Справа № 605/254/23
Іменем України
19 лютого 2025 рокум.Підгайці
Підгаєцький районний суд
Тернопільської області
в складі:
головуючого судді Горуц Р.О.
при секретарі судового засідання Костенюк М.Я.
за участю:
представника позивача Блажевського П.І.
представника відповідача Дашинич О.Б.
представника відповідача Селянін В.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Підгайці цивільну справу за позовом Акціонерного товариства “Сенс Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсними та скасування договорів дарування земельної ділянки та купівлі-продажу житлового будинку, -
Позивач Акціонерне товариство “Сенс Банк» (далі - банк) звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсними та скасування договорів дарування земельної ділянки та купівлі-продажу житлового будинку.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю та з підстав викладених у позові, просить їх задовольнити.
Відповідачі в судове засідання не з'явилися, хоча належним чином були повідомлені про день, час та місце розгляду справи. Причин своєї неявки суду не повідомили та відзиву на позов не подали.
Представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_4 в судовому засіданні у задоволенні позовних вимог просить відмовити, мотивуючи тим, що позивач може задовольнити свої вимоги про стягнення заборгованості за кредитним договором із ОСОБА_1 за рахунок іпотечного майна. ОСОБА_1 не зобов'язана була рахувати яке саме майно підпадає під критерії визначені ухвалою Франківського районного суду міста Львова про накладення арешту на все її рухоме та нерухоме майно в межах заявленої суми 585147,74 грн. Позивач не надав доказів того, що іншого майна ОСОБА_1 є недостатньо для виконання рішення суду про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Представник відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_5 в судовому засіданні просить відмовити у задоволенні позовних вимог банку, з підстав викладених у письмових поясненнях по справі.
Суд, заслухавши пояснення представника позивача, представників відповідачів ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , дослідивши матеріали справи, перевіривши та оцінивши наявні у ній докази у їх сукупності, дійшов висновку, що позовні вимоги банку підлягають до часткового задоволення, виходячи із наступних підстав.
Як вбачається із матеріалів справи, 08 листопада 2007 року між ПАТ “Кредитпромбанк» (правонаступником якого є АТ “Альфа-Банк», який в подальшому змінив назву на АТ “Сенс Банк») та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №06/30/07-НВ на суму 400 000,00 грн, строком до 07 листопада 2022 року з процентною ставкою - 12,69% річних. Того ж дня банк свої зобов'язання виконав повністю та надав відповідачу кошти в розмірі 400 000,00 грн.
ОСОБА_1 свої зобов'язання по поверненню кредиту не виконала, в результаті чого станом на 01 листопада 2010 року утворилась заборгованість в сумі 585 147,74 грн.
Судом встановлено, що 11 лютого 2022 року Франківським районним судом м. Львова по справі №2-5418/10 постановлено ухвалу, якою забезпечено позов та накладено арешт на все нерухоме та рухоме майно ОСОБА_1 в межах заявленої суми 585 147,74 грн. На дану ухвалу суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, за результатами розгляду якої 08 листопада 2022 року Львівським апеляційним судом ухвалено постанову, якою скаргу залишено без задоволення, а ухвалу Франківського районного суду міста Львова від 11 лютого 2022 року, залишено без змін.
Наявність заборгованості у ОСОБА_1 по вищевказаному кредитному договору також підтверджується постановою Львівського апеляційного суду по справі №2-5418/10 від 10 жовтня 2024 року, якою апеляційну скаргу акціонерного товариства “Сенс Банк» залишено без задоволення.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Франківського районного суду м. Львова від 12 квітня 2023 року в частині вирішення позовних вимог про солідарне стягнення заборгованості скасовано, та ухвалено в цій частині нове рішення.
Позов акціонерного товариства “Альфа-Банк» (після зміни найменування - акціонерне товариство “Сенс Банк») до ОСОБА_1 , ОСОБА_6 про стягнення заборгованості задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства “Альфа-Банк» (після зміни найменування - акціонерне товариство “Сенс Банк») заборгованість по кредитному договору №06/30/07-НВ від 08 листопада 2007 року в розмірі 585147 грн 74 коп, з яких: 322195,00 грн - сума заборгованості за кредитом; 4287 грн 16 коп - сума заборгованості по процентах за кредитом; 75582,00 грн -сума простроченої заборгованості за кредитом; 138316 грн 32 коп - сума заборгованості за простроченими процентами за кредитом; 44767 грн 26 коп. - загальна сума пені за несвоєчасне погашення простроченої заборгованості та прострочених процентів.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства “Сенс Банк» (до перейменування - акціонерне товариство “Альфа-Банк») судові витрати.
В задоволенні позовних вимог про стягнення цієї заборгованості солідарно із ОСОБА_6 відмовлено.
Вищевказані рішення Франківського районного суду м. Львова від 12 квітня 2023 року та постанова Львівського апеляційного суду від 10 жовтня 2024 року оскаржувались ОСОБА_1 до Верховного Суду, однак ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 листопада 2024 року у відкритті касаційного провадження, відмовлено.
Встановлено, що незважаючи на те, що ухвалою Франківського районного суду міста Львова від 11 лютого 2022 року, яка залишена без змін постановою Львівського апеляційного суду від 08 листопада 2022 року, забезпечено позов та накладено арешт на все нерухоме та рухоме майно ОСОБА_1 , остання 18 листопада 2022 року відчужила ОСОБА_3 нерухоме майно, а саме: житловий будинок з господарськими будівлями, загальною площею 95,7 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом укладення договору купівлі-продажу серії НСЕ 127449 та 25 листопада 2022 року відчужила ОСОБА_2 земельну ділянку площею 2,3645 га., яка розташована на території Сільцівського старостинського округу (колишньої Сільцівської сільської ради) Підгаєцької міської ради Тернопільського (в минулому Підгаєцького) району Тернопільської області, кадастровий номер: 6124887000:01:001:0049, цільове призначення: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, шляхом укладення договору дарування серії НСЕ 270655.
Таким чином, ОСОБА_1 знаючи про наявність накладеного арешту на все її нерухоме та рухоме майно, а також про наявну у неї заборгованість перед позивачем, з метою уникнення відповідальності за зобов'язанням, відчужила належне їй нерухоме майно.
Виходячи з наведеного, суд вважає, що такі договори мають очевидні ознаки фіктивності і підлягають визнанню їх недійсними.
Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов'язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину. Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п'ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.
Велика Палата Верховного Суду враховує, що фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, вважає, що така протизаконна ціль, як укладення особою договору дарування майна з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу, свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.
Велика Палата Верховного Суду у справі № 369/11268/16-ц (провадження №14-260цс19) сформулювала підхід, за яким допускається кваліфікація фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як: фіктивного (стаття 234 ЦК України); такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України); такого, що порушує публічний порядок (частини перша та друга статті 228 ЦК України).
Необхідно розмежовувати конкурсне оспорювання та позаконкурсне оспорювання фраудаторних правочинів. Недійсність фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні має гарантувати інтереси кредитора (кредиторів) “через можливість доступу до майна боржника», навіть і того, що знаходиться в інших осіб. Метою позаконкурсного оспорювання є повернення майна боржнику задля звернення на них стягнення, тобто, щоб кредитор опинився в тому положенні, яке він мав до вчинення фраудаторного правочину (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 квітня 2023 року в справі № 523/17429/20 (провадження № 61-2612св23).
Верховний Суд здійснив розширювальне тлумачення статті 234 ЦК і кваліфікував договір, укладений з метою уникнути виконання грошового зобов'язання, як фіктивний (постанови Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 у справі № 6-1873цс16, від 23 серпня 2017 року у справі № 306/2952/14-ц, від 09 вересня 2017 року у справі № 359/1654/15-ц).
Цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування чи купівлі-продажу) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення, що набрало законної сили.
Згідно з частиною першою статті 15, частини першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Згідно частини третьої статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Тлумачення статей 16, 203, 215 ЦК України свідчить, що для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці.
Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 жовтня 2020 року в справі № 755/17944/18 (провадження № 61-17511св19) зроблено висновок, що “однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Згідно частини третьої статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції фраудаторності при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов'язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника)».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 лютого 2021 року у справі № 754/5841/17 (провадження № 61-17966св19) вказано, що “цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з'ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (частина друга статті 13 ЦК України). Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Про зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб'єкти, чиї права безпосередньо пов'язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб'єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин). Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, відновлення становища, яке існувало до порушення (пункт 4 частини другої статті 16 ЦК України).
Рішенням Конституційного Суду України від 28 квітня 2021 року № 2-р(II)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) визнано, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України та вказано, що оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов'язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука а також зловживання правом в інших формах, що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв'язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв'язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною).
У частині третій статті 12, частинах першій, п'ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Суд, проаналізувавши надані учасниками справи докази, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, дійшов висновку, що відчуження ОСОБА_1 житлового будинку та земельної ділянки мало місце після того, як їй стало відомо про накладення арешту на належне їй нерухоме та рухоме майно; укладення оспорюваних договорів унеможливлює стягнення грошових коштів з ОСОБА_1 на виконання постанови Львівського апеляційного суду від 10 жовтня 2024 року, якою із останньої стягнуто заборговність по кредитному договору №06/30/07-НВ від 08 листопада 2007 року в розмірі 585147,74 грн.; ОСОБА_1 та пов'язана з нею особа її дочка - відповідач ОСОБА_2 , а також відповідач ОСОБА_3 , діяли очевидно недобросовісно та зловживали правами стосовно позивача (кредитора), оскільки укладення договорів купівлі-продажу житлового будинку та дарування земельної ділянки, порушують майнові інтереси позивача і направлені на недопущення звернення стягнення на майно відповідача (боржника). Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.
Встановлено, що на момент укладення оспорюваних договорів у відповідному державному реєстрі не були відображені обтяження, встановлені судом ухвалою про забезпечення позову.
Слід акцентувати увагу на тому, що відповідач ОСОБА_1 була обізнана про судову заборону на відчуження майна. Це є важливою обставиною, адже знання про судове рішення накладає на неї зобов'язання дотримуватися правових обмежень, незалежно від того, чи були ці обмеження відображені в державному реєстрі на певний момент. З правової точки зору, сама по собі відсутність обтяжень у реєстрі не є автоматичним підтвердженням того, що ці обмеження фактично не існують або були скасовані на законних підставах.
Доводи представника відповідача ОСОБА_5 про те, що відповідач ОСОБА_3 не міг знати про претензії інших осіб на це нерухоме майно або про те, що воно може бути спірним, є необґрунтованими. ОСОБА_3 мав можливість належним чином перевірити правовий статус майна перед його придбанням, зокрема, перевірити наявність судових обмежень чи претензій інших осіб. Крім того, обставини, що майно було предметом судових спорів, не могли залишитися непоміченими при належній перевірці документів та юридичної історії майна. Невиконання таких дій з боку ОСОБА_3 не звільняє його від відповідальності за придбання спірного майна, тим більше, коли на майно вже було накладено арешт.
Аналогічна правова прозиція викладена у постанові Верховного Суду від 03 лютого 2025 року (справа №185/10500/21).
Встановлено і відповідачами не спростовано факт наявності невиконаних зобов'язань перед позивачем, від виконання яких боржник ОСОБА_1 ухиляється. ОСОБА_1 вчиняла дії, спрямовані на зменшення своєї платоспроможності після виникнення зобов'язання повернути грошові кошти за рішенням суду. Це свідчить про її недобросовісну поведінку та свідоме зловживання правами, що має на меті ухилення від виконання обов'язків перед кредитором. Такі дії боржника, спрямовані на уникнення відповідальності, прямо порушують принципи добросовісності та справедливості у правовідносинах і погіршують становище кредитора.
Доводи представника відповідача ОСОБА_5 про те, що визнання недійсним договору купівлі-продажу є порушенням права відповідача ОСОБА_3 як добросовісного набувача на мирне володіння майном, передбаченого статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, є безпідставними, оскільки після визнання договору купівлі-продажу житлового будинку з господарськими будівлями, ОСОБА_3 не буде змушений самостійно шукати способи компенсації понесених ним втрат, оскільки закон передбачає чіткий механізм захисту прав покупця у такому випадку. Відповідно до положень цивільного законодавства, недійсність договору передбачає відновлення сторін у початковий стан, що означає повернення покупцю сплачених ним коштів або відшкодування вартості майна іншим способом, передбаченим законом. Таким чином, інтереси покупця будуть захищені в рамках встановленого правопорядку, і це усуне необхідність у додаткових діях для відшкодування збитків.
Доводи про те, що позивач може задовольнити свої кредиторські вимоги за рахунок іншого майна відхиляються судом, оскільки ці аргументи не надають підстав для висновку, що ОСОБА_1 мала право відчужувати нерухоме майно, на яке було накладено арешт.
Встановлено, що відповідач ОСОБА_1 , відчужуючи належне їй на праві власності нерухоме майно своїй дочці ОСОБА_2 , а також відповідачу ОСОБА_3 , будучи обізнаною, що на все її нерухоме та рухоме майно накладено арешт згідно судового рішення Франківського районного суду м. Львова від 11 лютого 2022 року, яке залишено без змін постановою Львівського апеляційного суду від 08 листопада 2022 року, могла передбачити негативні наслідки для себе у випадку виконання судового рішення шляхом звернення стягнення на це нерухоме майно.
Той факт, що відповідач ОСОБА_2 є дочкою відповідача ОСОБА_1 , підтверджується інформацією Сихівського відділу ДРАЦСу у місті Львові від 23 листопада 2024 року.
Укладені договори купівлі-продажу житлового будинку та дарування земельної ділянки, які могли бути реалізовані шляхом примусового відчуження, є нічим іншим, як фраудаторні правочини, оскільки вони вчинені ОСОБА_1 на шкоду інтересам позивача, а тому такі договори, слід визнати недійсними.
Позивач просить застосувати наслідки визнання договору купівлі-продажу та договору дарування недійсними, шляхом повернення сторін в первісний стан.
Такими наслідками позивач вважає скасування державної реєстрації прав власності на нерухоме майно за його набувачами - відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Разом з тим суд враховує, що у спірних правовідносинах та за встановлених обставин справи ефективним способом захисту права/інтересу позивача (кредитора) за вимогою про повернення сторін в первісний стан, тобто відновлення становища яке існувало до порушення (пункт 4 частини другої статті 16 ЦК України), є повернення відповідного майна боржнику - відповідачу ОСОБА_1 і для такого повернення оспорювання наступних правочинів (реєстраційних дій) щодо цього майна не вимагається (Постанова КЦС ВС від 18 травня 2022 року у справі №643/15604/17).
У зв'язку з цим, суд вважає за необхідне, що позовні вимоги банку слід задовольнити частково, а саме визнати недійсними договори дарування земельної ділянки та купівлі-продажу житлового будинку; повернути житловий будинок з господарськими будівлями та земельну ділянку у власність ОСОБА_1 , що призведе до повернення сторін у попередній стан і дасть змогу позивачеві забезпечити виконання прийнятого на його користь судового рішення про стягнення грошових коштів за рахунок належного боржнику майна.
Судовий збір в сумі 19132,00 грн, відповідно до ст.141 ЦПК України, слід стягнути в рівних частинах з відповідачів на користь позивача.
На підставі наведеного, керуючись ст.124 Конституції України, ст.ст.10, 12, 81, 141, 263, 265 ЦПК України, ст.ст.11, 13, 16, 203, 207, 215, 216, 228, 234, 236, 328, 655, 717 ЦК України, суд, -
Позов Акціонерного товариства “Сенс Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсними та скасування договорів дарування земельної ділянки та купівлі-продажу житлового будинку - задовольнити частково.
Визнати недійсним договір купівлі - продажу житлового будинку з господарськими будівлями, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 95,7 кв.м., укладений від 18 листопада 2022 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , серії НСЕ 127449, посвідчений приватним нотаріусом Тернопільського районного нотаріального округу Мартюк І.З. та зареєстрований в реєстрі за №2807.
Повернути житловий будинок з господарськими будівлями, що знаходяться в АДРЕСА_1 , у власність ОСОБА_1 .
Визнати недійсним договір дарування земельної ділянки, площею 2,3645 га, цільове призначення: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Сільцівського старостинського округу (колишньої Сільцівської сільської ради) Підгаєцької міської ради Тернопільського (в минулому Підгаєцького) району Тернопільської області, кадастровий номер земельної ділянки - 6124887000:01:001:0049, укладений 25 листопада 2022 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , серії НСЕ 270655, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Думою Г.М. та зареєстрований в реєстрі за №7896.
Повернути земельну ділянку площею 2,3645 га, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Сільцівського старостинського округу (колишньої Сільцівської сільської ради) Підгаєцької міської ради Тернопільського (в минулому Підгаєцького) району Тернопільської області, кадастровий номер земельної ділянки - 6124887000:01:001:0049, у власність ОСОБА_1 .
Стягнути з ОСОБА_1 , жительки АДРЕСА_2 , зареєстрованої: АДРЕСА_3 , РНОКПП: НОМЕР_1 , ОСОБА_2 , зареєстрованої: АДРЕСА_4 , РНОКПП: НОМЕР_2 , ОСОБА_3 , зареєстрованого: АДРЕСА_5 , РНОКПП: НОМЕР_3 на користь Акціонерного товариства “Сенс Банк», 03150 м.Київ вул. Велика Васильківська, 100, код ЄДРПОУ 23494714, судовий збір в сумі 19132,00 грн, в рівних частинах, а саме по 6377,30 грн з кожного.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Тернопільського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Позивач: Акціонерне товариство “Сенс Банк», 03150 м.Київ вул. Велика Васильківська, 100, код ЄДРПОУ 23494714;
Представник позивача: Блажевський Петро Іванович, 79020, м. Львів проспект В'ячеслава Чорновола, 95/25, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії ЛВ №000881 від 21 лютого 2018 року;
Відповідач: ОСОБА_1 , жителька АДРЕСА_2 , зареєстрована: АДРЕСА_3 , РНОКПП: НОМЕР_1 ;
Представник відповідача: Дашинич Ольга Богданівна, АДРЕСА_6 , свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №309 від 26 вересня 2003 року;
Відповідач: ОСОБА_2 , зареєстрована в АДРЕСА_7 РНОКПП: НОМЕР_2 ;
Відповідач: ОСОБА_3 , зареєстрований в АДРЕСА_8 , РНОКПП: НОМЕР_3 ;
Представник відповідача: Селянін Валерій Олександрович, 76018, м. Івано-Франківськ вул. Галицька, 41А, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №758 від 05 січня 2011 року.
Головуючий: Р. О. Горуц