ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"19" лютого 2025 р. справа № 300/226/25
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Кафарського В.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, про визнання протиправним і скасування рішення, а також зобов'язання до вчинення дій, -
Адвокат Куций О.С. в інтересах ОСОБА_1 (надалі - ОСОБА_1 , позивач), звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (надалі - ГУ ПФУ в Полтавській області, відповідач 2), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (надалі - ГУ ПФУ в Івано-Франківській області), в якому просить:
1) визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ПФУ в Полтавській області №092350008897 від 29.11.2024 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах по Списку №2;
2) зобов'язати Головне управління ПФУ в Полтавській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період проходження військової служби в Збройних Силах з 20.11.1987 по 02.12.1989;
3) зобов'язати Головне управління ПФУ в Полтавській області зарахувати до стажу роботи в шкідливих умовах праці ОСОБА_1 період:
навчання у Надвірнямському СПТУ-1 1 за професією електрозварник ручної дугової зварки з 01.09.1984 по 20.07.1987;
роботи у 588 Комбінаті нерудних копалин (з листопада 1992 року - 588 Пасічнянський кар'єр нерудних копалин «Нерудник») з 30.07.1987 по 13.11.1987 та з 15.01.1990 по 11.02.1993 на посаді електрозварник ручної зварки;
військової служби в Збройних Силах з 20.11.1987 по 02.12.1989;
роботи у AT «Нафтохімік Прикарпаття» з 17.10.1995 по 13.07.2003 на посаді електрозварника;
4) зобов'язати Головне управління ПФУ в Полтавській області призначити та виплачувати ОСОБА_1 з 25.11.2024 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 до відповідно до пункту «б» частини 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ.
В обґрунтування позовних вимог представник позивача посилається на те, що пенсійним органом протиправно і необґрунтовано прийнято рішення про відмову позивачу у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2. При цьому, позивач посилається на приписи статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», з урахуванням рішення Конституційного суду України №1-р/2020 від 23.01.2020. Так, на переконання представника позивача, ОСОБА_1 станом на момент звернення до територіального підрозділу Пенсійного фонду України, набув право на пільгову пенсію, оскільки йому вже виповнилось 55 років та у нього було достатньо як загального страхового, так і спеціального (пільгового) стажу роботи. При цьому, наголошує на хибності висновків відповідача 2 про не зарахування до страхового стажу періоду проходження військової служби та до пільгового страхового стажу - періоду проходження військової служби, періоду навчання та спірного періоду роботи на посаді електрозварника. Як наслідок, представник позивача просить суд призначити пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 25.11.2024 - з дня звернення за такою пенсією.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 20.01.2025 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
04.02.2025 від ГУ ПФУ в Івано-Франківській області надійшли пояснення по справі, у яких представник заперечила щодо задоволення позовних вимог. Так, зазначено, що ОСОБА_1 25.11.2024 звернувся із заявою про призначенні пенсії за віком на пільгових умовах та рішенням ГУ ПФУ в Полтавській області від 29.11.2024 №092350008897 ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії в зв'язку з відсутністю необхідного стажу (згідно зазначеного рішення страховий стаж позивача становить 25 років 10 місяців 14 днів, пільговий стаж не підтверджений в установленому законодавством порядку). Представник третьої особи наголосила, що необхідними умовами для виникнення в особи права на пенсійне забезпечення на пільгових умовах відповідно до п. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», п. «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» є встановлення факту перебування особи на посаді або виконання нею робіт, що містяться у Списку №1, а також документальне підтвердження зайнятості працівника за відповідною професією за результатами атестації умов праці, яке полягає у наявності результатів атестації відповідного робочого місця за умовами праці. Документами, які підтверджують результати атестації робочого місця за умовами праці, можуть бути: карта умов праці, наказ по підприємству про затвердження переліку робочих місць, виробництв, професій і посад з пільговим пенсійним забезпеченням працівників; трудова книжка із записом про витяг із зазначеного наказу або з додатком такого витягу. Звернуто увагу, що оскільки період роботи ОСОБА_2 з 30.07.1987 по 13.11.1987 не зарахований до пільгового стажу, військова служба також не може бути зарахована до пільгового стажу. Також зауважено, що у військовому квитку прізвище « ОСОБА_3 » (російською мовою) не відповідає паспортним даним « ОСОБА_4 » (російською мовою) (а.с. 36-38).
06.02.2025 від ГУ ПФУ в Полтавській області надійшов відзив на позовну заяву, за змістом якого представник відповідача заперечує щодо задоволення позовних вимог та зазначає, що період, який підлягає зарахуванню до пільгового стажу роботи визначає підприємство шляхом надання оформленої належним чином уточнюючої довідки у відповідності зі Списками, затвердженими Кабінетом Міністрів України на підставі первинних документів за час роботи особи на відповідному підприємстві. При цьому, ОСОБА_1 звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою від 25.11.2024 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2, надавши трудову книжку, військовий квиток, свідоцтва про навчання, диплома, паспорт, код. Водночас, документів, які підтверджують право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах та передбачених Порядком, позивачем до заяви не було надано. У зв'язку із цим, за результатом розгляду документів, доданих до заяви, встановлено, що станом на дату звернення за призначенням пенсії за віком на пільгових умовах страховий стаж заявника становить 25 років 10 місяців 14 днів, пільговий стаж за Списком №2, підтверджений в установленому законодавством порядку, відсутній. Періоди навчання з 01.09.1984 по 20.07.1987 та військової служби з 20.11.1987 по 02.12.1989 можуть бути зараховані до стажу, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, за умови надання позивачем документів які підтверджують його працевлаштування на посаду, що дає право на призначення пенсії на пільгових умовах. Проте, документів, які підтверджують пільговий характер роботи та передбачених Порядком, позивачем до заяви не надано. Архівні довідки Галузевого державного архіву МОУ, надані позивачем, не відповідають вимогам Порядку та не є належним підтвердженням спеціального стажу роботи позивача. Крім того записи військового квитка в частині написання прізвища позивача не відповідають даним його паспорта, а тому період проходження військової служби не врахований до страхового стажу. Окрім цього, зазначено, що позовна вимога щодо зарахування періодів роботи та призначення пенсії є формою втручання в дискреційні повноваження відповідача та виходить за межі завдань адміністративного судочинства, а тому не підлягає задоволенню (а.с. 43-47).
Суд, розглянувши справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши докази і письмові пояснення, викладених у заявах по суті справи, встановив наступне.
ОСОБА_1 , відповідно до копії паспорта громадянина України, який міститься у матеріалах справи, народився ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 6).
25.11.2024, тобто після досягнення 55-річного віку, позивач звернулася до Головного управління ПФУ в Івано-Франківській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2.
Після опрацювання системою поданої заяви, згідно принципу екстериторіальності органом, що призначає пенсію, визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області.
Згідно рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 29.11.2024 №092350008897 ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії за віком за Списком №2, посилаючись на п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», в зв'язку з відсутністю необхідного пільгового та страхового стажу. Згідно вказаного рішення страховий стаж позивача становить 25 років 10 місяців 14 днів, пільговий стаж за Списком №2 не підтверджений в установленому законодавством порядку. При цьому, відповідачем зазначено, що довідку про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній та накази про результати атестації робочих місць не надано. Військовий квиток не взято до уваги, оскільки прізвище « ОСОБА_3 » (рос. мовою) не відповідає паспортним даним « ОСОБА_4 » (рос. мовою) (а.с. 24-25).
Вважаючи протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 29.11.2024 №092350008897 про відмову позивачу у призначенні пенсії, його представник звернувся до суду із даним позовом.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.
У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин, суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в редакції, чинній на момент врегулювання спірних правовідносин.
Відповідно до частини 1 статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Згідно з положеннями статті 4 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, одним з видів загальнообов'язкового державного соціального страхування є пенсійне страхування. При цьому відносини, що виникають за цим видом соціального страхування, регулюються законами, прийнятими відповідно до цих Основ.
Водночас, у пункті 5 рішення №8-рп/2005 від 11.10.2005 Конституційний Суд України зазначив, що право на пенсійне забезпечення є складовою конституційного права на соціальний захист.
За приписами пунктів 1, 6 частини 1 статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду регулюють Закони України від 05.11.1991 №1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788-ХІІ), від 09.07.2003 №1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV).
Частинами 1 та 2 статті 24 Закону №1058-IV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно із частиною 4 статті 24 Закону №1058-IV, періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону (частина 1 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»).
Зокрема, відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
В той же час, відповідно до пункту «б» частини 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Таким чином, в силу приписів пункту «б» частини 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» і пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», пенсія на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи призначається працівникам (в даному випадку ОСОБА_1 ) за наявності трьох обов'язкових умов у сукупності:
- зайняття повний робочий день на відповідних роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України;
- атестація робочих місць;
- досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
В свою чергу, статтю 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною). Порядок застосування статті 13 визначає пункт 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020.
Відповідно до положень статті 152 Конституції України, закони та інші правові акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Так, відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII.
Згідно з пунктом 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України №1 р/2020 від 23.01.2020 стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Пунктом 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду №1-р/2020 від 23.01.2020 встановлено, що застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02..03.2015 №213-VIII для осіб, які працювали до 01.04.2015 на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме:
«На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: … б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах».
Отже, у статті 13 Закону №1788 до внесення змін Законом №213 було встановлено пенсійний вік для чоловіків - 55 років, а також необхідний страховий стаж роботи для чоловіків - не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців пільгового стажу.
Відповідно до пункту 4.4 Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, перевіряючи статтю 13, частину 2 статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 за №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 за №213-VIII, на відповідність Конституції України, Конституційний Суд України виходив з такого.
Згідно зі статтею 13, частиною 2 статті 14, пунктами «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 за №1788-XII у редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 за №213-VIII у осіб, які належать до категорій працівників, вказаних у цих нормах, виникли легітимні очікування щодо реалізації права виходу на пенсію. Однак оспорюваними положеннями Закону №213-VIII змінено нормативне регулювання призначення пенсій таким особам.
Таким чином стаття 13, частина 2 статті 14, пункт «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 за №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 за №213-VIII, якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать частині 1 статті 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.
Окрім цього, у справах «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та 37943/06, рішення від 14.10.2010) та «Серков проти України» (заява №39766/05, рішення від 07.07.2011) Європейський суд з прав людини дійшов висновку що, по-перше, національне законодавство не було чітким та узгодженим та не відповідало вимозі «якості» закону і не забезпечувало адекватного захисту осіб від свавільного втручання у права заявника; по-друге, національними органами не було дотримано вимоги законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника, коли в його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування; по-третє, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості і точності порушує вимогу «якості закону». В разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов'язків осіб, національні органи зобов'язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід. Тобто вирішення колізій у законодавстві завжди тлумачиться на користь особи.
При цьому, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03.11.2021 по справі №360/3611/20 в аналогічних відносинах дійшла до висновку, що застосуванню підлягають норми Закону №1788-XI з урахуванням Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, а не Закону №1058-IV.
Окрім того, суд зазначає, що Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
За таких обставин та правового регулювання суд вважає, що Головне управління ПФУ в Полтавській області не застосувало більш сприятливий закон, який передбачає право позивача на обумовлену попередньою роботою пільгову пенсію, проте застосувало закон, який позбавляє зазначеного права.
За вказаних обставин, така обов'язкова умова для призначення пенсії на пільгових умовах, як необхідний вік та стаж роботи, має застосовуватися в порядку, визначеному пунктом 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, та виходячи з принципу правої визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованого статтею 8 Конституції України.
Таке застосування судом вищевказаних норм права усуває колізію в їх застосуванні, у спосіб застосування тієї норми, яка створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.
Отже, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, зокрема чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах.
Суд встановив, що згідно змісту рішення Головного управління Пенсійного фонду України від 29.11.2024 №092350008897 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах по Списку №2, підставою для відмови позивачу у призначенні пенсії на пільгових умовах є, зокрема, те, що на дату звернення позивач не набув достатнього страхового і пільгового стажу.
Однак, враховуючи вищевикладені правові висновки щодо необхідності наявності для чоловіків 25 років страхового стажу для призначення пільгової пенсії, суд констатує про протиправність таких висновків пенсійного органу в частині відсутності необхідного страхового стажу, оскільки відповідачем визнано за позивачем 25 років 10 місяців 14 днів страхового стажу, якого, згідно вимог ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», є достатньо для призначення пільгової пенсії.
Водночас, суд зазначає про протиправність не зарахування відповідачем до страхового стажу позивача періоду проходження військової служби.
Так, відповідно до абзацу 2 частини 1 статті 8 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», час перебування громадян України на військовій службі зараховується до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Суд встановив, що позивач проходив військову службу з 20.11.1987 по 02.12.1989, що підтверджується військовим квитком серія НОМЕР_1 від 20.11.1987 (а.с. 10).
Натомість суд відхиляє доводи пенсійного органу про те, що прізвище « ОСОБА_3 » (рос. мовою) не відповідає паспортним даним « ОСОБА_4 » (рос. Мовою), оскільки як вірно зазначив представник позивача, таку помилку виправлено ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 10).
Більше того, такі дії відповідача, на думку суду, є обтяжливим формалізмом стосовно позивача, оскільки жодного сумніву пенсійним органом не висловлено щодо того, що такий військовий квиток позивачу не належить. Фактично, пенсійний орган тільки звернув увагу на те, що особа, яка заповнювала такий військовий квиток, можливо допустила незначну помилку, яка жодним чином не нівелює права ОСОБА_1 на зарахування періоду проходження військової служби до страхового стажу.
Верховний Суд неодноразово зазначав, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки чи іншого документа не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Так, у постанові від 06.03.2018 по справі №754/14898/15-а Верховний Суд дійшов висновку, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
У постанові Верховного Суду від 19.02.2019 по справі №575/530/17 також вказано про заборону допущення відповідачами (органами пенсійного фонду) певного формалізму при зверненні осіб про призначення чи перерахунку пенсії.
Така правова позиція Верховного Суду відповідно до вимог частини п'ятої статті 242 КАС України враховується судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Таким чином, суд дійшов висновку про необхідність зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періоду проходження військової служби з 20.11.1987 по 02.12.1989.
Щодо позовних вимог в частині не зарахування відповідачем періоду навчання, проходження військової служби та періодів роботи до пільгового стажу, суд зазначає таке.
Згідно зі статтею 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 за №1788-XII, до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Як встановлено ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Також, згідно статті 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться.
Відповідно до статті 62 Закону №1788-ХІІ постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 за №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).
Пунктом 1 Порядку №637 передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Наказом Міністерства праці України №58 від 29.07.1993 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників.
Відповідно до пункту 1.1 «Загальні положення» Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Отже, аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Згідно записів трудової книжки ОСОБА_1 НОМЕР_2 (а.с. 12-15), останній:
15.01.1990 - прийнятий у 588 Комбінат нерудних копалин (з листопада 1992 року - 588 Пасічнянський кар'єр нерудних копалин «Нерудник») на посаду електрозварника ручної зварки згідно наказу №7 від 11.01.1990 (запис 5);
11.02.1993 - звільнений з роботи за власним бажанням на підставі наказу №44 від 11.02.1993 (запис 7);
17.10.1995 - прийнятий на роботу у AT «Нафтохімік Прикарпаття» на посаду електрозварник 4-го розряду (запис 10);
20.03.2009 - звільнений за згодою сторін на підставі наказу №141-к від 16.03.2009 (запис 15).
Окрім цього, згідно записів трудової книжки та довідки від 10.06.2009 вбачається, що з 14.07.2003 по21.03.2006 та з 22.03.2006 по 20.03.2009 позивач перебував у відпустці без збереження заробітної плати по догляду за дитиною до досягнення нею 3-ох річного та 6-ти річного віку відповідно (а.с. 14-20).
Суд зауважує, що жодних виправлень, підчищень тощо у трудовій книжці позивача немає, тобто позивач має належним чином оформлену трудову книжку, в якій містяться відповідні записи про спірні періоди роботи із відомостями, які відповідають вимогам законодавства.
Доказів, які б свідчили про недостовірність таких записів, відповідачем суду не надано, а тому останні безпідставно не взяті до уваги відповідачем для призначення пенсії за віком.
Аналогічна правова позиція щодо того, що трудова книжка є основним документом, який підтверджує стаж особи, викладена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17.
Таким чином, суд встановив, що ОСОБА_1 у період з 15.01.1990 по 11.02.1993 та з 17.10.1995 по 13.07.2003 перебував на посаді електрозварника і виконував електрозварювальні роботи ручної зварки, тобто на посаді, яка передбачена Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Постановою СРСР №1173 від 22.08.1956 (Розділ 32 « 3агальні професії», Постановою СРСР №10 від 26.01.1991 (п. 23200000-19906) та Постановою Кабінету Міністрів України №162 від 11.03.1994 №1173 (Розділ 33« 3агальні професії» п.23200000-19906).
При цьому, відповідно до пункту 3 Порядку №637, за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Згідно пункту 20 Порядку №637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
Таким чином, тільки у випадку, якщо у трудовій книжці не зазначені відомості, зазначені неповні чи неточні відомості про роботу працівника у певний період, то для підтвердження трудового стажу приймаються інші документи, на підставі яких можна дійти висновку, де і протягом якого періоду працював працівник. Ці документи можуть бути видані роботодавцем (його правонаступником), архівними установами, до яких передано документи з особового складу для зберігання. Якщо є можливість підтвердити трудовий стаж даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, то використовуються ці відомості.
Разом із тим, суд встановив, що факт роботи позивачем на посаді електрозварника підтверджується, окрім відомостей трудової книжки, також й іншими документами, які наявні в матеріалах справи та були надані пенсійному органу при зверненні за призначенням пенсії, а саме:
архівною довідкою Галузевого державного архіву МОУ №179/1/9855 від 20.10.2021 (а.с. 16);
архівною копією особової картки ОСОБА_1 від 22.07.1987, виданої Галузевим державним архівом МОУ (а.с. 17);
архівною копією особової картки ОСОБА_1 від 12.01.1990, виданої Галузевим державним архівом МОУ (а.с. 18);
довідкою про заробітну плату для обчислення пенсії, видану AT «Нафтохімік Прикарпаття» №115 від 02.10.2024 (а.с. 19);
довідкою, виданою AT «Нафтохімік Прикарпаття» №117 від 10.06.2009 (а.с. 20);
довідкою, виданою AT «Нафтохімік Прикарпаття» №100 від 21.11.2024 про те, що атестацію робочих місць за умовами праці проведена згідно наказу №38 від 22.03.1999 і вважається вперше проведеною (а.с. 21).
З огляду на викладене, суд констатує, що пенсійним органом протиправно не враховано спірний період роботи з 30.07.1987 по 13.11.1987 та з 15.01.1990 по 11.02.1993 на посаді електрозварник ручної зварки у 588 Комбінаті нерудних копалин (з листопада 1992 року - 588 Пасічнянський кар'єр нерудних копалин «Нерудник»), а також з 17.10.1995 по 13.07.2003 - на посаді електрозварника у AT «Нафтохімік Прикарпаття».
Суд також зауважує, що відповідно до частини 1 статті 38 Закону України «Про професійно-технічну освіту», час навчання у закладі професійної (професійно-технічної) освіти зараховується до трудового стажу здобувача освіти, у тому числі в безперервний і в стаж роботи за спеціальністю, що дає право на пільги, встановлені для відповідної категорії працівників, якщо перерва між днем закінчення навчання і днем зарахування на роботу за набутою професією не перевищує трьох місяців.
Тобто, для зарахування періоду навчання до пільгового стажу необхідно, щоб особа після завершення навчання працевлаштуватись за професією, що дає право на призначення пенсії на пільгових умовах.
Суд з'ясував, що позивачем пенсійному органу надавався диплом НОМЕР_3 від 20.07.1987, згідно якого ОСОБА_1 навчався у Надвірнямському СПТУ-11 за професією електрозварник ручної дугової зварки з 01.09.1984 по 20.07.1987 (а.с. 9).
Запис про навчання позивача у вказаний період також міститься і в трудовій книжці ОСОБА_1 НОМЕР_2 (а.с. 12).
З огляду на викладене та враховуючи що ОСОБА_1 після закінчення навчання у технічному училищі по спеціальності (20.07.1987) з 30.07.1987 почав працювати, як уже встановлено вище, на посаді електрозварника ручної зварки у 588 Комбінат нерудних копалин, тобто на посаді, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах по Списку №2, то суд дійшов висновку, що спірний період навчання з 01.09.1984 по 20.07.1987 підлягає зарахуванню до пільгового стажу ОСОБА_1 .
Окрім цього, відповідно до вимог абзацу 2 частини 1 статті 8 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», час перебування громадян України на військовій службі зараховується до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Час проходження строкової військової служби та військової служби за призовом осіб офіцерського складу, а також час проходження військової служби в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України «Про оборону України», зараховуються до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, якщо на момент призову на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України «Про оборону України», особа навчалася за фахом у професійно-технічному навчальному закладі, працювала за професією або займала посаду, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
Частиною 1 статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» також передбачено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Так, як уже встановлено судом вище, ОСОБА_1 проходив військову службу з 20.11.1987 по 02.12.1989, що підтверджується військовим квитком серія НОМЕР_1 від 20.11.1987 (а.с. 10), а також відомостями трудової книжки ОСОБА_1 НОМЕР_2 (а.с. 12).
З огляду на викладене, враховуючи те, що на момент призиву на військову службу ОСОБА_1 працював у 588-му Комбінат нерудних копалин на посаді електрозварника ручної зварки, яка, як уже встановлено судом вище, передбачена Розділом 33 Списку №2, затвердженого Постановою Ради Міністрів СРСР №1173 від 22.08.1956, що дає право на призначення пенсії позивачу за віком на пільгових умовах по Списку №2, то суд дійшов висновку, що спірний період військової служби з 12.11.1985 по 22.12.1987 підлягає зарахуванню до пільгового стажу.
Окрім цього, варто звернути увагу, що відповідно до абзацу 4 п. 1.9 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління ПФУ від 25.11.2005 за №22-1 (далі - Порядок №22-1), у разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис (у разі подання заяви через вебпортал таке повідомлення надсилається особі через електронний кабінет користувача вебпорталу). Якщо вони будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії або дата, зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви, або дата реєстрації заяви на вебпорталі.
Аналіз вказаної норми дає підстави зробити такі висновки:
по-перше, пенсійний орган письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково тільки у тому випадку, коли до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи. Однак, як уже зазначено вище, позивачем до заяви про призначення пенсії було додано всі необхідні документи, в тому числі і основний документ - трудову книжку з усіма необхідними записами у ній;
по-друге, якщо навіть припустити, що особа не додала всі необхідні документи до заяви про призначення пенсії, то в такому випадку пенсійний орган письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис. Однак, в даному випадку жодного подібного повідомлення позивачу зі сторони пенсійного органу не надходило.
Таким чином, з огляду на встановлені судом обставини та подання позивачем пенсійному органу разом із заявою від 25.11.2024 всіх необхідних документів, при наявності всіх встановлених пунктом «б» частини 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» умов для призначення ОСОБА_1 пенсії на пільгових умовах, суд дійшов висновку про те, що позивач не може бути позбавленою гарантованого Державою Україна пенсійного забезпечення та, як наслідок, суд дійшов висновку про протиправність рішення Головного управління ПФУ в Полтавській області №092350008897 від 29.11.2024.
Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача призначити ОСОБА_1 з 25.11.2024 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2, суд зазначає про таке.
Завданням адміністративного судочинства, є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (ч. 1 ст. 2 КАС України).
Частиною 4 статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини 2 цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
З огляду на викладене, суд має право визнати дії суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язати вчинити певні дії. При цьому, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Водночас, зобов'язання суб'єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту, застосовується лише за наявності необхідних підстав, з урахуванням фактичних обставин справи.
Так, у випадку невиконання обов'язку відповідачем, за наявності визначених законом умов, у суду виникають підстави для ефективного захисту порушеного права позивача шляхом, зокрема, зобов'язання відповідача вчинити певні дії, спрямовані на відновлення порушеного права, або шляхом зобов'язання прийняти рішення.
Проте, як і будь-який інших спосіб захисту, зобов'язання відповідача прийняти рішення може бути застосовано судом за наявності необхідних та достатніх для цього підстав.
З огляду на встановлені судом обставини щодо протиправності спірного рішення та відсутності будь-яких інших об'єктивних та законних підстав для відмови позивачу у призначені пенсії, суд вважає, що для належного, ефективного та повного захисту порушених прав позивача необхідно зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області призначити пенсію за а віком на пільгових умовах за Списком №2 до відповідно до пункту «б» частини 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Водночас, згідно з пунктом 1 частини 1 статті 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Таким чином, оскільки позивач звернувся із заявою про призначення пенсії 25.11.2024, а 55-річного віку досягнув 20.05.2024, при цьому, на дату звернення за пенсією по Списку №2 загальний страховий стаж разом становить більше необхідних 25 років, з них пільговий стаж роботи за Списком №2 становить більше необхідних 12 років 6 місяців, то суд дійшов висновку про необхідність зобов'язання відповідача призначити пенсію ОСОБА_1 з 25.11.2024 - з дня звернення за пенсією.
Решта доводів учасників справи на спірні правовідносини не впливають та висновків суду по суті спору не змінюють.
У своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово зазначав, що рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.
Разом з цим, згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України (пункт 1); обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) (пункт 3); безсторонньо (пункт 4); добросовісно (пункт 5); з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації (пункт 7); пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) (пункт 8); своєчасно, тобто протягом розумного строку (пункт 10).
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що у спірному випадку пенсійний орган не діяв на підставі закону, із урахуванням усіх обставин, які мають значення для вірного вирішення порушеного позивачем питання, у зв'язку із чим позовні вимоги підлягають до задоволення.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до частини 1 статті 132 цього Кодексу судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Таким чином, враховуючи, що заявлені позовні вимоги підлягають до задоволення, то в силу вимог частини 1 статті 132, частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на користь позивача підлягає стягненню сплачений ним судовий збір у розмірі 1 211,20 грн.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (код ЄДРПОУ 13967927, вул. Соборності, 66, м. Полтава, 36014), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. Січових Стрільців, буд. 15, м. Івано-Франківськ, 76018) про визнання протиправним і скасування рішення, а також зобов'язання до вчинення дій - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ПФУ в Полтавській області №092350008897 від 29.11.2024 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах по Списку №2.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (код ЄДРПОУ 13967927, вул. Соборності, 66, м. Полтава, 36014) зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , АДРЕСА_1 ) період проходження військової служби в Збройних Силах з 20.11.1987 по 02.12.1989, а також до стажу роботи в шкідливих умовах праці період:
навчання у Надвірнямському СПТУ-1 1 за професією електрозварник ручної дугової зварки з 01.09.1984 по 20.07.1987;
роботи у 588 Комбінаті нерудних копалин (з листопада 1992 року - 588 Пасічнянський кар'єр нерудних копалин «Нерудник») з 30.07.1987 по 13.11.1987 та з 15.01.1990 по 11.02.1993 на посаді електрозварник ручної зварки;
військової служби з 20.11.1987 по 02.12.1989;
роботи у AT «Нафтохімік Прикарпаття» з 17.10.1995 по 13.07.2003 на посаді електрозварника;
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (код ЄДРПОУ 13967927, вул. Соборності, 66, м. Полтава, 36014) призначити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , АДРЕСА_1 ) з 25.11.2024 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 до відповідно до пункту «б» частини 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (код ЄДРПОУ 13967927, вул. Соборності, 66, м. Полтава, 36014) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , АДРЕСА_1 ) сплачений ним судовий збору в розмірі 1 211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 коп.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статей 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.
Представнику позивача, відповідачу та третій особі рішення надіслати через підсистему «Електронний суд».
Перебіг процесуальних строків, початок яких пов'язується з моментом вручення процесуального документа учаснику судового процесу в електронній формі, починається з наступного дня після доставлення документів до Електронного кабінету в розділ «Мої справи».
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя /підпис/ Кафарський В.В.