463/1413/25
2-а/463/15/25
про відмову у відкриття провадження
18 лютого 2025 року року суддя Личаківського районного суду м. Львова Білоус Ю. Б., вивчивши матеріали позовної заяви поданої ОСОБА_1 , до УПП у Львівській області ДПП, про: визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення,
встановив:
До Личаківського районного суду м. Львова надійшла позовна заява Тайстра Ю.В., до УПП у Львівській області ДПП, про: визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення.
Заявник просить: окрім іншого «….постанову винесену інспектором патрульної поліції Галущаком Андрієм Михайловичем серії ЕНА №3094634 від «20» вересня 2024р., у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 121 КУпАП України, - скасувати, а справу про адміністративне правопорушення щодо мене, - закрити;
-повернути всі судові витрати, понесені мною при оскарженні постанови серії ЕНА №3094634 від «20» вересня 2024 р.»
Згідно частини 6 статті 171 КАС України, суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Так судом встановлено, що ОСОБА_1 , звертався до Личаківського районного суду м.Львова, з адміністративним позовом до управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції, про оскарження постанови у справі про адміністративне правопорушення у сфері дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі.
Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 29.11.2024року, було ухвалено про: «відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 до управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції, про оскарження постанови у справі про адміністративне правопорушення у сфері дорожнього руху, зафіксоване не в авоматичному режимі.»
У подальшому дане рішення було оскаржено позивачем в апеляційному порядку.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08 січня 2025 року було ухвалено: «апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 29 листопада 2024 року у справі №463/9189/24 провадження №2-а/463/93/24 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення і не оскаржується.»
Частиною 1 статті 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно приписів ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Положеннями п.2 ч.1 ст.170 КАС України визначено, що суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав є такі, що набрали законної сили, рішення або постанова суду, ухвала про закриття провадження в адміністративній справі.
Відмова у відкритті провадження у справі, на підставі пункту 2 частини 1 статті 170 КАС України, можлива за умови, що позов, за яким рішення, яке набрало законної сили, є тотожним позову, який розглядається, тобто збігаються сторони, предмет і підстави позовів.
Згідно з позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11.04.2018 року у справі № 11-257заі18 тотожними визнаються позови, у яких збігаються сторони, предмет і підстава, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників адміністративного процесу, вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду.
Предмет позову - це частина позову, яка містить матеріально-правову вимогу позивача до відповідача, щодо якої суд повинен ухвалити рішення. Ця вимога повинна мати правовий характер, тобто бути врегульованою нормами матеріального права, а також підпадати під адміністративну юрисдикцію.
Підстава позову - це частина позову, яка відображає обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги і докази, що підтверджують кожну обставину, а також наявність підстав для звільнення від доказування. Під підставою позову розуміються обставини, з яких випливає право вимоги позивача, якими позивач їх обґрунтовує.
Виходячи з аналізу зазначених норм, позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави і предмет спору, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників справи, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного із цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.
Як вбачається із рішення Личаківського районного суду м. Львова від 29 листопада 2024 року по справі №463/9189/24 (суддя Ціпивко І.І.), позивачем ОСОБА_1 , оскаржувалось наступне: «… ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції, про оскарження постанови у справі про адміністративне правопорушення у сфері дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі. Позивач посилається на те, що оскаржувана постанова є незаконною, такою, що підлягає скасуванню, оскільки прийнята з порушенням норм чинного законодавства України. Так «20» вересня 2024 року інспектором роти № 4 батальйону 2 патрульної поліції у м. Львові УПП у Львівській області ДПП НП Галущаком Андрієм Михайловичем винесено стосовно нього постанову серії ЕНА №3094634 у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ст. 121 ч.1 КУпАП України. У постанові відповідач стверджує, що ним порушено п. 31.4.3 в) ПДР. Зазначена постанова винесена безпідставно та з істотним порушенням його прав, не відповідає обставинам справи та вимогам закону, а тому підлягає скасуванню.»
З контексту позовної заяви, яка подана ОСОБА_1 вдруге, вбачається, що позивач оскаржує та просить наступне: «…«20» вересня 2024 р. інспектором роти №4 батальйону 2 патрульної поліції у м. Львові Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України (УПП ДПП НПУ) Галущаком Андрієм Михайловичем винесено стосовно мене постанову серії ЕНА №3094634 у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ст. 121 ч.1 КУпАП України. У постанові інспектор поліції стверджує, що мною порушено п. 31.4.3 в) ПДР. Зазначена постанова винесена безпідставно та з істотним порушенням моїх прав, не відповідає обставинам справи та вимогам закону, а тому підлягає скасуванню.»
Тобто, позовні вимоги, які заявлені позивачем у цій справі були предметом судового розгляду у справі №463/9189/24, в якій прийнято відповідне судове рішення, що набрало законної сили.
Згідно з положенням ст.129 Конституції України однією з основних засад здійснення судочинства є обов'язковість судового рішення. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Статтею 14 КАС України встановлює, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
З огляду на те, що рішення у справі №463/9189/24 набуло законної сили, суд зазначає про те, що переоцінка цього рішення суперечитиме принципу верховенства права, складовою якого є принцип правової визначеності.
Даний висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 18.10.2018 року у справі № 638/643/17, від 18.04.2019 року у справі №808/2291/16.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справах «Понамарьов проти України» (заява № 3236/03, пункти 40-41), «Христов проти України» (заява № 24465/04, пункти 33-34) зазначено, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру.
У відкритті провадження за повторними вимогами позивача ОСОБА_1 , щодо скасування постанови серії ЕНА №3094634 у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ст.121 ч.1 КУпАП України слід відмовити за вимогами норми п.2 ч.1 ст.170 КАС України.
Вказане не суперечить суті права позивача на доступ до суду, переслідує легітимну мету здійснення у судочинстві процесуальних дій і прийнятих процесуальних рішень, а відповідне обмеження доступу до суду є пропорційним цій меті.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у ст.6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див. mutatis mutandis рішення у справі «Перетяка та Шереметьев проти України» (Peretyaka And Sheremetyevv. Ukraine) від 21 грудня 2010року, заяви №17160/06 та №35548/06, §33). Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.
Відповідно до частин 2, 3, 4 статті 170 КАС України про відмову у відкритті провадження у справі суддя постановляє ухвалу не пізніше п'яти днів з дня надходження позовної заяви.
Копія ухвали про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі надсилається особі, яка подала позовну заяву, разом із позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами не пізніше наступного дня після її постановлення. Копія позовної заяви залишається в суді.
Ухвалу про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі може бути оскаржено. У разі скасування ухвали про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі позовна заява вважається поданою в день первісного звернення до суду.
Керуючись статями 170, 171, 243, 248 КАС України, суд, -
постановив:
У відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 , до УПП у Львівській області ДПП, про: визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення - відмовити.
Ухвала набирає законної сили в порядку та строки, передбачені ст. 256 КАС України.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду, протягом п'ятнадцяти днів з дня його проголошення за формою і змістом, передбаченими ст.296 КАС України.
Суддя Юрій БІЛОУС