Справа № 739/376/24 Головуючий у І інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/4823/142/25
Категорія - ч. 1 ст. 115 КК України Доповідач ОСОБА_2
17 лютого 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Чернігівського апеляційного суду в складі:
Головуючого-суддіОСОБА_2
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі - ОСОБА_5 ,
з участю:
прокурора - ОСОБА_6 ,
захисника - адвоката ОСОБА_7 ,
обвинуваченого - ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 13 листопада 2023 року за № 12023270320000622, за апеляційною скаргою захисника - адвоката ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 на вирок Чернігівського районного суду Чернігівської області від 30 вересня 2024 року щодо:
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Сипотени Калараського району Республіки Молдова, військовослужбовця, із середньою спеціальною освітою, одруженого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , учасника бойових дій, раніше не судимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України,
Вироком Чернігівського районного суду Чернігівської області від 30 вересня 2024 року ОСОБА_8 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 121 КК України і призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 7 (сім) років.
Термін відбування покарання ОСОБА_8 ухвалено відраховувати з часу затримання - 14.11.2023 року.
Міру запобіжного заходу обрану ОСОБА_8 у виді тримання під вартою, до набрання вироком законної сили, залишено без змін.
Стягнуто з ОСОБА_8 на користь держави процесуальні витрати на залучення експертів під час здійснення досудового розслідування для проведення судових експертиз в сумі 21961 грн. 12 коп.
Питання речових доказів вирішено у відповідності до вимог ст. 100 КПК України.
В поданій апеляційній скарзі адвокат ОСОБА_7 , яка діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 просить змінити правову кваліфікацію кримінального правопорушення з ч. 2 ст. 121 КК України на ч. 1 ст. 119 КК України. Зазначає, що призначене обвинуваченому покарання не відповідає тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, за своїм розміром є явно несправедливим через суворість, а висновок суду щодо визначення саме такої міри покарання не мотивований. Звертає увагу, що допитаний в судовому засіданні обвинувачений причетність до заподіяння смерті потерпілому визнав та зазначив, що в скоєному розкаюється. Вказує, що ОСОБА_8 раніше не судимий, активно сприяв розкриттю кримінального правопорушення, згідно посвідчення учасника бойових дій має відповідний статус, злочин був вчинений з необережності. Також, не погоджується, що дії обвинуваченого судом першої інстанції, на відміну від органу досудового розслідування були кваліфіковані за ч. 2 ст. 121 КК України, які виражаються в умисному заподіянні тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого. Вважає, що суд, однобічно встановлюючи відсутність умислу на вбивство, встановлює наявність умислу на нанесення тяжких тілесних ушкоджень, що потягли за собою смерть, помилково беручи за основу доказової бази показання з чужих слів, а саме свідків, яких допитував суд - ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , які в своїх показаннях переповідали інформацію зі слів самого ОСОБА_8 для встановлення умислу. Зазначає, що при цьому є встановленим фактом, що обвинувачений був у стані алкогольного сп'яніння та згідно показань свідків у стані сильного душевного хвилювання, проте судом не встановлювалось чи мав постріл прицільний характер, а отже і не встановлювалась мета. Вважає, що доводи того, що в даному випадку мали місце дії, передбачені ч. 2 ст. 121 КК України ґрунтуються лише на суперечливих показаннях свідків, які вказують, що між обвинуваченим та потерпілим мав місце грошовий конфлікт, дані доводи більше нічим не підтверджуються, а тому є лише припущеннями. Наголошує, що встановленим є факт, що сам ОСОБА_8 доповів оперативному черговому, що здійснив постріл, внаслідок чого викликав допомогу, з повідомленням про пораненого: це говорить про відсутність умислу на позбавлення життя потерпілого або умислу нанесення останньому тяжких тілесних ушкоджень, що призвели до смерті, а тому кваліфікація, яка встановлено судом, більше відповідає ст. 119 КК України.
Суд першої інстанції встановив, наказом командира військової частини НОМЕР_1 №46 від 01.03.2022 солдата ОСОБА_8 зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , на всі види забезпечення та наказом командира військової частини НОМЕР_2 №118 від 28.04.2023 призначено на посаду старшого водія 1 розрахунку 1 мінометного взводу 1 мінометної батареї військової частини НОМЕР_2 військової частини НОМЕР_1 . 13 листопада 2023 року близько 20 год. 30 хв. військовослужбовець військової частини НОМЕР_2 солдат ОСОБА_8 , перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, знаходячись в лісовому масиві на південно-західній околиці с. Вороб'ївка Новгород-Сіверського району Чернігівської області, на грунті раптово виниклого конфлікту, пов'язаного із необхідністю повернення грошових коштів ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , усвідомлюючи суспільно-небезпечений характер своїх дій, умисно здійснив один постріл із ввіреної йому у службове користування автоматичної вогнепальної зброї АК 74-У № НОМЕР_3 в область лівого стегна ОСОБА_14 чим спричинив останньому тілесні ушкодження у вигляді проникаючого сліпого кульового поранення лівого стегна з розривом магістральних судин - стегнової артерії та вени, що мають ознаки тяжких тілесних ушкоджень і знаходяться в прямому причинному зв'язку зі смертю ОСОБА_14 .
Заслухавши доповідача, обвинуваченого ОСОБА_8 та його захисника-адвоката ОСОБА_7 , які підтримали подану апеляційну скаргу з викладених в ній підстав, думку прокурора, щодо необґрунтованості поданої апеляційної скарги, дослідивши матеріали кримінального провадження та перевіривши доводи наведені в апеляційній скарзі, колегія суддів приходить до наступного.
У відповідності з вимогами ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
За матеріалами провадження місцевим судом ретельно перевірено доводи сторони захисту щодо невірної кваліфікації дій ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення та перекваліфіковано його дії з ч. 1 ст. 115 КК України на ч. 2 ст. 121 КК України. Зазначені в судовому рішенні мотиви про перекваліфікацію кримінального правопорушення, апеляційний суд вважає обґрунтованими і такими, що відповідають дослідженим у судовому засіданні доказам.
При перевірці матеріалів кримінального провадження апеляційним судом установлено, що свої висновки про доведеність винуватості ОСОБА_8 та кваліфікація його дій за ч. 2 ст. 121 КК України судом першої інстанції зроблено на підставі доказів, досліджених та оцінених у сукупності із дотриманням вимог кримінального процесуального закону, про що у вироку відповідно до ст. 374 КПК України наведено докладні мотиви.
У процесі вивчення матеріалів кримінального провадження не було виявлено порушень вимог кримінального процесуального закону під час збирання й закріплення доказів, які б викликали сумніви у їх достовірності. Всі докази, на яких ґрунтується обвинувачення, відповідають вимогам закону щодо допустимості, достовірності й достатності.
Свої висновки про винуватість ОСОБА_8 у вчиненні ним кримінального правопорушення за викладених у вироку обставин, суд першої інстанції обґрунтував, дослідивши і проаналізувавши показання:
- обвинуваченого ОСОБА_8 , який не заперечував факту причетності до заподіяння смерті потерпілому ОСОБА_14 , однак вказав, що здійснив один постріл з автомата, тому що допустився помилки, коли перевіряв наявність патронів у патроннику. Де знаходився в той час потерпілий він не бачив. Про те, що потерпілий поранений в ногу, він побачив, коли вийшов з їхнього пункту перебування наряду - тимчасової споруди. Зазначив, що в скоєному розкаюється, просить вибачення за скоєне. Вказав, що умислу на позбавлення життя у нього не було, свої дії пояснив необережністю, наявність конфлікту з потерпілим заперечував;
- свідка ОСОБА_9 , який підтвердив, що восени 2023 року о 18.00 год. ОСОБА_8 та ОСОБА_14 заступили зі зброєю на чергування. О 20.15 год. він почув постріл і одразу ОСОБА_8 по рації йому, як оперативному черговому, повідомив, що на посту є поранений військовослужбовець. Прибувши на місце через 2-3 хвилини, він побачив, що ОСОБА_14 лежав поранений, а ОСОБА_8 зі зброєю стояв біля тимчасової споруди. Він пішов за аптечкою, забравши зброю ОСОБА_8 та ОСОБА_14 , та передав до штабу. Зброя обвинуваченого не перебувала в положенні запобігання пострілу;
- свідка ОСОБА_12 який показав, що він почув один постріл і прибіг на місце події. Побачив, що потерпілий лежить у крові. Біля потерпілого сидів ОСОБА_8 . Зброя обвинуваченого знаходилася біля нього, а зброя потерпілого - біля потерпілого. Обвинувачений був у стані шоку. Від обвинуваченого та потерпілого було чути запах алкоголю;
- свідка ОСОБА_13 , який показав, що 13.11.2023 року біля 21.00 год. отримавши повідомлення, що на посту відбулася стрілянина, прибувши на пост та побачив, що потерпілий лежав на землі, а обвинувачений сидів на лавці, був у шоковому стані. Зброю в обвинуваченого тоді вже забрали. Були викликані медики. До приїзду медиків потерпілому намагалися надати медичну допомогу;
- свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , які надали аналогічні показання, якими підтвердили що ОСОБА_8 безпосередньо після вчинення злочину пояснив кожному з них окремо, що сталося. Розповівши, що вони з ОСОБА_14 випили, потім заступили на пост на чергування, де в них виникла сутичка із-за грошей. ОСОБА_14 вимагав у ОСОБА_8 повернути йому гроші, при цьому погрожував останньому, тоді він пересмикнув затвор автомата і випадково вистрелив. Говорив, що вистрелив неумисно, не хотів стріляти у потерпілого. При цьому до ОСОБА_8 жодного фізичного чи психологічного тиску не застосовувалося.
Доводи захисника про недопустимість як доказу показань свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , оскільки такі показання відповідно до положень ст. 97 КПК України є показаннями із чужих слів, а тому не можуть братися судом до уваги, є необґрунтованими.
Відповідно до ч. 1 ст. 97 КПК України показаннями з чужих слів є висловлювання, здійснене в усній, письмовій або іншій формі, щодо певного факту, яке ґрунтується на поясненні іншої особи.
Для визначення того, чи є показання, в яких передаються висловлювання іншої особи, показаннями із чужих слів у значенні ст. 97 КПК України, необхідно встановити, чи надаються або використовуються ці висловлювання іншої особи для доведення існування того факту, про який стверджується в цьому переданому висловлюванні. Показання, які містять висловлювання іншої особи, надані з метою доведення того, що інша особа висловилася саме так за певних обставин, не можуть вважатися показаннями із чужих слів відповідно до ст. 97 КПК України, оскільки у такому разі вони є повідомленням про факт висловлювання, який свідок безпосередньо спостерігав.
З урахуванням вищевказаного, колегія суддів вважає, що показання свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_11 щодо обставин вчинення злочину, про які вони дізналися зі слів обвинуваченого ОСОБА_8 , в силу положень ст. 97 КПК України не є показаннями із чужих слів, оскільки зазначені свідки особисто сприймали безпосередні висловлювання обвинуваченого, який вказував про факт конфлікту з потерпілим із-за грошей та здійснення ним пострілу.
Встановлені судом обставин щодо винуватості обвинуваченого, крім вище наведених показань, також підтверджується даними, що, зокрема, містяться у наступних доказах:
- 14 листопада 2023 року в ході огляду трупа ОСОБА_14 виявлено по попередньо-зовнішній поверхні лівого стегна, на відстані 84 см від ступні, вхідну рану, діаметром 2,5 см. Під час розтину в тілі останнього виявлено в м'яких тканинах правого стегна по зовнішній поверхні продовгуватий предмет, схожий на кулю. Під час огляду було вилучено предмет, схожий на кулю, верхній одяг ОСОБА_14 , дактилокарта, змиви з обох рук, зрізи нігтьових пластин;
- 13 листопада 2023 року під час огляду місця події було вилучено: шапку зеленого кольору зі слідами бурого кольору, зовні схожі на кров, змиви зі слідами бурого кольору, стріляну гільзу калібру 5,45 з маркуванням 17 на 86, автомат АКСУ-74 НОМЕР_3 , 1988 року випуску, магазин та 29 набої калібру 5,45 мм, автомат АК-74 НОМЕР_4 , 1989 року випуску, магазин та 30 набоїв калібру 5,45 мм;
- протоколом огляду місця події від 13.11.2023 з ілюстративною таблицею до нього доводиться, що постріл було здійснено з середини споруди (контрольно-пропускного пункту), стрілець знаходився в середині цієї споруди біля лавки, де було виявлено стріляну гільзу;
- висновком судової балістичної експертизи № СЕ-19/125-23/13220-БЛ від 05.12.2023 року встановлено, що наданий на дослідження предмет, схожий на гільзу, що вилучена 13.11.2023 року в ході огляду місця події, є частиною боєприпаса - стріляною гільзою бойового проміжного патрона калібру 5,45 мм (5,45x39), а наданий на дослідження предмет схожий на кулю, що вилучена 14.11.2023 року в ході проведення огляду трупа потерпілого ОСОБА_14 , є частиною боєприпаса - кулею зі сталевим сердечником проміжного патрона, калібру 5,45x39 мм;
- витягом із відомостей про видачу зброї, згідно якого автомат АКС-74 НОМЕР_5 був закріплений за солдатом ОСОБА_8 , а автомат АК-74 № НОМЕР_4 - за солдатом ОСОБА_14 ;
- висновком судової балістичної експертизи № СЕ-19/125-24/146-БЛ від 12.01.2024 року підтверджується, що постріл у ОСОБА_14 був здійснений з автомата Калашникова АКС-74У № НОМЕР_3 , 1988 року виготовлення, закріпленого за ОСОБА_8 ;
- висновком судово-медичної експертизи № 173 від 12.01.2024 року, згідно якого смерть громадянина ОСОБА_14 настала від масивної крововтрати, яка стала наслідком проникаючого сліпого кульового поранення лівого стегна з розривом магістральних судин - стегнової артерії та вени, а, отже, між отриманим вогнепальним пораненням лівого стегна з розривом магістральних судин та настанням смерті потерпілого існує причинно-наслідковий зв'язок;
- висновком експерта № 140-МК від 12.01.2024 року встановлено, що на клапті шкіри від трупа громадянина ОСОБА_14 виявлена наскрізна вхідна, вогнепальна рана з радіальними надривами шкіри, що утворилась за рахунок сукупної пробивної, розривної і забійної дії травмуючого снаряду або кулі. Відсутність ознак впливу «супутніх чинників» пострілу (газу й кіптяви) як на складові частини вхідних вогнепальних ран даного клаптя шкіри, так і на зовнішню поверхню оточуючої їх шкіри - може вказувати на вірогідну «неблизьку» дистанцію пострілу.
- висновком щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного сп'яніння від 14.11.2023 року, згідно якого ОСОБА_8 на час вчинення злочину перебував у стані алкогольного сп'яніння;
- висновком судово - психіатричного експерта № 14 від 11.01.2024 року, згідно якого ОСОБА_15 за своїм психічним станом на період часу до якого відноситься кримінальне правопорушення був здатний усвідомлювати свої дії та керувати ними. На теперішній час примусові заходи медичного характеру та наркологічне лікування йому не показані.
Місцевий суд з достатньою повнотою перевірив всі доводи сторони захисту в судовому засіданні та обґрунтовано дійшов висновку про доведеність винуватості ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення і доводи, викладені стороною захисту в апеляційній скарзі, були предметом детального дослідження під час судового розгляду, вони отримали об'єктивну та належну оцінку в судовому рішенні, з якою погоджується колегія суддів апеляційного суду.
Також, суд дотримався вимог ст. 10 КПК України, створивши необхідні умови для виконання учасниками процесу своїх процесуальних обов'язків і здійснення наданих їм прав. Сторони користувалися рівними правами та свободою у наданні доказів, дослідженні та доведенні їх переконливості перед судом.
Суд першої інстанції, з'ясувавши передбачені ст. 91 КПК України обставини, що належать до предмета доказування, встановив факт наявності суспільно небезпечного діяння й обґрунтовано визнав доведеною винуватість ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України.
Фактичні дані, які покладено в основу вироку і на яких ґрунтується обвинувачення ОСОБА_8 отримано в порядку, визначеному КПК України, вони узгоджуються між собою, були предметом безпосереднього дослідження суду, не викликають сумніву в законності їх збирання (формування) та процесуального закріплення. Тому ці дані в силу ст. 84 КПК України є доказами у кримінальному провадженні.
Вищенаведені докази перевірені судом першої інстанції з дотриманням вимог кримінального процесуального закону та їх обґрунтовано покладено в основу вироку, оскільки вони є належними, допустимими та достатніми.
Відносно доводів апеляційної скарги адвоката ОСОБА_7 щодо необхідності перекваліфікації дій ОСОБА_8 на ст. 119 КК України, то колегія суддів не може визнати їх такими, що заслуговують на увагу з огляду на наступне.
Розмежування умисного тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого (ч. 2 ст. 121 КК України), і вбивства через необережність (ч. 1 ст. 119 КК України) здебільшого здійснюється за їх суб'єктивною стороною.
Умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, належить до категорії складних злочинів. З об'єктивної сторони цей злочин характеризуються суспільно небезпечними, протиправними діяннями та суспільно небезпечними наслідками, що настали для здоров'я потерпілого у вигляді спричинення тяжких тілесних ушкоджень, а також смерті. При цьому тяжкі тілесні ушкодження і смерть потерпілого перебувають у причинному зв'язку між собою та із вчиненим суспільно небезпечним діянням.
Суб'єктивна сторона цього злочину характеризується двома формами вини умислом (прямим/непрямим) щодо суспільно небезпечного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження і необережністю (злочинною самовпевненістю чи злочинною недбалістю) щодо настання смерті потерпілого (похідні наслідки). При цьому винний усвідомлює можливість настання похідного наслідку в результаті настання первинного.
Встановлюючи суб'єктивні ознаки складу злочину - умисного тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого (ч. 2 ст.121 КК України), необхідно виходити з того, що ознаками суб'єктивної сторони складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, є умисел на заподіяння тяжкого тілесного ушкодження і в у прямій, і непрямій формі. Зокрема, непрямий умисел наявний тоді, якщо винна особа передбачала і свідомо припускала настання відповідних наслідків, не розраховуючи при цьому на певні обставини, які могли б його відвернути. Також непрямий умисел має місце в тому випадку, якщо у засудженого не було чіткого уявлення про характер і тяжкість можливих наслідків. Питання про умисел винного або відсутність такого умислу необхідно вирішувати, виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, враховуючи спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію тілесних ушкоджень, поведінку засудженого та потерпілого, що передувала події, їхні стосунки. Крім цього, виходячи із положень правової позиції Верховного Суду України у справі № 5-25кс15 від 28 травня 2015 року, прояв ознак умисного тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, та вбивства через необережність, їх відмінність між собою полягає у фактичних підставах кваліфікації конкретного суспільно небезпечного діяння.
Специфіка вбивства з необережності полягає в його суб'єктивній стороні: воно має місце лише при необережній формі вини, яка може виступати у вигляді злочинної самовпевненості або злочинної недбалості.
Необережність є формою вини, для якої характерне поєднання усвідомлення особою суспільно небезпечного характеру свого діяння (дії чи бездіяльності) та недбалого або самовпевненого ставлення до настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння.
У випадках, коли особа, яка позбавила потерпілого життя чи заподіяла йому тяжке тілесне ушкодження, передбачала можливість настання шкідливих наслідків своїх дій чи бездіяльності, але легковажно розрахувала на їх відвернення (злочинна самовпевненість), або ж не передбачала можливості настання тяжких наслідків, хоча повинна була й могла їх передбачити (злочинна недбалість), її дії слід розглядати як убивство через необережність і кваліфікувати, відповідно, за ст. 119 КК України.
В даному випадку, із зібраних та наведених у судовому рішенні доказів та виходячи з фактичних обставин справи та пояснень, які ОСОБА_8 дав суду, пояснюючи обставини вказаних подій, вбачається, що під час здійснення пострілу, він не замислювався щодо можливих тяжких наслідків для життя та здоров'я потерпілого, тим більше він не припускав можливості заподіяння таких тілесних ушкоджень. Умислу на заподіяння смерті ОСОБА_14 не мав, а в такий спосіб намагався завершити спір.
Отже, здійснюючи постріл, обвинувачений не конкретизував у своїй свідомості, яку ж саме шкоду здоров'ю (тяжкість тілесних ушкоджень) буде фактично спричинено ним ОСОБА_14 . Тобто, в даному випадку обвинувачений діяв із невизначеним (неконкретизованим) умислом, за якого він, хоча і бажав спричинити шкоду здоров'ю потерпілого, але при цьому не конкретизував точними межами у своїй свідомості тяжкість цієї шкоди, зокрема, він не усвідомлював, що внаслідок його дій можлива смерть потерпілого.
З механізму нанесення тілесних ушкоджень, їх локалізації і кількості вбачається умисел саме на нанесення тяжких тілесних ушкоджень у вигляді проникаючого сліпого кульового поранення лівого стегна з розривом магістральних судин - стегнової артерії та вени від якого настала смерть потерпілого.
В даному випадку, обвинувачений має відповідати за той результат (шкоду), який фактично було ним заподіяно, тобто за нанесення умисного тяжкого тілесного ушкодження, за ознакою небезпеки для життя. Що стосується смерті потерпілого, то в її настанні присутня лише необережна форма вини, оскільки обвинувачений, хоча і не бажав цього настання і навіть свідомо не допускав його, але повинен був і міг передбачити, що внаслідок його злочинних дій може настати і такий наслідок, як смерть потерпілого.
Таке поєднання умислу та форми вини підтверджує правильність висновків суду першої інстанції щодо необхідності кваліфікації дій ОСОБА_8 саме за ч. 2 ст. 121 КК України та відповідно за цією ж ознакою виключає кваліфікацію дій за ст. 119 КК України.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про те, що суд першої інстанції дав належну правову оцінку всім доказам, що є в кримінальному провадженні, не тільки з точки зору їх належності, допустимості і достовірності, а й з точки зору їх узгодженості, взаємозв'язку та системності, і вважає, що вони в своїй сукупності взаємодоповнюють один одного і є достатніми для прийняття законного та обґрунтованого рішення про вчинення обвинуваченою кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.121 КК України, а доводи апеляційної скарги цього висновку не спростовують.
При цьому, доводи сторони захисту наведені в апеляційній скарзі, колегія суддів оцінює критично, оскільки вони зводяться до особистого тлумачення захисником норм кримінального та кримінального процесуального законодавства України, переоцінки наявних в матеріалах кримінального провадження письмових доказів з метою трактування їх на користь обвинуваченого та уникнення ним від кримінальної відповідальності за вчинене кримінальне правопорушення.
Що стосується покарання, призначеного обвинуваченому, то колегія суддів враховує наступне.
Згідно норм ст. 65 КК України суд призначає покарання: у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу, відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочини, має бути призначено покарання, необхідне і достатнє для їх виправлення та попередження нових злочинів.
При обранні обвинуваченому ОСОБА_8 виду та міри покарання, місцевий суд вірно врахував ступінь тяжкості та характер вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу обвинуваченого який є учасником бойових дій, має постійне місце проживання, одружений, за місцем проживання та місцем тримання під вартою характеризується позитивно, а за місцем служби - негативно, раніше не судимий, на обліках у лікаря-нарколога та психіатра не перебуває, приймав участь у військових діях із забезпечення оборони України, у зв'язку з військовою агресією рф проти України, а також врахував позицію потерпілої, наявність обставин, які пом'якшують та обтяжують покарання та вмотивовано дійшов висновку про можливість призначити обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі в межах санкції ч.2 ст.121 Кримінального кодексу України.
Із цим висновком погоджується колегія суддів, оскільки, судом першої інстанції при винесенні вироку відносно ОСОБА_8 дотримано вимоги ст.ст. 50, 65 КК України, а визначений обвинуваченому розмір покарання є достатнім і необхідним для його виправлення та попередження нових злочинів, відповідає особі обвинуваченого та ступеню тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про законність, обґрунтованість і належну вмотивованість оскаржуваного вироку, який зміні чи скасуванню не підлягає.
Під час апеляційного розгляду колегією суддів не встановлено будь-яких порушень норм матеріального чи процесуального закону, наслідком яких є зміна чи скасування судового рішення, у зв'язку із чим, вирок суду слід залишити без змін, як законний, обґрунтований та вмотивований, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу захисника - адвоката ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 - залишити без задоволення, а вирок Чернігівського районного суду Чернігівської області від 30 вересня 2024 року щодо ОСОБА_8 - без змін.
Згідно ч. 4 ст. 532 КПК України дана ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.
Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку відповідно до ст.426 КПК України протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції, а засудженим - в той самий строк з дня вручення копії ухвали.
ОСОБА_3 ОСОБА_2 ОСОБА_4