Справа № 483/1/25
Провадження № 2/483/201/2025
Іменем України
19 лютого 2025 року м. Очаків
Очаківський міськрайонний суд Миколаївської області у складі:
головуючої - судді Шевиріної Т.Д.,
за участю секретаря - Шилінскас О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ФК КЕШ ТУ ГОУ" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
Представник товариства з обмеженою відповідальністю "ФК КЕШ ТУ ГОУ" (далі - ТОВ "ФК КЕШ ТУ ГОУ") звернувся до Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області з позовною заявою, предметом якої є: стягнення з відповідача 9 300 грн 00 коп. в рахунок заборгованості за кредитним договором № 34683 від 18 березня 2021 року, що укладений з ТОВ «ФК «АВІРА ГРУП».
В обґрунтування позову зазначив, що 18 березня 2021 року між ТОВ «ФК «АВІРА ГРУП» та відповідачем був укладений вищезазначений кредитний договір, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 1 500 грн із зобов'язанням повернути його зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами. Первісний кредитор відступив право вимоги за вказаним кредитним договором ТОВ "ФК КЕШ ТУ ГОУ". Відповідач зобов'язання за договором належним чином не виконав, внаслідок чого перед позивачем виникла вищезазначена заборгованість. Оскільки відповідач ухиляється від добровільного погашення боргу, позивач змушений звернутися до суду.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, надав заяву про розгляд справи без його участі, в якій також зазначив, що повністю підтримує позовні вимоги.
Відповідач, будучи повідомленим про час та місце розгляду справи, до суду не з'явився, про причини своєї неявки не повідомив.
Дослідивши долучені до матеріалів справи письмові докази, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
Судом встановлено, що 18 березня 2021 року між ТОВ «ФК «Авіра груп», з одного боку, та ОСОБА_1 , з другого боку, був укладений кредитний договір № 24683, за умовами якого відповідач отримав кредитні кошти в розмірі 1 500 грн строком на 28 дні, а саме до 14 квітня 2021 року, зі сплатою фіксованих відсотків за користування кредитним коштами в розмірі 2.5 % на день.
Зазначений договір підписано електронним підписом відповідача, що відтворений шляхом використання ним одноразового ідентифікатора, що підтверджує факт погодження відповідачем умов кредитування.
Судом також встановлено, що 17 лютого 2022 року ТОВ «ФК «Авіра груп» відступило ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» право вимоги до боржників, вказаних у реєстрі, у тому числі і до відповідача.
З розрахунку заборгованості за договором слідує, що станом на день подання позовної заяви заборгованість ОСОБА_1 перед товариством становить 9 300 грн 00 коп., з яких: 1 500 грн 00 коп. - заборгованість за тілом кредиту, 7 800 грн 00 коп. - заборгованість по відсоткам.
З вказаного розрахунку також слідує, що жодних платежів на погашення заборгованості відповідачем не внесено.
Вирішуючи цивільно-правовий спір, що виник між сторонами, суд виходить з такого.
За змістом ч. 12 ст. 11 ЗУ «Про електрону комерцію», електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Відповідно до ст. 12 ЗУ «Про електрону комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Відповідно до вимог ст.ст. 525, 526, 530 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в строк, встановлений в договорі, одностороння відмова від зобов'язання, якщо інше не встановлено договором, не допускається.
За змістом ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстрочкою), то в разі прострочення повернення чергової частини, позикодавець має право вимагати повернення частини позики, що залишилася, та сплати належних йому процентів.
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1054 ЦК України).
Відповідно до частини 1 статті 1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі.
Оскільки відповідач взяті на себе зобов'язання не виконує, заборгованість не погашає, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позову в частині стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за тілом кредиту.
Вирішуючи вимогу про стягнення з відповідача відсотків за користування кредитним коштами, суд звертає увагу, що у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц, Суд виснував, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Такий правовий висновок було підтверджено і у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16.
Термін «користування чужими коштами» може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх. Відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані законодавством.
Зокрема, відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів установлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Такі ж правила щодо сплати процентів застосовуються до кредитних відносин у силу частини другої статті 1054 ЦК України та до відносин із комерційного кредиту - в силу частини другої статті 1057 цього Кодексу.
Наслідки прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, також врегульовані законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, «користування кредитом» - це можливість позичальника за плату правомірно не повертати кредитору борг (кредит) протягом певного періоду часу, погодженого сторонами кредитного договору.
Проценти відповідно до статті 1048 ЦК України сплачуються не за сам лише факт отримання позичальником кредиту, а за «користування кредитом» (тобто за можливість позичальника за плату правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу).
Уклавши кредитний договір, сторони мають легітимні очікування щодо належного його виконання. Зокрема, позичальник розраховує, що протягом певного часу він може правомірно «користуватися кредитом», натомість кредитор розраховує, що він отримає плату (проценти за «користування кредитом») за надану позичальнику можливість не повертати всю суму кредиту одразу.
При цьому, зі спливом строку кредитування чи пред'явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку. Тобто позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред'явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до статті 1048 ЦК України.
Очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за «користування кредитом» поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов'язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними. Наведене узгоджується з позицією Великої Палати Верховного Суду від 5 квітня 2023 року права №910/4518/16.
Надання кредитору можливості одночасного стягнення як процентів за «користування кредитом», так і процентів як міри відповідальності, може призводити до незацікавленості кредитора як у вчиненні активних дій щодо повернення боргу, так і у якнайшвидшому виконанні боржником зобов'язань за кредитним договором, оскільки після спливу строку кредитування грошове зобов'язання боржника перед кредитором зростає навіть швидше, ніж зростало протягом строку кредитування. Тобто фактично кредитор продовжує строк кредитування на власний розсуд на ще вигідніших для себе умовах, маючи при цьому можливість в будь-який момент вчинити дії, спрямовані на стягнення боргу з боржника (наприклад, звернути стягнення на заставне майно боржника або стягнути борг з поручителя).
Несправедливість цього підходу стає особливо очевидною у випадках, коли ринковий розмір процентів за «користування кредитом» за час після укладення кредитного договору істотно знизився. У таких випадках кредитор стає навіть більше зацікавлений у невиконанні договору, ніж у задоволенні своїх вимог. За такого підходу кредитор може продовжувати нарахування процентів за «користування кредитом» (який при цьому навіть не надавався на новий строк) у розмірі, якого вже не існує на ринку. Цим самим створюються штучні передумови для банкрутства підприємств та збільшення кількості фізичних осіб, які не мають надії повернутися до нормального життя інакше, як через банкрутство, що негативно відбивається на економіці та підвищує соціальну напруженість.
Такий підхід вочевидь не відповідає балансу інтересів сторін кредитного договору та призводить до того, що кредитор не використовує ефективні способи захисту своїх прав (звернення стягнення на заставне майно боржника, стягнення боргу з поручителя тощо) одразу після порушення боржником умов договору.
Отже, враховуючи узгоджений сторонами строк кредитування, а саме 28 дні, а також відсутність належних та допустимих доказів щодо пролонгації строку дії кредитного договору, позовні вимоги про стягнення з ОСОБА_1 процентів за користування кредитними коштами підлягають частковому задоволенню, а саме - в межах строку дії кредитного договору.
З огляду на викладене з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за процентами в розмірі 1 050 грн 00 коп. (а.с. 20).
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд враховує, що позивачем сплачено в рахунок судового збору за звернення до суду із цим позовом 2 422 грн 40 коп., що підтверджується відповідною платіжною інструкцією.
Крім того, представником позивача заявлені витрати на правову допомогу у розмір 10 500 грн.
Положеннями ст. 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при розподілі витрат на правничу допомогу.
За змістом ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Згідно з ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Аналіз зазначених норм права свідчить про те, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
Так, представником позивача заявлено до відшкодування судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 500 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
З матеріалів справи вбачається, що представництво інтересів позивача на підставі довіреності від 30 грудня 2024 року здійснював адвокат Пархомчук С.В..
При цьому, згідно з актом про отримання правової допомоги вартість наданих послуг складає 10 500 грн, з яких - на збір та аналіз доказів і документів для подання позовної заяви витрачено 1 год. вартістю 2 000 грн, на складання позовної заяви - 2,5 год., що в сумі становить 5 000 грн, на інші клопотання та канцелярські витрати витрачено 1,5 год. вартістю 3 500 грн.
З наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що адвокатом були виготовлені позовна заява та додані до неї копії доказів згідно з додатками. Вказані документи подані через підсистему «Електронний суд». Особисту участь у судових засіданнях адвокат не брав. Справу розглянуто без участі сторін.
При цьому, суд враховує, що до правової допомоги належать консультації та роз'яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру тощо.
З урахуванням викладеного, а також принципу співмірності і розумності судових витрат, категорії справи, суд дійшов висновку про необхідність зменшення розміру судових витрат на правничу допомогу та визначення їх на рівні 5 000 грн.
Разом із тим, відповідно до ч.ч. 1, 2 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З огляду на викладене, виходячи з принципу пропорційності відшкодування судових витрат до задоволених вимог, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати у розмірі 2035 грн 18 коп., з яких 664 грн 21 коп. - судовий збір, 1370 грн 97 коп. - витрати на правничу допомогу.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 12, 13, 259, 263-265 ЦПК України, -
Цивільний позов товариства з обмеженою відповідальністю "ФК КЕШ ТУ ГОУ" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю "ФК КЕШ ТУ ГОУ" в рахунок заборгованості за кредитними договором № 24683 від 18 березня 2021 року, укладеним з товариством з обмеженою відповідальністю «ФК «Авіра груп», станом на 02 січня 2025 року заборгованість в сумі 2 550 (дві тисячі п'ятсот п'ятдесят) грн 00 коп., з яких: 1 500 (одна тисяча п'ятсот) грн 00 коп. - заборгованість за тілом кредиту, 1 050 (одна тисяча п'ятдесят) грн 00 коп. - заборгованість по відсоткам.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю "ФК КЕШ ТУ ГОУ" - 2 035 (дві тисячі тридцять п'ять) грн 18 копійок - в рахунок відшкодування судових витрат.
Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Миколаївського апеляційного суду через Очаківський міськрайонний суд Миколаївської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.
Рішення набирає законної сили, якщо протягом зазначеного вище строку не подано апеляційну скаргу, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Головуюча: