17 лютого 2025 року справа №320/37067/23
Суддя Київського окружного адміністративного суду Марич Є.В., розглянувши порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ГУ ПФУ у Донецькій області, ГУ ПФУ в м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до ГУ ПФУ в Донецькій області (далі - відповідач-1) ГУ ПФУ в м. Києві (далі - відповідач-2), про визнання протиправним та скасування рішення відповідача-1 від 16.02.2023р., зобов'язання відповідача-2 зарахувати позивачу період роботи з 13.09.2001р. по 01.04.2013р., який дає право на призначення пільгової пенсії по Списку №2 на підставі п. 2 ч. 2 ст. 114 ЗУ "Про ЗДПС", та перевести позивача з пенсії по інвалідності на пільгову.
Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на незаконність спірного рішення та безпідставність не зарахування відповідного періоду роботи позивача до його пільгового стажу, позаяк відповідачу надано всі необхідні документи для призначення позивачу пільгової пенсії.
Від відповідачів надійшли відзиви на адміністративний позов, відповідно до яких відповідач просив відмовити в задоволенні позовних вимог.
Розглянувши документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 (позивач), ІНФОРМАЦІЯ_1 , 09.02.2023р. звернувся до ГУ ПФУ в м. Києві із заявою №2251 про перехід з пенсії по інвалідності на пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Заяву позивача було зареєстровано ГУ ПФУ в м. Києві (відповідач-2) та відповідно до абзацу 13 пункту 4.2 "Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005р. №22-1 (із змінами, внесеними постановою Правління Пенсійного фонду України від 12.12.2020 № 25-1 "Про затвердження Змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України"), передано за екстериторіальним принципом для розгляду до ГУ ПФУ у Донецькій області (відповідач-1).
За результатами розгляду зазначеної заяви відповідачем-1 відмовлено у перерахунку пенсії позивача шляхом переведення з пенсії по інвалідності на пенсію за віком на пільгових умовах, яке мотивовано посиланням на відсутність у позивача права на призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" у зв'язку з відсутністю необхідного пільгового стажу за Списком №2. При цьому, зазначено, що "довідка про підтвердження наявного стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів, не відповідає вимогам, зазначеним у Постанові №637".
Згідно змісту листа ГУ ПФУ в м. Києві від 07.03.2023р. за вих. №2600-0207-8/40365, яким позивача поінформавано про прийняття наведеного рішення, при розрахунку пільгового стажу позивача не було враховано довідку АТ "К.ЕНЕРГО" від 05.10.2021р. за вих. №42АУ/020/227, якою визначено періоди роботи з 13.09.2001р. по 01.04.2013р., а також з 02.04.2013р. по 20.12.2016р., оскільки довідка не відповідає вимогам додатку №5 ПКМУ від 12.08.1993р. №637.
Не погоджуючись із наведеною відмовою позивач звернувся до суду із даним позовом за захистом своїх прав.
Частиною першою статті 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з частиною першою статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Відповідно до статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи:
а) працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах;
б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Згідно з вимогами статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.
Відповідно до пункту 2 статті 114 Закону №1058-IV на пільгових умовах пенсія за віком призначається:
1) працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах;
2) працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Проте, пенсійним органом відмовлено позивачу у призначенні такої пенсії з огляду на відсутність необхідного пільгового стажу.
Щодо правомірності оскаржуваного рішення, суд зазначає наступне.
Згідно зі статтею 62 Закону №1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Пунктами 1, 2, 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставах інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі, коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється на підставі показань свідків.
За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи.
Відповідно до пункту 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ та організацій або їх правонаступників, в яких має бути вказано період роботи, що зараховується до спеціального стажу, професія або посада, характер виконуваної роботи, первинні документи за час виконання роботи.
Аналіз наведених норм права свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У разі, коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється на підставі показань свідків.
Суд також вважає за необхідне зазначити, що згідно з частиною 3 статті 44 Закону №1058-IV, органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
Згідно з пунктом 1.7 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005р. №22-1 (далі також Порядок № 22-1) встановлено, що у разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис. Якщо вони будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії або дата, зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви.
Таким чином, якщо поданих позивачем разом із заявою про призначення пенсії документів було не достатньо, то пенсійний орган був зобов'язаний повідомити позивача про те, які документи необхідно подати додатково. Окрім цього відповідач-1 не був позбавлений права у разі наявності в нього сумнівів в достовірності чи повноті записів в трудовій книжці позивача звертатись із відповідними листами, запитами до підприємств, установ, організацій, з метою отримання інформації, в тому числі, документів, які містять відомості про періоди роботи, характер праці, умов атестації робочого місця, провести відповідні зустрічні звірки, витребувати показання свідків, тощо.
В цьому випадку, відповідач-1 не надав суду доказів вчинення таких дій.
Варто зазначити, що принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень, відповідно до ч.2 статті 2 КАС України, має на увазі, що рішення повинно бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії). Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб'єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо. При цьому, суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.
Прийняття рішення, вчинення (не вчинення) дії вимагає від суб'єкта владних повноважень діяти добросовісно, тобто з щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів, з відданістю визначеним законом меті та завданням діяльності, передбачувано, без корисливих прагнень досягти персональної вигоди, привілеїв або переваг через прийняття рішення та вчинення дії. Таким чином, висновки та рішення суб'єкта владних повноважень можуть ґрунтуватися виключно на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.
Суд бере до уваги, правове тлумачення, висловлене в постанові Верховного Суду від 02.07.2019р. по справі №140/2160/18, про те що - загальними вимогами, які висуваються до акта індивідуальної дії, як акта правозастосування, є його обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення податковим органом конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття.
Відмова у призначенні/перерахунку пенсії, яка мотивована недостатністю трудового/пільгового стажу, зумовленою його незарахуванням пенсійним органом з підстав невідповідності поданих документів для підтвердження стажу вимогам пенсійного законодавства, можлива виключно за умови чіткого визначення таких документів (шляхом вказання їх реквізитів), а також зазначення у рішенні в чому саме полягає така невідповідність. Протилежний підхід зумовлює зловживання відповідачем щодо своїх повноважень та суперечить вже згаданому вище принципу правової визначеності.
У даному випадку, дослідивши зміст спірного рішення, суд констатує, шо рішення ГУ ДПС у Донецькій області від 16.02.2023р. №930040320826 не містить реквізитів довідки, яка на думку посадових осіб даного пенсійного органу не відповідає вимогам Постанови №637, при цьому не зазначено також в чому саме полягає встановлена невідповідність.
Разом з тим, суд враховує, що відповідальність за достовірність відомостей, визначених інформаційними довідками, виданими підприємствами/організаціями, в яких працювала особа, яка звернулась до територіального органу ПФУ за призначенням їй пенсії, покладається виключно на таке підприємство/організацію, у зв'язку із чим позивач не може нести відповідальності за достовірність відомостей, що містяться у документах про трудовий стаж, виданих за місцем роботи чи архівною установою, або відсутність відповідних відомостей.
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 21.02.2018р. по справі №687/975/17.
З наведеного вбачається, що висновок відповідача про недостатність пільгового стажу позивача для переведення його на пенсію за віком на пільгових умовах, визнається судом безпідставним, тому вважається судом передчасним, у зв'язку із чим оскаржуване рішення, яке ґрунтується на такому висновку, є протиправним, тому підлягає скасуванню.
Водночас, суд зауважує на тому, що відповідачем-2 у спірному рішенні не ставиться під сумнів пільгових характер виконуваної позивачем роботи у спірний період, у зв'язку із чим дане питання в межах розгляду даної справи - не досліджується, адже не є спірним.
Враховуючи викладені обставини, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до пунктів 2-4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язати утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Частиною третьою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено право суду у разі скасування індивідуального акта зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивач, за захистом яких він звернувся до суду.
Відповідно до частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Зі змісту вказаної норми встановлено, що суд при розгляді справи обмежений предметом та обсягом заявлених позовних вимог та не може застосовувати інший спосіб захисту ніж той, що зазначив позивач у позовній заяві. Водночас суд може вийти за межі правового обґрунтування, зазначеного у позовній заяві, якщо вбачає порушення інших приписів ніж ті, про які йдеться у позовній заяві.
Вихід за межі позовних вимог можливий у справах за позовами до суб'єктів владних повноважень, при цьому вихід за межі позовних вимог повинен бути пов'язаний із захистом саме тих прав, щодо яких подана позовна вимога.
Верховний Суд України у пункті 3 постанови Пленуму від 18.12.2009 № 14 "Про судове рішення" роз'яснив, що вихід за межі позовних вимог - це вирішення незаявленої вимоги, задоволення вимоги позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять. З цього випливає, що вихід за межі позовних вимог можливий за наступних умов: лише у справах за позовами до суб'єктів владних повноважень, оскільки лише в цьому випадку відбувається захист прав та інтересів позивача; повний захист прав позивача неможливий у спосіб, про який просить позивач. Повнота захисту полягає в ефективності відновлення його прав; вихід за межі позовних вимог повинен бути пов'язаний із захистом саме тих прав, щодо яких подана позовна заява.
Щодо визначення належного органу Пенсійного фонду, яким має здійснюватися розгляд заяви позивача з урахуванням висновків суду у цій справі, то суд зазначає, що згідно з Порядком №22-1:
- звернення за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-який час після виникнення права на пенсію або не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку (пункт 1.7);
- після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу (пункт 4.2);
- створення та обробка документів здійснюється із накладенням кваліфікованого електронного підпису працівників, відповідальних за здійснення операцій. Рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи. Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви (пункт 4.3);
- після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії. Нарахована сума пенсії включається в документи для виплати пенсії не пізніше одного місяця з дня прийняття рішення про призначення, перерахунок, переведення з одного виду пенсії на інший та про поновлення виплати пенсії (пункт 4.10).
Судом установлено, що позивач звертався із заявою про перерахунок пенсії саме до Головного управління ПФУ в м. Києві за місцем проживання, тому цей відповідач має виконувати рішення суду. В такому випадку принцип екстериторіальності не може бути застосований.
Враховуючи позицію Верховного суду України та керуючись частиною другою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вбачає підстави для виходу за межі позовних вимог виключно з метою ефективного захисту прав позивача.
Таким чином, суд дійшов висновку про наявність належних та достатніх доказів для зобов'язання ГУ ПФУ в м. Києві здійснити повторний розгляд поданої позивачем заяви, що пояснюється тим, що питання зараховання до пільгового стажу позивача спірного періоду його роботи фактично відповідачем-1 (ГУ ПФУ в Донецькій області) належним чином не розглянуте, при тому, що Пенсійний фонд є єдиним органом, який зараховує трудовий стаж, призначає та перераховує пенсійне забезпечення та здійснює підготовку документів для його виплати, тобто вирішення питання зарахування періодів роботи до трудового стажу в результаті дослідження наданих документів, а також призначення, перерахунку та виплати пенсії, є виключною компетенцією органів Пенсійного фонду.
Разом з тим, позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача-2 зарахувати період роботи до пільгового стажу та призначити позивачу пільгову пенсію на підставі його заяви задоволенню не підлягають.
Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Згідно зі статтею 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи встановлені обставини у справі, системно проаналізувавши норми законодавства, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов висновку про обґрунтованість позову та наявність підстав для його часткового задоволення.
Відповідно до частини третьої статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2147,20 грн.
Оскільки позов задоволено частково, з урахуванням пропорційності задоволених вимог, на користь позивача підлягають присудженню судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1073,60 грн. за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ у Донецькій області з урахуванням висновку суду, що саме рішення ГУ ПФУ у Донецькій області стосувалось прав позивача у цьому спорі.
Керуючись ст. ст. 2, 9, 72-77, 90, 139, 241-246, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (місцезнаходження: м. Київ, вул. Бульварно - Кудрявська, буд. 16, індекс: 04053; код ЄДРПОУ: 42098368), Головного управління Пенсійного фонду України у Донецькій області (місцезнаходження: 84122, Донецька обл., м. Слов'янськ, пл. Соборна, 3; адреса для листування: 49008, м. Дніпро, вул. Надії Алексєєнко, 106; код ЄДРПОУ 13486010) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, - задовольнити частково.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Донецькій області (місцезнаходження: 84122, Донецька обл., м. Слов'янськ, пл. Соборна, 3; адреса для листування: 49008, м. Дніпро, вул. Надії Алексєєнко, 106; код ЄДРПОУ 13486010) від 16.02.2023р. за №930040320826 про відмову ОСОБА_1 (адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) у перерахунку пенсії згідно заяви від 09.02.2023р. за №2251.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві (місцезнаходження: м. Київ, вул. Бульварно - Кудрявська, буд. 16, індекс: 04053; код ЄДРПОУ: 42098368) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) від 09.02.2023р. за №2251 про перерахунок пенсії, з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.
4. У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
5. Стягнути на користь ОСОБА_1 (адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) сплачений судовий збір в розмірі 1073,60 грн. (одна тисяча сімдесят три гривні, шістдесят копійок) за рахунок бюджетних асигнувань, призначених для Головного управління Пенсійного фонду України у Донецькій області (місцезнаходження: 84122, Донецька обл., м. Слов'янськ, пл. Соборна, 3; адреса для листування: 49008, м. Дніпро, вул. Надії Алексєєнко, 106; код ЄДРПОУ 13486010).
6. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Марич Є.В.