19 лютого 2025 року м. Житомир справа № 240/23483/24
категорія 106020000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Шувалової Т.О., розглянувши у порядку загального позовного провадження в письмовому провадженні адміністративну справу в електронній формі за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області, Державної судової адміністрації України про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду через систему «Електронний суд» з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області, Державної судової адміністрації України, в якому просить:
- визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області щодо нарахування та виплати суддівської винагороди за період з 1 серпня 2024 року по 30 листопада 2024 року включно, обчисленої виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2 102 грн;
- зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області нарахувати та виплатити суддівську винагороду за період з 1 серпня 2024 року по 30 листопада 2024 року включно, виходячи з базового розміру посадового окладу судді, обрахованого з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3 028 грн, з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням передбачених законом податків і обов'язкових платежів.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області протиправно здійснює нарахування та виплату суддівської винагороди за спірний період не в повному обсязі, а саме обчислену виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102,00 грн. Уважає, що розмір суддівської винагороди, яку він отримує, повинен обчислюватися із урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого станом на 01 січня 2024 року становить 3028,00 грн, відтак, відповідачем порушено його право на належне матеріальне забезпечення. Також просив здійснювати розгляд справи без його участі.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2024 року позов прийнято до провадження, призначено до розгляду у порядку загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання на 09 січня 2025 року та витребувані у відповідача документи.
18 грудня 2024 року через систему «Електронний суд» надійшов відзив від Територіального управління Державної судової адміністрації в Житомирській області, в якому просить у задоволенні позову відмовити повному обсязі та розглядати справу без участі їх представника. Зазначає, що Територіальне управління Державної судової адміністрації в Житомирській області не наділене правом самостійно, без правового врегулювання та фінансової можливості щодо збільшення видатків з Державного бюджету України здійснювати перерахунок посадового окладу судді та виплату у вищому розмірі, ніж це передбачено законодавством України. Державна судова адміністрація України як головний розпорядник бюджетних коштів виділив Територіальному управлінню ДСА в Житомирській області на 2024 рік кошти на виплату суддівської винагороди відповідно до положень статті 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2024 рік» із застосуванням для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня відповідного року прожиткового мінімуму у розмірі 2102 грн. На підставі вищенаведеного, Територіальним управлінням Державної судової адміністрації в Житомирській області нараховано та виплачено позивачу суддівську винагороду з 01 серпня 2024 року по 30 листопада 2024 року в межах бюджетних асигнувань. Зауважують, що Територіальне управління Державної судової адміністрації в Житомирській області як розпорядник коштів нижчого рівня не мав правових підстав для виплати суддівської винагороди без застосування обмежень, встановлених Законом України “Про Державний бюджет України на 2024 рік».
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 09 січня 2025 року залучено до участі у справі другого відповідача Державну судову адміністрацію України та встановлено строк для подання відзиву на позовну заяву.
29 січня 2025 року через систему «Електронний суд» надійшов відзив від Державної судової адміністрації України, в якому просили у задоволенні позову відмовити та розглянути справу без їх представника за наявними у справі матеріалами, а також залучити до участі у справі у якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на стороні відповідача - Міністерство фінансів України та Кабінет Міністрів України. Зазначають, що застосування саме цього розміру прожиткового мінімуму є прямою нормою Закону України “Про Державний бюджет України на 2024 рік», якими визначено, що прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2024 року у розмірі 2102 гривні, є чинним, не конституційним не визнавався та не скасовувався, а тому підлягає виконанню.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 29 січня 2025 року у задоволенні клопотання Державної судової адміністрації України про залучення до участі у справі у якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Міністерство фінансів України та Кабінет Міністрів України відмовлено.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 29 січня 2025 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 19 лютого 2025 року о 10:00.
Представники сторін у судове засідання не з'явились, були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, просили здійснювати розгляд справи за їх відсутності.
Відповідно до частини першої статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Згідно з частиною дев'ятю статті 205, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Дослідивши матеріали справи, повно та всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду даної справи та вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.
На виконання Указу Президента України «Про переведення суддів» від 14 лютого 2025 року №83/2015, наказом Голови Житомирського районного суду Житомирської області від 24 лютого 2015 року 4-К/с ОСОБА_1 призначений за переведенням на посаду судді Житомирського районного суду Житомирської області в межах п'ятирічного строку за переведенням з Єнакіївського міського суду Донецької області. В подальшому, на виконання Указу Президента України «Про призначення суддів» від 7 жовтня 2019 року №735/19, ОСОБА_1 було призначено на посаду судді Житомирського районного суду Житомирської області з 08 жовтня 2019 року.
Із розрахункових листів про виплату суддівської винагороди за 2024 рік встановлено, що у спірному періоді з серпня по листопад 2024 року розмір посадового окладу позивача становив 69 366, 00 грн.
Відповідачем не заперечується, що при обчисленні розміру посадового окладу було застосовано базову величину 2102 грн.
Нарахування та виплату ОСОБА_1 суддівської винагороди здійснює Територіальне управління Державної судової адміністрації в Житомирській області.
Обчислення суддівської винагороди позивачу з серпня 2024 по листопад 2024 року проведено у відповідності до статті 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2024 рік» від 09 листопада 2023 року №3460-ІХ, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, у розмірі 2102 грн.
Уважаючи такі дії протиправними, ОСОБА_1 звернувся із цим позовом до суду.
Частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до положень частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Згідно зі статтею 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Згідно зі статтею 43 Конституції України визначено, серед іншого, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Відповідно до статті 130 Конституції України, держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
У преамбулі Закону України “Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VIII з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон України № 1402-VIII) закріплено, що він визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.
Згідно зі статтею 4 Закону № 1402-VIII визначено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом. Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України “Про судоустрій і статус суддів».
Відповідно до частини 1 статті 135 Закону України № 1402-VIII, суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
За частиною другою цієї правової норми, суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Відповідно до частини третьої статті 135 Закону України № 1402-VIII, яка згідно з рішенням Конституційного Суду України № 4-р/2020 від 11 березня 2020 року діє в редакції Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII, базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Згідно зі статтею 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2024 рік» від 09 листопада 2023 року №3460-ІХ, разом із встановленням станом на 01 січня 2024 року розміру прожиткових мінімумів, у тому числі, для працездатних осіб в розмірі 3028,00 грн, введений такий новий вид прожиткового мінімуму, як “прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді», розмір якого становить 2102,00 грн.
Судом установлено, що позивачу суддівську винагороду у спірному періоді обчислено на підставі приписів статті 7 Закону України № 3460-IX, із урахуванням розміру прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн. Ця обставина підтверджується поданими Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Житомирській області розрахунковими листами.
Суд зазначає, що визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом (Законом України № 1402-VIII) гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.
Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації, як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 01 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 03 червня 2013 року № 3-рп/2013, а також від 04 грудня 2018 року № 11-р/2018.
Ураховуючи, що виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону України № 1402-VIII, норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.
Даний висновок узгоджується зі змінами до Конституції України, внесеними Законом України “Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 02 червня 2016 року № 1401-VIII (далі - Закон України № 1401-VIII), що набрали чинності з 30 вересня 2016 року.
Цим Законом, серед іншого, статтю 130 Конституції України викладено в новій редакції, текст якої наведено вище.
Конституція України у редакції Закону України № 1401-VIII вперше містить положення, які закріплюють спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій.
З цією конституційною нормою співвідносяться норми частини першої статті 135 Закону України № 1402-VIII, які визначають, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди є закон про судоустрій.
Розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону України № 1402-VIII, який, з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі) є законом про судоустрій в розумінні частини 2 статті 130 Конституції України.
Пунктом першим частини третьої та пунктом першим частини четвертої статті 135 Закону України № 1402-VIII визначено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Тому, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, безпосередньо залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до статті 46 Конституції України, визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження тощо, наведено у Законі України “Про прожитковий мінімум» від 15 липня 1999 року № 966-XIV (далі - Закон України № 966-XIV).
Згідно статті 1 цього Закону, прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.
Отже, наведеною правовою нормою закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, відносно яких визначається прожитковий мінімум.
Статтею 4 Закону України № 966-XIV встановлено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.
Суд зазначає, що Законом України № 966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді.
При цьому, судді названим Законом не віднесені до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.
Натомість, статтею 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2024 рік» від 09 листопада 2023 року №3460-ІХ разом із встановленням на 01 січня 2024 року прожиткових мінімумів, у тому числі, для працездатних осіб в розмірі 3028,00 грн, відповідно, був введений такий новий вид прожиткового мінімуму, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, розмір якого становить 2102, 00 грн.
До 2021 року для розрахунку базового розміру посадового окладу застосовувався прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлювався на 01 січня відповідного календарного року, як це передбачено статтею 135 Закону України № 1402-VIII.
Суд звертає увагу, що зміни до Закону України № 1402-VIII в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у спірний період, а також в Закон України № 966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму не вносилися, тож законні підстави для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди, відсутні.
Суд також зауважує, що для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону України № 1402-VIII, які прийняті раніше, та мають пріоритет стосовно пізніших положень Закону України №3460-IX.
Як зазначено у рішенні Конституційного Суду України від 18 червня 2020 року №5-рп(II)/2020, до судів різних видів юрисдикції ставиться вимога застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): закон пізніший має перевагу над давнішим (lex posterior derogat priori) - закон спеціальний має перевагу над загальним (lex specialis derogat generali) - закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права втрачає свою дієвість.
Водночас Закони України “Про Державний бюджет України на 2024 рік» від 09 листопада 2023 року №3460-ІХ фактично змінив складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною 2 статті 130 Конституції України і частиною 3 статті 135 Закону України № 1402-VIII.
Суд зауважує, що Закон України “Про Державний бюджет України на 2024 рік» від 09 листопада 2023 року №3460-ІХ не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми.
Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів. Тобто, у національному законодавчому полі існує колізія положень трьох нормативно-правових актів рівня закону, подолати яку можливо, застосувавши загальний принцип права “спеціальний закон скасовує дію загального закону». Такий підхід використовується у випадку конкуренції норм, коли на врегулювання суспільних відносин претендують загальні та спеціальні норми права.
Отже, за таким правовим підходом, при конкуренції норм необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону, тобто Закону України № 1402-VIII, а положення Закону України № 966-XIV вважати загальними нормами.
На такий аспект законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у рішеннях від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).
Отже, Законом України № 1402-VIII закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Оскільки указана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, відповідач неправильно застосував розрахункову величину посадового окладу, а саме - відмінну від тієї, що визначена спеціальним законом.
Відтак, суд доходить висновку, що заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2024 року (3028,00 грн), на іншу розрахункову величину, яка Законом України № 1402-VIII не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн) з 01 червня 2024 року по 30 вересня 2024 року, на підставі абзаців 5 статті 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2024 рік» від 09 листопада 2023 року №3460-ІХ є неправомірною.
Позиція суду узгоджується із практикою застосування норм матеріального права Верховним Судом та його висновками, викладеними у постановах від 02 червня 2023 року у справі №400/4904/21, від 13 липня 2023 року у справі № 280/1233/22, від 24 липня 2023 року у справі № 280/9563/21, від 25 липня 2023 року у справі № 120/2006/22-а, від 26 липня 2023 року у справі № 240/2978/22, від 27 липня 2023 року у справі №240/3795/22, від 02 серпня 2023 року у справі №560/5597/22, від 13 серпня 2023 року у справі №120/19262/21-а та від 21 вересня 2023 року у справі №380/25627/21.
Ураховуючи вищенаведене, суд зазначає, що розмір суддівської винагороди встановлено статтею 135 Закону України №1402-VIII, а тому позивач має право на перерахунок та виплату недоотриманих сум винагороди, яка повинна обчислюватися із урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого на 01 січня 2024 року складає 3028,00 грн.
Щодо посилання Державної судової адміністрації України на правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 820/1853/17, суд зауважує, що дана постанова прийнята у інших правовідносинах, в яких суть спору зводилась до питання застосування розрахункової величини, а саме - мінімальної заробітної плати чи прожиткового мінімуму, тому дана обставина не є подібною із тією, що є спірною у цій справі, відтак, не приймається судом до уваги.
Натомість, до 2021 року спорів тотожних цьому, який є предметом розгляду у даній адміністративній справі не виникало, оскільки для розрахунку базового розміру посадового окладу застосовувався прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлювався на 01 січня відповідного календарного року.
Тому релевантними висновками Верховного Суду, які підлягають врахування при ухваленні цього рішення є ті, що викладені у названих вище постановах, де поставало аналогічне питання щодо правомірності застосування при обчисленні суддівської винагороди прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 01 січня 2021 в розмірі 2102 грн.
Згідно норм частин третьої та четвертої статті 148 Закону України № 1402-VIII, Державна судова адміністрація України здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення усіх інших судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів. Функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України.
Відповідно до статті 149 цього Закону, суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
В силу частин першої та другої статті 22 Бюджетного кодексу України, за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.
З цього слідує, що головним розпорядником бюджетних коштів є Державна судова адміністрація України.
Пунктами другим та четвертим частини п'ятої статті 22 Бюджетного кодексу України передбачено, що головний розпорядник бюджетних коштів: організовує та забезпечує на підставі Бюджетної декларації (прогнозу місцевого бюджету) та плану діяльності на середньостроковий період складання проєкту кошторису та бюджетного запиту і подає їх Міністерству фінансів України (місцевому фінансовому органу); затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством.
Згідно частини першої статті 23 Бюджетного кодексу України, будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.
Відповідно до пункту першого Положення про Державну судову адміністрацію України, що затверджене рішенням Вищої ради правосуддя від 17 січня 2019 року № 141/0/15-19, Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, установлених законом.
Пунктом другим цього Положення закріплено, що Державна судова адміністрація України здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади з метою створення належних умов функціонування судів і діяльності суддів.
Згідно пункту третього Положення, територіальні управління Державної судової адміністрації України є її територіальними органами.
Зважаючи на наведені положення статей 148, 149 Закону України № 1402-VIII, у зіставленні з положеннями частин першої, другої та п'ятої статті 22, частини 1 статті 23 Бюджетного Кодексу України, виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є Державна судова адміністрація України.
Територіальне управління Державної судової адміністрації України є територіальним органом Державної судової адміністрація України та розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня, здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які Державна судова адміністрація України затвердила у його кошторисі (на 2024 рік).
Для правильного вирішення цього спору відповідачем надано витребувані судом документи, з яких установлено, що сума коштів відповідно до затвердженого Державною судовою адміністрацією України кошторису та щомісячного розпису видатків на 2024 рік була недостатньою для забезпечення виплати позивачу суддівської винагороди, обчисленої із урахуванням прожиткового мінімуму величиною 3028,00 грн.
Відтак, невиплата ОСОБА_1 суддівської винагороди в повному обсязі пов'язана із діяльністю Державної судової адміністрації України, як головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності усіх судів (крім Верховного Суду; стаття 148 Закону України № 1402-VIII), відповідно, як суб'єкта владних повноважень, діями якого порушено право позивача.
Із урахуванням статусу Державної судової адміністрації України як головного розпорядника бюджетних коштів та учасника бюджетного процесу у питаннях фінансування судової системи, Верховний Суд у постанові від 24 вересня 2020 року у справі № 280/788/19 дійшов висновку про правильність рішення судів у спорі “щодо розміру суддівської винагороди», яким зобов'язано Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування розпорядника коштів нижчого рівня з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого для виконання рішень судів на користь суддів, для проведення виплати судді недоотриманих сум суддівської винагороди.
З огляду на такий висновок Суду касаційної інстанції, предмету позову та встановлених у цій справі обставин, суд уважає, що пред'явлені до Державної судової адміністрації України позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом визнання протиправною бездіяльності Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями на проведення видатків з виплати суддівської винагороди позивачу за період з 01 серпня 2024 року по 30 листопада 2024 року, виходячи з встановленого на 01 січня 2024 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028, 00 грн.
Аналогічна правова позиція висловлена у названих вище постановах Верховного Суду.
В силу вимог частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, висновки Верховного Суду підлягають врахуванню судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин по даній справі.
Окрім того, суд зазначає, що відповідно до частин першої та другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно з положеннями статті 9 Конституції України та статті 17, частини 5 статті 19 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року №3477-ІV, суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція), застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.
Відповідно до статті 6 Конвенції, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Загальною Декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний судовий захист закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права 1966 року (стаття 2) та в Конвенції (стаття 13), відповідно до якої кожен, чиї права та свободи було порушено, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Відповідно до пункту двадцять другого рішення Європейського суду з прав людини у справі “Кечко проти України» від 08 листопада 2005 року (заява № 63134/00) поняття власності, яке міститься в першій частині статті 1 Протоколу №1, має автономне значення, яке не обмежене власністю на фізичні речі і не залежить від формальної класифікації в національному законодавстві: деякі інші права та інтереси, наприклад, борги, що становлять майно, можуть також розглядатись як майнові права, і, таким чином, як власність в цілях вказаного положення.
Відповідно до пункту двадцять третього цього рішення в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними.
При цьому, у відповідності до пункту двадцять шостого вищезгаданого рішення, органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а суд, згідно зі статтею 90 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З огляду на викладене, суд вважає, що позов є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.
З метою ефективного способу відновлення порушеного права позивача, суд вважає за належне задовольнити позовні вимоги шляхом визнання протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області щодо нарахування та виплати суддівської винагороди за період з 1 серпня 2024 року по 30 листопада 2024 року, обчисленої виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2 102,00 грн та зобов'язання Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області нарахувати та виплатити суддівську винагороду позивачу за період з 1 серпня 2024 року по 30 листопада 2024 року, виходячи з базового розміру посадового окладу судді, обрахованого з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3 028,00 грн, з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням передбачених законом податків і обов'язкових платежів.
Зважаючи на відсутність понесених позивачем судових витрат у цій адміністративній справі, питання про їх розподіл судом не вирішується.
Керуючись положеннями статей 2, 9, 72-77, 139, 205, 242-246, 250, 251, 292, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області (м. Житомир, вул. Мала Бердичівська, 23, Житомирська область, 10014, код ЄДРПОУ 26278626), Державної судової адміністрації України (м. Київ, вул. Липська 18/5, 00020, код ЄДРПОУ 26255795) - задовольнити.
Визнати протиправними дій Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 серпня 2024 року по 30 листопада 2024 року, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2102,00 грн.
Зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду за період з 01 серпня 2024 року по 30 листопада 2024 року, виходячи з встановленого на 01 січня 2024 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб розміром 3028,00 грн, із урахуванням виплачених сум та з утриманням передбачених законом податків і обов'язкових платежів.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Повне судове рішення складено та підписано 19 лютого 2025 р.
Суддя Т.О. Шувалова