Рішення від 23.01.2025 по справі 915/1156/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 січня 2025 року м. Миколаїв Справа № 915/1156/24

Господарський суд Миколаївської області у складі:

судді Л.М. Ільєвої

при секретарі судового засідання І.С. Степановій

за участю представників:

від позивача - Вірченко І.П.,

від відповідачів:

1) фізичної особи-підприємця Курючкіна Дмитра Андрійовича - Кірюхін О.М.,

2) фізичної особи-підприємця Виборнова Віталія Вікторовича - Кірюхін О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовомПриватного акціонерного товариства "Миколаївська теплоелектроцентраль" до фізичної особи-підприємця Курючкіна Дмитра Андрійовича та фізичної особи-підприємця Виборнова Віталія Вікторовича про солідарне стягнення заборгованості в загальній сумі 35130,58 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство "Миколаївська теплоелектроцентраль" звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до фізичної особи-підприємця Курючкіна Дмитра Андрійовича та фізичної особи-підприємця Виборнова Віталія Вікторовича про стягнення заборгованості в загальній сумі 35260,86 грн., у т.ч. основного боргу за теплову енергію загальнобудинкових потреб (МЗК та допоміжних приміщень) та абонплати за період з листопада 2022 року по липень 2024 року в сумі 33229,34 грн., інфляційних втрат в сумі 1366,86 грн. та 3% річних в сумі 664,66 грн., обґрунтовуючи позовні вимоги наступним.

ПрАТ "Миколаївська теплоелектроцентраль" на підставі п. 3 ч. 2 ст. 6 Закону України «Про житлово- комунальні послуги" від 09.11.2017 № 2189-VІІІ (далі - Закон № 2189) (в редакції, яка набула чинності з 01.05.2019 р.) є виконавцем послуги з постачання теплової енергії.

Так, позивач з посиланням на ст. 12Закону № 2189 зазначає, що надання послуги з постачання теплової енергії здійснюється виключно на договірних засадах.

Водночас позивач вказує, що постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 № 830 затверджено "Правила надання послуги з постачання теплової енергії та типові договори про послуг з постачання теплової енергії", які набули чинності з 04.09.2019, та регулюють відносини між суб'єктом господарювання, що провадить господарську діяльність з постачання теплової енергії, та індивідуальним і колективним споживачем, який отримує або має намір отримати послугу з постачання теплової енергії, та визначають вимоги до якості послуги, одиниці вимірювання обсягу спожитої споживачем теплової енергії, порядок оплати. Надання послуги здійснюється виключно на договірних засадах. Послуга надається споживачеві згідно з умовами договору, що укладається відповідно до типових договорів про надання послуги відповідно до статті 14 Закону (пункт 13 Правил).

Позивач, посилаючись на ч. 1, 2 ст. 14 Закону № 2189-VІІІ, зазначає, що за рішенням співвласників багатоквартирного будинку (уповноваженого органу управління об'єднання співвласників багатоквартирного будинку), прийнятим відповідно до закону, договір про надання комунальної послуги укладається з виконавцем відповідної комунальної послуги, визначеним статтею 6 цього Закону: 1) кожним співвласником багатоквартирного будинку самостійно (індивідуальний договір); 2) від імені та за рахунок усіх співвласників багатоквартирного будинку управителем або іншою уповноваженою співвласниками особою (колективний договір); 3) об'єднанням співвласників багатоквартирного будинку або іншою юридичною особою, яка об'єднує всіх співвласників такого будинку та в їхніх інтересах укладає відповідний договір про надання комунальних послуг, як колективним споживачем. Співвласники багатоквартирного будинку (об'єднання співвласників багатоквартирного будинку) самостійно обирають одну з моделей організації договірних відносин, визначену частиною першою цієї статті, за кожним видом комунальної послуги (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і з постачання та розподілу електричної енергії).Згідно із Законом № 2189-VІІІ договори за новими правилами мають бути укладені виконавцями відповідних комунальних послуг протягом двох місяців з дня набрання чинності постанов Кабінету Міністрів України від 08.09.2021 № 1022 та № 1023.

Як вказує позивач, відповідно до Правил у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 08.09.2021 № 1022:

- індивідуальний договір вважається укладеним із споживачем, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем;

- індивідуальний договір з власником індивідуальних (садибних) житлових будинків вважається укладеним, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця такий власник не вчинив дій щодо відключення (відмови) від комунальної послуги (фактичне виконання робіт із відключення будинку);

- фактом приєднання споживача до умов індивідуального договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які свідчать про його бажання укласти договір, зокрема надання виконавцю підписаної заяви-приєднання, сплата рахунка за надані послуги, факт отримання послуги.

- у разі зміни права власності або користування приміщенням у багатоквартирному будинку, з попереднім власником (користувачем) якого було укладено індивідуальний договір, договір з новим власником (користувачем) вважається укладеним із дня такої зміни.

- споживачі у багатоквартирному будинку, які отримують послугу за іншою моделлю договірних відносин, у разі прийняття рішення про припинення такого договору можуть приєднатися до індивідуального договору про надання послуги з постачання теплової енергії, вчинивши дії, що засвідчують їх бажання укласти такий договір, відповідно до абзацу шостого цього пункту.

Відповідно до пункту 3 розділу VIПрикінцеві та перехідні положення вказаного Закону № 2189-VІІІ (у редакції змін внесених Законом № 1060-ІХ) договори про надання комунальних послуг, укладені до введення його в дію, зберігають чинність на умовах, визначених такими договорами, до дати набрання чинності договорами про надання відповідних комунальних послуг, укладеними за правилами, визначеними цим Законом. Такі договори мають бути укладені між споживачами та виконавцями комунальних послуг протягом одного року з дати введення в дію цього Закону. У разі якщо згідно з договорами про надання комунальних послуг, укладеними до введення в дію цього Закону, передбачено більш ранній строк їх припинення, такі договори вважаються продовженими на той самий строк і на тих самих умовах.

Разом з тим позивач вказує, що пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2189-VIII передбачено, що не пізніш як протягом одного року з дня введення в дію цього Закону (тобто не пізніше 01.05.2020) співвласники багатоквартирних будинків незалежно від обраної ними форми управління багатоквартирним будинком зобов'язані прийняти рішення про модель організації договірних відносин з виконавцями комунальних послуг (крім послуг з постачання електричної енергії та природного газу) щодо кожного виду комунальної послуги згідно з частиною першою статті 14 цього Закону, а виконавці комунальних послуг - укласти із такими співвласниками договори про надання відповідних комунальних послуг відповідно до обраної співвласниками моделі організації договірних відносин.

Поряд з цим позивач зазначає, що п. 5 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2189 передбачено, що у разі якщо співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі організації договірних відносин з виконавцем комунальної послуги протягом строку, визначеного в пункті 4 цього розділу, між виконавцем та кожним співвласником укладається індивідуальний договір про надання комунальної послуги відповідно до частини сьомої статті 14 цього Закону.

Як вказує позивач, 01.10.2021 на офіційному сайті позивача (https://ntec.mk.ua) була опублікована інформація щодо затвердження Постановою Кабінету Міністрів України від 08.09.2021 №1022 типового публічного договору приєднання, текст типового індивідуального договору про послуги з постачання теплової енергії та форму заяви до нього. Однак, позивач зазначає, що відповідач протягом 30 днів з дня опублікування тексту вищенаведеного індивідуального договору на офіційному веб-сайті виконавця послуг (позивача) не прийняв рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклав відповідний договір з виконавцем комунальної послуги, отже, відповідачем було прийнято (акцептовано) оферту позивача укласти індивідуальний договір шляхом мовчазної згоди в порядку ч. 5 ст. 13 Закону № 2189.

За ствердженнями позивача, оскільки кожен співвласник окремо не звертався до нього щодо укладення договору окремо з кожним, згідно п. 5. ст. 13 Закону 2189, з 01.11.2022 між ПрАТ «Миколаївська ТЕЦ» та ФОП Курючкін Дмитро Андрійович і ФОП Виборнов Віталій Вікторович укладено індивідуальний договір про надання послуги з постачання теплової енергії № 6286 від 01.11.2022, який є публічним договором приєднання.

Крім того, позивач зазначає, що відповідно до витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 347127080 нежитлове приміщення підвалу, яке знаходиться в житловому будинку по вул. Соборній, 12 (літ. Апд, літ. А-6, нова адреса вул. Соборна, 12/10), загальною площею 140,8 кв.м, належить відповідачам в рівних частках (по 1/2) на праві власності на підставі договору купівлі-продажу. Також відповідно до витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 347127080 відповідачам належать нежитлові приміщення підвалу та першого поверху, які знаходяться в житловому будинку по вул. Соборна, 12 з новою адресою вул. Соборна, 12/5, загальною площею 303,6 кв.м в рівних частках (по 1/2) на праві власності на підставі договору купівлі-продажу. З інформаційних довідок вбачається, в системі житлового будинку за адресою: вул. Соборна, 12 знаходяться нежитлові приміщення першого поверху та підвалу, яким присвоєно нові адреси: вул. Соборна 12/5 та Соборна 12/10 .

Відтак, позивач вказує, що ним укладено один індивідуальний договір № 6286 від 01.11.2022 на два приміщення відповідачів.

Отже, позивач вважає, що відповідно до вказаного Закону № 2189, Методики та Правил надання послуги з постачання теплової енергії і типових договорів про надання послуги з постачання теплової енергії, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 № 830 (далі - Правила № 830) відповідач є споживачем теплової енергії. Так, згідно з п. 2 загальних положень Методики загальнобудинкові потреби на опалення визначені як витрати на опалення місць загального користування та допоміжних приміщень, функціонування внутрішньобудинкових систем опалення будівлі/будинку, без врахування обсягу теплової енергії, витраченої на функціонування внутрішньобудинкової системи гарячого водопостачання, та обсягу теплової енергії, який надходить від ділянок транзитних трубопроводів до приміщень з індивідуальним опаленням та/або окремих приміщень з транзитними мережами опалення; місця загального користування - це загальнодоступні місця у будівлі/будинку (вестибюль, загальний коридор, сходова клітка, загальні кухні, спільні душові та санвузли, загальні пральні, передпокій квартири, приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку (горища, підвали, тощо), крім допоміжних приміщень.

Наразі позивач вказує, що за Правилами користування приміщеннями житлових будинків і гуртожитків, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.1992 р. №572, а також згідно зі ст. 382 Цивільного кодексу України, ст. 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» та рішення Конституційного суду України від 02.03.2004 р. № 4-рп/2004, власники квартир багатоквартирних будинків є співвласниками усіх допоміжних приміщень (приміщень загального використання) будинку та його технічного обладнання і зобов'язані брати участь у загальних витратах, пов'язаних з утриманням будинку та прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку.

Згідно з п. 14 Правил № 830 відокремлення (відключення) від мереж (систем) централізованого опалення (теплопостачання) та постачання гарячої води не звільняє власників квартир та нежитлових приміщень від обов'язку відшкодування витрат за обсяг теплової енергії, витраченої на опалення місць загального користування та допоміжних приміщень та на функціонування внутрішньобудинкових систем опалення будівлі/будинку. Такий обсяг теплової енергії розраховується та розподіляється між всіма споживачами відповідно до Методики № 315.

При цьому позивач, із посиланням на правову позицію Верховного суду, викладену у постанові від 22.12.2020 року по справі № 311/3489/18, вказує, що споживач, який відключений від системи централізованого опалення, зобов'язаний брати участь у загальних витратах на опалення, зокрема, місць загального користування. Отже, відповідно до законодавства відповідачам нараховується частина теплова енергія, яка складається з загальнобудинкових потреб та абонентської плати.

Так, позивач вказує, що відповідно до п. 5 індивідуального договору позивач зобов'язується надавати споживачу послугу відповідної якості та в обсязі відповідно до теплового навантаження будинку, а відповідач зобов'язується своєчасно та в повному обсязі оплачувати надану послугу в строки і на умовах, що визначені цим договором. Обсяг спожитої споживачем послуги визначається як частина обсягу теплової енергії, спожитої у будинку для потреб опалення, визначеної та розподіленої згідно з вимогами Закону України "Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання", та складається з:

-обсягу теплової енергії на опалення приміщення споживача безпосередньо;

-частини обсягу теплової енергії на задоволення загальнобудинкових потреб на опалення, який складається з обсягу теплової енергії на опалення місць загального користування і допоміжних приміщень будинку;

-обсягу теплової енергії на забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення.

Обсяг теплової енергії на задоволення загальнобудинкових потреб на опалення розподіляється також на споживачів, приміщення яких обладнані індивідуальними системами опалення.

Так, як вказує позивач, з метою забезпечення теплом об'єктів на початку опалювального сезону 2022-2023, 2023-2024 рр. після зниження середньодобової температури зовнішнього повітря до + 8°С і нижче, на виконання рішень виконавчого комітету Миколаївської міської ради № 626 від 09.11.2022, №1189 від 08.11.2023 було розпочато опалювальний сезон 2022-2023, 2023-2024 та підписано наряд з балансоутримувачем будинку «ТОВ «Центральний-1», що свідчать про підключення будинків, в тому числі приміщень за адресою м. Миколаїв, вул. Соборна, 12 та нежитлових приміщень, з присвоєною адресою вул. Соборна, 12/5 та вул. Соборна, 12/10. Відповідно до рішень Миколаївської міської ради №176 від 24.03.2023 та №513 від 27.03.2024 опалювальні періоди закінчено.

Позивач зазначає, що з початку опалювального сезону 2022-2023, 2023-2024 відповідно до рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради № 124 від 09.12.2022 «Про внесення змін до рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 13.10.2021 № 984 «Про встановлення тарифів на транспортування, постачання теплової енергії та послугу з постачання теплової енергії ПрАТ «Миколаївська ТЕЦ», рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради № 566 від 25.10.2022 «Про встановлення тарифів на транспортування, постачання теплової енергії та послугу з постачання теплової енергії ПрАТ «Миколаївська ТЕЦ», рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради № 1029 від 25.10.2023 «Про встановлення тарифів на транспортування, постачання теплової енергії та послугу з постачання теплової енергії ПрАТ «Миколаївська ТЕЦ», рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради № 252 від 14.02.2024 «Про встановлення тарифів на транспортування, постачання теплової енергії та послугу з постачання теплової енергії ПрАТ «Миколаївська ТЕЦ» законодавчо встановлено економічно обґрунтовані двоставкові тарифи на теплову енергію та послугу з постачання теплової енергії за умовно-зміною частиною та умовно-постійною частиною тарифу.

Відповідно до п. 33 Правил 830 плата виконавцю за індивідуальним договором про надання послуги з постачання теплової енергії з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем складається з: плати за послугу, визначеної відповідно до цих Правил та Методики розподілу, що розраховується виходячи з розміру затвердженого уповноваженим органом тарифу та обсягу її споживання; плати за абонентське обслуговування, визначеної виконавцем, розмір якої не може перевищувати граничного розміру, встановленого Кабінетом Міністрів України; плати за технічне обслуговування та поточний ремонт внутрішньобудинкових систем багатоквартирного будинку, що забезпечують надання відповідної послуги, що визначається окремим договором між виконавцем та співвласниками багатоквартирного будинку.

Як стверджує позивач, згідно п. 30 договору, споживач вносить однією сумою плату виконавцю, яка складається з:

-плати за послугу, визначеної відповідно до Правил № 830, та Методики розподілу, що розраховується виходячи з розміру затвердженого уповноваженим органом тарифу та обсягу її споживання;

-плати за абонентське обслуговування в розмірі, визначеному позивачем, але не вище граничного розміру, визначеного Кабінетом Міністрів України, інформація про яку розміщується на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті позивача.

Плата за абонентське обслуговування відповідно до вимог ч. 11 ст. 1 Закону України від 09.11.2017 №2189-VIII "Про житлово-комунальні послуги" нараховується як і в опалювальний сезон, так і в міжсезоння. Щомісячна оплата за абонентське обслуговування, що нараховується протягом року на одного абонента на місяць складає: за наявності будинкового вузла комерційного обліку т/енергії у розмірі ? 32,57 грн. (з ПДВ); при відсутності будинкового вузла комерційного обліку т/енергії у розмірі ? 15,84 грн. (з ПДВ).

Відповідно до пунктів 32, 34 договору розрахунковим періодом є календарний місяць. Відповідач здійснює оплату за договором щомісяця не пізніше останнього дня місяця, що настає за розрахунковим періодом, що є граничним строком внесення плати за спожиту послугу. В п. 8 договору зазначено, що позивач забезпечує постачання теплової енергії у відповідній кількості та якості згідно з вимогами договору до межі зовнішніх інженерних мереж постачання послуги виконавця та внутрішньобудинкових систем багатоквартирного будинку. Розподіл між споживачами загального обсягу спожитої комунальної послуги у будівлі/будинку за відповідний розрахунковий період (далі - розподіл) здійснюється з урахуванням показань вузлів комерційного та розподільного обліку (теплолічильників, лічильників холодної води, лічильників гарячої води), установлених як у приміщеннях, так і за їх межами, або приладів-розподілювачів теплової енергії, установлених на опалювальних приладах опалюваних приміщень, а в окремих випадках - розрахунково.

Як вказує позивач, відомості споживання теплової енергії, свідчать про кількість спожитої теплової енергії по приладу обліку за кожний місяць, починаючи з листопада 2022 р. по серпень 2024 р. Так, за ствердженням позивача, за період з листопада 2022 року по серпень 2024 року включно відповідачу нараховано за теплову енергію загальнобудинкових потреб (МЗК та допоміжних приміщень) та абонплату на загальну суму 24172,40 грн., що не сплачено відповідачами. При цьому позивач зазначає, що 06.12.2023 листом № 1704-ю він направляв відповідачам лист з роз'ясненнями щодо нарахування за теплову енергію загальнобудинкових потреб відповідно методики розподілу між споживачами у багатоквартирному будинку разом з листом надавався рахунок № 6286 за період спожитої теплової енергії з 01.11.2022-31.10.2023 на суму 24172,40 грн. Наданий рахунок включає об'єкти за адресою вул. Соборна 12/5 та Соборна, 12/10. Також позивач надав пояснення щодо дії індивідуального публічного договору відповідно до законодавства та роз'яснення щодо можливості підключення до мереж централізованого опалення. Відтак, позивач вважає, що відповідачам надавалися рахунки для оплати та повідомлялось про загальний поточний борг, тобто відповідачі були повідомлені про існування нарахувань і утворення заборгованості.

Позивач зазначає, що 15.08.2024 на адресу відповідачівбули направлені претензії№ 527-ю та №528-ю з рахунками № 6286 за період боргу та акти надання послуг № 6286, що підтверджується поштовим описом Укрпошти.

Позивач пояснює перерахунок, проведений ним у січні 2024 року, тим, що за грудень 2023 була відсутня відомість споживання теплової енергії, тому, відповідачам та всім споживачам житлового будинку плата за спожиту теплову енергію нараховувалась по середнім показникам. Разом з тим, у січні 2024 року після отримання показників приладу обліку, які відображені у відомості споживання за січень 2024 року проведено перерахунок всім абонентам будинку, в тому числі і відповідачам. Як стверджує позивач, інші перерахунки, які відображені в розрахунку суми боргу за теплову енергію за період з листопада 2022 р. по серпень 2024 р., пов'язані з отриманням нових відомостей про споживачів, яким раніше не нараховувалась плата за спожиту теплову енергію. Тому після отримання інформації про власника, якому належить приміщення, та загальну площу відповідно до витягу з державного реєстру речових прав позивач проводив коригування нарахувань по всьому будинку.

Враховуючи той факт, що нежитлові приміщення відповідачів відключені від централізованої системи опалення, то нарахування проводилося тільки за загальнобудинкові потреби та абонентське обслуговування. Такий обсяг теплової енергії розраховується та розподіляється між всіма споживачами відповідно до Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженої наказом Мінрегіону від 22.11.2018 р. № 315.

Позивач стверджує, що всім своїм абонентам за витрати опалення місць загального користування товариство почало нараховувати лише з 01.11.2022 року. Це пояснюється тим, що Методика, відповідно до якої проводиться розподіл обсягів спожитої теплової енергії, набрала чинності 28.01.2022. Відповідно з усіма абонентами, які відключені від централізованого опалення, індивідуальні договори укладені з 01.11.2022 та почались нарахування витрат за відшкодування обсягів теплової енергії, витраченої на опалення місць загального користування та допоміжних приміщень та на функціонування внутрішньобудинкових систем опалення будівлі/будинку.

Як вказує позивач, відповідно до підпунктів 3, 6 пункту 41 договору відповідачі зобов'язані оплачувати надану послугу за ціною/тарифом, встановленими відповідно до законодавства, а також вносити плату за абонентське обслуговування у строки, встановлені цим договором. У разі несвоєчасного здійснення платежу за послугу сплачувати пеню в розмірі, встановленому цим договором. Відтак, оскільки в опалювальний період 2022-2023, 2023-2024 позивачем постачалась відповідачам теплова енергія з метою теплозабезпечення нежитлових приміщень, які знаходяться в м. Миколаєві за адресою вул. Соборна 12/5, та вул. Соборна 12/10, тому за період з листопада 2022 року по липень 2024 року включно відповідачам нараховано за теплову енергію загальнобудинкових потреб (МЗК та допоміжних приміщень) та абонплата на загальну суму 33229,34 грн., яку відповідачі не сплатили. Вищевказане нарахування зроблено лише в жовтні 2023 року за період з листопада 2022 по 31.10.2023, оскільки лише в вересні 2023 року, коли почав працювати Державний реєстр речових прав позивачем було отримано інформацію про нежитлові приміщення за адресою вул. Соборна 12/5, Соборна 12/10, які належать на праві власності відповідачам по 1/2 частки.

Крім того, позивачем на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України на суму основного боргу нараховано 1366,86 грн. інфляційних втрат за період з січня 2023 по червень 2024 включно та 3% річних в сумі 664,66 грн.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 27.09.2024 р. вказану позовну заяву Приватного акціонерного товариства "Миколаївська теплоелектроцентраль" (вх. № 11337/24) залишено без руху, оскільки заявником в порушення вимог п. 4 ч. 3 ст. 162 та п. 1 ч. 1 ст. 164 ГПК України не було зазначено зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів, а саме не зазначено в яких частинах необхідно стягнути заборгованість з кожного з відповідачів, а також не надано належних доказів направлення відповідачам копії позовної заяви і всіх доданих до неї документів.

02.10.2024 р. від Приватного акціонерного товариства "Миколаївська теплоелектроцентраль" до господарського суду надійшла заява про усунення недоліків (вх. № 11831/24), до якої додано виправлену позовну заяву, згідно з якою позивач просить стягнути заборгованість з відповідачів в солідарному порядку, також до заяви позивачем надано докази надіслання виправленої позовної заяви з додатками до неї відповідачам.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 07.10.2024 р. вказану позовну заяву Приватного акціонерного товариства "Миколаївська теплоелектроцентраль" прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі №915/1054/24, розгляд справи призначено за правилами спрощеного провадження з викликом учасників справи, при цьому судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 31.10.2024 р. о 12:30.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 31.10.2024 р. у справі №915/1156/24 розгляд справи відкладено на 21.11.2024 р. о 10:30, приймаючи до уваги неявку у судове засідання відповідача-2, а також ненадання відповідачами відзиву на позов.

06.11.2024 р. від представника позивача - Вірченко І.П. через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС до господарського суду надійшли додаткові пояснення (вх. №13657/24), в яких позивач навів обґрунтування щодо здійснення перерахунку у жовтні 2023 р. за період з листопада 2022 р. - березень 2023 р. При цьому до вказаних пояснень позивач надав копії виписок з особового рахунку: на 07.08.2024 р., 06.07.2024 р., 06.06.2024 р., 08.05.2024 р. та 03.04.2024 р. на загальну суму 3806,63 грн. в підтвердження виконання відповідачем оплат по договору № 6286 від 01.11.2022 р., а також на підтвердження того, що в нежитлових приміщеннях відповідачів, які знаходиться в житловому будинку по вул. Соборна, 12, здійснюється підприємницька діяльність, позивач надав копію акту від 28.08.2024 № 25, складеного представниками позивача, де зазначено, що на день обстеження нежитлові приміщення обладнані індивідуальною системою опалення, мають окремий вхід і використовуються під дитячий розважальний центр "Садок".

14.11.2024 р. від представника відповідачів ФОП Курючкіна Д.А. та ФОП Виборнова В.В. до господарського суду надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 14214/24), в якому відповідачі не погоджуються з позовом, при цьому просять закрити провадження у справі з огляду на непідвідомчість даного спору господарському суду, а у випадку незадоволення вказаного клопотання просять відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Відповідачі зазначають, що про те, що між позивачем та ними, чомусь як з фізичними особами-підприємцями, нібито укладено індивідуальний договір від 01.11.2022 р. № 6286 про надання послуги з постачання теплової енергії, який є публічним договором приєднання, відповідачі не знали аж до отримання листа позивача від 06.12.2023 р. № 1704-Ю, до якого уперше доданий рахунок на оплату за період з 01.11.2022 р. по 31.10.2023 р. Відповідачі стверджують, що раніше ні листів, ні рахунків від позивача вони не отримували.

Як зазначають відповідачі, аналіз положень типового індивідуального договору з надання послуги з постачання теплової енергіїу контексті діючого законодавства, який опубліковано на офіційному сайті позивача та який діє з 01.11.2021 р., свідчить, що у позивача немаєправових підстав стверджувати про укладення між сторонами договору, надання позивачем послуг за цим договором та вимагати оплату за це.Так, згідно з п.4 договору фактом приєднання споживача до умов договору(акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які свідчать про його бажання укласти договір, зокрема надання виконавцю підписаної заяви-приєднання, сплата рахунку за надану послугу, факт отримання послуги. Відповідач-1 взагалі не вчинив жодної з перелічених дій, а відповідачем-2, без узгодження з відповідачем-1, самостійно помилково здійснена оплата рахунків за лютий-липень 2024 року, переданих йому орендарем ФОП Соболевою Л.М. Наразі відповідач вважають, що навіть якщо розглядати цей факт як акцепт оферти самостійно відповідачем-2, то він відбувся тільки 03.04.2024 р., що робить неможливим стягнення з нього заборгованості за період з листопада 2022 року по квітень 2024 року.

Також відповідачі, з посиланням на ст. 21 ГПК України, вказують, що оскільки відповідач-1 у якості фізичної особи-підприємця не здійснив жодної дії щодо акцептування оферти позивача, а відповідач-2 у такій якості здійснив одну з них із значним запізненням, то на думку відповідачів, об'єднання позовних вимог до відповідачів в одному позові є штучним.

Як стверджують відповідачі, із посиланням на п. 33договору, виконавець формує та надає рахунок на оплату спожитої послуги споживачу не пізніше ніж за десять днів до граничного строку внесення плати за спожиту послугу рахунок надається на паперовому носії. На вимогу або за згодою споживача рахунок може надаватись в електронній формі. Проте ніяких рахунків з грудня 2022 року по грудень 2023 року відповідачі не отримували, а повторно отримали їх разом з претензіями від 15.08.2024 р., у яких вже зазначений інший період оплати з жовтня 2023 року по серпень 2024 року.

Відтак, відповідачі вважають, що позивачем не здійснено передбачені як наведеними положеннями Договору, так і ст. 13, п.3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про житлово-комунальні послуги» і Постановою Кабінету Міністрів України від 08.09.2021 р. № 1022 необхідні заходи по приєднанню їх до умов індивідуального договору з надання послуги з постачання теплової енергії та не забезпечено надання нам послуги та рахунків на оплату за неї.

Відповідачі зазначають, що об'єднуючою передумовою позовних вимог, незважаючи на зміст конкретних застосованих у позові посилань на нормативні акти, є хибне твердження про те, що зазначені приміщення нібито мають місця загального користування з іншими власниками житлових та нежитлових приміщень будинку № 12 по вул. Соборній у м. Миколаєві.

За ствердженнями відповідачів, належні ним приміщення не тільки мають окремі адреси з будинком АДРЕСА_1 , але й не мають з ним ніякої спільної власності, що підтверджується доданими самим позивачем до позову письмовими доказами(інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 19.09.2024 р. та 2 договори купівлі-продажу від 21.11.2018 р., зокрема їх пункти 9.1, та 9.3.). На думку відповідачів, актом обстеження від 28.08.2024 р. також підтверджується, що приміщення по вул. Соборній, 12/5 у м. Миколаєві повністю відокремлені від усіх приміщень будинку та мають окремий вхід. Інше приміщення по вул. Соборній, 12/10 у м. Миколаєві знаходиться у підвалі будинку у закритому вигляді та не використовується. В обох приміщеннях відсутні опалювальні прилади та вертикальні і горизонтальні транзитні теплові мережі, підключені до централізованої системи опалення, а у першому приміщенні наявна індивідуальна система опалення. Відповідачі стверджують, що ними самостійно перевіркою двох під'їздів житлового будинку № 12 по вул. Соборній, у м. Миколаєві, які межують з зазначеними належними відповідачам приміщеннями, встановлено, що у них є батареї, але на цей час опалення у них немає. За таких обставин відповідачі вважають, що ніяких місць загального користування з будинком, та, як наслідок, можливості використовувати частку наданого позивачем опалення під'їзду будинку, у відповідачів не існує, тому усі застосовані у позові посилання на нормативні акти та судову практику втрачають будь-який правовий сенс, а підстав для оплати нами у будь-якому статусі за загально будинкові потреби на опалення та, як наслідок, за абонентське обслуговування, відсутні.

Відповідачі вказують, що співставлення даних заборгованості у листі позивача від 06.12.2023 р. № 1704-Ю, претензіях від 15.08.2024 р. та позовній заяві на їх думку свідчить про те, що наведені у них розрахунки не кореспондуються між собою, у зв'язку з чим незрозуміло яка ж сума заборгованості підлягає стягненню та за який період.

21.11.2024 р. від представника позивача Вірченко І.П. через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС до господарського суду надійшла відповідь на відзив (вх. № 14546/24), в якій позивач підтримує позовні вимоги.

Позивач не погоджується з твердженням відповідачів про те, що дана справа не підвідомча господарському суду. Так, позивач зазначає, що відомості з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань підтверджують актуальний статус фізичної особи-підприємця Виборнова В.В. та статус фізичної особи-підприємця Курючкіна Д.А. Відповідно до роз'яснень Міністерства юстиції України від 14.01.2011 статус фізичної особи-підприємця - це юридичний статус, який засвідчує право особи на зайняття підприємницькою діяльністю, а саме: самостійною, ініціативною, систематичною, на власний ризик господарською діяльністю, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Як вказує позивач, посилаючись на п. 1 ч. 1 ст. 20 ГПК, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці. Тобто критеріями розмежування між справами цивільного та господарського судочинства є одночасно суб'єктний склад учасників справи та характер спірних правовідносин (наведену правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2019 у справі № 688/2940/16-ц, у постанові Верховного Суду від 05.03.2021 у справі № 910/14758/20). Згідно ч. 1 ст. 173 Господарського процесуального кодексу України в одній позовній заяві може бути об'єднано декілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги. Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги). Відповідно до частин третьої - п'ятої та сьомої статті 173 ГПК України об'єднання справ в одне провадження допускається до початку підготовчого засідання, а у спрощеному позовному провадженні - до початку розгляду справи по суті у кожній із справ. Не допускається об'єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом. Не допускається об'єднання в одне провадження кількох вимог, щодо яких законом визначена виключна підсудність різним судам. Відтак позивач вража, що вимоги до відповідачів у даній справі є пов'язаними між собою, оскільки вимоги одного і того самого позивача до одного і того самого відповідача ґрунтуються на однакових правових підставах, а предмети вимог є тотожними.

Позивач зазначає, що відповідачі не зверталися до нього з заявами щодо укладення окремих договорів і їх власністю є одні й ті ж нежитлові приміщення, поділені на рівні частки та не виділені в натурі. У позовній заяві Позивачем надавались роз'яснення з посиланням на законодавство щодо укладення моделі індивідуального публічного договору з усіма співвласниками багатоквартирного житлового будинку вул. Соборна, 12, в тому числі з власниками нежитлових приміщень, яким присвоєно окрему нову адресу: вул. Соборна 12/5, вул. Соборна 12/10 та детально розписано порядок укладення індивідуальних договорів, які є публічними договорами приєднання відповідно до Закону України «Про житлово - комунальні послуги» від 09.11.2017 № 2189-VІІІ (далі - Закон 2189). Також позивач зазначає, що відсутність підписаних між сторонами індивідуальних договорів та заяв приєднання не звільняє споживачів від обов'язку оплачувати за спожиті послуги теплопостачання. Позивач, із посиланням на правовий висновок, викладений у постанові від 11.09.2023 Південно-західного апеляційного суду по справі 915/1585/23, вказує, що законодавцем була передбачена неактивність споживачів щодо укладання договорів, тому непідписана заява-приєднання до договору не вбачає відсутність підстав для укладання договору, оскільки в даному випадку договір є не тільки договором приєднання, але й договором публічним, що не передбачає підписання заяви-приєднання. Відтак, позивач вважає неправильним твердження відповідачів про безпідставне посилання на вказану справу № 915/1585/23, оскільки нежитлові приміщення відповідачів також відключені від централізованої системи житлового будинку та предметом спору є борг за теплову енергію, витрачену у місцях загального користування.

Позивач вказує, що надавав сторонам та суду публікацію, яка підтверджувала розміщення інформації про затвердження типового індивідуального договору про послуги з постачання теплової енергії та форму заяви до нього. Враховуючи той факт, що відповідачі протягом 30 днів з дня опублікування тексту вищенаведеного індивідуального договору на офіційному веб-сайті виконавця послуг (позивача) не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем комунальної послуги, відтак відповідачами було прийнято (акцептовано) оферту позивача укласти індивідуальний договір шляхом мовчазної згоди в порядку ч. 5 ст. 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги".

Як зазначає позивач, наведені в позовній заяві положення спеціального законодавства у сфері надання комунальних послуг свідчать про те, що законодавець унормував обов'язок підприємства теплопостачання з 01.05.2019 (тобто з дати, коли набрав чинності Закон № 2189-VІІІ у новій редакції) укладати договори на послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води за новими правилами, які в силу вимог Закону мали бути укладені виконавцями відповідних комунальних послуг та споживачами цих послуг протягом двох місяців з дня набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 08.09.2021 № 1022, з урахуванням волевиявлення споживача щодо обрання моделі договірних відносин. Водночас, за відсутності волевиявлення співвласників багатоквартирних будинків щодо прийняття рішення про модель організації договірних відносин з виконавцями комунальних послуг ініціатива щодо його укладення надається безпосередньо виконавцям таких послуг, що має місце у цій справі. Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.2021 у справі № 908/3233/20, від 14.12.2023 у справі № 908/2078/22 та від 09.04.2024 у справі № 908/710/23. У постановах від 26.09.2018 (справа №703/58/16-ц) та від 03.10.2019 (справа №539/2966/15-ц) Верховний Суд зазначив, що оскільки житло сторони у справі знаходиться у багатоквартирному будинку, то саме вона зобов'язана нести витрати з утримання та обслуговування будинку спільно з іншими власниками квартир цього будинку, отже оплачувати послуги з централізованого опалення місць загального користування.

Відтак, позивач вважає, що відповідачі не мають законодавчих підстав в індивідуальному порядку відмовитися від комплексної житлово-комунальної послуги, яка надається виконавцем у вигляді: МЗК, ЗБП, втрат від транзиту та абонплати, та самоусунутися від утримання, як безпосередньо свого майна, а також спільного майна багатоквартирного будинку. Сама по собі незгода відповідачів із змінами в законодавстві, відмова від підписання заяви на приєднання, не визнання індивідуального договору (шляхом визнання його неукладеним) не може ставитися в залежність до отримання ним послуги з постачання теплової енергії та відповідних оплат за послуги, згідно затверджених тарифів. Посилаючись на постанову Верховного Суду від 25.03.2024 р. у справі № 462/1232/23, позивач зазначає, що факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути правовою підставою для звільнення споживача від оплати за спожиті послуги в повному обсязі.

Також позивач вказує, що у разі, коли нові власники житлового чи нежитлового приміщення не з'являються до постачальника послуги для оформлення договорів, позивач вносить відомості з Державного реєстру речових прав, якщо такі відомості стали відомі. Для ідентифікації абонентів юридичних осіб (ФОП, ТОВ, тощо) присвоюється номер договору, фізичним особам (населення)-особовий рахунок. Враховуючи те, що відповідачі не надали документи для оформлення окремих договорів на нежитлові приміщення, позивачем самостійно зроблено відповідні зміни в базі споживачів та ФОП Курючкін Д.А. та ФОП Виборнов В.В. присвоєно № Договору 6286 від 01.11.2022 для ідентифікації абонентів. Отже, як стверджує позивач, з відповідачами укладено індивідуальний договір № 6286 від 01.11.2022.

Щодо неотримання паперових рахунків відповідачами позивач зауважує, що на вимогу або за згодою споживача рахунок може надаватись у електронній формі, у тому числі за допомогою доступу до електронних систем обліку розрахунків споживачів. Відповідачі є зареєстрованими в особистому кабінеті на сайті позивача з 22.02.2024 та отримують там всю інформацію щодо нарахувань. Як стверджує позивач, зі звітів по базі Товариства вбачається, що відповідачі переглядають платіжні документи, завантажують рахунки, сальдові відомості щодо заборгованості. Позивач вказує, що наявність або відсутність рахунку не звільняє відповідачів від обов'язку здійснити оплату, оскільки такий обов'язок виникає на підставі договору, а не на підставі рахунку. За своєю правовою природою рахунок на оплату товару не є первинним документом, а є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти як оплату за надані послуги, тобто, носить інформаційний характер. На думку позивача, ненадання рахунку не є відкладальною умовою у розумінні приписів ст. 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора у розумінні ст. 613 Цивільного кодексу України, а тому не звільняє відповідача від обов'язку оплатити товар (наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у справі №920/1343/21 від 29.04.2020).

Позивач вважає, що твердження відповідачів про помилковість здійснених одним з них платежів в рахунок оплати заборгованості не відповідає дійсності, оскільки такі платежі проводились неодноразово, відтак позивач вважає цей факт приєднанням споживачів до умов індивідуального договору.

Позивач стверджує, що про укладення відповідачами договору оренди з 07.11.2023 на частину нежитлових приміщень з ФОП Соболевою Л.М. позивачу стало відомо тільки з відзиву на позовну заяву. Відтак, позивач зазначає, що відповідачами ця інформація раніше не надавалась та ФОП Соболева Л.М. з заявою про укладення індивідуального договору до позивача також не зверталась. Позивач стверджує, що законодавством не встановлено обов'язку позивача самостійно з'ясовувати інформацію щодо того, кому і коли власники приміщень передають в оренду свої приміщення, цей обов'язок покладено на власника приміщень. Позивач, посилаючись на ст.ст. 319, 322, 1191 ЦК України, зазначає, що відповідальність щодо оплати комунальних послуг покладається на власника нерухомості, проте це не позбавляє його права, у разі вирішення в судовому порядку спору щодо стягнення боргу з відповідачів, звернутися до суду з регресною вимогою про стягнення оплачених коштів до свого орендаря за цей період.

Наразі позивач вказує, що згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань,одним із видів діяльності ФОП Виборнова В.В. є надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна, що, на думку позивача, є фактом проведення підприємницької діяльності. За ствердженням позивача, акт від 28.08.2024 проведено в односторонньому порядку для надання суду інформації щодо розташування нежитлових приміщень та наявності/ відсутності централізованого опалення на момент обстеження. Інформація щодо передачі в оренду приміщень відповідачів може постійно змінюватися і саме відповідачі зобов'язані надавати позивачу відповідну інформацію та звернутися з пакетом документів для укладення договору, що унормовано Законом № 2189-VІІІ (у новій редакції).

Як вважає позивач, відповідачі необґрунтовано стверджують про безпідставне нарахування їм за спожиту теплову енергію у зв'язку з встановленням індивідуального опалення, або його відсутністю. Так, позивач зазначає, що об'єктом теплопостачання є багатоквартирний будинок в цілому, в який надходить теплова енергія з метою опалення усіх приміщень будинку: і житлових, і нежитлових. Тепло поширюється всередині будинку від усіх елементів системи опалення, від кожної її ділянки, і поширюється по всіх приміщеннях, незалежно від наявності або відсутності в конкретному приміщенні окремих елементів системи опалення. Теплоносій на вказаний будинок подається у повному обсязі для забезпечення нормативної температури внутрішнього повітря як в житлових, так і в нежитлових приміщеннях будинку. Відсутність окремих елементів системи опалення в приміщенні не свідчить про те, що теплова енергія не споживається. Опалюване приміщення - приміщення у будівлі/будинку, яке забезпечується тепловою енергією за допомогою внутрішньобудинкової системи теплопостачання, та у якому забезпечується нормативна температура повітря. Відповідно п. 2 методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженої Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України 22 листопада 2018 року № 315 (далі-Методика 315) опалюване приміщення - приміщення у будівлі/будинку, яке забезпечується тепловою енергією за допомогою внутрішньобудинкової системи теплопостачання, та у якому забезпечується нормативна температура повітря.

Крім того, позивач зазначає, що різниця в сумах основного боргу, зазначеного в листі № 1704-ю від 06.12.2023 та в претензії № 528-ю від 15.08.2024, про яку стверджують відповідачі, виникла за рахунок того, що в листі заборгованість вказана станом на кінець жовтня 2023 і складає 24172,40 грн. (з ПДВ), а в претензії - станом на 18.08.2024, на цей період борг збільшився у зв'язку з нарахуваннями і складав 33099,06грн.(з ПДВ). У зв'язку з тим, що позивач до суду та сторонам надав розрахунок основного боргу в сумі 33099,06грн., а в прохальній частині позовної заявивказав основний борг, який підлягає стягненню в солідарному порядку з відповідачів в сумі 33229,34 грн. та невірно зазначив ціну позову, тому позивач підтверджує, що була допущена арифметична помилка та правильною сумою необхідно вважати основний борг в розмірі 33099,06 грн.(з ПДВ), а ціна позову складатиме 35130,58 грн. (з ПДВ).

У судовому засіданні господарського суду 21 листопада 2024 року по справі №915/1156/24 за участю представників сторін судом було протокольно оголошено перерву до 02 грудня 2024 року о 12 год. 00 хв. в порядку ч. 2 ст. 216 ГПК України, про що під розписку повідомлено представників сторін.

26.11.2024 р. від представника відповідачів ФОП Курючкіна Д.А. та ФОП Виборнова В.В. до господарського суду надійшли заперечення на відповідь на відзив (вх. № 14808/24). Так, відповідачі вважають, що їх доводи щодо непідсудності цієї справи господарському суду позивачем не спростовані, оскільки, на їх думку, придбання відповідачами, як звичайними фізичними особами, 2-х об'єктів нежитлової нерухомості не є підприємницькою діяльністю. Відповідачі вказують, що ст.51 ЦК України, на яку посилається позивач, розташована у главі 5 цього Кодексу, яка носить назву «Фізична особа -підприємець», у той час, як глава 4 «Загальні положення про фізичну особу», тобто підприємницька діяльність є лише одним із видів діяльності фізичної особи та до купівлі відповідачами нежитлових приміщень не має ніякого відношення. Відтак, відповідачі вважають, що отримавши дані щодо них, як фізичних осіб, позивач всупереч законодавству ідентифікував їх, як ФОПів та замість особового рахунку оформив договір.

Відповідачі стверджують, що позивачем не спростовані також і доводи щодо неможливості об'єднання у одному провадженні позовних вимог щодо них, у тому числі якщо враховувати їх різну поведінку щодо акцепту оферти(і дати цієї оферти тільки у квітні 2024 року).

Так, відповідачі стверджують, що загальні роз'яснення у відповіді щодо порядку укладення позивачем індивідуального публічного договору нічого нового у порівнянні з позовом не містять і не спростовують конкретні доводи відповідачів про те, що з вини позивача про існування індивідуального договору приєднання від 01.11.2022 р. № 6286 вони не знали аж до отримання листа від 06.12.2023 р. № 1704-Ю, до якого уперше доданий рахунок на оплату за період з 01.11.2022р. по 31.10.2023 р.

Наразі відповідачі зауважують, що посилання позивача на практику Верховного Суду, зазначену у позові та відповіді на відзив, щодо порядку укладення договорівне мають відношення до цієї справи, оскільки не дають відповідь на питання, чому всупереч законодавчо встановленої дати їх укладення з 01.05.2019 р. Позивач уперше здійснив юридично значиму дію у цьому напрямку по відношенню до відповідачів тільки у грудні 2023 року. Відповідачі стверджують, що ніяких доказів ухиляння їх від укладення індивідуального договору не існує та позивач їх суду не надав, а відсутність таких доказів можна пояснити тільки бездіяльністю самого позивача.

Принципова позиція відповідачів полягає не тільки у доказуванні ними відсутності укладеного сторонами з вини позивача договору, але і у тому, що належні їм приміщення не мають місць загального користування з іншими власниками житлових та нежитлових приміщень будинку № 12 по вул. Соборній у м. Миколаєві, а без цієї передумови відсутні будь-які правові підстави для оплати за опалення цих місць. Відтак, доводи відповідачів про те, що належні їм приміщення не тільки мають окремі адреси з будинком № 12 по вул. Соборній у м. Миколаєві, але й не мають з ним ніякої спільної власності також не спростовані.

За твердженням відповідачів оплата рахунків є лише передбаченою самим позивачем для укладення договору формою акцепту пропозиції по укладенню договору - тобто своєчасне отримання ними рахунків тільки створює передумови для цього акцепту. Перекручуючи дійсну позицію відповідачів, позивач зазначає, що вони нібито розглядають ці рахунки як підставу для оплати за послугу, проте відповідачі вважають, що головним у цьому питанні є те, чи надана відповідна послуга, за яку треба сплачувати.

Відповідачі вказують, що саме позивач є володільцем інформації щодо розташування у будинку № 12 по вул. Соборній розподільчих трубопроводів та інших інженерних комунікації, яким постачається у нього тепло, яке нібито отримують і відповідачі. Втім, у порушення засад змагальності він не надав суду з цього приводу жодного належного та допустимого доказу для вирішення питання чи мають ці мережі якесь відношення до належних відповідачам приміщень, відповідачі вважають усі доводи з цього питання недоказаними та такими, що ґрунтуються на припущеннях.

Відтак, відповідачі вважають, що позивач, з порушенням правил суб'єктної юрисдикції та об'єднання в одному провадженні кількох вимог звернувся до господарського суду та наполягає на задоволенні позовних вимог, які є по відношенню до відповідачів незаконними і необґрунтованими та не доведені ним належними та допустимими доказами, у зв'язку з чим підлягають відхиленню.

У судовому засіданні господарського суду 02 грудня 2024 року по справі №915/1156/24 за участю представників сторін судом було протокольно оголошено перерву до 05 грудня 2024 року о 16 год. 00 хв. в порядку ч. 2 ст. 216 ГПК України, про що під розписку повідомлено представників сторін.

05.12.2024 р. від представника позивача Вірченко І.П. до господарського суду надійшла заява (вх. № 15396/24), в якій позивач зазначив, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі, розгляд справи в просить здійснювати без участі представника позивача.

Так, розгляд справи в судовому засіданні 05.12.2024 р. не відбувся у зв'язку з оголошенням системою цивільної оборони у м. Миколаєві та Миколаївській області повітряної тривоги, про що господарським судом складено відповідну довідку.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 05.12.2024 р. у справі №915/1156/24 призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 19.12.2024 р. об 11:30.

Під час судового засідання 19.12.2024 року судом було розглянуто клопотання представника відповідачів про закриття провадження у справі, яке було заявлено у відзиві на позовну заяву, за результатами чого судом було постановлено протокольну ухвалу про відмову у його задоволенні, виходячи з наступного.

Як випливає зі змісту доводів представника відповідачів, клопотання про закриття провадження у справі обґрунтовано п. 1 ч. 1 ст. 231 ГПК України, оскільки стороною відповідачів визначено належність спору до цивільної юрисдикції з огляду на суб'єктний склад сторін та зміст правовідносин сторін як таких, що виникли не з господарського договору. При цьому представник відповідачів зазначає про відсутність доказів використання відповідачами у своїй підприємницькій діяльності спірних приміщень, відносно яких виник спір з надання послуг з постачання теплової енергії.

Разом з тим слід зазначити, що згідно з частиною першою статті 24 Цивільного кодексу України людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою.

За змістом статті 25 Цивільного кодексу України здатність мати цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження та припиняється у момент її смерті (частини друга та четверта зазначеної статті).

Відповідно до статті 26 Цивільного кодексу України всі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов'язки. Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Фізична особа здатна мати обов'язки як учасник цивільних відносин.

Згідно з абзацом другим статті 30 Цивільного кодексу України цивільна дієздатність фізичної особи визначається як здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.

Згідно з частиною першою статті 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.

У частинах першій та другій статті 50 Цивільного кодексу України передбачене право фізичної особи на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом.

Фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом. Інформація про державну реєстрацію фізичних осіб - підприємців є відкритою.

Відповідно до статті 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Згідно із частиною першою статті 128 Господарського кодексу України громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.

Відповідно до частини третьої статті 128 Господарського кодексу України громадянин може здійснювати підприємницьку діяльність безпосередньо як підприємець або через приватне підприємство, що ним створюється.

Фізична особа, яка в установленому законом порядку набула статусу підприємця, не втрачає свого статусу фізичної особи. Натомість згідно з частиною дев'ятою статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" фізична особа-підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.

Тобто фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур за жодних умов не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого вона набула з моменту народження, а лише набуває до нього нової ознаки - підприємця. При цьому правовий статус ФОП сам по собі не впливає на будь-які правомочності фізичної особи, зумовлені її цивільною право- і дієздатністю, та не обмежує їх.

Такий підхід щодо співвідношення понять фізичної особи та фізичної особи-підприємця і їх правового статусу є усталеним, що підтверджено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі N 751/3840/15-ц; від 24 квітня 2018 року у справі N 303/5186/15-ц; від 15 травня 2019 року у справі N 904/10132/17; від 21 вересня 2019 року у справі N 922/4239/16; від 03 липня 2019 року у справі N 916/1261/18; від 09 жовтня 2019 у справі N 209/1721/14-ц та інших.

Отже, з моменту державної реєстрації ФОП фізична особа фактично перебуває у двох правових статусах - як фізична особа, та як ФОП.

Відтак, підприємець - це юридичний статус фізичної особи, який засвідчує право цієї особи на заняття самостійною, ініціативною, систематичною, на власний ризик господарською діяльністю з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Такий висновок Велика Палата Верховного Суду зробила у постановах від 13 березня 2018 року у справі N 306/2004/15-ц, від 15 травня 2019 року у справі N 904/10132/17, від 02 жовтня 2019 року у справі N 263/2359/19, від 25 лютого 2020 року у справі N 916/385/19 та інших.

Як вбачається з інформації, що міститься уДержавному реєстрі речових прав на нерухоме майновідповідно до витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 347127080, нежитлове приміщення підвалу, яке знаходиться в житловому будинку по АДРЕСА_2 ), загальною площею 140,8 кв.м, належить Курючкіну Дмитру Андрійовичу та Виборнову Віталію Вікторовича як фізичним особамв рівних частках (по 1/2) на праві власності на підставі договору купівлі-продажу. Також Курючкіну Дмитру Андрійовичу і Виборнову Віталію Вікторовича як фізичним особамналежать нежитлові приміщення підвалу та першого поверху, які знаходяться в житловому будинку по АДРЕСА_1 з новою адресою вул. Соборна, 12/5, загальною площею 303,6 кв.мв рівних частках (по 1/2) на праві власності на підставі договору купівлі-продажу. З інформаційних довідок вбачається, в системі житлового будинку за адресою Соборна, 12 знаходяться нежитлові приміщення першого поверху та підвалу, яким присвоєно нові адреса: вул. Соборна 12/5 та Соборна 12/10 .

Так, відповідно до вимог чинного законодавства суб'єктом права власності визнається саме фізична особа, яка може бути власником будь-якого майна, крім майна, що не може перебувати у власності фізичної особи. Чинне законодавство не виділяє такого суб'єкта права власності, як фізична особа - підприємець та не містить норм щодо права власності фізичної особи - підприємця.Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 28.11.2024 у справі № 904/844/24.

Встановивши особу та статус власника нерухомого майна, суд зауважує, що згідно їнформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, вказані вище об'єкти нерухомого майна зареєстровані як нежитлові приміщення.

Водночас в ході розгляду справи судом встановлено, а представником відповідачів не спростовано наступні обставини:

- у даному випадку спірна заборгованість виникла внаслідок постачання теплової енергії саме у нежитловому приміщенні;

- співвласниками нежитлового приміщення є Курючкін Дмитро Андрійович і Виборнов Віталій Вікторович, які з 02.07.2003 і 23.11.1998,відповідно, по теперішній час зареєстровані як фізичні особи - підприємці;

- спірна заборгованість виникла в період з листопада 2022 року по липень 2024 року, тобто в період ведення відповідачами господарської діяльності;

- відповідно до розділу "Види діяльності" Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, одним з видів діяльності відповідачів - фізичної особи - підприємця Курючкіна Дмитра Андрійовича і фізичної особи - підприємця Виборнова Віталія Вікторовичає "68.20. Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна", що свідчить про високу ймовірність використання належного відповідачам нерухомого майна саме з комерційною (підприємницькою) метою.

За положеннями статті 51 Цивільного кодексу України до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин. Відповідно до статті 52 Цивільного кодексу України фізична особа - підприємець відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення. При цьому, чинне законодавство не передбачає можливість реєстрації майна за фізичною особою - підприємцем, будь-яке майно (призначене чи не призначення для ведення підприємницької діяльності) підлягає реєстрації виключно як за фізичною особою, незалежно від наявності у неї статусу підприємця, оскільки вона з моменту реєстрації як фізична особа - підприємець не перестає існувати як фізична особа та відповідає за своїми зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.

З наданого позивачем до суду акту обстеження будинку по вул. Соборна, 12 від 28.08.2024, вбачається, що нежитлові приміщення по АДРЕСА_3 , які знаходяться у вказаному житловому будинку, використовуються для розміщення дитячого розважального центру «Садок», тобто з комерційною метою. При цьому у відзиві на позов відповідачами визнається той факт, що у вказаних нежитлових приміщеннях веде діяльність ФОП Соболева Лариса Миколаївна (РНОКПП НОМЕР_1 ), якій відповідачі здали приміщення в оренду. Тим самим вказаним підтверджується факт використання відповідачами вказаних приміщень саме у підприємницькій діяльності, адже надання в орендуй експлуатацію відповідачами власногомайна є одним із видів підприємницької діяльності останніх.

Наразі слід зазначити, що в матеріалах справи відсутні докази використання вищевказаного нерухомого майна у спірному періоді саме для особистих (побутових) потреб відповідачів як фізичних осіб.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що дана справа за суб'єктним складом сторін і предметом спору підвідомча саме господарському суду з огляду на положення ч. 1 ст. 20 ГПК України, а також ст. 4, 45 цього Кодексу, а тому відсутні підстави для закриття провадження у справі відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 231 ГПК України.

У судовому засіданні господарського суду 19 грудня 2024 року по справі №915/1156/24 за участю представників сторін судом було протокольно оголошено перерву до 14 січня 2025 року о 15 год. 30 хв. в порядку ч. 2 ст. 216 ГПК України, про що під розписку повідомлено представників сторін.

07.01.2025 р. від представника позивача Вірченко І.П. через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС до господарського суду надійшла заява про зменшення позовних вимог (вх. № 154/25), в якій позивач зазначає, що у зв'язку арифметичною помилкою при написанні ціни позову, фактично до суду та сторонам надано розрахунок основного боргу в сумі 33099,06 грн., а в прохальній частині позовної заяви вказано основний борг, який підлягає стягненню в солідарному порядку з відповідачів в сумі 33229,34 грн. Відтак, позивач просив зменшити заявлену в позові суму основного боргу на 130,28 грн. та стягнути в солідарному порядку з фізичної особа-підприємця Курючкіна Д.А. та фізичної особи-підприємця Виборнова В.В. основний борг в сумі 33099,06 грн., інфляційні втрати в сумі 1366,86 грн. та 3% річних в сумі 664,66 грн.

08.01.2025 р. від представника позивача Вірченко І.П. через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС до господарського суду надійшли додаткові пояснення щодо методики розрахунку суми заборгованості (вх. № 208/25), в яких зазначено, що у житловому будинку, розташованому за адресою вулиця Соборна 12 у місті Миколаєві, з метою ефективного та раціонального споживання теплової енергії встановлено вузол обліку споживання теплової енергії, який фіксує загальне по будівлі фактичне теплоспоживання.

У судовому засіданні 14.01.2025 р. судом розглянуто клопотання позивача про зменшення суми позовних вимог (вх. № 154/25 від 07.01.2025), за результатами чого судом постановлено протокольну ухвалу про залишення заяви без розгляду на підставі ч. 2 ст. 118 ГПК України, як таку, що подана з порушенням строку.

Також у судовому засіданні господарського суду 14 січня 2025 року по справі №915/1156/24 за участю представників сторін судом було протокольно оголошено перерву до 23 січня 2025 року о 12 год. 45 хв. в порядку ч. 2 ст. 216 ГПК України, про що під розписку повідомлено представників сторін.

15.01.2025 р. від представника позивача Вірченко І.П. через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС до господарського суду надійшла заява про відмову від позову в частині стягнення основного боргу в сумі 130,28 грн. (вх. № 582/25).

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 23.01.2025 р. у справі №915/1156/24 закрито провадження в частині позовних вимог ПрАТ "Миколаївська теплоелектроцентраль" до ФОПКурючкіна Д.А. та ФОП Виборнова В.В. про стягнення 130,28 грн. у зв'язку з відмовою позивача від позову у вказаній частині.

Під час розгляду справи в судовому засіданні 23.01.2025 р. позивач підтримав позовні вимоги та наполягав на їх задоволенні у повному обсязі, натомість представник відповідачів проти позову заперечував та просив відмовити в його задоволенні.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 347127080 Курючкіну Д.А. та Виборнову В.В. належать на праві власності нежитлове приміщення підвалу, яке знаходиться в житловому будинку по вул. Соборній, 12 (літ. Апд, літ. А-6, нова адреса вул. Соборна, 12/10), загальною площею 140,8 кв.м, та нежитлові приміщення підвалу та першого поверху, які знаходяться у вказаному житловому будинку по вул. Соборна, 12 з новою адресою вул. Соборна, 12/5, загальною площею 303,6 кв.м. Вказаними приміщеннями відповідачі володіють на підставі договорів купівлі-продажу від 21.11.2018 р.по 1/2 частки кожний. З наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що в системі житлового будинку за адресою Соборна, 12 саме знаходяться нежитлові приміщення першого поверху та підвалу, яким присвоєно нові адреса: вул. Соборна 12/5 та Соборна 12/10.

Поряд з цим судом з'ясовано, що Приватне акціонерне товариство «Миколаївська теплоелектроцентраль» є суб'єктом господарської діяльності з постачання теплової енергії споживачам м. Миколаєва.

Так, в опалювальних сезонах 2022-2023 років (з 09.11.2019 по 24.03.2023) та 2023-2024 (з 14.11.2023 по 28.03.2024) позивач здійснював централізоване постачання теплової енергії до будинку за адресою: м. Миколаїв, вул. Соборна, 12, що підтверджується нарядами на підключення системи опалення та відомостями споживання теплової енергії абонентом в період з 15.11.2022 по 28.03.2023 та з 21.11.2023 по 29.03.2024 рр.

При цьому початок і закінчення опалювального періоду 2022-2023 та 2023-2024 років у житловому фонді та на інших об'єктах м. Миколаєва визначалися рішеннями виконавчого комітету Миколаївської міської ради № 626 від 09.11.2022, № 176 від 24.03.2023, № 1189 від 08.11.2023, № 513 від 27.03.2024, згідно із якими відповідні опалювальні періоди тривали з 09.11.2022 по 24.03.2023 та з 14.11.2023 по 28.03.2024.

Як вже зазначалось вище, належні відповідачам нежитлові приміщення по вул. Соборна, 12/5 та вул. Соборна, 12/10, розташовані в житловому будинку за адресою: м. Миколаїв, вул. Соборна, 12.

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки, регулюються Законом України "Про житлово- комунальні послуги" (далі - Законом N 2189-VIII).

Відповідно до частини першої статті 2 Закону N 2189-VIII предметом регулювання цього Закону є відносини, що виникають у процесі надання споживачам послуг з управління багатоквартирним будинком, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення та поводження з побутовими відходами.

За наведеним у пунктах 2, 5 частини першої статті 1 Закону N 2189-VIII визначенням: житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг; виконавець комунальної послуги - суб'єкт господарювання, що надає комунальну послугу споживачу відповідно до умов договору; індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону N 2189-VIIІ учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є: 1) споживачі (індивідуальні та колективні); 2) управитель; 3) виконавці комунальних послуг.

Виконавець комунальної послуги - суб'єкт господарювання, що надає комунальну послугу споживачу відповідно до умов договору. Виконавцями комунальних послуг з постачання теплової енергії є теплопостачальна організація (ст. 1, п. 3 ч. 2 ст. 6 Закону).

Отже, на підставі п. 3 ч. 2 ст. 6 вказаного Закону України "Про житлово-комунальні послуги" Приватне акціонерне товариство «Миколаївська теплоелектроцентраль» є виконавцем послуги з постачання теплової енергії.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону N 2189-VIII передбачено, що законодавство України у сфері житлово-комунальних послуг базується на Конституції України і складається з нормативно-правових актів у галузі цивільного, житлового законодавства, цього Закону та інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері житлово-комунальних послуг. До повноважень Кабінету Міністрів України належать: затвердження правил надання (постачання) комунальних послуг (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і з постачання та розподілу електричної енергії) та послуг з управління багатоквартирним будинком; затвердження типових договорів про надання (постачання) комунальних послуг (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і з постачання та розподілу електричної енергії) та послуг з управління багатоквартирним будинком.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 N 830 затверджено "Правила надання послуги з постачання теплової енергії та типові договори про послуг з постачання теплової енергії" (далі також - Правила), які набули чинності з 04.09.2019, відповідно до яких, ці Правила регулюють відносини між суб'єктом господарювання, що провадить господарську діяльність з постачання теплової енергії (далі - виконавець), та індивідуальним і колективним споживачем (далі - споживач), який отримує або має намір отримати послугу з постачання теплової енергії (далі - послуга), та визначають вимоги до якості послуги, одиниці вимірювання обсягу спожитої споживачем теплової енергії, порядок оплати. Надання послуги здійснюється виключно на договірних засадах. Послуга надається споживачеві згідно з умовами договору, що укладається відповідно до типових договорів про надання послуги відповідно до статті 14 Закону (пункт 13 Правил).

Відповідно до частин першої, другої статті 14 Закону N 2189-VIII за рішенням співвласників багатоквартирного будинку (уповноваженого органу управління об'єднання співвласників багатоквартирного будинку), прийнятим відповідно до закону, договір про надання комунальної послуги укладається з виконавцем відповідної комунальної послуги, визначеним статтею 6 цього Закону: 1) кожним співвласником багатоквартирного будинку самостійно (індивідуальний договір); 2) від імені та за рахунок усіх співвласників багатоквартирного будинку управителем або іншою уповноваженою співвласниками особою (колективний договір); 3) об'єднанням співвласників багатоквартирного будинку або іншою юридичною особою, яка об'єднує всіх співвласників такого будинку та в їхніх інтересах укладає відповідний договір про надання комунальних послуг, як колективним споживачем. Співвласники багатоквартирного будинку (об'єднання співвласників багатоквартирного будинку) самостійно обирають одну з моделей організації договірних відносин, визначену частиною першою цієї статті, за кожним видом комунальної послуги (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і з постачання та розподілу електричної енергії).

Згідно із Законом N 2189-VIII договори за новими правилами мають бути укладені виконавцями відповідних комунальних послуг протягом двох місяців з дня набрання чинності постанов Кабінету Міністрів України від 08.09.2021 N 1022 та N 1023.

Відповідно до Правил у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 08.09.2021 N 1022:

Відповідно до пункту 3 розділу VI Прикінцеві та перехідні положення вказаного Закону N 2189-VIII (у редакції змін внесених Законом N 1060-IX) договори про надання комунальних послуг, укладені до введення його в дію, зберігають чинність на умовах, визначених такими договорами, до дати набрання чинності договорами про надання відповідних комунальних послуг, укладеними за правилами, визначеними цим Законом. Такі договори мають бути укладені між споживачами та виконавцями комунальних послуг протягом одного року з дати введення в дію цього Закону. У разі якщо згідно з договорами про надання комунальних послуг, укладеними до введення в дію цього Закону, передбачено більш ранній строк їх припинення, такі договори вважаються продовженими на той самий строк і на тих самих умовах.

За приписами ч. 1 та 2 ст. 12 Закону N 2189-VIII надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах. Договори про надання житлово-комунальних послуг укладаються відповідно до типових або примірних договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України або іншими уповноваженими законом державними органами відповідно до закону. Такі договори можуть затверджуватися окремо для різних моделей організації договірних відносин (індивідуальний договір, індивідуальний договір з обслуговуванням внутрішньо-будинкових систем, колективний договір) та для різних категорій споживачів (індивідуальний споживач, колективний споживач).

Разом з тим, пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону N 2189-VIII передбачено, що не пізніш як протягом одного року з дня введення в дію цього Закону (тобто не пізніше 01.05.2020) співвласники багатоквартирних будинків незалежно від обраної ними форми управління багатоквартирним будинком зобов'язані прийняти рішення про модель організації договірних відносин з виконавцями комунальних послуг (крім послуг з постачання електричної енергії та природного газу) щодо кожного виду комунальної послуги згідно з частиною першою статті 14 цього Закону, а виконавці комунальних послуг - укласти із такими співвласниками договори про надання відповідних комунальних послуг відповідно до обраної співвласниками моделі організації договірних відносин.

Водночас, пунктом 5 Прикінцевих та перехідних положень Закону N 2189-VIII передбачено, що у разі якщо співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі організації договірних відносин з виконавцем комунальної послуги протягом строку, визначеного в пункті 4 цього розділу, між виконавцем та кожним співвласником укладається індивідуальний договір про надання комунальної послуги відповідно до частини сьомої статті 14 цього Закону.

Наведені вище положення спеціального законодавства у сфері надання комунальних послуг свідчать про те, що законодавець унормував обов'язок підприємства теплопостачання з 01.05.2019 (тобто з дати, коли набрав чинності Закон N 2189-VIII у новій редакції) укладати договори на послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води за новими правилами, які в силу вимог Закону мали бути укладені виконавцями відповідних комунальних послуг та споживачами цих послуг протягом двох місяців з дня набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 08.09.2021 N 1022, з урахуванням волевиявлення споживача щодо обрання моделі договірних відносин. Водночас, за відсутності волевиявлення співвласників багатоквартирних будинків щодо прийняття рішення про модель організації договірних відносин з виконавцями комунальних послуг ініціатива щодо його укладення надається безпосередньо виконавцям таких послуг, що мало місце у цій справі. Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.2021 у справі N 908/3233/20, від 14.12.2023 у справі N 908/2078/22 та від 09.04.2024 у справі N 908/710/23.

01.10.2021 на офіційному сайті Приватного акціонерного товариства Миколаївська теплоелектроцентраль https://ntec.mk.ua була опублікована інформація щодо затвердження Постановою Кабінету Міністрів України від 08.09.2021 N 1022 типового публічного договору приєднання, текст типового індивідуального договору про послуги з постачання теплової енергії та форму заяви до нього.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачі протягом 30 днів з дня опублікування тексту вищенаведеного індивідуального договору на офіційному веб-сайті виконавця послуг (позивача) не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем комунальної послуги.

Наразі суд зауважує, що законодавцем була передбачена неактивність споживачів щодо укладання договорів, тому непідписана заява-приєднання до договору не вбачає відсутність підстав для укладання договору, оскільки в даному випадку договір є не тільки договором приєднання, але й договором публічним, що не передбачає підписання заяви-приєднання.

Отже, відповідачами було прийнято (акцептовано) оферту позивача укласти індивідуальний договір шляхом мовчазної згоди в порядку частини 5 статті 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги".

Окрім цього, факт отримання послуги з постачання теплової енергії до житлового будинку, в якому знаходиться належне відповідачам приміщення, підтверджується рішеннями Виконавчого комітету Миколаївської міської ради про початок та закінчення опалювального сезону та нарядом про підключення системи опалення до будинку, в якому знаходиться приміщення відповідачів.

Таким чином, фактом приєднання споживачів до умов індивідуального договору (акцептування договору) є факт отримання послуги. Враховуючи наведене, суд вважає безпідставними доводи представника відповідачів щодо відсутності передумов для приєднання відповідачів до вказаного договору, а також доводи про те, що договір не є укладеним.

Відтак, судом встановлено, що між сторонами укладено індивідуальний договір про надання послуг з постачання теплової енергії № 6286 від 01.11.2022, який є публічним договором приєднання, що укладається з урахуванням вимог статей 633, 640, 641, та 642 Цивільного кодексу України, який встановлює порядок та умови надання послуг з постачання теплової енергії для потреб опалення на невизначений строк.

Так, згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

За приписами ст. 509 Цивільного кодексу України, які кореспондуються з положеннями ст. 173 Господарського кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку; зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).

В силу положень ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною першою статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 7 ст. 179 Господарського кодексу України визначено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Договором може бути встановлено, що його окремі умови визначаються відповідно до типових умов договорів певного виду (ч. 1 ст. 630 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 633 Цивільного кодексу України публічним є договір, в якому одна сторона підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо).

Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Тобто внесення змін до публічного договору приєднання законодавством не допускається оскільки вказане призведе до порушення прав інших суб'єктів імперативно визначених відносин.

Частиною 6 ст. 633 Цивільного кодексу України передбачено, що умови публічного договору, які суперечать частині другій цієї статті та правилам, обов'язковим для сторін при укладенні і виконанні публічного договору є нікчемними.

Відповідно до статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Частиною 1 статті 634 Цивільного кодексу України встановлено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому.

Так, згідно п. 1 договору, цей договір є публічним договором приєднання, який встановлює порядок та умови надання послуги з постачання теплової енергії для потреб опалення або на індивідуальний пункт для потреб опалення та приготування гарячої води індивідуальному споживачу. Цей договір укладається сторонами з урахуванням статей 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України.

Відповідно до п. 2 договору даний договір є публічним договором приєднання, який набирає чинності через 30 днів з моменту розміщення на офіційному веб-сайті виконавця https://ntec.mk.ua.

Згідно п. 4 договору фактом приєднання споживача до умов договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які свідчать про його бажання укласти договір, зокрема надання виконавцю підписаної заяви приєднання, сплата рахунку за надану послугу, факт отримання послуги.

Пунктом 5 договору встановлено, що виконавець зобов'язується надавати споживачу послуги відповідної якості та в обсязі відповідно до теплового навантаження будинку, а споживач зобов'язується своєчасно та в повному обсязі оплачувати надану послугу в строки і на умовах, що визначені цим договором.

У п. 8 договору визначено, що виконавець забезпечує постачання теплової енергії у відповідній кількості та якості згідно з вимогами пунктів 5 і 6 цього договору до межі зовнішніх інженерних мереж постачання послуги виконавця та внутрішнього будинкових систем багатоквартирного будинку (індивідуального (садибного) будинку).

Обсяг спожитої у будинку послуги визначається як обсяг теплової енергії, спожитої в будинку за показаннями засобів вимірювальної техніки вузла (вузлів) комерційного обліку або розрахунково відповідно до Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженої наказом Мінрегіону від 22 листопада 2018 р. N 315. У разі коли будинок на дату укладення цього договору не обладнаний вузлом (вузлами) комерційного обліку теплової енергії, до встановлення такого вузла (вузлів) обліку обсяг споживання послуги у будинку визначається відповідно до Методики розподілу (п. 11 та п. 12 договору).

Відповідно до п. 30 договору споживач вносить однією сумою плату виконавцю, яка складається з

-плати за послугу, визначеної відповідно до Правил надання послуги з постачання теплової енергії, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 N 830 (Офіційний вісник України, 2019р, N 71, ст. 2507), в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 8 вересня 2021 р, N 1022, та Методики розподілу, що розраховується виходячи з розміру затвердженого уповноваженим органом тарифу та обсягу її споживання;

- плати за абонентське обслуговування в розмірі, визначеному виконавцем, але не вище граничного розміру, визначеного Кабінетом Міністрів України, інформація про яку розміщується на офіційному веб-сайті виконавця https://ntec.mk.ua.

У разі застосування двоставкового тарифу на послугу з постачання теплової енергії плата за послугу з постачання теплової енергії визначається як сума плати, розрахованої виходячи з умовно-змінної частини тарифу (протягом опалювального періоду), а також умовно-постійної частини тарифу (протягом року).

Згідно з п. 31 договору вартістю послуги є встановлений відповідно до законодавства тариф на теплову енергію, який визначається як сума тарифів на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії. Розмір тарифу зазначається на офіційному веб-сайті виконавця https://ntec.mk.ua. У разі зміни зазначеного тарифу протягом строку дії цього договору новий розмір тарифу застосовується з моменту його введення вдію без внесення сторонами додаткових змін до цього договору. Виконавець зобов'язаний забезпечити їх оприлюднення на своєму офіційному веб-сайті.

Відповідно до п. 32 договору розрахунковим періодом для оплати обсягу спожитої послуги є календарний місяць. Плата за абонентське обслуговування нараховується щомісяця. У разі застосування двоставкових тарифів умовно-постійна частина тарифу нараховується щомісяця. Початок і закінчення розрахункового періоду для розрахунку за платою за абонентське обслуговування завжди збігаються з початком і закінченням календарного місяця відповідно.

Пунктом 33 договору передбачено, що виконавець формує та надає рахунок на оплату спожитої послуги не пізніше ніж за 10 днів до граничного строку внесення плати за спожиту послугу. Рахунок надається на паперовому носії. На вимогу або за згодою споживача рахунок може надаватись у електронній формі, у тому числі за допомогою доступу до електронних систем обліку розрахунків споживачів.

Споживач здійснює оплату за цим договором щомісяця не пізніше останнього дня місяця, що настає за розрахунковим періодом, що є граничним строком внесення плати за спожиту послугу (п. 34 договору).

Відповідно до п. 44 договору сторони несуть відповідальність за невиконання умов цього договору відповідно до умов цього договору або закону.

Зважаючи на наведене, індивідуальний договір про надання послуги з постачання теплової енергії є укладеним та набрав чинності з 01.11.2022 року, у зв'язку з чим є обов'язковим для виконання сторонами, в тому числі і щодо своєчасної та повної оплати відповідачем наданих позивачем послуг.

Згідно з рішенням Виконавчого комітету Миколаївської міської ради N 626 від 09.11.2022, яке знаходиться в загальному доступі, опалювальний сезон на всіх об'єктах житлового фонду, інших об'єктах, крім населення, яке користується природним газом або електричною енергією для потреб опалення, згідно з нормами та нормативами споживання з було розпочато 09.11.2022. Теплопостачальним підприємствам міста, починаючи з 09.11.2022 протягом 10 діб, доручено здійснити пуск котелень для подачі тепла до споживачів м. Миколаєва всіх форм власності, підключення систем теплопостачання проводити на підставі нарядів, що видаються виконавцями послуг.

Відповідно до наряду б/н від 15.11.2022 підключено систему опалення за адресою вул. Соборна, 12.

Рішенням Виконавчого комітету Миколаївської міської ради N 176 від 24.03.2023 опалювальний сезон закінчено з 24.03.2023 на всіх об'єктах, крім закладів дошкільної освіти, пологових будинків, амбулаторій.

Згідно з рішенням Виконавчого комітету Миколаївської міської ради N 1189 від 08.11.2023 опалювальний сезон на всіх об'єктах житлового фонду, інших об'єктах, крім населення, яке користується природним газом або електричною енергією для потреб опалення, згідно з нормами та нормативами споживання розпочато з 14.11.2023. Теплопостачальним підприємствам міста, починаючи з 14.11.2023 протягом 10 діб, доручено здійснити пуск котелень для подачі тепла до споживачів м. Миколаєва всіх форм власності, підключення систем теплопостачання проводити на підставі нарядів, що видаються виконавцями послуг.

Відповідно до наряду б/н від 21.11.2023 підключено систему опалення за адресою вул. Соборна, 12.

Рішенням Виконавчого комітету Миколаївської міської ради № 513 від 27.03.2024 опалювальний сезон закінчено з 28.03.2024 на всіх об'єктах, крім закладів дошкільної освіти, пологових будинків, амбулаторій.

Наразі відомості споживання теплової енергії свідчать про кількість спожитої теплової енергії по приладу обліку за кожний місяць, починаючи з листопада 2022 р. по липень 2024 р. Як з'ясовано судом, належні відповідачам нежитлові приміщення відключені від централізованої системи опалення, тому позивачем проводилося нарахування тільки за загальнобудинкові потреби та абонентське обслуговування (далі-МЗК). Такий обсяг теплової енергії розраховується та розподіляється між всіма споживачами відповідно до Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженої наказом Мінрегіону від 22 листопада 2018 р. № 315.

Як визначено в п. 5 договору, обсяг спожитої споживачем послуги визначається як частина обсягу теплової енергії, спожитої у будинку для потреб опалення, визначеної та розподіленої згідно з вимогами Закону України "Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання", та складається з:

-обсягу теплової енергії на опалення приміщення споживача безпосередньо;

-обсягу теплової енергії на забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду, наведеною у постанові від 22.12.2020 року по справі № 311/3489/18, споживач, який відключений від системи централізованого опалення, зобов'язаний брати участь у загальних витратах на опалення, зокрема, місць загального користування. Так, спільним майном у багатоквартирному будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав. Розподіл між споживачами обсягу спожитих комунальних послуг здійснюється на підставі визначених на розрахункову дату споживання (фактичних, розрахункових або скоригованих (приведених)) обсягів комунальної послуги за відповідний розрахунковий період. Розрахунковою датою є останній день розрахункового періоду. Розподіл обсягів спожитих у будівлі/будинку комунальних послуг здійснюється між споживачами для житлових та нежитлових приміщень (в тому числі приміщень з індивідуальним опаленням, вбудованих, вбудовано-прибудованих або прибудованих приміщень, а також приміщень, які обладнані окремим входом), які є самостійними об'єктами нерухомого майна, не є самостійними об'єктами нерухомого майна, але перебувають у користуванні різних споживачів відповідних комунальних послуг, та власниками майнових прав на об'єкти нерухомого майна у завершеній будівництвом будівлі, право власності на які не зареєстровано.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 10 Закону України "Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання" загальний обсяг теплової енергії (крім обсягу теплової енергії, витраченого на приготування гарячої води, забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення та гарячого водопостачання (за наявності циркуляції), опалення місць загального користування та допоміжних приміщень будівлі, а також приміщень, де встановлені вузли розподільного обліку теплової енергії/прилади - розподілювачі теплової енергії) розподіляється між споживачами, приміщення/опалювальні прилади яких не оснащені вузлами розподільного обліку теплової енергії/приладами - розподілювачами теплової енергії, пропорційно до опалюваної площі (об'єму) таких споживачів.

Методика розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затверджена Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України 22.11.2018 N 315, встановлює порядок розподілу між споживачами спожитих у будівлі/будинку послуг з постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання (далі - комунальні послуги), обсяг споживання яких визначений за допомогою вузла (вузлів) комерційного обліку або розрахунково у разі його (їх) відсутності, тимчасового виходу з ладу або втрати, та послуги з централізованого водовідведення, обсяг споживання якої визначається відповідно до обсягу споживання інших комунальних послуг.

Нормами Розділу І Методики визначено, що розподіл між споживачами обсягу спожитих комунальних послуг здійснюється на підставі визначених на розрахункову дату споживання (фактичних, розрахункових або скоригованих (приведених)) обсягів комунальної послуги за відповідний розрахунковий період. Розрахунковою датою є останній день розрахункового періоду.

Розподіл обсягів спожитих у будівлі/будинку комунальних послуг здійснюється між споживачами для житлових та нежитлових приміщень (в тому числі приміщень з індивідуальним опаленням, вбудованих, вбудовано-прибудованих або прибудованих приміщень, а також приміщень, які обладнані окремим входом), які є самостійними об'єктами нерухомого майна, не є самостійними об'єктами нерухомого майна, але перебувають у користуванні різних споживачів відповідних комунальних послуг.

Розподіл між споживачами загального обсягу спожитої комунальної послуги у будівлі/будинку за відповідний розрахунковий період (далі - розподіл) здійснюється з урахуванням показань вузлів комерційного та розподільного обліку (теплолічильників, лічильників холодної води, лічильників гарячої води), установлених як у приміщеннях, так і за їх межами, або приладів-розподілювачів теплової енергії, установлених на опалювальних Приладах опалюваних приміщень, а в окремих випадках - розрахунково.

Розподіл між споживачами обсягу спожитої у будівлі/будинку теплової енергії на опалення житлових та нежитлових приміщень здійснюється відповідно до Розділу III Методики.

Розподілу підлягають обсяги спожитої у будівлі/будинку теплової енергії на опалення у відповідності до складових формул 1, 2, наведених у пункті 2 розділу II цієї Методики, залежно від категорії приміщення, надання йому комунальної послуги з постачання теплової енергії на опалення, наявності/відсутності та типу приладів розподільного обліку теплової енергії, дотримання температури повітря в опалюваному приміщенні в нормативно допустимому діапазоні, наявності/відсутності приміщень з індивідуальним опаленням у будівлі/будинку.

Визначення та розподіл обсягу спожитої у будівлі/будинку теплової енергії на загальнобудинкові потреби опалення здійснюється згідно з розділом IV цієї Методики.

Пунктом 5 Розділу III Методики визначено, що розподіл теплової енергії у будівлі/будинку, у якій приміщення не оснащені приладами розподільного обліку теплової енергії для будівлі/будинку, незалежно від наявності або відсутності вузла комерційного обліку теплової енергії, у якій/якому відсутні приміщення з індивідуальним опаленням та окремі приміщення з транзитними мережами опалення, та усі приміщення не оснащені приладами розподільного обліку теплової енергії, обсяг спожитої у будівлі/будинку теплової енергії на загальнобудинкові потреби опалення визначається разом з обсягом спожитої теплової енергії на опалення цих приміщень.

Розподілений обсяг для опалюваного приміщення, не оснащеного приладом розподільного обліку теплової енергії, розраховується з урахуванням вимог розділів VII, VIII цієї Методики за формулою 13,14.

При цьому нежитлові приміщення відповідачів є невід'ємною частиною житлового будинку. Об'єктом теплопостачання є багатоквартирний будинок в цілому, в який надходить теплова енергія з метою опалення усіх приміщень будинку і житлових, і нежитлових приміщень. Тепло поширюється всередині будинку від усіх елементів системи опалення, від кожної її ділянки, і поширюється по всіх приміщеннях, незалежно від наявності або відсутності в конкретному приміщенні окремих елементів системи опалення. Теплоносій на вказаний будинок подається у повному обсязі для забезпечення нормативної температури внутрішнього повітря як в житлових, так і в нежитлових приміщеннях будинку. Відсутність окремих елементів системи опалення в приміщенні не свідчить про те, що теплова енергія не споживається. Вказані приміщення не підпадають під термін неопалювальне приміщення.

Відповідно до рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради № 124 від 09.02.2022 р. "Про внесення змін до рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 13.10.2021 № 984 "Про встановлення тарифів на транспортування, постачання теплової енергії та послуги з постачання теплової енергії ПрАТ "Миколаївська ТЕЦ", рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради N 566 від 25.10.2022 "Про встановлення тарифів на транспортування, постачання теплової енергії та послуги з постачання теплової енергії ПрАТ "Миколаївська ТЕЦ", рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради N 1029 від 25.10.2023 "Про встановлення тарифів на транспортування, постачання теплової енергії та послуги з постачання теплової енергії ПрАТ "Миколаївська ТЕЦ", рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради N 252 від 14.02.2024 "Про встановлення тарифів на транспортування, постачання теплової енергії та послугу з постачання теплової енергії ПрАТ "Миколаївська ТЕЦ" встановлено економічно обґрунтовані двоставкові тарифи та теплову енергію та послугу з постачання теплової енергії за умовно-змінною частиною та умовно-постійною частиною тарифу.

Двоставковий формат тарифу обумовлює компенсацію підприємству двох частин витрат окремо, тобто двома ставками.

Перша ставка (умовно-змінні витрати) - плата за спожиту теплову енергію, за рахунок якої здійснюються витрати на придбання лише енергоресурсів (палива, електроенергії та покупної теплової енергії). Зважаючи на те, що обсяг цих витрат залежить від обсягів теплової енергії, яка виробляється та надається споживачеві, ця ставка визначена у гривнях за одиницю теплової енергії (грн./Гкал). Тобто споживач, сплачуючи за теплову енергію на опалення за показаннями будинкового приладу обліку, сплачує лише вартість природного газу, електричної та покупної теплової енергії. Споживач сплачує за цією ставкою лише протягом опалювального періоду та розмір платежу залежить від обсягів спожитої теплової енергії.

Друга ставка (умовно-постійні витрати) - плата за приєднане теплове навантаження, за рахунок якої здійснюються витрати, пов'язані з виробництвом, транспортуванням та постачанням теплової енергії, з обслуговуванням обладнання, з підтриманням технологічного обладнання в робочому стані, а також зі збутом та реалізацією теплової енергії і послуг з опалення. Зважаючи на те, що обсяг цих витрат залежить від кількості і потужності технологічного обладнання, що виробляє та транспортує теплову енергію споживачам та визначається, виходячи з обсягу теплового навантаження, що приєднане до джерела теплової енергії, ця ставка визначена у гривнях за одиницю теплового навантаження на джерело теплової енергії (грн/Гкал/годину).

Пунктом 24 Правил надання послуги з постачання теплової енергії визначено, що розподіл між споживачами обсягу спожитої у будівлі послуги здійснюється з урахуванням показань вузлів розподільного обліку теплової енергії, а у разі їх відсутності - пропорційно опалюваній площі (об'єму) приміщення споживача відповідно до Методики розподілу.

Умовно-постійна частини тарифу для приміщень, вбудованих в житлові будинки/нежитлові будівлі розраховується згідно з даними теплового навантаження будівлі, пропорційно опалюваній площі приміщення споживача.

Як стверджує позивач, у житловому будинку, де знаходяться належні відповідачам приміщення, встановлено загальний на всю будівлю прилад обліку теплової енергії і спожита теплова енергія нараховується відповідно показників приладу. Плата за абонентське обслуговування відповідно до вимог ч. 11 ст. 1 Закону України від 09.11.2017 №2189-VIII "Про житлово-комунальні послуги" нараховується як і в опалювальний сезон, так і в міжсезоння.

Наказом Приватного акціонерного товариства Миколаївська теплоелектроцентраль N 473 від 22.09.2021 встановлено розмір плати за абонентське обслуговування для послуги з постачання теплової енергії. Щомісячна оплата за абонентське обслуговування, що нараховується протягом року на одного абонента на місяць: за наявності будинкового вузла комерційного обліку т/енергії у розмірі ? 32,57 грн. (з ПДВ); при відсутності будинкового вузла комерційного обліку т/енергії у розмірі ? 15,84 грн. (з ПДВ)

Так, позивачем на підтвердження надання приміщення відповідачів послуг за укладеним індивідуальним договором про надання послуги з постачання теплової енергії від 01.11.2022, в період з листопада 2022 року по липень 2024 року надано рахунки на загальну суму 33099,06 грн., а саме:

- рахунок N 6286 за послугу з постачання теплової енергії надану за період з листопада 2022 року по жовтень 2023 року на суму 24172,40 грн., у т.ч. теплова енергія - 19492,26 грн., абонентська плата - 651,40 грн., ПДВ 4028,74 грн.;

- рахунок N 6286 за послугу з постачання теплової енергії надану у жовтні 2023 року на суму 24172,40 грн., у т.ч. теплова енергія - 20089,38 грн., абонентська плата - 54,28 грн., ПДВ 4028,74 грн.;

- рахунок N 6286 за послугу з постачання теплової енергії надану у листопаді 2023 року на суму 2968,16 грн., у т.ч. теплова енергія - 2473,47 грн., абонентська плата - 54,28 грн., ПДВ 494,69 грн.;

- рахунок N 6286 за послугу з постачання теплової енергії надану у грудні 2023 року на суму 3726,44 грн., у т.ч. теплова енергія - 3051,09 грн., абонентська плата - 54,28 грн., ПДВ 621,07 грн.;

- рахунок N 6286 за послугу з постачання теплової енергії надану у січні 2024 року на суму 8168,39 грн., у т.ч. теплова енергія - 6752,71 грн., абонентська плата - 54,28 грн., ПДВ 1361,40 грн.;

- рахунок N 6286 за послугу з постачання теплової енергії надану у лютому 2024 року на суму 1820,41 грн., у т.ч. теплова енергія - 1462,73 грн., абонентська плата - 54,28 грн., ПДВ 303,40 грн.;

- рахунок N 6286за послугу з постачання теплової енергії надану у березні 2024 року на суму 1725,65 грн., у т.ч. теплова енергія - 1383,76 грн., абонентська плата - 54,28 грн., ПДВ 287,61 грн.;

- рахунок N 6286 за послугу з постачання теплової енергії надану у квітні 2024 року на суму 65,14 грн., у т.ч. теплова енергія - 0,00 грн., абонентська плата - 54,28 грн., ПДВ 10,86 грн.;

- рахунок N 6286 за послугу з постачання теплової енергії надану у травні 2024 року на суму 65,14 грн., у т.ч. теплова енергія - 0,00 грн., абонентська плата - 54,28 грн., ПДВ 10,86грн.;

- рахунок N 6286 за послугу з постачання теплової енергії надану у червні 2024 року на суму 65,14 грн., у т.ч. теплова енергія - 0,00 грн., абонентська плата - 54,28 грн., ПДВ 10,86грн.;

- рахунок N 6286 за послугу з постачання теплової енергії надану у липні 2024 року на суму 65,14 грн., у т.ч. теплова енергія - 0,00 грн., абонентська плата - 54,28 грн., ПДВ 10,86грн.;

Зазначені рахунки на оплату наданих послуг містять детальну інформацію здійсненого нарахування: за неопалювальний період здійснено нарахування абонентської плати та послуги з умовно-постійної частини тарифу, а за опалювальний здійснено нарахування послуги з постачання теплової енергії (умовно-змінна частина тарифу).

Також позивачем до позовної заяви долучено акти наданих послуг N 6286 за період з жовтня 2023 року по липень 2024 року.

Вказані рахунки та акти були направлені на адреси відповідачів 16.08.2024 р. разом з претензією N 527-ю від 15.08.2024 та № 528-ю від 15.08.2024 з вимогою про сплату 33099,06 грн. боргу, однак відповідь на претензію відповідачами не надано.

Наразі судом під час розгляду справи було з'ясовано, що відповідач-2 з лютого 2024 року зареєстрував особистий кабінет на сайті позивача, та ним були оплачені рахунки за лютий-липень 2024 року. Вказані оплати відображені в розрахунку заборгованості та враховані позивачем під час здійснення розрахунку заборгованості. Відтак, станом на день розгляду справи заборгованість відповідачів з листопада 2022 року по січень 2024 року становить 33099,06 грн., яка заявлена до стягнення з відповідачів в солідарному порядку.

Так, матеріалами справи підтверджується належне виконання позивачем своїх зобов'язань за індивідуальним договором, натомість відповідачами не сплачено за надані у період з листопада 2022 року по січень 2024 року послуги за вказаним договором, внаслідок чого у відповідачів перед позивачем утворилась заборгованість в сумі 33099,06 грн. за послугу з постачання теплової енергії на задоволення загальнобудинкових потреб на опалення та по абонентській платі.

Наразі строк виконання зобов'язань з оплати послуг з постачання теплової енергії є таким, що настав. Відповідачами не надано доказів оплати наданих послуг з постачання теплової енергії.

При цьому слід зазначити, що наявність вказаної заборгованості відповідачі не спростували, докази, які б підтверджували факт повної оплати відповідачами як споживачами за договором або неможливості виконання цього зобов'язання з поважних причин в матеріалах справи відсутні. Адже, частиною першою, третьою статті 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи, якими в силу ст. 73 ГПК України є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За частиною 1статті 530 Цивільного кодексу Україниякщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з нормамистатті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно достатті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу Україникожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Отже, несплатою позивачу вказаної суми за послугу з постачання теплової енергії на задоволення загальнобудинкових потреб на опалення та абонентської плати відповідачі порушили зобов'язання відповідно до умов договору, що є недопустимим згідно ст. 525 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.

Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю (ч. 1 ст. 356 ЦК України).

За ч. 1 ст. 357 ЦК України частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом.

Відповідно до ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації. Якщо договір між співвласниками про порядок володіння та користування спільним майном відповідно до їхніх часток у праві спільної часткової власності посвідчений нотаріально, він є обов'язковим і для особи, яка придбає згодом частку в праві спільної часткової власності на це майно.

Утримання майна, що є у спільній частковій власності визначено в ст. 360 ЦК України. Так, співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном.

У статті 540 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні беруть участь кілька кредиторів або кілька боржників, кожний із кредиторів має право вимагати виконання, а кожний із боржників повинен виконати обов'язок у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.

Відповідно до статті 541 ЦК України солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання.

Системний аналіз статей 540 та 541 ЦК дозволяє зробити висновок, що при існуванні множинності осіб у зобов'язанні виникають часткові зобов'язання. Тому кредитор у частковому зобов'язанні має право вимагати виконання, а кожний із боржників повинен виконати свій обов'язок у рівній частці. Натомість солідарне зобов'язання виникає у випадках, встановлених договором або законом, зокрема, у разі неподільності предмета зобов'язання.

В даному випадку, враховуючи те, що спірні нежитлові приміщення перебувають у відповідачів на праві спільної власності, а також відсутність доказів визначення частки кожного з співвласників в управлінні спільним майном і відповідної договору між відповідачами, суд вважає правомірною вимогу позивача про виконання відповідачами солідарного зобов'язання.

Таким чином, суд вважає цілком обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідачів в солідарному порядку заборгованості в сумі 33099,06 грн. за послугу з постачання теплової енергії на задоволення загальнобудинкових потреб на опалення та по абонентській платі.

Щодо вимог позивача про стягнення інфляційних втрат в сумі 1366,86 грн. та 3% річних в сумі 664,66 грн. за прострочення оплати за теплову енергію та абонплату суд зазначає наступне.

Виходячи з системного аналізу законодавства, обов'язок боржника сплатити кредитору суму боргу та відшкодувати кредитору спричинені інфляцією збитки випливає з вимог ст. 625 ЦК України.

Зокрема, частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому застосування вказаних положень Кодексу не передбачає наявність вини боржника, оскільки згідно частини 1 цієї ж статті боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Отже, відповідальність на ч. 2 ст. 625 ЦК України настає саме за умови прострочення виконання боржником відповідного грошового зобов'язання у встановлений строк.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням процентів є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Наразі слід зазначити, що згідно положень Цивільного кодексу України проценти річних є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов'язань.

Індекс інфляції це додаткова сума, яка сплачується боржником і за своєю правовою природою є самостійним засобом захисту цивільного права кредитора у грошових зобов'язань і спрямована на відшкодування його збитків, заподіяних знеціненням грошових коштів внаслідок інфляційних процесів в державі. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державною службою статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні.

Згідно роз'яснень, наведених в п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 р., інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця. В листі Верховного Суду України від 03.04.97 р. N 62-97 р. також наведені відповідні рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ Верховного Суду України. Враховуючи викладене, суд зазначає, що факт знецінення або незнецінення грошових коштів і відповідно обґрунтованість заявлених до стягнення збитків від інфляції необхідно встановлювати на момент звернення до суду з позовом про таке стягнення.

Разом з тим, у постанові Об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 20.11.2020 у справі №910/13071/19 зазначено, що при з'ясуванні підставності нарахування кредитором інфляційних втрат у порядку частини другої статті 625 ЦК України судам належить визначити конкретну дату (подію), з настанням якої пов'язується строк виконання грошового зобов'язання; дослідити обставини виконання зобов'язання боржником (борг погашався частинами чи однією сумою у повному обсязі) та з'ясувати період у часі, упродовж якого мало місце прострочення боржника у виконанні зобов'язання перед кредитором. Положеннями частини першої статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Статтею 251 ЦК України визначено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридине значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду. За змістом статті 252 ЦК України вбачається, що строк визначається, зокрема, днями, а термін - календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати. Частиною п'ятою статті 254 ЦК України передбачено, що якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день. Отже, при визначенні строку (терміну) виконання зобов'язання судам необхідно враховувати загальні положення ЦК України про порядок визначення та обчислення строків (термінів), зокрема, щодо початку і закінчення строку (терміну), а також умови вчиненого сторонами спору правочину, на підставі якого виникло зобов'язання.

Як встановлено судом, відповідно до п. 32 договору розрахунковим періодом для оплати обсягу спожитої послуги є календарний місяць. Плата за абонентське обслуговування нараховується щомісяця. У разі застосування двоставкових тарифів умовно-постійна частина тарифу нараховується щомісяця. Початок і закінчення розрахункового періоду для розрахунку за платою за абонентське обслуговування завжди збігаються з початком і закінченням календарного місяця відповідно.

Водночас за умовами п. 33 договору виконавець формує та надає рахунок на оплату спожитої послуги не пізніше ніж за 10 днів до граничного строку внесення плати за спожиту послугу. Рахунок надається на паперовому носії. На вимогу або за згодою споживача рахунок може надаватись у електронній формі, у тому числі за допомогою доступу до електронних систем обліку розрахунків споживачів.

Як вже зазначалось вище, всі рахунки за спірний період були направлені відповідачам лише 16.08.2024 р. разом з претензією N 527-ю від 15.08.2024 та № 528-ю від 15.08.2024, в якій була пред'явлена вимога про сплату 33099,06 грн. боргу. Доказів надання позивачем відповідачам рахунків не пізніше ніж за 10 днів до граничного строку внесення плати за спожиту послуг за кожний звітний місяць у спірному періоді, як це передбачено умовами договору, матеріали справи не містять. Вказані обставини щодо недотримання позивачем порядку вручення рахунків за умовами договору позивачем не спростовано.

Наразі суд враховує той факт, що наявність або відсутність рахунку не звільняє відповідача від обов'язку здійснити оплату, оскільки такий обов'язок виникає на підставі договору, а не на підставі рахунку. За своєю правовою природою рахунок на оплату товару не є первинним документом, а є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти як оплату за надані послуги, тобто, носить інформаційний характер. Ненадання рахунку не є відкладальною умовою у розумінні приписів ст. 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора у розумінні ст. 613 Цивільного кодексу України, а тому не звільняє відповідача від обов'язку оплатити товар (наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у справі N 920/1343/21 від 29.04.2020).

Однак, виходячи зі змісту пп. 3 п. 43 договору, саме на позивача як виконавця покладено обов'язок надавати споживачу необхідну інформацію про ціну/тариф, загальну вартість місячного платежу, структуру ціни/тарифу, норми споживання та порядок надання послуги, її споживчі властивості, а також іншу необхідну інформацію.

В контексті наведеного суд вважає, що хоча за умовами договору з моментом надання рахунку не пов'язаний момент виникнення у відповідачів обов'язку по оплаті послуги, проте передумовою для здійснення відповідачами оплати послуги є надання позивачем відповідної інформації щодо суми місячного платежу, який не є однаковим щомісячно, і відповідачі позбавлені можливості самостійного його розрахувати з огляду на специфіку правовідносин за договором. Водночас суд зауважує, що якраз зазначені рахунки на оплату наданих послуг й містять детальну інформацію здійсненого нарахування: за неопалювальний період здійснено нарахування абонентської плати та послуги з умовно-постійної частини тарифу, а за опалювальний здійснено нарахування послуги з постачання теплової енергії (умовно-змінна частина тарифу). Отже, отримання відповідачами інформації стосовно здійсненого щомісячного нарахування в інший спосіб, окрім через рахунки, позивач не довів.

Більш того, сам позивач у позовній заяві підтверджує, що про наявність у відповідачів обов'язку здійснювати оплату послуг позивачу стало відомо у вересні 2023 року, коли позивачем була отримана інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності відповідачами на нерухоме майно відповідно до витягу з Державного реєстру № 347127080 від 19.09.2023 року. При цьому з огляду на вказані обставини позивачем було здійснено нарахування платежів за договором лише в жовтні 2023 року за період з листопада 2022 року по 31.10.2023 року, оскільки лише в вересні 2023 року позивачем було отримано інформацію про нежитлові приміщення за адресою вул. Соборна 12/5, Соборна 12/10, які належать на праві власності відповідачам по 1/2 частки.

До того ж позивач посилається на те, що 06.12.2023 листом № 1704-ю він направляв відповідачам лист з роз'ясненнями щодо нарахування за теплову енергію загальнобудинкових потреб відповідно методики розподілу між споживачами у багатоквартирному будинку разом з листом надавався рахунок № 6286 за період спожитої теплової енергії з 01.11.2022-31.10.2023 на суму 24172,40 грн. Однак, позивач не надав належних і допустимих доказів направлення ним у грудні 2023 року відповідачам вказаного листа № 1704-ю з роз'ясненнями щодо нарахування за теплову енергію і рахунком № 6286 за період спожитої теплової енергії з 01.11.2022-31.10.2023 на суму 24172,40 грн. Відтак, вказані доводи позивача суд вважає необґрунтованими.

Жодних інших доказів, окрім поданих претензій, на підтвердження пред'явлення вимог відповідачам по нарахуванням позивачем не надано.

Відтак, наведене свідчить, що відповідачі не могли виконувати зобов'язання з оплати нарахувань по спірному договору з моменту його укладення за відсутності відповідних рахунків з інформацією про всі розрахункові величини, яку повинен був надати позивач самостійно.

Як визначено в ч. 4 ст. 612 ЦК України, прострочення боржника не настає, якщо зобов'язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 613 ЦК України кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку. Кредитор також вважається таким, що прострочив, у випадках, встановлених частиною четвертою статті 545 цього Кодексу. Якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов'язок, виконання зобов'язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора.

За приписами ч. 4 ст. 613 ЦК України боржник за грошовим зобов'язанням не сплачує проценти за час прострочення кредитора.

Враховуючи наведене, суд вважає, що в даному випадку мало місце саме прострочення кредитора з боку позивача, водночас позивачем не доведено можливість виконання відповідачами обов'язку щодо оплати послуг за договором за відсутності у останніх розрахункових величин і вартості щомісячного платежу у спірному періоді з листопада 2022 року по січень 2024 року. Крім цього, ті обставини, що, за ствердженнями позивача, відповідач-2 у зареєстрованому в лютому 2024 року електронному кабінеті на сайті позивача мав можливість отримати інформацію про всі нарахування по договору, не свідчить про таку можливість у іншого відповідача, а тому доводи позивача про виникнення солідарного обов'язку у відповідачів щодо сплати річних та інфляційних є безпідставним. Оскільки судом було встановлено, що рахунки за вказаний період позивач направив відповідачам тільки в серпні 2024 р., відтак, кінцевий термін для виконання відповідачами обов'язку по сплаті вказаної послуги пов'язаний саме з моментом заявлення позивачем такої вимоги.

Виходячи із загальних засад цивільного законодавства, встановлених у ст. 3 ЦК України, а саме: справедливості, добросовісності та розумності, суд вважає необґрунтованим здійснення нарахування позивачем 3% річних та інфляційних втрат на спірну суму платежів, починаючи з грудня 2023 року нарахування 3% річних і з січня 2024 року інфляції.

Відтак, враховуючи вищенаведене, суд вважає вимоги позивача про солідарне стягнення з відповідачів інфляційних втрат в сумі 1366,86 грн. та 3% річних в сумі 664,66 грн. безпідставними, а тому такі вимоги не підлягають задоволенню.

Згідно ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

При цьому суд зауважує, що при наданні оцінки всім доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України).

Вирішуючи питання щодо доцільності надання правової оцінки іншим доводам сторін, суд виходить з того, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Так, Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Призначення обґрунтованого рішення полягає у тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії").

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже, рішення Європейського суду з прав людини суд застосовує у цій справі як джерело права.

Наразі суд не вбачає необхідності надавати оцінку решті доводам сторін, оскільки така оцінка не впливає на вказані вище висновки суду.

Згідно зі ст. 15, 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, є примусове виконання обов'язку в натурі.

Разом з тим у постанові від 29.06.2021 у справі № 910/2842/20 Верховний Суд зазначив, що згідно з пунктом 5 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України та абзацом 6 частини 2 статті 20 Господарського кодексу України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є примусове виконання обов'язку в натурі. Отже, суд вправі задовольнити позов про спонукання виконати умови договору лише в разі, якщо встановить, що у особи такий обов'язок наявний, але вона ухилилася від його виконання. При цьому у справі має бути доведено наявність відповідного правовідношення, а саме прямого законодавчого обов'язку відповідача щодо виконання договору.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.05.2019р. по справі №910/16744/17 вказала, що такий спосіб захисту як примусове виконання обов'язку в натурі застосовується у зобов'язальних правовідносинах у випадках, коли особа має виконати зобов'язання на користь позивача, але відмовляється від виконання останнього чи уникає його. Примусове виконання обов'язку в натурі має наслідком імперативне присудження за рішенням суду (стягнення, витребування тощо), і не спрямоване на підсилення існуючого зобов'язання, яке не виконується, способом його відтворення в резолютивній частині рішення суду аналогічно тому, як воно було унормовано сторонами у договорі.

Відтак, суд доходить до висновку про наявність підстав для солідарного стягнення з відповідачів основної суми боргу в розмірі 33099,06 грн. за отриману послугу з постачання теплової енергії на задоволення загальнобудинкових потреб (МЗК та допоміжних приміщень) та абонентської плати, що цілком відповідає такому способу захисту цивільних прав та інтересів позивача, як примусове виконання обов'язку в натурі.

У зв'язку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача та рішення частково відбулось на користь позивача, згідно зі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору, понесені позивачем при подачі позову, покладаються на відповідачів порівну, пропорційно задоволеним вимогам, що складають 2842,36 грн. (33099,06 грн. х 3028,00/ 35130,58 грн.).

Керуючись ст.ст. 129, 232, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов Приватного акціонерного товариства "Миколаївська теплоелектроцентраль" до фізичної особи-підприємця Курючкіна Дмитра Андрійовича та фізичної особи-підприємця Виборнова Віталія Вікторовича про солідарне стягнення заборгованості в загальній сумі 35130,58 грн. задовольнити частково.

2. СТЯГНУТИ в солідарному порядку з фізичної особи-підприємця Курючкіна Дмитра Андрійовича ( АДРЕСА_4 ; e-mail: ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) та фізичної особи-підприємця Виборнова Віталія Вікторовича ( АДРЕСА_5 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь Приватного акціонерного товариства "Миколаївська теплоелектроцентраль" (54020, м. Миколаїв, вул. Каботажний спуск, 18; е-mail: kanc_nach@ntec.mk.ua; код ЄДРПОУ 30083966; р/р НОМЕР_4 в ПАТ "АБ Укргазбанк", МФО 320478, ЄДРПОУ 30083966)заборгованість за теплову енергію загальнобудинкових потреб (МЗК та допоміжних приміщень) та абонплати в сумі 33099/тридцять три тисячі дев'яносто дев'ять/грн. 06 коп.

3. СТЯГНУТИ з фізичної особи-підприємця Курючкіна Дмитра Андрійовича ( АДРЕСА_4 ; e-mail: ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Приватного акціонерного товариства "Миколаївська теплоелектроцентраль" (54020, м. Миколаїв, вул. Каботажний спуск, 18; е-mail: kanc_nach@ntec.mk.ua; код ЄДРПОУ 30083966; р/р НОМЕР_5 в ПАТ "АБ Укргазбанк", МФО 320478, ЄДРПОУ 30083966) витрати по сплаті судового збору в сумі 1421/одна тисяча чотириста двадцять одна/грн. 18 коп.

4. СТЯГНУТИ з фізичної особи-підприємця Виборнова Віталія Вікторовича ( АДРЕСА_5 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь Приватного акціонерного товариства "Миколаївська теплоелектроцентраль" (54020, м. Миколаїв, вул. Каботажний спуск, 18; е-mail: kanc_nach@ntec.mk.ua; код ЄДРПОУ 30083966; р/р НОМЕР_5 в ПАТ "АБ Укргазбанк", МФО 320478, ЄДРПОУ 30083966) витрати по сплаті судового збору в сумі 1421/одна тисяча чотириста двадцять одна/грн. 18 коп.

5. В задоволенні решти частини позовних вимог Приватного акціонерного товариства "Миколаївська теплоелектроцентраль" відмовити.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом 20-денного строку з моменту складання повного судового рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено та підписано 18.02.2025 року.

Суддя Л.М. Ільєва

Попередній документ

125262335

Наступний документ

125262337

Інформація про рішення:

№ рішення:	125262336
№ справи:	915/1156/24
Дата рішення:	23.01.2025
Дата публікації:	20.02.2025
Форма документу:	Рішення
Форма судочинства:	Господарське
Суд:	Господарський суд Миколаївської області
Категорія справи:	Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів (крім категорій 201000000-208000000), з них; поставки товарів, робіт, послуг, з них; енергоносіїв

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Розглянуто (23.01.2025)
Дата надходження:	23.09.2024
Предмет позову:	Стягнення заборгованості за договором

Розклад засідань:

Минулі засідання (7)

31.10.2024 12:30	Господарський суд Миколаївської області
21.11.2024 10:30	Господарський суд Миколаївської області
02.12.2024 12:00	Господарський суд Миколаївської області
05.12.2024 16:00	Господарський суд Миколаївської області
19.12.2024 11:30	Господарський суд Миколаївської області
14.01.2025 15:30	Господарський суд Миколаївської області
23.01.2025 12:45	Господарський суд Миколаївської області

Запланованих засідань немає

Учасники справи:

суддя-доповідач:

ІЛЬЄВА Л М

відповідач (боржник):

Фізична особа-підприємець Виборнов Віталій Вікторович

Фізична особа-підприємець Курючкін Дмитро Андрійович

заявник:

Приватне акціонерне товариство "Миколаївська теплоелектроцентраль"

позивач (заявник):

Приватне акціонерне товариство "Миколаївська теплоелектроцентраль"

представник відповідача:

Кірюхін Олег Михайлович

представник заявника:

Вірченко Ірина Петрівна