Справа № 227/2511/24
(2/199/1442/25)
Іменем України
20.02.2025 року Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська
в складі: головуючого судді Якименко Л.Г.
за участю секретаря Попружко Д.О.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення заборгованості за кредитним договором №13061-06/2021 у розмірі 10445,00 гривень; за кредитним договором №3179903052/702058 у розмірі 16000,00 гривень; за кредитним договором №3179903052/439045 у розмірі 12686,40 гривень.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 20.06.2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвеструм» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №13061-06/2021, який підписано електронним підписом позичальника, відтвореним шляхом використання одноразового ідентифікатора, за умовами якого відповідачу надано фінансовий кредит у розмірі, на умовах строковості, зворотності, платності, а клієнт зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом у порядку та на умовах, визначених договором.
18.02.2022 року між ТОВ «ФК «Інвеструм» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено договір факторингу №18022022, за умовами якого ТОВ «ФК «Інвеструм» передає ТОВ «ФК «ЄАПБ» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «ЄАПБ» приймає належні ТОВ «ФК «Інвеструм» права вимоги до боржників, вказаних у реєстрі боржників, у тому числі й до відповідача.
Відповідно до Реєстру боржників до Договору факторингу №18022022 від 18.02.2022 року ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до відповідача у сумі 10445,00 грн., із яких:
- 5000,00 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу;
- 5445,00 грн. - сума заборгованості за відсотками;
- 0,00 грн. - сума заборгованості за пенею.
30.06.2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Кредитна установа «Європейська кредитна група» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №3179903052/702058, який підписано електронним підписом позичальника, відтвореним шляхом використання одноразового ідентифікатора, за умовами якого відповідачу надано фінансовий кредит у розмірі, на умовах строковості, зворотності, платності, а клієнт зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом у порядку та на умовах, визначених договором.
19.04.2022 року між ТОВ «КУ «Європейська кредитна група» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено договір факторингу №19042022-Є, за умовами якого ТОВ «КУ «Європейська кредитна група» передає ТОВ «ФК «ЄАПБ» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «ЄАПБ» приймає належні ТОВ «КУ «Європейська кредитна група» права вимоги до боржників, вказаних у реєстрі боржників, у тому числі й до ОСОБА_1 .
Відповідно до Реєстру боржників від 19.04.2022 року до Договору факторингу №19042022-Є від 19.04.2022 року ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до відповідача у сумі 16000,00 грн., із яких:
- 4000,00 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу;
- 12000,00 грн. - сума заборгованості за відсотками.
20.06.2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Гоуфінгоу» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №3179903052/439045, який підписано електронним підписом позичальника, відтвореним шляхом використання одноразового ідентифікатора, за умовами якого відповідачу надано фінансовий кредит у розмірі, на умовах строковості, зворотності, платності, а клієнт зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом у порядку та на умовах, визначених договором.
19.04.2022 року між ТОВ «Гоуфінгоу» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено договір факторингу №19042022-Г, за умовами якого ТОВ «Гоуфінгоу» передає ТОВ «ФК «ЄАПБ» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «ЄАПБ» приймає належні ТОВ «Гоуфінгоу» права вимоги до боржників, вказаних у реєстрі боржників, у тому числі й до ОСОБА_1 .
Відповідно до Реєстру боржників від 19.04.2022 року до Договору факторингу №19042022-Г від 19.04.2022 року ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до відповідача у сумі 12686,40 грн., із яких:
- 4000,00 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу;
- 8686,40 грн. - сума заборгованості за відсотками.
Оскільки на вимоги позивача відповідач заборгованість не погасив, від виконання своїх зобов'язань ухиляється, тому позивач просив суд стягнути із ОСОБА_1 суму заборгованості за кредитним договором №13061-06/2021 у розмірі 10445,00 гривень; за кредитним договором №3179903052/702058 у розмірі 16000,00 гривень; за кредитним договором №3179903052/439045 у розмірі 12686,40 гривень, а також суму судових витрат.
Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська суду прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження по справі, визначено проводити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (викликом) сторін.
Відповідач ОСОБА_1 надав до суду відзив, у якому просив суд відмовити у задоволенні позову у повному обсязі, посилаючись на те, що позовні вимоги є необґрунтованими та безпідставними.
Зазначив, що матеріали справи не містять доказів отримання відповідачем повідомлення про заборгованість та повідомлення про передачу права вимоги від первинних кредиторів, а саме - ТОВ «ФК «Інвеструм», ТОВ «КУ «Європейська кредитна група» та ТОВ «Гоуфінгоу» до позивача ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів».
Крім того, у матеріалах справи відсутній детальний розрахунок заборгованості до кредитних договорів із зазначенням формули та періоду нарахування відсотків, що на його думку не підтверджує видачу кредиту.
Відповідно до п.1.2 кредитного договору №13061-06/2021 від 20.06.2021 року, термін користування кредитом до 05.07.2021 року, отже строк користування кредитом сплив 05.07.2024 року.
Що стосується кредитного договору №3179903052/702058 від 30.06.2021 року, відповідач зазначив, що згідно з п.1.2 договору, термін користування кредитом до 29.07.2021 року, отже строк користування кредитом сплив 29.07.2024 року.
Відповідно до п.1.2 кредитного договору №3179903052/439045 від 20.06.2021 року, термін користування кредитом до 13.07.2021 року, отже строк користування кредитом сплив 13.07.2024 року.
З огляду на вказані обставини, просив застосувати строк позовної давності та відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Оскільки розгляд справи відбувається в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи, особи які беруть участь у справі, не викликались.
За таких обставин, суд вважає розглянути справу на підставі наявних у матеріалах справи доказів.
Дослідивши матеріали цивільної справи, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 30.06.2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Кредитна установа «Європейська кредитна група» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №3179903052/702058, який підписано електронним підписом позичальника, відтвореним шляхом використання одноразового ідентифікатора, за умовами якого відповідачу надано фінансовий кредит у розмірі, на умовах строковості, зворотності, платності, а клієнт зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом у порядку та на умовах, визначених договором (а.с.29).
19.04.2022 року між ТОВ «КУ «Європейська кредитна група» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено договір факторингу №19042022-Є, за умовами якого ТОВ «КУ «Європейська кредитна група» передає ТОВ «ФК «ЄАПБ» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «ЄАПБ» приймає належні ТОВ «КУ «Європейська кредитна група» права вимоги до боржників, вказаних у реєстрі боржників, у тому числі й до ОСОБА_1 (а.с.32-34).
Відповідно до Реєстру боржників від 19.04.2022 року до Договору факторингу №19042022-Є від 19.04.2022 року ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до відповідача у сумі 16000,00 грн., із яких:
- 4000,00 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу;
- 12000,00 грн. - сума заборгованості за відсотками (а.с.36).
20.06.2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Гоуфінгоу» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №3179903052/439045, який підписано електронним підписом позичальника, відтвореним шляхом використання одноразового ідентифікатора, за умовами якого відповідачу надано фінансовий кредит у розмірі, на умовах строковості, зворотності, платності, а клієнт зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом у порядку та на умовах, визначених договором (а.с.42).
19.04.2022 року між ТОВ «Гоуфінгоу» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено договір факторингу №19042022-Г, за умовами якого ТОВ «Гоуфінгоу» передає ТОВ «ФК «ЄАПБ» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «ЄАПБ» приймає належні ТОВ «Гоуфінгоу» права вимоги до боржників, вказаних у реєстрі боржників, у тому числі й до ОСОБА_1 (а.с.44-45).
Відповідно до Реєстру боржників від 19.04.2022 року до Договору факторингу №19042022-Г від 19.04.2022 року ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до відповідача у сумі 12686,40 грн., із яких:
- 4000,00 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу;
- 8686,40 грн. - сума заборгованості за відсотками (а.с.47).
Відповідно до п.1 ч.1 ст.512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно з вимогами ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України.
Відповідно до ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.
У силу ч.2 ст.1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 ЦК України.
Згідно з ч.1 ст.1082 ЦК України боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.
Разом з цим, відповідачем заявлено клопотання про застосування строків позовної давності.
Статтею 256 ЦК України визначено, що позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
За змістом норм статті 261 ЦК України початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними подіями фактами, які свідчать про порушення прав особи.
Відповідно до ч. 5ст. 261 ЦК України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.
За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Частиною четвертою статті 267 ЦК України встановлено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту (ч. 5 ст. 267 ЦК України).
Тлумачення частини п'ятої статті 267 ЦК України свідчить про те, що під поважними причинами пропуску позовної давності слід розуміти такі обставини, що з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову.
При цьому, виходячи з вимог статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення прав особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє у позові у зв'язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем.
Аналогічний правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року в справі №367/6105/16-ц.
За умовами укладених між ОСОБА_1 та фінансовими установами договорів про надання фінансового кредиту строк виконання грошового зобов'язання настав:
- 30.07.2021 року за договором про надання фінансового кредиту №3179903052/702058 від 30.06.2021 року;
- 13.07.2021 року за договором про надання фінансового кредиту №3179903052/439045 від 20.06.2021 року.
Отже, з цього часу у позивача виникло право на звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості за вказаними договорами про надання фінансового кредиту.
Проте, з даним позовом, який був направлений засобами поштового зв'язку, ТОВ «ФК «ЄАПБ» звернулося до суду лише 05.08.2024 року, тобто після спливу трирічного строку звернення до суду, у зв'язку із чим стороною відповідача заявлено клопотання про застосування строків позовної давності, що є самостійною підставою для відмови в позові відповідно до вимог ч. 4 ст. 267 ЦК України.
Пунктом 3 розділу XII "Прикінцеві положення" ЦПК України передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином.
Таким чином, поновлення пропущеного процесуального строку здійснюється судом, якщо такий пропуск чи неможливість вчинення відповідної процесуальної дії зумовлена саме обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином. Для поновлення строку недостатньо лише посилання на наявність таких обмежень. Необхідним є наведення конкретних обставин та надання позивачем відповідних доказів на підтвердження їх існування, а також доведення їх впливу на своєчасність реалізації ним своїх прав.
Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженого ЗУ №2102-IX від 24 лютого 2022 року, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який у подальшому було неодноразово продовжено та який діє на даний час.
Згідно зі статтею 1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Статтею 12-2 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" передбачено, що в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.
За приписами Рекомендацій, прийнятих Радою суддів України щодо роботи судів в умовах воєнного стану, судам рекомендовано по можливості відкладати розгляд справ (за винятком невідкладних судових розглядів), зважати на те, що велика кількість учасників судових процесів не завжди мають змогу подати заяву про відкладення розгляду справи через задіяння до функціонування критичної інфраструктури, вступ до лав Збройних сил України, територіальної оборони, добровольчих воєнних формувань, та інших форм протидії збройної агресії проти України, або не можуть прибути в суд у зв'язку з небезпекою для життя. Виважено підходити до питань, пов'язаних з поверненням різного роду процесуальних документів, залишення їх без руху, встановлення різного роду строків, по можливості продовжувати їх щонайменше до закінчення воєнного стану.
Разом із тим, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 10 листопада 2022 року у справі №990/115/22 зазначила, що: "запровадження на території України воєнного стану не зупинило перебіг процесуальних строків звернення до суду з позовами. Питання поновлення процесуального строку у випадку його пропуску з причин, пов'язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку. Сам собою факт запровадження воєнного стану в Україні не є підставою для поновлення процесуального строку. Такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого законом строку".
Введення воєнного стану може бути визнано судом поважною причиною пропуску відповідного процесуального строку або його продовження за умови, якщо пропуск строку знаходиться у прямому причинному зв'язку з такою обставиною. Питання про поновлення або наявності підстав для продовження відповідного процесуального строку вирішується в кожному конкретному випадку, виходячи з доводів, наведених у відповідній заяві.
Вказаний правовий висновок висловлений Верховним Судом у постанові від 25 серпня 2022 року в справі №240/3771/21.
Норми ЦПК України не містять вичерпного переліку підстав, які вважаються поважними для вирішення питання про поновлення пропущеного процесуального строку. Такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини справи.
Поважними причинами пропуску процесуального строку вважаються такі обставини, за яких своєчасне пред'явлення заяви стає неможливим або утрудненим, якщо вони пов'язані з непереборними та об'єктивними перешкодами, труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений законом процесуальний строк подання скарги.
Суд поновлює або продовжує строк, встановлений відповідно законом або судом, за клопотанням сторони або іншої особи у разі його пропущення з поважних причин.
Питання про поновлення чи продовження пропущеного строку вирішує суд, у якому належало вчинити процесуальну дію або до якого потрібно було подати документ чи доказ.
Зазначені висновки викладені в постановах Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі №204/2113/14-ц та від 25 листопада 2020 року у справі №2-9436/2007.
Вирішуючи питання про поновлення строку звернення до суду з позовами, суд повинен у сукупності оцінити всі обставини справи, навести мотиви щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку звернення до суду з позовом та зазначити, з яких підстав подане заявником клопотання може бути задоволене.
Лише наявність об'єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо звернення до суду з позовом у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку звернення до суду з позовом, з поважних причин.
Отже, відповідно до вказаного, сам лише факт встановлення в Україні карантину та запровадження воєнного стану в Україні не може бути безумовною підставою для поновлення строку або продовження відповідного процесуального строку звернення до суду із даним позовом без зазначення конкретних обставин, які вплинули на своєчасність звернення до суду, та без надання відповідних доказів того, як саме вказані обставини вплинули на роботу позивача, що, в свою чергу, обумовило пропуск відповідного строку або необхідність його продовження.
При зверненні до суду з позовом, позивач не подав клопотання щодо поновлення строків на звернення до суду з обґрунтуванням обставин, які були об'єктивно непереборними, тобто не залежали від волевиявлення позивача, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду.
З огляду на зазначене, оскільки позивачем не надано жодних доказів на підтвердження поважності причин пропуску строку звернення з даним позовом, суд вважає, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача заборгованості за договорами про надання фінансового кредиту №3179903052/702058 від 30.06.2021 року, та №3179903052/439045 від 20.06.2021 року задоволенню не підлягають.
Щодо вимог позивача про стягнення із ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором №13061-06/2021 від 20.06.2021 року слід зазначити наступне.
20.06.2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвеструм» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №13061-06/2021, який підписано електронним підписом позичальника, відтвореним шляхом використання одноразового ідентифікатора, за умовами якого відповідачу надано фінансовий кредит у розмірі, на умовах строковості, зворотності, платності, а клієнт зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом у порядку та на умовах, визначених договором (а.с.8-9).
18.02.2022 року між ТОВ «ФК «Інвеструм» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено договір факторингу №18022022, за умовами якого ТОВ «ФК «Інвеструм» передає ТОВ «ФК «ЄАПБ» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «ЄАПБ» приймає належні ТОВ «ФК «Інвеструм» права вимоги до боржників, вказаних у реєстрі боржників, у тому числі й до відповідача (а.с.19-21).
Відповідно до Реєстру боржників до Договору факторингу №18022022 від 18.02.2022 року ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до відповідача у сумі 10445,00 грн., із яких:
- 5000,00 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу;
- 5445,00 грн. - сума заборгованості за відсотками;
- 0,00 грн. - сума заборгованості за пенею (а.с.23).
Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи.
Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи (частина перша статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до частини другої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити, якщо інше не передбачено окремими законодавчими актами України: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Таким чином, з наведених норм законодавства вбачається, що доказом надання кредитодавцем позичальнику кредитних коштів є, саме первинні документи, вимоги до яких встановлені Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".
При цьому, у разі заміни первісного кредитора у зобов'язанні, останній повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення, в тому числі і первинні документи, що підтверджують факт виконання свого обов'язку перед позичальником, тобто факт надання коштів у кредит.
З матеріалів справи вбачається, що ТОВ ФК «Європейська агенція з повернення боргів» не надані докази на підтвердження зарахування кредитних коштів на банківські рахунки відповідача (реквізити банківської платіжної картки), виписки по рахунку тощо.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Доданий до позовної заяви роздрукований розрахунок заборгованості за кредитним договором, який складений представником позивача, як на підставу задоволення позовних вимог, є безпідставним, оскільки сам розрахунок заборгованості є внутрішнім документом фінансової установи та не містить відомостей, які б дозволили суду перевірити, чи передавалися в дійсності кошти позичальнику в кредит.
У зв'язку із недоведенням позивачем факту перерахування відповідачу кредитних коштів з метою доведення виконання умов договору про надання кредиту, а також фактичного користування відповідачем кредитними коштами, суд не вбачає підстав для стягнення на користь позивача заборгованості за тілом кредиту та відсотками.
Згідно статті 81 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).
Неподання стороною позивача належних і допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог свідчить про їх недоведеність та необґрунтованість, оскільки вони ґрунтуються лише на припущеннях та є підставою для відмови у задоволенні цих позовних вимог.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України" від 18 липня 2006 року).
Із огляду на наведене вище, суд приходить до висновку, що у задоволенні позову слід відмовити у повному обсязі.
Оскільки у задоволенні позовних вимог відмовлено у повному обсязі, то понесені позивачем судові витрати в розмірі 3028,00 грн. на підставі ст. 141 ЦПК України покладаються на позивача.
Керуючись ст. 207, 512 - 514, 517, 526, 549, 551, 610, 611, 626, 627, 628, 638, 1048-1049, 1054, 1055, 1056-1, 1077, 1078 ЦК України, ст. 10-13, 76, 79, 80, 81, 141, 259, 263-265, 268, 279 ЦПК України, суд, -
У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частину рішення або у разі розгляду справи(вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Суддя Л.Г. Якименко