10 лютого 2025 року м. ЧернівціСправа № 926/2852/24
Суддя Господарського суду Чернівецької області Миронюк Сергій Олександрович, за участю помічника судді Боднарчука В.В., який за дорученням судді здійснює повноваження секретаря судового засідання, розглянувши матеріали справи
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “Променергобудсервіс», м. Чернівці
до державного комунального підприємства Управління “Тепловодоканал», м. Чернівці
про стягнення заборгованості в сумі 499568,37 грн.
представники сторін:
від позивача - Гінгуляк О.М., ордер серія СЕ №1100167 від 29.10.2024
від відповідача - не з'явився
Товариство з обмеженою відповідальністю “Променергобудсервіс» звернулося до Господарського суду Чернівецької області з позовом до державного комунального підприємства Управління “Тепловодоканал» про стягнення заборгованості за договором №183/11/2023 про виконання електромонтажних робіт від 23.11.2023 в сумі 499568,37 грн.
В обгрунтування позовних вимог зазначено, що позивачем виконано, а відповідачем прийнято роботи за договором №183/11/2023 про виконання електромонтажних робіт на суму 456321,60 грн.
Також, позивачем на виконання умов договору було здійснено закупівлю та передачу матеріалів, які були використані під час виконання робіт, на суму 338528,32 грн.
Таким чином, разом вартість матеріалів та виконаних робіт складає 794849, 90 грн.
Відповідачем перераховано виконавцю авансовий платіж в сумі 238455,00 грн. та здійснено оплату за виконані роботи в сумі 167660,00 грн.
Як наслідок, у відповідача утворилась заборгованість за договором в сумі 388794,90 грн.
Окрім того, за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором, позивачем на суму заборгованості нараховано відповідачу інфляційні втрати в сумі 20184,26 грн та штрафні санкції (пеню) в сумі 90589,21 грн.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.11.2024 справу №926/2852/24 передано на розгляд судді Миронюку С.О.
Ухвалою від 13.11.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 11.12.2024.
09.12.2024 до суду від позивача надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
Ухвалою від 09.12.2024 задоволено заяву позивача від 06.12.2024 про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
Ухвалою від 11.12.2024 відкладено підготовче засідання на 13.01.2025.
Ухвалою від 13.01.2025 закрито підготовче провадження, призначено справу до розгляду по суті на 29.01.2025.
Ухвалою від 29.01.2025 відкладено розгляд справи на 10.02.2025.
У судовому засіданні 10.02.2025 представник позивача просив задовольнити позовні вимоги, представник відповідача у судове засідання не з'явився.
В силу приписів ч. 3 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.
Відповідно до ч. 11 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами.
Днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи (п. 2 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно довідки про доставку електронного листа ухвала від 29.01.2025 з повідомленням про дату, час і місце судового засідання 31.01.2025 доставлена до електронного кабінету відповідача.
Довідка про доставку документа в електронному вигляді до “Електронного кабінету» є достовірним доказом отримання адресатом судового рішення (правова позиція, викладена в постановах Верховного Суду від 30.08.2022 по справі № 459/3660/21, від 23.08.2023 по справі № 380/24487/21).
Оскільки скаржник має зареєстрований "Електронний кабінет" у підсистемі "Електронний суд" ЄСІТС і судом апеляційної інстанції копію ухвали про залишення апеляційної скарги без руху було направлено саме до такого "Електронного кабінету", колегія суддів Верховного Суду вважає, що порушень норм процесуального права, якими регулюється питання вручення судового рішення при такому направленні не відбулося (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29.02.2024 у справі №904/4199/20).
Відповідно до ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Пунктом 1, 2 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
Крім того, за змістом статті 2 Закону України “Про доступ до судових рішень», кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі.
Ухвали суду у даній справі оприлюднено в Єдиному державному реєстрі судових рішень, відтак, відповідач мав можливість ознайомитися з текстом цих ухвал.
Також, 11.12.2024 до суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення судового засідання, що свідчить про обізнаність відповідача про розгляд справи у господарському суді.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Крім того, як наголошує в своїх рішеннях Європейський суд, позивач як сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі "Смірнова проти України").
Відповідно до частини другої статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Відтак, враховуючи належне повідомлення сторін про дату, час і місце проведення судового засідання, з метою дотримання балансу прав та інтересів сторін у справі, дотримання розумності строку розгляду справи та за умови достатності наявних у справі матеріалів для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, суд дійшов висновку про те, що неявка в судове засідання представника відповідача не перешкоджає розгляду справи по суті.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши думку представника позивача щодо суті позовних вимог, суд зазначає наступне.
23.11.2023 між державним комунальним підприємством Управління “Тепловодоканал» (замовник, відповідач) та товариством з обмеженою відповідальністю “Променергобудсервіс» (виконавець, позивач) укладено договір №183/11/2023 про виконання електромонтажних робіт.
Відповідно до п. 1.1. договору замовник доручає, а виконавець забезпечує, відповідно до проектно-кошторисної документації і умов договору, виконання електромонтажних робіт ДК 021:2015 45310000-3 Електромонтажні роботи «Резервне електроживлення об'єктів інфраструктури міста Новодністровськ, від дизель-генераторної установки С1400 D5».
Згідно п. 1.2. договору виконавець зобов'язуєтья своїми силами, за допомогою власних технічних засобів, із використанням власних матеріалів виконувати Електромонтажні роботи, що обумовлені договором та відповідають проектно-кошторисній документації, що затверджена належним чином.
Місце виконання електромонтажних робіт: 60236, Чернівецька область, м. Новодністровськ, Промбаза. Склад, обсяги, види, строки виконання, вартість електромонтажних робіт визначаються: договірною ціною на електромонтажні роботи, (додаток №1), графіком виконання робіт (додаток №2), локальним кошторисом (додаток №3) (п. 1.3., 1.4. договору).
Відповідно до п. 3.1., 3.2. договору ціна договору визначається кошторисною документацією та договірною ціною (додаток №1). Ціна електромонтажних робіт з матеріалами становить 794850,00 грн.
Для виконання робіт замовник може перераховувати виконавцю на поточний рахунок авансовий платіж у розмірі не більше, ніж 30% від суми договірної ціни виконавця, виходячи із узгодженої квартальної Програми робіт. Зарахування раніше сплаченого авансу виконавцю проводиться шляхом його щомісячного зменшення на суму до 30% від суми, яка відображається в формі КБ-3 за звітний місяць (п. 3.17. договору).
Згідно п. 3.18. договору розрахунки за виконані роботи здіснюються на підставі підписаних сторонами актів приймання виконаних будівельних робіт за формою №КБ-2в та довідки про вартість виконаних електромонтажних робіт та витрат за формою КБ-3 протягом 35 банківських днів з моменту їх підписання замовником.
Договір вважається виконаним, якщо виконавець виконав всі, передбачені договором роботи у строки, визначені графіком виконання робіт та якщо встановлено, що такі роботи повністю відповідають вимогам, передбаченим законодавством України та умовам договору (п. 4.5. договору).
Замовник має право відмовитися від прийняття закінчених електромонтажних робіт або призупинити хід виконання робіт у разі виявлення недоліків, допущених по доведеній вині виконавця. Замовник зобов'язаний прийняти в установленому порядку та оплатити фактично виконані роботи; негайно повідомити виконавця про виявлені недоліки в електромонтажних роботах (п. 5.1.1., 5.2.3., 5.2.4. договору).
Виконавець зобов'язаний якісно виконувати обумовлені цим договором електромонтажні роботи у повній відповідності до нормативних вимог, вимог проектної та кошторисної документації, умов договору і вказівок замовника і представників групи авторського нагляду, та передати роботи по їх закінченню в установленому порядку і у встановлений строк (п. 5.4.1. договору).
Відповідно до п. 8.1. договору передача виконаних будівельних робіт виконавцем і прийняття їх замовником оформлюється актом приймання виконаних будівельних робіт, підписаним уповноваженими представниками сторін та скріпленими печатками сторін.
Згідно п. 8.2. договору виконавець складає акт приймання виконаних електромонтажних робіт за формою №КБ-2в на підставі виконавчої документації, готує довідку про вартість виконаних електромонтажних робіт та витрати за формою №КБ-3 та надає їх замовнику. Замовник перевіряє достовірність Акту приймання виконаних будівельних робіт у частині фактично виконаних робіт та у разі відсутності недоліків, підписує його або направляє письмове мотивоване заперечення проти такого підписання.
Договір набирає чинності з моменту його підписання обома сторонами та діє до 31 грудня 2023 року, але у будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань (п. 13.1. договору).
Згідно додатку №1 до договору №183/11/2023 про виконання електромонтажних робіт договірна ціна становить 794850,00 грн.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем виконано, а відповідачем прийнято роботи за договором №183/11/2023 про виконання електромонтажних робіт на суму 456321,60 грн., що підтверджується підписаними сторонами актом приймання виконаних будівельних робіт форми КБ-2в від 31.01.2024 та довідкою про вартість виконаних будівельних робіт та витрати форми КБ-3 від 31.01.2024.
Окрім того, позивачем на виконання умов договору було здійснено закупівлю та передачу матеріалів, які були використані під час виконання робіт, на суму 338528,32 грн., що підтверджується підписаними сторонами накладною №1139 від 18.01.2024 та актом змонтованого обладнання.
Таким чином, разом вартість матеріалів та виконаних робіт складає 794849,90 грн.
Згідно п. 3.18. договору розрахунки за виконані роботи здіснюються на підставі підписаних сторонами актів приймання виконаних будівельних робіт за формою №КБ-2в та довідки про вартість виконаних електромонтажних робіт та витрат за формою КБ-3 протягом 35 банківських днів з моменту їх підписання замовником.
Акт приймання виконаних будівельних робіт форми КБ-2в та довідка про вартість виконаних будівельних робіт та витрати форми КБ-3 підписані сторонами 31.01.2024.
Отже, повний розрахунок за виконанні роботи замовник повинен був здійснити до 20.03.2024.
На виконання п. 3.17. договору замовником перераховано виконавцю авансовий платіж в сумі 238455,00 грн., що підтверджується платіжною інструкцією №1531 від 29.11.2023.
Також, відповідачем здійснено оплату за виконані роботи згідно договору в сумі 167660,00 грн., що підтверджується платіжною інструкцією №167 від 05.03.2024.
Як наслідок, у відповідача утворилась заборгованість за договором в сумі 388794,90 грн.
30.10.2024 позивачем направлено на адресу відповідача претензію щодо сплати заборгованості за договором №183/11/2023.
31.10.2024 відповідачем надано відповідь на вказану претензію, згідно якої останній не відмовляється від виконання взятих на себе зобов'язань та надав рекомендації звернутись з даного приводу до Новодністровської міської ради з вимогою виділення бюджетних коштів для здійснення оплати за виконані роботи.
Позивач вважає, що вказана пропозиція не відповідає умовам договору та чинному законодавству України, така умова відповідача є безпідставною, а тому звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за виконані роботи згідно договору №183/11/2023 про виконання електромонтажних робіт від 23.11.2023.
Статтею 509 Цивільного кодексу України закріплено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до п. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Статтею 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За статтею 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.
Відповідно до ст. 843 Цивільного кодексу України у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення. Якщо у договорі підряду не встановлено ціну роботи або способи її визначення, ціна встановлюється за рішенням суду на основі цін, що звичайно застосовуються за аналогічні роботи з урахуванням необхідних витрат, визначених сторонами.
Згідно з статтею 875 Цивільного кодексу України за договором будівельного підряду підрядник зобов'язується збудувати і здати у встановлений строк об'єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов'язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов'язок не покладається на підрядника, прийняти об'єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх. Договір будівельного підряду укладається на проведення нового будівництва, капітального ремонту, реконструкції (технічного переоснащення) підприємств, будівель (зокрема житлових будинків), споруд, виконання монтажних, пусконалагоджувальних та інших робіт, нерозривно пов'язаних з місцезнаходженням об'єкта. До договору будівельного підряду застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом.
В силу ч. 1 ст. 853 ЦК України замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.
Відповідно до ч. 4 ст. 882 ЦК України передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною.
Згідно зі статтею 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як зазначено в п. 6.4.2 ДСТУ Б Д. 1.1-1:2013 "Правила визначення вартості будівництва", затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 05.07.2013 р. № 293, при визначенні вартості виконаних обсягів робіт і проведенні взаєморозрахунків за виконані роботи по об'єктах будівництва, зведення яких здійснюється за рахунок державних коштів, застосовуються примірні форми первинних облікових документів "Акт приймання виконаних будівельних робіт" (примірна форма № КБ-2в) і "Довідка про вартість виконаних будівельних робіт та виграти" (примірна форма № КБ-3). які наведено у додатку Т або У.
Зазначені типові форми підлягають обов'язковому застосуванню при проведенні взаєморозрахупкіи за виконані роботи між замовниками за виконавцями робіт з будівництва, що здійснюється за рахунок бюджетних коштів та коштів підприємств, установ і організацій державної власності (лист Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово- комупального господарства України від 16.03.2010 № 12/19-3-9-14-295 "Щодо застосування типових форм первинних облікових документів у будівництві").
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Таким чином, акти виконаних робіт форми КБ-2в і довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрати форми КБ-3 є первинними звітними документами бухгалтерського обліку, які відображають вартість, види та обсяги виконаних будівельних робіт.
Згідно п. 89 Загальних умов укладення та виконання договорів підряду в капітальному будівництві, затверджених постановою КМ України №668 від 01.08.2005р., після одержання повідомлення підрядника про готовність до передачі закінчених робіт (об'єкта будівництва) замовник зобов'язаний негайно розпочати їх приймання.
Відповідно до п. 91 Загальних умов передача виконаних робіт (об'єкта будівництва) підрядником і приймання їх замовником оформлюється актом про виконані роботи.
Як встановлено п.п. 99. 100 Загальних умов розрахунки за виконані роботи проводяться на підставі документів про обсяги виконаних робіт та їх вартість. Документи про виконані роботи та їх вартість складаються і підписуються підрядником та передаються замовнику. Замовник перевіряє ці документи і в разі відсутності зауважень підписує їх. Після підписання документів замовник зобов'язаний оплатити виконані роботи.
Порядок подання підрядником документів про обсяги і вартість виконаних робіт, проведення перевірки їх достовірності, підписання та оплати замовником визначається у договорі підряду.
У разі виявлення невідповідності робіт, пред'явлених до оплати, встановленим вимогам, завищення їх обсягів або неправильного застосування кошторисних норм, поточних цін та інших помилок, що вплинули на ціну виконаних робіт, замовник має право за участю підрядника скоригувати суму, що підлягає сплаті.
Статтею 854 ЦК України передбачено, що якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.
Двосторонній характер договору підряду зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов'язків. Тобто з укладенням такого договору підрядник бере на себе обов'язок виконати певну роботу, і водночас замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.
Таким чином, виконання позивачем робіт за відсутності заперечень відповідача щодо якості таких робіт, надає позивачу "законне очікування", що виконані ним роботи за цим договором будуть оплачені. Невиплата замовником таких коштів виконавцю прирівнюється до порушення права останнього на "мирне володіння майном" (рішення ЄСІІЛ у справах "Брумареску проти Румунії" (п. 74), "Пономарьов проти України" (п. 43), "Агрокомплекс проти України" (п. 166).
Як вбачається з матеріалів справи, акт приймання виконаних будівельних робіт форми КБ-2в та довідка про вартість виконаних будівельних робіт та витрати форми КБ-3 підписані сторонами 31.01.2024.
Згідно п. 3.18. договору розрахунки за виконані роботи здіснюються на підставі підписаних сторонами актів приймання виконаних будівельних робіт за формою №КБ-2в та довідки про вартість виконаних електромонтажних робіт та витрат за формою КБ-3 протягом 35 банківських днів з моменту їх підписання замовником.
Отже, повний розрахунок за виконанні роботи замовник повинен був здійснити до 20.03.2024.
Відповідачем перераховано позивачу авансовий платіж в сумі 238455,00 грн та здійснено оплату за виконані роботи згідно договору в сумі 167660,00 грн.
Як наслідок, у відповідача утворилась заборгованість за договором в сумі 388794,90 грн.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що замовник прийняв виконані підрядником роботи, погодився з відповідністю обсягів, вартості і якості виконаних робіт кошторису, будівельним нормам і правилам, а також матеріалів, що використовуються, - державним стандартам і технічним умовам, а відтак, у нього виник обов'язок по оплаті зазначених робіт у сумі 388794,90 грн, у зв'язку з чим позов в цій частині підлягає задоволенню.
Щодо вимоги позивача про стягнення інфляційних втрат в сумі 20184,26 грн., суд зазначає наступне.
Відповідно до статей 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Матеріалами справи підтверджується, що у встановлений договором строк заборгованість за виконані роботи в сумі 388794,90 грн відповідачем сплачена не була.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконати ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
При цьому базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений.
Верховний Суд у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19 виклав правову позицію щодо застосуванням механізму розрахунку інфляційних втрат у порядку частини 2 статті 625 ЦК України у разі, якщо прострочення виконання грошового зобов'язання становить неповний місяць. В наведеній постанові об'єднана палата Касаційного господарського суду роз'яснила, що “сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Нарахування інфляційних втрат на суму боргу відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц, № 646/14523/15-ц, від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18, від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18.
Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (постанова Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18). Визначені ч. 2 ст. 625 ЦК право стягнення інфляційних втрат є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг).
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19) зобов'язання зі сплати інфляційних втрат є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 по справі №918/631/19 зазначено, що за змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18) та від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).
Судом встановлено, що розрахунок за виконані роботи замовник повинен був здійснити до 20.03.2024.
Позивачем за період з 21.03.2024 (перший день прострочення оплати заборгованості) по 08.11.2024 заявлено до стягнення інфляційні втрати в сумі 20184,26 грн.
За результатами здійсненої перевірки нарахування інфляційних втрат в сумі 20184,26 грн., суд зазначає, що розрахунок позивача є арифметично вірним та таким, що відповідає умовам договору та чинному законодавству, а відтак, позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Щодо вимоги позивача про стягнення пені в сумі 90589,21 грн., суд зазначає наступне.
Учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором (ч. 1 ст. 216 ГК України).
Згідно з частинами 1, 2 статті 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Відповідно до статті 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Згідно з частиною 1 статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно зі статтею 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Аналіз положень статті 614 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку про те, що, установлюючи презумпцію вини особи, яка порушила зобов'язання, Цивільний кодекс України покладає на неї обов'язок довести відсутність своєї вини. Особа звільняється від відповідальності лише у тому випадку, коли доведе відсутність своєї вини у порушенні зобов'язання. Така правова позиція щодо застосування статті 614 Цивільного кодексу України висловлена Верховним Судом України у постанові від 13.02.2013 у справі №6-170цс12, та Верховним Судом у постановах від 14.09.2021 у справі №910/7256/20, від 19.08.2021 у справі №910/11889/20.
Під час розгляду справи відповідачем не доведено наявність обставин, що унеможливили своєчасне виконання взятих на себе зобов'язань за договором та які є підставою для звільнення його від відповідальності, передбаченої договором.
Матеріалами справи підтверджується, що у встановлений договором строк заборгованість за виконані роботи в сумі 388794,90 грн відповідачем сплачена не була.
Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин. Ці загальні засади втілюються в конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі №910/12876/19).
Відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 ЦК України).
Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (ч. 1 ст. 550 ЦК України).
Пеня є різновидом господарської санкції за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання, суть якого може полягати як в зобов'язанні сплатити гроші (грошове зобов'язання), так і в зобов'язанні виконати роботу, передати майно, надати послугу (негрошове зобов'язання).
У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг) (ч. 4 ст. 231 ГК України).
Застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, штрафних санкцій у вигляді пені або штрафу, передбачених частиною четвертою статті 231 ГК України, можливо, оскільки суб'єкти господарських відносин при укладанні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов'язань встановленням договірної санкції за невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань і пеня застосовується за порушення будь-яких господарських зобов'язань, а не тільки невиконання грошового зобов'язання.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.09.2019 у справі №904/5770/18.
Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі, якщо таке збільшення не заборонено законом (ч. 2 ст. 551 ЦК України).
Відповідно до п. 9.3. договору за несвоєчасне проведення розрахунків замовник сплачує виконавцю пеню в розмірі 0,1% за кожний день прострочення від суми боргу, але не більше облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня.
Судом встановлено, що розрахунок за виконанні роботи замовник повинен був здійснити до 20.03.2024.
Позивачем за період з 21.03.2024 (перший день прострочення оплати заборгованості) по 08.11.2024 заявлено до стягнення пеню в сумі 90589,21 грн.
За результатами здійсненої перевірки нарахування пені в сумі 90589,21 грн., суд зазначає, що розрахунок позивача є арифметично вірним та таким, що відповідає умовам договору та чинному законодавству, а відтак, позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Як визначено ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь - які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно із статтею 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Приписами статті 79 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Суд вважає за необхідне вказати, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі “Руїз Торіха проти Іспанії» вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Стандарт доказування «вірогідності доказів», який на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. На суд покладено обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були. Вказаної позиції дотримується Верховний Суд, зокрема у постанові від 21 серпня 2020 року у справі № 904/2357/20.
На підставі викладеного, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про задоволення позову та стягнення з відповідача заборгованості в сумі 499568,37 грн., з яких: 388794,90 грн - основна заборгованість, 20184,26 грн - інфляційні втрати, 90589,21 грн - пеня.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
При зверненні до господарського суду позивачем сплачено судовий збір у сумі 7493,53 грн (платіжна інструкція №7730 від 08.11.2024).
Згідно з підпунктом 1 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" встановлено, що прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2024 складає 3028,00 грн.
За приписами ч. 3 ст. 4 Закону України “Про судовий збір», при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
З урахуванням викладеного, оскільки у поданій через систему “Електронний суд" позовній заяві міститься одна вимога майнового характеру, ціна позову складає 499568,37 грн, позивач зобов'язаний був сплатити судовий збір у розмірі 5994,82 грн.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Судом позов задоволено та визнано обгрунтованими позовні вимоги на загальну суму 499568,37 грн.
Відповідно, судовий збір, що припадає на обгрунтовані позовні вимоги, складає 5994,82 грн і покладається на відповідача.
Окрім того, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Відтак, суд звертає увагу позивача, що він не позбавлений права звернення до суду з клопотанням про повернення внесеного судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом в сумі 1498,71 грн.
Керуючись ст. 2, 4, 5, 73-75, 77, 79, 86, 129, 130, 194, 196, 219, 222, 232, 233, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з державного комунального підприємства Управління “Тепловодоканал» (60236, Чернівецька обл., Дністровський р-н, м. Новодністровськ, код ЄДРПОУ 14271932) на користь товариства з обмеженою відповідальністю “Променергобудсервіс» (58000, м. Чернівці, проспект Незалежності, 109Д, оф. 14, код ЄДРПОУ 35876743) заборгованість в сумі 499568,37 грн (з яких: 388794,90 грн - основна заборгованість, 20184,26 грн - інфляційні втрати, 90589,21 грн - пеня) та судовий збір в сумі 5994,82 грн.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Західного апеляційного господарського суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 20.02.2025.
Суддя С.О.Миронюк