Справа № 939/3176/24
Іменем України
19 лютого 2025 рокуселище Бородянка
Бородянський районний суд Київської області в складі: головуючого судді - Герасименко М.М., розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
Позивач звернувся до суду з вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що 30 липня 2021 року між ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 637667763, який було підписано електронним підписом позичальника, відтвореним шляхом використання одноразового ідентифікатора. За умовами вказаного договору ОСОБА_1 отримав кредит у вигляді кредитної лінії, у розмірі кредитного ліміту на суму 10 500 грн на умовах строковості, зворотності та платності, шляхом перерахування грошових коштів на його банківську карту. На підставі договору факторингу № 28/1118-01, укладеного 28 листопада 2018 року між ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та ТОВ «Таліон Плюс», додаткових угод, якими продовжено строк дії договору до 31 грудня 2024 року, та реєстру прав вимоги № 154 від 05 жовтня 2021 року до вказаного договору, до ТОВ «Таліон Плюс» перейшло право грошової вимоги до відповідача на загальну суму 24 155,78 грн. Отже, ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» відступило дійсне право вимоги до ТОВ «Таліон Плюс», оскільки з урахуванням визначених додатковими угодами строків дії договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, його виконання здійснювалося не одномоментно, а протягом всього часу його дії, а право вимоги за кредитним договором № 637667763 від 30 липня 2021 року перейшло до ТОВ «Таліон Плюс» - 05 жовтня 2021 року, відповідно до підписання сторонами реєстру прав вимоги № 154, який був підписаний вже після укладення кредитного договору між ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та ОСОБА_1 30 жовтня 2023 року між ТОВ «Таліон Плюс» і ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено договір факторингу № 30/1023-01, строк дії якого закінчується 31 грудня 2024 року. Відповідно до витягу з реєстру прав вимоги № 2 від 20 грудня 2023 року до договору факторингу № 30/1023-01 від 30 жовтня 2023 року від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» перейшло право вимоги до відповідача на загальну суму 36 723,67 грн. 28 жовтня 2024 року між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» і ТОВ «ФК «Ейс» було укладено договір факторингу № 2810/24/Е, відповідно до умов якого ТОВ «ФК «Ейс» відступлено право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором на загальну суму 36 723,67 грн. З огляду на зазначене, загальна сума заборгованості відповідача за кредитним договором станом на день звернення до суду з вказаним позовом становить 36 723,67 грн і складається із: 10 397,64 грн - заборгованість по кредиту, 26 326,03 грн - заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом. Враховуючи викладене, просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № 637667763 від 30 липня 2021 року в розмірі 36 723,67 грн і судові витрати.
16 січня 2025 року відкрито провадження у справі за вказаним позовом та ухвалено провести розгляд справи в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін, за наявними у справі матеріалами. Сторонам роз'яснено право подати до суду заяви по суті справи та встановлені строки для їх подання; відповідач відзив на позов суду не направив.
Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін від сторін до суду не надходили.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Судом встановлено, що 30 липня 2021 року між ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та ОСОБА_1 було укладено договір кредитної лінії № 637667763, який було підписано електронним підписом позичальника, відтвореним шляхом використання одноразового ідентифікатора MNV564XY, за умовами якого відповідачу було надано кредит у розмірі 10 500,00 грн. Згідно з п. 1.7. договору кредитна лінія надається строком на 30 (тридцять) днів від дати отримання кредиту позичальником (далі - дисконтний період), а саме до 29 серпня 2021 року. Відповідно до п. 1.9. - 1.9.3. договору за користування кредитом позичальник зобов'язаний сплачувати кредитодавцю проценти за користування кредитом, які нараховуються: - виключно на період строку визначеного в п. 1.7. договору за дисконтною процентною ставкою в розмірі 310,25% річних, що становить 0,85% від суми кредиту за кожен день користування ним; - за умови продовження строку дисконтного періоду, на умовах п. 1.8. договору, з наступного дня після закінчення вказаного в п. 1.7. договору строку, нарахування процентів за користування кредитом здійснюється за індивідуальною процентною ставкою в розмірі 620,50% річних, що становить 1,70% в день від суми кредиту за кожний день користування ним. Якщо позичальник користуватиметься кредитом після закінчення дисконтного періоду без своєчасної оплати процентів в порядку, передбаченому п. 1.8. договору, умов щодо нарахування процентів за дисконтною та індивідуальною процентною ставкою за весь строк дисконтного періоду скасовуються з дати надання кредиту і до взаємовідносин між сторонами застосовуються правила нарахування процентів за базовою процентною ставкою в розмірі 620,50% річних, що становить 1,70% в день від суми кредиту за кожний день користування ним, відповідно до чого позичальник зобов'язується сплатити кредитодавцю різницю між фактично сплаченими процентами за дисконтною та індивідуальною процентними ставками за весь строк користування кредитом протягом дисконтного періоду (а.с. 9, 10-13, 14-20, 21, 22, 23-32).
Відповідно до копій платіжних доручень від 30 липня 2021 року та від 31 липня 2021 року, ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» здійснило ОСОБА_1 переказ коштів згідно договору № 637667763 від 30 липня 2021 року в загальному розмірі 10 500,00 гривень (а.с. 33, 34-35).
Згідно з розрахунком заборгованості за кредитним договором № 637667763 станом на 05 жовтня 2021 року ОСОБА_1 сплатив на користь ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» грошові кошти в загальному розмірі 241,00 гривень, з яких 102,36 грн були зараховані в рахунок погашення заборгованості за тілом кредиту, а 138,64 грн - в рахунок погашення заборгованості за нарахованими процентами (а.с. 81-83).
На підставі договору факторингу № 28/1118-01, укладеного 28 листопада 2018 року між ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та ТОВ «Таліон Плюс», додаткової угоди № 19 від 28 листопада 2019 року, додаткової угоди № 26 від 31 грудня 2020 року, додаткової угоди № 27 від 31 грудня 2021 року, додаткової угоди № 31 від 31 грудня 2022 року, додаткової угоди № 32 від 31 грудня 2023 року, якими було продовжено строк дії договору факторингу до 31 грудня 2024 року, а також реєстру прав вимоги № 154 від 05 жовтня 2021 року до вказаного договору, до ТОВ «Таліон Плюс» перейшло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 637667763 у розмірі 24 155,78 грн, що складається із: 10 397,64 грн - заборгованість по основному боргу, 13 758,14 грн - заборгованість по відсоткам. Крім того, відступлення права вимоги за кредитним договором № 637667763 від 30 липня 2021 року ТОВ «Таліон Плюс» 05 жовтня 2021 року за умовами договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року підтверджується довідкою ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» Вих. № 637667763/ФК від 28 жовтня 2024 року (а.с. 36-52, 86).
У рахунок погашення заборгованості за договором кредитної лінії № 637667763 від 30 липня 2021 року на рахунок ТОВ «Таліон Плюс» ОСОБА_1 грошові кошти не сплачено, що підтверджується розрахунком заборгованості (а.с. 84-85).
30 жовтня 2023 року між ТОВ «Таліон Плюс» і ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено договір факторингу № 30/1023-01, строк дії якого закінчується 31 грудня 2024 року. Відповідно до витягу з реєстру прав вимоги № 2 від 20 грудня 2023 року вказаного до договору факторингу від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» перейшло право вимоги до відповідача на загальну суму 36 723,67 грн, яка складається із: 10 397,64 грн - заборгованість по основному боргу, 26 326,03 грн - заборгованість по відсоткам (а.с. 53-59).
На підставі договору факторингу № 2810/24/Е, укладеного 28 жовтня 2024 року між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» і ТОВ «ФК «Ейс», а також реєстру боржників до вказаного договору, ТОВ «ФК «Ейс» набуло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 637667763 від 30 липня 2021 року на загальну суму 36 723,67 грн, яка складається із: 10 397,64 грн - прострочене тіло, 26 326,03 грн - прострочені відсотки (а.с. 60-67).
Згідно з випискою з особового рахунку за кредитним договором № 637667763, заборгованість ОСОБА_1 станом на 31 жовтня 2024 року включно становить 36 723,67 грн, яка складається із: 10 397,64 грн - прострочене тіло, 26 326,03 грн - прострочені відсотки (а.с. 68).
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).
Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Статтею 639 ЦК України встановлено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі. Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами. Якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
Згідно з вимогами ст. 1046, 1049 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (ст. 1047 ЦК України).
Законом України «Про електронну комерцію» встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.
Статтею 3 цього Закону визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
За приписами ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.
Положення статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.
Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п. 5 ч. 1 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Встановлені судом фактичні обставини в справі свідчать про те, що між сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов кредитного договору № 637667763 від 30 липня 2021 року, який оформлений сторонами в електронній формі, з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором.
Згідно з абз. другим частини другої статті 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок , зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договорами або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України).
Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.
З урахуванням встановленого, суд дійшов висновку, що відповідач взяті на себе зобов'язання за вищезазначеним кредитним договором не виконав, у передбачений у договорі строк кошти не повернув, а в рахунок погашення заборгованості сплатив лише 102,36 грн, внаслідок чого у нього виникла заборгованість за тілом кредиту в розмірі 10 397 грн 64 копійки.
Вимога позивача в цій частині є доведеною, а тому підлягає задоволенню.
Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованості за відсотками суд зазначає наступне.
За положеннями статей 1046, 1049 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 та ч. 1 ст. 1049 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Отже, припис абзацу 2 ч. 1 ст. 1048 ЦК України про виплату процентів до дня повернення позики може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
З аналізу зазначених норм матеріального права слідує, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Встановлені фактичні обставини в справі свідчать про те, що за умовами укладеного між ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та відповідачем кредитного договору, дана фінансова установа надала позичальнику суму кредиту, яку останній зобов'язувався повернути в повному обсязі у визначений договором строк кредитування - 30 днів, до 29 серпня 2021 року.
Таким чином, позикодавець відповідно до ст. 1048 ЦК України мав право стягнути заборгованість по нарахованих і несплачених процентах за користування кредитними коштами в межах погодженого сторонами строку кредитування - 30 днів, тобто до 29 серпня 2021 року, після закінчення строку дії договору в позикодавця відсутні правові підстави нараховувати передбачені договором проценти.
Досліджені судом розрахунки заборгованості свідчать про те, що визначена позивачем до стягнення заборгованість по нарахованих і несплачених процентах за користування кредитом включає період, який виходить за межі строку кредитування, а тому є безпідставним і задоволенню не підлягає.
Відповідно до п. 1.9.3. договору, якщо позичальник користуватиметься кредитом після закінчення дисконтного періоду без своєчасної оплати процентів в порядку, передбаченому п. 1.8. договору, умов щодо нарахування процентів за дисконтною та індивідуальною процентною ставкою за весь строк дисконтного періоду скасовуються з дати надання кредиту і до взаємовідносин між сторонами застосовуються правила нарахування процентів за базовою процентною ставкою в розмірі 620,50% річних, що становить 1,70% в день від суми кредиту за кожний день користування ним, відповідно до чого позичальник зобов'язується сплатити кредитодавцю різницю між фактично сплаченими процентами за дисконтною та індивідуальною процентними ставками за весь строк користування кредитом протягом дисконтного періоду (а.с. 9, 10-13, 14-20, 21, 22, 23-32).
Відповідно до копій платіжних доручень (а.с. 33, 34-35) ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» здійснило ОСОБА_1 переказ коштів згідно договору № 637667763, а саме 30 липня 2021 року в сумі 6 000,00 гривень, а 31 липня 2021 року - 4 500,00 гривень.
За таких обставин, з урахуванням викладеного, суд вважає, що відповідач повинен був сплатити кредитору відсотки за вказаним кредитним договором у розмірі 5 278,50 грн (6 000,00 грн х 1,70 % х 30 днів і 4 500,00 грн х 1,70% х 29 днів).
ОСОБА_1 сплатив на користь ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 637667763 грошові кошти в розмірі 138,64 грн, які були зараховані в рахунок погашення заборгованості по нарахованим відсоткам за користування кредитними коштами, що підтверджується розрахунком заборгованості (а.с. 81-83).
Таким чином, з огляду на зазначене, оскільки відповідач умови кредитного договору належним чином не виконував, право вимоги за цим договором перейшло до позивача, то суд вважає за необхідне, частково задовольняючи позовні вимоги, стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Ейс» заборгованість за договором кредитної лінії № 637667763 від 30 липня 2021 року в розмірі 15 537,50 грн, з яких: 10 397,64 грн - заборгованість за тілом кредиту, 5 139,86 грн - заборгованість за відсотками.
Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача понесених позивачем судових витрат, суд зазначає наступне.
Частиною першою статті 133 ЦПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України).
Згідно з ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача.
Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Водночас, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року в справі № 755/9215/15-ц.
Такі самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Крім того, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу позивачем надано копію договору про надання правничої допомоги № 30/10/24-01 від 30 жовтня 2024 року, копію протоколу погодження вартості послуг і додаткової угоди № 1 до вказаного договору, копію акту прийому-передачі наданих послуг від 30 жовтня 2024 року, згідно яких витрати понесені позивачем на правничу допомогу складають 6 000,00 гривень (а.с. 69-74).
Однак, з огляду на складність справи та виконані адвокатом роботи, ціну позову, суд вважає, що заявлена до стягнення з відповідача на користь ТОВ «ФК «Ейс» сума витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 6 000,00 грн не відповідає критеріям розумності, справедливості та співмірності, а тому з огляду на зазначене вище та встановлені судом обставини, дійшов висновку про необхідність стягнення таких витрат у розмірі 3 000 грн, що буде відповідати критеріям розумності, справедливості та співмірності розміру витрат на професійну правничу допомогу.
Оскільки позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Ейс» задоволено частково, то суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача понесені ним судові витрати за надання правничої допомоги в розмірі 1 269,30 грн (3 000,00 грн х 42,31% : 100%).
Також, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача на відшкодування витрат по сплаті судового збору 1 024,90 грн, виходячи з розрахунку: 15 537,50 грн (розмір задоволених позовних вимог) * 2 422,40 грн (сума сплаченого судового збору) / 36 723,67 грн (розмір заявлених позовних вимог).
Керуючись ст. 207, 526, 549, 551, 610, 611, 626, 627, 628, 638, 1048-1049, 1054, 1055, 1056-1 ЦК України, ст. 10-13, 141, 259, 263-265, 268, 279 ЦПК України, суд
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» (ЄДРПОУ 42986956, 02090, м. Київ, Харківське шосе, 19, офіс 2005) заборгованість за договором кредитної лінії № 637667763 від 30 липня 2021 року в розмірі 15 537 (п'ятнадцять тисяч п'ятсот тридцять сім) гривень 50 копійок.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» на відшкодування витрат по сплаті судового збору 1 024 (одну тисячу двадцять чотири) гривні 90 копійок і витрати на правничу допомогу в розмірі 1 269 (одна тисяча двісті шістдесят дев'ять) гривень 30 копійок.
В іншій частині в позові відмовити.
На рішення суду може бути подано апеляційну скаргу до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення суду складено 19 лютого 2025 року.
СуддяМ.Герасименко