79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128
19.02.2025 Справа № 914/1450/24
Господарський суд Львівської області у складі судді Долінської О.З., за участю секретаря судового засідання Плаксій В.В.,
розглянувши матеріали справи за позовом: Товариства обмеженою відповідальністю "Бізнес Позика", м. Київ
до відповідача: Фізичної особи-підприємця Заремби Андрія Йосифовича, м. Львів
про: стягнення заборгованості за кредитним договором в розмірі 325 727,20 грн.
Представники сторін:
від позивача: не з'явився
від відповідача: не з'явився
На розгляд Господарського суду Львівської області в підсистему "Електронний суд" поступила позовна заява Фізичної особи-підприємця Заремби Андрія Йосифовича про стягнення заборгованості за кредитним договором в розмірі 325 727,20 грн.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.06.2024, справу № 914/1450/24 розподілено для розгляду судді Долінській О.З.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 10.06.2024, прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Судом постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження. Підготовче судове засідання призначено на 03.07.2024.
У позовній заяві за вх. № 1617 від 04.06.2024, позивач просить суд для належного встановлення та підтвердження всіх фактичних обставин справи, витребувати в Публічного Акціонерного Товариства "Перший Український Міжнародний Банк", інформацію, що містить банківську таємницю, а саме: чи випускалася банківська картка № НОМЕР_1 Зарембі Андрію Йосифовичу (РНОКПП - НОМЕР_2 ) та інформацію про руху коштів (виписку) по банківській картці № НОМЕР_1 за період з 11.08.2023 року по 12.08.2023 року включно.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 10.06.2024, серед іншого, клопотання позивача про витребування інформації в Публічного Акціонерного Товариства «Перший Український Міжнародний Банк» задоволено та витребувано в Публічного Акціонерного Товариства «Перший Український Міжнародний Банк» інформацію, що містить банківську таємницю, а саме: чи випускалася банківська картка № НОМЕР_1 Зарембі Андрію Йосифовичу (РНОКПП - НОМЕР_2 ); інформацію про руху коштів (виписку) по банківській картці № НОМЕР_1 за період з 11.08.2023 року по 12.08.2023 року включно.
17.06.2024 на адресу суду, на виконання вимог ухвали суду від 10.06.2024 р., надійшов лист-відповідь від Публічного Акціонерного Товариства «Перший Український Міжнародний Банк» за вих.№ КНО 07.8.6/4629 БТ за вх. № 15926/24, в якому зазначається про те, що в банку на ім'я Заремба Андрій Йосифович (РНОКПП - НОМЕР_2 ) була випущена банківська платіжна картка № НОМЕР_1 до рахунку № НОМЕР_3 у гривні.
Крім того, ПАТ «Перший Український Міжнародний Банк» долучено до вказаного листа виписку по рахунку № НОМЕР_3 у гривні /БМК № НОМЕР_1 , яка відкрита до вказаного рахунку на ім'я Заремба Андрій Йосифович (РНОКПП - НОМЕР_2 ) за період з 11.08.2023 р. по 12.08.2023 р.
Також, 24.06.2024, на адресу суду, на виконання вимог ухвали суду від 10.06.2024, надійшов лист-відповідь від Публічного Акціонерного Товариства «Перший Український Міжнародний Банк» за вих.№ КНО 07.8.6/4876 БТ (за вх. № 16518/24).
Протокольною ухвалою суду від 03.07.2024 продовжено строк підготовчого провадження у справі № 914/1450/24 на тридцять днів, за ініціативою суду, у відповідності до ч. 3 ст. 177 ГПК України.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 03.07.2024, підготовче засідання призначено на 14.08.2024.
Судове засідання, призначене на 14.08.2024 не відбулося, у зв'язку із тимчасовою непрацездатністю судді Долінської О.З. з 09.08.2024 по 16.08.2024 включно.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 19.08.2024, підготовче судове засідання призначено на 11.09.2024.
Судове засідання, призначене на 11.09.2024 не відбулося, у зв'язку із тимчасовою непрацездатністю та продовженням додаткової відпустки судді Долінській О.З. з 22.08.2024 по 14.12.2024 включно.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 16.12.2024, підготовче судове засідання призначено на 22.01.2025.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 22.01.2025, закрито підготовче провадження та призначено справу № 914/1450/24 до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 04.02.2025.
Судове засідання, призначене на 04.02.2025 не відбулось у зв'язку із надходженням повідомлення про замінування приміщення Господарського суду Львівської області та здійсненням заходів з евакуації осіб присутніх у приміщенні суду.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 04.02.2025, судове засідання з розгляду справи по суті призначено на 19.02.2025.
19.02.2025 представник позивача в судове засідання з розгляду справи по суті не з'явився, хоча належно був повідомлений про час, дату та місце судового засідання (докази містяться в матеріалах справи).
18.02.2025 представником позивача подано на адресу суду в систему «Електронний суд» заяву з додатком за вх. № 4274/25, в якій позивач просить суд здійснювати розгляд даної справи 19.02.2025 без участі повноважного представника позивача, позовні вимоги підтримує повністю, просить їх задоволити.
19.02.2025 представник відповідача в судове засідання з розгляду справи по суті не з'явився, вимог ухвали суду від 10.06.2024 не виконав, письмового відзиву на адресу суду не подав, хоча належно був повідомлений про час, дату та місце судового засідання (докази містяться в матеріалах справи).
Враховуючи ч.3 ст.222 ГПК України, відповідно до якої, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу не здійснюється. Відтак, фіксування судового процесу під час судового засідання 19.02.2025 не здійснюється.
Частиною 1 ст. 202 ГПК України передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи, у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Згідно частин третьої та сьомої статті 120 ГПК України, виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Ухвали суду у даній справі скеровувались відповідачу за адресою: 79060, м. Львів, вул. Наукова, буд. 30, кв. 172, тобто за його місцезнаходженням, зазначеному у Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, який міститься в матеріалах справи.
Поштові конверти з ухвалами суду у даній справі, які направлялися судом на адресу відповідача -79060, м. Львів, вул. Наукова, буд. 30, кв. 172, повернуті Укрпоштою на адресу суду з відміткою «За закінченням терміну зберігання» (містяться в матеріалах справи).
Ухвали суду у даній справі скеровувались також відповідачу на його електронну адресу - andrejjkapejj228@gmail.com.
Заяв про зміну відповідачем місцезнаходження на адресу суду в процесі розгляду даної справи, не поступало.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду викладеної у постанові від 15.05.2018 у справі № 904/6063/17, отримання поштової кореспонденції залежить від волевиявлення юридичної особи і на неї, як на суб'єкта господарської діяльності покладається обов'язок належної організації отримання поштової кореспонденції пов'язаної із здійснюваною господарською діяльністю. Сам лише факт неотримання скаржником кореспонденції, якою суд із додержанням вимог процесуального закону надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася до суду у зв'язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки наведене зумовлено не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу (аналогічна позиція викладена в постановах КГС ВС від 16.05.2018 у справі № 910/15442/17, від 10.09.2018 у справі № 910/23064/17, від 24.07.2018 у справі № 906/587/17).
Як звернув увагу Верховний суд у складі колегії Касаційного господарського суду в постанові від 19.02.2020р. у справі №910/16409/15: "свідоме неотримання судової кореспонденції, яка направлялася за офіційною юридичною адресою, є порушенням норм процесуального права та може бути розцінено судом як дії, спрямовані на затягування розгляду справи та свідчити про зловживання процесуальними правами учасника справи, які направлені на перешкоджання здійснення своєчасного розгляду справи. З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку, що, сторона була обізнана про розгляд справи в суді, повідомлялася про дату, час та місце судових засідань за вказаною адресою, однак не скористався правом участі у судових засіданнях, тому відсутні підстави вважати, що судом під час розгляду справи було порушено норми процесуального права щодо повідомлення останнього про час та місце судового розгляду".
З огляду на вказане вище, відповідач повідомлявся завчасно та належним чином про час, дату та місце розгляду справи № 914/1450/24 Господарським судом Львівської області, проте, своїми процесуальними правами відповідач не скористався, явки представника в судові засідання не забезпечив, причин неявки не повідомив, відзиву не подав.
При цьому, суд враховує, що у разі, якщо ухвалу про відкриття провадження у справі було надіслано за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
Крім того, процесуальні документи щодо розгляду спору у даній справі, офіційно оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень - www.reyestr.court.gov.ua, та знаходяться у вільному доступі.
Таким чином, в розумінні ст. ст. 120, 122, 242 ГПК України, відповідач повідомлений про дату, час та місце розгляду справи належним чином.
З огляду на викладене, суд встановив, що з моменту відкриття провадження у справі сплив достатній строк для подання сторонами своїх доводів, заперечень, відзиву, доказів тощо, у зв'язку з чим, суд вважає за можливе здійснити розгляд даної справи по суті заявлених вимог.
За змістом статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень", кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі (Постанова Верховного Суду від 11.12.18р. у справі № 921/6/18.).
Згідно ч. 2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Беручи до уваги те, що відповідач, будучи належним чином повідомлений про день, час і місце розгляду даної справи, що підтверджується наявними у справі доказами, не скористався своїм правом на подання відзиву, не заперечив у визначеному Законом порядку проти розгляду справи за його відсутності, справа розглядається за наявними матеріалами, у відповідності до приписів ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України.
Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Стаття 43 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.
Враховуючи вищенаведене, судом, згідно вимог ГПК України, надавалась в повному обсязі можливість учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів.
Враховуючи те, що норми ст.81 ГПК України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом учасників справи подавати докази, а п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції у справі.
Отже, судом було забезпечено принцип змагальності сторін, рівність сторін, що полягає у наданні їм однакових можливостей для реалізації ними своїх процесуальних прав, з огляду на сплив строків для подання доказів, з метою дотримання прав позивача на своєчасне вирішення спору.
В силу приписів ст. 2 ГПК України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Одним із основних принципів (засад) господарського судочинства є, зокрема, розумність строків розгляду справи.
Крім того, суд враховує, що пунктом 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справ упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейського суду з прав людини у справах проти України.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення Європейського суд з прав людини від 08.11.2005 у справі Смірнова проти України).
Водночас, необґрунтоване відкладення розгляду справи призводить до затягування строків її розгляду і перебування в стані невизначеності учасників процесу, що може призвести до порушення положень ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка покладає на національні суди обов'язок здійснити швидкий та ефективний розгляд справ упродовж розумного строку.
Враховуючи те, що подані сторонами у цій справі докази, дозволяють суду встановити та оцінити конкретні обставини (факти), які мають суттєве значення для вирішення цього спору, а отже, розглянути та вирішити спір по суті й здійснити розподіл судових витрат у цій справі, що в свою чергу, вказує на можливість виконання завдань господарського судочинства та з урахуванням необхідності дотримання розумних строків розгляду справи і те, що явка повноважного представника відповідача не визнавалась судом обов'язковою ухвалами суду у даній справі, суд вважає, що в матеріалах справи доказів достатньо для з'ясування обставин справи і прийняття судового рішення у справі № 914/1450/24.
Позиція позивача.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо повернення кредиту у терміни, визначені договором № 445540-КС-009 про надання кредиту від 11.08.2023. Внаслідок чого, позивач звернувся до суду із вимогою про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 325 727,20 грн, з яких:75 000,00 грн заборгованість за тілом кредиту, 239 477,20 грн заборгованість за процентами, 11 250,00 грн заборгованість за комісією, нарахованих до 26.01.2024, тобто до закінчення терміну дії Договору, та судові витрати із сплати судового збору, а також 9 500,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
Позиція відповідача.
В судові засідання з розгляду даної справи відповідач явки свого представника не забезпечив, вимог ухвали суду від 10.06.2024 не виконав, письмового відзиву на адресу суду не подав, хоча належно був повідомлений про час, дату та місце судового засідання (докази містяться в матеріалах справи).
Ухвали суду у даній справі скеровувались відповідачу за адресою: 79060, м. Львів, вул. Наукова, буд. 30, кв. 172, тобто за його місцезнаходженням, зазначеному у Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, який міститься в матеріалах справи, що отриманий на запит суду.
Поштові конверти з ухвалами суду у даній справі, які направлялися судом на адресу відповідача -79060, м. Львів, вул. Наукова, буд. 30, кв. 172, повернуті Укрпоштою на адресу суду з відміткою «За закінченням терміну зберігання» (містяться в матеріалах справи).
Ухвали суду у даній справі скеровувались також відповідачу на його електронну адресу - andrejjkapejj228@gmail.com.
Заяв про зміну відповідачем місцезнаходження на адресу суду в процесі розгляду даної справи, не поступало.
Таким чином, відповідач у даній справі повідомлявся судом завчасно та належним чином про дату, час і місце розгляду даної справи, в розумінні ст.ст. 120, 122, 242 ГПК України.
Відповідач у визначеному законом порядку не заперечив проти позову, не скористався своїми процесуальними правами, визначеними ГПК України.
Крім того, явка учасників справи не визнавалась судом обов'язковою, як вбачається із ухвал Господарського суду Львівської області, що постановлені у даній справі.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши подані суду документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, здійснивши огляд документів у справі, суд встановив наступне.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Бізнес Позика" є фінансовою установою, відповідно до свідоцтва ФК №880 від 06.04.2017, виданого Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг 06.04.2017.
Порядок та умови надання кредиту позивачем визначені правилами про надання грошових коштів у кредит фізичним особам-підприємцям, примірник яких в редакції від 27.06.2022 наявний у матеріалах цієї справи.
Судом встановлено, що ФОП Заремба Андрій Йосифович, вчиняв дії з метою укладення із позивачем кредитного договору в електронній формі та отримання кредитних коштів, що вбачається зі змісту наданої ТзОВ "Бізнес Позика" візуальної форми послідовності дій клієнта.
Товариством з обмеженою відповідальністю "Бізнес позика", 11.08.2023 направлено Фізичній особі - підприємцю Зарембі Андрію Йосифовичу, пропозицію (оферту) укласти договір № 445540-КС-009 про надання кредиту.
11.08.2023 Фізичною особою - підприємцем Зарембою Андрієм Йосифовичем прийнято (акцепт) пропозицію (оферту) щодо укладення договору № 445540-КС-009 про надання кредиту, на умовах визначених офертою.
Товариством з обмеженою відповідальністю "Бізнес позика" направлено Фізичній особі - підприємцю Зарембі Андрію Йосифовичу, через телекомунікаційну систему одноразовий ідентифікатор UA-9742, на номер телефону НОМЕР_4 (що зазначено позичальником у своїй анкеті в особистому кабінеті), який відповідачем було введено/відправлено.
11.08.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Бізнес Позика" (надалі по тексту рішення - позивач, згідно з договором - кредитодавець) та фізичною особою-підприємцем Зарембою Андрієм Йосифовичем, адреса реєстрації: АДРЕСА_1 (надалі по тексту рішення - відповідач, згідно з договором - позичальник) укладено договір № 445540-КС-009 про надання кредиту, який підписаний одноразовим ідентифікатором у порядку, передбаченому статтею 12 Закону України "Про електронну комерцію" (надалі - договір).
Відповідно до п. 1. договору сторони погодили, що кредитодавець надає позичальнику грошові кошти у розмірі 75 000,00 грн на засадах строковості, поворотності, платності, а позичальник зобов'язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом у порядку та на умовах визначених цим договором та правилами про надання грошових коштів у кредит фізичним особам-підприємцям.
Судом встановлено, вказаний договір укладено в електронній формі шляхом його підписання відповідачем за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором, який надсилався позивачем на номер телефону відповідача ( НОМЕР_4 ), наданий останнім під час проведення відеоверифікації та відображений в анкеті клієнта (візуальна форма послідовності дій клієнта- https://my.bizpozyka.com).
Пунктом 1. договору передбачено умови надання кредиту, а саме: строк кредиту - 24 тижнів; процентна ставка в день - 2,00000000, фіксована; знижена процентна ставка за кредитом в день - 1,15012667, фіксована; комісія за надання кредиту- 11 250,00 грн; загальний розмір наданого кредиту - 75 000,00 грн; термін дії договору - до 26.01.2024; орієнтовна загальна вартість наданого кредиту - 195 000,00 грн.
Відповідно до п. 2. договору протягом строку (терміну) кредитування процента ставка за кредитом (надалі - проценти за користування кредитом) нараховуються за ставкою вказаною у п. 1 договору на залишок заборгованості по кредиту, наявної на початок календарного дня, за період фактичного користування кредитом, в залежності від дотримання позичальником графіку платежів, що вказаний в п. 3. договору і розраховується в порядку описаному нижче.
Згідно з п. 2.1. договору, у разі якщо погашення кредиту здійснюється згідно погодженого сторонами графіку платежів, що наведений в п. 3. до договору, чи в разі дострокового повернення суми наданого кредиту, то зобов'язання позичальника по сплаті процентів за користування кредитом розраховуються відповідно до зниженої процентної ставки, що вказана в п. 1 договору.
Відповідно до п. 2.2. договору сторони домовились, що у разі якщо повернення кредиту не здійснюється згідно погодженого графіку платежів, шо наведений в п. 3. договору, (за виключенням дострокового повернення кредиту), у наслідок чого виникає прострочка по кредиту, та строк цієї прострочки більше семи календарних днів то умови про нарахування процентів за користування кредитом за зниженою процентною ставкою втрачають чинність і до відносин між сторонами застосовуються правила нарахування процентів за стандартною процентною ставкою, що вказана в п. 1 договору. При цьому, нарахування процентів за стандартною процентною ставкою починається з восьмого календарного дня, від дня простроченого платежу, передбаченого графіком платежів, що вказаний в п. 3. до договору, та до закінчення терміну дії договору.
У випадку не повернення будь-якого з платежів у строки, передбачені графікам платежів, кредитодавець здійснює відповідне коригування зобов'язань позичальника, в тому числі з вражанням скасування умови про нарахування процентів за зниженою процентною ставкою, при чому проценти за користування кредитом нараховуються на фактичний залишок суми кредиту. Всі нараховані проценти за користування кредитом мають бути сплачені не пізніше дати кожного в наступних чергових платежів, при цьому сторони погодили, що кредитодавець надає позичальнику оновлений графік платежів шляхом відображення такого графіку в особистому кабінеті позичальника. Скасування умови про нарахування процентів за зниженою процентною ставкою та початок нарахування процентів за стандартною процентною ставкою на умовах, викладених в цьому договорі не є зміною істотних умов цього договору.
Згідно з п. 3. договору, сторони на момент укладення договору встановили наступний графік платежів, припускаючи, що позичальник буде його дотримуватись і застосовуватиметься знижена процентна ставка.
Як вбачається із даного графіку, сторони передбачили періодичне внесення чітко визначених сум платежів у наступні дати: 25.08.2023, 08.09.2023, 22.09.2023, 06.10.2023, 20.10.2023, 03.11.2023, 17.11.2023, 01.12.2023, 15.12.2023, 29.12.2023, 12.01.2024, 26.01.2024.
На виконання умов договору, на банківську платіжну картку відповідача № 5355-2800-0757-8675 (номер, котрої позичальником вказано при заповнені анкетних даних в особистому кабінеті) перераховано кредитні кошти у загальному розмірі 75 000,00 грн, що підтверджується:
- довідкою (номер в системі FONDY: 628921726, дата проведення платежу 11.08.2023) від 22.02.2024 (25 000,00 грн), платіжною квитанцією № 628921726 від 11.08.2023 (25 000,00 грн);
- довідкою (номер в системі FONDY: 628921841, дата проведення платежу 11.08.2023) від 22.02.2024 (25 000,00 грн), платіжною квитанцією № 628921841 від 11.08.2023 (25 000,00 грн);
- довідкою (номер в системі FONDY: 628921916, дата проведення платежу 11.08.2023) від 22.02.2024 (25 000,00 грн), платіжною квитанцією № 628921916 від 11.08.2023 (25 000,00 грн);
- листом-відповіддю ПАТ «Перший Український Міжнародний Банк» за вих.№ КНО 07.8.6/4629 БТ від 12.06.2024 (за вх. № 15926/24 від 17.06.2024).
- листом-відповіддю ПАТ «Перший Український Міжнародний Банк» за вих.№ КНО 07.8.6/4876 БТ від 19.06.2024 (за вх. № 16518/24 від 24.06.2024).
- випискою ПАТ «Перший Український Міжнародний Банк» за період з 11.08.2023 по 12.08.2023;
- договором № 41084239_14/12/17 про надання послуг з переказу грошових коштів (переказ на картку) від 14.12.2017, укладеного між ТзОВ "Фінансова компанія "Елаєнс" та ТзОВ "Бізнес Позика".
В матеріалах справи міститься лист-відповідь ПАТ «Перший Український Міжнародний Банк» за вих.№ КНО 07.8.6./4629 БТ від 12.06.2024 (за вх. № 15926/24 від 17.06.2024) та лист-відповідь ПАТ «Перший Український Міжнародний Банк» за вих.№ КНО 07.8.6/4876 БТ від 19.06.2024 (за вх. № 16518/24 від 24.06.2024), якими на виконання вимог ухвали суду від 10.06.2024 банк надав запитувану судом інформацію, зокрема, те, що банківська картка № 5355280007578675 емітована ПАТ «Перший Український Міжнародний Банк» на ім'я Заремби Андрія Йосифовича (РНОКПП НОМЕР_2 ).
Крім того, в матеріалах справи міститься виписка по банківській картці № НОМЕР_1 за період з 11.08.2023 по 12.08.2023 (додатки до листів-відповідей), з якої вбачається про надходження коштів 11.08.2023 на загальну суму 75 000,00 грн.
Відповідач не виконав належним чином своїх зобов'язань за договором та не повернув своєчасно, тобто у термін по 26.01.2024 включно, суму наданого йому кредиту, не сплатив у повному обсязі нараховані відсотки за користування кредитом та комісію за надання кредиту.
У зв'язку із цим, у нього утворилась заборгованість у розмірі 325 727,20 грн, яка складається із:
- 75 000,00 грн заборгованості за тілом кредиту;
- 239 477,20 грн заборгованості за відсотками за користування кредитом. Відповідно до розрахунку заборгованості за кредитом, який долучений позивачем до матеріалів справи, відсотки за користування кредитом нараховані за період з 11.08.2023 по 26.01.2024 включно на суму основного боргу у розмірі 75 000,00 грн;
- 11 250,00 грн заборгованості за комісією за надання кредиту.
Оскільки відповідач у добровільному порядку не сплатив кредитну заборгованість, позивач з метою захисту порушеного права звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості у розмірі 325 727,20 грн, з яких: 75 000,00 грн заборгованість за тілом кредиту, 239 477,20 грн заборгованість за процентами, 11 250,00 грн заборгованість за комісією.
Станом на день розгляду справи, докази сплати відповідачем заявленої до стягнення суми боргу повністю або частково, у матеріалах справи відсутні.
Крім того, позивач просить стягнути з відповідача судовий збір та 9 500,00 грн витрат на професійну правову допомогу.
Висновки суду.
Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Згідно частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України, однією з підстав виникнення зобов'язань, є зокрема, договори та інші правочини.
Як передбачено статтею 174 Господарського кодексу України, однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але які йому не суперечать.
Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
З матеріалів справи вбачається, що спірні правовідносини у даній справі виникли внаслідок невиконання відповідачем своїх зобов'язань за кредитним договором, укладеним в електронній формі.
Суд зазначає, що згідно з статтею 3 Закону України "Про електронну комерцію" електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Як передбачено частиною 12 статті 11 "Про електронну комерцію", електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Статтею 12 "Про електронну комерцію", серед іншого, передбачено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Закону України "Про електронну комерцію", вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Приписами статті 12 Закону України "Про електронну комерцію", передбачено поняття "підпис у сфері електронної комерції". Так, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Згідно з пунктом 12 частини 1 статті 3 Закону України "Про електронну комерцію" одноразовим ідентифікатором визнається алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.
Як встановлено судом, відповідач здійснює підприємницьку діяльність та є зареєстрований фізичною особою - підприємцем, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, який міститься в матеріалах справи.
Позивач є фінансовою установою, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію фінансової установи від 25.05.2020.
Судом встановлено, що між позивачем (кредитодавець) та відповідачем (позичальник) укладено в електронній формі договір № 445540-КС-009 про надання кредиту від 11.08.2023, який підписаний відповідачем із використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором UA-9742.
Відповідно до частини 1 статті 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави ("Позика"), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Частиною 1 статті 1048 Цивільного кодексу України встановлено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно листа ПАТ «Перший Український Міжнародний Банк» за вих.№ КНО 07.8.6/4629 БТ від 12.06.2024 та листа ПАТ «Перший Український Міжнародний Банк» за вих.№ КНО 07.8.6/4876 БТ від 19.06.2024 банківська платіжна картка № НОМЕР_1 емітована ПАТ «Перший Український Міжнародний Банк» на ім'я Заремби Андрія Йосифовича (РНОКПП НОМЕР_2 ).
Банк видав відповідачу кредит в сумі 75 000,00 грн. Факт перерахування на банківську платіжну картку відповідача № НОМЕР_1 (номер, котрої позичальником вказано при заповнені анкетних даних в особистому кабінеті) кредитні кошти у загальному розмірі 75 000,00 грн, що підтверджується:
- довідкою (номер в системі FONDY: 628921726, дата проведення платежу 11.08.2023) від 22.02.2024 (25 000,00 грн), платіжною квитанцією № 628921726 від 11.08.2023 (25 000,00 грн);
- довідкою (номер в системі FONDY: 628921841, дата проведення платежу 11.08.2023) від 22.02.2024 (25 000,00 грн), платіжною квитанцією № 628921841 від 11.08.2023 (25 000,00 грн);
- довідкою (номер в системі FONDY: 628921916, дата проведення платежу 11.08.2023) від 22.02.2024 (25 000,00 грн), платіжною квитанцією № 628921916 від 11.08.2023 (25 000,00 грн);
- листом-відповіддю ПАТ «Перший Український Міжнародний Банк» за вих.№ КНО 07.8.6/4629 БТ від 12.06.2024 (за вх. № 15926/24 від 17.06.2024).
- листом-відповіддю ПАТ «Перший Український Міжнародний Банк» за вих.№ КНО 07.8.6/4876 БТ від 19.06.2024 (за вх. № 16518/24 від 24.06.2024).
- випискою ПАТ «Перший Український Міжнародний Банк» за період з 11.08.2023 по 12.08.2023;
- договором № 41084239_14/12/17 про надання послуг з переказу грошових коштів (переказ на картку) від 14.12.2017, укладеного між ТзОВ "Фінансова компанія "Елаєнс" та ТзОВ "Бізнес Позика".
Згідно положень частини 3 статті 346 Господарського кодексу України, кредити надаються банками під відсоток. Надання безвідсоткових кредитів забороняється, крім випадків передбачених законом. Вказане узгоджується з положенням статті 1054 Цивільного кодексу України.
Згідно частини 1, частини 2 статті 1056-1 Цивільного кодексу України, процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Згідно частини 1, частини 3 статті 1049 Цивільного кодексу України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
Сторони досягли домовленості про те, що за користування кредитом позичальник сплачує фіксовану процентну ставку в день - 2,00000000 та фіксовану знижену процентну ставку за кредитом в день - 1,15012667, які нараховуються на залишок заборгованості по кредиту, наявну на початок календарного дня, за період фактичного користування кредитом, в залежності від дотримання позичальником графіку платежів, що вказаний в пункті 3 договору і розраховується в порядку описаному в пункті 2 договору. Крім цього, договором передбачено обов'язок ФОП Заремби А. Й. сплатити комісію за надання кредиту у розмірі 11 250,00 грн.
З наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що заборгованість за тілом кредиту становить 75 000,00 грн. Доказів погашення заборгованості суду не подано.
Судом встановлено, що ФОП Заремба А. Й. порушив умови договору щодо строків повернення кредиту і має непогашену заборгованість зі сплати отриманої суми кредиту, заборгованість за процентами, заборгованість за комісією.
Відповідач наявності заборгованості зі сплати основного боргу в сумі 75 000,00 грн за наданим кредитом (тіло кредиту) не спростовував, не надав суду належних та допустимих доказів про наявність інших обставин ніж ті, що дослідженні в ході судового розгляду, відзиву на позовну заяву у строк, визначений судом, не подав, проти позову не заперечив, власного контррозрахунку не надав.
Суд перевірив проведені позивачем нарахування та дійшов висновку про стягнення на користь позивача 325 727,20 грн заборгованості за договором № 445540-КС-009 про надання кредиту від 11.08.2023, з яких: 75 000,00 грн заборгованість за тілом кредиту, 239 477,20 грн заборгованість за процентами, 11 250,00 грн заборгованість за комісією.
У відповідності із статтею 193 Господарського кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Аналогічно відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Стаття 599 Цивільного кодексу України вказує на те, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Зважаючи на зазначене, позовні вимоги про стягнення з Фізичної особи-підприємця Заремби Андрія Йосифовича 325 727,20 грн заборгованості, з яких:75 000,00 грн заборгованість за тілом кредиту, 239 477,20 грн заборгованість за процентами, 11 250,00 грн заборгованість за комісією є обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Відповідно до вимог частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту статті 77 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Згідно статті 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
У відповідності до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Стандарт доказування "вірогідності доказів" на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. Вказане узгоджується з правовою позицією викладеною у постанові Верховного суду у справі № 904/2357/20 від 21.08.2020.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Розподіл судових витрат.
Як вбачається з матеріалів справи, при поданні позову до суду позивачем було сплачено судовий збір в сумі 3 908,73 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 2278 від 03.06.2024.
Оскільки спір виник з вини відповідача, судові витрати по сплаті судового збору в сумі 3 908,73 грн, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, необхідно покласти на відповідача.
У позовній заяві за вх. № 1617 від 04.06.2024, позивач просить суд стягнути з відповідача 9 500,00 грн витрат на професійну правову допомогу.
Витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (частина 1 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно частини 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Згідно частини 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Частиною 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.
Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
При цьому, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Частиною 1 статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" передбачено, що адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
Згідно з статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Як встановлено судом з матеріалів справи, 25.11.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Бізнес Позика" та Адвокатським об'єднанням "Правовий баланс" в особі керуючого партнера Глуховецького Олександра Степановича, який діє на підставі статуту, укладено договір про надання правової (правничої) допомоги.
Згідно п. 7.1 Договору про надання правової (правничої) допомоги від 25.11.2022, даний договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє по 31 грудня 2024 року.
Крім того, 01.10.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Бізнес Позика" (клієнт за договором) та Адвокатським об'єднанням "Правовий баланс" в особі керуючого партнера Глуховецького Олександра Степановича, який діє на підставі статуту (виконавець за договором) укладено договір про надання правової (правничої) допомоги (надалі - договір від 01.10.2024).
Відповідно до п. 1.1. та п. 1.2. договору від 01.10.2024 клієнт доручає, а адвокатське об'єднання приймає на себе зобов'язання надавати правову (правничу) допомогу (надалі - правова допомога) в обсязі та на умовах, передбачених даним договором. Адвокатське об'єднання зобов'язується здійснювати захист, без обмежень здійснювати представництво інтересів клієнта та надавати інші види правової допомоги клієнту на умовах і в порядку, що визначені цим договором, Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" та іншим чинним законодавством, а клієнт зобов'язується оплатити виконавцю гонорар (винагороду) за надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання цього договору (на умовах окремих правочинів до цього договору).
Згідно з пунктами 4.1. та п. 4.2. договору від 25.11.2022 та договору від 01.10.2024, правову допомогу, що надається адвокатським об'єднанням, клієнт оплачує в гривнях. Оплата за даним договором здійснюється на підставі отриманих клієнтом рахунку (рахунків).
Відповідно до п. 4.4. та п. 4.5. цих договорів, за результатами надання правової допомоги складається акт, що підписується сторонами. В акті вказується обсяг наданої адвокатським об'єднанням правової допомоги і її вартість (ціна) - гонорар (винагорода). Акт про надання правової допомоги вважається підписаним, а сума гонорару (винагороди) - узгодженою, якщо акт про надання правової допомоги підписаний обома сторонами.
Пунктом 4.6. договору від 25.11.2022 та договору від 01.10.2024 передбачено, що в акті, який підписаний сторонами, сторони можуть визначити інший порядок оплати та/чи вартість (ціну) правової допомоги - гонорару (винагороди). В цьому випадку сторони керуються умовами акта.
Між Адвокатським об'єднанням та клієнтом підписано та скріплено печатками сторін акт № P-00000135-03-06/24 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 03.06.2024, відповідно до якого виконавцем були проведені роботи (надані послуги) згідно договору про надання правової (правничої) допомоги від 25.11.2022, а саме: надання правової допомоги згідно Розділу 2 договору про надання правової допомоги від 25.11.2022, а саме за підготовку позовної заяви про стягнення заборгованості з ФОП Заремби А. Й. - 9 500,00 грн.
Також, у даному акті сторони підтвердили, що претензій одна до одної не мають.
Адвокатським об'єднанням виставлено позивачу рахунок-фактуру №P-00000135 від 03.06.2024 на суму 9 500,00 грн.
Позивач на підтвердження його витрат на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 9 500,00 грн надав: договір про надання правової (правничої) допомоги від 25.11.2022; договір про надання правової (правничої) допомоги від 01.10.2024; акт № P-00000135-03-06/24 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 03.06.2024 на суму 9 500,00 грн; рахунок-фактуру №P-00000135 від 03.06.2024; платіжну інструкцію № 2276 від 03.06.2024 на суму 9 500,00 грн.
Повноваження адвоката Глуховецького Олександра Степановича у даній справі підтверджуються свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю серія ТР №000217 від 31.08.2017, довіреністю б/н від 25.11.2022 та довіреністю б/н від 01.10.2024.
Слід зазначити, що саме з вини відповідача спір доведено до суду, його поведінка не сприяла вирішенню спору у позасудовому порядку, у зв'язку з чим позивач змушений був скористатись послугами адвоката. Виконана адвокатами робота повинна бути оплачена, порядок нарахування суми витрат на професійну правничу допомогу прозорий та зрозумілий.
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта. Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" (правова позиція Верховного Суду, викладена в постановах від 13.08.2019 у справі №908/1654/18, від 12.09.2019 у справі №910/9784/18 та від 19.11.2019 у справі №5023/5587/12).
Вирішуючи питання про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу, суд виходить з того, що представник позивача здійснював підготовку позовної заяви, брав участь в судових засіданнях у даній справі, подавав на адресу суду письмові заяви та клопотання. Відтак, вказане підтверджує наявність фактичного надання адвокатських послуг представниками позивача у даній справі.
Стосовно витрат на професійну-правничу допомогу на загальну суму 9 500,00 грн., суд зазначає наступне.
Верховний Суд у складі колегії суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду в своїй постанові від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 дотримується позиції, що загальне правило розподілу судових витрат, визначене в частині четвертій статті 129 ГПК України. Водночас у частині п'ятій наведеної норми встановлено критерії, за якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від зазначеного загального правила під час вирішення питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Відповідно до частини п'ятої статті 129 ГПК України, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Отже, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, визначеними частинами п'ятою - сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку, суд, керуючись частинами п'ятою - сьомою, дев'ятою статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні здійснених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та, відповідно, не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду Верховного Суду від 18.03.2021 у справі №910/15621/19.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним, суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, постанова Касаційного господарського суду Верховного Суду від 01.06.2018 у справі N 904/8478/16).
Як зазначено в постановах Касаційного господарського суду Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 910/23210/17, від 13.02.2019 у справі № 911/739/15, від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, для включення всієї суми гонорару до відшкодування за рахунок позивача, має бути встановлено, що його позов не підлягає задоволенню, а за наявності заперечень позивача щодо співмірності заявленої суми компенсації, також має бути обґрунтовано, що такі витрати відповідача були необхідними, а їх розмір є розумним і виправданим. Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені до відшкодування, з урахуванням того, чи були такі витрати здійснені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 зауважено, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений і у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі N 904/4507/18.
З урахуванням наведених вище норм процесуального законодавства України та правових позицій Верховного Суду, вирішуючи питання, щодо стягнення з відповідача витрат на правову допомогу, суд, керуючись положеннями ч.ч. 5-7 та 9 ст. 129 ГПК України, вважає за можливе з власної ініціативи обмежити розмір витрат на професійну правничу допомогу, які розподіляються позивачу.
При цьому, суд бере до уваги правові висновки Великої Палати Верховного Суду, котрі вона неодноразово викладала в постановах від 12.05.2020 у справі №904/4507/18 (пункт 5.44), від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 (пункти 135, 147), згідно яких не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. У випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.
На переконання суду, заявлений до стягнення розмір витрат на надання правової допомоги (9 500,00 грн.) не відповідає критерію розумності, зважаючи на обставини цієї справи. Так, справа № 914/1450/24 стосується стягнення з відповідача 325 727,20 грн. за кредитним договором, тобто належить до категорії нескладних та загальнопоширених в українському судочинстві, а судова практика щодо вирішення відповідних спорів є сформованою та широко застосовною судами.
На думку суду, надані представником позивача докази про надання правової (професійної правничої) допомоги, не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у зазначеному розмірі (9 500,00 грн.) з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.
Суд враховує позицію Верховного Суду викладену у постанові по справі № 905/1795/18 від 07.11.2019 року, згідно якої, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, суд не вправі втручатись в ці правовідносини.
Разом з тим, чинне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
В цілому нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.
Відтак, з врахуванням вищенаведеного, взявши до уваги характер спірних правовідносин у даній справі, зокрема, значення справи для сторін, категорію складності справи, обсяг доказів, предмет та ціну позову, через призму критеріїв, встановлених частиною четвертою статті 126 та частиною п'ятою статті 129 ГПК України та враховуючи обсяг виконаних адвокатом робіт, суд дійшов висновку в порядку ч.5 ст. 129 ГПК України, обмежити розмір витрат представника позивача на професійну правничу допомогу до 5 000,00 грн., що підлягає до стягнення з відповідача на користь позивача, що на переконання суду, є достатнім у даній справі.
Обмежуючи розмір витрат на професійну правничу допомогу за заявою представника позивача, які підлягають до стягнення з відповідача на користь позивача до 5 000,00 грн., суд не змінює їх суму та не втручається у правовідносини адвоката та його клієнта, а використовує таке право, надане суду частиною 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 року №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7, 11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 року №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
Так, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015р., пунктах 34-36 рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України" від 10.12.2009р., пункті 80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006р., пункті 88 рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004р., пункті 268 рішення у справі "East/WestAllianceLimited" проти України" від 02.06.2014р., заява N 19336/04, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Оцінивши наявні матеріали справи, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем до стягнення з відповідача витрати на професійну правничу допомогу підлягають до задоволення частково в розмірі 5 000,00 грн. У задоволенні стягнення решти суми витрат представника позивача на професійну-правничу допомогу, суд відмовляє.
Керуючись ст. ст. 2, 13, 43, 46, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 120, 122, 123, 129, ч. 9 ст. 165, ч.2 ст. 178, ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 202, ч.3 ст.222, ст.ст. 236-241, 242, 252, 327 ГПК України, суд -
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Заремби Андрія Йосифовича ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_5 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» (01133, місто Київ, бульвар Лесі Українки, будинок 26, офіс 411; ідентифікаційний код юридичної особи 41084239) 75 000,00 грн заборгованість за тілом кредиту, 239 477,20 грн заборгованість за процентами, 11 250,00 грн заборгованість за комісією, 5000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу та 3 908,73 грн судового збору.
3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили відповідно до ст. 327 ГПК України.
4. Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст.ст. 256, 257 ГПК України.
Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.
Суддя Долінська О.З.