Справа № 947/3241/25
Провадження № 3/947/704/25
19.02.2025 року Суддя Київського районного суду м. Одеси Войтов Г.В., розглянувши справу про адміністративне правопорушення, що надійшла з Управління патрульної поліції в Одеській області, про притягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що проживає: АДРЕСА_1 , до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КпАП України,
Згідно протоколу серії ЕПР1 № 210024 від01.01.2025 року, 01.01.2025 року о 05:50 годині, на вул. Ак. Корольова, 1-Б в м. Одесі, ОСОБА_1 , керуючи електросамокатом JЕТ
без номерного знаку, порушив вимоги п. 2.9.а «Правил дорожнього руху України, в стані алкогольного сп'яніння. Огляд на стан алкогольного сп'яніння проводився у встановленому законом порядку зі згоди водія на місці зупинки за допомогою приладу Драгер Алкотест 7510, тест №1430, результат позитивний 1,18%.
У судове засідання ОСОБА_1 з'явився, пам'ятка з ст. 268 КпАП України, роз'яснена, що підтверджується власноручним написом, свою вину не визнав, пояснив, що він в зазначений день самокатом не керував, був Новий рік, він був у друзів, там трохи випив, дочекався поки закінчиться комендантська година, щоб вирушити до дому. Вийшов на вулицю йшов пішки, таксі не зміг викликати, коли йшов побачив самокат, вирішив на ньому доїхати до дому, став намагатися його розблокувати до нього підійшли працівники поліції. Він стояв біля самокату, не їхав, не разблокував його. Працівники поліції перевірили документи і запропонували йому пройти тест на приладі Драгер, він погодився, так як не керував електросамокатом, результат виявися позитивний, йому не було відомо, що електросамокатом не можно керувати після вживання алкоголю. Просив суд закрити провадження по справі відносно нього.
Постановою Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року №14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» передбачено, що при розгляді справ зазначеної категорії необхідно з'ясовувати всі обставини, перелічені у ст. ст. 247, 280 КУпАП. Зміст постанови судді має відповідати вимогам, передбаченим ст. ст. 283, 284 КУпАП. У постанові, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.
Відповідно до вимог ст. 245 КпАП України, завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
Статтею 280 КпАП України встановлено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона, адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частина 1 ст. 130 КпАП України передбачає адміністративну відповідальність за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Відповідно до ч. 2 ст. 251 КпАП України обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених ст. 255 цього Кодексу.
Верховний Суд у справі №338/17 роз'яснив, що візуальне спостереження за дотриманням правил дорожнього руху працівниками органу Національної поліції може бути доказом у справі лише у тому випадку, коли воно зафіксовано у встановленому законом порядку, а для підтвердження порушення Правил дорожнього руху України, відповідно до ст. 251 КпАП України працівники мають надати, зокрема відеозапис події, фотокартки. Саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення такого правопорушення.
Відповідно до вимог ст. ст. 31, 40 Закону України «Про національну поліцію», поліція може застосовувати превентивні заходи, зокрема застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису.
Поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою: попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб; забезпечення дотримання правил дорожнього руху.
Судом були досліджені наявні в матеріалах справи відео запис подій, які стали підставою для складання адміністративного протоколу за ч. 1 ст. 130 КУпАП відносно ОСОБА_1 та інші докази долучені працівниками поліції. З протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 210024 від 01.01.2025 року вбачається, що на місті правопорушення свідки не залучались, проводилась відео фіксація з портативних відео регістраторів, з відео запису вбачається, на перший відеозаписі, людина їде на електросамокаті, ідентифікувати особу неможливо, на другий відеозаписі вбачається, що працівники поліції під'їхали до ОСОБА_1 , який стоїть поряд з самокатом, не керує ним, з відео запису вбачається, що самокат в несправному стані. ОСОБА_1 пояснює, що він не керував ним, працівник поліції пропонує пройти ОСОБА_1 огляд на місці зупинки, на що він погодився, пройшов огляд на стан алкогольного сп'яніння.
З аналізу статей 251, 252 КУпАП слідує, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. При цьому, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Так, адміністративне правопорушення - це вчинок, який має форму або дії, або бездіяльності. Проте щоб вчинок можна було кваліфікувати як адміністративне правопорушення, він повинен мати сукупність юридичних ознак, що визначають склад правопорушення. Наявність усіх ознак правопорушення є єдиною підставою для притягнення правопорушника до відповідальності. Якщо відсутня хоча б одна з ознак правопорушення, особа не може бути притягнута до відповідальності.
Об'єктивною стороною адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП є: 1) керування транспортним засобом у стані сп'яніння (алкогольного, наркотичного чи іншого); 2) передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння; 3) відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Тобто, доказуванню підлягають такі обставини: 1) керування особою транспортним засобом та 2) перебування цієї особи у стані сп'яніння (наркотичного, алкогольного чи іншого) або відмова від проходження медичного огляду на стан такого сп'яніння.
У постанові від 20 лютого 2019 по справі №404/4467/16-а Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зазначив, що «само по собі керування транспортним засобом розуміється як технічна дія водія з метою приведення транспортного засобу в рух, зворушення з місця і, як наслідок, переміщення транспортного засобу в просторі. Експлуатація транспортного засобу передбачає використання цього транспортного засобу за призначенням, тобто з метою керування».
Таким чином, керування транспортним засобом - це умисне виконання особою функцій водія шляхом вчинення технічних дій для приведення транспортного засобу в рух та зворушення з місця, а під час руху для зміни напрямку руху та/чи швидкості транспортного засобу.
Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу (частині 2 статті 251 КУпАП).
Досліджений в судовому засіданні відеозапис з місця події містить підтвердження обставин спілкування між поліцейськими та ОСОБА_2 .. Проте, цей відеозапис не містить факт фіксування керування ОСОБА_2 транспортним засобом - електросамокатом, а отже можливість визнання останнього водієм, який може бути притягнутий до адміністративної відповідальності за ст.130 ч.1 КУпАП.
Зазначеним відеозаписом повністю підтверджені обставини, викладені ОСОБА_2 у судовому засіданні та спростовують обставини, викладені у протоколі.
Будь-які інші докази, які б спростовували наведені обставини, викладені учасниками провадження в матеріалах справи відсутні.
Крім того, відповідно до листа Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Одеській, Миколаївській та Херсонській областях (філія ГСЦ МВС) Територіальний сервісний центр МВС №5141, «порядком встановлюється єдина на території України процедура державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів із усіх типів, марок, моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів (далі - транспортні засоби), присвоєння буквено-цифрової комбінації номерних знаків з їх видачею або без такої, оформлення і видачі реєстраційних документів та/або їх формування в електронній формі.
У відповідності до п.7 Порядку - «Власники транспортних засобів та особи, що експлуатують такі засоби на законних підтсавах, або їх представники (далі-власники) забов'язані зареєструвати (переєструвати) транспортні засоби протягом десяти діб після придбання (одержання) або митного оформлення, або тимчасового ввезення на територію України, або виникнення обставин, що є підставою для внесення змін до реєстраційних документів.
Експлуатація транспортних засобів, що не зареєстровані (не перереєстровані) в уповноважених органах МВС та без номерних знаків, що відповідають вимогам, установленим МВС, а також ідентифікаційні номери складових частин яких не відповідають записам у реєстраційних документах або знищені чи підроблені, забороняється».
Згідно п.10 Порядку - «Перша державна реєстрація транспортних засобів в Україні проводиться за умови відповідності конструкції і технічного стану певної марки (моделі) транспортних засобів та їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери, обов'язковим вимогам правил та нормативів, що підтверджуються сертифікатом відповідності, виданим згідно з порядком затвердження конструкції транспортних засобів, їх частин та обладнання, або відомостями Державного реєстру сертифікатів відповідності транспортних засобів, виданих уповноваженими органами або органами із сертифікації, та реєстру виданих сертифікатів типу транспортних засобів та обладнання, що формується за повідомленнями уповноважених органів, і сертифікатів відповідності нових транспортних засобів, виданих виробником».
Згідно з наведеним у п.1.10 Правил дорожнього руху України визначенням терміну «транспортний засіб» це пристрій, призначений для перевезення людей і (або) вантажу, а також встановленого на ньому спеціального обладнання чи механізмів. «Механічний транспортний засіб» - транспортний засіб, що приводиться в рух з допомогою двигуна. Цей термін поширюється на трактори, самохідні машини і механізми, а також тролейбуси та транспортні засоби з електродвигуном потужністю понад 3 кВт.
З того слід вважати, що на водіїв мопеда/скутера з електродвигуном потужністю до 4 кВт (транспортний засіб) не розповсюджуються обов'язки, які ставляться до власників механічних транспортних засобів, зокрема здійснення державної реєстрації транспортного засобу в уповноваженому органі МВС у встанолений законодавством порядок і строк».
В протоколі про адміністративне првопорушення та в матеріалах справи відносно ОСОБА_1 відсутня характеристика потужністі двигуна моделі електросамоката зазначеного в протоколі про адміністративне правопорушення, тому встановити чи належить вище вказаний елетросамокат до механічних транспортних засобів суд не має можливості. Відповідно до листа Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Одеській, Миколаївській та Херсонській областях (філія ГСЦ МВС) Територіальний сервісний центр МВС №5141, транспортні засоби з потужністю електродвигуна 1 кВт не належать до механічних транспортних засобів.
Крім того в протоколі про адміністративне правопорушення та в матеріалах справи відсутня реєстрація електросамоката, тобто невідомий власник електросамоката відповідно до встановленого законодавством порядку і строку.
Європейський Суд з прав людини у рішенні «Шмауцер (Schmautzer) проти Австрії» від 23 жовтня 1995 року зазначив, що дорожньо-транспортні правопорушення, за які може бути накладено стягнення у виді штрафу чи обмеження у користуванні водійськими правами, підпадають під визначення «кримінального обвинувачення». Позбавлення прав на управління транспортним засобом також розглядається Європейським Судом кримінально-правовою санкцією, оскільки «право керувати автомобілем є дуже корисним в щоденному житті і для здійснення діяльності» (рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Маліге проти Франції» від 23 вересня 1998).
Згідно «критеріїв Енгеля», сформованих Європейським судом з прав людини у справі «Енгель та інші проти Нідерландів» (1976 рік), критеріями для визначення поняття «кримінальне обвинувачення» є: критерій національного права (чи підпадає певне протиправне діяння під ознаки злочину згідно з національними нормами); критерій кола адресатів (якщо відповідальність поширюється на невизначене коло осіб, то правопорушення підлягає кваліфікації як кримінальне); критерій мети та тяжкості наслідків (у випадку, якщо у санкції наявний саме елемент покарання, а передбачені санкції є достатньо суворими, скоєне правопорушення розглядається за природою кримінального злочину).
При цьому кваліфікація порушення/обвинувачення як «кримінального» дає особі додаткові гарантії, які передбачені Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, у тому числі обов'язок довести вину особи, який передбачений ч. 2 ст. 6 Конвенції, та заборона подвійного притягнення до відповідальності за одне порушення (ст. 4 Протоколу 7 до Конвенції).
Відповідно до ст. 2 Кодексу про Адміністративні правопорушення України положення цього Кодексу поширюються і на адміністративні правопорушення, відповідальність за вчинення яких передбачена законами, ще не включеними до Кодексу.
Зміни до законодавства України про адміністративні правопорушення можуть вноситися виключно законами про внесення змін до цього Кодексу та інших законів України, що встановлюють адміністративну відповідальність, та/або до законодавства України про кримінальну відповідальність, та/або до кримінального процесуального законодавства України. Застосовуючи аналогію права суд констатує, що частинами другою та четвертою статті 17 КПК, передбачають: «Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи».
Відповідно до ст.62 Конституції України, Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях.
Відповідно до ст. 7 КпАП України ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Спираючись на положення ч.1 ст.6 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а також на практику Європейського суду з прав людини у справах «Лучанінова проти України»(рішення від 09.06.2011 р., заява № 16347/02),«Малофєєва проти Росії» (рішення від 30.05.2013 р., заява №36673/04), «Карелін проти Росії» (заява № 926/08, рішення від 20.09.2016 р.), беручи до уваги адміністративне стягнення, передбачене ч.1 ст.130 КпАП України, необхідно виходити з того, що, як і у кримінальному провадженні, суд у цій справі має бути неупередженим і безстороннім і не вправі самостійно змінювати на шкоду особі формулювання правопорушення, викладене у фабулі протоколу про адміністративне правопорушення. Відповідне формулювання слід вважати по суті викладенням обвинувачення у вчиненні адміністративного правопорушення, винуватість у скоєнні якого має бути доведено не судом, а перед судом у змагальному процесі. Суд також не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення, оскільки таким чином, неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Як зазначено в п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
За даних обставин суд доходить до висновку, що матеріали справи не містять беззаперечних доказів, які б свідчили про винуватість ОСОБА_1 тому суд приходить до переконання про необхідність закриття провадження по справі у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 130,247,268,279,280,283,284 КУпАП, Суд -
Провадження у справі про притягання до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП - закрити, у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.
Постанова може бути оскаржена до апеляційного суду Одеської області шляхом подання до Київського районного суду м. Одеси апеляційної скарги протягом десяти днів з дня винесення постанови.
Суддя Г. В. Войтов