про відмову в забезпеченні позову
19 лютого 2025 року м. Київ 320/7854/25
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Жукової Є.О., розглянувши заяву позивача про забезпечення позову в адміністративній справі
за позовомОСОБА_1
доІНФОРМАЦІЯ_1
провизнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ: НОМЕР_1 ) щодо неприйняття рішення за наслідком розгляду заяви ОСОБА_1 від 20.12.2024 року про надання відстрочки від призову на військову службу на підставі пункту 14 частини 1 статті 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» в редакції, чинній на момент подання заяви;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (код ЄДРПОУ: НОМЕР_1 ) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) від 20.12.2024 року про надання відстрочки від призову на військову службу і додані до цієї заяви документи та прийняти рішення щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації з підстав, визначених пунктом 14 частини 1 статті 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» в редакції, чинній на момент подання заяви.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.02.2025 позовну заяву розподілено судді Жуковій Є.О.
19 лютого 2025 року зазначену позовну заяву було фактично передано судді Жуковій Є.О.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 19.02.2025 відкрито провадження у справі, суд ухвалив здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, встановленими ст. ст. 257-262 КАС України без повідомлення (виклику) учасників справи.
Поряд з позовною заявою, позивачем подано заяву про забезпечення позову.
Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 19.02.2025 заяву про забезпечення позову передано судді Жуковій Є.О.
Так, в заяві про забезпечення позову заявник просить суд заборонити ІНФОРМАЦІЯ_1 в особі його посадових/службових осіб вчиняти дії щодо переміщення/призову/мобілізаційних заходів відносно ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 , до навчальних центрів, збірних пунктів та/або військових частин, з метою проходження ним військової служби в Збройних Силах України (інших військових формувань) до набрання законної сили судовим рішенням в адміністративній справі.
В обґрунтування підстав вжиття заходів забезпечення позову позивач вказує, що у разі задоволення судом позову до ІНФОРМАЦІЯ_1 , поновлення прав заявника буде неможливим, оскільки надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації особі, яка вже є військовослужбовцем, є неможливим. Без вжиття заходів забезпечення позову мобілізаційні заходи щодо ОСОБА_1 будуть завершені, та будь-яке рішення у справі не поновить порушені права, про які ним наголошено, без постановлення ухвали про забезпечення позову. На думку заявника, невжиття заходів забезпечення позову може призвести до настання значних негативних наслідків, а саме: існує загроза рідний дядько ОСОБА_2 залишиться без постійного догляду з боку ОСОБА_1 , та самостійно не зможе себе забезпечувати (самообслуговуватись), оскільки є особою з інвалідністю І групи та не має інших працездатних членів сім'ї окрім ОСОБА_1 .
Розглянувши заяву про забезпечення адміністративного позову, суд зазначає наступне.
Положеннями частини 1 статті 150 КАС України визначено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову
Частиною 2 статті 150 КАС України передбачено що, забезпечення позову допускається до пред'явлення позову, якщо
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він має намір звернутися до суду;
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю
Згідно з частинами першою та другою статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов'язку відповідача вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Частиною першою статті 152 КАС України визначено, що заява про забезпечення позову подається в письмовій формі і повинна містити, зокрема, обґрунтування необхідності забезпечення позову, а також захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності.
Як уже наголошувалося судом, частиною другою статті 150 КАС України передбачений вичерпний перелік підстав для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а суд повинен, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи існує хоча б одна з названих підстав, і оцінити, чи не може застосування заходів забезпечення позову завдати більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 "Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" в тій частині, яка стосується загальних положень застосування забезпечення позову, а також Постанови Пленуму Вищого адміністративного Суду України від 06 березня 2008 року № 2 "Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства під час розгляду адміністративних справ" розглядаючи клопотання про забезпечення позову, суд (суддя) повинен з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема в тому, чи існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з таким клопотанням, позовним вимогам.
При цьому регулювання підстав та порядку забезпечення позову здійснюється в інтересах не лише певної особи, а й інших осіб - учасників провадження, суспільства, держави в цілому з дотриманням критеріїв адекватності (відповідності вимогам, виключно в межах яких допускається застосування відповідних заходів; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову) та співмірності (співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів). Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.
Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 5 березня 2019 року у справі № 826/16911/18, від 25 квітня 2019 року у справі № 826/10936/18, від 26 червня 2019 року у справі № 826/13396/18, від 30 вересня 2019 року у справі № 420/5553/18, від 30 вересня 2019 року у справі № 640/868/19, від 30 вересня 2019 року у справі № 1840/3517/18, від 29 січня 2020 року у справі № 640/9167/19 та інших.
Суд звертає увагу на те, що розгляд справи по суті - це безпосередньо вирішення спору судом з ухваленням відповідного рішення. У свою чергу, забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача до вирішення справи по суті з метою створення можливості реального та ефективного виконання рішення суду.
Тому, сам факт прийняття суб'єктом владних повноважень (відповідачем) рішення чи вчинення дій, які на думку заявника порушують його права та інтереси, не може автоматично свідчити про те, що таке рішення чи дії є очевидно протиправними і що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання майбутнього рішення суду, адже факт порушення прав та інтересів особи (позивача) підлягає доведенню у встановленому законом порядку.
Таким чином аналіз змісту вказаних норм та правових висновків свідчить про те, що обов'язковою передумовою вжиття заходів забезпечення позову є обґрунтованість відповідних вимог сторони, в тому числі й із зазначенням очевидних ознак протиправності оскаржуваного рішення, дії або бездіяльності, очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам останньої, неможливості у подальшому без вжиття таких заходів відновлення прав особи та обов'язковим поданням доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову.
З приводу наявності очевидних ознак протиправності оспорюваного рішення та порушення таким рішенням прав, свобод або інтересів осіб, які звернулися до суду, то Верховним Судом у постановах від 16 травня 2019 року у справі № 826/14303/ 18, від 12 лютого 2020 року у справі № 640/17408/19 та від 27 лютого 2020 року у справі № 640/16242/19 зазначено, що такі ознаки повинні, насамперед, існувати поза обґрунтованим сумнівом (beyond reasonable doubt). Тобто, суд, який застосовує заходи забезпечення позову з цих підстав повинен бути переконаний у тому, що відповідне рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, визначеними частиною другою статті 2 КАС України, порушує права, свободи або інтереси позивача і вжиття заходів забезпечення позову є дієвим способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам таких порушень. В іншому випадку, висновки суду про наявність очевидних ознак протиправності оспорюваного рішення та порушення ним прав, свобод чи інтересів позивача до розгляду справи по суті, свідчать про наперед сформовану судом правову позицію у справі.
Безумовно, рішення чи дії суб'єктів владних повноважень справляють певний вплив на осіб, на яких поширюються. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Проте, відповідно до ст. 150 КАС України зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі.
При вирішенні заяви позивача про забезпечення позову суд зазначає, що рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях та домислах, оскільки таке рішення суперечитиме законодавчо визначеним принципам і завданням адміністративного судочинства.
Так, правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу», частиною першою статті 1 якого передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Частиною 3 статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» передбачено, що військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
В силу пункту 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 року № 154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
З 24.02.2022 року відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено режим воєнного стану.
Слід наголошує, що на даному етапі суд позбавлений можливості встановити наявність ознак протиправності оскаржуваного рішення щодо відмови позивачу у наданні відстрочки від призову, оскільки встановлення ознак протиправності є фактично вирішенням адміністративного спору по суті, що є неприпустимим на цій стадії судового процесу.
Вказане узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду у рішенні від 28.03.2018 у справі №800/521/17, в якій зазначено, що позов не може бути забезпечено таким способом, що фактично підмінює собою судове рішення у справі та вирішує позовні вимоги до розгляду справи по суті.
У постанові Верховного Суду від 03.05.2023 у справі № 640/15534/22 суд звернув увагу, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.
Так, оцінивши доводи представника заявника щодо очевидної протиправності дій відповідача, що така підстава у заяві про забезпечення позову та як наслідок забезпечення позову у спосіб, який пропонує представник заявника в частині заборони вчиняти дії, фактично є вирішенням спору по суті без судового розгляду, що є неприпустимим.
Тому фактичні обставини справи, в тому числі питання щодо правомірності/неправомірності дій/рішень, на які посилається представник заявника, підлягають встановленню і доведенню на підставі зібраних у справі доказів та аналізу норм права, що регулюють спірні правовідносини, під час вирішення справи по суті.
Крім того суд зазначає, що ймовірне настання певних негативних наслідків для позивача у спірних правовідносинах, на які посилається представник, ще не є беззаперечним свідченням необхідності вжиття судом заходів забезпечення адміністративного позову, оскільки чинне законодавство передбачає захист порушеного права, в тому числі шляхом оскарження відповідних рішень та дій суб'єкта владних повноважень, чи відшкодування шкоди, заподіяної вчиненими протиправними рішеннями, діями або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, що свідчить про наявність механізмів для відновлення прав позивача, якщо таке буде підтверджено за результатами вирішення спору по суті.
Таким чином, у ході розгляду заяви про забезпечення позову не виявлено існування очевидної небезпеки порушення прав та інтересів заявника до прийняття у відповідній справі судового рішення, або неможливості захисту таких прав та інтересів без вжиття заходів забезпечення позову, або необхідності докласти значних зусиль та витрат для відновлення таких прав та інтересів при виконанні у майбутньому судового рішення, якщо його буде прийнято на користь заявника.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку про відсутність підстав для вжиття заходів забезпечення позову, а тому у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову слід відмовити.
Керуючись ст.ст. 150-154, 156, 248, 256, 294 КАС України, -
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову - відмовити.
Ухвала набирає законної сили відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України. Ухвала може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції у порядку та строки, встановлені статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Жукова Є.О.