Справа № 944/6633/24
Провадження №1-кп/944/848/25
19.02.2025м.Яворів
Яворівський районний суд Львівської області в складі:
головуючого судді ОСОБА_1
з участю секретаря судового засідання ОСОБА_2
прокурора ОСОБА_3
обвинуваченої ОСОБА_4
захисника ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Яворів кримінальне провадження, відомості щодо якого внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12024141350000700 від 25.09.2024 про обвинувачення
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м.Львова, українки, громадянки України, яка зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , з вищою освітою, неодруженої, яка не працює, має на утриманні малолітню дитину, раніше не судимої,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України,
24 вересня 2024 року, близько 17:00 год., ОСОБА_4 керуючи автомобілем марки «Lexus NX 300» реєстраційний номер НОМЕР_1 та рухаючись ним по ділянці автодороги М-10 «Львів-Краківець» у напрямку МПП «Краківець- Корчова» неподалік АЗС «ОККО №17» за адресою: Львівська область, Яворівський район, с. Краковець, вул. Вербицького, 68, порушила чинні вимоги ПДР, затверджені постановою Кабінету Міністрів України №1306 від 10.10.2001 з подальшими змінами та доповненнями, а саме: р. 1 п. 1.5, р. 2 п. 2.3(б, д), р. 10, п. 10.1, які виразилися в тому, що водій, будучи не уважним, не стежила за дорожньою обстановкою, відповідно не реагувала на її зміну, своїми діями створила загрозу безпеці дорожнього руху, після зупинки керованого нею транспортного засобу в колоні (черзі) автомобілів, що рухались у напрямку міжнародного пункту перетину, не переконавшись у безпечності та відсутності перешкод чи небезпеки іншим учасникам руху, розпочала рух керованого нею автомобіля без завад технічного характеру, здійснила наїзд на пішохода ОСОБА_6 , який в цей час перебував позаду свого автомобіля марки «Citroen Jumper», реєстраційний номер НОМЕР_2 , що знаходився в нерухомому стані в колоні автомобілів, внаслідок чого пішохід ОСОБА_6 отримав тілесні ушкодження, а саме: відкриті переломи тіл обох кісток правої гомілки, рана в ділянці правої гомілки, відкритий переломо-вивих лівого гомілково-столового суглоба, рана в ділянці лівого гомілково-столового суглоба, що відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, як небезпечні для життя в момент заподіяння.
Таким чином, ОСОБА_4 обвинувачується у порушенні правил безпеки дорожнього руху, будучи особою, яка керує транспортним засобом, що заподіяло потерпілому тяжке тілесне ушкодження, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.
Допитана в судовому засіданні обвинувачена ОСОБА_4 свою вину у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, визнала повністю та підтвердила обставини, які викладені в обвинувальному акті. У вчиненому щиро розкаялася та просила суворо не карати. Зазначила, що просила вибаченння в потерпілого, матеріальну та моральну шкоду відшкодувала повністю.
Обвинувачена, її захисник та прокурор в судовому засіданні не заперечували фактичних обставин кримінального провадження і не заперечили проти визнання недоцільним дослідження доказів щодо фактичних обставин кримінального провадження, які ніким не оспорюються.
При цьому, судом встановлено, що всі учасники судового провадження правильно розуміють зміст фактичних обставин кримінального провадження і немає сумнівів у добровільності їхніх позицій.
У зв'язку з викладеним, на підставі ч. 3 ст. 349 КПК України, за згодою учасників судового провадження, суд визнав недоцільним дослідження доказів щодо фактичних обставин кримінального провадження, які ніким не оспорюються.
Також, з врахуванням викладеного, суд обмежив дослідження доказів допитом обвинуваченої, дослідженням матеріалів кримінального провадження, які характеризують її особу.
Крім того, учасникам судового провадження роз'яснено, що в такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржувати ці обставини в апеляційному порядку.
Враховуючи викладене вище, суд дійшов висновку, що винуватість ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення доведена, її дії органом досудового розслідування правильно кваліфіковано за ч.2 ст.286 КК України, так як вона, будучи особою, яка керує транспортним засобом, порушила правила безпеки дорожнього руху, що заподіяло потерпілому тяжке тілесне ушкодження.
При обранні виду покарання обвинуваченій ОСОБА_4 суд виходить з принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, відповідно до ст. 65 КК України, бере до уваги ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, враховує наслідки та обставини вчиненого нею злочину.
Вирішуючи питання про вид та міру покарання, суд виходить із загальних засад призначення покарання - ст. 65 КК України та враховує характер і ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке згідно ст. 12 КК України відноситься до категорії тяжких злочинів, а також враховує дані про особу обвинуваченої, яка раніше не судима, на обліку у лікаря психіатра та нарколога не перебуває, не працює, вік обвинуваченої та те, що обвинувачена має на утриманні малолітню дитину.
Також суд враховує обставини, які пом'якшують та обтяжують покарання.
Як обставину, яка пом'якшує покарання, відповідно до ст. 66 КК України, суд визнає є щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, добровільне відшкодування завданого збитку.
Як обставину, яка обтяжує покарання, відповідно до ст. 67 КК України, судом не встановлено.
За змістом статей 50, 65 КК України, особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання необхідне й достатнє для виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень. Це покарання має відповідати принципам законності, обґрунтованості, справедливості, співмірності та індивідуалізації, що є системою найбільш істотних правил і критеріїв, які визначають порядок та межі діяльності суду під час обрання покарання. Суд повинен ураховувати ступінь тяжкості кримінального правопорушення, конкретні обставини його скоєння, форму вини, наслідки цього діяння, дані про особу, обставини, що впливають на покарання, ставлення особи до своїх дій, інші особливості справи, які мають значення для забезпечення відповідності покарання характеру та тяжкості кримінального правопорушення.
Покарання завжди призначається як відповідний захід примусу держави за вчинене кримінальне правопорушення, виконує виправну функцію і водночас запобігає вчиненню нових кримінальних правопорушень як самим засудженим, так і іншими особами.
Зокрема, індивідуалізація покарання ґрунтується на прогностичній діяльності суду. Оптимальним орієнтиром такої діяльності є визначення покарання в тому обсязі, який був би достатнім для досягнення найближчої мети покарання виправлення засудженого.
Враховуючи викладене вище, суд вважає, що відповідно до ст. 50 КК України необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченої, здійснення виховного впливу та попередження вчинення ОСОБА_4 нових кримінальних правопорушень, є призначення їй покарання у виді позбавлення волі в межах санкції ч.2 ст.268 КК України.
Відповідно до ч.1 ст.75 КК України якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
У кримінальному провадженні № 167/341/16-к у постанові від 24 травня 2018 року, Верховний Суд вказав, що загальні засади призначення покарання (стаття 65 КК) наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує урахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування статті 75 КК, за змістом якої рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо при призначенні покарання певного виду і розміру, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання або призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом застосовуючи ст. 69 КК.
Слід також вказати, що у кримінальних провадженнях №654/763/17 у постанові від 24 жовтня 2018 року, №346/356/18 у постанові від 12 лютого 2019 року, №166/937/16-к у постанові від 26 квітня 2018 року, №125/1133/17 у постанові від 29 січня 2019 року, Верховний Суд прийшов до висновку, що навіть за умови вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, у судів були підстави для застосування правових приписів ст.75 КК України та звільнення обвинувачених від відбування покарання з випробуванням.
Посткримінальна поведінка обвинуваченої є виключно позитивною. Після вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_4 щиро розкаялася, активно сприяла розкриттю злочину, відшкодувала витрати на лікування ОСОБА_6 , потерпілий претензій матеріального характеру до обвинуваченої не має, про що свідчить його заява в матеріалах справи.
Суд також враховує і позицію сторони обвинувачення, який просить застосувати правові приписи ст.75 КК України.
Крім цього, беручи до уваги ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу обвинуваченої, яка є особою молодого віку, офіційно не працює, має на утриманні одну неповнолітню дитину, наявність обставин, що пом'якшують та відсутність обставин, що обтяжують покарання, ставлення обвинуваченого до вчиненого, думку потерпілого, який претензій до останньої матеріального характеру не має, позитивні характеристики, суд вважає за можливе застосувати до ОСОБА_4 положення ст.75 КК України і звільнити її від відбування покарання з випробуванням, оскільки, на думку суду, її виправлення можливе без реального відбування покарання, встановивши при цьому іспитовий строк та поклавши на неї обов'язки, передбаченіст.76 КК України.
Таким чином, з урахуванням наведеного, суд вважає, що саме таке покарання буде необхідним та достатнім для виправлення та запобігання вчиненню обвинуваченою нових кримінальних правопорушень у майбутньому.
Згідно до п.п. 20, 21 Постанови Пленуму Верховного суду України №14 від 23 грудня 2005 р. «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», при призначенні покарання за ст. 286 КК України суди мають ураховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, вину інших причетних до нього осіб (пішоходів, водіїв, працівників, відповідальних за технічний стан і правильну експлуатацію транспортних засобів, тощо), а також обставини, які пом'якшують і обтяжують покарання, та особу винного. У кожному випадку призначення покарання за частинами 1, 2 ст.286 КК України необхідно обговорювати питання про доцільність застосування до винного додаткового покарання - позбавлення права керувати транспортними засобами або обіймати посади, пов'язані з відповідальністю за технічний стан чи експлуатацію транспортних засобів, відповідно.
При вирішенні питання про призначення додаткового покарання обвинуваченій ОСОБА_4 у виді позбавлення права керувати транспортним засобом, суд враховує думку прокурора, обвинуваченої ОСОБА_4 та її захисника ОСОБА_5 , які просили суд не позбавляти її такого права, оскільки керування транспортним засобом є необхідним для неї, оскільки остання має на утриманні малолітню дитину та використовує автомобіль для забезпечення базових потреб дитини, суд приходить до висновку про доцільність застосування до винної додаткового покарання - позбавлення права керувати транспортними засобами, з наступних підстав.
Відповідно до абз 4 ч.1 ст. 55 КК України позбавлення права керувати транспортними засобами як додаткове покарання призначається на строк до десяти років.
Так, з аналізу характеру та обсягу допущених порушень Правил дорожнього руху вбачається, що ОСОБА_4 була не уважною, не стежила за дорожньою обстановкою, відповідно не реагувала на її зміну, своїми діями створила загрозу безпеці дорожнього руху після зупинки керованого нею транспортного засобу в колоні (черзі) автомобілів, що рухались у напрямку міжнародного пункту перетину, не переконавшись у безпечності та відсутності перешкод чи небезпеки іншим учасникам руху, розпочала рух керованого нею автомобіля без завад технічного характеру, здійснила наїзд на пішохода.
Одночасно в судовому засіданні встановлено, що обвинувачена є особою молодого віку та офіційно не працює, а відтак, відсутні підстави вважати, що автомобіль є джерелом доходу обвинуваченої. Тобто, діяльність обвинуваченої, не пов'язана з керуванням транспортним засобом, для неї та її сім'ї не є єдиним джерелом доходу.
А відтак, враховуючи обставини кримінального правопорушення, той факт, що необережними діями обвинуваченої спричинено потерпілому тяжкі тілесні ушкодження, які небезпечні для життя в момент заподіяння, зважаючи на особу обвинуваченої, її поведінку після вчинення злочину, той факт, що діяльність обвинуваченої, не пов'язана з керуванням транспортним засобом, для неї та її сім'ї не є єдиним джерелом доходу, суд приходить до висновку про необхідність застосування до обвинуваченої додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами.
Таке покарання відповідатиме загальним засадам призначення покарання, передбаченим ст. 65 КК України, за своїм видом і розміром буде справедливим, необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_4 , а також запобігання вчиненню нею нових злочинів.
Ухвалою слідчого судді Яворівського районного суду Львівської області від 21.11.2024 до ОСОБА_4 обрано запобіжний захід у виді особистого зобов'язання на строк 2 місяці до 19.01.2025, такий судом не продовжувався.
Цивільний позов у справі не заявлено.
Процесуальні витрати в кримінальному провадженні слід вирішити в порядку ст.124 КПК України.
Долю речових доказів слід вирішити в порядку ст. 100 КПК України.
Питання про скасування арешту майна слід вирішити в порядку ст. 174 КПК України.
Керуючись ст.ст. 349, 368-371, 373- 374 КПК України, суд,
ОСОБА_4 визнати винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, та призначити їй покарання у вигляді 3 (трьох) років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 1 (один) рік.
На підставі ст.75 КК України, звільнити ОСОБА_4 від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим терміном 1 (один) рік.
На підставі ст.76 КК України, зобов'язати ОСОБА_4 протягом іспитового строку періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи.
Арешт, накладений згідно ухвали слідчого судді Яворівського районного суду Львівської області від 27.09.2024 на автомобіль марки «Lexus NX 300», реєстраційний номер НОМЕР_1 , власником якого згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 є ОСОБА_4 , жителька АДРЕСА_1 , скасувати.
Арешт, накладений згідно ухвали слідчого судді Яворівського районного суду Львівської області від 27.09.2024 на автомобіль марки «Citroen Jumper» реєстраційний номер НОМЕР_2 , власником якого згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_4 є ОСОБА_7 , житель АДРЕСА_2 , скасувати.
Речові докази:
автомобіль марки «Lexus NX 300», реєстраційний номер НОМЕР_1 , повернути власнику ОСОБА_4 ,
автомобіль марки «Citroen Jumper», реєстраційний номер НОМЕР_2 , повернути власнику ОСОБА_7 , жителю АДРЕСА_2 ,
цифровий носій інформації формату «DVD-R» на якому зафіскований механізм розвитку ДТП, яка мала місце 24.09.2024 - зберігати при матеріалах кримінального провадження.
Стягнути з ОСОБА_4 в користь держави витрати за проведення судових експертиз в загальному розмірі 19897 (дев'ятнадцять тисяч вісімсот дев'яносто сім) гривень 50 коп., а саме: 3 979,50 грн. - за проведення судової інженерно - транспортної експертизи № СЕ-19/114-24/23413-ІТ від 09.10.2024; 7 959,00 грн. - за проведення судової інженерно-транспортної експертизи № СЕ-19/114-24/23431-IT від 09.10.2024; 7 959,00 грн. - за проведення судової інженерно - транспортної експертизи №КСЕ-19/114-24/24101 від 23.10.2024.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо він не скасований, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Вирок може бути оскаржено в апеляційному порядку з урахуванням особливостей, передбачених ст. 394 КПК України до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з моменту його проголошення.
Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченій, потерпілому та прокурору.
Суддя ОСОБА_1