вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"19" лютого 2025 р. Справа№ 910/10997/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Коротун О.М.
суддів: Сітайло Л.Г.
Хрипуна О.О.
без виклику представників сторін,
за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Українська залізниця"
на рішення Господарського суду міста Києва від 05.12.2024
у справі № 910/10997/24 (суддя - Мандичев Д.В.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Сільськогосподарське підприємство "Нібулон"
до Акціонерного товариства "Українська залізниця"
про стягнення 75 975,00 грн.
Розглянувши справу в порядку ст. 269, 270 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,
1. Короткий зміст заявлених вимог
Товариство з обмеженою відповідальністю Сільськогосподарське підприємство "Нібулон" (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Українська залізниця" (надалі - відповідач) про стягнення 75 975,00 грн. безпідставно отриманих коштів з особового рахунку 8211375, як збір за зберігання вантажу під час надання договірної послуги з накопичення вагонів з вантажем із метою формування маршрутного потягу за договором про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом № 40-14291113/2020-0001 від 26.06.2020 року на підставі статей 11, 16, 526, 530, 610, 611, 625, 651, 1212 Цивільного кодексу України та статей 173, 188, 193, 229, 230, 232 Господарського кодексу України.
2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.12.2024 позов задоволено повністю. Стягнуто з Акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Сільськогосподарське підприємство "Нібулон" 75 975 грн 00 коп безпідставно отриманих коштів та 2 422 грн 40 коп судового збору.
3. Надходження апеляційної скарги на розгляд Північного апеляційного господарського суду та межі апеляційного перегляду рішення суду
Не погодившись з ухваленим рішенням, Акціонерне товариство "Українська залізниця" 16.12.2024 (через Електронний суд) звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 05.12.2024 у справі №910/10977/24 скасувати. Ухвалити нове рішення, яким у позові відмовити повністю. Стягнути з відповідача на користь позивача 4 542,00 грн судового збору за подання апеляційної скарги.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.12.2024 було відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Господарського суду міста Києва від 05.12.2024 у справі № 910/10997/24; розгляд якої призначено у порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників.
23.12.2024 від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, який було прийнято судом апеляційної інстанції у порядку ст. 263 ГПК України.
4. Вимоги апеляційної скарги та короткий зміст наведених в ній доводів
Апелянт не погоджується з оскаржуваним рішенням, вважає його таким, що прийнято з порушенням норм процесуального та неправильним застосуванням норм матеріального права, при неповному з'ясуванні судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків, викладених в рішенні, обставинам справи, що є підставою для скасування рішення суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Так, скаржник вважає, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення необґрунтованого рішення. Спірні правовідносини регулюються не лише укладеним договором, а й нормативно-правовими актами, зокрема Правилами зберігання вантажів, які передбачають обов'язок сплати збору незалежно від вини відправника, якщо відсутні обставини, що залежать від залізниці. Також не було враховано факт підписання позивачем накопичувальної картки без зауважень, що свідчить про його згоду із нарахованим збором.
Крім того, за доводами апелянта, судом неправильно застосовано загальний строк позовної давності, хоча у даному випадку мали бути враховані спеціальні норми господарського законодавства та Статуту залізниць України.
Також, апелянт вважає, що суд першої інстанції не врахував правові позиції Верховного Суду щодо подібних правовідносин, що є порушенням процесуальних норм. У зв'язку з цим рішення підлягає скасуванню як таке, що ухвалене без урахування всіх обставин справи та відповідного правового регулювання. А тому апелянт просив рішення суду першої інстанції скасувати з прийняттям нового - про відмову в позові повністю.
5. Узагальнені доводи відзиву позивача на апеляційну скаргу
У поданому відзиві на апеляційну скаргу, позивач просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, посилаючись на те, що нарахування збору за зберігання вантажу лежить поза межами договірних відносин та обґрунтовано АТ «Українська залізниця» нормою права - п.9 Правил зберігання вантажів.
Так, за доводами позивача, відповідач визнає, що перевезення вантажів здійснювалося на спеціальних умовах, якими передбачено порядок накопичення вагонів перед формуванням маршрутного поїзда, що є частиною узгоджених послуг і не може вважатися затримкою, яка передбачає матеріальну відповідальність.
Тоді як оформлення перевізних документів здійснювалося відповідно до договору та чинних нормативних актів. Водночас, позивач вважає, що акт загальної форми ГУ-23 фіксує лише час перебування вагонів, а не є доказом вини замовника щодо затримки. Враховуючи положення додатку 1-4 до договору, процес накопичення рухомого складу та затримка вагонів є окремими поняттями, що не можуть ототожнюватися.
Крім того, позивач зазначає, що існує усталена судова практика Верховного Суду щодо подібних правовідносин, яка підтверджує, що збори за зберігання вантажу під час накопичення вагонів не застосовуються.
Щодо застосування спеціальної позовної давності позивач зазначає, що про помилкову позицію відповідача щодо застосування строку спеціальної позовної давності, оскільки, на думку апелянта, спірні правовідносини виникли з договору перевезення вантажу і до них повинні застосовуватися приписи ст.ст. 134, 136 Статуту залізниць України та ч. 1-4 ст. 315 Господарського кодексу України.
Так, позивач зазначає, що спір у даній справі полягає в тому, що відповідачем з особистого рахунку позивача були списані на свою користь кошти поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином (безпідставно набуте майно - ст.1212 ЦК України). Отже, спірні правовідносини та підстави позову виникли поза межами будь-якого договору, тоді як положення ст. 315 ГК України регулює правовідносини що випливають з договору перевезення вантажу, а тому не підлягають до застосування. А тому позивач просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги через необґрунтованість.
6. Фактичні обставини, неоспорені сторонами, встановлені судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції
Як вбачається з матеріалів справи та правомірно встановлено судом першої інстанції, 26.06.2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Сільськогосподарське підприємство "Нібулон" (позивач, замовник, вантажовласник, вантажовідправник, вантажоодержувач, платник) та Акціонерним товариством "Українська залізниця" (відповідач, перевізник) укладено договір про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом № 40-14291113/2020-0001 (договір), предметом якого є організація та здійснення перевезення вантажів, надання вантажного вагону для перевезення, інших послуг, пов'язаних з організацією перевезення вантажів у внутрішньому та міжнародному сполученнях (експорт, імпорт) у власних вагонах відповідача, вагонах залізниць інших держав та/або вагонах позивача, пов'язаних з цим супутніх послуг (послуги) і проведення розрахунків за ці послуги. У розумінні договору користування вагоном не є орендою майна, а плата за використання (користування) вагона відповідача не є орендною платою (пункт 1.1 договору).
Відповідно до пункту 1.4 договору надання послуг за договором може підтверджуватись одним з таких документів: накладною, накопичувальною карткою, зведеною відомістю, відомістю плати за користування вагонами, відомістю плати за подавання/забирання вагонів та маневрову роботу, іншими документами.
Згідно з пунктом 2.1 договору обов'язками замовника є, зокрема:
- сплачувати послуги відповідача та інші платежі, належні відповідачу за договором з сум внесеної передоплати за кодом платника. Самостійно визначати розмір попередньої оплати та періодичність її внесення на підставі діючих тарифів та умов договору, при цьому зобов'язаний враховувати обсяг запланованих перевезень, вагонообіг, строк перебування вагону за межами України та інших послуг позивача (пункт 2.1.4 договору);
- відшкодовувати відповідачу витрати, пов'язані із затримками вагонів, контейнерів і вантажів з причин, що не залежать від відповідача, які виникли на станціях залізниць України, зокрема, з наступних причин: неправильне оформлення відправниками перевізних документів; неподання до накладної документів, необхідних для використання митних, санітарних та інших правил чи невірне їх оформлення; перевірка вантажів (маси вантажу) митними та іншими державними органами контролю; недотримання технічних умов розміщення та кріплення вантажів; недостатність грошових коштів та закриття коду платника; інші причини. Оплата вказаних послуг здійснюється шляхом списання з сум внесеної передоплати за кодом платника (пункт 2.1.5 договору);
- у строки, встановлені розділом 4 договору, підписувати акти звіряння розрахунків, зведені відомості. Підписувати не пізніше двох робочих днів від дня надання послуг накопичувальні картки зборів за роботи (послуги) та штрафів, пов'язаних з перевезенням вантажів (вантажобагажу) форми ФДУ-92, відомості плати за користування вагонами форми ГУ-46, відомості плати за користування контейнерами форми ГУ-46к, відомості плати за подавання, забирання вагонів та маневрову роботу форми ГУ-46а. А у випадку оформлення вказаних вище документів в паперовій формі на вимогу позивача - підписувати та надавати відповідачу не пізніше двох робочих днів від дня такої його вимоги (пункт 2.1.7 договору).
Тоді як обов'язки перевізника визначені у пункті 2.3 договору, а саме, зокрема:
- відкрити для проведення розрахунків і обліку сплачених сум для позивача особовий рахунок з наданням коду платника, а також присвоїти позивачу код вантажовідправника/вантажоодержувача. Надані коди зазначаються відповідачем в інформаційному повідомленні про укладення договору в порядку визначеному пунктом 1.9 договору (пункт 2.3.3 договору);
- вести облік попередньої оплати, нарахованих і сплачених сум за здійснені перевезення і надані послуги, пов'язані з перевезенням вантажу і надавати позивачу відповідні розрахункові документи в електронній формі. Паперові копії таких документів надаються за зверненням позивача за цінами, встановленими в додатку 1-1 до договору через станцію або через один з підрозділів філії "Єдиний розрахунковий центр залізничних перевезень" АТ "Укрзалізниця", що вказано у такому зверненні позивача. В разі оформлення первинних документів із зауваженнями, їх паперові копії надаються позивачу безоплатно (пункт 2.3.4 договору).
Положеннями пункту 3.4 договору передбачено, що позивач зобов'язаний сплачувати у визначеному договором розмірі плату за користування власними вагонами відповідача: під час виконання вантажних операцій на місцях загального користування; переданих позивачу на місцях незагального користування; затриманих на станціях в очікуванні подавання під вантажні або інші операції, з причин, які залежать від позивача; затриманих під час перевезення з інших причин, що не залежать від відповідача (плата за користування власними вагонами перевізника).
Розділом 4 договору передбачений порядок проведення розрахунків, а саме, зокрема: по мірі виконання перевезень та надання послуг, відповідачем відображається в особовому рахунку використання позивачем коштів за добу для оплати: провізних платежів за перевезення, зазначених в накладних; суми додаткових зборів та додаткових послуг за вільними тарифами; плати за використання власних вагонів відповідача за межами України, що відображається в щодобових інформаційних повідомленнях; штрафів на підставі відповідних перевізних документів, накопичувальних карток, відомостей плати за користування вагонами (контейнерами), інформаційних повідомлень, тощо; пені (пункт 4.4 договору); щодобово, упродовж періоду виконання договору, відповідач надає позивачу переліки перевізних документів в електронному вигляді, які відображають облік коштів, перерахованих та витрачених позивачем на виконання договору за звітну добу (пункт 4.5 договору); у разі випадку незгоди з нарахованими платежами та сумою списаних з особового рахунку коштів, позивач для проведення перевірки письмово повідомляє відповідача на вказану в розділі 7 договору адресу. У випадку виявлення відповідачем неправильного нарахування платежів, здійснюється перерахунок, після чого надлишок стягнутої суми зараховується на особовий рахунок позивача, як оплата за майбутні перевезення або ж додатково з сум внесеної попередньої оплати списуються кошти для оплати належних відповідачу платежів в порядку та строки, передбачені законодавством (пункт 4.9 договору).
Відповідно до пункту 10.3 договору, документи, направлені відповідачем позивачу для підписання і не підписані останнім (у т.ч. з внесеними зауваженнями але не підписаними) вважаються беззаперечно прийнятими та погодженими позивачем у строк, встановлений нормативно-правовими актами або договором, а якщо інше не встановлено, то після спливу 15 календарних днів з дня їх направлення окрім випадків надання до них заперечень позивачем в такий строк. Такі строки починають свій перебіг з дня направлення відповідачем документів позивачу, у т.ч. автоматизованими системами відповідача із застосуванням спеціалізованого інтерфейсу користувача. Цей пункт стосується порядку укладення та внесення змін до договору, визначених в розділі 9 договору. Позивачу присвоєно коди: відправника/одержувача - 8496; платника 8211375 та відкрито особовий рахунок з ідентичним номером.
Відповідно до відомостей плати за користування вагонами та накопичувальних карток № 21090182 від 21.09.2022 року, № 224080172 від 24.08.2022 року відповідачем здійснено нарахування збору за зберігання вантажів та нарахування збору за накопичення власного рухомого складу.
Позивач зазначав, що ним було виявлено безпідставно отримані відповідачем грошові кошти в розмірі 75 975,00 грн., списані з особового рахунку позивача, як збір за зберігання вантажу, що призвело до звернення позивача до суду з даним позовом про стягнення з відповідача 75 975,00 грн. в порядку приписів статті 1212 Цивільного кодексу України.
7. Мотиви, з яких виходить Північний апеляційний господарський суд, та застосовані ним положення законодавства
Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Положеннями частини 1 статті 901 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Загальні умови перевезення вантажів залізничним транспортом регулюються Законом України "Про транспорт", Законом України "Про залізничний транспорт" Статутом залізниць України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 № 457, Правилами оформлення перевізних документів, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 № 644 (далі - Правила), Правилами складання актів, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 28.05.2002 № 334, Правилами приймання вантажів до перевезення, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 №861/5082, Правилами видачі вантажів, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 №862/5083.
Пунктом 8 Правил зберігання вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 №644, визначено, що збір за зберігання вантажів у вагонах (контейнерах) у разі затримки їх з вини одержувача (відправника) після закінчення терміну безоплатного зберігання сплачується незалежно від місця затримки (на станції призначення та на підходах до неї, на прикордонних, припортових станціях тощо).
Положеннями п. 9 Правил зберігання вантажів, зокрема, передбачено, що за зберігання на місцях загального користування та на коліях станції відправлення вантажів, завантажених у вагони (контейнери), які простоюють в очікуванні оформлення перевезення (у тому числі під митним оформленням та з інших причин, не залежних від залізниці), збір сплачується з моменту ввезення вантажу на станцію до моменту закінчення затримки.
В цій частині суд апеляційної інстанції враховує доводи позивача, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, що на сьогоднішній день вже сформована єдина правозастосовча практика Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах (висновки Верховного суду викладені в постановах від 01.02.2024 по справі №915/305/22 та від 09.04.2024 у справі №915/5/23). Предметом обох справ є правовідносини з накопичення маршрутного потягу на підставі додатку 1-4 Умови організації накопичення вагонів до договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом № 40-14291113/2020-001 від 25.02.2020 та нарахування Збору за зберігання вантажу в період накопичення маршрутного потягу (50 вагонів з вантажем). Суд апеляційної інстанції на підставі ч. 4 ст 236 ГПК України враховує вказані правові висновки та зазначає наступне.
Відповідно до накладної №44340479 від 24.08.2022 ТОВ СП «НІБУЛОН» був переданий до перевезення маршрутний потяг №082473 (п.7, 29 накладної), ідентифікація відправки №44340479 від 24.08.2022 в кількості 50 вагонів (кукурудза).
Відповідно до п. 10 додатку №1-4, нарахування платежів відбувається на станції накопичення за накопичувальною карткою ФДУ-92, відомістю плати за користування вагонами ГУ-46 з коду платника замовника, яким замовлено надання такої послуги. АТ «Українська залізниця» були сформовані відомості плати за користування вагонами №24080055 від 24.08.2022 на суму 95640,00 грн. без ПДВ.
АТ «Українська залізниця» були сформовані такі накопичувальні картки форми ФДУ-92 зборів за роботи (послуги) та штрафів, пов'язаних з перевезенням вантажів (вантажобагажу): №24080172 від 24.08.2022 року, згідно якої ТОВ СП «НІБУЛОН» було нараховано: - збір за зберігання вантажів (код/підкод платежу 190/001) на суму 63312,50грн. без ПДВ., №21090182 від 21.09.2022 року, згідно якої ТОВ СП «НІБУЛОН» було нараховано: - накопичення власного рухомого складу (код/підкод платежу 229/001) на суму 9902,88 грн. без ПДВ.
Водночас, суд апеляційної інстанції зазначає, що укладений між сторонами договір містить спеціальні умови надання окремих послуг, які передбачені додатком №1-4 до вказаного правочину, який є невід'ємною частиною останнього.
З урахуванням приписів додатку №1-4 до договору та положень самого договору, у спірних правовідносинах мета замовлення позивачем спеціальної послуги полягала саме в накопиченні вагонів для формування маршрутного поїзда в 50 вагонів, а відтак, процедура накопичення вагонів фактично передбачає затримку окремих вагонів на певний час з метою формування маршрутного поїзда, на що відповідач надав свою згоду шляхом укладання з позивачем договору.
В свою чергу, зважаючи на умови додатку № 1-4 до договору (п. 8), в актах загальної форми ГУ-23 фіксується лише час перебування вагонів на коліях загального користування, за який сплачується відповідний тариф, визначений цим додатком.
Так, відповідно до п. 9 додатку № 1-4, за послугу з накопичення вагонів замовник сплачує: плату за вільним тарифом "Організація перевезень і накопичення власного рухомого складу" відповідно до додатку 1-1 до договору. При нарахуванні такої плати 1 вагоно-доба розраховується з округленням неповної доби (24 години від початку накопичення) до повної (24 години до закінчення накопичення) (п. 9.1. додатку № 1-4).
Разом з цим, в період затримки вагонів з вини замовника (а не накопичення) сплачуються платежі, пов'язані з затримкою вантажу на шляху прямування (п. 9.2. додатку № 1-4). При цьому, обов'язковим елементом для застосування вказаного пункту є "затримка з вини замовника".
З наведеного вбачається, що п. 9 додатку № 1-4 розділяє такі поняття як "накопичення рухомого складу" та "затримку вагонів перевізника".
При цьому, правовідносини з накопичення маршрутного поїзда мають невід'ємну складову - перебування/накопичення вагонів з вантажем на коліях загального користування протягом часу накопичення до приймання останнього вагона перевізником (пункти 6, 7 додатку № 1-4), що водночас є предметом окремої послуги.
Таким чином, у період накопичення вагонів маршрутного поїзда у відповідача не було підстав застосовувати матеріальну відповідальність за зберігання вантажу на коліях загального користування, приймаючи до уваги, що у цей час здійснювалось накопичення вагонів із вантажем у відповідності до умов додатку № 1-4 і ці правовідносини були предметом окремої, належним чином сплаченої позивачем спеціальної послуги.
В цій частині суд апеляційної інстанції враховує доводи позивача, викладені у відзиві на апеляцій скаргу з посилання на правові висновки, викладені Верховним Судом у постанові від 01.02.2024 у справі №915/305/22, відповідно до якого накопичення вагонів з вантажем (маршрут) відбувалося на підставі договірних відносин, предметом яких є послуги, за які сплачується тариф, що вказує на відсутність такого елементу складу правопорушення як вина ТОВ СП «Нібулон». За таких обставин колегія суддів зазначає, що пункти 8, 9 наведених Правил не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, оскільки затримка вагонів відбулась з обставин, що залежали від АТ «Українська залізниця», а саме наявність договірних відносин з накопичення вагонів на коліях АТ «Українська залізниця» з метою формування маршрутного потягу.
Також, у постанові від 09.04.2024 у справі №915/5/23 Верховний Суд зазначив, що погоджується із висновком, що затримка вагонів під час їх накопичення для формування маршрутного поїзда не може вважатись одностороннє порушення зобов'язань з боку відповідача, оскільки такі дії цілком відповідають умовам укладеного сторонами договору, який передбачає надання спеціальних послуг та додатку 1-4 до нього.
З огляду на зазначене вище вбачається, що оформлення / не оформлення окремої накладної на кожну групу вагонів з маршрутного потягу, або одного документа на весь маршрутний потяг ніяк не впливає на відправлення маршрутного потягу до моменту формування (накопичення) складу в 50 вагонів з вантажем.
Накопичення вагонів з вантажем (маршрут) у цьому випадку відбувається в межах договірних відносин (є предметом послуги, за яку сплачується тариф), отже, не може кваліфікуватись як "матеріальна відповідальність" та не має такого елементу, як вина відправника.
Отже, відповідач, як перевізник, надав позивачу, як замовнику, згідно умов договору послугу з накопичення вагонів, за попередньо погодженим планом, який мав ознаку "маршрутний" та за попередньою заявкою, без отримання якої замовник не спроможний сформувати маршрутний поїзд, у зв'язку з чим позивач має сплатити плату за користування власними вагонами перевізника та збір за накопичення вагонів на коліях загального користування. Інших платежів послуга накопичення вагонів не передбачає.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що грошові кошти в сумі 75 975,00 грн. з ПДВ були безпідставно списані відповідачем з особового рахунку позивача, поза межами укладеного між сторонами договору, на підставі п. 9 Правил зберігання вантажів, які при такому списанні застосовані бути не можуть. А тому доводи апелянта в цій частині відхиляються через необґрунтованість.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Положення цієї глави (тобто глави 83 ЦК України) застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи. Набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.
Загальна умова ч. 1 ст. 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, статтю 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Таким чином, списання відповідачем з особового рахунку позивача грошових коштів в сумі 75 975,00 грн. з ПДВ як збору за зберігання вантажу відбулось у зв'язку з договором, однак не на його виконання, а поза межами домовленостей, передбачених вказаним правочином. При цьому, інших способів повернення коштів закон та договір не передбачають.
Щодо доводів скаржника про необхідність застосування спеціальної позовної давності, суд апеляційної інстанції їх відхиляє через наступне.
Згідно з ч.1 ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.
Апелянт просив про застосування строків позовної давності, встановлених статтями 134 і 136 Статуту та статтею 315 Господарського кодексу України з посиланням на постанову об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.06.2021 зі справи №910/11949/20, предметом спору у справі №910/11949/20 було стягнення із залізниці штрафу за несвоєчасну доставку вантажу.
Однак, суд апеляційної інстанції зазначає, що оскільки спірні грошові кошти фактично були списані не на виконання умов договору, а відтак такий позов не може бути визнаний як такий, що випливає з перевезення, встановлені ст.ст. 134, 136 Статуту залізниць України, ч.ч. 1-4 ст.315 ГК України спеціальні строки позовної давності до таких вимог не застосовуються, позов поданий в порядку приписів ст. 1212 ЦК України, до яких застосовується загальний строк позовної давності, який позивачем не пропущений.
Окрім того, пунктом 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України встановлено, що у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.
Враховуючи викладене, суд апеляційної інтанції зазначає, що відхиляє як необґрунтовані мотиви відповідача про пропуск строків позовної давності, оскільки на день звернення позивача до суду з даним позовом останнім строк позовної давності пропущено не було.
При цьому, суд апеляційної інстанції зазначає, що правова позиція Верховного Суду у постанові від 18.06.2021 у справі №910/11949/20, на яку посилається скаржник в апеляційній скарзі, не є релевантною до справи, що розглядається, оскільки правовідносини у цих справах не є подібними. А тому не підлягає до застосування в розумінні ч. 4 ст. 236 ГПК України.
Отже, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками місцевого господарського суду про обґрунтованість позовних вимог. Тоді як інші доводи апеляційної скарги фактично направлені на переоцінку обставин, які були досліджені судом першої інстанції. Суд апеляційної інстанції переглядав справу в межах ст. 269 ГПК України.
Таким чином, апеляційну скаргу у даній справі слід залишити без задоволення як необґрунтовану, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін. Суд апеляційної інстанції зазначає, що підстав для виходу за межі вимог та доводів апеляційної скарги (в розумінні ч. 4 ст. 269 ГПК України) суд апеляційної інстанції не встановив.
8. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу - без задоволення. Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ст. 276 ГПК України).
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про обґрунтованість позовних вимог.
Таким чином, на підставі ст. 2, 269, 270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. 276 ГПК України - суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність залишення апеляційної скарги у даній справі без задоволення, а рішення суду першої інстанції (в оскаржуваній частині) - без змін.
9. Судові витрати
З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги, понесені судові витрати за розгляд справи в суді апеляційної інстанції (судовий збір) покладаються на скаржника в порядку ст. 129 ГПК України.
Керуючись ст. 2, 129, 269, 270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. 276, 281, 282 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд,
1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Господарського суду міста Києва від 05.12.2024 у справі № 910/10997/24 - залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 05.12.2024 у справі № 910/10997/24 - залишити без змін.
3. Судовий збір, у зв'язку з переглядом рішення у суді апеляційної інстанції, покласти на апелянта.
4. Матеріали справи №910/10997/24 повернути до місцевого господарського суду.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та, за загальним правилом, не підлягає оскарженню до Верховного Суду крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.
Головуючий суддя О.М. Коротун
Судді Л.Г. Сітайло
О.О. Хрипун