18 лютого 2025 року м. ЧернівціСправа № 926/3182/24
Суддя Господарського суду Чернівецької області Дутка В.В., при секретарі судового засідання Токарюк Н.Я., розглянувши матеріали справи
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “Євро Нафта КМ», м. Сторожинець Чернівецької області
до комунального підприємства Сторожинецької міської ради “Карп Еко 2010», м. Сторожинець Чернівецької області
про стягнення заборгованості в сумі 39007,80 грн
Представники сторін - не з'явилися
Товариство з обмеженою відповідальністю “Євро Нафта КМ» звернулося до Господарського суду Чернівецької області з позовом до комунального підприємства Сторожинецької міської ради “Карп Еко 2010» про стягнення заборгованості згідно договору поставки нафтопродуктів від 01.11.2019 в сумі 39007,80 грн.
Позов обґрунтований неналежним виконанням відповідачем умов договору в частині повної та своєчасної оплати вартості поставленого товару.
Ухвалою від 09.12.2024 позовну заяву залишено без руху. Позивачу надано строк на усунення недоліків.
Ухвалою від 20.12.2024 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження. Розгляд справи призначено на 16.01.2025. Запропоновано сторонам подати відзив на позовну заяву та відповідь на відзив у встановлений строк.
Ухвалою від 16.01.2025 відкладено розгляд справи на 18.02.2025. Розміщено оголошення про виклик до суду комунального підприємства Сторожинецької міської ради “Карп Еко 2010» на офіційному веб-сайті судової влади України.
У судове засідання 18.02.2025 представники сторін не з'явилися. Суд бере до уваги наявне у прохальній частині позовної заяви клопотання про розгляд справи без участі представника позивача, позовні вимоги підтримують в повному обсязі. Від відповідача повернувся конверт без вручення з відміткою Укрпошти: «адресат відмовився».
У разі якщо копію прийнятого судового рішення (ухвали, постанови, рішення) направлено судом листом за належною поштовою адресою, тобто повідомленою суду учасником справи, і повернено підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання чи закінчення строку зберігання поштового відправлення, то вважається, що адресат повідомлений про прийняте судове рішення. Вказана правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 923/1432/15.
Відповідно до абз.2 ч.7 ст.120 ГПК України, у разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не електронного кабінету та яких неможливо сповістити за допомогою інших засобів зв'язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає чи не перебуває.
Оскільки відповідач у строк, встановлений частиною першою статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини другої статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.
01.11.2019 між товариством з обмеженою відповідальністю “Євро Нафта КМ» (надалі - Продавець) та комунальним підприємством Сторожинецької міської ради “Карп Еко 2010» (надалі- Покупець), укладено договір поставки нафтопродуктів, за умовами якого Продавець зобов'язується відпускати нафтопродукти (надалі Товар), а Покупець зобов'язується оплатити їх вартість і прийняти Товар. Найменування Товару: Бензин А-95, Бензин А-92, Дизельне пальне, Дизельне пальне Євро, Газ (п. 1.2 Договору).
За змістом п.1.4 Договору, кількість товару визначається Сторонами та відображається в рахунках-фактури, видаткових накладних, заявках.
Відповідно до п.2.1. Договору, товар вважається переданим Продавцем і прийнятим Покупцем по кількості і якості з моменту фактичного отримання Товару згідно умов Договору.
Згідно п. 3.1. договору, ціна товару визначається Сторонами та відображається в рахунках-фактури, видаткових накладних та може бути змінена у випадку зміни ринкових цін на товар, на момент фактичної передачі (поставки) товару.
Оплата товару здійснюється Покупцем в національній валюті України в безготівковій формі шляхом перерахування 100 % коштів на рахунок Продавця згідно наданої накладної за реквізитами вказаними в договорі (п.4.1. договору).
Пунктом 5.2.1. передбачено, що передача Покупцю товару за цим Договором здійснюється на АЗС шляхом заправки автомобілів Покупця згідно узгодженої специфікації/видаткової накладної/заявки покупця, шляхом внесення готівкових коштів, можливої передоплати згідно з умовами цього договору чи за домовленістю сторін.
Строк цього Договору починає свій перебіг з моменту підписання цього договору та діє до 31.10.2020, а частині взаєморозрахунків - до їх повного виконання. Закінчення терміну дії Договору не звільняє винну сторону від відповідальності за його невиконання (п. 10.2. договору).
Даний договір підписаний повноважними представниками сторін та скріплений печаткою Покупця без будь яких зауважень.
Як стверджує позивач, на виконання умов договору, в період з 01.01.2021 по 11.11.2024 поставив відповідачу товар на загальну суму 604000,00 грн, проте відповідач в повній мірі не оплатив товар на суму 39007,80 грн. Вказане підтверджується також Актом звіряння за період 01.01.2021 - 11.11.2024 роки, який підписаний лише з боку позивача.
01.07.2024 позивач звернувся до відповідача з претензією про стягнення заборгованості, яка станом на 28.05.2024 становила 38085,00 грн. Вказану претензію отримано нарочно головою ліквідаційної комісії Антонюком В.С.
Пізніше, 25.07.2024 позивач повторно направив відповідачу лист повідомлення про сплату боргу в розмірі 38085,00 грн. Лист отримано нарочно 25.07.2024 Баланюком М.
Однак, вказані претензії відповідачем залишені поза увагою. Доказів протилежного суду не надано.
Вказане стало підставою для звернення позивача до суду за захистом порушеного права.
Оцінивши подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що за правовою природою даний договір є договором поставки.
Згідно з п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України (далі ЦК) підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно із ч.1 ст.509 ЦК зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтею 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з частиною 1 статті 662, статті 663, частини 1 статті 664 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу. Обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.
За приписами статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Пунктом 5.2.1. договору, передбачено, що передача Покупцю товару за цим Договором здійснюється на АЗС шляхом заправки автомобілів Покупця згідно узгодженої специфікації/видаткової накладної/заявки покупця, шляхом внесення готівкових коштів, можливої передоплати згідно з умовами цього договору чи за домовленістю сторін.
Оплата товару здійснюється Покупцем в національній валюті України в безготівковій формі шляхом перерахування 100 % коштів на рахунок Продавця згідно наданої накладної за реквізитами вказаними в договорі (п.4.1. договору).
Судом встановлено, що матеріали справи не містять доказів, котрі б підтверджували факт наявної заборгованості в сумі 39007,80 грн, а саме: заявок від відповідача (покупця), рахунків-фактур, видаткових накладних, накладних на оплату товару, відомостей про транспортні засоби відповідача, які отримували товар на АЗС шляхом заправки автомобілів, як то передбачено умовами договору.
З приводу наявного в матеріалах справи Акту звіряння взаємних розрахунків, суд зазначає наступне.
Наданий позивачем Акт звіряння взаємних розрахунків за період з 01.01.2021 по 11.11.2024 не може бути доказом на підтвердження оплати відповідачем отриманого товару, оскільки, акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій.
При цьому судом також відмічено, що вказаний Акт підписаний лише зі сторони позивача та не містить підпису та відтиску печатки відповідача, відповідно, даний акт не погоджений відповідачем. Крім того, в Акті звіряння відсутнє посилання на договір поставки нафтопродуктів від 01.11.2019, який є предметом розгляду в даному провадженні, відтак суд не бере його до уваги як належний і допустимий доказ.
Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом. Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб'єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Відсутність в акті звірки підписів перших керівників сторін або інших уповноважених осіб, які мають право представляти інтереси сторін, у тому числі здійснювати дії, направлені на визнання заборгованості підприємства перед іншими суб'єктами господарювання, означає відсутність в акті звірки юридичної сили документа, яким суб'єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості. Слід також зазначити, що чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05.03.2019 року у справі № 910/1389/18.
Таким чином, наданий позивачем в підтвердження позовних вимог Акт звіряння не може вважатись належним доказом наявної заборгованості згідно договору від 01.11.2019 в сумі 39007,80 грн.
Відповідач своїм правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався, проти позову не заперечив, належними доказами доводи позивача не спростував.
Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно з ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю “Євро Нафта КМ» до комунального підприємства Сторожинецької міської ради “Карп Еко 2010» про стягнення заборгованості у в сумі 39007,80 грн є необґрунтованими, недоведеними та такими, що не підлягають задоволенню.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Враховуючи те, що у позові відмовлено повністю, відповідно до ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається на позивача.
Керуючись ст.ст. 129, 238 - 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
У задоволенні позову відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення відповідно до ст.ст. 240-241 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст рішення складено і підписано 19.02.2025. .
Суддя В.В.Дутка