19 лютого 2025 року м. Житомир справа № 240/19027/24
категорія 112030000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Леміщака Д.М., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про про визнання протиправними та скасування наказів, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 із позовом до військової частини НОМЕР_1 , в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати акт службового розслідування військової частини НОМЕР_1 б/н, яким в діях солдата ОСОБА_2 вбачаються ознаки кримінального правопорушення, передбаченого частиною 4 статті 408 Кримінального кодексу України;
- визнати протиправним та скасувати витяг з наказу командира 95 ОДШБ № 2-РС від 14.02.2023, яким солдата ОСОБА_2 визнано таким, що самовільно залишив частину з 05.06.2022 та з 21.01.2023 звільнено від займаних посад, призупинено військову службу та визначено вважати таким, що не виконує (не несе) обов'язки військової служби;
- визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 № 1032 від 27.04.2024 «Про результати службового розслідування за фактом встановлення обставин, за яких помер солдат призваний по мобілізації ОСОБА_2 », яким ухвалено визнати смерть солдата призваного по мобілізації ОСОБА_2 такою, що наступила після вчинення самовільного залишення місця несення служби - бойових позицій поблизу АДРЕСА_1 , під час проведення часу на власний розсуд і яка не пов'язана з виконанням обов'язків військової служби чи захисту Батьківщини. Також наказано у разі надходження пакету документів з ТЦК та СП від родичів солдата ОСОБА_2 під час нарахування його грошового забезпечення врахувати факт безпідставної відсутності на службі солдата ОСОБА_2 та не виплачувати щомісячну премію та додаткову винагороду під час дії правового режиму «воєнний стан» за червень місяць 2022 року;
- стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 належне грошове забезпечення та додаткові грошові винагороди солдата ОСОБА_2 у відповідності до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 № 884, Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України 07.06.2018 № 260, з червня 2022 року.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що чоловік ОСОБА_1 - військовослужбовець військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_2 безвісті зник у ході бойових дій 27.05.2022 поблизу м. Слов'янськ Донецької області. Постановою про встановлення особи трупу від 20.02.2024 у кримінальному провадженні № 12022060480000418, внесеного до ЄРДР 06.07.2022 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, визначено труп особи чоловічої генетичної статі № 68/1/НЕ, 79/НЕ від 05.01.2023 визнати як військовослужбовця ЗСУ ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . При цьому, наказом командира військової частини НОМЕР_1 № 326 від 06.06.2022 призначено службове розслідування по факту самовільного залишення військової частини військовослужбовцями 2 десантно-штурмової роти 1 ДШБ. Наказом командира 95 ОДШБ № 42-РС від 14.02.2023 ОСОБА_2 визнано таким, що самовільно залишив частину з 05.06.2022, з 21.01.2023 звільнено від займаних посад, призупинено військову службу та вважати таким, що не виконує (не несе) обов'язки військової служби. Наказом командира військової частини НОМЕР_1 № 1032 від 27.04.2024 «Про результати службового розслідування за фактом встановлення обставин за яких помер солдат призваний по мобілізації ОСОБА_2 » встановлено, що особистий склад, під час виконання завдань за призначенням, в Харківській області, постійно перебував в зоні артилерійських, ракетних обстрілів, авіаційних ударів та штурмових дій з боку збройних сил російської федерації. За результатами вказаного розслідування наказано визнати смерть солдата призваного по мобілізації ОСОБА_2 такою, що наступила після вчинення самовільного залишення місця несення служби. Вказаний наказ видано на підставі акту службового розслідування. Вважаючи висновки службового розслідування та прийняті накази протиправними, позивач звернулася до суду за захистом своїх прав.
Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 09.10.2024 вказану позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у судове засідання (у письмовому провадженні).
21.10.2024 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому він просить у задоволенні позову відмовити. Вказує, що 05.06.2022 до військової частини НОМЕР_1 надійшов рапорт про факт самовільного залишення військової частини (без зброї) військовослужбовцем по мобілізації солдатом ОСОБА_2 . Службовим розслідуванням встановлено, що під час проходження військової служби в умовах воєнного стану, в порушення вимог статей 11, 12, 16, 17, 26, 125, 126, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, статей 1, 2, 3, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, солдат ОСОБА_2 самовільно залишив частину 05.06.2022 під час виконання бойового завдання у АДРЕСА_1 . За результатами службового розслідування командиром військової частини НОМЕР_1 видано наказ від 02.07.2022 № 309 «Про результати службового розслідування по факту самовільного залишення військової частини 2 десантно-штурмової роти НОМЕР_2 десантно-штурмового батальйону» солдатом ОСОБА_2 . Згідно з цим наказом матеріали службового розслідування були направлені до Першого слідчого відділу Територіального управління Державного бюро розслідувань, яким 22.01.2023 до ЄРДР були внесені відомості про вчинення кримінально правопорушення за № 6202305010000176. Таким чином є доведеним факт самовільного залишення військової частини та підрозділу в умовах військового стану солдатом ОСОБА_2 . Крім того, командиром військової частини НОМЕР_1 видано наказ від 02.04.2024 № 1342, яким з метою уточнення причин і умов, обставин смерті солдата ОСОБА_2 було призначено службове розслідування. Розслідуванням встановлено, що смерть ОСОБА_2 настала у період червня-вересня 2022 року вже після самовільного залишення ним місця несення служби.
Встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд ухвалою від 21.10.2024 залишив позовну заяву без руху.
Після усунення позивачем недоліків ухвалою від 29.10.2024 суд продовжив розгляд справи.
У відповіді на відзив, поданій до суду 27.11.2024, представник позивача зазначає, що військова частина НОМЕР_1 службовим розслідуванням належними доказами не встановила самовільного залишення військової частини ОСОБА_2 . Також не встановлено невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов'язків, порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку. За недоведеності самовільного залишення ОСОБА_2 військової частини, за відсутності доказів, що він не перебуває на тривалому лікуванні у зв'язку з отриманим пораненням або хворобою, отриманою в особливий період, чи у полоні, як заручник або інтернована особа, військова частина НОМЕР_1 не мала підстав видавати наказ № 326 від 06.06.2022, наказ командира 95 ОДШБ № 42-РС від 14.02.2023, наказ № 1032 від 27.04.2024. Крім того, згідно зі статтею 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
Розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи (у письмовому провадженні) з особливостями, визначеними статтями 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд встановив таке.
ОСОБА_1 є дружиною ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_3 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 139 від 17.05.2022 солдата ОСОБА_2 зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 .
05.06.2022 командир 1 десантно-штурмового батальйону військової частини НОМЕР_1 звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 із рапортом про факт самовільного залишення військової частини (без зброї) військовослужбовцем по мобілізації солдатом ОСОБА_2 .
Вказаним рапортом повідомлено про те, що 05.06.2022 під час виконання бойового завдання у АДРЕСА_1 під час перевірки особового складу була виявлена відсутність солдата ОСОБА_2 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 05.06.2022 № 158 ОСОБА_2 оголошено таким, що самовільно залишив військову частину, знято з усіх видів забезпечення.
Виплата грошового забезпечення ОСОБА_2 призупинена з 05.06.2022.
Командиром військової частини НОМЕР_1 видано наказ від 06.06.2022 № 326 «Про призначення службового розслідування для встановлення причин та умов які сприяли самовільному залишенню військової частини НОМЕР_1 військовослужбовцями 2 десантно-штурмової роти 1 десантно-штурмового батальйону», яким на підставі рапорту підполковника ОСОБА_3 від 05.06.2022 № 3315, з метою уточнення причин і умов, що сприяли правопорушенню та встановлення вини посадових осіб, наказано провести службове розслідування у зв'язку з самовільним залишення військової частини солдатом ОСОБА_2 .
Заступником командира мінометної батареї з морально-психологічного забезпечення 1 десантно-штурмового батальйону старшим лейтенантом ОСОБА_4 складено акт службового розслідування.
Службовим розслідуванням встановлено, що під час проходження військової служби в умовах воєнного стану, в порушення вимог статей 11, 12, 16, 17, 26, 125, 126, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, статей 1, 2, 3, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, солдат ОСОБА_2 самовільно залишив частину 05.06.2022 під час виконання бойового завдання у АДРЕСА_1 . Саме під час перевірки особового складу була виявлена відсутність солдата ОСОБА_2 , у зв'язку з чим в діях останнього вбачаються ознаки кримінального правопорушення, відповідальність за вчинення якого передбачена частиною 4 статті 408 Кримінального кодексу України.
За результатами службового розслідування командиром військової частини НОМЕР_1 видано наказ від 02.07.2022 № 309 "Про результати службового розслідування по факту самовільного залишення військової частини НОМЕР_4 десантно-штурмової роти НОМЕР_2 десантно-штурмового батальйону солдатом ОСОБА_2 ".
Згідно з цим наказом матеріали службового розслідування були направлені до Першого слідчого відділу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Краматорськ, яким 22.01.2023 до ЄРДР були внесені відомості про вчинення кримінально правопорушення за № 6202305010000176 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України, за фактом самовільного залишення військової частини НОМЕР_4 десантно-штурмової роти НОМЕР_2 десантно-штурмового батальйону солдатами ОСОБА_5 та ОСОБА_2 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 20.06.2022 № 173 ОСОБА_2 виведено у розпорядження командира військової частини у зв'язку з самовільним залишенням військової частини.
Відповідно до витягу з наказу командира НОМЕР_5 окремої десантно-штурмової бригади № 42-РС від 14.02.2023 солдата ОСОБА_2 визнано таким, що самовільно залишив частину з 05.06.2022. З 21.01.2023 року звільнено від займаних посад, призупинено військову службу та вважати таким, що не виконує (не несе) обов'язки військової служби.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 14.02.2023 № 45 ОСОБА_2 виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 .
Крім того, згідно з ч. 4 ст. 214 КПК України 06.07.2022 до ЄРДР за № 12022060480000418 внесено відомості за ознаками кримінального правопорушення-злочину, передбаченого ч. 3 ст. 110 КК України (у подальшому правову кваліфікацію змінено на ч. 1 ст. 115 КК України).
Постановою про встановлення особи трупу від 20.02.2024 постановлено труп особи чоловічої генетичної статі № 68/1/НЕ, 79/НЕ від 05.01.2023 визнати як військовослужбовця ЗС України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Командиром військової частини НОМЕР_1 видано наказ від 02.04.2024 № 1342, яким з метою уточнення причин і умов, обставин смерті солдата ОСОБА_2 було призначено службове розслідування .
В ході розслідування було встановлено, що 05.06.2022 приблизно о 18:00, під час перевірки особового складу зведеної групи військовослужбовців НОМЕР_2 десантно-штурмового батальйону, в пункті тимчасового розташування на командно-спостережному пункті та бойових позиціях поблизу АДРЕСА_1 , виявлено відсутність солдата ОСОБА_2 та солдата ОСОБА_5 . У подальшому пошуковою групою військової частини НОМЕР_1 було знайдено тіла невідомих військовослужбовців, одним з яких виявився ОСОБА_2 , що підтверджується повідомленням від Слідчого відділу Ізюмського районного управління поліції про молекулярно-генетичну експертизу від 09.02.2024 № 175/229-МГ.
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 № 1032 від 27.04.2024 «Про результати службового розслідування за фактом встановлення обставин, за яких помер солдат призваний по мобілізації ОСОБА_2 » встановлено, що особистий склад, під час виконання завдань за призначенням, в Харківській області, постійно перебував в зоні артилерійських, ракетних обстрілів, авіаційних ударів та штурмових дій з боку збройних сил російської федерації.
За результатами вказаного розслідування наказано визнати смерть солдата призваного по мобілізації ОСОБА_2 такою, що наступила після вчинення самовільного залишення місця несення служби - бойових позицій поблизу АДРЕСА_1 , під час проведення часу на власний розсуд і яка не пов'язана з виконанням обов'язків військової служби чи захисту Батьківщини. Також наказано у разі надходження пакету документів з ТЦК та СП від родичів солдата ОСОБА_2 під час нарахування його грошового забезпечення врахувати факт безпідставної відсутності на службі солдата ОСОБА_2 та не виплачувати щомісячну премію та додаткову винагороду під час дії правового режиму «воєнний стан» за червень місяць 2022 року.
Не погоджуючись з висновками актів службового розслідування та прийнятими на їх підставі наказами, позивач звернулася до суду.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов таких висновків.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, здійснюється Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII).
Відповідно до частини 2 статті 24 Закону № 2232-XII якщо інше не визначено законодавством, для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби, військова служба призупиняється.
Військовослужбовці, військову службу яких призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов'язків військової служби. Контракт про проходження військової служби, а також виплата грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення таким військовослужбовцям призупиняються.
Час призупинення військової служби військовослужбовцям не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому званні та до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії. На них не поширюються пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців.
Військовослужбовці, військову службу яким призупинено, не входять до чисельності Збройних Сил України та інших військових формувань.
За весь час необґрунтованого призупинення військової служби таким військовослужбовцям виплачується недоотримане грошове та здійснюються недоотримане продовольче, речове та інші види забезпечення.
Порядок призупинення та продовження військової служби визначається положеннями про проходження військової служби.
Так, пунктом 144-1 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України № 1153/2008 від 10.12.2008 передбачено, що для військовослужбовця, який самовільно залишив військову частину або місце служби, дезертирував із Збройних Сил України або добровільно здався в полон, військова служба призупиняється відповідно до частини другої статті 24 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
За змістом пункту 144-2 Положення військовослужбовці, військову службу яким призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов'язків військової служби. Контракт про проходження військової служби, а також виплата грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення таким військовослужбовцям призупиняються.
Час призупинення військової служби військовослужбовцям не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому званні та до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії. На них не поширюються пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців.
Військовослужбовці, військову службу яким призупинено, не входять до чисельності Збройних Сил України.
Відповідно до пункту 144-4 Положення у разі прибуття до місця служби військовослужбовця, військову службу якого призупинено, командир (начальник) військової частини з'ясовує підстави його відсутності і негайно інформує про це орган досудового розслідування та орган управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, у зоні діяльності якого військова частина виконує завдання за призначенням.
Відповідно до статті 45 Дисциплінарного статуту у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов'язків, порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов'язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення. За вчинення адміністративних правопорушень військовослужбовці несуть дисциплінарну відповідальність за цим Статутом, за винятком випадків, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення.
За вчинення корупційних діянь чи інших правопорушень, пов'язаних із корупцією, військовослужбовці несуть відповідальність згідно з Кодексом України про адміністративні правопорушення. У разі вчинення кримінального правопорушення військовослужбовець притягається до кримінальної відповідальності.
Відповідно до статті 86 Дисциплінарного статуту якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир приймає рішення про накладення дисциплінарного стягнення. Під час накладення дисциплінарного стягнення та обрання виду враховується: характер та обставини вчинення правопорушення, його наслідки, попередня поведінка військовослужбовця, а також тривалість військової служби та рівень знань про порядок служби.
Згідно зі статтею 48 Дисциплінарного статуту на військовослужбовців можуть бути накладені такі дисциплінарні стягнення: а) зауваження; б) догана; в) сувора догана; г) позбавлення чергового звільнення з розташування військової частини чи з корабля на берег (стосовно військовослужбовців строкової військової служби та курсантів вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти); ґ) попередження про неповну службову відповідність (крім осіб рядового складу строкової військової служби); д) пониження в посаді; е) пониження у військовому званні на один ступінь (стосовно осіб сержантського (старшинського) та офіцерського складу); є) пониження у військовому званні з переведенням на нижчу посаду (стосовно військовослужбовців сержантського (старшинського) складу); ж) звільнення з військової служби через службову невідповідність (крім осіб, які проходять строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, а також військовозобов'язаних під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів та резервістів під час проходження підготовки та зборів).
Статтями 84, 85 та 87 Дисциплінарного статуту серед іншого передбачено, що прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини. Службове розслідування призначається письмовим наказом командира, який вирішив притягти військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності. Службове розслідування має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення командиром (начальником). Дисциплінарне стягнення має бути накладене не пізніше ніж за 10 діб від дня, коли командирові (начальникові) стало відомо про правопорушення, а у разі провадження службового розслідування - протягом місяця від дня його закінчення, не враховуючи часу перебування військовослужбовця на лікуванні або у відпустці. Під час накладення дисциплінарного стягнення командир не має права принижувати гідність підлеглого. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене після шести місяців з дня вчинення правопорушення. До зазначеного строку не зараховується час перебування військовослужбовця на лікуванні або у відпустці, а також час відсутності на службі без поважних причин.
Підстави та механізм проведення службового розслідування стосовно військовослужбовців Збройних Сил України (далі - Збройні Сили), а також військовозобов'язаних та резервістів (далі - військовослужбовці), які не виконали (неналежно виконали) свої службові обов'язки або вчинили правопорушення під час проходження служби (зборів), визначає Порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затверджений наказом Міністерства оборони України від 21.11.2017 № 608 та зареєстрований в Міністерстві юстиції України від 13.12.2017 за № 1503/31371 (далі - Порядок).
Відповідно до пункту 2 розділу І Порядку виконавською дисципліною є належне, своєчасне та якісне виконання військовослужбовцями функціональних обов'язків (посадових інструкцій), наказів Міністерства оборони України, доручень, рішень, планів, програм, які затверджуються в органах військового управління або надходять для виконання до Міністерства оборони України або інших органів військового управління (військових частин).
Службове розслідування - комплекс заходів, які проводяться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, а також встановлення ступеня вини особи (осіб), чиї дії або бездіяльність стали причиною вчинення правопорушення.
Згідно з пунктом 1 розділу ІІ Порядку службове розслідування може призначатися у разі: - невиконання або неналежного виконання військовослужбовцем службових обов'язків, перевищення своїх повноважень, що призвело до людських жертв або загрожувало життю і здоров'ю особового складу, цивільного населення чи заподіяло матеріальну або моральну шкоду; - невиконання або неналежного виконання вимог наказів та інших керівних документів, що могло негативно вплинути чи вплинуло на стан боєздатності, бойової готовності підрозділу чи військової частини або на стан виконання покладених на Збройні Сили завдань; - неправомірного застосування військовослужбовцем фізичного впливу, зброї, спеціальних засобів або інших засобів ураження до інших військовослужбовців чи цивільних осіб, особливо, якщо це призвело до їх поранення, травмування або смерті; - дій військовослужбовця, які призвели до спроби самогубства іншого військовослужбовця; - втрати або викрадення зброї чи боєприпасів; - порушення порядку та правил несення чергування (бойового чергування), вартової (вахтової) або внутрішньої служби, що могло спричинити або спричинило негативні наслідки; - недозволеного розголошення змісту або втрати службових документів; - внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей про скоєне військовослужбовцем кримінальне правопорушення; - повідомлення військовослужбовцю про підозру у вчиненні ним кримінального правопорушення; - вчинення корупційного злочину або правопорушення, пов'язаного з корупцією; - скоєння військовослужбовцем під час виконання обов'язків військової служби дорожньо-транспортної пригоди, внаслідок якої загинули або отримали тілесні ушкодження інші особи; - надходження повідомлення (у тому числі анонімного) щодо порушення вимог Закону України Про запобігання корупції, а наведена в ньому інформація стосується конкретної особи, містить фактичні дані, які можуть бути перевірені.
Службове розслідування може проводитися і в інших випадках з метою уточнення причин та умов, що сприяли правопорушенню, та встановлення ступеня вини посадових (службових) осіб.
Пунктом 3 розділу ІІ Порядку передбачено, що службове розслідування проводиться для встановлення: неправомірних дій військовослужбовця, яким вчинено правопорушення; причинного зв'язку між правопорушенням, з приводу якого було призначено службове розслідування, та виконанням військовослужбовцем обов'язків військової служби; вини військовослужбовця; порушень нормативно-правових актів, інших актів законодавства; причин та умов, що сприяли вчиненню правопорушення.
Відповідно до пункту 2 розділу IV Порядку № 608 особи, які проводять службове розслідування, зокрема, мають право: запрошувати до місця проведення службового розслідування військовослужбовців, стосовно яких проводиться службове розслідування, інших військовослужбовців, цивільних осіб (за їх згодою), які були присутні під час вчинення правопорушення або яким відомі обставини, що стосуються правопорушення (далі - учасники службового розслідування); отримувати письмові пояснення (заповнені від руки або надруковані); за погодженням з особами, які опитуються, фіксувати їх пояснення технічними засобами з подальшим оформленням їх у письмовому вигляді.
Згідно з пунктом 3 розділу IV Порядку військовослужбовець, стосовно якого проводиться службове розслідування, має право: знати підстави проведення службового розслідування; бути ознайомленим про свої права та обов'язки під час проведення службового розслідування; відмовитися давати будь-які пояснення щодо себе, членів своєї сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом; давати усні, письмові або за допомогою технічних засобів пояснення, подавати документи, які стосуються службового розслідування, вимагати опитування (додаткового опитування) осіб, які були присутні під час вчинення правопорушення або яким відомі обставини, що стосуються правопорушення; з дозволу командира (начальника) отримувати копії документів, які стосуються службового розслідування, та долучати їх до власних пояснень; порушувати клопотання про витребування та долучення нових документів, видань, інших матеріальних носіїв інформації; висловлювати письмові зауваження та пропозиції щодо проведення службового розслідування, дій або бездіяльності посадових (службових) осіб, які його проводять; ознайомлюватися з актом службового розслідування (у частині, що його стосується) після розгляду командиром (начальником); оскаржувати рішення, прийняте за результатами службового розслідування, у строки та у порядку, визначені законодавством України.
На підставі пунктів 1-4 розділу V Порядку за результатами службового розслідування складається акт службового розслідування, який містить вступну, описову та резолютивну частини.
У вступній частині акту службового розслідування зазначаються підстави призначення та проведення службового розслідування. В описовій частині акту службового розслідування зазначаються: посада, військове звання, прізвище, ім'я та по батькові, рік народження, освіта, термін військової служби та термін перебування на останній посаді військовослужбовця, стосовно якого проведено службове розслідування; неправомірні дії військовослужбовця; зв'язок правопорушення з виконанням військовослужбовцем обов'язків військової служби (якщо такий є); вина військовослужбовця; причинний зв'язок між неправомірними діями військовослужбовця та подією, що трапилась; вимоги нормативно-правових актів, інших актів законодавства, які було порушено; причини та умови, що сприяли правопорушенню; заперечення, заяви та клопотання особи, стосовно якої проведено службове розслідування, мотиви їх відхилення чи підстави для задоволення. У резолютивній частині акту службового розслідування зазначаються: висновки службового розслідування; пропозиції щодо притягнення винної особи (винних осіб) до відповідальності; інші заходи, спрямовані на усунення причин та умов, що призвели до правопорушення, які пропонується здійснити.
За результатами розгляду акту та матеріалів службового розслідування, якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир (начальник) приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності, визначає вид дисциплінарного стягнення та призначає особу, якій доручає підготувати проект відповідного наказу (пункт 2 розділу VI Порядку). Під час накладення дисциплінарного стягнення та обрання його виду враховується: характер та обставини вчинення правопорушення, його наслідки, попередня поведінка військовослужбовця, а також тривалість військової служби та рівень знань про порядок служби.
Відповідно до приписів Дисциплінарного статуту підставою для притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності є наявність самого дисциплінарного порушення, при цьому вид дисциплінарного стягнення визначається особою, яка вирішує питання про його накладення.
Отже, за змістом вказаних норм у випадку самовільного залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем, з метою встановлення вини такого військовослужбовця, а також уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню таких дій, відповідно до вимог частини 2 статті 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та частини 4 статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, має бути проведено службове розслідування.
Верховний Суд у постанові від 19.02.2020 у справі № 813/1021/17 висловив правову позицію, відповідно до якої підставою притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності є неналежне виконання ним службових обов'язків, порушення військової дисципліни. Для притягнення військовослужбовця до такої відповідальності необхідно, щоб був зафіксований сам факт порушення, вину військовослужбовця повністю доведено, встановлено ступінь його вини та з'ясовано причини і умови, що сприяли вчиненню ним правопорушення.
У постанові Верховного Суду від 18.02.2021 у справі № 804/4633/17 викладена правова позиція, що визначальною ознакою для встановлення факту самовільного залишення Військової частини і місця служби є доведення вини військовослужбовця, якому такий проступок ставиться у провину. Оскаржити результати службового розслідування може не тільки військовослужбовець, відносно якого воно проведено, а і члени його сім'ї, оскільки оскаржуваний наказ безпосередньо впливає на права та інтереси позивачів.
Судом встановлено, що згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 02.07.2022 № 309 "Про результати службового розслідування по факту самовільного залишення військової частини НОМЕР_4 десантно-штурмової роти НОМЕР_2 десантно-штурмового батальйону солдатом ОСОБА_2 " матеріали службового розслідування були направлені до Першого слідчого відділу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Краматорськ, яким 22.01.2023 до ЄРДР були внесені відомості про вчинення кримінально правопорушення за № 6202305010000176 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України, за фактом самовільного залишення військової частини НОМЕР_4 десантно-штурмової роти НОМЕР_2 десантно-штурмового батальйону солдатами ОСОБА_5 та ОСОБА_2 .
Суд звертає увагу, що відповідальність за дезертирство передбачена статтею 408 КК України, відповідно до частини четвертої якої самовільне залишення військової частини або місця служби з метою ухилитися від військової служби, а також нез'явлення з тією самою метою на службу у разі призначення, переведення, з відрядження, відпустки або з лікувального закладу, вчинене в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці, карається позбавленням волі на строк від п'яти до дванадцяти років.
Частина 5 статті 407 КК України встановлює кримінальну відповідальність за самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем, а також нез'явлення його вчасно на службу без поважних причин, вчинені в бойовій обстановці, а так само ті самі дії тривалістю понад три доби, вчинені в умовах воєнного стану.
При цьому, суд наголошує, що в Україні діє презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини. За змістом статті 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КК України особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
Аналогічні положення закріплені у статті 17 Кримінального процесуального кодексу України.
Отже, питання щодо встановлення фактів та вини особи за фактом самовільного залишення військової частини або дезертирства віднесено до компетенції органів досудового розслідування та відповідного суду, який розглядає обвинувальний акт.
При цьому, до повноважень відповідача при проведенні службового розслідування не входить кваліфікація злочину та проведення досудового розслідування.
Суд звертає увагу, що в матеріалах справи та в матеріалах проведених службових розслідувань відсутні докази встановлення Територіальним управлінням Державного бюро розслідувань, розташованим у м. Краматорськ, або компетентним судом в діях ОСОБА_2 ознак злочину, передбаченого статтями 407 чи 408 КК України.
Відтак, необхідно зробити висновок, що військовою частиною НОМЕР_1 не було вжито всіх заходів для всебічного, повного, своєчасного і об'єктивного розслідування обставин, з приводу яких призначалось службове розслідування відносно ОСОБА_2 , що свідчить про передчасність висновків відповідача щодо самовільного залишення військовослужбовцем місця несення служби - бойових позицій поблизу АДРЕСА_1 .
При цьому, суд звертає увагу на такому.
Верховний Суд у постанові від 10.02.2021 у справі № 640/9600/20 зазначив, що службове розслідування - це комплекс заходів, які здійснюються з метою уточнення причин, установлення обставин та умов, що сприяли вчиненню правопорушення, відповідальність за яке передбачена законодавством України, та ступеня вини особи (осіб), яка вчинила це правопорушення.
Висновок службового розслідування, в якому відображено узагальнений опис виявлених порушень норм законодавства, не є рішенням суб'єкта владних повноважень, яке безпосередньо породжує правові наслідків для суб'єктів відповідних правовідносин і має обов'язковий характер.
За своєю правовою природою висновок службового розслідування є службовим документом, який фіксує факт проведення службового розслідування і є носієм доказової інформації про обставини, що стали підставами для його призначення.
Висновки службового розслідування не породжують обов'язкових юридичних наслідків. Зафіксовані в результатах службового розслідування обставини можуть бути підтверджені або спростовані судом у разі спору про законність рішень суб'єкта владних повноважень, в основу яких покладені зазначені в ньому висновки. Отже, висновок за результатами службового розслідування є лише носієм певної інформації.
Водночас обов'язковою ознакою рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, які можуть бути оскаржені до суду, є те, що вони безпосередньо породжують певні правові наслідки для суб'єктів відповідних правовідносин і мають обов'язковий характер.
Таким чином, правова природа оскаржуваного висновку службового розслідування унеможливлює здійснення судового розгляду вимог про визнання протиправним і скасування висновку за результатами службового розслідування, у зв'язку із чим ці позовні вимоги не можуть розглядатися в порядку адміністративного судочинства.
За таких обставин позовна вимога про визнання протиправним та скасування акту службового розслідування військової частини НОМЕР_1 задоволенню не підлягає.
Водночас, з метою недопущення існування стану правової невизначеності у даному питанні суд вважає за необхідне зобов'язати військову частину НОМЕР_1 провести повторне службове розслідування щодо встановлення обставин, за яких помер солдат, призваний по мобілізації, ОСОБА_2 , з урахуванням висновків, викладених у рішенні суду.
При цьому, суд зауважує, що надані відповідачем матеріали службових розслідувань містять недоліки, які не дозволяють стверджувати, що обставини вчиненого позивачем проступку мали місце, встановлені повно і всебічно, що, в свою чергу, не може зумовити настання правомірних наслідків.
За таких обставин суд вважає за необхідне визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 № 1032 від 27.04.2024 «Про результати службового розслідування за фактом встановлення обставин, за яких помер солдат призваний по мобілізації ОСОБА_2 », яким ухвалено визнати смерть солдата призваного по мобілізації ОСОБА_2 такою, що наступила після вчинення самовільного залишення місця несення служби - бойових позицій поблизу АДРЕСА_1 , під час проведення часу на власний розсуд і яка не пов'язана з виконанням обов'язків військової служби чи захисту Батьківщини, адже оскаржуваний наказ прийнятий за наслідками службового розслідування, яке не відповідає критеріям щодо обґрунтованості.
Принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень передбачає, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), з оцінкою усіх фактів та обставин, що мають значення. Європейський Суд з прав людини у рішенні у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 01.07.2003, вказує, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Даючи оцінку позовній вимозі про визнання протиправним та скасування витягу з наказу командира 95 ОДШБ (по особовому складу) № 2-РС від 14.02.2023, яким солдата ОСОБА_2 визнано таким, що самовільно залишив частину з 05.06.2022 та з 21.01.2023 звільнено від займаних посад, призупинено військову службу та визначено вважати таким, що не виконує (не несе) обов'язки військової служби, суд звертає увагу на таке.
Суд погоджується з доводами відповідача, що витягом є копія документа, що відтворює його частину і засвідчена в установленому порядку. При цьому, з витягу вбачається, що пунктом 4 згаданого наказу визнано, що ОСОБА_2 самовільно залишив частину, з посиланням на витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань № 6202305010000176. При цьому, як уже зазначав суд, саме по собі внесенні відомостей до ЄРДР не може вважатися достатньою підставою встановлення вини військовослужбовця, адже свідчить лише про початок досудового розслідування.
За таких обставин пункт 4 наказу командира НОМЕР_5 окремої десантно-штурмової бригади (по особовому складу) № 2-РС від 14.02.2023 є протиправним та підлягає скасуванню.
Щодо стягнення з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 належного грошового забезпечення та додаткової грошової винагороди солдата ОСОБА_2 у відповідності до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 № 884, Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України 07.06.2018 № 260, з червня 2022 року, суд вважає за доцільне зазначити таке.
Механізм виплати грошового забезпечення, в тому числі додаткових та інших видів грошового забезпечення, сім'ям військовослужбовців Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, Держспецтрансслужби та Держспецзв'язку, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх визначає Порядок виплати грошового забезпечення сім'ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 № 884 (далі - Порядок № 884).
Пунктом 3 Порядку № 884 передбачено, що за військовослужбовцями зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інші види грошового забезпечення (далі - грошове забезпечення) з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення.
Згідно із пунктом 4 Порядку № 884 виплата грошового забезпечення здійснюється з дня захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, а також інтернування в нейтральних державах або зникнення безвісти, членам сімей військовослужбовців за їх заявою на ім'я командира (начальника, керівника) військової частини (установи, організації).
До заяви додаються: копії сторінок паспорта повнолітніх членів сім'ї з даними про прізвище, ім'я та по батькові і реєстрацію місця проживання (перебування); довідка про реєстрацію місця проживання (перебування) членів сім'ї (у разі відсутності такої інформації в паспорті); копія свідоцтва про шлюб (у разі наявності); копії свідоцтв про народження дітей (у разі наявності); копія документа, що засвідчує реєстрацію в Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків (для осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це контролюючому органу і мають відмітку в паспорті, - копія сторінки паспорта з такою відміткою).
Відповідно до пунктів 5, 6 Порядку № 884, командир (начальник, керівник) військової частини (установи, організації) розглядає протягом 15 днів подані документи та приймає рішення щодо виплати або відмови у виплаті грошового забезпечення, про що повідомляється заявнику в письмовій формі.
У рішенні про відмову у виплаті грошового забезпечення обов'язково зазначаються підстави для такої відмови.
Командир (начальник, керівник) військової частини (установи, організації) приймає рішення про відмову у виплаті у разі: подання заяви особами, що не зазначені в пункті 7 цього Порядку; подання не в повному обсязі документів, зазначених у пункті 4 цього Порядку; подання заяви з порушенням строків, визначених абзацами шостим і сьомим пункту 6 цього Порядку; з'ясування в установленому законодавством порядку обставин щодо добровільної здачі військовослужбовця в полон, самовільного залишення військової частини (установи, організації), місця служби або дезертирування.
Прийняття рішення про відмову у виплаті грошового забезпечення у зв'язку з поданням не в повному обсязі документів не позбавляє заявників права звернутися до командира (начальника, керівника) військової частини (установи, організації) повторно після усунення причин, що стали підставою для відмови у виплаті.
Рішення про відмову у виплаті грошового забезпечення може бути оскаржено у судовому порядку.
Таким чином, виникнення правовідносин між позивачем та відповідачем з приводу проведення виплат відповідно до Порядку № 884 пов'язується із прийняттям суб'єктом владних повноважень рішення щодо виплати або відмови у виплаті грошового забезпечення.
Прийняттю такого рішення передує звернення члена сім'ї військовослужбовця з відповідною заявою.
Водночас матеріали справи не містять доказів того, що позивач зверталася до командира військової частини НОМЕР_1 із заявою, як це передбачено пунктом 4 Порядку № 884.
За таких обставин права позивача в цій частині не порушено, у зв'язку з чим дана позовна вимога заявлена передчасно, а тому в її задоволенні належить відмовити.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. А згідно з частиною 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість основних доводів сторін, суд доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01, рішення від 06.09.2005, пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00, рішення від 18.06.2006, пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04, рішення від 10.02.2010, пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09.12.1994, пункт 29).
Відповідно до приписів ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Суд вважає позовні вимоги про визнання протиправним та скасування акту/наказу, які представником позивача розділено на дві частини, єдиною взаємовпов'язаною вимогою, про що йдеться і в ухвалі про залишення позовної заяви без руху від 21.10.2024. Таким чином, з чотирьох позовних вимог судом задоволено дві, тобто позов задоволено на 50%. У такому ж відсотковому співвідношенні за рахунок бюджетних асигнувань відповідача стягується судовий збір. Матеріалами справи підтверджується, що позивачем при зверненні до суду з даним позовом сплачений судовий збір у розмірі 3875,84 грн, тобто з відповідача слід стягнути 3875,84 грн х 50 % = 1937,92 грн.
Керуючись положеннями статей 2, 9, 72-77, 139, 242-246, 251, 262, 292, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_6 ) до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , ЄДРПОУ НОМЕР_7 ) про визнання протиправними та скасування наказів, зобов'язання вчинити дії задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати пункт 4 наказу командира НОМЕР_5 окремої десантно-штурмової бригади (по особовому складу) № 2-РС від 14.02.2023.
Визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 № 1032 від 27.04.2024 «Про результати службового розслідування за фактом встановлення обставин, за яких помер солдат призваний по мобілізації ОСОБА_2 ».
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 провести повторне службове розслідування щодо встановлення обставин, за яких помер солдат, призваний по мобілізації, ОСОБА_2 , з урахуванням висновків, викладених у рішенні суду.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1937,92 грн (одна тисяча дев'ятсот тридцять сім гривень 92 копійки).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Д.М. Леміщак
Повний текст складено: 19 лютого 2025 р.
19.02.25