ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
16.01.2025Справа № 910/3672/24
Господарський суд міста Києва у складі судді Щербакова С.О., за участю секретаря судового засідання Яременко Т.Є., розглянувши матеріали господарської справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Агропромислова компанія "Магнат"
до російської федерації в особі представницького органу: 1) Посольства російської федерації в Україні;
2) Міністерства юстиції російської федерації;
3) Міністерства оборони російської федерації
про стягнення 280 519 260 100, 00 грн., що складає 9 582 081 206 євро
Представники:
від позивача: не з'явився;
від відповідача-1: не з'явився;
від відповідача-2: не з'явився;
від відповідача-3: не з'явився
Товариство з обмеженою відповідальністю Агропромислова компанія "Магнат" (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до російської федерації в особі Посольства російської федерації в Україні (далі-відповідач-1), Міністерства юстиції російської федерації (далі-відповідач-2) та Міністерства оборони російської федерації (далі-відповідач-3) про стягнення з російської федерації 127 485 140 600, 00 грн, що за курсом НБУ на дату оцінки складає 4 354 684 842, 00 євро (без ПДВ) збитків у формі упущеної вигоди.
Позовні вимоги обгрунтовані тим, що внаслідок збройної агресії російської федерації проти України позивач зазнав збитки у формі упущеної вигоди у зв'язку з неможливістю реалізації Інтегрованого проекту.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.04.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи здійснюється в порядку загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 16.05.2024.
10.04.2024 до суду надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю Агропромислова компанія "Магнат" про збільшення розміру позовних вимог, в якій позивач просить суд стягнути з російської федерації на користь позивача 280 519 260 100 грн. (без ПДВ), що за курсом НБУ на дату оцінки складає 9 582 081 206 євро (без ПДВ) збитків у формі упущеної вигоди.
24.04.2024 через відділ автоматизованого документообігу суду від Товариства з обмеженою відповідальністю Агропромислова компанія "Магнат" надійшли докази направлення відповідачам ухвали суду від 08.04.2024 та її перекладу на російську мову.
У судовому засіданні 16.05.2024 розглянувши подану позивачем заяву про збільшення розміру позовних вимог, суд відзначає наступне.
Частиною 2 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження;
Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.
Враховуючи наведене, суд визнає подане клопотання таким, що відповідає вимогам ст. 46 ГПК України у зв'язку з чим приймає його до розгляду.
За таких обставин, суд розглядає справу, виходячи з нової ціни позову, а саме 280 519 260 100 грн., що складає 9 582 081 206 євро збитків у формі упущеної вигоди.
Крім того, у судовому засіданні 16.05.2024 суд на місці ухвалив продовжити строк проведення підготовчого провадження на 30 днів та відкласти розгляд справи на 20.06.2024.
05.06.2024 через відділ автоматизованого документообігу суду від Товариства з обмеженою відповідальністю Агропромислова компанія "Магнат" надійшли докази направлення відповідачам ухвали суду від 16.05.2024 та її перекладу на російську мову.
У судовому засіданні 20.06.2024 представник позивача надав клопотання про долучення документів до матеріалів справи, а саме доказів направлення відповідачам перекладу на російську мову позовної заяви з додатками.
Також, у судовому засіданні 20.06.2024 суд на місці ухвалив продовжити строк проведення підготовчого провадження на 30 днів та відкласти розгляд справи на 15.08.2024.
У судовому засіданні 15.08.2024 судом оголошено перерву до 29.08.2024.
29.08.2024 через відділ автоматизованого документообігу суду від Товариства з обмеженою відповідальністю Агропромислова компанія "Магнат", надійшли додаткові пояснення, в яких позивач, зокрема зазначає, що звіти про оцінку збитків стосуються одного Інтегрованого проекту, а дані у звітах різняться стосовно двох заводів, які є складовими частинами Виробничого комплексу.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.08.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті. Судове засідання у справі № 910/3672/24 призначено на 03.10.2024.
У судовому засіданні 03.10.2024 суд на місці ухвалив відкласти судове засідання на 31.10.2024.
У судовому засіданні 31.10.2024 оголошено перерву до 21.11.2024.
Судове засідання призначене на 21.11.2024 не відбулося у зв'язку із перебуванням судді Щербакова С.О. у відпустці.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.11.2024 призначено судове засідання на 16.01.2025.
У це судове засідання представник позивача не з'явився, 16.01.2025 до суду надійшло клопотання позивача про відкладення (перенесення) розгляду справи, в якому позивач зазначає, що у Товариства з обмеженою відповідальністю Агропромислова компанія "Магнат" змінився представник, наразі його інтернети представляє адвокат Ткаченко Д.А., проте у зв'язку з занадто малим проміжком часу між датою надання доручення на представництво інтересів та датою судового засідання представник був позбавлений можливості ознайомитися з матеріалами справи та підготуватися до судового засідання для належного захисту прав та законних інтересів, а також представник позивача не має можливості прибути в судове засідання призначене на 16.01.2025. У зв'язку з цим, позивач просить суд відкласти судове засідання з розгляду справи №910/3672/24 на іншу дату або оголосити перерву.
Розглянувши клопотання позивача про відкладення (перенесення) розгляду справи, суд відзначає наступне.
Відповідно до приписів ст. 56 Господарського процесуального кодексу України, сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь в судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Особиста участь у справі особи не позбавляє її права мати в цій справі представника. Юридична особа незалежно від порядку її створення бере участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи), або через представника.
Таким чином, юридична особа не обмежена колом осіб, які можуть представляти її інтереси в суді.
Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського процесуального кодексу України, суд відкладає розгляд справи у випадках, встановлених частиною другою статті 202 цього Кодексу.
Згідно ч.ч 1-2 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав: неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання; перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними; виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження.
Таким чином, суд зазначає, що статтею 202 Господарського процесуального кодексу України чітко визначені підстави для викладення розгляду справи.
Тож, зміна представника Товариства з обмеженою відповідальністю Агропромислова компанія "Магнат", не є підставою для відкладення розгляду даної справи, враховуючи що позивач не позбавлений права участі в судовому засіданні шляхом представництва іншими особами, окрім адвоката Ткаченко Д.М.
В той же час, суд зазначає, що з доданого до клопотання ордера №1494614, вбачається, що він датований - 10.10.2024 та виданий на підставі договору ро надання правничої допомоги від 08.10.2024 № 08-10/24, тобто з жовтня місяця 2024 року адвокат позивача Ткаченко Д.М. мав право та можливість ознайомитися з матеріалами даної справи та підготуватися до судового засідання.
Крім того, суд враховує, що явка представників сторін у судове засідання не є обов'язковою і не визнавалася такою судом, а матеріали справи є достатніми для винесення рішення у даній справі.
Представники відповідачів у судове засідання не з'явилися, відзиву на позовну заяву не подали.
Відповідно до частиною 4 статті 122 Господарського процесуального кодексу України, відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, викликається в суд через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи. В оголошенні про виклик вказуються дані, зазначені в частині першій статті 121 цього Кодексу.
Суд зазначає, що з 24.02.2022 розірвано дипломатичні відносини між Україною і російською федерацією у зв'язку з широкомасштабною збройною агресією російської федерації проти України. Функціонування закордонних дипломатичних установ України на території російської федерації та діяльність дипломатичних установ російської федерації на території України зупинено. Комунікація Міністерства закордонних справ України з органами державної влади російської федерації за посередництва третіх держав не здійснюється. У зв'язку з чим наразі унеможливлено сприяння органами дипломатичної служби України у переданні судових документів російській стороні (листи Міністерства закордонних справ України вих. №71/17-500-67127 від 04.09.2022 та вих. №71/17-500-77469 від 03.10.2022).
Також припинено доставку поштових відправлень до/з російської федерації з перших днів повномасштабного вторгнення.
Таким чином, передача будь-яких документів компетентним органам російської федерації, у тому числі дипломатичними каналами, наразі неможлива (лист Міністерства юстиції України вих. №100817/98748-22-22/12.1.3 від 31.10.2022).
Оскільки діяльність посольства російської федерації в Україні зупинена, судом здійснювались публікації на офіційному веб-сайті судової влади України про розгляд справи та призначені судові засідання по справі № 910/3672/24.
Отже, судом було вчинено всі дії з метою належного повідомлення учасника справи про дату, час та місце розгляду справи.
Суд зазначає, що відповідно до ч.1 ст.202 Господарського процесуального кодексу України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.
Згідно п. 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справу за відсутності учасника справи, якого було належним чином повідомлено про судове засідання, та яким не було повідомлено про причини неявки.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий розгляд його справи.
У рішенні 15-рп/2004 від 02.11.2004р. Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст.69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м'якого покарання) визначено, що справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом і засобах, що обираються для їх досягнення.
Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється не тільки на сферу виконання зобов'язань, а і на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення судочинства виступають своєрідною межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав).
Одночасно, застосовуючи відповідно до ч. 1 ст. 11 Господарського процесуального кодексу України, ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).
Отже, приймаючи до уваги, що судом здійснено дії щодо повідомлення відповідачів про дату та час судового засідання, враховуючи що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, суд вважає, що неявка у судове засідання представників відповідачів не є перешкодою для прийняття рішення у даній справі.
Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.
У судовому засіданні 16.01.2025 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, Господарський суд міста Києва
Як зазначає позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю Агропромислова компанія «Магнат» було засноване в 2006 році, здійснює свою діяльність на території Чернігівської області та займається вирощуванням на основі сучасних технологій зернових, зернобобових, олійних культур, їх переробкою, організацією збереження, а також тваринництвом і конярством.
Так, відповідно до відомостей, наявних в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Товариство з обмеженою відповідальністю Агропромислова компанія «Магнат» зареєстроване за адресою: Україна, Ніжинський р-н, Чернігівська обл., село Талалаївка, вулиця Прилуцька, будинок, 125.
Основним видом діяльності Товариства є вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур (основний); вирощування інших однорічних і дворічних культур; розведення великої рогатої худоби молочних порід; розведення коней та інших тварин родини конячих; розведення овець і кіз; змішане сільське господарство; допоміжна діяльність у рослинництві; лісопильне та стругальне виробництво; оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин; вантажний автомобільний транспорт; діяльність інших засобів тимчасового розміщування; надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна, діяльність у сфері інжинірингу, геології та геодезії, надання послуг технічного консультування в цих сферах, технічне обслуговування та ремонт автотранспортних засобів, оптова торгівля деталями та приладдям для автотранспортних засобів, роздрібна торгівля деталями та приладдям для автотранспортних засобів, торгівля мотоциклами, деталями та приладдям до них, технічне обслуговування і ремонт мотоциклів, складське господарство, виробництво електроенергії, передача електроенергії, розподілення електроенергії, торгівля електроенергією, діяльність посередників у торгівлі машинами, промисловим устаткованням, суднами та літаками, діяльність посередників, що спеціалізуються в торгівлі іншими товарами, діяльність посередників у торгівлі товарами широкого асортименту.
Позивач зазначає, що починаючи з 2019 року разом з рядом іноземних партнерів та інвесторів ним було ініційовано та розпочато реалізацію Інтегрованого комбінованого проекту Україна-Франція (надалі - Інтегрований проект), який передбачав побудову в Україні та у Французькій Республіці заводів з переробки біоетанолу на біоводень (зелений водень).
Як стверджує позивач, Інтегрований проект передбачав системну та покрокову діяльність підприємства, спрямовану на:
1) будівництво в Україні виробничого комплексу для зберігання та переробки сільськогосподарських культур (насіння кукурудзи) в смт Цумань, Україна;
2) будівництво в Україні виробничо-комерційного елеватора потужністю 980 000 т одночасного зберігання;
3) будівництво в Україні заводу з переробки кукурудзи на біоетанол, біометан та органічні добрива, потужністю переробки кукурудзи 3 330 000 тон на рік;
4) будівництво в Україні заводу з глибокої переробки кукурудзи на амінокислоти. Потужність переробки - 1 000 000 тон кукурудзи на рік;
5) будівництво у Французькій Республіці заводу з переробки біоетанолу на біоводень (зелений водень);
6) комерційну діяльність з купівлі-продажу біоетанолу та нафтопродуктів.
Позивач зазначає, що вибір Французької Республіки для будівництва заводу з виробництва зеленого водню був обумовлений її «Національною стратегією розвитку безвуглецевого водню», згідно якої Французький уряд виділяє 7 млрд євро до 2030 року на інвестиції в інфраструктуру та співпрацю з партнерами з інших країн. Один з ключових чинників вибору місця розташування заводу у Франції - це його стратегічне географічне положення та доступ до вільної економічної зони Ле-Вердон розташованої в комплексі Порт-де-Бордо, який відіграє ключову роль у зовнішній торгівлі Франції та Європи. З урахуванням вкладеного, Французька Республіка (Вільна зона Ле-Вердон) була визначена як найперспективніша територія для реалізації інтегрованого проекту та будівництва заводу з переробки біоетанолу на біоводень (зелений водень).
При цьому, позивач стверджує, що реалізація Інтегрованого проекту дала б позивачу змогу вийти на ринки нафтопродуктів Франції та країнах ЄС і закуповувати нафтопродукти за цінами внутрішнього оптового ринку вказаних країн, з огляду на те, що в результаті реалізації Інтегрованого проекту заводи та об?єкти позивача в ході здійснення своєї діяльності повинні були давати сировину, яка використовувалася б нафтопереробними заводами країн ЄС.
Проте, як зазначає позивач, 24.02.2022 російська федерація почала повномасштабне вторгнення на територію України і, у зв'язку з тим, що ТОВ АПК «Магнат» знаходиться у Чернігівській області, підприємство було вимушене частково припинити діяльність через окупацію частини Чернігівської області; посівні поля були частково заміновані; що перешкоджало веденню господарства, що у свою чергу спричинило ряд негативних факторів для позивача, а саме: частина посівних площ заміновано; внаслідок обстрілів були частково пошкоджені будівлі та споруди ТОВ АПК «Магнат»; контракти з міжнародними партнерами були припинені у зв'язку з великими ризиками, пов'язаними із збройною агресією рф.
Як наслідок, за доводами позивача, ТОВ АПК «Магнат» вимушене було припинити реалізацію Інтегрованого проекту.
Отже, за твердженням позивача, збройна агресія рф та окупація відповідних територій України, зокрема, Чернігівської області, проведення бойових дій на вказаній території, мінування сільськогосподарських територій України і ТОВ АПК «Магнат», також здійснення артилерійських та ракетно-бомбових ударів військами рф і пошкодження споруд ТОВ АПК «Магнат», припинення контрактів із іноземними партнерами у зв'язку з великими ризиками, пов'язаними із збройною агресією рф призвели до фактичної неможливості реалізації Інтегрованого проекту, отримання доходу від реалізації Інтегрованого проекту, який позивач міг би реально одержати за звичайних обставин, якби його право не було порушене збройною агресією рф.
Тож, посилаючись на вказані обставини, позивач вказує на наявність підстав для стягнення з відповідача упущеної вигоди у розмірі 280 519 260 100 (без ПДВ), що за курсом НБУ на дату оцінки складає 9 582 081, 00 Євро (без ПДВ), а саме: упущеної вигоди, розрахованої за 7 років від неможливості реалізації інтегрованого проекту Україна - Франція, будівництва виробничого комплексу для зберігання та переробки сільськогосподарських культур (насіння кукурудзи) та провадження комерційної діяльності з купівлі-продажу до Інтегрованого проекту Україна - Франція.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до частин першої, другої ст. 4 Господарського процесуального кодексу України: право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується; ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом; юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Згідно зі статтею 12 Господарського процесуального кодексу України господарське судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: 1) наказового провадження; 2) позовного провадження (загального або спрощеного); 3) у справах про банкрутові - у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (з введенням в дію з 21.10.2019 Кодексу України з процедур банкрутство цим Кодексом) (частина шоста статті 12 Господарського процесуального кодексу України ).
Відповідно до пунктів 4, 5 частини третьої статті 162 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.
За змістом наведених положень позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду із вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів, які характеризують суть конкретного позову, його зміст та правову природу, а саме: предмета і підстави позову.
Згідно з частинами першою та четвертою статті 45 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу; відповідачами є особи, яким пред'явлено позовну вимогу.
Отже, відповідач за своєю суттю є особою, яка за позовною заявою позивача притягається до відповідальності за порушення чи оспорювання її прав та охоронюваних законом інтересів, а також у передбачених законом випадках, й інші особи, на адресу яких спрямована вимога позивача, яка знайшла своє аргументування та вираження у відповідній позовній заяві, тобто між позивачем та відповідачем має існувати правовий зв'язок щодо предмету позову, обумовлений певними господарськими правовідносинами (аналогічні висновки викладені в пункті 4.9 постанови Верховного Суду від С 09.07.2020 у справі № 922/404/19).
Щодо такої сторони (іншого учасника) як держава у господарському судочинстві суд зазначає про таке.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 76 Закону України "Про міжнародне приватне право" суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України.
Згідно з частиною 2 статті 2 Цивільного кодексу України учасниками цивільних відносин є, зокрема, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.
Відповідно до частини четвертої статті 56 Господарського процесуального кодексу України Держава, Автономна Республіка Крим, територіальна громада беруть участь у справі через відповідний орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування відповідно до його компетенції, від імені якого діє його керівник, інша уповноважена особа відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування), або через представника.
Крім цього за наведеними положеннями предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги до відповідача (відповідачів) щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Наведений висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17.
У даному випадку предметом спору у справі є відшкодування збитків у формі упущеної вигоди, завданих позивачу незаконною військовою агресією російської федерації проти України.
Згідно з частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів можуть бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди (пункт 8 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України).
Правовідносини щодо відшкодування збитків/шкоди врегульовані, зокрема положеннями глави 25 "Відшкодування збитків у сфері господарювання" Господарського кодексу України та глави 82 "Відшкодування шкоди" Розділу ІІІ "Окремі види зобов'язань" Книги п'ятої "Зобов'язальне право" Цивільного кодексу України.
Щодо визначення відповідачем іноземної держави судом враховано, що відповідно до частини першої статті 365 Господарського процесуального кодексу України іноземні особи мають такі самі процесуальні права та обов'язки, що і громадяни України та юридичні особи, створені за законодавством України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Частина перша статті 79 Закону України "Про міжнародне приватне право" передбачає, що пред'явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.
Водночас, з урахуванням положень статті 11 Європейської конвенції про імунітет держав, прийнятої Радою Європи 16 травня 1972 року, та статті 12 Конвенції Організації об'єднаних націй про юрисдикційні імунітети держав та їх власності, прийнятої резолюцією 59/38 Генеральної Асамблеї 02 грудня 2004 року, (яка відображає підставу для обмеження судового імунітету іноземної держави внаслідок завдання фізичної шкоди особі або збитків майну, так званий "деліктний виняток" ("tort exсeption") та підлягає застосуванню відповідно до звичаєвого міжнародного права як кодифікований звід звичаєвих норм міжнародного права, оскільки російська федерація не ратифікувала Конвенцію ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004), але й не заперечила їй, підписавши конвенцію 01 грудня 2006 року) судовий імунітет російської федерації не підлягає застосуванню з огляду на зазначені позивачем у цій справі підстави для позовних вимог: завдання збройними силами російської федерації шкоди позивачу, що є винятком до судового імунітету держави відповідно до звичаєвого міжнародного права, а підтримання імунітету російської федерації є несумісним із міжнародно-правовими зобов'язаннями України в сфері боротьби з тероризмом.
У цих висновках суд звертається до сталої позиції Верховного Суду у спорах про відшкодування шкоди, завданої збройними силами/військовою агресією російської федерації, викладеної, зокрема в постанові від 12.10.2022 у справі № 463/14365/21 (провадження № 61-4498св22).
При цьому суд враховує, що у рішенні ЄСПЛ у справі Oleynikov v Russia ЄСПЛ встановив, що російська федерація не ратифікувала Конвенцію ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004), але й не заперечила їй, підписавши конвенцію 01 грудня 2006 року. З огляду на наведене, вирішуючи питання порушення права заявника на доступ до суду у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції 1950 року, ЄСПЛ застосував положення Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004) на основі звичаєвого міжнародного права.
У зв'язку із викладеним суд приходить до висновку, що у спорах про відшкодування шкоди/збитків, завданої державою/іноземною державою (органом державної влади, їх посадовою особою або службовою особою/органом державної влади, їх посадовою особою або службовою особою іноземної держави) відповідачем є відповідна держава як учасник цивільних правовідносин, як правило, в особі органу, якого позивач зазначає порушником своїх прав.
А тому у спорах про відшкодування шкоди/збитків, завданої державою (іноземною державою) на позивача, відповідно до вимог пунктів 2, 4 частини третьої статті 162 ГПК України, покладено обов'язок зазначити, окрім безпосередньо держави, яка за його ствердженням завдала йому шкоди/збитків, також орган (органи) відповідної держави, якого (яких) позивач зазначає порушником своїх прав, що і здійснено позивачем у цій справі.
Частиною першою статті 79 Закону України "Про міжнародне приватне право" унормовано, що судовий імунітет, відповідно до якого пред'явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.
Як передбачено частиною четвертою статті 79 Закону України "Про міжнародне приватне право", у тих випадках, коли в порушення норм міжнародного права Україні, її майну або представникам в іноземній державі не забезпечується такий же судовий імунітет, який згідно з частинами першою та другою цієї статті забезпечується іноземним державам, їх майну та представникам в Україні, Кабінетом Міністрів України може бути вжито до цієї держави, її майна відповідних заходів, дозволених міжнародним правом, якщо тільки заходів дипломатичного характеру не достатньо для врегулювання наслідків зазначеного порушення норм міжнародного права.
Таким чином, Закон України "Про міжнародне приватне право" встановлює судовий імунітет щодо іноземної держави за відсутності згоди компетентних органів відповідної держави на залучення її до участі у справі у національному суді іншої держави.
Особливістю правового статусу держави як суб'єкта міжнародних відносин є наявність у неї імунітету, який ґрунтується на загальному принципі міжнародного права "рівний над рівним не має влади і юрисдикції". Однак необхідною умовою дотримання цього принципу є взаємне визнання суверенітету країни, тож, коли російська федерація заперечує суверенітет України та вчиняє щодо неї загарбницьку війну, жодних зобов'язань поважати та дотримуватися суверенітету цієї країни немає.
02 березня 2022 року збройну агресію РФ проти України у резолюції ES-11/1 "Агресія проти України" визнала Генеральна Асамблея ООН. Вона вимагає від російської федерації негайного припинення застосування сили проти України, утримання від погроз чи застосування сили проти будь-якої держави ООН, повного та безумовного виведення збройних сил з території України у межах її міжнародно-визнаних кордонів, а також забезпечення повного захисту цивільних осіб, включаючи гуманітарний персонал, журналістів та осіб, які перебувають у вразливому становищі, у тому числі жінок і дітей.
14.04.2022 року Верховною Радою України визнано дії, вчинені збройними силами російської федерації та її політичним і військовим керівництвом під час останньої фази збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, геноцидом Українського народу (пункт 1 Заяви Верховної Ради України "Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні", схваленої згідно з Постановою Верховної Ради України №2188-IX від 14.04.2022).
Резолюцією №2433 від 27.04.2022 Парламентської Асамблеї Ради Європи "Наслідки продовження агресії російської федерації проти України: роль і відповідь Ради Європи" визнано, що агресія РФ проти України є безпрецедентним актом як сама по собі, так і за її далекосяжними наслідками, бо провокує найважчу гуманітарну кризу в Європі з найбільшою кількістю жертв, наймасштабнішим внутрішнім і зовнішнім переміщенням населення з часів Другої світової війни.
Преамбулою Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" встановлено, що Україна згідно з Конституцією України є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і російською федерацією 1997 року та іншим міжнародно-правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.
Російська федерація припинила бути членом Ради Європи у контексті процедури, розпочатої відповідно до статті 8 Статуту Ради Європи. Відповідна Резолюція Ради Європи CM/Res(2022)2 про припинення членства російської федерації у Раді Європи, прийнята Комітетом Міністрів 16 березня 2022 року. Комітет Міністрів Ради Європи констатував, що агресія РФ проти України є серйозним порушенням РФ своїх зобов'язань за статтею 3 Статуту Ради Європи.
Також судом взято до уваги правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 14.04.2022 року в справі № 308/9708/19, яка полягає у тому, що після початку війни в Україні з 2014 року суд України, розглядаючи справу, де відповідачем визначено РФ, має право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди за позовом, поданим саме до цієї іноземної країни.
Аналогічна правова позиція щодо судового імунітету держави визначена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 18.05.2022 року в справі № 428/11673/19, від 22.06.2022 року в справі № 311/498/20, від 12.10.2022 року в справі № 463/14365/21; постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 року в справі № 990/80/22.
Таким чином, виходячи з вищевикладеного у сукупності, враховуючи, що даний спір стосується відшкодування збитків, завданих суб'єкту господарювання, який створено за законодавством України, внаслідок повномасштабної військової агресії, іноземна держава-відповідач не користується судовим імунітетом проти розгляду судами України таких судових справ.
Вирішуючи питання щодо застосування норм матеріального права у даному спорі, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини 1 статті 49 Закону України "Про міжнародне приватне право" права та обов'язки за зобов'язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.
Згідно з частиною 1 статті 42 Конвенції про правову допомогу зобов'язання про відшкодування шкоди, крім тих, що випливають із договорів та інших правомірних дій, визначаються за законодавством Договірної Сторони, на території якої мала місце дія або інша обставина, яка стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.
Поряд з цим, відповідно до підпункту "ж" статті 11 Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності від 20.03.1992 року, права і обов'язки Сторін за зобов'язаннями, що виникають внаслідок заподіяння шкоди, визначаються за законодавством держави, де відбулася подія або інша обставина, що стала підставою для вимог про відшкодування шкоди.
Таким чином, оскільки подія, яка стала підставою для вимог про відшкодування збитків мала місце на території України, то застосовним матеріальним законом при розгляді даного спору є матеріальний закон України.
Одночасно, відповідно до статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Згідно зі статтею 10 Цивільного кодексу України чинний міжнародний договір, який регулює цивільні відносини, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, є частиною національного цивільного законодавства України. Якщо у чинному міжнародному договорі України, укладеному у встановленому законом порядку, містяться інші правила, ніж ті, що встановлені відповідним актом цивільного законодавства, застосовуються правила відповідного міжнародного договору України.
Аналогічна за змістом норма викладена у статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України".
Відповідно до статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно зі статтями 1, 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, а також практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Статтею 3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором України встановлено інші правила судочинства, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, іншими законами України, застосовуються правила міжнародного договору.
Таким чином, міжнародне право в Україні не потребує трансформації в національне право, а включається та автоматично діє у складі національного або внутрішнього законодавства. Акт ратифікації міжнародного договору Україною інкорпорує його до національного права; звичаєве міжнародне право так само розглядається як частина національного права.
З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню матеріальний закон України, включно з відповідними положеннями міжнародних договорів, як частиною системи національного законодавства України.
Звертаючись до суду з вказаним позовом позивач зазначає, що збройна агресія рф та окупація відповідних територій України, зокрема, Чернігівської області, проведення бойових дій на вказаній території призвели до фактичної неможливості реалізації Інтегрованого проекту, отримання доходу від реалізації Інтегрованого проекту, який позивач міг би отримати за звичайних обставин, якби його право не було порушене збройною агресією рф, у зв'язку з чим заявлено вимогу про стягнення з рф упущеної вигоди у розмірі 280 519 260 100 (без ПДВ), що за курсом НБУ на дату оцінки складає 9 582 081, 00 Євро (без ПДВ) розрахованої за 7 років від неможливості реалізації інтегрованого проекту Україна - Франція, будівництва виробничого комплексу для зберігання та переробки сільськогосподарських культур (насіння кукурудзи) та провадження комерційної діяльності з купівлі-продажу до Інтегрованого проекту Україна - Франція.
Пунктом 2 ст. 22 Цивільного кодексу України встановлено, що збитками визначаються втрати, яких особа зазнала у зв'язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права, а також доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене.
Підставою для відшкодування збитків є склад правопорушення, який включає наступні фактори:
- наявність реальних збитків;
- вина заподіювача збитків;
- причинний зв'язок між діями або бездіяльністю винної особи та збитками.
Збитки - це витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною у відповідності до ст. 224 Господарського кодексу України.
Статтею 225 Господарського кодексу України визначений вичерпний перелік складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, зокрема: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково втрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом, вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства.
Отже, збитки як правова категорія включають в себе й упущену (втрачену) вигоду (lucrum cessans), яка відрізняється від реальних збитків (damnum emergens) тим, що реальні збитки характеризують зменшення наявного майна потерпілого (проведені витрати, знищення і пошкодження майна тощо), а у разі упущеної вигоди наявне майно не збільшується, хоча і могло збільшитися, якби не правопорушення. Тобто упущена вигода відображає різницю між реально можливим у майбутньому потенційно отриманим майном та вже наявним майном.
Для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди необхідна наявність усіх елементів складу цивільного (господарського) правопорушення: 1) протиправної поведінки особи (боржника); 2) збитків, заподіяних такою особою; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи і збитками; 4) вини особи, яка заподіяла збитки, у тому числі встановлення заходів, вжитих кредитором для одержання такої вигоди. За відсутності одного із елементів складу цивільного правопорушення не настає відповідальності з відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди.
Відшкодування збитків може бути покладено на відповідача лише за наявності передбачених законом умов, сукупність яких створює склад правопорушення, яке є підставою для цивільно-правової відповідальності. При цьому пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на позивача обов'язок довести, що вони не є абстрактними, а дійсно були б отримані в разі, якщо б відповідач не здійснював протиправних дій.
При цьому відповідно до ст. 22 Цивільного кодексу України у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані при належному виконанні зобов'язання.
Тому звернення з вимогою про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди покладає на кредитора (позивача) обов'язок також довести, окрім наведеного, реальну можливість отримання визначених ним доходів, тобто, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила можливості їх отримання.
Відповідно до Конституції України Україна є суверенна і незалежна. Територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.
Так, з 2014 року російська федерація здійснює збройну агресію проти України, тобто вчиняє дії, визначені статтею 3 Резолюції 3314 (ХХІХ) Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй від 14 грудня 1974 року, як акт збройної агресії.
Згідно з заявою Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії російської федерації та подолання її наслідків», текст якої схвалено постановою Верховної Ради України від 21 квітня 2015 року №337-VІІІ, збройна агресія російської федерації проти України розпочалася 20 лютого 2014 року з тимчасової окупації Кримського півострову, зокрема, Автономної Республіки Крим і міста Севастополя (перша фаза збройної агресії).
Друга фаза збройної агресії російської федерації проти України розпочалася у квітні 2014 року, коли контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами російської федерації озброєні бандитські формування проголосили створення «Донецької народної республіки» (7 квітня 2014 року) та «Луганської народної республіки» (27 квітня 2014 року).
Третя фаза збройної агресії російської федерації розпочалася 27 серпня 2014 року масовим вторгненням на територію Донецької та Луганської областей регулярних підрозділів збройних сил російської федерації.
24 лютого 2022 року розпочалася та триває ще одна фаза збройної агресії російської федерації проти України - повномасштабне вторгнення збройних сил російської федерації на суверенну територію України.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-ІХ, на всій території України введено воєнний стан із 5 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року. В подальшому, воєнний стан неодноразово було продовжено.
У п. 4 частини першої статті 2 Статуту ООН закріплено принцип, згідно з яким всі члени Організації Об'єднаних Націй утримуються у їх міжнародних відносинах від загрози силою чи її застосування як проти територіальної недоторканності чи політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним з Цілями Об'єднаних Націй.
Відповідно до ст. 3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй "Визначення агресії" від 14 грудня 1974 року як акт агресії кваліфікується, зокрема, вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, який би тимчасовий характер вона не носила, що є результатом такого вторгнення чи нападу, або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави чи її частини, а також бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави.
Меморандумом про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, відповідно до п. 2 якого російська федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки держави учасниці, у тому числі відповідач, підтвердили зобов'язання утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і гарантували, що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом Організації Об'єднаних Націй.
Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 01.03.2022 № A/ES-11/L.1 визнано акт агресії рф проти України в порушення пункту 2 4) статуту ООН та звернено до росії вимогу негайно припинити застосування сили по відношенню до України та вивести збройні формування рф з України.
Наказом Міжнародного суду справедливості ООН від 16.03.2022 № 182 зобов'язано російську федерацію негайно припинити військові дії, які вона розпочала 24 лютого 2022 року на території України.
Відповідно до постанови Верховної Ради України від 14 квітня 2022 року "Про вчинення російською федерацією геноциду в Україні" визнано геноцидом Українського народу дії збройних сил, політичного і військового керівництва росії під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року.
Преамбулою Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" встановлено, що Україна згідно з Конституцією України є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і російською федерацією 1997 року та іншим міжнародно-правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.
Суд зазначає, що заявляючи вимогу про стягнення упущеної вигоди, позивачу слід довести, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача (боржника) стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток (подібні за змістом висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі №750/8676/15-ц, постановах Верховного Суду від 10.06.2020 у справі №910/12204/17, від 16.06.2021 у справі №910/14341/18).
Тобто вимоги про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди мають бути обґрунтовані, підтверджені конкретними підрахунками і доказами про реальну можливість отримання позивачем відповідних доходів, але не отриманих через винні дії відповідача (аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 07.11.2018 у справі №127/16524/16-ц).
Також, доказуючи наявність упущеної вигоди, кредитор має довести факти вжиття певних заходів щодо одержання таких доходів (подібні висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 06.12.2019 у справі №908/2486/18, від 15.10.2020 у справі №922/3669/19, від 16.06.2021 у справі №910/14341/18).
Отже, упущена вигода - це втрати очікуваного приросту в майні, на підставі беззастережних доказів реальної можливості їх отримання, у разі недопущення правопорушення.
Предметом позову у даній справі є стягнення з відповідача упущеної вигоди розрахованої за 7 років через неможливість реалізації Інтегрованого проекту Україна - Франція, а саме неможливості будівництва в Україні виробничого комплексу для зберігання та переробки сільськогосподарських культур (насіння кукурудзи) в смт Цумань, Україна; виробничо-комерційного елеватора потужністю 980 000 т одночасного зберігання; заводу з переробки кукурудзи на біоетанол, біометан та органічні добрива, потужністю переробки кукурудзи 3 330 000 тон на рік; заводу з глибокої переробки кукурудзи на амінокислоти. Потужність переробки - 1 000 000 тон кукурудзи на рік; будівництво у Французькій Республіці заводу з переробки біоетанолу на біоводень (зелений водень); а також провадження Комерційної діяльності до Інтегрованого проекту.
На підтвердження завдання збитків у формі упущеної вигоди позивачем додано до позовної заяви Звіти про оцінку збитків: упущена вигода внаслідок збройної агресії рф ТОВ АПК «Магнат» для цілей часткового відшкодування збитків станом на 15.07.2022, складені ТОВ «Бі Ві АР» 01.02.2024, та Висновки судових експертів за результатом проведення судової економічної експертизи № 09/02-2024 від 09.02.2024 та №22/02-2024 від 20.02.2024.
Відповідно до вищевказаних Звітів про оцінку збитків, складених ТОВ «Бі Ві АР» 01.02.2024, об'єктом оцінки є: упущена вигода за 7 років від відсутності можливості реалізації інтегрованого проекту Україна-Франція внаслідок збройної агресії рф, в тому числі:
1) Виробничий комплекс для зберігання та переробки сільськогосподарських культур (насіння кукурудзи) в смт. Цумань, Україна;
2) комерційна діяльність з купівлі-продажу до інтегрованого проекту Україна-Франція.
Відповідно до вказаних вище звітів, станом на 15.07.2022 справедлива вартість об'єкту оцінки - загальний розмір упущеної вигоди ТОВ АПК «Магнат» внаслідок збройної агресії рф загалом становить 280 519 260 100, 00 грн, без урахування ПДВ, що за курсом НБУ на дату оцінки складає 9 582 081 206, 00 Євро (без ПДВ), вирахуваний за наступні об'єкти:
- виробничий комплекс для зберігання та переробки сільськогосподарських культур (насіння кукурудзи) в смт Цумань, Україна;
- виробничо-комерційний елеватор потужністю 980 000 т одночасного зберігання;
- завод з переробки кукурудзи на біоетанол, біометан та органічні добрива, потужністю переробки кукурудзи 3 330 000 тон на рік;
- завод з глибокої переробки кукурудзи на амінокислоти. Потужність переробки - 1 000 000 тон кукурудзи на рік;
- комерційна діяльність з купівлі-продажу біоетанолу та нафтопродуктів.
В свою чергу, у висновках судових експертів за результатом проведення судової економічної експертизи № 09/02-2024 від 09.02.2024 та №22/02-2024 від 20.02.2024 вказано, що у межах наданих на дослідження документів підтверджується визначений у Звітах про оцінку збитків: упущена вигода внаслідок збройної агресії рф ТОВ АПК «Магнат» для цілей часткового відшкодування збитків станом на 15.07.2022, складені ТОВ «Бі Ві АР» 01.02.2024, розмір збитків, понесених ТОВ Агропромислова компанія «Магнат» внаслідок збройної агресії (протиправної поведінки) рф з початку введення на території України військового стану, у вигляді упущеної вигоди за 7 років через відсутність можливості реалізації інтегрованого комбінованого проекту Україна-Франція, станом на 15.07.2022 у розмірі 280 519 260 100 (без ПДВ), що за курсом НБУ на дату оцінки складає 9 582 081, 00 Євро (без ПДВ)
Згідно ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення. Порядок проведення експертизи та складення висновків експерта за результатами проведеної експертизи визначається відповідно до чинного законодавства України про проведення судових експертиз. У висновку експерта зазначається, що висновок підготовлено для подання до суду та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок. Експерт, який склав висновок за зверненням учасника справи, має ті самі права та обов'язки, що і експерт, який здійснює експертизу на підставі ухвали суду.
За змістом ст. 98 Господарського процесуального кодексу України, висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Висновок експерта може бути наданий на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи. У висновку експерта повинно бути зазначено: коли, де, ким (прізвище, ім'я, по батькові, освіта, спеціальність, а також, за наявності, свідоцтво про присвоєння кваліфікації судового експерта, стаж експертної роботи, науковий ступінь, вчене звання, посада експерта), на якій підставі була проведена експертиза, хто був присутній при проведенні експертизи, питання, що були поставлені експертові, які матеріали експерт використав. Інші вимоги до висновку експерта можуть бути встановлені законодавством. У висновку експерта має бути зазначено, що він попереджений (обізнаний) про відповідальність за завідомо неправдивий висновок, а у випадку призначення експертизи судом, також про відповідальність за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків.
Висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні (ст. 104 Господарського процесуального кодексу України).
Так, відповідно до ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять у предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
17.10.2019 набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» від 20.09.2019 №132-IX, яким внесено зміни до ГПК України, зокрема змінено назву статті 79 ГПК з «Достатність доказів» на нову «Вірогідність доказів», викладено її у новій редакції, та фактично впроваджено в господарський процес новий стандарт доказування «вірогідності доказів».
За статтею 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Щодо стандартів доказування, передбачених процесуальним законом, Верховний Суд неодноразово зазначав, що покладений на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність передбачає, що висновки суду можуть будуватися на умовиводах про те, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв'язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності, задекларований у статті 13 ГПК України, втрачає сенс (такі висновки наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі № 916/3027/21).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 86 ГПК України).
Суд зазначає, що у наданих позивачем Звітах про оцінку збитків у розділі «Ідентифікація об'єкту оцінки та пов'язаних з ним прав» зазначено, що правовий аналіз наданих замовником документів на право власності і технічних аналіз всієї наданої технічної документації стосовно об'єкту оцінки не проводились.
Крім того, у розділі «Звільнення від відповідальності» оцінювач вказав, що у процесі оцінки спеціальна юридична експертиза документів, що стосуються права власності на оцінюване майно не проводилася. Виконавець не приймає на себе відповідальність за правові аспекти, включаючи які-небудь права утримання або обтяження, що можуть існувати у відношенні оцінюваного майна, якщо в звіті не зазначено інше. Виконавець, використовуючи при проведенні оцінки об'єкту документи та інформацію, що одержані від замовника, а також з інших джерел, не засвідчує фактів, які містяться в цих документах або у складі такої інформації. Використані при проведенні оцінки об'єкту дані, одержані від замовника, приймаються як достовірні.
При цьому, у висновках судових експертів № 09/02-2024 від 09.02.2024 та №22/02-2024 від 20.02.2024 вказано, що дослідження проводилося експертом у межах наданих позивачем документів.
Тобто, фактично вищевказані оцінки та експертизи проводилися на підставі наданих позивачем документів, а використані при проведенні досліджень вихідні дані, одержані від замовника, приймалися як достовірні.
Проте, суд зазначає, що доказів реальної можливості отримання доходів від реалізації Інтегрованого проекту, позивачем суду не надано.
Документи, які додані як додатки до Звітів про оцінку збитків від 15.07.2022, та які по суті є єдиними первинними документами, які позивач надав для долучення до матеріалів справи як докази на обґрунтування своїх вимог, не підтверджують реальної (а не теоретичної) можливості реалізації позивачем Інтегрованого проекту та не свідчать про те, що будівництво Виробничого комплексу дійсно було б ним здійснено.
Крім того, суд зазначає, що етапами реалізації проекту щодо будівництва Виробничого комплексу для зберігання та переробки сільськогосподарських культур (насіння кукурудзи), виробничо-комерційного елеватора потужністю 980 000 т одночасного зберігання; заводу з переробки кукурудзи на біоетанол, біометан та органічні добрива, потужністю переробки кукурудзи 3 330 000 тон на рік; заводу з глибокої переробки кукурудзи на амінокислоти. Потужність переробки - 1 000 000 тон кукурудзи на рік; будівництво у Французькій Республіці заводу з переробки біоетанолу на біоводень (зелений водень) є, зокрема, підбір земельної ділянки під будівництво комплексу, розроблення проектної документації, погодження з державними органами, в тому числі на території Французької Республіки, початок будівництва та, відповідно введення в експлуатацію виробничого комплексу.
Проте, доказів отримання дозвільних документів на будівництво цих об'єктів на території України та Франції матеріали справи не містять.
В матеріалах справи також відсутні докази розробки та погодження проектів та отримання позивачем дозвільних документів щодо будівництва об'єктів, як на території України, так і Французької Республіки, в той час як позивач неодноразово наголошував на нерозривності всіх етапів Інтегрованого проекту для досягнення його мети та отримання прибутків, про які вказано у позовній заяві.
Суд зазначає, що звернення з вимогою про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди покладає на позивача обов'язок довести реальну можливість отримання визначених ним доходів, тобто, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані і тільки неправомірні дії/бездіяльність відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила можливості їх отримання.
Наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання доходу ще не є достатньою підставою для його стягнення, оскільки у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки у розмірі доходів, які б могли бути реально отримані за звичайних обставин (мають реальний, передбачуваний та очікуваний характер).
Неодержаний дохід (упущена вигода) - це рахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на документах, які беззастережно підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб'єктом господарювання грошових сум (чи інших цінностей), якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив правопорушення. Якщо ж кредитор не вжив достатніх заходів, щоб запобігти виникненню збитків чи зменшити їх, шкода з боржника не стягується.
Також, в постанові від 30.05.2018 у справі № 750/8676/15-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила наступне: «у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки у розмірі доходів, які б могли бути реально отримані. Пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані. Позивач повинен довести також, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток».
Отже, на підставі наданих позивачем доказів неможливо дійти висновку про реальну, а не теоретичну можливість отримання позивачем доходів, про відшкодування яких заявлено у даній справі.
За таких обставин, оскільки під час розгляду справи позивач не довів, що за звичайних обставин він мав реальні підстави розраховувати на одержання ним доходів від реалізації відповідної частини Інтегрованого проекту (як обов'язкової умови застосування відповідальності у вигляді стягнення упущеної вигоди), вимоги позивача про стягнення з відповідача збитків у формі упущеної вигоди у розмірі 280 519 260 100, 00 грн, що складає 9 582 081 206, 00 євро задоволенню не підлягають.
Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Агропромислова компанія "Магнат" про стягнення 280 519 260 100, 00 грн., що складає 9 582 081 206 євро не підлягають задоволенню.
Щодо судового збору, суд зазначає наступне.
Відповідно до п. 22 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах за позовами до держави-агресора російської федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв'язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.
Згідно ч. 2 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України не підлягають розподілу, оскільки судом відмовлено у задоволенні позову, а позивач, в свою чергу, звільнений від сплати судового збору у порядку пункту 22 статті 5 Закону України "Про судовий збір".
Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва.
У задоволенні позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду або через відповідний місцевий господарський суд.
Повний текст рішення складено: 19.02.2025
Суддя С. О. Щербаков