Головуючий суддя у першій інстанції: Кафарський В.В.
18 лютого 2025 рокуЛьвівСправа № 300/7751/24 пров. № А/857/267/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Бруновської Н.В.
суддів: Хобор Р.Б., Шавеля Р.М.
розглянувши у письмовому провадженні в м.Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 03 грудня 2024 року у справі № 300/7751/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання дії протиправними та зобов'язання вчинити дії,-
09.10.2024р. ОСОБА_1 звернувся з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області у якому просив суд:
-визнати протиправними дії щодо обмеження пенсії десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність;
-зобов'язати здійснити з 21.06.2024р. виплату пенсії без обмеження максимальним розміром, з урахуванням вже виплачених сум.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 03.12.2024р. позов задоволено частково.
Суд визнав протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо обмеження пенсії ОСОБА_1 десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність.
Одночасно, суд зобов'язав Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області здійснити ОСОБА_1 з 01.08.2024р. виплату пенсії без обмеження максимальним розміром, з урахуванням вже виплачених сум.
У задоволенні решти позовних вимог суд відмовив.
Не погоджуючись із даним рішенням в частині задоволених позовних вимог, апелянт Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом порушено норми матеріального та процесуального права.
Апелянт просить суд, Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 03.12.2024р. скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області та отримує пенсію за вислугу років, призначену відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Із змісту протоколу за пенсійною справою 0902011639 (СБУ), чітко видно, що пенсійний орган призначив позивачу пенсію з 01.08.2024р. у розмірі 40 020,77. При цьому, до виплати призначив пенсію у розмірі 23 610,00 грн, із урахуванням максимального розміру пенсії.
27.08.2024р. ОСОБА_1 звернувся до пенсійного органу із заявою про перерахунок пенсії, в якій просив здійснити виплату пенсії без обмеження максимальним розміром з 01.08.2024р.
20.09.2024р. Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області надав відповідь №7918-6545/М-02/8-0900/24, у якій з покликанням на п.7 ст.43 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» повідомив позивача про те, що пенсія призначена з 01.08.2024р., однак виплата проводиться в максимальному розмірі 23 610,00 грн.
ч.2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
В ст.46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Спеціальним законом, який регулює правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, є Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Відповідно до ч.6 ст.13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд повинен враховувати висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, оскільки останній як найвищий суд у системі судоустрою України, поряд з іншим, забезпечує однакове застосування норм права судами різних спеціалізацій у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом. Тому, керуючись наведеними нормами процесуального закону, суд повинен застосувати норми абз.3 п.1 Постанови №713 відповідно до вказаного висновку Верховного Суду.
Згідно ч.2, ч.3 ст.51 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» "перерахунок" пенсій, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, провадиться з першого числа місяця, що йде за місяцем, в якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії. Перерахунок пенсій не проведений з вини органів Пенсійного фонду України та/або державних органів, які видають довідки для перерахунку пенсії, провадиться з дати виникнення права на нього без обмеження строком.
ч.4 ст.63 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 за №2262-XII (в редакції чинній на момент первинного перерахунку пенсії - 01.03.2018р.) усі призначені за цим Законом пенсії підлягають перерахунку у зв'язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, на умовах, у порядку та розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України. У разі якщо внаслідок перерахунку пенсій, передбаченого цією частиною, розміри пенсій звільненим із служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, є нижчими, зберігаються розміри раніше призначених пенсій.
Таким чином, підставою для проведення перерахунку пенсії є фактична зміна розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців та осіб, які мають право на отримання пенсії відповідно до Закону №2262-XII, здійсненої на підставі рішення суб'єкта владних повноважень, наділеного правом установлювати чи змінювати види грошового забезпечення військовослужбовців.
Спірним є застосування пенсійним органом положень ч.7 ст.43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" та Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи", якими, як вважає відповідач, з 2011 року введено обмеження фактичної виплати пенсії десятьма прожитковими мінімумами, встановленими для осіб, які втратили працездатність.
Рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016р. №7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII, згідно з якими максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність; тимчасово, у період з 01.01.2016р. - 31.12.2016р., максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 грн.
Згідно п.2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України №7-рп/2016 від 20.12.2016р., зокрема, ч.7 ст.43 Закону №2262-XII втратила чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Згодом, відповідно до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016р. №1774-VIII, який набрав чинності з 01.01.2017р., у частині сьомій статті 43 Закону № 2262-XII слова і цифри "у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року" замінено словами і цифрами "по 31 грудня 2017 року".
Таким чином, буквальне розуміння змін, внесених Законом №1774-VIII з урахуванням рішення Конституційного Суду України № 7-рп/2016 від 20.12.2016, дозволяє стверджувати, що у Законі № 2262-XII відсутня ч.7 ст.43, а внесені до неї зміни, що полягають у зміні слів і цифр, є нереалізованими.
Це означає, що протягом 2017 року ст.43 Закону №2262-XII не передбачала положення про те, що максимальний розмір пенсії не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів.
Отже, внесені Законом №1774-VІІІ до ч.7 ст.43 Закону №2262-XII, яка визнана неконституційною і втратила чинність, зміни (щодо періоду, протягом якого діють обмеження пенсії) самі по собі не створюють підстав для такого обмеження.
Така правова позиція щодо застосування норм права у аналогічних правовідносинах викладена у постановах Верховного Суду від 10.10.2019р. у справі №522/22798/17, від 08.08.2019 у справі №522/3271/17, від 17.05.2021 у справі №343/870/17, від 16.12.2021 у справі №400/2085/19, від 21.12.2021 у справі №120/3552/21-а і від 26.01.2022 у справі №569/2950/17.
Стосовно доводів апелянта про те, що він правомірно здійснює виплату позивачу пенсії з обмеженням її максимальним розміром, оскільки таке обмеження передбачене ст.2 Закону №3668-VI, яка є чинною і неконституційною не визнавалася, колегія суддів зазначає таке.
Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, вперше введено в дію Законом №3668-VI, який набрав законної сили 01.10.2011р..
Цим Законом №3668-VI, внесено зміни у ст.43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», шляхом викладення її в редакції Закону №3668-VI.
Положення ч.7 ст.43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та положення ч.1 ст.2 Закону №3668-VІ (у частині поширення її дії на Закон №2262-ХІІ), прийняті одночасно для регулювання одних і тих самих правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсій, призначених відповідно до Закону №2262-XII) та є однаковими за змістом.
Конституційним Судом України у Рішенні від 20.12.2016р. №7-рп/2016 надано оцінку правовому регулюванню спірних правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців) та визнано таким, що не відповідає ст.17 Конституції України положення ч.7 ст.43 Закону №2262-XII.
Водночас положення ст.2 Закону №3668-VI (у частині поширення її дії на Закон №2262-XII), які дублюють зміст ч.7 ст.43 Закону №2262-XII, тобто, є однопредметними правовими нормами, які прийняті одночасно для регулювання спірних правовідносин - змін не зазнали та передбачали обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців.
Тобто, на момент виникнення спірних правовідносин наявна колізія між Законом №2262-XII, з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016р. №7-рп/2016, та Законом №3668-VI - у частині обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців.
Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.11.2018р. у справі № 812/292/18 зазначила, що норми законодавства, які допускають неоднозначне або множинне тлумачення, завжди трактуються на користь особи.
У постанові від 13.02.2019р., яка ухвалена Великою Палатою Верховного Суду у зразковій справі №822/524/18 із покликанням на положення ст.ст.1, 8, 92 Конституції України, а також на ст.9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права, зроблено висновок про те, що у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, наявність у національному законодавстві правових "прогалин" щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Зважаючи на викладене, у цій справі застосуванню підлягають норми Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016р. № 7-рп/2016, а не норми Закону №3668-VI.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 16.12.2021 у справі №400/2085/19, від 27.01.2022 у справі №240/7087/20 і від 18.05.2022 у справі №380/12337/20, від 29.06.2022 у справі №640/19118/18 і від 11.07.2022 у справі №620/613/21.
В контексті спірних правовідносин суд також враховує те, що рішенням Конституційного Суду України від 12.10.2022 за №7-р(ІІ)/2022 по справі №3-102/2021 (231/21, 415/21):
- визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), приписи статті 2 Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" від 8 липня 2011 року № 3668-VI зі змінами, що поширюють свою дію на Закон України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 9 квітня 1992 року №2262-XII, в тім, що вони не забезпечують соціальних гарантій високого рівня, які випливають зі спеціального юридичного статусу громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також осіб, що збройно захищають суверенітет, територіальну цілісність та недоторканність України під час агресії Російської Федерації проти України, розпочатої в лютому 2014 року;
- приписи статті 2 Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" від 8 липня 2011 року №3668-VI зі змінами, визнані неконституційними, втрачають чинність через шість місяців із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення;
- Верховній Раді України привести нормативне регулювання щодо забезпечення соціальних гарантій високого рівня, які випливають зі спеціального юридичного статусу громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також осіб, що збройно захищають суверенітет, територіальну цілісність та недоторканність України під час агресії Російської Федерації проти України, розпочатої в лютому 2014 року, у відповідність із Конституцією України та цим Рішенням.
Таким чином, пунктом 3 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 12.10.2022 за №7-р(ІІ)/2022 по справі №3-102/2021 (231/21, 415/21) зобов'язано Верховну Раді України привести нормативне регулювання у певну відповідність, а тому до приведення законодавства у відповідність із Конституцією України та Рішення Конституційного Суду України від 12.10.2022 Управління не наділене правом застосовувати висновки щодо того чи є той чи інший пенсіонер тим "хто перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також осіб, що збройно захищають суверенітет, територіальну цілісність та недоторканність України під час агресії Російської Федерації проти України, розпочатої в лютому 2014 року".
За наведеного правового регулювання та встановлених обставин у справі, обмеження максимального розміру пенсії позивача, право на пенсійне забезпечення якого встановлене Законом №2262-ХІІ, є протиправним.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову оскільки суб'єкт владних повноважень в особі Головного управління Пенсійного фонду України в Івано - Франківській області діяв не у спосіб визначений законами та Конституції України.
Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою апелянта з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, тому не можуть бути прийняті апеляційною інстанцією.
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, п.29).
Також згідно п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
В ст.242 КАС України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
ст.316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Із врахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують і при ухваленні оскарженого судового рішення порушень норм матеріального та процесуального права ним допущено не було тому, відсутні підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області - залишити без задоволення, а Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 03 грудня 2024 року у справі № 300/7751/24- без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку, виключно у випадках передбачених ч.4 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Н. В. Бруновська
судді Р. Б. Хобор
Р. М. Шавель