Україна
Донецький окружний адміністративний суд
19 лютого 2025 року Справа№200/8706/24
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Загацької Т.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Донецькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
У грудні 2024 року до Донецького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Національної поліції в Донецькій області, в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Донецькій області щодо не нарахування та не сплати ОСОБА_1 матеріальної допомоги на оздоровлення та для вирішення соціально побутових питань за 2022 - 2024 роки;
- зобов'язати Головне управління Національної поліції у Донецькій області нарахувати та сплатити ОСОБА_1 матеріальну допомогу на оздоровлення та для вирішення соціально побутових питань за 2022 - 2024 роки;
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Донецькій області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за речове майно, яке належало йому до видачі за період несення служби з 07.11.2015 по 21.09.2024;
- зобов'язати Головного управління Національної поліції в Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за речове майно, яке належало йому до видачі за період несення служби з 07.11.2015 по 21.09.2024, виходячи із розрахунку вартості такого майна на момент виникнення такого права на видачу майна.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що проходив службу на посаді спеціаліста - криміналіста сектору кримінального забезпечення слідчого відділу Краматорського районного управління поліції. 21.09.2024 його звільнено зі служби. 19.11.2024 позивач звернувся до ГУНП в Донецькій області із заявою про виплату матеріальної допомоги на оздоровлення та для вирішення соціально побутових питань за 2022 - 2024 роки. Листом ГУНП в Донецькій області від 20.11.2024 № 961/28/02-2024 відмовлено у задоволені вимоги за 2024 рік. У листопаді 2024 року звернувся до ГУНП в Донецькій області із заявою про забезпечення його предметами однострою. Листом ГУНП в Донецькій області від 20.11.2024 № 961/28/02-2024, відмовлено у задоволенні вимоги. У зв'язку з чим, позивач звернувся до суду із даним позовом.
19.12.2024 відкрито провадження у справі, про що постановлено відповідну ухвалу. Вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення сторін, про що постановлена відповідна ухвала. В ухвалі було запропоновано відповідачу у п'ятнадцятиденний строк з моменту отримання ухвали про відкриття провадження у справі надати суду відзив на позовну заяву зі всіма доказами на його підтвердження, які наявні у відповідача.
03.01.2025 представник відповідача надав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що на службу до лав Національній поліції позивача було призначено з 07.11.2015.
Наказом ГУНП в Донецькій області від 01.10.2021 №539о/с відповідно до статті 119 Кодексу законів про працю України та частини 2 статті 39 Закону України “Про військовий обов'язок та військову службу» ОСОБА_1 увільнено від виконання службових обов'язків за посадою спеціаліста-криміналіста сектору криміналістичного забезпечення слідчого відділу Краматорського районного управління поліції ГУНП в Донецькій області з 23.09.2021, зі збереженням місця роботи, посади та середнього заробітку на час проходження військової служби за контрактом з 23.09.2021 до 22.09.2024.
Згідно з наказом ГУНП в Донецькій області від 20.09.2024 № 448 о/с у зв'язку з виключенням зі списків особового складу частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 вважається таким, що приступив до виконання службових обов'язків за посадою - спеціаліста-криміналіста сектору криміналістичного забезпечення слідчого відділу Краматорського районного управління поліції з 20 вересня 2024 року. Згідно з довідкою УФЗБО ГУНП в Донецькій області, наданою позивачем до справи, станом на 21.09.2024 (дата звільнення позивача) до управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку ГУНП в Донецькій області рапорти на виплату матеріальної допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань на 2022-2023 роки, із визначеним розміром керівником органу поліції, на ім'я ОСОБА_1 не надходили.
Разом з цим, здійснити нарахування та виплату матеріальної допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2024 рік на підставі заяви позивача від 17.11.2024 (після звільнення зі служби) не уявляється можливим за відсутністю на те правових підстав.
Щодо компенсації за неотримані предмети однострою поліцейських відповідач вказує, що позивач своєчасно забезпечувався предметами однострою за період служби з 07.11.2015 до 23.09.2021. Разом з цим, надати відомості про забезпечення ОСОБА_1 предметами однострою поліцейських та їх вартості, за період з 07.11.2015 до 24.02.2022 неможливо, оскільки облікові дані за вказані роки внаслідок повномасштабного вторгнення військ російської федерації на територію незалежної й суверенної України було втрачено (залишилися на тимчасово окупованій території - у м. Маріуполі Донецької області ). Більш того, згідно зі статтею 119 Кодексу законів про працю України та частиною 2 статті 39 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» майора поліції Мовчана Анатолійовича, наказом ГУНП в Донецькій області від 01.10.2021 №539 о/с, увільнено від виконання службових обов'язків спеціаліста-криміналіста сектору криміналістичного забезпечення слідчого відділу Краматорського районного управління поліції ГУНІ в Донецькій області з 23.09.2021 до 22.09.2024, що в свою чергу виключає підстави для забезпечення його одностроєм поліцейських в цей період. Посилання позивача на висновки Верховного Суду, що викладені у постановах від 29.08.2019 по справі №2040/7697/18 та від 30.07.2020 по справі №820/5767/17 є недоречними, оскільки спір у даних правовідносинах не є подібним правовідносинам у викладених постановах Верховного Суду, оскільки регулюється різними нормативно-правовими актами.
У зв'язку з чим, представник відповідача вважає, що позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.
У відповіді на відзив позивач не визнав позицію відповідача та просив відмовити у задоволенні відзиву на позовну заяву. Також, у додаткових пояснення від 14.01.2025 вказав, що відповідно до пункту 13 розділу ІІ Порядку, поліцейським у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання, один раз на рік може надаватись матеріальна допомога для оздоровлення, розмір якої повинен бути не менше їх посадового окладу та не більше місячного грошового забезпечення, та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань, розмір якої не повинен перевищувати їх місячного грошового забезпечення. Проте, відповідач не надав до суду жодних достатніх, вагомих, чітких та узгоджених доказів відсутності у нього відповідних асигнувань, відсутність вільних коштів та можливості надати позивачу матеріальну допомогу на оздоровлення та для вирішення соціально-побутових питань. Також зазначив, що факт увільнення позивача від виконання функціональних обов'язків не позбавляє права на однострій. Як стверджує відповідач доказів/підтверджуючих документів, що позивач отримав весь однострій не має. На підставі викладеного, просив позов задовольнити.
За приписами частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Розглянувши наявні заяви по суті справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги, дослідивши докази, які наявні в матеріалах справи, суд встановив наступне.
Позивач - ОСОБА_1 07.11.2015 до 20.09.2024 позивач проходив службу в Національній поліції України.
Позивач має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни учасників бойових дій, що підтверджено посвідченням серії НОМЕР_2 від 2016 року.
Відповідно до статті 119 Кодексу законів про працю України та частини 2 статті 39 Закону України “Про військовий обов'язок та військову службу» ОСОБА_1 увільнено від виконання службових обов'язків за посадою спеціаліста-криміналіста сектору криміналістичного забезпечення слідчого відділу Краматорського районного управління поліції ГУНП в Донецькій області з 23.09.2021, зі збереженням місця роботи, посади та середнього заробітку на час проходження військової служби за контрактом з 23.09.2021 до 22.09.2024.
Наказом ГУНП в Донецькій області від 01.10.2021 № 539о/с відповідно до статті 119 Кодексу законів про працю України та частини 2 статті 39 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» позивача увільнено від виконання службових обов'язків з 23.09.2021.
У зв'язку з виключенням зі списків особового складу військової частини НОМЕР_3 позивач приступив до виконання службових обов'язків за посадою спеціаліста-криміналіста сектору криміналістичного забезпечення слідчого відділу Краматорського районного управління поліції з 20 вересня 2024 року.
Наказом ГУНП в Донецькій області від 20.09.2024 №448 о/с відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 77 (за власним бажанням) розділу VІІ Закону України «Про Національну поліцію» позивача звільнено зі служби з 21.09.2024.
Після звільнення зі служби в поліції, у листопаді 2024 року, позивач звернувся до ГУНП в Донецькій області із заявами про виплату матеріальної допомоги на оздоровлення та для вирішення соціально побутових питань за 2022 - 2024 роки, та про забезпечення його предметами однострою.
У листі від 25.11.2024 відповідач вказав, що наказом ГУНП в Донецькій області від 01.10.2021 № 539 о/с позивач було увільнено від виконання службових обов'язків з 23.09.2021, зі збереженням місця роботи, посади та середнього заробітку на час проходження військової служби за контрактом з 23.09.2021 до 22.09.2024. На підставі Закону України від 01.07.2022 № 2352-ІХ наказом ГУНП в Донецькій області від 02.08.2022 № 336 о/с позивачу було припинено виплату середнього заробітку на час проходження військової служби за призовом під час мобілізації (за контрактом) із збереженням місця роботи та посади з 19.07.2022. Згідно з наказом ГУНП в Донецькій області від 20.09.2024 № 448 о/с у зв'язку з виключенням позивача зі списків особового складу частини НОМЕР_1 вважати таким, що приступив до виконання службових обов'язків за посадою - спеціаліста-криміналіста сектору криміналістичного забезпечення слідчого відділу Краматорського районного управління поліції з 20 вересня 2024 року, з посадовим окладом 2400 гривень та установити надбавку за специфічні умови проходження служби в поліції у розмірі 40 % та звільнено зі служби в поліції за п. 7 ч. 1 ст. 77 (за власним бажанням) з 21 вересня 2024 року, з встановленим розміром премії у вересні 2024 року у розмірі 234,944%. Вислуга років станом на 21 вересня 2024 року у календарному обчисленні та для виплати одноразової грошової допомоги складає 25 років 06 місяців 18 днів, у пільговому обчисленні складає 35 років 07 місяців 14 днів, вважати невикористаними відпустки: за 2015 рік у кількості 03 діб, за 2021 рік у кількості 10 діб.
Для отримання матеріальної допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань позивач мав право звернутись до командира з рапортом за місцем проходження військової служби.
Станом на 21.09.2024 до управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку ГУНП в Донецькій області рапорти на виплату матеріальної допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань із визначеним розміром керівником органу поліції на позивача не надходили. Заява від 17.11.2024, зареєстрована за вх. № 518 зі/еп від 19.11.2024, щодо виплати матеріальної допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022-2024 роки, надійшла після звільнення зі служби в поліції.
Враховуючи вищевикладене, здійснити нарахування та виплату матеріальної допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2024 рік на підставі заяви від 17.11.2024 після звільнення не уявляється можливим.
Також інформує, що ГУНП в Донецькій області є бюджетною установою. Відповідно до статті 2 Бюджетного кодексу України основним плановим фінансовим документом бюджетної установи є кошторис, яким на бюджетний період встановлюються повноваження щодо отримання надходжень і розподіл бюджетних асигнувань на взяття бюджетних зобов'язань та здійснення платежів для виконання бюджетною установою своїх функцій та досягнення результатів, визначених відповідно до бюджетних призначень. Тобто, бюджетне законодавство забороняє ГУНП в Донецькій області брати на себе бюджетні зобов'язання понад наявні кошторисні призначення.
У листі від 26.11.2024 №986/28/02-2024 відповідач повідомив позивача про те, що предмети однострою особистого користування видаються поліцейським на майбутній термін служби або з урахуванням навчання у ЗВО та на строк, що передбачений нормами належності. Наказом Головного управління Національної поліції в Донецькій області від 20.09.2024 № 448 о/с «По особовому складу» позивача було звільнено зі служби в поліції, за власним бажанням, з 21 вересня 2024 року. Враховуючи викладене, видача форми одягу працівникам, яких звільнено з лав Національної поліції України не передбачена жодним нормативно-правовим актом у сфері забезпечення поліцейських одностроєм.
На переконання позивача, відповідними діями відповідач допустив протиправну бездіяльність, яка виразилась у не проведенні з ним повного розрахунку під час звільнення з займаної посади, що й зумовило його звернення до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд зазначає наступне.
Щодо матеріальної допомоги для оздоровлення та вирішення соціально-побутових питань.
Відповідно до пп. 3 п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.11.2015 №988 "Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції" керівники органів, закладів та установ Національної поліції в межах затверджених для них асигнувань на грошове забезпечення мають право (а не обов'язок) надавати поліцейським один раз на рік матеріальну допомогу для оздоровлення, розмір якої повинен бути не менше їх посадового окладу та не більше місячного грошового забезпечення, та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, розмір якої не повинен перевищувати їх місячного грошового забезпечення.
Відповідно до абз. 1, 3 п. 13 розділу II Порядку №260 поліцейським у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання, один раз на рік може надаватись (що не вказує на обов'язковість) матеріальна допомога для оздоровлення, розмір якої повинен бути не менше їх посадового окладу та не більше місячного грошового забезпечення, та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань, розмір якої не повинен перевищувати їх місячного грошового забезпечення.
Виплата поліцейським матеріальної допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань здійснюється на підставі їх рапортів у розмірі, визначеному керівником органу поліції.
Отже, відповідно до викладених правових норм, додаткові види грошового забезпечення, як то матеріальна допомога, можуть бути нараховані та виплачені лише в межах затверджених асигнувань на грошове забезпечення поліцейських відповідного органу поліції на підставі поданого рапорту, а розмір такої допомоги не має встановленого розміру та визначається керівником відповідного органу поліції в порядку реалізації дискреційних повноважень. Тобто передумовою здійснення виплати є наявність двох умов, а саме: наявності фінансування та подання відповідного рапорта.
Як вбачається з листа відповідача від 25.11.2024 позивач з рапортами про надання матеріальних допомог у 2022 - 2023 роках не звертався.
Крім того, суд вказує, що 17.11.2024 (тобто після звільнення позивача та проведення з ним остаточного розрахунку) за вх. № 122зі до відповідача надійшов рапорт позивача про надання матеріальної допомоги для оздоровлення, вирішення соціально - побутових питань за 2022-2024 року.
Відповідно до п. 15 розділу І Порядку №260 визначено, що при прийнятті на службу до Національної поліції грошове забезпечення поліцейським нараховується з дня призначення на посаду. У разі звільнення зі служби грошове забезпечення поліцейським виплачується по день їх звільнення зі служби в поліції включно.
На підставі викладеного вище, суд вважає дії щодо невиплати матеріальної допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги на вирішення соціально побутових питань за 2022-2024 роки позивачу правомірними.
Суд зазначає, що виплата поліцейським матеріальної допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань здійснюється на підставі їх рапортів у розмірі, визначеному керівником органу поліції.
Отже, з системного аналізу наведених норм права виходить, що матеріальна допомога для оздоровлення та/або матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань надається поліцейському за двох умов:
1) подання поліцейським рапорту на отримання відповідної допомоги;
2) наявність відповідних бюджетних асигнувань на зазначені цілі.
Суд висновує, що зазначеними вище нормами чинного законодавства, не визначено імперативного обов'язку для керівника органу поліції надавати в обов'язковому порядку щороку матеріальну допомогу як для оздоровлення, що в свою чергу є додатковим видом грошового забезпечення, не є постійним та обов'язковим і надається в межах затверджених асигнувань.
А отже, відповідно до наведених правових норм, додаткові види грошового забезпечення, як то матеріальна допомога, можуть бути нараховані та виплачені лише в межах затверджених асигнувань на грошове забезпечення поліцейських відповідного органу поліції, а розмір такої допомоги не має встановленого розміру та визначається керівником відповідного органу поліції в порядку реалізації дискреційних повноважень.
Суд зазначає, що нормами чинного законодавства не визначено імперативного обов'язку для керівника органу поліції надавати в обов'язковому порядку матеріальну допомогу як для оздоровлення, так і для вирішення соціально-побутових питань, які в свою чергу є додатковими видами грошового забезпечення, не є постійними та обов'язковими і надаються в межах затверджених асигнувань.
Крім того, суд відмічає, що у рішеннях по справах "Клас та інші проти Німеччини", "Фадєєва проти Росії", "Єрузалем проти Австрії" Європейський суд з прав людини зазначив, що суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою. Згідно Рекомендації Комітету Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Згідно наукового висновку Верховного Суду щодо меж дискреційного повноваження суб'єкта владних повноважень та судового контролю за його реалізацією від 13 квітня 2018 року, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи бездіяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору із будь-ким; дискреційне повноваження надається у спосіб його закріплення в оціночному понятті, відносно-визначеній нормі, альтернативній нормі, нормі із невизначеною гіпотезою. Для позначення дискреційного повноваження законодавець використовує, зокрема, терміни "може", "має право", "за власної ініціативи", "дбає", "забезпечує", "веде діяльність", "встановлює", "визначає", "на свій розсуд". Однак наявність такого терміну у законі не свідчить автоматично про наявність у суб'єкта владних повноважень дискреційного повноваження; подібний термін є приводом для докладного аналізу закону на предмет того, що відповідне повноваження є дійсно дискреційним; при реалізації дискреційного повноваження суб'єкт владних повноважень зобов'язаний поважати основоположні права особи, додержуватися: конституційних принципів; принципів реалізації відповідної владної управлінської функції; принципів здійснення дискреційних повноважень; змісту публічного інтересу; положень власної компетенції; вказівок, викладених у інтерпретаційних актах; фахових правил, закріплених у нормативних актах; адміністративної практики; судової практики; процедурних вимог; критеріями судового контролю за реалізацією дискреційних повноважень є: критерії перевірки діяльності публічної адміністрації, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України, зокрема, мета, з якою дискреційне повноваження надано, об'єктивність дослідження доказів у справі, принцип рівності перед законом, безсторонність; публічний інтерес, задля якого дискреційне повноваження реалізується; зміст конституційних прав та свобод особи; якість викладення у дискреційному рішенні доводів, мотивів його прийняття.
У свою чергу, суд наголошує, що він не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.
Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Водночас, з врахуванням позиції Верховного Суду викладеній у постанові від 18.07.2018 у справі №826/3520/15, зважаючи на природу та підстави даного спору, враховуючи також Науковий висновок щодо меж дискреційного повноваження суб'єкта владних повноважень та судового контролю за його реалізацією, суд вважає за доцільне зазначити, що орган влади, використовуючи дискреційні повноваження, зобов'язаний повно і правильно оцінювати обставини, наявні у справі факти та правильно застосовувати до встановлених фактів чинні правові норми, не допускаючи при цьому зловживання владою у процесі прийняття відповідного рішення, в основі якого мають бути закладені конкретно визначені публічні інтереси. А завданням суду є належний та ефективний контроль відповідності таких дій закону й принципам права задля забезпечення дотримання таким органом прав особи, що звернулася за захистом.
Таким чином, суди не наділені повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України та не вправі підміняти собою держані органи, компетенція яких чітко регламентована чинним законодавством.
Зокрема, як встановлено судом, та зазначено вище, додаткові види грошового забезпечення, як то матеріальна допомога, можуть бути нараховані та виплачені лише в межах затверджених асигнувань на грошове забезпечення поліцейських відповідного органу поліції на підставі поданого рапорту, а розмір такої допомоги не має встановленого розміру та визначається керівником відповідного органу поліції в порядку реалізації дискреційних повноважень.
Таким чином, здійснивши системний аналіз положень чинного законодавства України, та надаючи належну оцінку доводам позивача, викладеним в позовній заяві, суд зазначає, що окресленими вище законодавчими приписами не встановлено імперативного обов'язку для керівника органу поліції надавати в обов'язковому порядку матеріальну допомогу як для оздоровлення, так і для вирішення соціально-побутових питань, котрі, при цьому, є додатковими видами грошового забезпечення, не є постійними та обов'язковими і надаються в межах затверджених асигнувань.
Щодо грошової компенсацію за речове майно, яке належало йому до видачі за період несення служби з 07.11.2015 по 21.09.2024, виходячи із розрахунку вартості такого майна на момент виникнення такого права на видачу майна, суд вказує наступне.
Так, Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 12 вересня 2017 року № 772 (у редакції наказу Міністерства внутрішніх прав України від 14.09.2022 № 576) затверджено Порядок забезпечення поліцейських одностроєм (далі - Порядок №772).
Цей Порядок визначає механізм забезпечення поліцейських одностроєм згідно з нормами належності однострою поліцейських, організацію його використання та обліку.
Забезпечення одностроєм у поліції здійснюється централізовано структурним підрозділом центрального органу управління поліцією з питань матеріально-технічного та ресурсного забезпечення (пункт 1 Розділу ІІ Порядку № 772).
Згідно п 3 розділу І Порядку № 772 забезпечення одностроєм поліцейських здійснюється відповідними підрозділами з питань матеріально-технічного та ресурсного забезпечення (далі - підрозділ забезпечення) залежно від місця проходження служби в поліції.
Розділом ІІІ Порядку № 772 визначено, що строк носіння (експлуатації) предметів однострою починає обчислюватися з дня фактичної видачі їх у користування (експлуатацію). Час зберігання предметів однострою на складі не зараховується до строку їх носіння (експлуатації). На кожного поліцейського для здійснення контролю за станом використання ним предметів однострою згідно з нормами належності та за строками їх носіння (експлуатації) оформлюється арматурна картка. Облік предметів однострою в арматурній картці ведеться з дати призначення поліцейського на відповідну посаду або зарахування на навчання до ЗВО згідно з наказом по особовому складу.
Предмети однострою особистого користування передаються поліцейським безоплатно. Предметами однострою особистого користування забезпечуються поліцейські, визначені в пункті 3 розділу I цього Порядку, із дня призначення на посаду або зарахування на навчання до ЗВО. Предмети однострою особистого користування видаються поліцейським на майбутній термін служби або з урахуванням навчання у ЗВО та на строк, що передбачений нормами належності. Чергова видача поліцейським однострою особистого користування проводиться після закінчення строків його експлуатації (носіння). Дострокова видача предметів однострою дозволяється тільки у випадках, передбачених цим Порядком (пункти 1, 2, 3 Розділу ІІ Порядку № 772).
Згідно п. 3 розділу ІV Порядку № 772 предмети однострою особистого користування видаються поліцейським на майбутній термін служби або з урахуванням навчання у ЗВО та на строк, що передбачений нормами належності.
Пунктом 11 розділу VІІ Порядку № 772 передбачено, що підставою для оформлення арматурної картки є наказ про призначення на посаду (зарахування на навчання) в орган (заклад, установу) поліції, ЗВО, а на поліцейського, якого переведено з іншого органу (закладу, установи), ЗВО, крім наказу,- атестат на предмети однострою.
У разі відсутності атестата на предмети однострою робиться запит до попереднього місця служби (навчання) поліцейського. До отримання атестата на предмети однострою забезпечення поліцейського одностроєм за новим місцем служби не здійснюється.
У разі переведення поліцейського до іншого органу (закладу, установи) поліції та/або у випадках коли забезпечення поліцейських здійснюється за іншою нормою належності, оформлюється нова арматурна картка, якій присвоюється номер первинної картки та через дріб указується її порядковий номер (наприклад, №/1, №/2 тощо, де № - номер первинної картки).
Пунктом 13 розділу VІІ Порядку № 772 передбачено, що поліцейському під час переведення до іншого органу (закладу, установи) поліції, ЗВО, призначення на посаду після закінчення навчання або у зв'язку із зарахуванням на денну форму навчання до ЗВО оформлюється атестат на предмети однострою у двох примірниках. Перший примірник отримується поліцейським особисто під підпис та є підставою для забезпечення одностроєм за новим місцем служби, другий примірник зберігається в підрозділі, що видав атестат на предмети однострою.
З системного аналізу вищенаведених норм Порядку № 772 слідує, що в разі звільнення поліцейського зі служби з підстав, які зазначені у пункті 10 Розділу V Порядку № 772. ним повинна відшкодовуватись вартість предметів однострою особистого користування, строк експлуатаїіії яких не закінчився. При цьому норми спеціального законодавства не передбачають компенсаційні виплати вартості неотриманих предметів однострою поліцейському в разі його звільнення.
За таких обставин позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати позивачці грошової компенсації за неотриманий одностій (речове майно) та зобов'язання відповідача здійснити нарахування та виплату такої компенсації не належать до задоволення.
Щодо посилання позивача на висновки Верховного Суду, що викладені у постановах від 29.08.2019 по справі №2040/7697/18 та від 30.07.2020 по справі №820/5767/17, то такі посилання суд не приймає, оскільки спір у даних правовідносинах не є подібним правовідносинам у викладених постановах Верховного Суду, оскільки регулюється різними нормативно-правовими актами.
Щодо посилань позивача на застосування аналогії права та аналогії закону суд зазначає, що відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ч.6 ст.7 КАС України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права). Аналогія закону та аналогія права не застосовується для визначення підстав, меж повноважень та способу дій органів державної влади та місцевого самоврядування.
Таким чином, суд приходить висновку відсутності необхідності застосування аналогії закону до спірних правовідносин, оскільки в законодавстві України присутні норми, які регулюють правові відносини щодо забезпечення поліцейських одностроєм, а саме порядок №772 від 12 вересня 2017 року.
Згідно ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); добросовісно; розсудливо.
Згідно ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Натомість в даному випадку позивачем не доведено та не підтверджено належними доказами обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
Враховуючи викладене, на підставі оцінки поданих доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи та системного аналізу положень законодавства України, суд вважає, що позов необґрунтований та задоволенню не підлягає.
Відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі відмови в задоволенні позову судові витрати не присуджуються на користь сторони за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
Керуючись статтями 2-17, 19-20, 42-47, 55-60, 72-77, 90, 94-99, 122, 124-125, 132, 139, 143, 159-165, 168, 171, 173, 192-196, 224, 225-228, 229-230, 241, 243, 245, 246, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) до Головного управління Національної поліції в Донецькій області (85302, Донецька область, Покровський р-н, м. Покровськ, вул. Мандрика, буд. 7, код ЄДРПОУ 40109058) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити повністю.
Повний текст рішення виготовлено та підписано 19.02.2025.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Т.В.Загацька