65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"19" лютого 2025 р.м. Одеса Справа № 916/547/25
Господарський суд Одеської області у складі судді Гута С.Ф.,
дослідивши зареєстровану 17.02.2025 за вх. № 2-211/25 (від 03.02.2025 № 58-568ВИХ-25)
заяву керівника Доброславської окружної прокуратури
про забезпечення позову
у справі № 916/547/25
за позовом керівника Доброславської окружної прокуратури (67500, Одеська обл., Одеський р-н, смт Доброслав, вул. Центральна, 85) в інтересах держави в особі Південнівської міської ради Одеського району (65481, Одеська обл., Одеський р-н, м. Південне, просп. Григорівського десанту, буд. 18, Код ЄДРПОУ 21018103) до відповідача: Фізичної особи-підприємця Плющакова Сергія Миколайовича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
про припинення володіння правом власності з одночасним закриттям реєстраційного розділу та усунення перешкод у розпорядженні земельною ділянкою шляхом знесення об'єкту самочинного будівництва,
встановив:
Керівник Доброславської окружної прокуратури звернувся до Господарського суду Одеської області із позовною заявою в інтересах держави в особі Південнівської міської ради Одеського району до Фізичної особи-підприємця Плющакова Сергія Миколайовича, в якій просить:
припинити володіння правом приватної власності ОСОБА_1 на кафе-бар загальною площею 79,9 кв.м за адресою: АДРЕСА_2 , з одночасним закриттям реєстраційного розділу об'єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за реєстраційним номером 1392796851117;
зобов'язати Плющакова Сергія Миколайовича усунути перешкоди територіальній громаді м. Південне в особі Південнівської міської ради Одеського району Одеської області у розпорядженні земельною ділянкою площею 0,0086 га за адресою: Одеська область, Одеський район, м. Південне (до перейменування Южне), вул. Хіміків, 27, шляхом знесення об'єкту самочинного будівництва - кафе-бару загальною площею 79,9 кв.м, за адресою: Одеська область, м. Південне (до перейменування Южне), вул. Хіміків, 27 (реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 1392796851117).
Обґрунтовуючи звернення із позовом до господарського суду Прокурор посилається на те, що органом місцевого самоврядування не приймалось рішень про надання Плющакову С.М. у власність чи користування земельної ділянки під об'єктом нерухомого майна, розташованого за адресою: Одеська область, Одеський район, м. Південне (до перейменування Южне), вул. Хіміків, 27.
ОСОБА_1 до подачку будівництва подав до Інспекції державного архітектурного-контролю в Одеській області відповідну декларацію (найменування об'єкту - Будівництво кафе-бару СПД Плющакова С.М. за адресою: м. Южне (Південне), вул. Хіміків, 27) із зазначенням, що земельна ділянка, площею 0,0086 га за адресою: м. Южне (Південне), вул. Хіміків, 27, орендована останнім на підставі договору оренди землі, втім вказаний договір визнано недійсним рішенням Господарського суду Одеської області від 12.02.2015 у справі № 916/4869/14.
ОСОБА_1 при наданні документів для відповідної державної реєстрації права власності на об'єкт нерухомого майна не дотримано вимог законодавства України, зокрема в частині того, що у декларації про готовність об'єкта до експлуатації від 02.10.2017 зазначено земельну ділянку із кадастровим номером 5111700000:02:007:0103, власником якої є територіальна громада м. Південне в особі Південнівської міської ради Одеського району, проте відсутні докази перебування вказаної земельної ділянку у користуванні Відповідача.
Відтак, Прокурор зазначає про здійснення Відповідачем самочинного будівництва кафе-бару загальною площею 79,9 кв. м, за адресою: Одеська область, м. Південне (до перейменування Южне), вул. Хіміків, 27. При цьому технічний паспорт та декларація про готовність до експлуатації на спірний об'єкт нерухомості подано Відповідачем у статусі ФОП/СПД (суб'єкт підприємницької діяльності), здійснення видів економічної діяльності якого узгоджується із використанням об'єктів комерційного призначення, тобто Відповідач здійснює господарську діяльність у спірному об'єкті нерухомості, що надає можливість звернення із позовом до господарського суду.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Господарського суду Одеської області від 17.02.2025 позовній заяві керівника Доброславської окружної прокуратури присвоєно єдиний унікальний номер судової справи - 916/547/25 та визначено суддю Гута С.Ф. для її розгляду.
Одночасно із позовною заявою керівником Доброславської окружної прокуратури пред'явлено заяву про забезпечення позову, в якій просить накласти арешт на нерухоме майно - бар загальною площею, 79,9 кв.м, за адресою: Одеська область, м. Південне (до перейменування Южне), вул. Хіміків, 27, реєстрація права власності на який за Плющаковим С.М. проведена 24.10.2017 державним реєстратором Одеської обласної філії комунального підприємства «ЦЕНТР ДЕРЖАВНОЇ РЕЄСТРАЦІЇ» Іскровим О.В. (індексний номер рішення 37841587 від 30.10.2017).
Обґрунтовуючи звернення із заявою Прокурор посилається на викладене у позовній заяві обґрунтування щодо здійснення Відповідачем самочинного будівництва у зв'язку із порушенням приписів законодавства України, зазначаючи при цьому про наявність у відповідача беззаперечного права розпоряджатись власним майном (спірним об'єктом), в т.ч. шляхом його відчуження, що в контексті заявлених позовних вимог зробить неможливим поновлення порушених прав Позивача в межах одного судового провадження за відсутності вжитих заході забезпечення позову.
Дослідивши зміст заяви про забезпечення позову, господарський суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення заяви керівника Доброславської окружної прокуратури про забезпечення позову, виходячи з наступного.
Частиною 1 статті 2 ГПК України встановлено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Згідно із частиною 1 статті 11 ГПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
Статтею 136 ГПК України передбачено, що господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
Пунктом 2 частини 1 статті 138 ГПК України встановлено, що заява про забезпечення позову подається одночасно з пред'явленням позову - до суду, до якого подається позовна заява, за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом.
Отже, законодавець дозволяє суду забезпечити існуючий позов не тільки з мотивів неможливості чи ускладнення виконання рішення суду, але й у зв'язку з неможливістю чи ускладненням ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
В силу приписів частини 1 статті 137 ГПК України позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об'єкти інтелектуальної власності; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову. Близькі за змістом висновки щодо застосування статей 136, 137 ГПК України викладені у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/19256/16, від 14.05.2018 у справі № 910/20479/17, від 14.06.2018 у справі № 916/10/18, від 23.06.2018 у справі № 916/2026/17, від 16.08.2018 у справі № 910/5916/18, від 11.09.2018 у справі № 922/1605/18, від 14.01.2019 у справі № 909/526/18, від 21.01.2019 у справі № 916/1278/18, від 25.01.2019 у справі № 925/288/17, від 26.09.2019 у справі № 904/1417/19.
За змістом статті 136 ГПК України у вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між певним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову чи забезпечити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду, імовірності ускладнення чи непоновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача у разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Таким чином, необхідною умовою вжиття заходів для забезпечення позову є наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду. Безпосередньою метою вжиття заходів є саме забезпечення виконання рішення суду. Інститут забезпечення позову в господарському процесі існує виключно з метою забезпечення гарантії виконання майбутнього судового рішення.
Адекватність заходу для забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Отже, у кожному конкретному випадку розглядаючи заяву про забезпечення позову суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову. При цьому обов'язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника.
Обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу. (Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12.04.2018 у справі № 922/2928/17 та у постанові Верховного Суду від 05.08.2019 у справі № 922/599/19).
Заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Відповідні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18, у постанові Верховного Суду від 10.11.2020 у справі № 910/1200/20.
Поряд із наведеним, Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22 зауважено, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову.
Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред'явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.
Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.
В свою чергу, інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18.
В контексті заявлених позовних вимог про припинення права приватної власності ОСОБА_1 на спірний об'єкт нерухомості (реєстраційний номер в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 1392796851117), зобов'язання знести спірний об'єкт нерухомості для усунення перешкод у користуванні відповідною земельною ділянкою, виконання в майбутньому судового рішення, у разі задоволення позову, безпосередньо залежить від тієї обставини, чи перебуватиме спірний об'єкт нерухомості у власності ОСОБА_1 у тому стані, в якому знаходився на момент звернення із позовом, а тому застосування заходів забезпечення позову має бути безпосередньо пов'язане із предметом позову.
При цьому, відповідно до відображеної в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна інформації - об'єкт нерухомого майна із реєстраційним номером 1392796851117 (кафе-бар, загальною площею 79,9 кв.м, розташований за адресою: АДРЕСА_2 ) належить ОСОБА_1 на праві приватної власності, реєстрація якого проведена 24.10.2017 державним реєстратором Одеської обласної філії комунального підприємства «ЦЕНТР ДЕРЖАВНОЇ РЕЄСТРАЦІЇ» Іскровим О.В. (індексний номер рішення 37841587 від 30.10.2017)).
Поряд із цим можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін (постанова Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22).
Заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності прав чи законних інтересів, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він просить накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Згідно із частиною 1 статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 № 3477-IV при здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Статтею 6 вказаної Конвенції передбачено, зокрема, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Відповідно до статті 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 20.07.2004 у справі “Шмалько проти України» (п.43, Заява № 60750/00) наголосив, що пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує “право на суд», одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін. Було б незрозуміло, якби стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і, водночас, не передбачала виконання судових рішень. Якщо тлумачити статтю 6 як таку, що стосується виключно доступу до судового органу та судового провадження, то це могло б призводити до ситуацій, що суперечать принципу верховенства права, який договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина “судового розгляду» (див. рішення у справі "Горнсбі проти Греції" від 19.03.97, Reports of Judgments and Decisions 1997-II, с. 510, п. 40).
При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі “Пантелеєнко проти України» (п.77, Заява № 11901/02) зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. Існування такого засобу повинно бути достатнім не тільки в теорії, але й на практиці, без чого йому бракуватиме необхідної доступності та ефективності.
ЄСПЛ неодноразово наголошував на тому, що пункт 1 статті 6 Конвенції забезпечує всім "право на суд", яке охоплює право на виконання остаточного рішення, ухваленого будь-яким судом. ЄСПЛ в контексті права на виконання остаточного рішення зауважує, що метою заходу забезпечення є підтримання status quo, поки суд не визначиться щодо виправданості цього заходу. Крім того, тимчасовий захід спрямований на те, щоб протягом судового розгляду щодо суті спору суд залишався в змозі розглянути позов заявника за звичайною процедурою. ЄСПЛ також звернув увагу на те, що тимчасові забезпечувальні заходи мають на меті забезпечити протягом розгляду продовження існування стану, який є предметом спору (рішення ЄСПЛ від 13.01.2011 у справі "Кюблер проти Німеччини").
При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
“Ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Він є запобіганням тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.
Суд також враховує правову позицію, викладену у Рішенні Конституційного Суду України від 31 травня 2011 року № 4-рп/2011 щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 376 у взаємозв'язку зі статтями 151, 152, 153 Цивільного процесуального кодексу України, "з метою гарантування виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог у процесуальних законах України передбачено інститут забезпечення позову" (абзац 5 пункту 4 мотивувальної частини).
Вказаний інститут є елементом права на судовий захист і спрямований на те, щоб не допустити незворотності певних наслідків відповідних дій щодо відновлення порушеного права. Він віднесений до механізму захисту прав і свобод людини, зокрема в судовому порядку, і є гарантією їх захисту та відновлення, а отже, елементом правосуддя. Забезпечення позову стосується всіх стадій судового провадження (підготовка, призначення, розгляд справи, виконання рішення) і є складовою комплексу заходів, спрямованих на охорону публічно-правового та матеріально-правового інтересу в господарському судочинстві, а також однією з гарантій реального виконання можливого позитивного для людини рішення, оскільки надає можливість суду до ухвалення рішення в господарській справі вжити заходів до забезпечення реалізації позовних вимог.
Також приймаючи до уваги правову позицію Верховного Суду стосовно тощо, у справах з немайновою вимогою, судове рішення у разі задоволення якої не вимагатиме примусового виконання, не має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Вжиття заходів забезпечення позову не порушує принципів змагальності і процесуального рівноправ'я сторін, оскільки мета забезпечення позову це негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання рішення, а також перешкоджання завдання шкоди позивачу.
Відповідно до частини 1 статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (частини 1 та 2 статті 319 ЦК України).
Згідно із частиною 1 статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (частина 2 статті 373 ЦК України). Елементом особливої правової охорони землі є норма частини 2 статті 14 Конституції про те, що право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону; право власності на землю гарантується Конституцією України (частина 3 статті 373 ЦК України).
Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення (частина 4 статті 373 ЦК України).
Відповідно до частини 1 статті 375 ЦК України власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам.
Як передбачено пунктом ґ частини 1 статті 95 ЗК України землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.
Приписами частини 2 статті 8 Закону України “Про регулювання містобудівної діяльності» визначено, що планування та забудова земельних ділянок здійснюється їх власниками чи користувачами в установленому законодавством порядку. Аналогічні правові конструкції викладено у статті 375 ЦК України.
Частиною ж 4 статті 376 ЦК України передбачено, якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.
Враховуючи викладене, те, що предметом позову у справі визначено припинення права приватної власності Плющакова С.М. на спірний об'єкт нерухомості (реєстраційний номер в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 1392796851117), зобов'язання знести спірний об'єкт нерухомості для усунення перешкод у користуванні відповідною земельною ділянкою, власником якої, за посиланням Прокурора, є Південнівська міська рада Одеського району, підставами ж звернення із позовом до суду визначено порушення приписів законодавства України та здійснення самочинного будівництва за відсутності відповідних дозвільних документів, господарський доходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення заяви керівника Доброславської окружної прокуратури про накладення арешту на спірний об'єкт нерухомого майна (реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 1392796851117), реєстрація права власності на який за ОСОБА_1 проведена 24.10.2017 державним реєстратором Одеської обласної філії комунального підприємства «ЦЕНТР ДЕРЖАВНОЇ РЕЄСТРАЦІЇ» Іскровим О.В. (індексний номер рішення 37841587 від 30.10.2017).
Відтак, накладення арешту на спірний об'єкт нерухомого майна (реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 1392796851117), є адекватним, розумним, та співмірним із заявленими позовними вимогами та пов'язаним з ними заходами забезпечення позову.
При цьому попередження можливого порушення прав позивача під час вирішення спору судом перебуває в прямій залежності від збереження суб'єктивного складу власників спірного об'єкту нерухомого майна, так і збереження його в стані, в якому він перебуває на час звернення із позовом, а, отже, на думку суду, цілком співмірним, виправданим та необхідним є саме застосування вищезазначеного заходу забезпечення позову, ніж не застосування, адже наслідки незастосування арешту на спірне майно можуть призвести до більш обтяжливих та негативних наслідків саме для позивача, ніж для відповідача у справі.
Відповідно до частини 8 статті 140 ГПК України ухвалу про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову може бути оскаржено. Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.
Згідно із приписами частини 1 статті 144 ГПК України ухвала господарського суду про забезпечення позову є виконавчим документом та має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим законом. Така ухвала підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження.
Керуючись ст.136,137,140,232-235 Господарського процесуального кодексу України, суд,
Заяву (зареєстрована 17.02.2025 за вх. № 2-211/25 (від 03.02.2025 № 58-568ВИХ-25)) керівника Доброславської окружної прокуратури про забезпечення позову у справі № 916/547/25 задовольнити
Вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно - (реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 1392796851117) бар загальною площею, 79,9 кв.м, за адресою: АДРЕСА_2 , реєстрація права власності на який за ОСОБА_1 проведена 24.10.2017 державним реєстратором Одеської обласної філії комунального підприємства «ЦЕНТР ДЕРЖАВНОЇ РЕЄСТРАЦІЇ» Іскровим О.В. (індексний номер рішення 37841587 від 30.10.2017).
Стягувачем за ухвалою є: Південнівська міська рада Одеського району (65481, Одеська обл., Одеський р-н, м. Південне, просп. Григорівського десанту, буд. 18, Код ЄДРПОУ 21018103).
Боржником за ухвалою є: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).
У відповідності до ч.2 ст.235 ГПК України ухвала набрала законної сили 19 лютого 2025 року та у відповідності до ч.8 ст.140, ч.2 ст.254, п.4 ч.1 ст.255 ГПК України підлягає оскарженню в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її винесення.
Згідно ч.8 ст.140 ГПК України оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.
Ухвала може бути пред'явлена до примусового виконання у строки, визначені ст.12 Закону України «Про виконавче провадження».
Суддя Гут Сергій Федорович