Справа №127/41332/24
Провадження №1-кп/127/1166/24
19 лютого 2025 року м. Вінниця
Вінницький міський суд Вінницької області в складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
сторони обвинувачення: прокурора ОСОБА_3 ,
сторони захисту: адвокатів ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
обвинувачених ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,
розглянувши у підготовчому в судовому засіданні в залі суду № 12 кримінальне провадження, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 27.09.2024 за № 12024020040000704, за обвинуваченням:
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Черняхів Житомирської області, громадянина України, з середньою освітою, військовослужбовця контрактної служби, неодруженого, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого:
02.03.2023 Черняхівським районним судом Житомирської області за частиною четвертою статті 185 Кримінального кодексу України до покарання у виді 5 років позбавлення волі, на підставі статті 75 Кримінального кодексу України звільнений від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки. Ухвалою Черняхівського районного суду Житомирської області від 21.12.2023 іспитовий строк скасований та ОСОБА_6 направлений для відбування покарання у виді 5 років позбавлення волі. 24.05.2024 звільнений на підставі ухвали Богунського районного суду м. Житомира від 24.05.2024 умовно-достроково для проходження військової служби з невідбутою частиною покарання 4 роки 9 місяців 16 днів,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 289 Кримінального кодексу України,
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця міста Авдіївка Донецької області, громадянина України, з середньою освітою, військовослужбовця контрактної служби, неодруженого, проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше судимого:
24.12.2012 Авдіївським міським судом Донецької області за частиною другою статті 185 Кримінального кодексу України до покарання у виді 2 років позбавлення волі, на підставі статей 75, 104 Кримінального кодексу України звільнений від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки,
01.04.2014 Ясинуватським міськрайонним судом Донецької області за частиною другою та третьою статті 185, частиною другою статті 186 Кримінального кодексу України до покарання у виді 5 років позбавлення волі,
24.12.2020 Селидівським міським судом Донецької області за частиною другою статті 186, частиною першою статті 357 Кримінального кодексу України до покарання у виді 4 років позбавлення волі. 12.06.2024 звільнений на підставі ухвали Богунського районного суду м. Житомира від 12.06.2024 умовно-достроково для проходження військової служби з невідбутою частиною покарання 3 місяці 15 днів,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 289 Кримінального кодексу України
ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , будучи умовно-достроково звільнені, протягом невідбутих частин покарань, вчинили нове кримінальне правопорушення за таких обставин.
26.09.2024 близько 23:28 год. ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , проходячи біля проїжджої частини дороги, яка веде до двору будинку № 26 по вул. Стрілецькій у м. Вінниці, помітили припакований автомобіль марки «Ваз 21099», д.н. НОМЕР_1 , номер шасі НОМЕР_2 , який належить ОСОБА_8 , оглянули його та відійшли від автомобіля.
Далі у ОСОБА_7 та ОСОБА_6 виник спільний злочинний умисел спрямований на незаконне заволодіння вказаним транспортним засобом, для чого вони вступили між собою у попередню злочинну змову.
Реалізуючи змову, ОСОБА_7 та ОСОБА_6 , діючи спільно, опираючись на дії один одного, почали виконувати узгоджений злочинний план. 26.09.2024 близько 23:55 год. останні повернулись до місцезнаходження зазначеного автомобіля, а саме до дороги, яка веде у двір будинку № 26 по вул. Стрілецькій у м. Вінниці.
Після цього, реалізуючи спільний злочинний план, спрямований на незаконне заволодіння транспортним засобом, ОСОБА_7 , перебуваючи неподалік від ОСОБА_6 та автомобіля, діючи із прямим умислом, усвідомлюючи суспільну небезпечність свого діяння, його наслідків, та бажаючи їх настання, переслідуючи корисливий мотив та спільну ціль, розпочав спостерігати за тим, щоб ніхто не помітив злочинні дії ОСОБА_6 , який у цей час, діючи із тими ж метою, мотивом та ціллю, за допомогою сили відчинив задні двері зазначеного автомобіля, потрапивши до салону автомобіля із середини відчинив водійські двері.
У подальшому, ОСОБА_6 , сівши за кермо на водійське сидіння автомобіля, шляхом розукомплектування підрульової панелі замкнув дроти запалення, привівши у дію двигун внутрішнього згоряння, та 27.09.2024 близько 00:22 год. почав рух автомобілем, поїхав у бік головної дороги з двору по вул. Стрілецька в м. Вінниці в сторону місцезнаходження ОСОБА_7 . Проїхавши близько 50 метрів після початку руху автомобіля, з метою виконання спільного злочинного умислу та доведення вчинення злочину до кінця, ОСОБА_6 зупинився щоб ОСОБА_7 також сів у автомобіль. В свою чергу ОСОБА_7 , реалізуючи заздалегідь узгоджений план спільних дій, сів до салону автомобіля та вони вдвох залишили місце вчинення злочину, заволодівши автомобілем марки «ВАЗ 21099», д.н. НОМЕР_1 , завдавши таким чином своїми незаконними діями ОСОБА_8 матеріальної шкоди у розмірі 88581,64 грн.
Дії ОСОБА_6 та ОСОБА_7 за наведеним фактом кваліфіковані за частиною другою статті 289 Кримінального кодексу України (далі - КК), за ознаками незаконного заволодіння транспортним засобом, вчиненого за попередньою змовою групою осіб.
Прокурор у судовому засіданні заявив клопотання про затвердження угод про визнання винуватості, укладених з обвинуваченими.
Згідно з наданими суду угодами ОСОБА_6 та ОСОБА_7 беззастережно та у повному обсязі визнають свою винуватість у вчиненні інкримінованого їм кримінального правопорушення, в обсязі згідно з обвинувальним актом.
При цьому сторони погоджуються на призначення ОСОБА_6 покарання у виді 5 років позбавлення волі без конфіскації майна. На підставі положень статті 71 КК шляхом часткового приєднання невідбутої частини покарання за вироком Черняхівського районного суду Житомирської області від 21.12.2023 остаточно призначити ОСОБА_6 покарання у виді 5 років 6 місяців позбавлення волі.
Натомість ОСОБА_9 узгоджено покарання у виді 2 років позбавлення волі. На підставі положень статті 71 КК шляхом повного приєднання невідбутої частини покарання за вироком Селидівського міського суду Донецької області від 24.12.2020 остаточно призначити ОСОБА_9 покарання у виді 2 років 3 місяців 15 днів позбавлення волі.
Обвинувачений ОСОБА_6 в судовому засіданні винуватість у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення визнав та просив суд затвердити угоду про визнання винуватості, призначивши визначене в ній покарання. При цьому зазначив, що угоду уклав добровільно, наслідки її затвердження та наслідки умисного невиконання затвердженої угоди йому зрозумілі.
Будучи допитаним щодо обставин вчинення інкримінованого діяння ОСОБА_6 суду пояснив, що вчинив його за обставин, викладених в обвинувальному акті. Зокрема, повідомив суду, що він спільно з ОСОБА_9 заволодів автомобілем, який належить потерпілому. Він проник до машини через задні двері, шляхом розукомплектування підрульової панелі замкнув дроти запалення, привів у дію двигун внутрішнього згоряння. ОСОБА_9 в цей час на відстані слідкував, щоб їх не помітили сторонні особи. Він почав рух, забрав по дорозі ОСОБА_9 та вони разом поїхали в лікарню. Машину вони залишили у дворах неподалік лікарні, а на наступний день знову повернулись до неї, де їх і затримали.
Про вчинене він щиро шкодує, завдані потерпілому збитки відшкодував.
Обвинувачений ОСОБА_7 в судовому засіданні винуватість у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення визнав та просив затвердити угоду про визнання винуватості, призначивши визначене в ній покарання. При цьому зазначив, що угоду уклав добровільно, наслідки її затвердження та наслідки умисного невиконання затвердженої угоди йому зрозумілі.
Будучи допитаним щодо обставин вчинення інкримінованого діяння ОСОБА_7 суду пояснив, що вчинив його за обставин, викладених в обвинувальному акті. При цьому повідомив суду, що у них з ОСОБА_6 з'явилась спільна ідея заволодіти чужою автівкою. ОСОБА_7 проник до машини та завів її, а він слідкував, щоб їх ніхто не помітив.
Про вчинене він шкодує, щиро розкаюється.
Захисники обвинувачених - адвокати ОСОБА_4 та ОСОБА_5 - підтримали подані угоди та просив їх затвердити.
Заслухавши думку учасників судового процесу, дослідивши матеріали кримінального провадження та угоду про визнання винуватості, суд дійшов до такого висновку.
Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 314 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) у підготовчому судовому засіданні суд має право, зокрема затвердити угоду або відмовити в затвердженні угоди та повернути кримінальне провадження прокурору для продовження досудового розслідування в порядку, передбаченому статтями 468-475 цього Кодексу.
Порядок здійснення кримінального провадження на підставі угод регламентований статтями 486-475 глави 35 КПК.
Зі змісту абзаці п'ятого частини четвертої статті 469 КПК випливає, що угода про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена щодо кримінальних проступків, злочинів, внаслідок яких шкода завдана лише державним чи суспільним інтересам. Укладення угоди про визнання винуватості у кримінальному провадженні щодо уповноваженої особи юридичної особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, у зв'язку з яким здійснюється провадження щодо юридичної особи, а також у кримінальному провадженні щодо кримінальних правопорушень, внаслідок яких шкода завдана державним чи суспільним інтересам або правам та інтересам окремих осіб, у яких беруть участь потерпілий або потерпілі, не допускається, крім випадків надання всіма потерпілими письмової згоди прокурору на укладення ними угоди.
Потерпілий ОСОБА_8 надав письмову згоду на затвердження угод про визнання винуватості та під час судового засідання, яке відбулось 12.02.2025, особисто повідомив суду, що не заперечує проти затвердження, поданих до суду угод.
Частиною четвертою статті 474 КПК визначено перелік питань, які суд зобов'язаний з'ясувати у обвинуваченого перед ухваленням рішення про затвердження угоди про визнання винуватості.
У ході судового розгляду кримінального провадження відомостей, які б свідчили про те, що обвинувачені не розуміють приписів пунктів 1-4 частини четвертої статті 474 КПК, судом встановлено не було. Крім того, надані суду угоди відповідають вимогам положень статті 472 та частині сьомої статті 474 КПК.
При цьому в судовому засіданні встановлено, що обвинувачені розуміють, положення частини другої статті 473 КПК, відповідно до якої наслідком укладання та затвердження угоди про визнання винуватості для прокурора та обвинувачених є обмеження їх права на оскарження вироку; для обвинувачених - відмова від здійснення прав, передбачених абзацами першим та четвертим пункту 1 частини четвертої статті 474 КПК; обвинувачені також розуміють, що виконання зобов'язання іншою стороною в рамках цієї угоди цілком залежить від дотримання нею Закону і будь-якого положення складеної угоди; у разі невиконання угоди про визнання винуватості відповідно до положень статті 476 КПК прокурор має право упродовж строків давності притягнення до кримінальної відповідальності звернутися до суду з клопотанням про скасування вироку та судового розгляду кримінального провадження в загальним порядку; обвинувачені розуміють, що умисне невиконання угоди про визнання винуватості є підставою для притягнення їх до кримінальної відповідальності за статтею 389-1 КК.
Вирішуючи питання щодо можливості затвердження угод та призначення обвинуваченим покарання, узгодженого сторонами, суд враховує таке.
Верховний Суд (далі - ВС) у постанові від 16.10.2018 (справа № 439/1344/17) звернув увагу, що за загальним правилом, у випадку наявності підстав для звільнення від кримінальної відповідальності, з огляду на те, що інститут угод у кримінальному провадженні, як і інститут призначення покарання у тому числі з урахуванням його особливостей у випадку затвердження угоди (частина п'ята статті 65 КК) жодним чином (як в матеріальному, так і в процесуальному аспектах) не кореспондуються з інститутом звільнення від кримінальної відповідальності, є взаємовиключними та потребують розмежування.
Відповідно до роз'яснень, що містяться у пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України (далі - ВСУ) № 12 від 23.12.2005 «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності», щире розкаяння характеризує суб'єктивне ставлення винної особи до вчиненого злочину, яке виявляється в тому, що вона визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажання виправити ситуацію, що склалася.
Щире каяття - це певний психічний стан винної особи, коли вона засуджує свою поведінку, прагне усунути заподіяну шкоду та приймає рішення більше не вчиняти злочинів, що об'єктивно підтверджується визнанням особою своєї вини, розкриттям всіх відомих їй обставин вчиненого діяння, вчиненням інших дій, спрямованих на сприяння розкриттю злочину, або відшкодування заданих збитків чи усунення заподіяної шкоди.
Основною формою прояву щирого каяття є повне визнання особою своєї вини та правдива розповідь про всі відомі їй обставини вчиненого злочину. Якщо особа приховує суттєві обставини вчиненого злочину, що значно ускладнює його розкриття, визнає свою вину лише частково для того, щоб уникнути справедливого покарання, її каяття не можна визнати щирим, справжнім.
Отже, щире каяття повинно ґрунтуватися на належній критичній оцінці особою своєї протиправної поведінки, її осуді, бажанні виправити ситуацію, яка склалась, та нести кримінальну відповідальність за вчинене, а також зазначена обставина має знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження.
При цьому, суд також враховує, що у постанові від 18.09.2019 (справа № 166/1065/18) ВС зазначив, що розкаяння передбачає, крім визнання факту скоєння злочину, ще й дійсне визнання власної провини, щирий жаль та осуд своєї поведінки.
Аналогічна правова позиція сформована у постанові ВС від 27.11.2019 (справа № 629/847/15-к) та від 20.08.2020 (справа № 750/1503/19).
У постанові від 10.06.2020 (справа № 149/1596/16-к) ВС сформулював висновок, згідно з яким невизнання своєї вини не може свідчити про щире каяття.
Суд також враховує, що у постанові від 10.07.2018 (справа № 148/1211/15-к) ВС звернув увагу на те, що формулювання пункту 1 частини першої статті 66 КК передбачає, що наявність будь-якої з обставин, перелічених в ньому, - тобто, або «з'явлення із зізнанням», або «щирого каяття», або «активного сприяння розкриттю злочину» - означає, що вимогу цього пункту виконано. Таким чином, положення статті 69-1 КК застосовуються, якщо судом установлено будь-яку з обставин, зазначених у пункті 1 частини першої статті 66 КК, та будь-яку з обставин, вказаних у пункті 2 частини першої статті 66 КК.
У постанові від 15.03.2018 (справа № 442/1887/16-к) ВС звернув увагу на те, що застосування частини першої статті 69 КК можливе у випадку, коли пом'якшуючі обставини настільки знижують тяжкість злочину, що призначення винному покарання в межах санкції було б явно несправедливим.
У постанові від 03.02.2021 (справа № 629/2739/18) ВС зазначив, що частина перша статті 69 КК надає повноваження суду у виключних випадках призначити більш м'яке покарання, ніж мінімальне покарання, передбачене законом за відповідний злочин, лише «за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину», тобто якщо певні обставини або сукупність обставин одночасно відповідають двом умовам, визначеним в законі: вони можуть бути визнані такими, що пом'якшують покарання відповідно до частин першої та/або другої статті 66 КК; істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину. Крім того, ці обставини чи сукупність обставин мають знаходитися в причинному зв'язку з цілями та/або мотивами злочину, поведінкою особи під час вчинення злочину та іншими факторами, які безпосередньо впливають на суспільну небезпеку злочину та/або небезпечність винуватої особи.
ВС роз'яснив, що при визначенні поняття та змісту обставин, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, суд має виходити з системного тлумачення статей 66 та 69 КК та тих статей Особливої частини Кодексу, що визначають певні обставини, як ознаки привілейованих складів злочину, що істотно зменшують їх суспільну небезпечність, наслідком чого є зниження ступеню тяжкості вчиненого злочину. Ці обставини в своїй сукупності повинні настільки істотно знижувати ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, що призначення винному навіть мінімального покарання в межах санкції було би явно несправедливим.
Отже, в судовому засіданні встановлено, що обвинувачені ОСОБА_6 та ОСОБА_7 винуватість у вчиненні інкримінованого їм діяння визнали, повідомивши суду, що вчинили його за обставин, викладених в обвинувальному акті. Обвинувачені надали суду чіткі й послідовні показання щодо обставин вчинення інкримінованого їм кримінального правопорушення, які повністю узгоджуються з відомостями, зазначеними в обвинувальному акті, при цьому у вчиненому розкаялись.
Суд також враховує, що згідно з приписами статті 12 КК ОСОБА_6 та ОСОБА_7 обвинувачуються у вчиненні тяжкого злочину, вчиненого під час умовно-дострокового звільнення. Згідно з наданими стороною обвинувачення доказами обвинувачені на обліках у лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не перебувають, є військовослужбовцями.
Згідно з наданими суду угодами ОСОБА_6 та ОСОБА_7 під час досудового розслідування активно сприяли розкриттю кримінального правопорушення та відшкодували завдані потерпілому збитки.
Отже, в судовому засіданні встановлено наявність таких обставин, що пом'якшують покарання обвинувачених: щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення та добровільне відшкодування шкоди.
Застережень, які б перешкоджали затвердженню угод, визначених частиною сьомою статі 474 КПК, у підготовчому судовому засіданні встановлені не були. Узгоджені сторонами угод покарання відповідає загальним засадам кримінального закону щодо призначення кримінального покарання, визначеним у статтях 50 і 65 КК, згідно з якими особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень.
Враховуючи, що угоди відповідають вимогам чинного кримінально-процесуального законодавства, обвинуваченим та їхнім захисникам зрозумілі наслідки затвердження угоди, суд вважає за можливе затвердити угоди про визнання винуватості, укладені між прокурором та обвинуваченими. При цьому суд вважає за доцільне призначити обвинуваченим покарання, вид та міра яких була погоджена сторонами.
Відповідно до пункту 2 частини четвертої статті 374 КПК у резолютивній частині вироку у разі визнання особи винуватою зазначаються також рішення щодо заходів забезпечення кримінального провадження, у тому числі рішення про запобіжний захід до набрання вироком законної сили.
Згідно з пунктом 9 частини другої статті 131 КПК заходами забезпечення кримінального провадження є, зокрема запобіжні заходи.
Зі змісту частини четвертої статті 196 КПК випливає, що слідчий суддя, суд зобов'язаний визначити в ухвалі про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або домашнього арешту дату закінчення її дії у межах строку, передбаченого цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою статті 197 цього Кодексу.
При цьому частиною першою статті 197 КПК регламентовано, що строк дії ухвали слідчого судді, суду про тримання під вартою або продовження строку тримання під вартою не може перевищувати шістдесяти днів. Слід також зауважити, що статтею 199 КПК регламентований порядок продовження строку тримання під вартою. Зокрема, частиною першою статті 199 КПК визначено, що клопотання про продовження строку тримання під вартою має право подати прокурор, слідчий за погодженням з прокурором не пізніше ніж за п'ять днів до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою. А зі змісту частини другої статті 199 КПК виливає, що клопотання про продовження строку тримання під вартою подається до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого здійснюється досудове розслідування, а в кримінальних провадженнях щодо кримінальних правопорушень, віднесених до підсудності Вищого антикорупційного суду, - до Вищого антикорупційного суду.
До обвинувачених під час досудового розслідування був застосований запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Вирішуючи питання щодо застосованого до обвинуваченого запобіжного заходу до набрання вироком законної сили, суд вважає за доцільне також зауважити таке.
У пункті 5 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України (далі - КС) від 23.11.2017 (справа № 1-28/2017) КС зауважив, що продовження судом під час підготовчого судового засідання застосування заходів забезпечення кримінального провадження щодо запобіжних заходів у виді домашнього арешту та тримання під вартою за відсутності клопотань прокурора порушує принцип рівності усіх учасників судового процесу, а також принцип незалежності та безсторонності суду, оскільки суд стає на сторону обвинувачення у визначенні наявності ризиків за статтею 177 КПК, які впливають на необхідність продовження домашнього арешту або тримання під вартою на стадії судового провадження у суді першої інстанції. Коли суддя за відсутності клопотань сторін (прокурора), як зауважив КС, ініціює питання продовження тримання обвинуваченого під вартою або домашнім арештом, він виходить за межі судової функції і фактично стає на сторону обвинувачення, що є порушенням принципів незалежності і безсторонності судової влади.
Хоча зазначені висновки КС висловлені щодо продовження строку застосованого запобіжного заходу під час підготовчого судового засідання, суд вважає зазначені висновки прийнятними і в частині, що стосується доцільності продовження застосованого запобіжного заходу щодо засудженої особи (при постановленні вироку).
Разом з тим, суд вважає за доцільне зауважити, що ЄСПЛ у пункті 31 рішення від 04.06.2015, яке набуло статусу остаточного 04.09.2015 (справа «Руслан Яковенко проти України» /Заява № 5425/11/ (далі - Рішення № 5425/11) зауважив, що починаючи з дати постановлення вироку (навіть якщо лише судом першої інстанції), підсудний перебуває під вартою «після засудження компетентним судом» у розумінні підпункту «а» пункту 1 статті 5 Конвенції [про захист прав людини і основоположних свобод].
У пункті 32 Рішення № 5425/11 ЄСПЛ зауважив, що у такому випадку судовий контроль за позбавленням свободи, що вимагається згідно з пунктом 4 статті 5 Конвенції, вважається вже інкорпорованим у постановлений вирок та призначене покарання. Проте, коли виникають нові питання щодо законності такого тримання під вартою, знову застосовується пункт 4 статті 5 Конвенції (рішення у справі «Стоїчков проти Болгарії» (Stoichkov v. Bulgaria), заява № 9808/02, пп. 64 та 65, від 24.03.2005).
ЄСПЛ у пункті 46 Рішення № 5425/11 звертає увагу на те, що підсудний вважається таким, що перебуває під вартою «після засудження компетентним судом» у розумінні підпункту «а» пункту 1 статті 5 Конвенції, з моменту оголошення вироку судом першої інстанції, навіть якщо він ще не набрав законної сили і його можна оскаржити. У зв'язку з цим Суд доходить висновку, що словосполучення «після засудження» не може тлумачитися як таке, що обмежується вироком, який набрав законної сили, оскільки це виключатиме випадки затримання під час судового засідання осіб, яких за результатами судового розгляду було засуджено і які на такий судовий розгляд з'явилися, ще будучи вільними, незалежно від доступних їм засобів юридичного захисту (рішення у справі «Вемгофф проти Німеччини» (Wemhoff v. Germany), від 27.06.1968, С. 23, п. 9, Series А № 7). Більше того, особа, засуджена судом першої інстанції, яка перебуває під вартою до закінчення строку оскарження вироку, не може вважатися такою, що перебуває під вартою з метою допровадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення за підпунктом «c» пункту 1 статті 5 Конвенції (див., зокрема, рішення у справі «Сольмаз проти Туреччини» (Solmaz v. Turkey), заява № 27561/02, п. 25, від 16.01.2007).
Також у пункті 47 Рішення № 5425/11 ЄСПЛ зауважив, що у своїй практиці Суд неодноразово зазначав, що він бере до уваги значні розбіжності серед держав - учасниць Конвенції стосовно питання про те, чи розпочинається відлік строку відбування покарання особою, засудженою судом першої інстанції, тоді як розгляд апеляційної скарги ще триває. Проте Суд повторно зазначає, що важливі гарантії статті 5 Конвенції не залежать від національного законодавства (рішення у справі «Б. проти Австрії» (В. v. Austria), від 28.03.1990, п. 39, Series А № 175, та вищенаведене рішення у справі «Сольмаз проти Туреччини» (Solmaz v. Turkey), п. 26). Отже, навіть якщо національне законодавство держави-члена передбачає, що вирок набирає законної сили лише після завершення розгляду справи судами усіх інстанцій, попереднє ув'язнення у розумінні положень Конвенції закінчується зі встановленням вини та призначенням покарання судом першої інстанції (рішення у справі «Сольмаз проти Туреччини» (Solmaz v. Turkey), п. 26).
Саме тому суд вважає, що правові підстави для зазначення у вироку суду застережень, передбачених частиною першою статті 197 КПК щодо строку дії судового рішення про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, відсутні. Натомість, суд вважає за доцільне зазначити, що застосований до обвинувачених запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, доцільно залишити без змін до набрання вироком законної сили
Згідно з абзацом третім пункту 2 частини четвертої статті 374 КПК у резолютивній частині вироку зазначаються у разі визнання особи винуватою, зокрема початок строку відбування покарання.
Частиною першою статті 1 Закону України «Про попереднє ув'язнення» (далі - Закон № 3352-XII) визначено, що попереднє ув'язнення є запобіжним заходом, який у випадках, передбачених КПК, застосовується щодо підозрюваного, обвинуваченого (підсудного) та засудженого, вирок щодо якого не набрав законної сили.
З огляду на викладене, суд вважає, що строк відбування призначеного обвинуваченим покарання слід рахувати з дня набрання вироком законної сили, а відповідно до частини п'ятої статті 72 КК строк їхнього перебування під вартою (попереднє ув'язнення) слід зарахувати до строку призначеного покарання.
Питання щодо речових доказів підлягає вирішенню відповідно до положень статті 100 КПК. Разом з тим, згідно з наданою суду копіями ухвал слідчих суддів Вінницького міського суду Вінницької області від 01.10.2024 та 07.10.2024 на речові докази під час досудового розслідування був накладений арешт, який доцільно скасувати.
Відповідно до пункту 13 частини першої статті 368 КПК, ухвалюючи вирок, суд повинен вирішити питання, на кого мають бути покладені процесуальні витрати та в якому розмірі.
Частиною третьою статті 368 КПК визначено, що, якщо обвинувачуються декілька осіб, суд вирішує питання, зазначені в цій статті, окремо щодо кожного з обвинувачених.
Згідно з положеннями частини другої статті 124 КПК у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта.
При цьому суд враховує роз'яснення, надані у пункті 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 07.07.1995 «Про відшкодування витрат на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від злочину, та судових витрат», відповідно до яких у разі вчинення злочину групою осіб витрати стягуються відповідно до частини другої статті 93 КПК з кожного засудженого окремо з урахуванням ступеня їх вини та майнового стану.
Аналогічний висновок міститься у постанові ВС від 01.10.2019 у справі № 555/551/17.
З огляду на викладене, суд вважає за доцільне процесуальні витрати відповідно до частини другої статті 124 КПК покласти на обвинувачених у рівних частинах.
Керуючись статтями 314, 369-371, 373-374, 475 КПК, суд
Затвердити угоду про визнання винуватості, укладену 11.02.2025 між прокурором Вінницької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону ОСОБА_10 з однієї сторони та обвинуваченим ОСОБА_6 (в присутності захисника - адвоката ОСОБА_4 ) - з іншої у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого частиною другою статті 289 Кримінального кодексу України, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 27.09.2024 за № 12024020040000704.
Затвердити угоду про визнання винуватості, укладену 11.02.2025 між прокурором Вінницької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону ОСОБА_10 з однієї сторони та обвинуваченим ОСОБА_7 (в присутності захисника - адвоката ОСОБА_5 ) - з іншої у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого частиною другою статті 289 Кримінального кодексу України, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 27.09.2024 за № 12024020040000704.
Визнати ОСОБА_6 винним у вчиненні у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 289 Кримінального кодексу України, та призначити покарання у виді 5 (п'яти) років позбавлення волі.
Відповідно до частини першої статті 71 Кримінального кодексу України шляхом часткового приєднання до призначеного покарання невідбутої частини покарання за вироком Черняхівського районного суду Житомирської області від 02.03.2023 та ухвалою Черняхівського районного суду Житомирської області від 21.12.2023 призначити ОСОБА_6 остаточне покарання у виді 5 (п'яти) років 6 (шести) місяців позбавлення волі.
Строк відбування покарання рахувати з дня набрання вироком законної сили.
Відповідно до частини п'ятої статті 72 Кримінального кодексу України зарахувати до строку призначеного ОСОБА_6 покарання строк його перебування під вартою з 28.09.2024 по день набрання вироком законної сили з розрахунку 1 (один) день попереднього ув'язнення за 1 (один) день позбавлення волі.
Запобіжний захід, застосований до ОСОБА_6 , у вигляді тримання під вартою - залишити без змін до набрання вироком законної сили.
Визнати ОСОБА_7 винним у вчиненні у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 289 Кримінального кодексу України, та призначити покарання з урахуванням приписів частини першої статті 69 Кримінального кодексу України у виді 2 (двох) років позбавлення волі.
Відповідно до частини першої статті 71 Кримінального кодексу України шляхом повного приєднання до призначеного покарання невідбутої частини покарання за вироком Селидівського міського суду Донецької області від 24.12.2020 призначити ОСОБА_7 остаточне покарання у виді 2 (двох) років 3 (трьох) місяців 15 (п'ятнадцяти) днів позбавлення волі.
Строк відбування покарання рахувати з дня набрання вироком законної сили.
Відповідно до частини п'ятої статті 72 Кримінального кодексу України зарахувати до строку призначеного ОСОБА_7 покарання строк його перебування під вартою з 28.09.2024 по день набрання вироком законної сили з розрахунку 1 (один) день попереднього ув'язнення за 1 (один) день позбавлення волі.
Запобіжний захід, застосований до ОСОБА_7 , у вигляді тримання під вартою - залишити без змін до набрання вироком законної сили.
Речові докази:
-мобільний телефон марки «Poco», який поміщений до спецпакету НПУ WAR 1965171 та переданий на зберігання до камери речових доказів Відділу поліції № 2 Вінницького районного управління поліції ГУНП у Вінницькій області, - повернути ОСОБА_6 ;
-мобільний телефон марки «Infix», який поміщений до спецпакету НПУ WAR 1965143 та переданий на зберігання до камери речових доказів Відділу поліції № 2 Вінницького районного управління поліції ГУНП у Вінницькій області, - повернути ОСОБА_7 ;
-фото сліду протектора шини викраденого автомобілю, який поміщений до спецпакету НПУ PSP 3329585, два змиви слідів РБК, які поміщені до паперових конвертів НПУ, один слід руки з поверхні водійських дверцят та три сліди рук з поверхні передніх пасажирських дверцят, які поміщені до спецпакету НПУ WAR 1963892, змиви з поверхні внутрішньої водійської ручки дверей, змив з поверхні передньої правої внутрішньої ручки дверей, змив з поверхні перемикача коробки передач, змив з поверхні керма, слід одорологічного походження з поверхні керма, слід одорологічного походження з перемикача коробки передач, які передані на зберігання до камери речових доказів Відділу поліції № 2 Вінницького районного управління поліції ГУНП у Вінницькій області, - знищити;
-автомобіль марки «ВАЗ» моделі «21099» червоного кольору, д.н. НОМЕР_1 , номер шасі НОМЕР_2 , який поміщений на спеціальний майданчик за адресою: м. Вінниця, вул. Генерала Арабея 17, - повернути власнику або іншій уповноваженій особі;
-номерні знаки НОМЕР_1 , пластикову накладку темного кольору підрулевого колеса, нижню частину чохла водійського сидіння, яка поміщена до спецпакету НПУ СУ PSP 3113893, нижню частину чохла переднього правого пасажирського сидіння, яка поміщена до спецпакету НПУ СУ PSP 31138944, які передані до камери речових доказів Відділу поліції № 2 Вінницького районного управління поліції ГУНП у Вінницькій області, - повернути власнику або іншій уповноваженій особі.
Арешт, накладений на речові докази на підставі ухвал слідчих суддів Вінницького міського суду Вінницької області від 01.10.2024 та 07.10.2024, - скасувати.
Стягнути з ОСОБА_7 та ОСОБА_6 в рівних частинах на користь держави 4264 (чотири тисячі двісті шістдесят чотири) гривень 99 (дев'яносто дев'ять) копійок витрат на залучення експерта.
Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку до Вінницького апеляційного суду шляхом подачі апеляції через Вінницький міський суд Вінницької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення з підстав, передбачених частиною четвертою статті 394 Кримінального процесуального кодексу України.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Обвинуваченому та прокурору копія вироку вручається негайно після його проголошення.
Суддя: