Справа № 127/30641/24
Провадження № 22-ц/801/450/2025
Категорія: 41
Головуючий у суді 1-ї інстанції Воробйов В. В.
Доповідач:Матківська М. В.
19 лютого 2025 рокуСправа № 127/30641/24м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі:
Головуючого: Матківської М. В.
Суддів: Войтка Ю. Б., Сопруна В. В.
Секретар: Пантелеймонова А. І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 05 грудня 2024 року у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
Рішення ухвалив суддя Воробйов В. В.,
Рішення ухвалено без повідомлення(виклику) сторін у м. Вінниця
Повний текст рішення складено 05 грудня 2024 року,
Встановив:
У вересні 2024 року ТОВ «Бізнес Позика» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, мотивуючи позовні вимоги тим, о 03 жовтня 2023 року між позивачем та відповідачем укладено договір №053386-КС-005 про надання кредиту, шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 Законом України «Про електронну комерцію». ТОВ «Бізнес позика» 03 жовтня 2023 року було направлено ОСОБА_1 пропозицію (оферту) укласти договір № 053386-КС-005 про надання кредиту та 03 жовтня 2023 року ОСОБА_1 прийняла (акцепт) пропозицію (оферту) щодо укладення договору № 053386-КС-005 про надання кредиту, на умовах визначених офертою.
Зі своєї сторони ТОВ «Бізнес позика» направлено ОСОБА_1 через телекомунікаційну систему одноразовий ідентифікатор UA-2562, на номер телефону НОМЕР_1 (що зазначено позичальником у своїй анкеті в особистому кабінеті), котрий боржником було введено (відправлено).
ТОВ «Бізнес позика» свої зобов'язання за договором кредиту виконало та надало позичальнику грошові кошти в розмірі 75 000,00 грн., шляхом перерахування на банківську картку позичальника № НОМЕР_2 .
Також, 19 грудня 2023 року між ТОВ «Бізнес позика» та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду № 1 до договору № 053386-КС-005 про надання кредиту шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію».
Відповідно до умов додаткової угоди сторони домовились внести зміни в п. 2.7 договору та викласти «Термін дії договору» в новій редакції, а саме: «термін дії договору» до 16 липня 2024 року. Також сторони домовились внести зміни в п. 2.3 договору та викласти «Строк кредиту» в новій редакції, а саме: «Строк кредиту 42 тижні».
Відповідно до розрахунку заборгованості за договором № 053386-КС-005 позичальника ОСОБА_1 , відповідач на виконання умов договору здійснила часткову оплату за договором № 053386-КС-005 на загальну суму 93 334,56 грн. Таким чином, зробивши часткову оплату з метою виконання умов договору, відповідач вчинила конклюдентні дії щодо визнання договору і, відповідно, щодо правомірності вимог позивача за договором про надання кредиту.
Зважаючи на ті обставини, що відповідач належним чином не виконує свої зобов'язання за кредитним договором, у ОСОБА_1 станом на 16 серпня 2024 року утворилась заборгованість за договором № 053386-КС-005 в розмірі 206 276,42 грн., що складається з: суми прострочених платежів по тілу кредиту - 65 430,36 грн., суми прострочених платежів по відсотках - 140 846,06 грн., суми прострочених платежів за комісією - 0,00 грн.
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 05 грудня 2024 року задоволено позов ТОВ «Бізнес Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Бізнес позика» заборгованість за договором № 053386-КС-005 про надання кредиту від 03 жовтня 2023 року, що становить 206 276,42 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Бізнес позика» витрати на оплату судового збору в розмірі 2475,32 грн.
В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог ТОВ «Бізнес Позика» відмовити повністю.
Доводи апеляційної скарги полягають в тому, що позивачем не надано жодного доказу, який би дозволив достовірно з'ясувати обставини нібито укладення кредитного договору, не роз'яснено яким чином проводилась ідентифікація особи, та чи проводилась вона взагалі. На переконання відповідача ТОВ «Бізнес Позика» не надало доказів відправлення одноразового ідентифікатора ОСОБА_1 , як і не довело, що саме відповідач використала нібито відправлений ідентифікатор для нібито укладення кредитного договору.
На переконання відповідача в силу приписів статей 78, 83, 126 ЦПК України суд повинен був не брати до уваги «докази» направлені позивачем разом із відповіддю на відзив та додатковими поясненнями. Тому можна дійти логічного висновку, що позивачем не доведено у законний спосіб проведення відео ідентифікації відповідача.
Таким чином, позивачем не доведено факту укладення сторонами договору від 03 жовтня 2023 року № 053386-КС-005, що в свою чергу, свідчить про те, що сторонами не було погоджено розмір та умови надання і повернення грошових коштів, а також сплати процентів та відповідальність за несвоєчасне виконання зобов'язань, а отже вимоги позивача є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.
З аналогічних підстав, посилаючись на статі 78, 83, 126 ЦПК України відповідач вважає, що суд не повинен брати до уваги відповідь АТ КБ «ПриватБанк», щодо рахунків ОСОБА_1 . При цьому посилання позивача на довідки ТОВ «Елаєнс» не заслуговують на увагу, оскільки в силу приписів ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» такі «Довідки» не є первинними обліковими бухгалтерськими документами та не відповідають вимогам вищезазначеної статті до первинних облікових бухгалтерських документів.
За таких обставин відповідач вважає, що позивачем не доведено належними та допустимим доказами отримання ОСОБА_1 від ТОВ «Бізнес Позика» будь-яких коштів. Посилання ж позивача на нібито часткове виконання Відповідачем умов нібито укладеного договору, знову ж таки, не підтверджується належними та допустимим доказами, а тому не заслуговує на увагу.
Позивач ТОВ «Бізнес Позика» подав відзив на апеляційну скаргу, у якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Він повністю заперечує щодо обґрунтованості доводів апеляційної скарги, вважає, що подані до суду першої інстанції докази є належними та допустимими, а висновки суду першої інстанції вірними.
У судове засідання сторони, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце судового засідання, не з'явились. Будь-яких заяв чи клопотань до суду не надходило.
Неявка сторін, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи (частина 2 статті 372 ЦПК України).
Суд апеляційної інстанції, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали цивільної справи, дійшов висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає за таких підстав.
Відповідно до ч. 1, 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Судом першої інстанції встановлено, що 03 жовтня 2023 року між ТОВ «Бізнес позика» та ОСОБА_1 укладено договір № 053386-КС-005 про надання кредиту, шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 Законом України «Про електронну комерцію» (а. с. 18-22 т. 1).
Факт укладення договору підтверджується: пропозицією (офертою) укласти договір № 053386-КС-005 про надання кредиту; прийняттям (акцепт) пропозиції (оферти) щодо укладення договору), відеозаписом відеоверифікації позичальника, направлення відповідачу правил, договору, додаткової угоди (а. с. 23-27, 28-32 т.1).
ТОВ «Бізнес позика» направило ОСОБА_1 через телекомунікаційну систему одноразовий ідентифікатор G-3449, на номер телефону НОМЕР_1 (що зазначено позичальником у своїй анкеті в особистому кабінеті), котрий боржником було введено (відправлено) (а. с. 44 т. 1).
Відповідно до п. 2.1. договору про надання кредиту ТОВ «Бізнес позика» надає позичальнику грошові кошти у розмірі 75 000,00 грн. на засадах строковості, поворотності, платності, а позичальник зобов'язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та комісію за надання кредиту у порядку та на умовах, визначених цим договором та Правилами надання споживчих кредитів ТОВ «Бізнес позика».
Строк, на який надається кредит: 24 тижні (п. 2.3. договору про надання кредиту).
Згідно з умовами договору про надання кредиту стандартна процента ставка за кредитом: в день 2,00000000, фіксована (п. 2.4. договору).
ТОВ «Бізнес позика» свої зобов'язання за договором про надання кредиту виконало та надало позичальнику грошові кошти в розмірі 75 000,00 грн., шляхом перерахування на банківську картку позичальника № НОМЕР_2 (що зазначено позичальником у своїй анкеті в особистому кабінеті), що підтверджується трьома довідками ТОВ «Елаєнс» про переказ коштів (а. с. 45-46 т.1).
Факт належності позичальнику вказаного рахунку підтверджується випискою по рахунку АТ КБ «ПриватБанк» (а. с. 202-214 т. 1), що була витребувана ухвалою суду від 02 жовтня 2024 року за клопотанням представника позивача.
Таким чином, відповідач отримала кошти за спірним договором, використовувала їх на власні потреби.
Правова підстава переказу коштів саме ТОВ «Елаєнс» підтверджується договором № 410084239_14/12/17 про надання послуг з переказу грошових коштів (переказ на картку) від 14 грудня 2017 року, укладеного між ТОВ «Елаєнс» та позивачем, за умовами якого фінансова компанія зобов'язалася надавати позивачу послугу «переказ на картку» (а. с. 121-124 т. 1).
Також, 19 грудня 2023 року між ТОВ «Бізнес позика» та ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду № 1 до договору № 053386-КС-005 про надання кредиту від 03 жовтня 2023 року (Споживчий кредит. Електронна форма) шляхом обміну електронними повідомленнями підписаний у порядку, визначеному ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» (а. с. 36-37 т. 1).
Відповідно до умов додаткової угоди, позичальник підписанням цієї додаткової угоди підтвердила наявність у неї заборгованості перед кредитодавцем за договором, станом на 19 грудня 2023 року в розмірі 70 967,90 грн., що включає: суму кредиту - 65 430,36 грн., проценти за користування кредитом - 5537,54 грн. Сторони також домовилися внести зміни в п. 2.7 договору та викласти «Термін дії договору» в новій редакції, а саме: «термін дії договору» до 16 липня 2024 року. Також сторони домовились внести зміни в п. 2.3 договору та викласти «Строк кредиту» в новій редакції, а саме: «Строк кредиту 42 тижні».
Факт укладення додаткової угоди підтверджується: пропозицією укласти додаткову угоду № 1 (оферта) до договору № 053386-КС-005; прийняттям (акцепт) пропозиції (оферти) щодо укладення додаткової угоди № 1 до договору (а. с. 38-39, 40-41 т. 1).
Відповідно до розрахунку заборгованості за договором № 053386-КС-005 позичальника ОСОБА_1 , остання не виконала умови договору, здійснила часткову оплату за цим договором № 053386-КС-005 на загальну суму 93 334,56 грн. (а. с. 12-14 т. 1).
Станом на 16 серпня 2024 року загальний розмір заборгованості за кредитним договором № 053386-КС-005 становить 206 276,42 грн., що складається з: суми прострочених платежів по тілу кредиту - 65 430,36 грн., суми прострочених платежів по процентах - 140 846,06 грн., суми прострочених платежів за комісією - 0,00 грн. (а. с. 12-14, 15 т. 1).
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції вважав вимоги позивача про стягнення з відповідача ОСОБА_1 заборгованості в загальній сумі 206 276,42 грн. за кредитним договором обґрунтованими та такими, що засновані на законі, оскільки позичальник не виконував умови договору та має заборгованість, тому повинен відповідати за порушення взятих на себе зобов'язань.
Апеляційний суд вважає такий висновок суду першої інстанції правильним та обґрунтованим.
Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до положень статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (частина четверта статті 203 ЦК України).
Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
За змістом статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 626 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з частиною першою статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Із положень частини першої статті 638 ЦК України слідує, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Частиною 1 статті 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України (положення якої застосовуються до спірних правовідносин на виконання частини другої статті 1054 ЦК України) позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
Частиною першою статті 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Як передбачено частиною першою статті 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Аналіз указаних норм права дає підстави для висновку, що цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів.
За своїми правовими ознаками кредитний договір є консенсуальною, двосторонньою та відплатною угодою, при укладенні якої кредитодавець бере на себе зобов'язання надати кредит і набуває право вимоги на повернення грошових коштів і сплати процентів, а позичальник має право вимагати надання кредиту та несе зобов'язання щодо своєчасного його повернення та сплати процентів.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, у зв'язку з чим учасники справи мають довести належними та допустимими доказами обставини, на які вони посилаються, а суд зобов'язаний надати належну оцінку цим доказам.
Відповідач ОСОБА_1 заперечує факт укладення договору та посилається на те, що ТОВ «Бізнес Позика» не надало доказів відправлення одноразового ідентифікатора відповідачу, не довело, що саме відповідач використала нібито відправлений ідентифікатор для нібито укладення кредитного договору.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію», згідно ст. 3 якого електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до ч. 3 ст. 11 цього Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону).
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. 5 ст. 11 Закону).
Згідно із ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Положеннями ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
З матеріалів справи вбачається, що факт укладення договору підтверджується: пропозицією (офертою) укласти договір № 053386-КС-005 про надання кредиту; прийняттям (акцепт) пропозиції (оферти) щодо укладення договору), відеозаписом відеоверифікації позичальника, направлення відповідачу правил, договору, додаткової угоди (а. с. 23-27, 28-32 т. 1). Факт укладення додаткової угоди підтверджується: пропозицією укласти додаткову угоду № 1 (оферта) до договору № 053386-КС-005; прийняттям (акцепт) пропозиції (оферти) щодо укладення додаткової угоди № 1 до договору (а. с. 38-39, 40-41 т. 1).
У справі № 524/5556/19 Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позову, оскільки оспорюваний договір про надання фінансового кредиту підписаний позивачкою за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами спірного правочину. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений.
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 03 лютого 2023 року у справі № 757/22453/20-ц, від 26 лютого 2024 року у справі № 752/6020/21.
З урахуванням наведеного, суд першої інстанції, з висновками якого погоджується апеляційний суд, встановивши, що кредитний договір укладено сторонами в електронному вигляді за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, що відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», та за відсутності належних доказів про те, що договір укладено іншою особою, а грошові кошти перераховані на банківську картку, яка позивачу не належить, дійшов обґрунтованого висновку про факт укладення договору № 053386-КС-005 про надання кредиту та додаткової угоди № 1 до договору № 053386-КС-005.
Подібні правові за змістом висновки викладено Верховним Судом у постановах: від 14 червня 2022 року у справі № 757/40395/20, від 20 червня 2022 року у справі № 757/40396/20, від 04 грудня 2023 року у справі № 212/10457/21.
Посилання відповідача в апеляційній скарзі щодо недоведеності отримання ОСОБА_1 від ТОВ «Бізнес Позика» будь-яких коштів, та заперечення, щодо довідок ТОВ «Елаєнс», які не є первинними обліковими бухгалтерськими документами, апеляційним судом розцінюється критично у зв'язку з наступним.
Судом враховується, що принцип оцінки доказів «поза розумним сумнівом» полягає в тому, що розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду всіх належних та допустимих відомостей, підтверджених доказами.
Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведеність.
Певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року, справа № 129/1033/13-ц).
Позивач ТОВ «Бізнес Позика», з урахуванням перерахування коштів на банківську карту № НОМЕР_3 банком-емітентом, якої є АТ КБ «Приватбанк», не володіє та не може володіти первинними бухгалтерськими документами, оскільки товариство не є банком, а перерахування коштів здійснювалось з використанням оператора послуг платіжної інфраструктури, який і займався перерахуванням коштів.
Разом з тим, факт належності позичальнику карткового рахунку № НОМЕР_3 підтверджується випискою по рахунку АТ КБ «ПриватБанк» (а. с. 202-214 т. 1).
З виписки вбачається, що на картковий рахунок ОСОБА_1 були перераховані три платежі по 25 000,00 грн., що повністю відповідає доданим до позовної заяви довідкам ТОВ «ФК «Елаєнс» на підтвердження проведених платежів (а. с. 45-46 т. 1).
Доводи апеляційної скарги про те, що в силу приписів статей 78, 83, 126 ЦПК України суд повинен був не брати до уваги «докази» направлені позивачем разом із відповіддю на відзив та додатковими поясненнями, а також відповідь АТ КБ «ПриватБанк», щодо рахунків ОСОБА_1 , апеляційним судом відхиляються.
Статтею 178 ЦПК України передбачено вимоги до відзиву на позов.
Зокрема, згідно з пунктом 1 частини 5 статті 178 ЦПК України визначено, що до відзиву додаються докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, якщо такі докази не надані позивачем.
Відповідно до частини 3 статті 179 ЦПК України, до відповіді на відзив застосовуються правила, встановлені частинами третьою-п'ятою статті 178 цього Кодексу.
Відповідь на відзив подається в строк, встановлений судом. Суд має встановити такий строк подання відповіді на відзив, який дозволить позивачу підготувати свої міркування, аргументи та відповідні докази, іншим учасникам справи - отримати відповідь на відзив завчасно до початку розгляду справи по суті, а відповідачу - надати учасникам справи заперечення завчасно до початку розгляду справи по суті (частина четверта статті 179 ЦПК України).
Аналіз наведених норм процесуального права дає підстави для висновку, що за загальним правилом позивач подає на підтвердження своїх вимог докази, що підтверджують його вимоги, що не позбавляє його права надати докази і до відповіді на відзив на рахунок спростування заперечень, викладених у відзиві відповідача на позов.
В апеляційній скарзі відповідач вказує на те, що суд повинен був не брати до уваги «докази» направлені позивачем разом із відповіддю на відзив та додатковими поясненнями.
Разом з тим, таке твердження відповідача не є обґрунтованим та суперечить самій суті цивільного судочинства.
З ухвали Вінницького міського суду від 30 вересня 2024 року вбачається, що судом першої інстанції вирішено розгляд справи проводити в спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) сторін. При цьому судом встановлено позивачу п'ятиденний строк з дня отримання відзиву, для подання до суду відповіді на відзив з наданням усіх доказів, що підтверджують обставини, на яких ґрунтується відзив, якщо такі докази не надані позивачем або відповідачем, та документів, що підтверджують надіслання (надання) відповіді на відзив і доданих до неї доказів іншим учасникам справи (а. с. 86 т. 1).
Відзив на позовну заяву був поданий 15 жовтня 2024 року представником відповідача ОСОБА_1 - адвокатом Підодвірним Т. І. через підсистему «Електронний суд» (а. с. 90-96 т. 1).
Відповідь на відзив разом із відповідними доказами представником позивача ТОВ «Бізнес Позика» - Виноградовим Юрієм Ернстовичем подана через підсистему «Електронний суд» 16 жовтня 2024 року, тобто на наступний день після поданого відзиву, що цілком відповідає вимогам ухвали суду першої інстанції та вимогам закону (а. с. 97-143 т. 1)
Виписка з рахунку ОСОБА_1 , була витребувана у АТ КБ «ПриватБанк», ухвалою Вінницького міського суду від 02 жовтня 2024 року (а. с. 88 т. 1) на заявлене та мотивоване позивачем клопотання у позовній заяві (а. с. 6 т. 1), а тому є належним та допустимим доказом у справі.
Крім того, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 43 ЦПК України учасники справи мають право подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.
З урахуванням того, що розгляд справи проводився у порядку письмового провадження (без виклику сторін), направлені позивачем разом додатковими поясненнями докази, правомірно досліджені судом першої інстанції у сукупності з іншими доводами сторін для забезпечення ефективного права на захист позивача, передбаченого ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
За такого, колегія суддів не вбачає порушень судом першої інстанції норм процесуального права щодо прийняття доказів при вирішенні спору. Доводи апеляційної скарги в цій частині є безпідставними.
В своїй постанові від 30 вересня 2020 року у справі № 559/1605/18 Верховний Суд зазначив, що тлумачення статті 627 ЦК України свідчить, що за загальним правилом обсяг договірної відповідальності регулюється в ЦК України нормами, які мають диспозитивний характер. Тобто, сторони при укладенні конкретного виду договору можуть регулювати їх самостійно.
Відтак, з огляду на свободу договору, яка передбачена статтями 6 і 627 ЦК України, сторони на власний розсуд визначили строк кредитування, а також передбачили у випадку наявність заборгованості за кредитом на дату закінчення строку кредиту, автоматичне продовження строку дії договору кожен раз на один наступний календарний день, що слідує за днем закінчення такого строку, але не більше ніж на 90 календарних днів поспіль.
Відповідачем не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про сплату нею заборгованості у повному розмірі чи про причини несвоєчасного погашення заборгованості за кредитним договором у добровільному порядку.
Розрахунок заборгованості наданий ТОВ «Бізнес Позика» по кредитному договору № 053386-КС-005 повністю відповідає умовам договору, з урахуванням положень додаткової угоди № 1 від 19 грудня 2023 року, та вимогам законодавства, а позовні вимоги у сумі 206 276,42 грн. є законними та підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідачем не надано аргументованого контррозрахунку заборгованості, а тому посилання в апеляційній скарзі, щодо нібито невірного розрахунку заборгованості не можуть бути взяті до уваги.
За таких обставин доводи апеляційної скарги не дають підстав для встановлення неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновків суду, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення.
Обґрунтовуючи судове рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (стаття 375 ЦПК України).
За наведених обставин апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим не підлягає до скасування чи зміни, а апеляційна скарга не підлягає до задоволення, оскільки наведені в ній доводи правильність висновків суду не спростовують.
На підставі викладеного і керуючись ст. 367, 374, 375, 381-382 ЦПК України, суд
Постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 05 грудня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
ГоловуючийМ. В. Матківська
СуддіЮ. Б. Войтко
В. В. Сопрун