Справа № 756/13789/24
іменем України
"20" лютого 2025 р. Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області у складі головуючого - судді Вуїва О.В.,
за участю: секретаря судового засідання Москаленко С.Л., представниці позивача ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Вознесенську цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» (далі - ТОВ «Коллект Центр») до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,
У листопаді 2024 року ТОВ «Коллект Центр» звернулося до Оболонського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, у якому вказувало, що 30 січня 2020 року АТ «Альфа-Банк» в межах Договору про банківське обслуговування фізичних осіб уклало з відповідачкою Угоду про надання кредиту №491019351, в межах якої банк надав останній строком на 48 місяців споживчий кредит у загальному розмірі 18 850,82 грн, а відповідачка зобов'язалася щомісячно частинами повертати кредит згідно узгодженого сторонами графіку, повернувши його в повному обсязі не пізніше 31 січня 2024 року, а також щомісячно сплачувати проценти за користування ним у розмірі 39,90 % річних від суми заборгованості.
17 травня 2021 року АТ «Альфа-Банк» уклало з ТОВ «ФК «Флексіс» Договір факторингу №2, за яким первісний кредитор відступив ТОВ «ФК «Флексіс» за плату право грошової вимоги до ОСОБА_2 за зобов'язаннями, що виникли з кредитного договору №491019351 від 30 січня 2020 року.
18 травня 2021 року ТОВ «ФК «Флексіс» уклало з ТОВ «Вердикт Капітал» Договір факторингу №18-05/21, за яким ТОВ «ФК «Флексіс» відступило ТОВ «Вердикт Капітал» за плату право грошової вимоги до ОСОБА_2 за зобов'язаннями, що виникли з кредитного договору №491019351 від 30 січня 2020 року.
10 січня 2023 року ТОВ «Вердикт Капітал» уклало з ТОВ «Коллект Центр» Договір про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги №10-01/2023, за яким ТОВ «Вердикт Капітал» відступило позивачу за плату право грошової вимоги до ОСОБА_2 за зобов'язаннями, що виникли з кредитного договору №491019351 від 30 січня 2020 року.
Позичальниця свої зобов'язання жодному з кредиторів належним чином не виконала, у зв'язку з чим виникла заборгованість у загальному розмірі 48 939,11 грн, у тому числі:
-заборгованість за кредитом - 18 850,82 грн;
-заборгованість за процентами за користування кредитом - 30 088,29 грн.
Вказану заборгованість позивач просив стягнути з відповідачки у повному обсязі.
Ухвалою судді Оболонського районного суду м. Києва від 06 листопада 2024 року справу передано на розгляд за підсудністю до Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області.
29 січня 2025 року від представниці відповідачки ОСОБА_3 надійшов відзив на позовну заяву, в якому остання позовні вимоги про стягнення заборгованості визнала частково - в розмірі 30 088,29 грн, вказуючи на те, що:
- матеріали справи не містять доказів переходу прав вимоги за кредитним договором від первісного кредитора до позивача, а також належного повідомлення відповідачки про неодноразову заміну кредитора в зобов'язанні;
- позивачем не надано первинних бухгалтерських документів, що б підтвердили видачу позичальниці кредиту, а також підтвердили наявну заборгованість;
- наданий позивачем розрахунок заборгованості не є належним та допустимим доказом розміру боргу, не підтверджує та не відображає реальну заборгованість за кредитним договором, оскільки не ґрунтується на умовах кредитного договору та домовленостях його сторін;
- заборгованість за кредитним договором, зокрема за відсотками, є такою, що нарахована без узгодження з умовами кредитного договору.
Також у відзиві представниця відповідачки ОСОБА_3 вказувала на те, що заявлені позивачем до стягнення витрати на професійну правничу допомогу є завищеними та не відповідають критерію реальності та співмірності виконаній роботі.
04 лютого 2025 року представниця позивача ОСОБА_4 надіслала на адресу суду відповідь на відзив, у якій не погодилася з доводами відзиву та просила про задоволення позову. При цьому вказувала, що долучені до позову докази підтверджують факт переходу прав вимоги за кредитним договором від первісного кредитора до позивача, а неналежне повідомлення відповідачки про заміну кредитора в зобов'язанні не є підставою для її звільнення від виконання взятого на себе зобов'язання на користь будь-кого з кредиторів. Також вказувала на те, що заборгованість за кредитним договором нарахована позивачем у повній відповідності до його умов, підтверджена розрахунком та випискою з рахунку позичальниці. Також просила врахувати, що стороною відповідачки не наведено обґрунтування та не надано доказів того, понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу є завищеними чи неспівмірними виконаній роботі.
В судовому засіданні представниця позивача ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала у повному обсязі.
Відповідачка ОСОБА_2 та її представниця ОСОБА_3 в судове засідання не з'явилися, причини неявки суду не повідомили.
Суд вважав можливим провести розгляд справи без особистої участі відповідачки ОСОБА_2 та її представниці ОСОБА_3 , оскільки матеріали справи містять достатньо інформації та доказів для вирішення спору.
Заслухавши пояснення представниці позивача ОСОБА_1 , дослідивши матеріали справи в межах заявлених позовних вимог та на підставі наявних у ній доказів, суд прийшов до наступного.
Зокрема, суд встановив, що 30 січня 2020 року АТ «Альфа-Банк» в межах Договору про банківське обслуговування фізичних осіб уклало з відповідачкою Угоду про надання кредиту №491019351, в межах якої банк надав останній строком на 48 місяців споживчий кредит у загальному розмірі 18 850,82 грн, а відповідачка зобов'язалася щомісячно частинами повертати кредит згідно узгодженого сторонами графіку, повернувши його в повному обсязі не пізніше 31 січня 2024 року, а також щомісячно сплачувати проценти за користування ним у розмірі 39,90 % річних від суми заборгованості.
17 травня 2021 року АТ «Альфа-Банк» уклало з ТОВ «ФК «Флексіс» Договір факторингу №2, за яким первісний кредитор відступив ТОВ «ФК «Флексіс» за плату право грошової вимоги до ОСОБА_2 за зобов'язаннями, що виникли з кредитного договору №491019351 від 30 січня 2020 року.
18 травня 2021 року ТОВ «ФК «Флексіс» уклало з ТОВ «Вердикт Капітал» Договір факторингу №18-05/21, за яким ТОВ «ФК «Флексіс» відступило ТОВ «Вердикт Капітал» за плату право грошової вимоги до ОСОБА_2 за зобов'язаннями, що виникли з кредитного договору №491019351 від 30 січня 2020 року.
10 січня 2023 року ТОВ «Вердикт Капітал» уклало з ТОВ «Коллект Центр» Договір про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги №10-01/2023, за яким ТОВ «Вердикт Капітал» відступило позивачу за плату право грошової вимоги до ОСОБА_2 за зобов'язаннями, що виникли з кредитного договору №491019351 від 30 січня 2020 року.
Згідно ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Стаття 627 ЦК України передбачає, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів Цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
При цьому, згідно ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ст. 638 ЦК України).
Згідно ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі.
Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України (в редакції, чинній на час укладення договору) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
З матеріалів справи вбачається, що АТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_2 уклали між собою кредитний договір в письмовій формі (шляхом направлення відповідачкою оферти на укладення кредитного договору та її акцептування банком), узгодили у ньому усі істотні умови, позичальниця своїм особистим підписом посвідчила укладення договору та погодження з його умовами.
Таким чином, ОСОБА_2 набула статусу, прав та обов'язків позичальниці у кредитних правовідносинах з АТ «Альфа-Банк».
Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
До відносин за кредитним договором застосовуються положення щодо договору позики, якщо інше не встановлено законом і не випливає із суті кредитного договору.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст.ст. 611, 612, 623-625, 1049, 1050 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцю позику у строк та в порядку, що встановлені договором.
В разі несвоєчасного повернення позики або її чергової частини (прострочення боржника) він не звільняється від обов'язку виконання зобов'язання, зокрема повинен повернути суму позики разом з процентами та іншими нарахуваннями, відшкодувати позикодавцю збитки та сплатити неустойку.
Також, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно ч. 1 ст. 1077, ч. 1 ст. 1078, ч. 1 ст. 1082 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.
Якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові (ст. 514, ч. 1 ст. 1084 ЦК України).
З матеріалів справи вбачається, що кредитодавець виконав взяті на себе зобов'язання шляхом перерахування позичальниці кредиту на її особистий рахунок, що підтверджується необхідними доказами, зокрема копією бухгалтерського документа - Меморіального ордеру про перерахування коштів від 31 січня 2020 року (а.с. 24), а також копією Виписки з банківського рахунку позичальниці (а.с. 24-32).
Зі свого боку ОСОБА_2 взяті на себе зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконала.
За встановленого, до ТОВ «Коллект Центр», як фактора, перейшли всі права кредитора, що виникли з кредитного договору №491019351 від 30 січня 2020 року, у тому числі право вимоги сплати заборгованості за кредитним договором.
Що стосується тверджень відзиву про те, що ОСОБА_2 не була належним чином повідомлена про заміну кредитора в зобов?язанні, то суд в цій частині зазначає наступне.
Згідно ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Наслідками неповідомлення боржника є відповідальність нового кредитора за ризик настання несприятливих для нього наслідків і визнання виконання боржником зобов'язання первинному кредитору належним.
Неповідомлення боржника про заміну кредитора не тягне за собою відмову у позові новому кредитору, а може впливати на визначення розміру боргу перед новим кредитором у випадку проведення виконання попередньому або ж свідчити про прострочення кредитора. Тобто, факт неповідомлення боржника про уступку права вимоги новому кредитору за умови невиконання боржником грошового зобов'язання не є підставою для звільнення боржника від виконання зобов'язань.
З огляду на викладене, саме по собі неповідомлення позичальника про уступку права вимоги, не припиняє зобов'язань сторін за кредитним договором і не може бути підставою для відмови у стягненні заборгованості за кредитним договором на користь нового кредитора (постанови Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 278/1679/13-ц, від 06 лютого 2019 року у справі № 361/2105/16-ц).
Судом встановлено, що у зв'язку з невиконанням відповідачкою умов кредитного договору утворилася заборгованість у загальному розмірі 48 939,11 грн, у тому числі:
-заборгованість за кредитом - 18 850,82 грн;
-заборгованість за процентами за користування кредитом - 30 088,29 грн.
Вказана обставина підтверджується наданим позивачем розрахунком заборгованості та банківською випискою з рахунку позичальниці.
При цьому, у своїх постановах від 25 травня 2021 року у справі №554/4300/16-ц, від 20 жовтня 2020 року у справі №760/7792/14-ц, від 22 квітня 2024 року у справі №559/1622/19 (та багатьох інших) Верховний Суд неодноразово зазначав, що належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості за укладеним кредитним договором та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».
Згідно із зазначеною нормою закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.
Верховний Суд підкреслив, що згідно п. 5.6 «Положення про організацію операційної діяльності в банках України», затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254 виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Такого ж змісту норма закріплена у п. 62 «Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України», затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75.
Тому Верховний Суд зробив висновок, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто, виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором.
Суд погоджується з наданим позивачем розрахунком заборгованості, оскільки вказані у ньому нарахування відповідають умовам кредитного договору.
Зокрема, проценти за користування кредитом нараховані за узгодженою сторонами в кредитному договорі процентною ставкою та в межах встановленого строку кредитування (з 30 січня 2020 року до 09 січня 2023 року).
Заперечення сторони відповідачки проти такого розрахунку належним чином не обгрунтовані, вказаний розрахунок у відповідному порядку не спростований, зокрема шляхом надання відповідного контррозрахунку або доказів відсутності заборгованості чи її наявності в меншому розмірі.
За такого, встановлена судом заборгованість на підставі ст.ст. 526, 530 ЦК України підлягає стягненню з ОСОБА_2 на користь ТОВ «Коллект Центр».
Також з відповідачки на користь позивача у відповідності до вимог ч. 1 ст. 141 ЦПК України слід стягнути 2 422,40 грн судового збору.
Що стосується вимоги позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 13 000 грн, то в цій частині суд виходить з наступного.
Дійсно, відповідно до вимог ст.ст. 133, 137, 141 ЦПК України суд в залежності від результату розгляду справи зобов'язаний розподілити між сторонами витрати на професійну правничу допомогу.
На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу позивач надав суду копію Договору від 01 липня 2024 року №01-07/2024, укладеного між ТОВ «Коллект Центр» та Адвокатським об'єднанням «Лігал Ассістанс», про надання правової допомоги, з додатком у вигляді узгоджених тарифів за надані послуги, а також документи, що містять перелік, детальний опис та узгоджену сторонами вартість виконаних робіт, необхідних для надання правничої допомоги, зокрема: надання усної консультації з вивченням документів, вартість послуги - 4 000 грн (виходячи з потраченого часу у 2 год. та вартості послуги у 2 000 грн за 1 год. роботи); складання позовної заяви, вартість послуги - 9 000 грн (виходячи з потраченого часу у 3 год. та вартості послуги у 3 000 грн за 1 год. роботи).
Проте у постановах Верховного Суду від 07 листопада 2019 року у справі № 905/1795/18 та від 08 квітня 2020 року у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції.
Зокрема, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Спірні правовідносини між сторонами виникли з приводу стягнення заборгованості за кредитним договором.
Даний спір є спором незначної складності, судова практика щодо яких є сталою і передбачуваною, справа не передбачає необхідності виконання значного обсягу дій та робіт, необхідних для її підготовки та розгляду.
Водночас є сумнівними з точки зору їх необхідності та розумності адвокатські послуги щодо надання усної консультації у спорі незначної складності тривалістю у 2 год., складання позовної заяви у стандартній справі незначної складності за ставкою за надані послуги у розмірі, що значно перевищує середній розмір аналогічних послуг.
Отже, зважаючи на категорію даної справи, яка є нескладною, враховуючи усталену практику, суд вважає, що визначені позивачем до відшкодування витрати на професійну правничу допомогу є завищеними і не являються співмірними, обґрунтованими і пропорційними об'єму здійсненої роботи та наданої послуги, складності справи, а тому дійшов висновку про необхідність зменшення розміру відшкодування витрат на правничу допомогу до 3 500 грн.
Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 141, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості - задовольнити повністю.
Стягнути з ОСОБА_2 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; ідент. номер НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» (01133, м. Київ, вул. Мечнікова, 3, офіс 306; код ЄДРПОУ 44276926) заборгованість за Угодою про надання кредиту від 30 січня 2020 року №491019351, що утворилася станом на 03 жовтня 2024 року, а саме: заборгованість за кредитом у розмірі 18 850 (вісімнадцять тисяч вісімсот п?ятдесят) гривень 82 копійки; заборгованість за процентами за користування кредитом (за період з 30 січня 2020 року до 09 січня 2023 року) у розмірі 30 088 (тридцять тисяч вісімдесят вісім) гривень 29 копійок, а всього в загальному розмірі 48 939 (сорок вісім тисяч дев?ятсот тридцять дев?ять) гривень 11 копійок, а також 5 922 (п'ять тисяч дев'ятсот двадцять дві) гривні 40 копійок судових витрат.
Рішення може бути оскаржене до Миколаївського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя: О.В. Вуїв