рік» мінімальна заробітна плата становить 7 100,00 грн, а відповідно година роботи адвоката становить 2 840,00 грн.
Всього до оплати 25 560,00 грн. за 09:00 год.
-17.01.2025 підготовка та участь у судовому засіданні - загальний час 01:00 год.,
-29.01.2025 підготовка та участь у судовому засіданні - загальний час 01:00 год.
Відповідно до ЗУ «Про державний бюджет України на 2025 рік» мінімальна заробітна плата становить 8 000,00 грн, а відповідно година роботи адвоката становить 3 200,00 грн.
Всього до оплати 6 400,00 грн. за 02:00 год.
Таким чином сума судових витрат, які ФОП Боднарюк Н.Д. понесла у зв'язку із розглядом справи в суді, згідно вищевказаного акту становить 31 960,00 грн.
Адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (постанова Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі №922/1163/18).
Суд зауважує, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 126 цього Кодексу). Аналогічний правовий висновок викладено в постанові об'єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.
Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
У постанові Верховного Суду від 25.07.2019 у справі №904/66/18 зазначено, що у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який тим не менш, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України.
Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на не співмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат.
Доводи представника позивача щодо відсутності актів про надані послуги від 17.01.2025 та від 29.01.2025, відсутності платіжних інструкцій на усю суму наданих послуг та не зазначення в призначеннях платежу номеру договору №173/24, а також посилання на допущену в акті про надані послуги від 30.01.2025 описку, платіжних інструкцій на усю суму не впливають на правову оцінку доданих до заяви доказів та не можуть бути підставою для відмови у задоволенні заяви про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Суд зазначає, що по суті всі доводи представника позивача зводяться до того, що він оцінює понесені витрати як завищені, не надаючи при цьому жодних документальних підтверджень чи аргументованих та переконливих мотивувань своїх тверджень. Фактично вони є загальними та абстрактними, але не підтверджені будь-якими доказами.
Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
Отже, суд, керуючись критеріями, визначеними у частині п'ятій статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може з власної ініціативи не розподіляти витрати на правову допомогу повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі № 927/237/20, пункт 107 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.06.2022 у справі №357/380/20 сформувала висновок, що з аналізу частини третьої статті 141 Цивільного процесуального кодексу України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: їх дійсність; необхідність; розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
Зміст частини третьої статті 141 Господарського процесуального кодексу України є аналогічним змісту частини п'ятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України, керуючись якою суд з власної ініціативи може не розподіляти витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. Тобто до критеріїв розподілу судових витрат, передбачених частиною п'ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відносяться: їх дійсність; необхідність; розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи (з урахуванням висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2022 у справі №357/380/20).
У постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 02.02.2024 у справі №910/9714/22 висловлено правову позицію, відповідно до якої вирішенні заяви сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суд керуючись принципами пропорційності та справедливості, закріпленими у статтях 15 та 2 Господарського процесуального кодексу України має обов'язок дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.
Подані стороною докази на підтвердження її витрат підлягають оцінці як з точки зору відповідності цих дій вимогам законодавства (вимогам статей 123, 124, 126, 129 Господарського процесуального кодексу України), так і їх спрямованості на забезпечення права сторони (на користь якої ухвалене судове рішення) на відшкодування судових витрат.
Дослідивши надані адвокатським об'єднанням докази, якими підтверджуються витрати на професійну правничу допомогу у зв'язку з розглядом справи в суді, суд дійшов висновку, що заявлений розмір витрат на оплату послуг адвоката в сумі 31 960,00 грн. не є розумним з урахуванням складності справи, предмета спору та ціни позову, виходячи зі змісту наданих адвокатом послуг.
Проаналізувавши зміст та обсяг наданих адвокатом відповідача послуг, судом встановлено, що предмет поданого позову є типовим (стягнення коштів за нецільове використання мікрогранту), справа не відноситься до категорії складних, тож підготовка до написання відзиву та заперечень на відповідь на відзив не потребує аналізу великої кількості доказів, законодавства, судової практики, значних затрат часу та зусиль, звернення відповідача за правничою допомогою у малозначній справі до адвоката є його особистим вибором, що не зумовлений обов'язковим приписом процесуального законодавства.
З урахуванням клопотання представника позивача щодо зменшення суми судових витрат, та з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи, суд вважає що розмір заявлених витрат відповідача на професійну правничу допомогу адвоката в сумі 31 960,00 грн є завищеним, необґрунтованим та непропорційним до предмета спору.
За результатами дослідження поданих заявником доказів у підтвердження понесених ним витрат, оцінки вимог і заперечень сторін, з огляду на положення статей 123, 129 Господарського процесуального кодексу України, виходячи з критеріїв реальності та розумності таких витрат, їх обґрунтованості та пропорційності до предмета спору, враховуючи часткове задоволення позовних вимог, суд дійшов до висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви представника відповідача та стягнення з Чернівецького обласного центру зайнятості в особі Чернівецької філії Чернівецького обласного центру зайнятості витрат на професійну правничу допомогу адвоката в сумі 8 774,00 грн (10% від 87 736,09 грн позовних вимог, в задоволенні яких позивачу відмовлено), що, на переконання суду, є співмірним із складністю справи та реально витраченим адвокатом часом на надання правничої допомоги, та не є надмірним тягарем для позивача.
У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.01.2022 № 911/2737/17 висловлено правову позицію, що стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.
Решту витрат на професійну правничу допомогу адвоката в сумі 23 186,00 грн суд залишає за відповідачем.
Керуючись статтями 2, 12, 129, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Заяву про ухвалення додаткового рішення задовольнити частково.
2. Стягнути з Чернівецького обласного центру зайнятості в особі Чернівецької філії Чернівецького обласного центру зайнятості (58002, м. Чернівці, вул. Університетська, 31, код 05392708) на користь Фізичної особи-підприємця Боднарюк Наталії Дмитрівни ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 8 774,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
3. В іншій частині заяви відмовити.
4. Після набрання судовим рішенням законної сили видати наказ.
Додаткове рішення набирає законної сили відповідно до статті 241 ГПК України і може бути оскаржено в порядку та строк, встановлені статтями 254, 256, 257 ГПК України.
Повний текст додаткового рішення складено 20.02.2025.
Суддя М.І. Ніколаєв