вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"13" лютого 2025 р. Справа№ 925/1467/22
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Коробенка Г.П.
суддів: Тищенко А.І.
Скрипки І.М.
за участю секретаря судового засідання Огірко А.О.
за участю представника(-ів): згідно з протоколом судового засідання від 13.02.2025
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Кременюка Олександра Андрійовича
на рішення Господарського суду Черкаської області
від 28.03.2024 (повний текст складено та підписано 12.06.2024)
та на додаткове рішення Господарського суду Черкаської області
від 13.06.2024 (повний текст складено та підписано 18.06.2024)
у справі № 925/1467/22 (суддя В.М. Грачов)
за позовом Фізичної особи - підприємця Білоброва Сергія Миколайовича
до Фізичної особи - підприємця Кременюка Олександра Андрійовича
про стягнення 8 116 490,00 грн
Короткий зміст позовних вимог
Фізична особа-підприємець Білобров Сергій Миколайович звернувся до Господарського суду Черкаської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Кременюка Олександра Андрійовича про стягнення 8 116 490 грн збитків.
Позовні вимоги мотивовані тим, що підписанням договорів складського зберігання зерна № 17/19 і № 18/19 від 01.06.2019 року відповідач підтвердив свою заборгованість перед позивачем у вигляді 888 т кукурудзи в зерні, 44 т соняшника, 48 т сої, 42 т гороху, яка виникла раніше. Вимогу від 31.05.2022 №24/05/22 про повернення зерна відповідач не виконав, зерно у відповідача відсутнє, відтак позивач просить суд стягнути з нього на свою користь вартість зерна з розрахунку на дату подання позову.
Короткий зміст оскаржених рішення та додаткового рішення місцевого господарського суду та мотиви їх прийняття
Рішенням Господарського суду Черкаської області від 28.03.2024 позов задоволено повністю.
Стягнуто з Фізичної особи-підприємця Кременюка Олександра Андрійовича на користь Фізичної особи-підприємця Білоброва Сергія Миколайовича - 8 116 490 грн боргу та 121 747 грн 35 коп. судових витрат.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд встановив, що зобов'язання повернути позивачу спірне зерно зі зберігання, строк виконання якого настав, відповідачем не виконане, збитки завдані позивачу його втратою, відповідачем не відшкодовані. Суд позовні вимоги визнав обґрунтованими, доказаними і з заявлених у позові підстав задовольнив повністю.
Додатковим рішенням Господарського суду Черкаської області від 13.06.2024 заяву Фізичної особи-підприємця Білоброва Сергія Миколайовича про розподіл судових витрат вх. № 5727/24 від 02.04.2024 року задоволено частково.
Стягнуто з Фізичної особи-підприємця Кременюка Олександра Андрійовича на користь Фізичної особи-підприємця Білоброва Сергія Миколайовича - 100 000 грн судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката, 31 067 грн 40 коп. витрат на проведення експертизи.
У задоволенні заяви Фізичної особи-підприємця Білоброва Сергія Миколайовича в частині вимог про стягнення 162 329 грн 80 коп. судових витрат (винагороди "за успіх") відмовлено.
Приймаючи додаткове рішення, суд дійшов висновку про непропорційність розміру заявлених позивачем витрат до предмета спору з урахуванням ціни позову, а відтак і їх необґрунтованість, не співмірність. З огляду на викладене суд дійшов висновку про покладення на Фізичної особи підприємця Кременюка О.А. судових витрат Фізичної особи підприємця Білоброва С.М. на професійну правничу допомогу у справі № 925/1467/22 лише частково у розмірі 100 000 грн.
Стосовно вимог позивача про стягнення 162 329 грн 80 коп. винагороди "за успіх", суд дійшов висновку, що зі сторони позивача не доведено доцільності, як дійсної необхідності сплати позивачем винагороди адвокату у вигляді "гонорару успіху" за надані ним послуги у межах даної справи, тому у стягненні 162 329 грн 80 коп. судових витрат (винагороди "за успіх") відмовив.
Також суд дійшов висновку, що позивачу - Фізичній особі-підприємцю Білоброву С.М. підлягають відшкодуванню його витрати на проведення експертизи у розмірі 31 067 грн 40 коп.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погодившись з прийнятим рішенням Фізична особа-підприємець Кременюк Олександр Андрійович звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення від 28.03.2024 у справі №925/1467/22 скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення прийняте місцевим судом при недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, та при невідповідності висновків, викладених у рішенні суду, встановленим обставинам справи. При цьому скаржник стверджував, що:
- фактичної передачі зерна, яке є предметом договорів, не було, тобто договори складського зберігання зерна, на які посилається у своїй позовні заяві позивач, не були спрямовані на створення правових наслідків, та мають всі ознаки фіктивності у відповідності до вимог ст. 234 ЦК України;
- у відповідача відсутні технічні можливості для зберігання зазначеного у позовній заяві зерна у відповідній кількості та у відповідності із передбаченими законодавством умовами;
- загальна площа земельних ділянок сільськогосподарського призначення, які перебувають у власності та користуванні позивача, становить 65,5677 га, що об'єктивно не достатньо для вирощування зерна в тій кількості, яка наче б то була передана на зберігання відповідачу, та одночасно позивачем не доведено наявності та походження у нього відповідної кількості зерна станом на дату укладення договорів;
- цінова довідка Торгово - промислової палати України від 09.12.2022 за №2008/08.1-7.3. є неналежним та недопустимим доказом, а судом першої інстанції безпідставно було її прийнято;
- вартість сільськогосподарської продукції у ціновій довідці ТПП вказана з урахуванням ПДВ. Разом з тим, відповідно до інформації ГУ ДПС у Черкаській області від 14.02.2023 за № 1951/6/23-00-12-01-05-3, наданої на адвокатський запит, ФОП Кременюк О.А. та ФОП Білобров С.М. не зареєстровані як платники ПДВ.
Стосовно додаткового рішення апелянт указує на те, що останнє є необгрунтованим та безпідставним, тому підлягає скасуванню. При цьому апелянт посилався на те, що укладений між Білобровим С.М. та адвокатським бюро "Олега Гонди" 15.02.2022
договір про надання правової допомоги, має загальний характер, безвідносно до розгляду вказаної справи; відповідно до акту здачі - приймання робіт (послуг) від 01.04.2024 підписаного між Білобровим С.М. та адвокатським бюро, в п.п.1-5 акту не вбачається, що надані послуги Білоброву С.М. стосуються даної справи; в п. 5 акту вказано витрати на дорогу представника до суду в сумі 27 000 грн, однак, жодного обґрунтування цієї суми та відповідного розрахунку не надано. Також апелянт стверджував, що стягнення з відповідача витрат на проведення експертизи не ґрунтується на положеннях господарського процесуального законодавства.
Також скаржник зазначив, що попередній орієнтовний розмір понесених судових витрат на правничу допомогу у зв'язку з апеляційним розглядом справи складає 100 000,00 грн.
Узагальнені доводи та заперечення сторін
03.09.2024 через підсистему "Електронний суд" від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній заперечив доводи викладені в ній, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Узагальнені доводи відзиву позивача зводяться до того, що:
- оскільки ФОП Кременюк О.А. не повернув майно ФОП Білоброву С.М., відповідно до умов Додаткових угод про розірвання Додаткових угод від 2016 року та від 2017 року, сторонами було укладено договори складського зберігання в 2019 році. Майно, яке передано на зберігання, було передано Кременюку О.А. до моменту укладення договорів № 17/19 та № 18/19 від 01.06.2019 року та Актів приймання-передачі майна. Після передачі всього майна й було укладено відповідні договори та Акти;
- відповідач доходить помилкового висновку, що в даному випадку має місце складське зберігання товарним складом, оскільки, відповідач отримав на відповідальне зберігання майно, в порядку ст. 936 ЦК України, а не ст. 957 ЦК України;
- відповідно до договору оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення від 03 квітня 2007 року, Білобров Сергій Миколайович орендував земельні ділянки загальною площею 108,4114 га до 22 вересня 2016 року, що в свою чергу є достатнім для вирощування відповідної кількості зерна.
Також позивач зазначив, що попередній орієнтовний розмір понесених судових витрат на правничу допомогу у зв'язку з розглядом справи в апеляційній інстанції складає 20 000,00 грн.
09.09.2024 через підсистему "Електронний суд" від відповідача надійшла відповідь на відзив на апеляційну скаргу, в якій останній заперечив доводи позивача наведені у відзиві та підтримав свою позицію викладену в апеляційній скарзі.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційних скарг, заяв і клопотань сторін
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.07.2024 апеляційну скаргу у справі №925/1467/22 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Коробенко Г.П., судді: Тарасенко К.В., Кравчук Г.А.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.07.2024 витребувано матеріали справи з суду першої інстанції та відкладено вирішення питання щодо подальшого руху справи.
05.08.2024 матеріали справи №925/1467/22 надійшли до Північного апеляційного господарського суду та були передані головуючому судді.
Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 12.08.2024, у зв'язку з перебуванням судді Тарасенко К.В. у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл справи №925/1467/22.
Згідно з витягом із протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями 12.08.2024, справу №925/1467/22 передано на розгляд колегії суддів у складі: Коробенко Г.П. (головуючий), судді: Тищенко О.В., Кравчук Г.А.
Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 19.08.2024, у зв'язку з перебуванням судді Тищенко О.В. у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл справи №925/1467/22.
Згідно з витягом із протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями 19.08.2024, справу №925/1467/22 передано на розгляд колегії суддів у складі: Коробенко Г.П. (головуючий), судді: Кравчук Г.А., Скрипка І.М.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.08.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємець Кременюк Олександра Андрійовича на рішення Господарського суду Черкаської області від 28.03.2024 та на додаткове рішення Господарського суду Черкаської області від 13.06.2024 у справі № 925/1467/22. Судове засідання призначено на 10.10.2024.
08.10.2024 через підсистему "Електронний суд" від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, яке задоволено колегією суддів.
Розгляд справи відкладено на 06.11.2024.
Судове засідання призначене на 06.11.2024 не відбулося у зв'язку з перебуванням судді Кравчука Г.А. на лікарняному.
Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 06.11.2024, у зв'язку з перебуванням судді Кравчука Г.А. на лікарняному, призначено повторний автоматизований розподіл справи №925/1467/22.
Згідно з витягом із протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями 06.11.2024, справу №925/1467/22 передано на розгляд колегії суддів у складі: Коробенко Г.П. (головуючий), судді: Тищенко А.І., Скрипка І.М.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.11.2024 колегія суддів постановила здійснювати розгляд апеляційної скарги Фізичної особи-підприємець Кременюк Олександра Андрійовича на рішення Господарського суду Черкаської області від 28.03.2024 та на додаткове рішення Господарського суду Черкаської області від 13.06.2024 у справі № 925/1467/22 спочатку колегією суддів у складі: Коробенка Г.П. (головуючий, доповідач), Скрипка І.М., Тищенко А.І., яка визначена протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями 06.11.2024. Розгляд апеляційної скарги призначено на 20.11.2024.
19.11.2024 через підсистему "Електронний суд" від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, яке задоволено колегією суддів.
Розгляд справи відкладено на 26.12.2024.
У судовому засіданні оголошено перерву до 13.02.2025.
07.02.2025 через підсистему "Електронний суд" від відповідача надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
У судовому засіданні 13.02.2025 суд оголосив вступну та резолютивну частини постанови.
Явка представників сторін
У судове засідання 13.02.2025 з'явився представник відповідача, який надав пояснення по справі. Представник позивача в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується розпискою від 26.12.2024.
Оскільки явка представників сторін у судове засідання не була визнана обов'язковою, зважаючи на наявні в матеріалах справи докази належного повідомлення позивача про місце, дату і час судового розгляду, а також враховуючи те, що судочинство здійснюється, серед іншого, на засадах рівності та змагальності сторін і учасники судового провадження на власний розсуд користуються наданими ним процесуальними правами, зокрема, правом на участь у судовому засіданні, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представника позивача.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції у даній справі та перевірені судом апеляційної інстанції
Відповідно до інформації із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Білобров Сергій Миколайович і Кременюк Олександр Андрійович є фізичними особами-підприємцями, їх державна реєстрація проведена, відповідно в 2010 і 2007 роках. Серед дозволених видів діяльності Білоброва С.М. і Кременюка О.А. є товарне сільське господарство (т. 1 а.с. 10, 11).
03.04.2007 Христинівська РДА, як орендодавець, і позивач, як орендар, уклали договір оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, загальною площею 108,4114 га, які знаходяться в межах Зорянської сільської ради Христинівського району Черкаської області, строком на 25 років, з переважним правом його поновлення на новий строк (т. 1 а.с. 118-120).
01.08.2016 позивач, як замовник, і відповідач, як виконавець, уклали договір № 21/16 про надання послуг (далі також - договір про надання послуг від 01.08.2016 № 21/16), предметом якого було зобов'язання відповідача за плату надати позивачу послуги, пов'язані з вирощуванням сільськогосподарської продукції, а саме: оранка, обробіток земельних ділянок, які знаходяться в користуванні, оренді замовника, внесення добрив, гербіцидів, інсектицидів, інших препаратів захисту рослин; посів та збір сільськогосподарських культур, транспортування урожаю на елеватори та ХПП; сушка сільськогосподарської продукції, надання приміщень для зберігання або відповідальне зберігання сільськогосподарської продукції замовнику. За умовами договору відповідач також зобов'язався, зокрема, вчасно та без затримки повертати продукцію, яка знаходиться на відповідальному зберіганні замовнику, за якістю та кількістю, обумовленими в додатковій угоді та згідно акту приймання-передачі (т. 1 а.с. 130-131).
01.09.2016 сторони уклали додаткову угоду до договору про надання послуг від 01.08.2016 № 21/16 (далі також - додаткова угода від 01.09.2016 до договору про надання послуг від 01.08.2016 № 21/16), за умовами якої відповідач зобов'язався за плату надати за завданням позивача послуги сушки сільськогосподарської продукції, приміщення для зберігання або відповідального зберігання сільськогосподарської продукції замовнику, зазначеної в договорі, додатковій угоді і акті приймання-передачі. Вартість послуг сторони визначили у розмірі не більш як 1,5% від вартості збереженої продукції за весь період зберігання, за наслідками фактичного надання послуг і фіксується в актах про надані послуги. Акт про надані послуги підписується сторонами, в якому зазначаються фактично надані послуги в момент передачі продукції від виконавця до замовника. Замовник зобов'язаний оплатити визначену в акті вартість послуг у строк до 30 календарних днів після підписання акту або по мірі частково забраної продукції (т. 1 а.с. 132-133).
04.10.2016 сторони склали до договору про надання послуг від 01.08.2016 № 21/16, додаткової угоди від 01.09.2016 до цього договору Акт приймання-передачі, за яким позивач передав, а відповідач прийняв на відповідальне зберігання кукурудзу в кількості 675 тонн за ціною 3200 грн. на загальну суму 2160000 грн. За цим актом відповідач зобов'язався повернути, а позивач - прийняти згідно акту приймання-передачі вищевказану продукцію в кількості та якості, зазначеними в даному акті, до 30.03.2017. Позивач зобов'язався оплатити кошти згідно акту виконаних робіт за зберігання до 30.04.2017 (т. 1 а.с. 134).
01.06.2017 позивач, як замовник, і відповідач, як виконавець, уклали договір № 2/17 про надання послуг (далі також - договір про надання послуг від 01.06.2017 № 2/17), 01.07.2017 - додаткову угоду до нього, предметом яких були зобов'язання сторін, подібні тим, що виникли із договір про надання послуг від 01.08.2016 № 21/16, додаткової угоди від 01.09.2016 до договору про надання послуг від 01.08.2016 № 21/16 (т. 1 а.с. 121-122, 123-124).
До договору про надання послуг від 01.06.2017 № 2/17, додаткової угоди від 01.07.2017 до договору про надання послуг від 01.06.2017 № 2/17 сторони склали акти приймання-передачі:
01.07.2017, за яким позивач передав, а відповідач прийняв на відповідальне зберігання горох в кількості 42 тонн за ціною 3100 грн. на загальну суму 130200 грн. За цим актом відповідач зобов'язався повернути, а позивач - прийняти згідно акту приймання-передачі вищевказану продукцію в кількості та якості, зазначеними в даному акті, до 31.12.2017. Позивач зобов'язався оплатити кошти згідно акту виконаних робіт за зберігання до 31.01.2018 (т. 1 а.с. 128);
04.10.2017, за яким позивач передав, а відповідач прийняв на відповідальне зберігання сою в кількості 48 тонн за ціною 9200 грн. на загальну суму 441600 грн. За цим актом відповідач зобов'язався повернути, а позивач - прийняти згідно акту приймання-передачі вищевказану продукцію в кількості та якості, зазначеними в даному акті, до 31.12.2017. Позивач зобов'язався оплатити кошти згідно акту виконаних робіт за зберігання до 31.01.2018 (т. 1 а.с. 127);
15.09.2018, за яким позивач передав, а відповідач прийняв на відповідальне зберігання соняшник в кількості 44 тонн за ціною 8200 грн. на загальну суму 360800 грн. За цим актом відповідач зобов'язався повернути, а позивач - прийняти згідно акту приймання-передачі вищевказану продукцію в кількості та якості, зазначеними в даному акті, до 31.12.2018. Позивач зобов'язався оплатити кошти згідно акту виконаних робіт за зберігання до 31.01.2019 (т. 1 а.с. 126);
15.10.2018, за яким позивач передав, а відповідач прийняв на відповідальне зберігання кукурудзу в кількості 213 тонн за ціною 3100 грн. на загальну суму 660920 грн. За цим актом відповідач зобов'язався повернути, а позивач - прийняти згідно акту приймання-передачі вищевказану продукцію в кількості та якості, зазначеними в даному акті, до 31.12.2018. Позивач зобов'язався оплатити кошти згідно акту виконаних робіт за зберігання до 31.01.2019 (т. 1 а.с. 125).
На адвокатський запит представника позивача керівником Уманської окружної прокуратури надано письмове повідомлення від 16.03.2023 № 53/4-2789-23, із якого вбачається, що рішенням Христинівського районного суду від 22.09.2016 у справі № 706/1272/14-ц, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Черкаської області від 17.11.2016, задоволено позов прокурора до Христинівської РДА і Білоброва С.М. про визнання недійсним укладеного ними договору оренди землі від 03.04.2007, визнання протиправним і скасування розпорядження Христинівської РДА про передачу в оренду Білоброву С.М. землі і про зобов'язання Білоброва С.М. повернути державі земельні ділянки сільськогосподарського призначення загальною площею 108,4114 га. Постановою головного державного виконавця Христинівського РВ ДВС ГТУЮ у Черкаській області від 23.03.2018 виконавче провадження з примусового виконання рішення Христинівського районного суду від 22.09.2016 у справі № 706/1272/14-ц закінчено на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України "Про виконавче провадження" (т. 1 а.с. 149).
01.06.2019 позивач, як поклажодавець, і відповідач, як зберігач, уклали договір складського зберігання зерна № 17/19 (далі також - Договір-1 або договір складського зберігання зерна від 01.06.2019 № 17/19, т. 1 а.с. 12-14), за умовами п. 1.1. якого поклажодавець зобов'язався передати зерно: кукурудза в зерні за заліковою вагою 213 тонн; соняшник - за заліковою вагою 44 тонн; соя - за заліковою вагою 48 тонн; горох - за заліковою вагою 42 тонн на зберігача, який зобов'язався прийняти таке зерно для зберігання на визначених цим договором умовах і в встановлений строк повернути його поклажодавцеві або особі, зазначеній ним як одержувач, у стані, передбаченому цим договором та законодавством.
Сторони Договору-1 погодили усі істотні умови цього договору, зокрема домовились про таке:
п. 3.1.6. - зберігач зобов'язаний зберігати зерно протягом строку, визначеного в договорі;
п. 3.1.10. - зберігач зобов'язаний повернути зерно за першою вимогою поклажодавця у разі, коли передбачений договором строк зберігання не закінчився;
п. 3.3.2. - поклажодавець зобов'язаний своєчасно розраховуватись за надані послуги з приймання, зберігання, відвантаження, а також інші послуги;
п. 3.3.3. - поклажодавець зобов'язаний витребувати зерно після закінчення строку його зберігання;
п. 4.3. - поклажодавець сплачує вартість послуг із зберігання зерна за шість місяців в строк до 31.12.2019 року;
п. 6.1. - у разі невиконання або неналежного виконання умов цього договору сторони несуть відповідальність згідно із законодавством;
п.п. 7.1.-7.4. - строк зберігання зерна становить до 31.12.2019 року; зберігання зерна понад строк, встановлений цим договором, можливе тільки за взаємною домовленістю сторін шляхом укладення додаткової угоди; зберігач зобов'язаний письмово не пізніше ніж за сім днів до закінчення строку зберігання зерна попередити поклажодавця і визначити строк його витребування; у разі коли поклажодавець у запропонований цим договором строк не витребував зерно, зберігач має право продати його на конкурентних засадах за ринковою ціною. Кошти, одержані від продажу зерна, передаються поклажодавцю, крім сум, що належать зберігачу;
п.п. 8.1.-8.3. - договір набирає чинності з моменту його укладення і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань у повному обсязі; умови, не передбачені договором, регламентуються законодавством; договір може містити умови, що не суперечать законодавству.
Того ж дня, 01.06.2019, на виконання договору складського зберігання зерна від 01.06.2019 № 17/19, сторони склали частину першу (передання зерна зберігачу) чотирьох актів приймання-передачі майна:
за яким позивач, як поклажодавець, передав, а відповідач, як зберігач, прийняв на зберігання кукурудзу в зерні згідно ДСТУ в кількості 213 тонн за ціною 3100 грн. за тонну загальною вартістю 660300 грн. Частина перша акту підписана сторонами особисто, їх підписи посвідчені їхніми печатками. Друга частина акту (передання майна поклажодавцю) сторонами не заповнена і ними не підписана (т. 1 а.с. 15);
за яким позивач, як поклажодавець, передав, а відповідач, як зберігач, прийняв на зберігання соняшник згідно ДСТУ в кількості 44 тонни за ціною 8200 грн. за тонну загальною вартістю 360800 грн. Частина перша акту підписана сторонами особисто, їх підписи посвідчені їхніми печатками. Друга частина акту (передання майна поклажодавцю) сторонами не заповнена і ними не підписана (т. 1 а.с. 16);
за яким позивач, як поклажодавець, передав, а відповідач, як зберігач, прийняв на зберігання сою згідно ДСТУ в кількості 48 тонн за ціною 9200 грн. за тонну загальною вартістю 441600 грн. Частина перша акту підписана сторонами особисто, їх підписи посвідчені їхніми печатками. Друга частина акту (передання майна поклажодавцю) сторонами не заповнена і ними не підписана (т. 1 а.с. 17);
за яким позивач, як поклажодавець, передав, а відповідач, як зберігач, прийняв на зберігання горох згідно ДСТУ в кількості 42 тонни за ціною 3100 грн. за тонну загальною вартістю 130200 грн. Частина перша акту підписана сторонами особисто, їх підписи посвідчені їхніми печатками. Друга частина акту (передання майна поклажодавцю) сторонами не заповнена і ними не підписана (т. 1 а.с. 18).
Крім того, того ж дня, 01.06.2019 позивач, як поклажодавець, і відповідач, як зберігач, уклали договір складського зберігання зерна № 18/19 (далі також - Договір-2 або договір складського зберігання зерна від 01.06.2019 № 18/19, т. 1 а.с. 19-21), за яким на тих же умовах, що і у договорі складського зберігання зерна від 01.06.2019 № 17/19, поклажодавець зобов'язався передати зерно кукурудзи за заліковою вагою 675 тонн на зберігача, який зобов'язався прийняти таке зерно для зберігання на визначених цим договором умовах і в установлений строк повернути його поклажодавцеві або особі, зазначеній ним як одержувач, у стані, передбаченому цим договором та законодавством.
Того ж дня, 01.06.2019, на виконання договору складського зберігання зерна від 01.06.2019 № 18/19, сторони склали частину першу (передання зерна зберігачу) акту приймання-передачі майна, за яким позивач, як поклажодавець, передав, а відповідач, як зберігач, прийняв на зберігання кукурудзу в зерні згідно ДСТУ в кількості 675 тонн за ціною 3200 грн. за тонну загальною вартістю 2160000 грн. Частина перша акту підписана сторонами особисто, їх підписи посвідчені їхніми печатками. Друга частина акту (передання майна поклажодавцю) сторонами не заповнена і ними не підписана (т. 1 а.с. 22);
Крім того, того ж дня, 01.06.2019 позивач, як замовник, і відповідач, як виконавець, уклали дві додаткові угоди, якими за взаємною згодою розірвали додаткову угоду від 01.09.2016 до договору про надання послуг від 01.08.2016 № 21/16 і додаткову угоду від 01.07.2017 до договору про надання послуг від 01.06.2017 № 2/17. З моменту набрання чинності цими угодами зобов'язання сторін, що виникли із додаткових угод, що розриваються, припиняються і сторони не вважають себе пов'язаними будь-якими правами та обов'язками, що виникли із цих додаткових угод, крім обов'язку виконавцем повернути замовнику майно (зерно), що було передане за актами приймання-передачі до них (т. 1 а.с. 135, 129).
31.05.2022 позивач поштою направив відповідачу письмову вимогу №24/05/22, в якій на підставі договорів складського зберігання зерна від 01.06.2019 № 17/19 і № 18/19, у зв'язку з закінченням строків зберігання зерна вимагав у 3-денний строк повернути належне йому майно в натурі, а саме: зерно кукурудзи згідно ДСТУ загальною вагою 888 тонн, зерно соняшника згідно ДСТУ загальною вагою 44 тонни, зерно сої згідно ДСТУ загальною вагою 48 тонн, зерно гороху згідно ДСТУ загальною вагою 42 тонни. У випадку неможливості повернення зерна в натурі вимагав обґрунтувати неможливість такого повернення та відшкодувати завдані збитки за неповернення майна в розмірі 7186000 грн. та попередив, що у разі невиконання вимоги має намір звернення до суду з відповідним позовом. Відповідно до рекомендованого повідомлення Укрпошти, рекомендоване повідомлення з штрихкодом 2000101624401 вручене адресату 31.05.2022 (а.с. 23-24, 25).
Із цінової довідки Торгово-промислової палати України № 20058/08.1-7.3 від 09.12.2022 року, виданої на лист-запит позивача від 27.11.2022 року щодо вартості сільськогосподарської продукції (кукурудзи 3-ого класу, соняшника, сої, гороху, пшениці 4-ого класу) на умовах СРТ на ринку України станом на початок грудня 2022 року вбачається, що середній рівень закупівельних цін на сільськогосподарську продукцію на умовах СРТ на ринку України станом на початок грудня (01-05 грудня) 2022 року складав: кукурудза фуражна - 7230-7350 грн/т з ПДВ; соняшник - 14835-16100 грн/т з ПДВ; соя - 12650-14500 грн/т з ПДВ; горох - 7400 грн/т з ПДВ; пшениця 4-ого класу - 7075-7700 грн/т з ПДВ (т. 1 а.с. 26).
За розрахунком позивача, з урахуванням середніх цін на зерно, наведених в довідці Торгово-промислової палати України № 20058/081-7.3 від 09.12.2022 року, заявлена до стягнення сума збитків становить 8116490 грн, вимога про їх стягнення і є предметом позову у справі, що розглядається.
Заперечуючи проти заявленого позову відповідач зазначив, що договори складського зберігання зерна № 17/19, № 18/19 від 01.06.2019 року є фіктивними, за цими договорами фактично зерно позивачем не передавалось, у відповідача відсутні фізичні можливості для зберігання зерна у відповідній кількості і така кількість зерна відсутня у позивача, розрахунок розміру заборгованості позивачем проведено невірно. Крім того, вимоги позивача не підтверджені належними доказами в розумінні законодавства про зерно і його складське зберігання.
Джерела права та мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
У відповідності до вимог частин 1, 2, 4, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та надані сторонами пояснення, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскаржуваних судових актів, дійшов висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Статтею 3 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України визначено загальні засади цивільного законодавства. Згідно з пунктами 2, 5, 6 ч. 1 цієї статті ЦК, ними зокрема, є: неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність.
Цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі (ч. 1, п.п. 1, 3 ч. 2 ст. 11 ЦК України).
Статтями 13 і 14 ЦК України встановлено, відповідно, межі здійснення цивільних прав та загальні засади виконання цивільних обов'язків. Зокрема, і цивільні права і цивільні обов'язки здійснюються (виконуються) в межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Частиною 1 ст. 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з ч. 1, ч. 2 п.п. 3, 5, 8 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, припинення дії, яка порушує право, примусове виконання обов'язку в натурі, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має грунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ч.1 ст. 526 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом (ч.ч. 1, 2 ст. 598 ЦК України).
Згідно зі ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.
Особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання (ч. ч. 1, 2 ст. 614 ЦК України).
Згідно з ч. ч. 1-3 ст. 623 ЦК України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором. Збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов'язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред'явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України);
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України);
Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства;
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України);
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 ЦК України).
Згідно зі ст. 936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності. Договором зберігання, в якому зберігачем є особа, що здійснює зберігання на засадах підприємницької діяльності (професійний зберігач), може бути встановлений обов'язок зберігача зберігати річ, яка буде передана зберігачеві в майбутньому. Договір зберігання є публічним, якщо зберігання речей здійснюється суб'єктом підприємницької діяльності на складах (у камерах, приміщеннях) загального користування.
Договір зберігання укладається у письмовій формі у випадках, встановлених статтею 208 цього Кодексу. Договір зберігання, за яким зберігач зобов'язується прийняти річ на зберігання в майбутньому, має бути укладений у письмовій формі, незалежно від вартості речі, яка буде передана на зберігання. Письмова форма договору вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем. Прийняття речі на зберігання при пожежі, повені, раптовому захворюванні або за інших надзвичайних обставин може підтверджуватися свідченням свідків. Прийняття речі на зберігання може підтверджуватися видачею поклажодавцеві номерного жетона, іншого знака, що посвідчує прийняття речі на зберігання, якщо це встановлено законом, іншими актами цивільного законодавства або є звичним для цього виду зберігання (ст. 937 ЦК України).
Зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення. Якщо строк зберігання речі визначений моментом пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення, зберігач має право зі спливом звичайного за цих обставин строку зберігання вимагати від поклажодавця забрати цю річ в розумний строк (ст. 938 ЦК України).
Частиною першою ст. 942 ЦК України визначено, що зберігач зобов'язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 949 ЦК України зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості. Річ має бути повернена поклажодавцю в такому стані, в якому вона була прийнята на зберігання, з урахуванням зміни її природних властивостей.
За втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах (ч. 1 ст. 950 ЦК України).
Статтею 951 ЦК України визначено, що збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем: 1) у разі втрати (нестачі) речі - у розмірі її вартості; 2) у разі пошкодження речі - у розмірі суми, на яку знизилася її вартість. Якщо внаслідок пошкодження речі її якість змінилася настільки, що вона не може бути використана за первісним призначенням, поклажодавець має право відмовитися від цієї речі і вимагати від зберігача відшкодування її вартості.
Зберігач зобов'язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився (ст. 953 ЦК України).
Так, як вище встановлено судом, на підставі договору оренди з Христинівською РДА від 03.04.2007 року у користуванні позивача перебували земельні ділянки сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва загальною площею 108,4114 га, які знаходяться в межах Зорянської сільської ради Христинівського району Черкаської області. Дія договору припинена, а земельні ділянки позивачем повернені власнику у березні 2018 за рішенням суду, виконаним у примусовому порядку.
01.08.2016 року сторони уклали договір № 21/16 про надання послуг (договір про надання послуг від 01.08.2016 № 21/16), 01.09.2016 року - додаткову угоду до цього договору (додаткова угода від 01.09.2016 до договору про надання послуг від 01.08.2016 № 21/16), на виконання яких по Акту приймання-передачі від 04.10.2016 позивач передав, а відповідач прийняв на відповідальне зберігання кукурудзу в кількості 675 тонн зі строком зберігання до 30.03.2017. Позивач зобов'язався оплатити кошти за зберігання згідно акту виконаних робіт до 30.04.2017.
01.06.2017 року сторони уклали договір № 2/17 про надання послуг (договір про надання послуг від 01.06.2017 № 2/17), 01.07.2017 року - додаткову угоду до нього (додаткова угода від 01.07.2017 до договору про надання послуг від 01.06.2017 № 2/17), предметом яких були права і зобов'язання сторін, подібні тим, що виникли із договору про надання послуг від 01.08.2016 № 21/16, додаткової угоди від 01.09.2016 до договору про надання послуг від 01.08.2016 № 21/16.
На виконання договору про надання послуг від 01.06.2017 № 2/17, додаткової угоди від 01.07.2017 до договору про надання послуг від 01.06.2017 № 2/17 по актам приймання-передачі від 01.07.2017, 04.10.2017, 15.09.2018, 15.10.2018 позивач передав, а відповідач прийняв на відповідальне зберігання горох в кількості 42 тонни, сою в кількості 48 тонн, соняшник в кількості 44 тонн, кукурудзу в кількості 213 тонн. Строк зберігання зерна сторони погодили: горох і сою - до 31.12.2017, соняшник і кукурудзу - до 31.12.2018. В актах сторони погодили порядок і строк розрахунку за послуги зберігання, а саме згідно актів виконаних робіт після повернення зерна за фактично виконані роботи.
Актів виконаних робіт (повернення зерна) сторонами суду не надані, позивач стверджує, що зерно відповідач йому не повернув, натомість 01.06.2019 року ними були укладені договори складського зберігання зерна № 17/19 (договір складського зберігання зерна від 01.06.2019 № 17/19) і договір складського зберігання зерна № 18/19 (договір складського зберігання зерна від 01.06.2019 № 18/19). На підтвердження дійсності цих договорів сторони того ж дня, 01.06.2019 склали акти:
до договору складського зберігання зерна від 01.06.2019 № 17/19 склали частину першу (передання зерна зберігачу) чотирьох актів приймання-передачі майна, за якими позивач, як поклажодавець, передав, а відповідач, як зберігач, прийняв на зберігання кукурудзу в зерні згідно ДСТУ в кількості 213 тонн, соняшник згідно ДСТУ в кількості 44 тонни, сою згідно ДСТУ в кількості 48 тонн, горох згідно ДСТУ в кількості 42 тонни;
до договору складського зберігання зерна від 01.06.2019 № 18/19 - частину першу (передання зерна зберігачу) акту приймання-передачі майна, за яким позивач, як поклажодавець, передав, а відповідач, як зберігач, прийняв на зберігання кукурудзу в зерні згідно ДСТУ в кількості 675 тонн.
Частина перша цих актів підписана сторонами особисто, їх підписи посвідчені їхніми печатками. Друга частина актів (передання майна поклажодавцю) сторонами не заповнена і ними не підписана.
У зв'язку з укладенням договорів складського зберігання зерна від 01.06.2019 № 17/19 і № 18/19, актів передачі зерна на зберігання до них, того ж дня, 01.06.2019 сторони уклали дві додаткові угоди, якими за взаємною згодою розірвали додаткову угоду від 01.09.2016 до договору про надання послуг від 01.08.2016 № 21/16 і додаткову угоду від 01.07.2017 до договору про надання послуг від 01.06.2017 № 2/17. З моменту набрання чинності цими угодами зобов'язання сторін, що виникли із додаткових угод, що розриваються, припинилися і сторони не вважають себе пов'язаними будь-якими правами та обов'язками, що виникли із цих додаткових угод, крім обов'язку виконавцем повернути замовнику майно (зерно), що було передане за актами приймання-передачі до них.
Дійсність підписів відповідача і його печатки на цих правочинах підтверджено висновками експерта Черкаського відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України №909/1250/23-23 від 08.11.2023 року за результатами проведення комплексної судової почеркознавчої експертизи та судової технічної експертизи документів у справі № 925/1467/22, що вказує на їх реальність і виконання стороною позивача. Належних доказів зворотнього матеріали справи не містять.
Отже, наявними в матеріалах справи доказами підтверджується, що на відповідальне зберігання відповідачу позивачем було передано зерно згідно перелічених вище актів приймання-передачі.
Позивачем доведено, що зерно, яке склало предмет вказаних договорів, після завершення визначених строків зберігання, відповідачем на вимогу позивача, повернуто не було, збитки завдані позивачу його втратою, відповідачем не відшкодовані. Зазначена обставина відповідачем не спростована.
Наведене в сукупності доводить безпідставність тверджень скаржника, наведених в апеляційній скарзі про те, що фактичної передачі зерна, яке є предметом договорів, не було, оскільки такі прямо спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.
Твердження ж апелянта про фіктивність укладених сторонами договорів складського зберігання зерна від 01.06.2019 №17/19 та №18/19, є неспроможними, оскільки обставина відсутності ознак фіктивності зазначених правочинів є встановленою в межах справи №925/925/24 за позовом ФОП Кременюка Олександра Андрійовича до ФОП Білоброва Сергія Миколайовича про визнання недійсними договорів складського зберігання зерна № 17/19 від 01.06.2019 та №18/19 від 01.06.2019, рішенням суду першої інстанції від 13.09.2024, яким відмовлено у задоволенні позову ФОП Кременюка О.А., залишеним без змін постановою апеляційної інстанції від 27.01.2025, відтак, в силу приписів ч. 4 ст. 75 ГПК України, не підлягає доказуванню при вирішенні даної справи.
Так, суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення місцевого суду у справі №925/925/24, дійшов висновку, що зібраними у справі доказами та доводами позивача (ФОП Кременюка О.А.) не підтверджується фіктивність спірних договорів складського зберігання зерна №17/19 та №18/19 від 01.06.2019 за положеннями статті 234 Цивільного кодексу України, на підставі якої позивач просить визнати їх недійсними, та погодився з судом першої інстанції про те, що у задоволенні позову слід відмовити.
Відшкодування збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності і для застосування такої міри відповідальності необхідна наявність всіх елементів складу правопорушення, а саме: протиправної поведінки, дії чи бездіяльності особи; шкідливого результату такої поведінки (збитків), наявності та розміру понесених збитків; причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками; вини особи, яка заподіяла шкоду. У разі відсутності хоча б одного з елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не наступає.
За загальними правилами судового процесу, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Виходячи з цього, позивач повинен довести факт спричинення збитків у названому ним виді, обґрунтувати їх розмір, довести безпосередній причинний зв'язок між правопорушенням та заподіянням збитків і розмір відшкодування. Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою та шкодою потерпілої сторони.
У постанові від 14.04.2020 р. у справі № 925/1196/18 Велика Палата Верховного Суду зауважила, що збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує його інтереси як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також у не одержаних кредитором доходах, які б він одержав, якби зобов'язання було виконано боржником. Доведення факту наявності таких збитків та їх розміру, а також причинно-наслідкового зв'язку між правопорушенням і збитками покладено на позивача. Причинний зв'язок як обов'язковий елемент відповідальності за заподіяні збитки полягає в тому, що шкода повинна бути об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди, отже, доведенню підлягає факт того, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки.
При визначенні розміру завданих збитків позивачем враховано середній рівень закупівельних цін на сільськогосподарську продукцію на умовах СРТ на ринку України станом на грудень 2022 року, тобто на час його звернення до суду з цим позовом, ця інформація отримана ним із цінової довідки Торгово-промислової палати України № 20058/08.1-7.3 від 09.12.2022 року за його запитом.
Колегія суддів, здійснивши перевірку здійсненого позивачем розрахунку розміру завданих збитків, погоджується з висновком місцевого суду, що відповідний розрахунок здійснено правильно, тому вимога про стягнення з відповідача збитків у розмірі 8 116 490,00 грн підлягає задоволенню.
Доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі про неналежність та недопустимість, як доказу цінової довідки Торгово - промислової палати України від 09.12.2022 за № 2008/08.1-7.3. - є безпідставними та не підтвердженими жодними доказами.
Щодо твердження апелянта про те, що спірні договори були укладені із порушенням положень Цивільного кодексу України, які регулюють правовідносини складського зберігання зерна (параграф 2 глави 66) та норм Закону України "Про зерно та ринок зерна в України", оскільки до видів діяльності позивача не належать послуги зі зберігання товарів взагалі та зберігання зерна зокрема, ФОП Кременюк О.А. ніколи не був підключений до основного реєстру складських документів на зерно та зерна, прийнятого на зберігання, відповідно, не отримував бланки складських документів на зерно, у ФОП Кременюка О.А. відсутній зерновий склад, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до інформації із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Білобров Сергій Миколайович і Кременюк Олександр Андрійович є фізичними особами-підприємцями, серед дозволених видів їх діяльності є товарне сільське господарство.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач з 2009 року є власником нежитлової будівлі, гаража для с/г техніки загальною площею 1611,6 кв.м., що знаходиться за адресою: вул. Шевченка, буд. 12 в с. Пеніжкове Христинівського району Черкаської області. Із повідомлення ДП "Держреєстри України" від 06.02.2023 № 61, наданого на адвокатський запит представника відповідача вбачається, що серед зернових складів, які були будь-коли підключеними до основного реєстру та отримували від ДП "Держреєстри України" бланки складських документів на зерно, відсутній склад, розташований за адресою: вул. Шевченка, буд. 12 в с. Пеніжкове Христинівського району Черкаської області.
Отже, сторони є фізичними особами-підприємцями, серед дозволених видів їх діяльності є товарне сільське господарство, але наявна у відповідача нежитлова будівля не є зерновим складом, а він сам не є суб'єктом зберігання зерна в розумінні Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні". Спірні правовідносини сторін регулюються нормами статей 936-953 параграфа 1 глави 66 ЦК України, не підпадають під регулювання норм статей 956-961 параграфа 2 глави 66 ЦК України і Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні", а тому обставини, які входять в предмет доказування, встановлюються іншими доказами, ніж тими, про які зазначає апелянт.
За наведених обставин, місцевим господарським судом правомірно відхилено доводи відповідача щодо порушення положень Цивільного кодексу України, Закону України "Про зерно та ринок зерна в України" щодо укладення договору складського зберігання зерна.
Водночас, доводи апелянта про відсутність у нього складів для зберігання зерна самі по собі не доказують умислу позивача на укладення фіктивних договорів, оскільки не стосуються відповідача.
Також договори складського зберігання зерна №17/19 та №18/19 від 01.06.2019 в своїх умовах не містять застереження, що зерно, яке передається відповідачу на зберігання, має бути обов'язково вирощено позивачем на його власних (чи орендованих) земельних ділянках і не може бути ним придбано у третіх осіб, тому доводи апелянта, що загальна площа земельних ділянок сільськогосподарського призначення, які перебувають у власності та користуванні позивача, становить 65,5677 га і цього об'єктивно не достатньо для вирощування зерна в тій кількості, яка начебто була передана на зберігання позивачу, суд відхиляє також.
Решта доводів апелянта, викладених в апеляційній скарзі, як то: відсутність в матеріалах справи доказів перевезення зерна до місця зберігання; оплата за зберігання відповідачем ніколи не проводилася; у позивача немає технічної можливості для зберігання зерна; у відповідача немає доказів про фактичну наявність у нього тієї кількості зерна, яке склало предмети спірних договорів - не приймаються до уваги, як безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду щодо задоволення позову. Крім того, вказані обставини також досліджуватися судами під час розгляду справи №925/925/24.
Щодо додаткового рішення суд апеляційної інстанції зазначає таке.
За приписами пункту 3 частини 1 статті 244 Господарського процесуального кодексу України, суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно із частиною 1 статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Визначення договору про надання правової допомоги міститься в пункті 4 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", згідно з яким договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 9 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
Відповідно до статті 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Згідно із статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Чинне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати суду при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
Зокрема, згідно із положеннями частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Отже, в силу приписів наведених вище норм, для вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов'язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.
Визначивши розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, суд здійснює розподіл таких витрат.
Відповідно до положень частин 5, 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України у разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Виходячи зі змісту наведених положень статті 126 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, що узгоджується з принципом змагальності сторін.
Тобто у розумінні цих норм процесуального права зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим адвокатом на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу з власної ініціативи. Такий висновок викладений у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19.
Разом з тим у частині 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу, та не покладати такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Отже, під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд:
1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;
2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат, понесених нею на правову допомогу повністю або частково - керуючись критеріями, що визначені частинами 5 - 7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України (а саме: пов'язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або чи заявлення неспівмірно нижчою суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами.
Сукупний аналіз норм процесуального кодексу, якими врегульовано питання критеріїв визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу (статті 126, 129 Господарського процесуального кодексу України), дає підстави дійти висновку, що вирішення питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу по суті (розміру суми витрат, які підлягають відшкодуванню) є обов'язком суду, зокрема, шляхом надання оцінки доказам поданим стороною із застосуванням критеріїв визначених у статті 126 та частинах 5 - 7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Такий обов'язок у кожному конкретному випадку реалізовується на засадах змагальності та рівності сторін, шляхом надання сторонам можливості надати свої міркування/заперечення. За наслідками оцінки обставин справи і наведених учасниками справи щодо цього питання обґрунтувань та дослідження поданих стороною доказів за правилами статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд і ухвалює рішення в цій частині.
В пунктах 33-34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі №910/12876/19 зазначено, що нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову з урахуванням складності та значення справи для сторін.
Також відповідно до усталеної практики Верховного Суду суд, вирішуючи питання про судові витрати та своєчасність подання доказів понесених додаткових витрат на професійну правничу допомогу, повинен враховувати, що:
- не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат, а тому, вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18 та від 16.11.2022 у справі №922/1964/21);
- при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі №927/237/20, постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 та додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №775/9215/15ц);
- суд зобов'язаний оцінити розмір адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 та додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №775/9215/15ц).
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (позиція викладена Верховним Судом у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі №916/2102/17, від 25.06.2019 у справі №909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі №922/928/18, від 30.07.2019 у справі №911/739/15 та від 01.08.2019 у справі №915/237/18).
У постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.11.2023 у справі №914/2355/21 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Таким чином у вирішенні заяви сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суд керуючись принципами пропорційності та справедливості, закріпленими у статтях 2 та 15 Господарського процесуального кодексу України має обов'язок дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.
Подані стороною докази на підтвердження її витрат підлягають оцінці як з точки зору відповідності цих дій вимогам законодавства (вимогам статей 123, 124, 126, 129 Господарського процесуального кодексу України), так і їх спрямованості на забезпечення права сторони (на користь якої ухвалене судове рішення) на відшкодування судових витрат.
Із урахуванням конкретних обставин, зокрема, ціни позову суд може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; тривалість розгляду і складність справи тощо.
Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження факту понесення витрат на правничу допомогу адвоката в розмірі 282 329,80 грн ФОП Білобровом С.М. до суду надано: копію договору про надання правової допомоги від 15.07.2022, копію додаткової угоди №1 від 01.02.2023 до договору про надання правової допомоги від 15.07.2022, копію акту здачі-приймання робіт (послуг) від 01.04.2024 до договору про надання правової допомоги від 15.07.2022 на суму 282 329,80 грн та ордер серії СА №1076389 від 05.02.2024.
Пунктом 3 договору визначено, що оплата за цим договором здійснюється відповідно до окремої домовленості сторін.
Відповідно до п. 3 договору про надання правової допомоги від 15.07.2022 сторони дійшли згоди, що розмір винагороди (гонорару), яка сплачується Адвокатському бюро, становить:
(п. 1.1 додаткової угоди) за надання професійної правничої (правової) допомоги, а саме представництво інтересів клієнта у Господарському суді Черкаської області, в рамках справи № 925/1467/22 становить:
- 10 000,00 грн за одне судове засідання за участю адвоката адвокатського бюро, в приміщенні суду;
- 7 000,00 грн за одне судове засідання за участю адвоката адвокатського бюро, в режимі відеоконференції;
- 15 000,00 грн за підготовку позовної заяви;
- 10 000,00 грн за підготовку відповіді на відзив;
- 5 000 грн за підготовку та подачу клопотань, заяв, письмових пояснень;
( п. 1.2. додаткової угоди) винагорода "за успіх" в розмірі 2% від суми стягнення, у разі прийняття рішення суду а користь клієнта.
Відповідно до Акта здачі-приймання робіт (послуг) від 05.12.2023, адвокатським об'єднанням надано, а позивачем прийнято наступну правничу допомогу:
- підготовка позовної заяви - 15 000,00 грн;
- підготовка відповіді на відзив - 10 000,00 грн;
- написання та подача клопотання про призначення експертизи - 5 000,00 грн; - участь в 1 судовому засіданні - 10 000,00 грн. Всього 9 засідань - 90 000,00 грн;
- компенсація витрат на дорогу представника до суду - 3 000,00 грн за одне судове засідання. Всього було 9 засідань, відповідно - 27 000,00 грн;
- винагорода "за успіх" в розмірі 2% від суми стягнення - 162 329,80 грн.
Вартість послуг, за цим актом станом на 01.04.2024 складає 282 329,80 грн.
Разом з тим, у вирішенні питання щодо витрат ФОП Білоброва С.М., колегія суддів враховує, що розгляд даної справи за позовом ФОП Білоброва С.М. до ФОП Кременюка О.А. про стягнення 8 116 490,00 грн збитків, не потребував тривалої підготовки та опрацювання значної кількості нормативно-правових актів і узагальнення нової судової практики, а тому, на переконання апеляційного суду, з огляду на розумну необхідність витрат для цієї справи, зважаючи на складність справи, обсяг наданих адвокатських послуг, предмет та підстави позовних вимог, враховуючи заперечення відповідача проти розміру витрат на правничу допомогу, колегія суддів дійшла висновку, що визначений позивачем розмір витрат на послуги адвоката є завищеним, не відповідає критеріям розумності та співрозмірності, що суперечить принципу розподілу витрат. Такі витрати не мають характеру необхідних і не співрозмірні із виконаною позивачем роботою в суді першої інстанції.
Місцевий господарський суд, приймаючи оскаржуване додаткове рішення, дійшов висновку про зменшення у цілому заявлених ФОП Білобровим С.М. витрат на професійну правничу допомогу - до 100 000,00 грн.
Поряд з цим, колегія суддів з огляду на встановлені вище обставини невідповідності заявлених витрат на професійну правничу допомогу вимогам щодо співмірності, обґрунтованості та пропорційності до предмету розгляду, вважає, що вартість послуг правничої допомоги, яка підлягає відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача, підлягає зменшенню - до 30 000,00 грн і такий розмір буде відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.
За наведених обставин заява ФОП Білоброва С.М. про розподіл витрат на професійну правничу допомогу підлягає частковому задоволенню на суму 30 000,00 грн.
Таким чином, доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі, про завищеність заявленого позивачем розміру витрат на правничу допомогу, частково знайшли своє підтвердження.
Доводи ж апелянта про те, що стягнення з відповідача витрат на проведення експертизи не ґрунтується на положеннях господарського процесуального законодавства, колегія суддів відхиляє як безпідставні, з огляду на таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з п. 1 ч. 4 ст. 129 ГПК України, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.
Частиною 8 статті 129 ГПК України визначено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Судом встановлено, що згідно виставленого судовим експертом, за результатами проведення судової комплексної судової почеркознавчої і технічної експертиз у справі №925/1467/22, рахунку №2545 від 11.07.2023 оплаті підлягає 31 067,40 грн.
Таким чином, враховуючи що позов задоволено повністю, витрати за проведення експертизи відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 129 ГПК України покладаються на відповідача, про що правомірно вказав місцевий суд в оскаржуваному додатковому рішенні.
Відповідно до статей 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржників та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції враховує висновки Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006), в якому зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У даній справі сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин згідно з нормами матеріального та процесуального права.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги на рішення та додаткове рішення
Відповідно до частини першої статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 277 ГПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
За результатами перегляду даної справи колегія суддів дійшла висновку про те, що місцевим господарським судом було повно, всебічно та об'єктивно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також вірно застосовано норми матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваного у даній справі рішення від 28.03.2024 відсутні.
Оскільки доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків місцевого господарського суду, скарга не підлягає задоволенню в наведеній частині.
З огляду на встановлені обставини, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга Фізичної особи-підприємця Кременюка Олександра Андрійовича в частині оскарження додаткового рішення підлягає частковому задоволенню, а додаткове рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині стягнення з Фізичної особи-підприємця Кременюка Олександра Андрійовича на користь Фізичної особи-підприємця Білоброва Сергія Миколайовича 70 000, 00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Колегія суддів погоджується із здійсненим судом першої інстанції розподілом судових витрат.
Витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги відповідно до статті 129 ГПК України покладаються судом на апелянта.
Керуючись ст.ст. 129, 267-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,
Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Кременюка Олександра Андрійовича задовольнити частково.
Рішення Господарського суду Черкаської області від 28.03.2024 у справі №925/1467/22 залишити без змін.
Додаткове рішення Господарського суду Черкаської області від 13.06.2024 у справі №925/1467/22 скасувати в частині стягнення з Фізичної особи-підприємця Кременюка Олександра Андрійовича на користь Фізичної особи підприємця Білоброва Сергія Миколайовича 70 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу адвоката.
В решті додаткове рішення Господарського суду Черкаської області від 13.06.2024 у справі №925/1467/22 в частині стягнення 30 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу адвоката та 31 067,40 грн витрат на проведення експертизи залишити без змін.
Витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на Фізичну особу-підприємця Кременюка Олександра Андрійовича.
Матеріали справи №925/1467/22 повернути Господарському суду Черкаської області.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст судового рішення складено та підписано 19.02.2025
Головуючий суддя Г.П. Коробенко
Судді А.І. Тищенко
І.М. Скрипка