адреса юридична: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36000, адреса для листування: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36607, тел. (0532) 61 04 21, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/ Код ЄДРПОУ 03500004
20.02.2025 Справа № 917/2152/24
Господарський суд Полтавської області у складі судді Тимощенко О.М., при секретарі судового засіданні Михатило А.В. розглянувши справу № 917/2152/24
за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Альянсбуд", вул. Привокзальна, 6, офіс 7, м. Дружківка, Донецька область, 84201
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Ремтехналадка", вул. Кириченко Раїси, 1, м. Полтава, 36000
про стягнення 322 298,47 грн, -
Без виклику учасників справи
04.12.2024 року до Господарського суду Полтавської області через систему "Електронний суд" надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Альянсбуд" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ремтехналадка" про стягнення заборгованості за договором №10/04/2024 "Оренди засобів будівельної техніки" від 10.04.2024 року у розмірі 322 298,47 грн, з яких: 300 000,00 грн - основна заборгованість, 10 523,60 грн - пеня, 9 446,35 грн - інфляційні витрати, 2 428,52 грн - 3% річних (вх. № 2251/24).
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором в частині своєчасної сплати орендних платежів за користування (оренду) засобів будівельної техніки.
Ухвалою від 05.12.2024 року суд залишив позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Альянсбуд" без руху та надав позивачу строк 3 дні з дня вручення даної ухвали для усунення вказаних у ній недоліків позовної заяви.
10.12.2024 року до суду через систему "Електронний суд" від позивача надійшло клопотання на виконання ухвали суду від 05.12.2024 року про залишення позовної заяви без руху (вх. № 16677, документ сформований в системі "Електронний суд" 09.12.2024 року).
Відповідно до даного клопотання, позивачем зазначено, що під час складання позову було помилково включено до розрахунку оплату за переміщення техніки в розмірі 34 000,00 грн (платіжна інструкція №2812 від 12.04.2024 року). Тобто відповідачем було перераховано на рахунок позивача 1 244 000,00 грн, основна заборгованість становить 300 000,00 грн.
Ухвалою від 11.12.2024 року суд ухвалив прийняти позовну заяву до розгляду і відкрити провадження у справі. Здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання). Встановив відповідачу строки: для подання заяви із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження - 5 днів з дня отримання цієї ухвали; для подання відзиву на позов, оформленого з урахуванням вимог ст. 165 ГПК України - протягом 15 днів з дня отримання ухвали; після отримання від позивача відповіді на відзив подати до суду заперечення в строк 5 днів з дня отримання такої відповіді від позивача з урахуванням вимог ст.ст. 167,184 ГПК України. Встановив позивачу строк для подання відповіді на відзив з урахуванням вимог ст. 166 ГПК України - 5 днів з моменту отримання від відповідача відзиву на позов. Попередив відповідача, що у разі ненадання відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами (ч. 9 ст.165 ГПК України).
Відповідно до довідки Господарського суду Полтавської області про доставку електронного листа копію ухвали від 11.12.2024 року було доставлено до електронного кабінету відповідача - 11.12.2024 року о 11 год. 58 хв.
24.12.2024 року до суду через систему "Електронний суд" від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 17436), в якому підтверджується існування заборгованості за договором оренди майна у розмірі 300 000,00 грн станом на дату подачі позову. Також повідомлено, що 13.12.2024 року сума основного боргу була погашена, що підтверджується платіжною інструкцією №4719 від 13.12.2024 року на суму 300 000,00 грн (міститься в матеріалах справи). У відзиві відповідач також просив відмовити в задоволенні позову в части ні стягнення пені, 3% річних та інфляційних нарахувань, зважаючи на те, що:
- позивач не вжив жодних заходів для досудового врегулювання спору, як це передбачено умовами договору;
- відповідач є підприємством, яке виконує роботи за державним замовленням, фінансування яких здійснюється з державного бюджету. Зазначені роботи в основному мають оборонне призначення, включаючи будівництво фортифікаційних споруд, споруд для зберігання зброї та боєприпасів, огорожі тощо. Оплата за виконані роботи переважно здійснюється із затримками, що призвело до затримки виконання зобов'язання;
- основний борг в розмірі 300 000, 00 грн вже повністю погашений;
- штрафні санкції є завищеними та непропорційними розміру зобов'язання.
Відповідно до частини 5 статті 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
За ч. 13ст. 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
За ч. 2 ст. 252 ГПК України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. За ст. 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Під час розгляду справи по суті судом були досліджені всі письмові докази, що містяться в матеріалах справи.
Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 240 ГПК України).
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд встановив наступне.
10.04.2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Альянсбуд" (далі - позивач, орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ремтехналадка" (далі - відповідач, орендар) було укладено договір №10/04/2024 "Оренди засобів будівельної техніки" (далі - договір, а. с. 18 - 20).
Відповідно до умов договору сторони узгодили наступне:
- орендодавець передає орендарю у тимчасове платне користування (оренду) засоби будівельної техніки, які належать орендодавцю на праві власності, далі по тексту договору об'єкт оренди (п. 1.1 договору);
- найменування, кількість, модель, норми витрат пального конкретних одиниць засобів будівельної техніки, які входять до складу об'єкту оренди, відображені у відповідній Специфікації, яка є невід'ємною частиною цього договору (п. 1.2 договору);
- орендар за тимчасове використання об'єкту оренди розраховується з орендодавцем у безготівковій формі в національній валюті України гривні, шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок орендодавця (п. 1.4 договору);
- у межах цього договору орендодавець приймає на себе зобов'язання, зокрема: передати орендарю об'єкт оренди в технічному стані, який узгоджений сторонами та відповідає вимогам, яким об'єкт оренди повинен відповідати згідно норм законодавства України (п. 2.1 договору);
- у межах цього договору орендар приймає на себе зобов'язання, зокрема: своєчасно і у повному обсязі сплачувати орендодавцю орендну плату (п. 2.3 договору);
- орендодавець передає орендарю у тимчасове платне користування (оренду) об'єкт оренди згідно специфікації, що є невід'ємним додатком до договору (п. 3.1 договору);
- передача об'єкта оренди орендодавцем орендарю оформляється відповідним Актом приймання-передачі об'єкта оренди, який складається в двох оригінальних примірниках, підписується повноважними представниками сторін га скріпляється печатками сторін. В Акті приймання-передачі об'єкта оренди вказується технічний стан та комплектація об'єкту оренди на момент його передачі орендарю. Об'єкт оренди вважається переданим орендарю в технічному стані, який зафіксований в Акті приймання-передачі об'єкта оренди (п. 3.2 договору);
- розрахунки між орендарем та орендодавцем по цьому договору здійснюються у національній валюті України, у безготівковій формі, шляхом перерахування грошових коштів на поточний банківський рахунок орендодавця (п. 3.2 договору);
- за використання об'єкту оренди орендар сплачує орендодавцю орендну плату (надалі орендна плата) у розмірах та у строки, які передбачені цим договором та додатком до нього (п. 4.1 договору);
- розмір орендної плати за використання орендарем об'єкту оренди розраховується виходячи зі ставок орендної плати, які зафіксовані у «Переліку ставок орендної плати за користування засобів виробництва», які є невід'ємною частиною цього договору (п. 4.4 договору);
- щомісяця, до 6 (шостого) числа, протягом строку знаходження об'єкту оренди у тимчасовому платному орендному користуванні у орендаря за цим договором. Орендодавець складає та направляє орендарю два примірника належним чином ним завіреного Акту наданих послуг по оренді майна. Орендар не пізніше наступного робочого дня з моменту отримання від орендодавця двох примірників Акта наданих послуг по оренді об'єкту оренди зобов'язаний підписати їх та повернути один примірник орендодавцю (п. 4.5 договору);
- орендар вносить орендну плату за об'єкт оренди в наступному порядку: - орендна плата до кінця першого періоду розрахунків вноситься попередньо за перший місяць: після підписання цього договору; - за другий та кожний наступний період розрахунків, орендна плата вноситься попередньо: в строк за три робочих дні до початку такого періоду розрахунків (п. 4.6 договору);
- у випадку невиконання або неналежного виконання прийнятих по договору зобов'язань. Сторони несуть відповідальність, визначену цим договором та чинним законодавством України (п. 5.1 договору);
- усі спори, які пов'язані з ним договором, або виникають в процесі виконання цього договору, вирішуються шляхом переговорів між представниками сторін (п. 5.2 договору);
- якщо спір не вдалося вирішити шляхом переговорів між представниками сторін, то вирішення такого спору здійснюється в судовому порядку за встановленою чинним законодавством України підсудністю (п. 5.3 договору);
- за порушення строків здійснення розрахунків по орендній платі орендар сплачує орендодавцю, пеню в розмірі облікової ставки НБУ за кожен день затримки платежу (п. 5.4 договору);
- договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє до 15 червня 2024 року, а в частині розрахунків до повного їх проведення (п. 7.2 договору);
- якщо після закінчення строку дії договору зазначеного в п. 7.2. договору орендар не повернув об'єкт оренди, договір продовжує дію на тих самих у мовах на один календарний місяць (п. 7.4 договору);
- зміни та доповнення до цього договору можуть вноситися тільки за домовленістю сторін та повинні оформлюватися відповідними додатковими угодами до договору. Такі зміни набирають чинності з моменту підписання сторонами відповідних додаткових угод (п. 7.4 договору).
Додатком №1 до договору - специфікацією (а. с. 20 зворот), підписаною та скріпленою печатками сторін, передбачено найменування засобу будівельної техніки НІТАСНІ, модель ZX-330 LC3, номер кузова НСМ1V700V0005179, норма витрат пального 26 л/маш. год.
Відповідно до додатку №2 до договору - Перелік ставок орендної плати за тимчасове платне користування засобами будівельної техніки, які належать ТОВ "АЛЬЯНСБУД" на праві власності, або оренди - ставка орендної плати (день) становить 18 000,00 грн (з ПДВ) (а. с. 21).
Додатковою угодою №1 від 14.06.2024 року до договору (а. с. 22) сторони узгодили продовжити дію договору, у зв'язку з чим виклали п. 7.2 договору в такій редакції:
7.2. Договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє до 31 липня 2024 року, а в частині розрахунків до повного їх проведення.
Додатковою угодою №2 від 31.07.2024 року до договору (а. с. 22) сторони узгодили продовжити дію договору, у зв'язку з чим виклали п. 7.2 договору в такій редакції:
7.2. Договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє до 31 серпня 2024 року, а в частині розрахунків до повного їх проведення.
Позивачем на виконання умов договору було передано у тимчасове платне користування (оренду) об'єкт оренди, що підтверджується актами приймання - передачі "Об'єкта оренди" (при передачі у тимчасове використання) від 10.04.2024 року, від 29.05.2024 року, від 15.06.2024 року, від 04.07.2024 року, від 15.07.2024 року, від 19.07.2024 року, від 23.07.2024 року, від 27.07.2024 року, від 29.07.2024 року, а також актами надання послуг №29 від 30 квітня 2024 року на суму 320 000,00 грн з ПДВ, №33 від 16 травня 2024 року на суму 270 000,00 грн з ПДВ, №34 від 30 травня 2024 року на суму 252 000,00 грн з ПДВ, №36 від 30 червня 2024 року на суму 288 000,00 грн з ПДВ, №37 від 08 липня 2024 року на суму 72 000,00 грн з ПДВ, №38 від 22 липня 2024 року на суму 90 000,00 грн з ПДВ, №41 від 31 липня 2024 року на суму 90 000,00 грн з ПДВ, №42 від 31 липня 2024 року на суму 54 000,00 грн з ПДВ та №44 від 15 серпня 2024 року на суму 108 000,00 грн з ПДВ (а. с. 24 - 41).
Загальний розмір орендної плати за оренду будівельної техніки відповідачем становить 1 544 000,00 грн.
Разом з тим, в порушення умов договору відповідач станом на дату подачі позову частково виконав грошове зобов'язання щодо сплати орендних платежів позивачу у загальному розмірі 1 244 000,00 грн, що підтверджується платіжними інструкціями №2811 від 12.04.2024 року на суму 320 000,00 грн, №3244 від 28.05.2024 року на суму 270 000,00 грн, №3373 від 03.07.2024 року на суму 252 000,00 грн, №3449 від 12.07.2024 року на суму 50 000,00 грн, № 3791 від 09.08.2024 року на суму 238 000,00 грн, № 4329 від 25.10.2024 року на суму 50 000,00 грн, № 4515 від 19.11.2024 року на суму 64 000,00 грн (а. с. 42 - 49).
Таким чином, несплата відповідачем орендної плати зумовила звернення позивача з даним позовом до суду.
При цьому суд враховує, що після відкриття провадження у справі відповідач здійснив перерахування грошових коштів позивачу на суму 300 000,00 грн, призначення платежу - "за оренду екскаватора згідно договору №10/04/2024 від 10.04.2024. в т. ч. ПДВ 20% 50 000,00", що підтверджується платіжною інструкцією №4719 від 13.12.2024 року, яка наявна в матеріалах справи.
Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 300 000,00 грн основної заборгованості, 10 523,60 грн пені, 9 446,35 грн інфляційних витрат та 2 428,52 грн 3% річних.
Норми права, що підлягають до застосування, та мотиви їх застосування, оцінка аргументів, наведених сторонами.
Між сторонами у справі виникли цивільно-правові відносини з оренди на підставі укладених Договорів в силу статті 11 Цивільного кодексу України, судом враховано законодавство що встановлює та регулює договірні зобов'язання, які виникають на підставі договору оренди (найму).
Згідно з ч. 1 та п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України (далі - ГК України), господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частиною 1 ст. 179 ГК України визначено, що майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.
За змістом ч. 1 ст. 509 ЦК України та ч. 1 ст. 173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ст. 759 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).
Згідно з ст. 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення.
Положеннями ст. 525, ч. 1 ст. 526 ЦК України, ст. 193 ГК України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Наявними в матеріалах справи доказами підтверджено, що відповідачем, після відкриття провадження у справі, в повному обсязі сплачено основний боргу у розмірі 300 000,00 грн.
Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Господарський суд закриває провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не закриття провадження у справі.
Аналогічна правова позиція викладена у пункті 4.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції".
За таких обставин, коли зібраними у справі доказами підтверджується сплата відповідачем заборгованості за оренду будівельної техніки, суд дійшов висновку про закриття провадження у справі в частині стягнення 300 000,00 грн основного боргу, у зв'язку з відсутністю предмету спору.
Відповідно до ст. 610, ст. 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно з ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
Згідно з положеннями пункту 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Як унормовано положеннями частини 2 статті 193 ГК України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Статтями 546, 549 ЦК України встановлено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частиною 1 статті 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ч. 2 ст. 343 ГК України, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань").
Відповідно ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За порушення строків здійснення розрахунків по орендній платі орендар сплачує орендодавцю, пеню в розмірі облікової ставки НБУ за кожен день затримки платежу (п. 5.4 договору).
Таким чином, оскільки судом встановлено, що відповідачем допущено прострочення виконання зобов'язань, визначених умовами договору №10/04/2024 "Оренди засобів будівельної техніки" від 10.04.2024 року в частині оплати орендної плати, вимоги позивача щодо стягнення пені, 3 % річних та інфляційних втрат є правомірними та обґрунтованими.
Позивачем приведено розрахунок 3% річних за прострочення здійснення оплати за договором оренди (акти надання послуг №41 від 31.07.2024 року, №42 від 31.07.2024 року та №44 від 15.08.2024 року) в розмірі 2 428,52 грн, інфляційних втрат в розмірі 9 446,35 грн та пені в розмірі 10 523,60 грн (розрахунок міститься в тексті позовної заяви).
Перевіряючи розмір заявлених позивачем до стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних суд звертає увагу на наступне.
Перевірка правильності розрахунків здійснена за допомогою програми “Калькулятор підрахунку заборгованості та штрафних санкцій» системи інформаційно-правового забезпечення "Ліга: закон".
Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку, в частині позовних вимог щодо стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 2 428,52 грн суд прийшов до висновку, що позовні вимоги є правомірними та підлягають задоволенню у повному обсязі.
При цьому, судом встановлено, що загальний розмір пені та інфляційних втрат, нарахованих на прострочені грошові зобов'язання за актами наданих послуг №41 від 31.07.2024 року, №42 від 31.07.2024 року та №44 від 15.08.2024 року становлять відповідно 21 047,21 грн та 14 923,33 грн, тоді як позивач просить стягнути - пеню у загальному розмірі - 10 523,60 грн та інфляційні втрати у загальному розмірі 9 446,35 грн.
Відповідно до частини 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.
Враховуючи вказане, а також те, що позивачем розраховано та заявлено до стягнення у вказаному вище періоді пеня та інфляційні втрати, розмір яких є менший ніж розрахований судом, суд у відповідності до положень частини 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України, вважає, що саме такий їх розмір (пеня - 10 523,60 грн, інфляційні втрати - 9 446,35 грн) підлягає стягненню з відповідача.
Таким чином, обґрунтованими є вимоги про стягнення 2 428,52 грн 3% річних, 9 446,35 грн інфляційних втрат та 10 523,60 грн пені.
Щодо прохання відповідача відмовити у стягненні інфляційних втрат, 3% річних та пені суд зазначається наступне.
Обґрунтовуючи заперечення проти стягнення інфляційних втрат, 3% річних та пені відповідач у відзиві вказує, зокрема, що позивач не вжив жодних заходів для досудового врегулювання спору, як це передбачено умовами договору.
Стосовно даних посилань відповідача господарський суд зазначає , що відповідно до статті 19 Господарського процесуального кодексу України сторони вживають заходів для досудового врегулювання спору за домовленістю між собою або у випадках, коли такі заходи є обов'язковими згідно із законом. Особи, які порушили права і законні інтереси інших осіб, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення претензії або позову.
Згідно зі статтею 124 Конституції України делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.
Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Частина 8 Конституції України гарантує звернення до суду для захисту конституційних прав та свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції, яка має найвищу юридичну силу та норми якої мають пряму дію.
У рішенні Конституційного Суду України від 09.07.2002 у справі №1-2/2002 за конституційним зверненням ТОВ "Торговий Дім "Кампус Коттон клаб" щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів) вказано, що обов'язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист. Можливість використання суб'єктами правовідносин досудового врегулювання спорів може бути додатковим засобом правового захисту, який держава надає учасникам певних правовідносин, що не суперечить принципу здійснення правосуддя виключно судом. Виходячи з необхідності підвищення рівня правового захисту держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.
Право на судовий захист не позбавляє суб'єктів правовідносин можливості досудового врегулювання спорів. Це може бути передбачено цивільно-правовим договором, коли суб'єкти правовідносин добровільно обирають засіб захисту їхніх прав. Досудове врегулювання спору може мати місце також за волевиявленням кожного з учасників правовідносин і за відсутності у договорі застереження щодо такого врегулювання спору.
Таким чином, обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Встановлення законом обов'язкового досудового врегулювання спору обмежує можливість реалізації права на судовий захист.
З урахуванням викладеного, Конституційний Суд України дійшов висновку, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.
Відповідно до статті 150 Конституції України рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов'язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.
Так, в постанові від 08.02.2022 у справі № 910/6840/21 Верховний Суд у складі Касаційного господарського суду зазначає, що учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду. У разі необхідності відшкодування збитків або застосування інших санкцій суб'єкт господарювання чи інша юридична особа - учасник господарських відносин, чиї права або законні інтереси порушено, з метою безпосереднього врегулювання спору з порушником цих прав або інтересів має право звернутися до нього з письмовою претензією, якщо інше не встановлено законом (частини перша, друга статті 222 Господарського процесуального кодексу України).
Отже, Господарський кодекс України визначає звернення з письмовою претензією як захід досудового врегулювання спору виключно правом (а не обов'язком) учасника господарських відносин.
Враховуючи викладене, заперечення відповідача судом не приймаються, оскільки не спростовують викладеного.
Стосовно посилань відповідач на його складне фінансове становище, та те, що підприємство виконує роботи за державним замовленням, фінансування яких здійснюється з державного бюджету (зазначені роботи в основному мають оборонне призначення, включаючи будівництво фортифікаційних споруд, споруд для зберігання зброї та боєприпасів, огорожі тощо; оплата за виконані роботи переважно здійснюється із затримками, що призвело до затримки виконання зобов'язання), суд зазначає наступне.
Главою 24 Господарського кодексу України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.
За частиною 2 статті 216 Господарського кодексу України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.
Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі.
За частинами 1, 2 статті 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
Так, відповідно до частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають значення.
Згідно з частиною 1 статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Велика Палата Верховного Суду України в постанові від 18.03.2020 по справі № 902/417/18 вказала, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки (пені та штрафу), так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери кредитора. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
Зменшення неустойки (пені та штрафу) так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є протидією необґрунтованого збагачення однією із сторін за рахунок іншої; відповідає цивільно-правовим принципам рівності і балансу інтересів сторін.
При цьому, ні у зазначених нормах, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.
Виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір неустойки (пені та штрафу) і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки вони спрямована на відновлення майнової сфери кредитора.
Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 Цивільного кодексу України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.
Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.
Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Наприклад, такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549-552 Цивільного кодексу України. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити.
У той же час зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки та річних відсотків є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10.09.2019 року в справі № 904/4685/18, від 21.11.2019 року в справі № 916/553/19.
Отже, наявність обставин, які мають істотне значення при вирішенні питання про зменшення розміру санкцій, вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації.
Слід враховувати, що сторони укладаючи договір оренди погодили усі його істотні умови, в тому числі ціну, порядок розрахунків, штрафні санкції. Відтак відповідач, прийнявши на себе зобов'язання за договором, погодився із передбаченою ним відповідальністю за прострочення взятих на себе зобов'язань (пеня, інфляційні збитки та 3 % річних).
При цьому, ризик погіршення умов господарювання є нормальним явищем. Ризик - є однією із ознак підприємництва (згідно ст. 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку). Більш того, принцип комерційного розрахунку та власного комерційного ризику є одним із принципів господарської діяльності (ст. 44 ГК України). Отже складнощі, які виникли у відповідача із виконанням спірного договору охоплюються його (відповідача) підприємницьким ризиком. Тому, у суду немає правових підстав перекладати комерційний ризик відповідача на позивача, шляхом звільнення позивача від виконання прийнятих на себе обов'язків за договором.
Оцінюючи доводи відповідача, наведені у відзиві на позовну заяву, суд не приймає до уваги посилання останнього на скрутне фінансове становище, адже скрутне фінансове становище не є винятковим випадком в розумінні ст. 233 Господарського кодексу України .
При цьому суд звертає увагу, що за розрахунком суду загальний розмір пені та інфляційних втрат, нарахованих на прострочені грошові зобов'язання за актами наданих послуг №41 від 31.07.2024 року, №42 від 31.07.2024 року та №44 від 15.08.2024 року становлять відповідно 21 047,21 грн та 14 923,33 грн, що є значно більшим ніж просить стягнути позивач (пеню - 10 523,60 грн, інфляційні втрати - 9 446,35 грн).
До того ж, загальна сума пені, 3% річних та інфляційних втрат, які просить позивач стягнути з відповідача (22 398,47 грн) становить лише 7,47% розміру основної заборгованості.
Згідно із ч. 2-3 ст.13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч.1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до частини 5 статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України" від 28.10.2010 №4241/03 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.
Відповідно до частини 23 рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України" за заявою №63566/00 суд нагадує, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.
Судом досліджено всі докази, наявні у матеріалах справи.
На підставі матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 10 523,60 грн пені, 2 428,52 грн 3 % річних та 9 446,35 грн втрат від інфляційних процесів підтверджені документально та нормами матеріального права, відповідачем не спростовані, а тому в цій частині підлягають задоволенню. В іншій частині вимог про стягнення суми основного боргу (300 000,00 грн) провадження у справі підлягає закриттю у зв'язку з відсутністю предмету спору відповідно до п. 2 ст. 231 ГПК України.
Щодо вимог позивача в частині зазначення в рішенні суду про нарахування 3% річних до моменту виконання рішення суду.
Відповідно до ч. 10 ст. 238 ГПК України суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування.
Остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), що здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VI цього Кодексу.
Норма, встановлена ч.10 ст. 238 ГПК України, введена в дію з 01 січня 2019 року та призвана убезпечити особу, на користь якої ухвалено рішення, від повторних звернень до суду з вимогами про стягнення нарахування після ухвалення рішення.
Ураховуючи обставину закриття провадження у справі в частині стягнення 300 000,00 грн основного боргу (у зв'язку з відсутністю предмету спору відповідно до п. 2 ст. 231 ГПК України), суд не вбачає підстав для застосування приписів ч. 10 ст. 238 ГПК України, у зв'язку з чим вимога в цій частині задоволенню не підлягає.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд виходив із наступного.
Згідно із частиною 1 статті 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Частиною 1 статті 4 Закону України "Про судовий збір" встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Відповідно до положень статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", розмір прожиткового мінімуму на одну працездатну особу з 1 січня 2024 року складає 3 028,00 гривень.
Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір", ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру встановлена в розмірі 1, 5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Частиною 3 статті 4 Закону України "Про судовий збір" визначено, що при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0, 8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Судом встановлено, що за подання позовної заяви до суду позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 4 485,00 грн (платіжна інструкція №914 від 03.12.2024 року, а. с.11), тоді як необхідно було 3 867,58 грн (з урахуванням коефіцієнта 0,8).
Отже, позивачем було внесено судовий збір в більшому розмірі, ніж встановлено законом (на 617,42 грн).
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при укладенні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Судові витрати в частині суми основного боргу 300 000,00 грн, по якій судом закрито провадження у справі на підставі п. 2 ст. 231 ГПК України, підлягають поверненню позивачу з Державного бюджету України відповідно до приписів п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір".
Отже, оскільки провадження у справі в частині стягнення основного боргу в сумі 300 000,00 грн закрито за відсутністю предмету спору (відповідно до п.2 ч.1 ст.231 ГПК України), то позивачу підлягає поверненню з державного бюджету судовий збір у розмірі 3 600,00 грн. В іншій частині судовий збір покладається на відповідача (267,58 грн).
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 ЗУ "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Роз'яснити позивачу, що з 07.01.2025 р. повернення судового збору здійснюється органами Казначейства виключно на підставі електронного подання, сформованого відповідним судом чи територіальним управлінням Державної судової адміністрації України. Таким чином, для формування Господарським судом Полтавської області електронного подання на повернення судового збору, позивачу необхідно надати суду вичерпну інформацію згідно з абзацом сьомими пункту 5 розділу I «Порядку повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів», затвердженого Наказом Міністерства фінансів України № 787 від 03.09.2013 р. та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.09.2013 за № 1650/24182, із змінами, внесеними згідно з Наказом Міністерства фінансів № 606 від 26.11.2024 р
Керуючись статтями 129, 231, 232-233, 237-238, 240 ГПК України, суд
1. Закрити провадження у справі в частині стягнення суми основної заборгованості у розмірі 300 000,00 грн за відсутністю предмету спору.
2. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Альянсбуд" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ремтехналадка" про стягнення 10 523,60 грн пені, 2 428,52 грн 3% річних та 9 446,35 грн інфляційних втрат - задовольнити.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ремтехналадка" (вул. Кириченко Раїси, 1, м. Полтава, 36000, ідентифікаційний код 25155206) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Альянсбуд" (вул. Привокзальна, 6, офіс 7, м. Дружківка, Донецька область, 84201, ідентифікаційний код 37155434) 10 523,60 грн пені, 2 428,52 грн 3% річних, 9 446,35 грн інфляційних втрат та 267,58 грн судового збору.
Видати наказ із набранням цим рішенням законної сили.
5. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Альянсбуд" (вул. Привокзальна, 6, офіс 7, м. Дружківка, Донецька область, 84201, ідентифікаційний код 37155434) з державного бюджету України судовий збір у сумі 3 600,00 грн, який сплачено платіжною інструкцією № 914 від 03.12.2024 року.
Рішення складено та підписано 20.02.2025 року.
Рішення набирає законної сили у строк та в порядку, встановленому ст.241 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в строк, встановлений ст.256 Господарського процесуального кодексу України та в порядку, передбаченому ст.257 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя О. М. Тимощенко