12 лютого 2025 рокуЛьвівСправа № 380/4337/24 пров. № А/857/29902/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді: Запотічного І.І.,
суддів: Глушка І.В., Довгої О.І.,
при секретарі судового засідання: Пославському Д.Б.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційні скарги ОСОБА_1 та Львівської обласної прокуратури на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2024 року (суддя Сидор Н.Т., ухвалене в м. Львові о 11:45, повний текст складено 14.10.2024) у справі № 380/4337/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Львівської обласної прокуратури про стягнення заробітньої плати,-
ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Львівської обласної прокуратури, та, з урахуванням уточнення вимог, просив: стягнути з відповідача на користь позивача невиплачені складові заробітної плати у сумі 280 106,01 грн; стягнути з відповідача на користь позивача вихідну допомогу у зв'язку зі звільненням в сумі 76 752,06 грн; стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку у сумі 327 940,62 грн.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2024 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Львівської обласної прокуратури щодо невиплати ОСОБА_1 заробітної плати за період з 09.10.2023 по 17.11.2023 з розрахунку посадового окладу керівника підрозділу обласної прокуратури відповідно до п. 9 ч. 5 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VII та надбавки за вислугу років. Зобов'язано Львівську обласну прокуратуру здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 заробітної плати за період з 09.10.2023 по 17.11.2023 з розрахунку посадового окладу керівника підрозділу обласної прокуратури відповідно до п. 9 ч. 5 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VII та надбавки за вислугу років, з урахуванням раніше виплачених сум. Визнано протиправною бездіяльність Львівської обласної прокуратури щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні відпустки з розрахунку посадового окладу керівника підрозділу обласної прокуратури відповідно до п. 9 ч. 5 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VII та надбавки за вислугу років. Зобов'язано Львівську обласну прокуратуру здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні відпустки з розрахунку посадового окладу керівника підрозділу обласної прокуратури відповідно до п. 9 ч. 5 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VII та надбавки за вислугу років, з урахуванням раніше виплачених сум. Визнати протиправною бездіяльність Львівської обласної прокуратури щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 вихідної допомоги у розмірі не менше середнього заробітку при звільненні. Зобов'язано Львівську обласну прокуратуру нарахувати та виплатити ОСОБА_1 вихідну допомоги у розмірі не менше середнього заробітку при звільненні. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись із вказаним рішенням, його оскаржили позивач- ОСОБА_1 і відповідач- Львівська обласна прокуратура, подавши свої апеляційні скарги.
Позивач у своїй апеляційній скарзі вважає, що рішення суду першої інстанції є необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального і процесуального права, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, просить рішення Львівського окружного адміністративного суду від 03.10.2024 року в частині задоволених позовних вимог змінити, застосувавши такий спосіб захисту: стягнути з Львівської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 невиплачені складові заробітної плати у сумі 280 106,01 гривень; стягнути з Львівської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу у зв'язку із звільненням в сумі 76752,06 гривень. В частині відмови у задоволенні позовних вимог рішення Львівського окружного суду від 03.10.2024 року скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задоволити, стягнути з Львівської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку в сумі 327940,62 гривень.
В обгрунтування вимог своєї апеляційної скарги позивач зокрема, зазначає, що позивачем на підставі зібраних у справі доказів, було проведено детальний та обґрунтований розрахунок конкретних сум, які протиправно не були виплачені при звільненні. Причому, щодо правильності самих розрахунків відповідачем не було висловлено жодних заперечень. Вважає, що позиція щодо відсутності повноважень стягнути конкретні суми невиплаченої заробітної плати суперечить чинному законодавству про оплату праці та сталій судовій практиці. Тому, вважає, що оскаржуване судове рішення в частині задоволених позовних вимог слід змінити та застосувати спосіб захисту, про який просив позивач, а саме стягнути з відповідача розраховані суми невиплачених при звільненні складових заробітної плати. Також зазначає, що судом першої інстанції відмовлено у задоволенні вимоги ОСОБА_1 про стягнення на його користь з відповідача середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні. При цьому, зазначає, що суд встановив, що відповідачем не проведено своєчасного розрахунку при звільненні, та підтвердив право позивача на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку. Водночас, зазначає, що суд першої інстанції вважав, що він позбавлений можливості розрахувати розмір такої компенсації та вказав, що наведена позивачем сума середньоденної заробітної плати (3488,73 грн) не підтверджується жодними доказами. Однак зазначає, що розмір середнього заробітку був обґрунтовано розрахований самим позивачем із посиланням на докази, які містяться в матеріалах справи. Тому вважає, що вимога про стягнення середнього заробітку за час несвоєчасного розрахунку при звільненні не була передчасною та підлягала до задоволення.
Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу позивача просить таку залишити без задоволення.
Відповідач у своїй апеляційній скарзі вважає, що рішення суду першої інстанції є необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального і процесуального права, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, просить рішення Львівського окружного адміністративного суду від 03.10.2024 у справі № 380/4337/24 скасувати та прийняте нове, яким у позові відмовити повністю.
В обгрунтування вимог своєї апеляційної скарги, зокрема зазначає, щодо визнання протиправною бездіяльності Львівської обласної прокуратури щодо невиплати ОСОБА_1 заробітної плати за період з 09.10.2023 по 17.11.2023 з розрахунку посадового окладу керівника підрозділу обласної прокуратури відповідно до п. 9 ч. 5 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VII та надбавки за вислугу років та зобов'язання Львівської обласної прокуратури здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 заробітної плати за період з 09.10.2023 по 17.11.2023 з розрахунку посадового окладу керівника підрозділу обласної прокуратури відповідно до п. 9 ч. 5 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VII та надбавки за вислугу років, з урахуванням раніше виплачених сум, повідомляю, що Рішенням Конституційного Суду України від 13.09.2023 у справі № 8-р(ІІ)/2023 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) друге речення абз. 3 п. 3 розд. II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX, яке передбачало, що на зазначений період оплата працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до Постанови № 505. Вказана норма втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України Рішення № 8-р(ІІ)/2023, тобто з 13.09.2023. Зазначає, що враховуючи, що Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 02.06.2016 № 1401-VIII з Конституції України виключено розділ VII «ПРОКУРАТУРА» та доповнено розділ VIII «ПРАВОСУДДЯ» ст. 131-1, у якій визначено, що таке прокуратура і які її основні функції, при оплаті праці прокурорів, які продовжують обіймати посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних, місцевих та військових прокуратурах до проходження ними атестації, застосовується аналогічний принцип розрахунку заробітної плати (виходячи з посадового окладу без надбавки за вислугу років).
Щодо визнання протиправною бездіяльності Львівської обласної прокуратури щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні відпустки з розрахунку посадового окладу керівника підрозділу обласної прокуратури відповідно до п. 9 ч. 5 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VII та надбавки за вислугу років та зобов'язання Львівської обласної прокуратури здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні відпустки з розрахунку посадового окладу керівника підрозділу обласної прокуратури відповідно до п. 9 ч. 5 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VII та надбавки за вислугу років, з урахуванням раніше виплачених сум, звертає увагу суду, що наказом керівника Львівської обласної прокуратури від 14.11.2023 № 1870к ОСОБА_1 звільнено з посади начальника управління прокуратури Львівської області та органів прокуратури на підставі рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації з 17.11.2023. Зазначає, що Львівською обласною прокуратурою 25.10.2023 здійснено перерахунок оплати праці прокурорів, поновлених за рішеннями судів на посадах у регіональних, місцевих прокуратурах, до проходження ними атестації з 13.09.2023 на підставі ст. 81 Закону України «Про прокуратуру», розрахувавши її на основі посадового окладу прокурора органів прокуратури регіонального рівня без встановлення надбавок, у тому числі за вислугу років, а тому розмір посадового окладу (згідно з Рішенням Другого сенату Конституційного суду України № 8-р(ІІ)/2023 від 13.09.2023 та листом Генерального прокурора від 12.10.2023 № 21- 2139вих-503ОКВ-23) ОСОБА_1 встановлено на рівні 48 000,00 грн. Зазначає, що станом на день звільнення ОСОБА_1 нараховано належні виплати, в тому числі компенсацію за 204 календарні дні невикористаних відпусток в сумі 216 427,68 грн. Виплати з відповідними відрахуваннями та зборами оплачено платіжною інструкцією № 2612 17.11.2023. Вважає, що Львівською обласною прокуратурою з позивачем здійснено своєчасний розрахунок при звільненні, у зв'язку з чим відсутня вина та факт несвоєчасного розрахунку.
Щодо визнання протиправної бездіяльності Львівської обласної прокуратури із ненарахування та невиплати ОСОБА_1 вихідної допомоги у розмірі не менше середнього заробітку при звільненні та зобов'язанні Львівської обласної прокуратури нарахувати та виплати ОСОБА_1 вихідної допомоги у розмірі не менше середнього заробітку при звільненні зазначає,що юридичним фактом, що зумовило звільнення ОСОБА_1 є рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації. Тобто, вважає, що цей юридичний факт (підстава) є відмінним від тих юридичних фактів (підстав), у зв'язку з якими ст. 44 КЗпП України передбачено виплату вихідної допомоги. Також, зазанчає, що скільки спеціальними законами (Закон України «Про прокуратуру», Закон № 113-ІХ) та ст. 44 КЗпП України не передбачено виплату вихідної допомоги прокурорам, яких звільнено відповідно до п.п. 2 п. 19 розд. ІІ Закону України № 113- ІХ у зв'язку з неуспішним проходженням атестації, правових підстав для її виплати позивачу у прокуратури Львівської області не було.
Представник позивача всудовому засіданні вимоги своєї апеляційної скарги підтримав, просив таку задовольнити, вимоги апеляційної скарги відповідача заперечив, просив таку відхилити.
Представник відповідача в судовому вимоги своєї апеляційної скарги підтримав, просив таку задовольнити, вимоги апеляційної скарги позивача заперечив.
Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, обговоривши доводи апеляційних скарг, відзив, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що апеляційні скарги слід залишити без задоволення, виходячи з наступного.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, а саме згідно з записами трудової книжки ОСОБА_1 06.12.2019 призначений на посаду начальника управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням прокуратури Львівської області (підстава Наказ №2012к від 06.12.2019).
В подальшому, відповідно до наказу керівника обласної прокуратури від 02.10.2023 №1690к (далі Наказ№1690к) наказано вважати начальника управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням прокуратури Львівської області ОСОБА_1 таким, що достроково припинив відпустку без збереження заробітної плати для догляду за дитиною, яка потребує домашнього догляду, та приступив до виконання своїх службових обов'язків 09.10.2023.
Також, наказом керівника обласної прокуратури від 02.10.2023 №1691к (наказ №1691к) тимчасово визначено начальнику управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням прокуратури Львівської області робоче місце у Франківській окружній прокуратурі міста Львова Львівської області з 09.10.2023; наказано керівнику Франківської окружної прокуратури міста Львова Львівської області визначити ОСОБА_1 службові обов'язки, забезпечити ведення табельного обліку використання робочого часу та контроль за службовою дисципліною.
Окрім цього, наказом керівника обласної прокуратури від 13.10.2023 №1746к (далі Наказ №1746) визначено начальнику управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням прокуратури Львівської області ОСОБА_1 робоче місце у першому відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання публічного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів Національною поліцією та органами, які ведуть боротьбу з організованою та транснаціональною злочинністю, Львівської обласної прокуратури з 16.10.2023; наказано начальнику першого відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання публічного обвинувачення управління нагляду за додержаннями законів Національною поліцією України та органами, які ведуть боротьбу з організованою та транснаціональною злочинністю, Львівської обласної прокуратури невідкладно організувати: - затвердження функціональних обов'язків та ознайомлення з ними під підпис; - контроль за виконанням покладених обов'язків, додержання правил внутрішнього службового розпорядку; - врахування дотримання установленого режиму роботи під час використання робочого часу.
В подальшому, наказом керівника Львівської обласної прокуратури від 14.11.2023 №1870к (далі Наказ №1870к) наказано: звільнити ОСОБА_1 з посади начальника управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням прокуратури Львівської області та органів прокуратури на підставі рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації (підпункт 2 пункту 19 розділу 11 «;Перехідні та прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури») « 17» листопада 2023 року; відділу фінансування та бухгалтерського обліку Львівської обласної прокуратури провести із ОСОБА_1 повний розрахунок та виплатити усі належні виплати при звільненні. Підстава: рішення шістнадцятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур №1 від 19.10.2023.
Як вбачається з матеріалів справи, у відповідь на адвокатський запит представника позивача Львівська обласна прокуратура листом від 01.03.2024 №21-47Вих-24 повідомила наступне: «Виплати при звільненні ОСОБА_1 проведено відповідно до наказу обласної прокуратури №1870к від 14.11.2023 та довідки відділу кадрової роботи та державної служби у місяці звільнення, в яких вказано проведення виплати грошової компенсації за 204 календарних дні невикористаних відпусток та не вказано підстав та порядку надання вихідної допомоги при звільненні. При цьому, згідно інформації відділу кадрової роботи та державної служби, Законом України «Про прокуратуру», який вважається законом спеціальної дії, як і Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформ органів прокуратури» виплата вихідної допомоги при звільненні не передбачена. Виплати в сумі 178 742, 95 грн (за період з 14.11.2023 по 17.11.2023), заробітна плата за другу половину листопада 2023, оплата перших 5 днів тимчасової непрацездатності за рахунок роботодавця за період з 23.10.2023 по 27.10.2023 та компенсація за 204 календарних дні невикористаних відпусток проведено в день звільнення з відрахуванням належних до сплати податків і зборів (копія розрахункового листка та довідки про середньомісячний та середньоденний заробіток від 29.02.2024 №21-44к-24 додається). Заборгованості з належних ОСОБА_1 сум у відділі фінансування та бухгалтерського обліку немає. Розмір посадового окладу згідно штатного розпису начальників управлінь в період жовтня-листопада 2023 року встановлено на рівні 59 040,00 грн. Також повідомлено, що з 13.09.2023 згідно рішення Другого сенату Конституційного Суду України №8-р(ІІ)/2023 від 13.09.2023, оплата праці прокурорів, поновлених за рішенням судів на посадах у регіональних, місцевих прокуратурах, до проходження ними атестації з 13.09.2023 на підставі статті 81 Закону України «Про прокуратуру», розрахована на основі посадового окладу прокурора органів прокуратури регіонального рівня без встановлення надбавок, у тому числі за вислугу років, як такі, що не суперечать листу за підписом генерального прокурора від 12.10.2023 №21-2139вих503ОВК-23».
Згідно з розрахунковим листом, посадовий оклад позивача становив 48 000,00 грн. Заробітна плата нарахована виходячи з посадового окладу, без урахування надбавки за вислугу років. Вихідна допомога при звільненні не виплачена.
ОСОБА_1 вважаючи такі дії відповідача протиправними, звернувся в суд з цим позовом.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Слід зазначити, що правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначає Закон України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-VII (далі Закон №1697-VII), відповідно до якого прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.
Статтею 4 Закону №1697-VII передбачено, що організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Колегія суддів зазначає, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року №113-IX (далі Закон №113-IX) запроваджено реформування системи органів прокуратури.
Пунктом 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX (в первинній редакції) визначено, що до дня початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур їх повноваження здійснюють відповідно Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури.
Після початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур забезпечення виконання функцій прокуратури призначеними до них прокурорами здійснюється з дотриманням вимог законодавства України та особливостей, визначених Генеральним прокурором.
За прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури.
Дія цього пункту не поширюється на випадок, передбачений підпунктом 4 пункту 21 цього розділу.
Відтак, суд першої інстанції вірно вказав, що абзацом 3 пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX збережено правовий статус прокурорів, які продовжували здійснювати свої повноваження до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури, а отже, гарантії їх незалежності як невіддільний елемент статусу прокурора.
Разом з тим вказаною нормою визначено, що оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури визначалась постановою Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури.
Рішенням Другого сенату Конституційного Суду України №8-р(ІІ)/2023 від 13.09.2023 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), друге речення абзацу третього пункту 3 розділу II «;Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року № 113-IX; друге речення абзацу третього пункту 3 розділу II «;Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року № 113-IX, визнане неконституційним, утрачає чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Зокрема, у вказаному рішенні Конституційний Суд України вказав, що законодавець, запровадивши Законом №113-IX реформування системи органів прокуратури, наділив Кабінет Міністрів України повноваженням визначати своїм актом розмір винагороди прокурорів. У такий спосіб законодавець запровадив неоднакове регулювання оплати праці прокурорів, фактично поділивши їх на дві категорії: одна - переведені до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури, яким винагороду виплачують відповідно до Закону № 1697-VII; друга - ті, хто продовжував виконувати свої повноваження до дня звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури, для кого винагороду визначено підзаконним нормативним актом - постановою Кабінету Міністрів України. Таку відмінність у ставленні до прокурорів, які мають єдиний юридичний статус, не можна вважати об'єктивно виправданою, а тому вона є дискримінаційною.
Відтак, після ухвалення Конституційним Судом України рішення №8-р(ІІ)/2023 від 13.09.2023 абзац третій пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX залишився чинним в частині збереження правового статусу прокурорів, які продовжували здійснювати свої повноваження до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. Разом з тим, жодних особливостей щодо оплати праці працівників органів прокуратури у зазначений період не передбачається.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 15 Закону №1697-VII прокурором органу прокуратури є: 1) Генеральний прокурор; 2) перший заступник Генерального прокурора; 3) заступник Генерального прокурора; 4-1) заступник Генерального прокурора - керівник Спеціалізованої антикорупційної прокуратури; 4-2) перший заступник керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури; 4-3) заступник керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури; 5) керівник підрозділу Офісу Генерального прокурора; 5-1) керівник підрозділу Спеціалізованої антикорупційної прокуратури; 6) заступник керівника підрозділу Офісу Генерального прокурора; 6-1) заступник керівника підрозділу Спеціалізованої антикорупційної прокуратури; 7) прокурор Офісу Генерального прокурора; 7-1) прокурор Спеціалізованої антикорупційної прокуратури; 8) керівник обласної прокуратури; 9) перший заступник керівника обласної прокуратури; 10) заступник керівника обласної прокуратури; 11) керівник підрозділу обласної прокуратури; 12) заступник керівника підрозділу обласної прокуратури; 13) прокурор обласної прокуратури; 14) керівник окружної прокуратури; 15) перший заступник керівника окружної прокуратури; 16) заступник керівника окружної прокуратури; 17) керівник підрозділу окружної прокуратури; 18) заступник керівника підрозділу окружної прокуратури; 19) прокурор окружної прокуратури (у тому числі прокурор - стажист окружної прокуратури). Прокурори в Україні мають єдиний статус незалежно від місця прокуратури в системі прокуратури України чи адміністративної посади, яку прокурор обіймає у прокуратурі.
Відповідно до пунктів 4-5 частини 1 статті 16 Закону №1697-VII, незалежність прокурора забезпечується, серед іншого, установленим законом порядком фінансування та організаційного забезпечення діяльності прокуратури; належним матеріальним, соціальним та пенсійним забезпеченням прокурора.
Положеннями частин 1,3,4,5 статті 81 Закону №1697-VII визначено, що заробітна плата прокурора регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Посадовий оклад прокурора окружної прокуратури становить 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. З 1 січня 2021 року посадовий оклад прокурора окружної прокуратури становить 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, а з 1 січня 2022 року - 25 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Посадові оклади інших прокурорів установлюються пропорційно до посадового окладу прокурора окружної прокуратури з коефіцієнтом: 1) прокурора обласної прокуратури - 1,2; 2) прокурора Офісу Генерального прокурора - 1,3. Посадові оклади прокурорів, які перебувають на адміністративних посадах, встановлюються у такому розмірі: 1) Генерального прокурора - 1,7 посадового окладу прокурора Офісу Генерального прокурора; 2) першого заступника Генерального прокурора - 1,5 посадового окладу прокурора Офісу Генерального прокурора; 3) заступника Генерального прокурора - 1,3 посадового окладу прокурора Офісу Генерального прокурора; 4) керівника підрозділу Офісу Генерального прокурора - 1,27-1,20 посадового окладу прокурора Офісу Генерального прокурора; 5) заступника керівника підрозділу Офісу Генерального прокурора - 1,17-1,10 посадового окладу прокурора Офісу Генерального прокурора; 6) керівника обласної прокуратури - 1,5 посадового окладу прокурора обласної прокуратури; 7) першого заступника керівника обласної прокуратури - 1,4 посадового окладу прокурора обласної прокуратури; 8) заступника керівника обласної прокуратури - 1,3 посадового окладу прокурора обласної прокуратури; 9) керівника підрозділу обласної прокуратури - 1,27-1,20 посадового окладу прокурора обласної прокуратури; 10) заступника керівника підрозділу обласної прокуратури - 1,17-1,10 посадового окладу прокурора обласної прокуратури; 11) керівника окружної прокуратури - 1,5 посадового окладу прокурора окружної прокуратури; 12) першого заступника керівника окружної прокуратури - 1,4 посадового окладу прокурора окружної прокуратури; 13) заступника керівника окружної прокуратури - 1,3 посадового окладу прокурора окружної прокуратури; 14) керівника підрозділу окружної прокуратури - 1,27-1,20 посадового окладу прокурора окружної прокуратури; 15) заступника керівника підрозділу окружної прокуратури - 1,17-1,10 посадового окладу прокурора окружної прокуратури.
Зважаючи на наведене суд першої інстанції вірно зробив висновок, що оскільки після ухвалення Конституційним Судом України рішення №8-р(ІІ)/2023 від 13.09.2023 жодних особливостей щодо оплати праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури не встановлено, то оплата праці таких в зазначений період має здійснюватись у відповідності до вимог ст. 81 Закону №1697-VII.
Як вже було зазначено, позивач 06.12.2019 призначений на посаду начальника управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням прокуратури Львівської області.
09.10.2023 позивач достроково припинив відпустку без збереження заробітної плати для догляду за дитиною, яка потребує домашнього догляду, та приступив до виконання своїх службових обов'язків (Наказ№1690к).
В подальшому Наказом №1870к звільнено ОСОБА_1 з посади начальника управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням прокуратури Львівської області та органів прокуратури на підставі рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації (підпункт 2 пункту 19 розділу 11 «;Перехідні та прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури») « 17» листопада 2023 року.
В період з 09.10.2023 по 17.11.2023 заробітна плата позивачу була виплачена виходячи з розміру посадового окладу 48 000,00 грн, що дорівнює посадовому окладу прокурора обласної прокуратури у Львівській області.
Разом з тим, як уже зазначалось, ОСОБА_1 на момент виходу у відпустку без збереження заробітної плати для догляду за дитиною, яка потребує домашнього догляду, перебував на адміністративній посаді - начальник управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням прокуратури Львівської області.
Апелянт- Львівська обласна прокуратура зазначає, що відповідно до наказу керівника Львівської обласної прокуратури від 13.10.2023 № 1746к з 16.10.2023 ОСОБА_1 визначено робоче місце у першому відділі процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання публічного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів Національною поліцією України та органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю Львівської обласної прокуратури, з визначенням функціональних обов'язків, прирівняних до прокурорів відділів, з якими його ознайомлено. Стверджує, що визначені 13.10.2023 позивачу обов'язки не є рівноцінними посаді прокурора, який займає адміністративну посаду. Відтак, оскільки позивач не обіймав посад, в тому числі адміністративних у обласній прокуратурі, однак продовжував перебувати в статусі прокурора регіонального рівня, йому проводилась виплата заробітної плати в розмірі посадового окладу прокурора обласного рівня як особі, яка продовжує перебувати в статусі прокурора та виконує визначені для такої особи функціональні обов'язки, а не обов'язки за посадою керівника підрозділу обласної прокуратури.
Разом з тим колегія суддів такі доводи відхиляє, оскільки абзацом третім пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX збережено правовий статус прокурорів, які продовжували здійснювати свої повноваження до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури, відтак збережено правовий статус позивача як прокурора, який перебуває на відповідній адміністративній посаді, а відтак у період з 09.10.2023 по 17.11.2023 посадовий оклад позивача мав визначатись у відповідності до п. 9 ч. 5 ст. 81 Закону №1697-VII, тобто як керівника підрозділу обласної прокуратури у розмірі 1,27-1,20 посадового окладу прокурора обласної прокуратури.
Щодо посилання позивача на протиправність дій відповідача щодо того, що нарахування йому заробітної плати за спірний період здійснювалось без урахуванням надбавки за вислугу років у розмірі 30% посадового окладу, суд першої інстанції вірно зазначив наступне.
Як передбачено ч.ч. 2, 7 ст. 81 Закону №1697-VII заробітна плата прокурора складається з посадового окладу, премій та надбавок за: 1) вислугу років; 2) виконання обов'язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством. Прокурорам виплачується щомісячна надбавка за вислугу років у розмірах: за наявності стажу роботи понад один рік - 10 відсотків, понад 3 роки - 15 відсотків, понад 5 років - 18 відсотків, понад 10 років - 20 відсотків, понад 15 років - 25 відсотків, понад 20 років - 30 відсотків, понад 25 років - 40 відсотків, понад 30 років - 45 відсотків, понад 35 років - 50 відсотків посадового окладу. Порядок виплати щомісячної надбавки за вислугу років прокурорам затверджується Кабінетом Міністрів України.
Так, порядок виплати щомісячної надбавки за вислугу років прокурорам та іншим працівникам прокуратури затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 №1090 (далі Постанова №1090), відповідно до п. 3 якої надбавка за вислугу років прокурорам виплачується щомісяця залежно від періоду проходження служби в розмірах, зазначених у частині сьомій статті 81 Закону України «Про прокуратуру».
Пунктом 6 Постанови №1090 передбачено, що до періоду проходження служби, що дає право на одержання щомісячної надбавки за вислугу років прокурорам, зараховується: 1) час роботи (служби) в органах прокуратури; 2) час проходження строкової військової служби та служби на посадах начальницького складу в органах внутрішніх справ, податкової міліції, кримінально-виконавчої служби та інших правоохоронних органах, на посадах в органах поліції з присвоєнням спеціальних звань поліції (не нижче спеціальних звань середнього складу), а також стаж військової служби в Збройних Силах, Службі безпеки, інших утворених відповідно до законодавства військових формуваннях; 3) час роботи на посадах судді, державного арбітра, арбітра відомчих арбітражів України, арбітра в судах і державному та відомчому арбітражі колишнього СРСР і республік, що входили до його складу, а також працівників органів юстиції, що забезпечують діяльність судів; 4) час роботи на виборних посадах в органах місцевого самоврядування і профспілкових організаціях, якщо працівник до і після цього працював в органах прокуратури; 5) час роботи в державних установах, інших організаціях, якщо вони були направлені туди, а потім повернулися в органи прокуратури для продовження роботи; 6) період здобуття освіти (за денною формою навчання) у вищих навчальних закладах на юридичних факультетах; 7) час відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі, коли за медичними показаннями дитині потрібен домашній догляд, - період відпустки без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більше ніж до досягнення дитиною шестирічного віку, а коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), - не більше ніж до досягнення дитиною шістнадцятирічного віку; 8) час роботи за кордоном, якщо працівник направлявся туди органами прокуратури та перед відрядженням працював на прокурорсько-слідчих посадах і протягом двох місяців після повернення з-за кордону був прийнятий на роботу в органи прокуратури на зазначені посади; 9) час роботи на посадах державних службовців, які обіймають особи з вищою юридичною освітою; 10) період роботи в науково-навчальних закладах Генеральної прокуратури України працівникам, яким до набрання чинності Законом України від 14 жовтня 2014 р. №1697-VII Про прокуратуру було присвоєно класні чини (у тому числі працівникам військової прокуратури - відповідні військові звання), а також час наукової та викладацької роботи в інших науково-навчальних закладах, якщо вони мали науковий ступінь чи вчене звання; 11) період роботи на адміністративних посадах, посадах науково-педагогічних та наукових працівників у Національній академії прокуратури України.
Відповідно до довідки Львівської обласної прокуратури від 30.10.2023 №07-1027ВИХ-23, трудову діяльність позивач в органах прокуратури Львівської області розпочав 24.06.2004 та, як вже зазначалось, його звільнено з органів прокуратури 17.11.2023. У період з 07.04.2020 до 13.11.2021 перебував у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а з 14.11.2021 до 08.10.2023 у відпустці без збереження заробітної плати для догляду за дитиною, яка потребує домашнього догляду.
З врахуванням навеного суд першої інстанції вірно вказав, що стаж роботи позивача в органах прокуратури надає йому право на отримання надбавки за вислугу років у відповідності до ч. 7 ст. 81 Закону №1697-VII.
Так, обґрунтовуючи правомірність своїх дій щодо не нарахування позивачу надбавки за вислугу років, відповідач покликається на лист Офісу Генерального прокурора від 12.10.2023 №21-2139вих-503ОКВ-23.
Офіс Генерального прокурора спрямував керівникам обласних прокуратур лист від 12.10.2023 №21-2139вих-503 ОКВ-23 наступного змісту: «… Винагорода за працю є гарантією незалежності прокурорів та невіддільним елементом їх юридичного статусу, а отже, складником організації й порядку діяльності прокуратури в розумінні статті 131і Конституції України. Рішенням Конституційного Суду України від 13.09.2023 визнано неконституційною норму Закону України від 19.09.2019 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» стосовно оплати праці прокурорів та слідчих, у тому числі військових прокуратур, згідно з постановою Кабінету Міністрів України до їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної, окружної прокуратури. Відповідно до позиції Конституційного Суду України, викладеної в цьому рішенні: прокурори до атестації і прокурори після її проходження мають єдиний юридичний статус, тобто однаковий обсяг гарантій незалежності; оплата праці прокурорів має визначатися відповідно до статті 81 Закону України «Про прокуратуру»; гарантії прокурорів потребують забезпечення на рівні з гарантіями суддів, закріпленими Законом України «Про судоустрій і статус суддів» (згідно з ч. 10 ст. 135 цього Закону суддям, які не здійснюють правосуддя, виплачується посадовий оклад без доплат). З огляду на викладене з 13.09.2023 оплату праці прокурорів та слідчих, поновлених за рішеннями судів на посадах у регіональних, місцевих і військових прокуратурах, до проходження ними атестації слід здійснювати на підставі статті 81 Закону України «Про прокуратуру», розраховуючи її на основі посадового окладу прокурора органів прокуратури відповідного рівня без встановлення надбавок, у тому числі за вислугу років…».
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно не взяв до уваги як підставу для розрахунку заробітної плати позивача наданий відповідачем лист, з огляду на наступне.
Так, частиною 2 ст. 9 Закону №1697-VII передбачено, що Генеральний прокурор видає накази з питань, що належать до його адміністративних повноважень, у межах своїх повноважень, на основі та на виконання Конституції і законів України. Усі накази Генерального прокурора оприлюднюються державною мовою на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора на наступний робочий день після їх підписання з додержанням вимог режиму таємності. Накази Генерального прокурора, що є нормативно-правовими актами, набирають чинності з дня їх оприлюднення, якщо інше не передбачено самим актом, але не раніше дня оприлюднення. Накази Генерального прокурора або їх окремі частини можуть бути оскаржені фізичними та юридичними особами до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що листи не є ні нормативно-правовими актами, ні актами індивідуальної дії, які можуть регулювати такі правовідносини.
Також слід зазначити, що частиною 2статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Суд першої інстанції вірно зазначив, що аналіз цієї норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, яке побудовано на основі принципу "заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом". Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб'єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.
Разом з тим, вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними ( аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 13 червня 2023 р. №560/8064/22).
Окрім цього, як вже зазначалось вище, частиною 1 статті 81 Закону №1697-VII визначено, що заробітна плата прокурора регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
А відтак, з огляду на наявність відповідного стажу роботи в органах прокуратури, суд першої інстанції вірно вказав, що позивач має право на отримання надбавки за вислугу років, гарантованої ч. 1 ст. 81 Закону №1697-VII, а відтак є протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу заробітної плати за період з 09.10.2023 по 17.11.2023 з розрахунку посадового окладу керівника підрозділу обласної прокуратури відповідно до п. 9 ч. 5 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VII та надбавки за вислугу років.
Щодо заявлених позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача невиплачених складових заробітної плати у сумі 280 106,01 грн. Позивач наводить відповідні розрахунки заробітної плати за період з 09.10.2023 по 17.11.2023, виходячи з посадового окладу 59 040,00 та надбавки за вислугу років у розмірі 30%, здійснює перерахунок належних йому до виплати сум заробітної плати (з урахуванням матеріальної допомоги на оздоровлення, оплати відпустки).
Разом з тим колегія суддів погоджується з судом прешої інстанції, що повноваження щодо здійснення нарахування конкретних сум заробітної плати за період з 09.10.2023 по 17.11.2023 належать відповідачу як безпосередньому роботодавцю позивача. Визначення конкретних сум заробітної плати, які підлягають виплаті на користь позивача, належить до компетенції відповідача і суд не має повноважень здійснювати їх розрахунок із застосуванням відповідних складових до моменту проведення такого розрахунку відповідачем. Суд наділений лише повноваженнями перевірити правильність такого розрахунку у контексті застосування нормативно-правових приписів, що регулюють спірні правовідносини.
Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що встановивши факт неправильного нарахування заробітної плати у зв'язку з неправильним визначенням посадового окладу та неврахування надбавки за вислугу років, доцільним буде захистити порушене право позивача шляхом зобов'язання відповідача здійснити нарахування на виплату позивачу заробітної плати (з урахуванням матеріальної допомоги на оздоровлення, заробітної плати за час відпустки) за спірний період з розрахунку посадового окладу керівника підрозділу обласної прокуратури відповідно до п. 9 ч. 5 ст. 81 Закону №1697-VII та надбавки за вислугу років.
Тому колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню у спосіб: зобов'язати відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу заробітної плати за період з 09.10.2023 по 17.11.2023 з розрахунку посадового окладу керівника підрозділу обласної прокуратури відповідно до п. 9 ч. 5 ст. 81 Закону №1697-VII та надбавки за вислугу років, з урахуванням раніше виплачених сум.
Також судом першої інстанції вірно встановлено, що при звільненні позивачу виплачено грошову компенсацію за невикористані дні відпустки.
Так, відповідно до ч.1 ст. 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Як передбачено частиною 1 статті 27 Закону України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року №108/95-ВР, порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок №100, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин ), абзацом 1 пункту 2 якого встановлено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Як передбачено абзацами 1, 4 пункту 3 Порядку №100 при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку. При обчисленні середньої заробітної плати для оплати за час відпусток або компенсації за невикористані відпустки, крім зазначених вище виплат, до фактичного заробітку включаються виплати за час, протягом якого працівнику зберігається середній заробіток (за час попередньої щорічної відпустки, виконання державних і громадських обов'язків, службового відрядження, вимушеного прогулу тощо) та допомога у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю.
Абзацом 3 пункту 4 Порядку №100 визначено, що якщо в розрахунковому періоді у працівника не було заробітної плати, розрахунки проводяться з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу.
Пунктами 5, 7 Порядку №100 передбачено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати. Обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або компенсації за невикористані відпустки проводиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за фактично відпрацьований період (розрахунковий період) на відповідну кількість календарних днів розрахункового періоду. Із розрахунку виключаються святкові та неробочі дні, встановлені законодавством. Отриманий результат множиться на число календарних днів відпустки. Святкові та неробочі дні, які припадають на період відпустки, у розрахунок тривалості відпустки не включаються і не оплачуються.
Зважаючи на наведені норми суд першої інстанції вірно зробив висновок, що нарахування позивачу компенсації за невикористані відпустки має бути здійснено, виходячи з розміру заробітної плати із врахуванням посадового окладу керівника підрозділу обласної прокуратури відповідно до п. 9 ч. 5 ст. 81 Закону №1697-VII та надбавки за вислугу років, та вірно визнав протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані дні відпустки з розрахунку посадового окладу керівника підрозділу обласної прокуратури відповідно до п. 9 ч. 5 ст. 81 Закону №1697-VII та надбавки за вислугу років та зобов'язав відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу грошової компенсації за невикористані дні відпустки з розрахунку посадового окладу керівника підрозділу обласної прокуратури відповідно до п. 9 ч. 5 ст. 81 Закону №1697-VII та надбавки за вислугу років, з урахуванням раніше виплачених сум.
Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача вихідної допомоги у зв'язку зі звільненням в сумі 76 752,06 грн. слід зазначити таке.
Положеннями п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону №1697-VII передбачено, що прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
Пунктом 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ (в редакції Закону до 11 липня 2021 року) передбачено, що прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру», за умови настання однієї із наступних підстав, зокрема, рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури.
Разом з тим, Законом України від 15 червня 2021 року №1554-IX «Про внесення змін до розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» щодо окремих аспектів дії перехідних положень» (далі Закон №1554-IX) внесено зміни до пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ, абзаци перший - п'ятий якого викладено в новій редакції: Установити, що прокурори та слідчі органів прокуратури, зазначені в підпунктах 1 - 4 пункту 7 цього розділу, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора за умови настання однієї з таких підстав, зокрема, рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації.
Відтак, суд першої інстанції вірно вказав, що у зміненій нормі п.19 виключено посилання на п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону №1697-VII, як правової підстави звільнення прокурора, зокрема, при ухваленні кадровою комісією рішення про неуспішне проходження атестації.
У постанові від 22.08.2023 у справі №420/25920/21 Верховний Суд, вирішуючи щодо наявності у працівників органів прокуратури, звільнених у зв'язку з ухваленням кадровою комісією рішення про неуспішне проходження атестації, права на отримання вихідної допомоги, дійшов висновку, що пункт 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX і пункт 2 ч. 1 ст. 40 КЗпП України передбачають однакові за своїм змістом підстави звільнення - невідповідність займаній посаді, що свідчить про застосовність приписів статті 44 КЗпП України до правовідносин щодо виплати вихідної допомоги прокурору звільненому у зв'язку із рішенням кадрової комісії про неуспішне проходження ним атестації. Також Верховний Суд наголосив, що зміни, внесені до Закону №113-ІХ Законом №1554-IX, виключили з пункту 19 Розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» вказівку, що звільнення відбувається «на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру»». Проте така зміна нормативного акту в частині виключення посилання на правову підставу звільнення не змінила її фактичної підстави, якою є рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації.
Відтак, враховуючи вищенаведені висновки Верховного Суду, зважаючи на те, що позивача звільнено з органів прокуратури на підставі рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації (підпункт 2 пункту 19 розділу 11 «;Перехідні та прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури»), суд першої інстанції зробив вірний висновок, що позивач має право на отримання вихідної допомоги у розмірі не менше середнього заробітку, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню шляхом визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу вихідної допомоги у розмірі не менше середнього заробітку при звільненні та зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу вихідну допомоги у розмірі не менше середнього заробітку при звільненні.
Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку у сумі 327 940,62 грн. Слід зазначити, що за змістом частини першої статті 47 КЗпП України (в редакції, чинній до 19.07.2022) власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Статтею 116 КЗпП України (в редакції, чинній 19.07.2022) передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
За змістом статті 117 КЗпП України (в редакції, чинній до 19.07.2022) в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Слід зазначити, що 19 липня 2022 року набрав чинності Закон України від 01 липня 2022 року №2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі Закон №2352-ІХ), яким, зокрема викладено в новій редакції норму статті 117 КЗпП України.
Статтею 117 КЗпП України (в редакції Закону №2352-ІХ) передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Суд першої інстанції вірно вказав, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Разом з тим, оскільки спеціальним законодавством не врегульовано питання відповідальності роботодавця за несвоєчасний розрахунок при звільненні, застосуванню підлягають вищенаведені норми КЗпП України.
За змістом частини 1статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Слід зазначити, що частина 1 статті 117 КЗпП України стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору умисно або з необережності не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником. Частина 2 статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Відтак суд першої інстанції вірно зазначив, що якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом періоду прострочення.
У постанові від 16 лютого 2023 року у справі № 420/20192/21 Верховний Суд зауважив, що передбачене статтею 117 КЗпП України відшкодування за затримку розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, що нараховується в розмірі середнього заробітку і спрямоване на захист прав звільненого працівника щодо отримання ним у передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на які працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій). Цією нормою Кодексу на роботодавця покладено обов'язок виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку за відсутності спору про розмір належних звільненому працівникові сум або в разі вирішення цього спору повністю на користь працівника. Окремо обумовлено, що в разі вирішення спору на користь працівника частково розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Водночас невиконання роботодавцем в добровільному порядку обов'язку виплатити працівникові в зазначених випадках середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні зумовлює виникнення нового спору про стягнення відповідної суми відшкодування в судовому порядку. Зважаючи на викладене, питання про стягнення на користь працівника середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні може вирішуватися судом одночасно з вирішенням спору про розміри належних звільненому працівникові сум або бути окремим предметом судового розгляду.
Слід зазначити, що у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 Велика Палата Верховного Суду висловила правову позицію, згідно із якою під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Відтак, вищенаведені висновки суду щодо неправильного нарахування заробітної плати позивачу у період з 09.10.2023 по 17.11.2023, протиправної невиплати позивачу вихідної допомоги при звільненні, зумовлюються висновок щодо не здійснення відповідачем своєчасного розрахунку при звільненні.
Відносно періоду затримки розрахунку при звільненні, за який у відповідача виникає обов'язок виплатити позивачу середнє грошове забезпечення, а також алгоритму розрахунку розміру середнього грошового забезпечення за цей період, суд першої інстанції вірно зазначив, що як встановлено з матеріалів справи, позивача звільнено з посади начальника управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням прокуратури Львівської області та органів прокуратури 17.11.2023.
Норма статті 117 КЗпП України гарантує право працівнику на отримання середнього заробітку за весь час затримки до день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
В даному випадку відповідачем не проведено остаточного розрахунку з позивачем, відтак позивачем заявлено вимогу щодо стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільнення за період з 18.11.2023 (наступний день після звільнення) по 19.02.2024 (день звернення до суду із цим позовом), що становить 94 календарних дні (3 місяці 2 дні).
Пунктом 2 Постанови №100 передбачено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Як передбачено пунктом 8 розділу IV Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Відтак колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що для проведення розрахунку належної позивачу суми середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні суду слід встановити середньоденний заробіток позивача, виходячи з розміру заробітної плати за два останні місяці роботи перед звільненням.
В матеріалах справи наявна довідка від 29.02.2024 №21-44вих-24, у якій визначено середньоденну та середньомісячну заробітну плату позивача, вказані суми розраховано із заробітної плати із застосуванням посадового окладу у розмірі 48 000,00 грн та без врахування надбавки за вислугу років, що, як вже встановлено судом, суперечить положенням ст. 81 Закону №1697-VII.
Зважаючи на наведене апеляційний суд погоджується з судом першої інстанції, що вказана довідка не може бути врахована судом для визначення розміру середнього заробітку при звільненні, оскільки не відображає належний розмір заробітної плати позивача. Наведена позивачем сума середньоденної заробітної плати (3488,73 грн) не підтверджується жодними доказами.
Разом з тим, відповідно до правової позиції Верховного Суду, яка викладена, зокрема, у постанові від 30.04.2020 у справі №140/2006/19, статтею 117 Кодексу законів про працю України покладено обов'язок щодо визначення розміру відшкодування за час затримки на орган, який виносить рішення по суті спору.
Тому колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що у даній справі, суд, встановивши право позивача на виплату середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні зобов'язаний визначити суму такого відшкодування, а не зобов'язувати відповідача провести її нарахування та виплату.
Проте, з огляду на те, що розмір середньоденної заробітної плати позивача буде визначено після проведення відповідачем перерахунку заробітної плати на виконання цього рішення, суд першої інстанції вірно вказав, що станом на момент розгляду справи, позбавлений можливості визначити конкретну суму відшкодування, належного до виплати позивачу, а тому в задоволенні позовних вимог в цій частині вірно відмовлено судом першої інстанції у зв'язку з їх передчасністю.
Враховуючи наведене колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду з наведених вище мотивів, а тому колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції.
За правилами статті 139 КАС України, судом не вирішується питання про розподіл судових витрат.
Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 328 КАС України, суд,-
Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Львівської обласної прокуратури залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2024 року у справі № 380/4337/24 без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя І. І. Запотічний
судді І. В. Глушко
О. І. Довга
Повне судове рішення складено 19.02.2025