П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
19 лютого 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/828/25
Перша інстанція: суддя Іванов Е.А.,
повний текст судового рішення
складено 19.01.2025, м. Одеса
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Джабурія О.В.
суддів - Вербицької Н.В.
- Кравченка К.В.
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 08 січня 2025 року у справі за заявою про забезпечення позову ОСОБА_1 (до подання позовної заяви) шляхом заборони вчиняти певні дії, -
08.01.2025 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшла заява про забезпечення позову до подачі позовної заяви, в якій заявник просить суд зупинити дію пункту другого параграфу першого наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 06 січня 2025 року №11, яким підполковника ОСОБА_1 , начальника групи внутрішнього контролю військової частини НОМЕР_2 звільнено з займаної посади і призначено офіцером взводу резерву офіцерського складу роти резерву офіцерського складу військової частини НОМЕР_3 .
В обґрунтування заяви представник позивача зазначив, що на підставі наказу №11, ТВО командира військової частини НОМЕР_2 08.01.2025 року видано наказ №8 (по стройовій частині) п/ку ОСОБА_1 , про здавання справи та посади (Далі - наказ №8). ОСОБА_1 вважає п.2 параграфу 1 наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 06.01.2025 року №11 (Далі - наказ №11) протиправним. Оскарження наказу №11, захист прав і доведення в суді протиправності рішення командира НОМЕР_1 потребує певного часу. За час розгляду в суді позовних вимог про визнання протиправним і нечинним рішення, наказ буде виконаний, позивач буде переведений із займаної посади в резерв, а на звільнену позивачем посаду буде призначений інший військовослужбовець. В такому випадку, в разі прийняття рішення судом про протиправність і нечинність наказу, відновлення на посаді позивача буде не можлива. Отже, захист прав та інтересів ОСОБА_1 стане неможливим, а для їх відновлення необхідно буде додатково докладати значних зусиль та витрат.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 09 січня 2025 року у задоволенні заяви про забезпечення позову представника ОСОБА_1 - відмовлено.
Не погоджуючись з вищезазначеною ухвалою суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 09 січня 2025 року у справі № 420/868/25 та ухвалити нове рішення, яким зупинити дію пункту другого параграфу першого наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 06 січня 2025 року №11, яким підполковника ОСОБА_1 , начальника групи внутрішнього контролю військової частини НОМЕР_2 звільнено з займаної посади і призначено офіцером взводу резерву офіцерського складу роти резерву офіцерського складу військової частини НОМЕР_3 . Апелянт вважає зазначену ухвалу незаконною, необґрунтованою, такою, що винесена з порушенням норм процесуального та матеріального права та без повного з'ясування усіх обставин, які мають значення для справи, а тому, на думку апелянта, є всі підстави для скасування ухвали.
28.01.2025 року (вхід.№4912/25) на адресу суду апеляційної інстанції від представника військової частини НОМЕР_1 - Шульжука Тараса Романовича надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому заявник просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 09 січня 2025 року по справі №420/868/25 - без змін.
Відповідно до вимог ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до п.2 параграфу 1 наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 06.01.2025 року №11, підполковника ОСОБА_1 , начальника групи внутрішнього контролю військової частини НОМЕР_2 звільнено з займаної посади і призначено офіцером резерву взводу резерву офіцерського складу роти резерву офіцерського складу військової частини НОМЕР_3 (а.с. 20). На підставі наказу №11, ТВО командира військової частини НОМЕР_2 08.01.2025 року видано наказ №8 (по стройовій частині) п/ку ОСОБА_1 , про здавання справи та посади, яку обіймає (а.с.19). ОСОБА_1 вважає п.2 параграфу 1 наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 06.01.2025 року №11 протиправним.
Відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову по справі суд першої інстанції виходив з того, що суду не наведено істотних обставин та не надано доказів, які б вказували на наявність очевидних ознак протиправності пункту другого параграфу першого наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 06 січня 2025 року №11, який має на меті оскаржити заявник. Також суд першої інстанції зазначив, що доказів наявності очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам та інтересам заявнику (можливого позивача) до суду не надано, як і не надано доказів неможливості захисту прав та інтересів заявника (можливого позивача) без вжиття відповідних заходів забезпечення позову. Крім того, на переконання суду першої інстанції, в матеріалах справи відсутні докази і на підтвердження того, що невжиття заходів забезпечення позову якимось чином може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду у разі його ухвалення на користь позивача.
Вирішуючи дану справу в апеляційному провадженні, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Вимогами ч.1 ст.2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до вимог ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційна, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Керуючись положеннями вищевказаних законів, Кодексом та контекстом Конституції України можна зробити висновок, що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, в тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Інститут забезпечення адміністративного позову регламентовано статями 150,151 КАС України, які закріплюють підстави для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а також способи забезпечення позову в адміністративному процесі.
Забезпечення адміністративного позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи по суті визначених законом заходів з метою створення можливості реального виконання у майбутньому постанови суду, якщо її буде прийнято на користь позивача.
У відповідності до вимог частини першої статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи може вжити визначені цією статтею заходи забезпечення адміністративного позову.
Підставою для вжиття заходів забезпечення позову можуть стати такі обставини:
- невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивачем за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
- очевидність ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Ці підстави є оціночними, тому містять небезпеку для застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям цієї статті при формальному дотриманні її вимог. Необґрунтоване вжиття таких заходів може привести до правових ускладнень, значно більших, ніж ті, яким вдалося б запобігти, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Згідно частини другої статті 151 КАС України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття забезпечення позову для заінтересованих осіб.
В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання (частина шоста статті 154 КАС України).
У той же час, співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу, дотримання дозволеного законодавством способу забезпечення позову.
Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №826/8556/17, від 25 квітня 2019 року у справі №826/10936/18, від 07 квітня 2020 року у справі №826/13413/18.
Крім того, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки заявника, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів. Також суд має враховувати співрозмірність вимог клопотання про забезпечення позову обставинам справи.
Як свідчать матеріали справи, подаючи заяву про забезпечення позову заявник посилається на необхідність зупинити дію пункту другого параграфу першого наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 06 січня 2025 року №11, яким підполковника ОСОБА_1 , начальника групи внутрішнього контролю військової частини НОМЕР_2 звільнено з займаної посади і призначено офіцером взводу резерву офіцерського складу роти резерву офіцерського складу військової частини НОМЕР_3 .
Однак, колегія суддів звертає увагу на те, що обставини, зазначені у заяві про забезпечення позову мають перевірятись саме під час розгляду даної справи по суті.
Сама ж лише незгода позивача із діями (рішеннями) суб'єкта владних повноважень ще не є достатньою підставою для застосування судом заходів забезпечення позову.
За висновком Верховного Суду, що викладений у постанові від 23 червня 2020 року у справі № 640/110/20, заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами. Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист якого просить заявник, з наслідками, які настануть внаслідок, зокрема, зупинення дії оскаржуваного адміністративного акта. Заходи забезпечення позову застосовуються задля гарантування реального виконання в майбутньому судового рішення у випадку його ухвалення на користь позивача. Водночас, для виконання таких заходів потрібно додержуватися щонайменше однієї з умов, визначених у частині другій ст.150 КАС України.
Крім того, як вірно відзначено судом першої інстанції про те, що при вивченні заяви про забезпечення адміністративного позову до подання позовної заява та доданих до неї документів судом не встановлено обставин, що вказували б на очевидність протиправності пункту другого параграфу першого наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 06 січня 2025 року №11, який має на меті оскаржити заявник. Доказів наявності очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам та інтересам заявнику (можливого позивача) до суду не надано, як і не надано доказів неможливості захисту прав та інтересів заявника (можливого позивача) без вжиття відповідних заходів забезпечення позову. В матеріалах адміністративного позову відсутні докази і на підтвердження того, що невжиття заходів забезпечення позову якимось чином може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду у разі його ухвалення на користь позивача.
Колегія суддів вважає, що самі по собі доводи заявника не можуть розцінюватись як такі, що свідчать про очевидну протиправність прийнятого рішення та мають бути оцінені судом під час розгляду справи по суті. Натомість, вжиття заходів забезпечення позову у запропонований ОСОБА_1 спосіб, а саме: зупинення дії пункту другого параграфу першого наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 06 січня 2025 року №11, яким підполковника ОСОБА_1 , начальника групи внутрішнього контролю військової частини НОМЕР_2 звільнено з займаної посади і призначено офіцером взводу резерву офіцерського складу роти резерву офіцерського складу військової частини НОМЕР_3 , який згідно змісту заяви про забезпечення має на меті оскаржити заявник до Одеського окружного адміністративного суду, за своїм характером буде фактично вирішенням вказаного спору по суті, що суперечить меті застосування статті 150 КАС України.
Таким чином, дослідивши встановлені обставини, проаналізувавши вищенаведені правові норми та всі доводи апелянта, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для вжиття адміністративним судом заходів забезпечення позову відповідно до положень ст.150 КАС України.
Статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Згідно із ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.
У справі «Пономарьов проти України» (заява № 3236/03, Рішення від 03 квітня 2008 року, пункт 40) Європейський суд з прав людини звернув увагу, що право на справедливий розгляд судом, яке гарантовано пунктом 1 статті 6 Конвенції, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру.
Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Суд апеляційної інстанції враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).и повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах «Beyeler v. Italy» № 33202/96, «Oneryildiz v. Turkey» № 48939/99, «Moskal v. Poland» № 10373/05).
Відповідно до ч.1-3 ст.242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За таких обставин колегія суддів вважає наведені висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст.ст.2, 7, 8, 9, 10, 73, 74, 77 КАС України та не приймає доводи, наведені в апеляційній скарзі про те, що судовое рішення підлягає скасуванню.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 308; 311; 315; 316; 321; 322; 325 КАС України, суд апеляційної інстанції, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 09 січня 2025 року - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення з підстав, передбачених статтею 328 КАС України.
Суддя-доповідач О.В. Джабурія
Судді К.В. Кравченко Н.В. Вербицька