65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"20" лютого 2025 р.м. Одеса Справа № 916/598/25
Господарський суд Одеської області у складі судді Рога Н. В., розглянув заяву (вх.№2-222/25 від 19.02.2025р.) керівника Чорноморської окружної прокуратури про забезпечення позову у справі №916/598/25
За позовом: Чорноморської окружної прокуратури (68000, Одеська обл., м. Чорноморськ, вул. Віталія Шума, буд. 9/102Н, код ЄДРПОУ 03528552) в інтересах держави в особі Таїровської селищної ради Одеського району Одеської області (65496, Одеська обл., Одеський р-н., с. Таїрово, вул. Перемоги, буд. 27, код ЄДРПОУ 05582159, електронна адреса: tairove.rada@gmail.com)
До відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «МАРІНЕ» (65122, м. Одеса, вул. Ільфа і Петрова, буд. 94, код ЄДРПОУ 43196012)
про скасування державної реєстрації права власності та звільнення земельної ділянки
Керівник Чорноморської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Таїровської селищної ради Одеського району Одеської області звернулася до Господарського суду Одеської області з позовною заявою (вх.№617/25 від 19.02.2025р.) до Товариства з обмеженою відповідальністю «МАРІНЕ» про скасування державної реєстрації права приватної власності Товариства з обмеженою відповідальністю «МАРІНЕ» (код ЄДРПОУ 43196012) на об'єкт нерухомого майна - нежитлову будівлю, об'єкт житлової нерухомості загальною площею 57 кв. м , основною площею 40,4 кв. м, допоміжною площею 16,6 кв. м, що розташована за адресою: м. Одеса, вул. Ільфа і Петрова, 94 (нова назва - вул. Сім'ї Глодан) шляхом внесення до Державного реєстру запису про відсутність права із закриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи на об'єкт нерухомого майна: 1898962551101, та про звільнення Товариством з обмеженою відповідальністю «МАРІНЕ» (код ЄДРПОУ 43196012) самовільно зайнятої земельної ділянки шляхом демонтажу (знесення) тимчасової споруди - нежитлової будівлі, об'єкт житлової нерухомості, загальною площею 57 кв. м, за адресою: м. Одеса, вул. Ільфа і Петрова, 94 (нова назва - вул. Сім'ї Глодан).
Одночасно з позовом прокурор подав до суду заяву про вжиття заходів забезпечення позову (вх.№2-222/25 від 19.02.2025р.) шляхом накладення арешту на об'єкт під назвою «нежитлова будівля, об'єкт житлової нерухомості» площею 57 кв. м, який знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Ільфа і Петрова (вул. Сім'ї Глодан), буд. 94 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1898962551101); заборони проводити будь - які будівельні роботи на земельній ділянці, яка знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Ільфа і Петрова (вул. Сім'ї Глодан), буд. 94; заборони Державній інспекції архітектури та містобудування України та її територіальним структурним підрозділам, на час розгляду та до набрання законної сили рішення у справі, здійснювати реєстрацію дозвільних документів щодо будівництва об'єктів нерухомості та введення їх в експлуатацію на земельній ділянці, яка знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Ільфа і Петрова (вул. Сім'ї Глодан), буд. 94; заборони органам, які здійснюють реєстрацію речових прав на нерухоме майно, проводити будь - які реєстраційні дії щодо об'єкту нерухомого майна: нежитлова будівля, об'єкт житлової нерухомості, площею 57 кв. м, розташований: м. Одеса, вул. Ільфа і Петрова (вул. Сім'ї Глодан), буд. 94 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1898962551101).
В обгрунтування заяви про забезпечення позову прокурор зазначив, що підставою для пред'явлення вказаного позову стала незаконна державна реєстрація права власності на тимчасову споруду як об'єкт нерухомості, який розміщено на земельній ділянці комунальної власності - територіальної громади в особі Таїровської селищної ради Одеського району Одеської області, що призвело до безпідставної легалізації права власності на цей об'єкт спочатку за фізичною, а потім за юридичною особою.
При цьому, земельна ділянка під спірним об'єктом за адресою м. Одеса, вул. Ільфа і Петрова (вул. Сім'ї Глодан), буд. 94, під забудову не передавалась жодній фізичній чи юридичній особі, документи дозвільного / декларативного характеру на виконання будівельних робіт, прийняття в експлуататцію закінчених будівництвом обєктів за вищевказаною адресою не видавались, натомість видавався паспорт привязки на тимчасову споруду за цією адресою, строк дії якого сплинув.
Таким чином,прокурор вважає, що земельна ділянка комунальної власності фактично самовільно зайнята розміщеною на ній тимчасовою спорудою, яка незаконно перебуває у приватній власності юридичної особи.
Крім того, прокурор вважає, що відповідні записи в Державному реєстрі створюють для позивача перешкоди у реалізації ним прав власника спірної земельної ділянки, зокрема, відчуження або передачі у користування цієї земельної ділянки іншим особам, оскільки відповідно до ст. 377 Цивільного кодексу України до особи, яка набула право власності на об'єкт нерухомого майна, одночасно переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій розміщений такий об'єкт.
Окрім цього, як зазначив прокурор, адреса, а саме: м. Одеса, вул. Ільфа і Петрова, 94 , самовільно використана заявником та внесена державним реєстратором до Державного реєстру прав з порушеннями вимог чинного законодавства, без її присвоєння в установленому порядку та без надання підтверджуючих документів, які вимагаються п. 42 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015р. №1127.
Первинна реєстрація спірного об'єкту нерухомості проведена в порушення вимог ст. 5, 10, 27, 31 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», на будівлю (раніше розміщену тимчасову споруду - групу тимчасових споруд) за адресою: м. Одеса, вул. Ільфа і Петрова, 94, (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1898962551101), без присвоєної адреси, без документа, що підтверджує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта, та без дозволу власника земельної ділянки в особі Таїровської селищної ради Одеського району Одеської області.
В подальшому, за фіктивним правочином зі створення юридичної особи та внесення до її статутного капіталу нерухомого майна на яке у її засновника (в одну особу) не було законних прав, за змовою пов'язаних між собою фізичних осіб, створюючи уявну «добросовісність набуття» з метою узаконення права власності на тимчасову споруду, ТОВ «МАРІНЕ» набуло право власності на об'єкт у спосіб, що допомагав уникнути зазначення у документах відомостей про земельну ділянку, визначених ч. 6 ст. 120 та ч.2 ст. 377 Цивільного кодексу України, та ініціював отримання земельної ділянки під цим майном у неконкурентний спосіб за відсутності визначених законом підстав.
Також прокурор зауважив, що з листів Департаменту земельних ресурсів Одеської міської ради №01-19/1370 від 30.08.2023р., витягу з Реєстру речових прав на нерухоме майно, встановлено, що право власності або користування (оренди) на земельну ділянку за адресою: м. Одеси, вул. Ільфа і Петрова, 94 за жодною особою не зареєстровано, земельна ділянка під вказаним об'єктом - не сформована.
Отже, як зазначає прокурор, внаслідок незаконної державної реєстрації права власності на спірний об'єкт нерухомості (тимчасову споруду, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1898962551101), що розміщений на земельній ділянці комунальної форми власності за адресою: м. Одеса, вул. Ільфа і Петрова, 94, яка використовується без відповідних погоджувальних та дозвільних документів, порушено право власника земельної ділянки - Таїровської територіальної громади в особі Таїровської селищної ради щодо користування, володіння, розпорядження земельною ділянкою під тимчасовою спорудою.
Прокурор вважає, що з у рахуванням того , що спір у цій справі стосується земельної ділянки комунальної форми власності, яку протиправно зайнято відповідачем шляхом розміщення на ній тимчасової споруди, право власності на яку в силу спеціальних застережень Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не виникає, незалежно від державної реєстрації такого права за будь-якими особами, а також заявления вимоги про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки шляхом демонтажу (знесення) тимчасової споруди, то наявний зв'язок між заявленими до застосування заходами забезпечення позову і предметом позовних вимог.
Разом з тим, на думку прокурора, враховуючи незаконність реєстрації права власності на самочинно збудований об'єкт нерухомості та його подальшого введення то статутного капіталу юридичної особи, можна цілком обґрунтовано припустити, що відповідач може намагатися у будь-який спосіб змінити чи знецінити майно, вживати заходів, що унеможливлять припинення володіння правом приватної власності на будівлю та звільнення земельної ділянки шляхом знесення самочинно збудованого об'єкту. У зв'язку із цим забезпечення позову спрямовано проти несумлінних дій відповідача.
Враховуючи вищевикладене, на думку прокурора , є обґрунтовані підстави для вжиття заходів забезпечення позову у вигляді: накладення арешту на спірну земельну ділянку, заборони проведення будь-яких будівельних робіт на ній, накладення арешту на об'єкт нерухомого майна під назвою «нежитлова будівля, об'єкт житлової нерухомості», заборони здійснення реєстрації дозвільних документів щодо будівництва об'єктів нерухомості та введення їх в експлуатацію на спірній земельній ділянці та вчинення реєстраційних дій в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно стосовно земельної ділянки під спірною забудовою.
У якості нормативного обгрунтування прокурор послався на положення ст.ст. 136,137 ГПК України.
Щодо зустрічного забезпечення прокурор зазначив, що з урахуванням обставин справи та ст.141 ГПК України пропозиції щодо зустрічного забезпечення позову відсутні.
Розглянув заяву (вх.№2-222/25 від 19.02.2025р.) керівника Чорноморської окружної прокуратури про забезпечення позову у справі №916/598/25 Господарський суд Одеської області дійшов наступного висновку.
Забезпечення позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача проти несумлінних дій відповідача (який може сховати майно, продати, знищити або знецінити його), що гарантує реальне виконання позитивно прийнятого рішення.
Загальною підставою для вжиття заходів забезпечення позову є наявність обставин, які свідчать або дозволяють достовірно припустити, що невжиття цих заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання майбутнього рішення суду.
Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки у відповідності до заявлених позовних вимог. Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може привести до порушення прав і законних інтересів інших осіб.
Відповідно до ст. 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Отже, вжиття заходів забезпечення позову є правом, а не обов'язком суду.
У відповідності до ч. 1 ст. 137 Господарського процесуального кодексу Україн позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об'єкти інтелектуальної власності; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Виходячи з загальних положень законодавства, суд вважає за необхідне зауважити, що забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя й задоволених вимог позивача. Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективного виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Вирішуючи питання стосовно необхідності у забезпеченні позову, суд виходить з того, що адекватність заходу до забезпечення позову, який застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з розміром грошових коштів, на які вимагається накладення арешту, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Предметом позову у цій справі є скасування державної реєстрації права приватної власності Товариства з обмеженою відповідальністю «МАРІНЕ» на об'єкт нерухомого майна - нежитлову будівлю, об'єкт житлової нерухомості загальною площею 57 кв. м , основною площею 40,4 кв. м, допоміжною площею 16,6 кв. м, що розташована за адресою: м. Одеса, вул. Ільфа і Петрова, 94 (нова назва - вул. Сім'ї Глодан) , шляхом внесення до Державного реєстру запису про відсутність права із закриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи на об'єкт нерухомого майна: 1898962551101 та звільнення Товариством з обмеженою відповідальністю «МАРІНЕ» (код ЄДРПОУ 43196012) самовільно зайнятої земельної ділянки шляхом демонтажу (знесення) тимчасової споруди - нежитлової будівлі, об'єкт житлової нерухомості, загальною площею 57 кв. м, за адресою: м. Одеса, вул. Ільфа і Петрова, 94 (нова назва - вул. Сім'ї Глодан).
Умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами немайнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.03.2023р. у справі №905/448/22.
Суд вважає за необхідне зауважити, що у випадку подання позову про скасування державної реєстрації прав та припинення права власності на об'єкти нерухомості можливість відповідача в будь-який момент розпорядитися цим майном, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.
Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити.
Зазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020р. у справі № 381/4019/18.
Згідно із ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 29.06.2006р. у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31.07.2003р. у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини вказав на те, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.
Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Отже, Держава Україна несе обов'язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому, обраний спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.
У п. 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 02.11.2004р. № 15-рп/2004у справі № 1-33/2004 зазначено, що верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, яка здійснюється, зокрема і судом як основним засобом захисту прав, свобод та інтересів у державі.
Крім того, Конституційний Суд України у п. 9 мотивувальної частини рішення від 30.01.2003р. № 3-рп/2003 у справі № 1-12/2003 наголошує на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Слід зауважити, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову, обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову. Вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд керується тим, що у випадку задоволення позову, судове рішення має бути реалізованим, поза як це рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п. 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 р. № 18-рп/2012).
Із урахуванням цього, будь-яке можливе забезпечення позову, у випадку найменшої загрози його невиконання, є виправданим, якщо занижує поріг легітимного сподівання особи на захист свого порушеного права, і є законним, необхідним та збалансованим із правами усіх сторін спору.
На підставі зазначеного вище, виходячи з матеріалів справи, суд вбачає наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на об'єкт під назвою «нежитлова будівля, об'єкт житлової нерухомості» площею 57 кв. м, який знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Ільфа і Петрова (вул. Сім'ї Глодан), буд. 94 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1898962551101), заборони проводити будь - які будівельні роботи на земельній ділянці, яка знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Ільфа і Петрова (вул. Сім'ї Глодан), буд. 94 та заборони Державній інспекції архітектури та містобудування України та її територіальним структурним підрозділам, на час розгляду та до набрання законної сили рішення у справі, здійснювати реєстрацію дозвільних документів щодо будівництва об'єктів нерухомості та введення їх в експлуатацію на земельній ділянці, яка знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Ільфа і Петрова (вул. Сім'ї Глодан), буд. 94.
Саме такій спосіб забезпечення позову суд вважає у даному випадку адекватним, співмірним, справедливим, ефективним та такими, що відповідають критеріям забезпечення збалансованості інтересів сторін.
Щодо вимоги прокурора заборонити органам, які здійснюють реєстрацію речових прав на нерухоме майно, проводити будь - які реєстраційні дії щодо об'єкту нерухомого майна: нежитлова будівля, об'єкт житлової нерухомості, площею 57 кв. м, розташований: м. Одеса, вул. Ільфа і Петрова (вул. Сім'ї Глодан), буд. 94 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1898962551101), господарський суд зазначає наступне.
Арешт майна, як спосіб забезпечення позову, передбачає накладання заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження до визначення подальшої долі цього майна.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі суддів Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 17.06.2022р. у cправі №908/2382/21, постанові Верховного Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14.02.2024р. у справі №504/3408/22.
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» арешт віднесений до видів обтяжень речових прав на нерухоме майно, об'єктів незавершеного будівництва, майбутніх об'єктів нерухомості.
Отже, арешт, як заборона на право розпоряджатися майном, включає і обмеження на розпорядження таким майном. Тому при накладенні арешту на майно вжиття додаткових заходів забезпечення, направлених на обмеження розпорядження таким майном, не є необхідним.
Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24.07.2024р. у справі №567/459/23.
За таких обставин, враховуючи предмет спору у цій справі, не є необхідним і співмірним додатково забороняти державним реєстраторам прав на нерухоме майно та органам держреєстрації прав вчиняти реєстраційні дії щодо зазначеного нерухомого майна, в тому числі вносити до державного реєстру речових прав записи про держреєстрацію речових прав та їх обтяжень, про скасування держреєстрації речових прав та їх обтяжень, зміни до таких записів.
Суд вважає за необхідне зазначити, що забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.
Господарський суд також звертає увагу сторін, що вжиття заходів забезпечення позову, про які у заяві просить прокурор, жодним чином не зумовлює фактичного вирішення спору по суті, а спрямовано лише на збереження існуючого становища до розгляду справи по суті та забезпечення балансу інтересів учасників спірних правовідносин.
Відповідно до ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Частиною першою ст.2 ГПК України встановлено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Відповідно до ч.5, 6 ст. 140 ГПК України залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання та вирішує питання зустрічного забезпечення. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову.
За приписами ч.1 ст.144 ГПК України ухвала підлягає негайному виконанню. Частиною 8 ст.140 ГПК України встановлено, що оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також, не перешкоджає подальшому розгляду справи
Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Виходячи з викладеного вище, заява (вх.№2-222/25 від 19.02.2025р.) керівника Чорноморської окружної прокуратури про забезпечення позову у справі №916/598/25 підлягає частковому задоволенню.
Керуючись ст. ст. 136,137,139, 234 ГПК України, суд
1.Заяву керівника Чорноморської окружної прокуратури (вх.№2-222/25 від 19.02.2025р.) про забезпечення позову у справі №916/598/25 задовольнити частково.
2. На період розгляду справи накласти арешт на об'єкт під назвою «нежитлова будівля, об'єкт житлової нерухомості» площею 57 кв. м, який знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Ільфа і Петрова (вул. Сім'ї Глодан), буд. 94 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1898962551101).
3. Заборонити Товариству з обмеженою відповідальністю «МАРІНЕ» (65122, м. Одеса, вул. Ільфа і Петрова, буд. 94, код ЄДРПОУ 43196012) та будь-яким іншим особам проводити будь - які будівельні роботи на земельній ділянці, яка знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Ільфа і Петрова (вул. Сім'ї Глодан), буд. 94.
4. Заборонити Державній інспекції архітектури та містобудування України та її територіальним структурним підрозділам здійснювати реєстрацію дозвільних документів щодо будівництва об'єктів нерухомості та введення їх в експлуатацію на земельній ділянці, яка знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Ільфа і Петрова (вул. Сім'ї Глодан), буд. 94.
За даною ухвалою стягувачем є: Чорноморська окружна прокуратура (68000, Одеська обл., м. Чорноморськ, вул. Віталія Шума, буд. 9/102Н, код ЄДРПОУ 03528552).
За даною ухвалою боржником є: Товариство з обмеженою відповідальністю «МАРІНЕ» (65122, м. Одеса, вул. Ільфа і Петрова, буд. 94, код ЄДРПОУ 43196012).
Ухвала підлягає виконанню відповідно до вимог Закону України "Про виконавче провадження".
Ухвала може бути пред'явлена до примусового виконання у строк, передбачений ст.12 Закону України "Про виконавче провадження".
Ухвала набирає законної сили в порядку ст.235 ГПК України та може бути оскаржена шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня її проголошення (підписання).
Суддя Рога Наталія Василівна