вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"17" лютого 2025 р. Справа№ 911/973/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Яценко О.В.
суддів: Хрипуна О.О.
Гончарова С.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні
матеріали апеляційної скарги Товариства з додатковою відповідальністю «Узинський цукровий комбінат»
на рішення Господарського суду Київської області від 05.09.2024 (повний текст складений і підписаний 21.10.2024)
у справі № 911/973/24 (суддя Самусь В.С.)
за позовом Приватного підприємства «Еверест»
до Товариства з додатковою відповідальністю «Узинський цукровий комбінат»
про стягнення 5 702 846,02 грн.
Позов з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, яку судом першої інстанції прийнята до розгляду, заявлено про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 2 726 212,11 грн. за поставлений за договором поставки № 01-07Е/19 від 01.07.2019, але не у повному обсязі оплачений товар, а також нарахованих за порушення строків оплати вказаного товару 3 % річних в сумі 160 822,98 грн., пені в сумі 1 956 679,72 грн. та інфляційних втрат в сумі 859 131,21 грн.
Розраховуючи суму основного боргу позивач виходив з того, що через відтермінування відповідачем виконання грошового зобов'язання та коливання курсу долара за цей час більше 5 %, ним у порядку п. 8 специфікації до спірного договору була переглянута ціна вугілля.
Крім того позивач просив стягнути з відповідача 50 000,00 грн. витрат на правничу допомогу.
У відзиві на позов відповідач проти його задоволення заперечив, пославшись на те, що:
- в наданих позивачем суду видаткових накладних міститься підпис з боку постачальника товару, проте вказані видаткові накладні містять дані про отримувача товару в особі комірника ОСОБА_1., повноваження якої не підтверджуються жодним доказом, що свідчить про те, що такі накладні оформлені з порушенням вимог законодавства, є неналежними та не допустимими доказами та не можуть бути підставою для стягнення заборгованості;
- позивачем надана копія договору № 01-07Е/19 від 01.07.2020, який не підписаний зі сторони позивача. При цьому, надана позивачем копія Специфікації № 1 від 01.07.2020 підписана не до спірного договору, який має № 01-07Е/19 від 01.07.2019, а до договору поставки з іншим № 01-07Е/20 від 01.07.2020;
- в наданих позивачем залізничних накладних отримувачем товару є ТОВ «Горшахтіндустрія», тому з наданих залізничних накладних вбачається, що відповідач не є отримувачем товару;
- позивачем не було надано доказів про перегляд ціни та доказів повідомлення про це відповідача;
- позивачем неправомірно заявлено до стягнення пеню, 3 % річних та інфляційні витрати, адже від моменту коли зобов'язання мало бути виконане пройшло більше шести місяців.
З огляду на зміст відзиву позивачем було подано клопотання про долучення доказів, в якому він просив долучити до матеріалів справи договір поставки № 01-07Е/19 від 01.07.2020, Специфікацію № 1 до договору поставки № 01-07Е/19 від 01.07.2020, податкову накладну № 3 від 07.06.2021, податкову накладну № 4 від 20.01.2022, податкову накладну № 5 від 14.02.2022 та довідку ПП «Еверест» № 1 від 23.05.2024. Вказане клопотання судом першої інстанції задоволено, з посиланням на те, що до позовної заяви внаслідок технічної помилки позивача, про що ним зазначено у клопотанні, подані не всі документи, які необхідні для вирішення спору, та що вказане клопотання подане на стадії підготовчого провадження ще до початку першого підготовчого засідання.
У відповіді на відзив позивач зазначив про наступне:
- відповідач жодним доказом не підтверджує того, що комірник ОСОБА_1 не є співробітником відповідача;
- при цьому, відповідач, підписавши накладні та скріпивши їх штампами, погодив таку їх форму, товар прийняв, а тому його заперечення спростовуються наявними у матеріалах справи доказами;
- про визнання факту приймання товару також свідчать часткові оплати, що вбачається з банківських виписок по рахунку позивача, які долучені до матеріалів справи.
У запереченнях (на відповідь на відзив) відповідач послався на те, що:
- загальна кількість вугілля, яке було поставлено, складає 680 тон на суму 3 855 600,00 грн., при цьому 1 тонна вугілля мала ціну 5 670,00 грн.;
- ним оплачено 2 164 692,63 грн., що відповідає 381,78 тон вугілля (за ціною 5 670,00 грн. - примітка суду);
- за таких обставин відповідач визнає, що у нього наявна заборгованість у розмірі 1 342 254,12 грн. за 299,2 тонни вугілля.
Також позивачем до суду першої інстанції було подано клопотання про долучення доказів, в якому він просить долучити до матеріалів справи зазначене клопотання із додатками (рахунки на оплату та курси дол. США по відношенню до гривні з офіційного сайту НБУ)/ Вказане клопотання судом першої інстанції задоволено, з посиланням на те, що питання наявності рахунків на оплату та отримання їх відповідачем постало лише в судовому засіданні 13.06.2024, а позивач вважав, що долучені до позовної заяви банківські виписки, у яких зазначені дані рахунків, які оплачені відповідачем, є беззаперечною обставиною наявності рахунків у відповідача.
Рішенням Господарського суду Київської області від 05.09.2024 (повний текст складений і підписаний 21.10.2024) у справі № 911/973/24 позов задоволено частково, з відповідача на користь позивача стягнуто 2 726 212,10 грн. боргу, 160 114,48 грн. 3 % річних, 859 131,21 грн. інфляційних втрат, 1 495 677,44 грн. пені, 78 617,03 грн. судового збору та 45 951,93 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
При розгляді спору сторін по суті суд першої інстанції встановив, що матеріалами справи належним чином підтверджено факт несвоєчасного виконання відповідачем свого обов'язку по оплаті отриманого за спірним договором товару, з огляду на що позивач відповідно до умов спірного договору має право на стягнення вартості такого товару, а відповідно до положень договору та ст. 625 ЦК України - пені, 3 % річних та інфляційних втрат.
Визначаючи суму основного боргу, які підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, суд першої інстанції виходив з того, що
- у специфікації сторонами погоджено, що оплата за вугілля здійснюється в гривнях за курсом НБУ долара США, встановленим у робочий день, що передує даті оплати рахунку, виходячи з еквівалента ціни за вугілля. Ціна на вугілля фіксується станом на 10.07.2020, та складає 210,00 доларів США за 1 т з ПДВ. Курс НБУ гривні по відношенню до долара США станом на 10.07.2020 становить 26,95 грн.; якщо коливання курсу долара буде більше або менше 5 % за період відтермінування оплати, то постачальник залишає за собою право переглядати ціну з урахуванням ціни долара к гривні;
- позивачем виставлено відповідачу рахунки-фактури за вугілля кам'яне АО (25-50 мм) у загальній кількості 251,33 т на суму 1 469 666,89 грн., а саме: рахунок-фактура № СФ-0002 від 02.06.2021 за вугілля кам'яне АО (25-50 мм) у кількості 80,000 т на суму 462 067,20 грн., рахунок-фактура № СФ-0001 від 19.01.2022 за вугілля кам'яне АО (25-50 мм) у кількості 89,965 т на суму 531 299,69 грн., рахунок-фактура № СФ-0002 від 14.02.2022 за вугілля кам'яне АО (25-50 мм) у кількості 81,365 т на суму 476 300,00 грн. У вказаних рахунках-фактурах ціна за вугілля сформована позивачем на підставі п. 8 Специфікації з урахування того, що відповідач не сплатив за поставлене вугілля у строк до 31.12.2020, як то передбачено умовами договору, а за період відтермінування оплати коливання курсу долара було більшим ніж 5 %. Вказані рахунки відповідачем оплачені частково;
- також 27.02.2023 відповідачем було сплачено позивачу ще 695 025,74 грн., а оскільки станом на 27.02.2023. курс НБУ гривні по відношенню до долара США становив 36,5686, тобто коливання курсу долара було більшим 5 % за період відтермінування відповідачем оплати з 01.01.2021 по 27.02.2023, то позивач здійснив зарахування 695 025,74 грн., які сплачені відповідачем, з урахуванням п. 8 Специфікації. Таким чином, вартість 1 т вугілля станом на 27.02.2023 становила 7 679,406 грн. (210 * 36,5686), з огляду на що 27.02.2023 р. відповідачем сплачено позивачу грошові кошти за 90,51 т (695025,74 грн. / 7679,406 грн.) поставленого вугілля;
- отже, з урахуванням збільшення вартості вугілля, відповідачем сплачено позивачу вартість 341,84 т (80,000 т + 89,965 т + 81,365 т + 90,51 т) поставленого за умовами спірного договору вугілля, а неоплаченим залишилося 338,16 т (680 т - 341,84 т) вугілля, що у доларовому еквіваленті становить 71 013,60 доларів США (338,16 т * 210 дол. США);
- оскільки станом на 06.03.2024 (день, який передує даті виставлення рахунку) курс НБУ гривні по відношенню до долара США становив 38,39, тобто коливання курсу долара було більшим 5 % за період відтермінування відповідачем оплати, позивач здійснив розрахунок вартості поставленого, але неоплаченого вугілля з урахуванням п. 8 Специфікації, проте, сума, зазначена у рахунку-фактурі № СФ-0000001 від 07.03.2024, визначена позивачем неправильно. При цьому за розрахунком суду, вартість 1 т вугілля станом на 06.03.2024 становила 8 061,90 грн. (210 * 38,39), тобто вартість 338,16 т вугілля становила 2 726 212,10 грн. (338,16 т * 8 061,90 грн.).
При цьому, суд першої інстанції не прийняв до уваги посилання відповідача на те, що:
- позивачем не було надано доказів про перегляд ціни та доказів повідомлення про це відповідача, зазначивши, що відповідач без зауважень та заперечень оплатив рахунки, виставлені позивачем, в яких було зазначено за яку кількість вугілля здійснюється відповідна оплата та що умовами договору № 01-07Е/19 від 01.07.2020 та специфікації до цього договору не встановлено обов'язку позивача повідомляти відповідача про перегляд ціни якщо коливання курсу долара буде більше або менше 5 % за період відтермінування відповідачем оплати;
- надана позивачем копія специфікації № 1 від 01.07.2020 до договору поставки № 01-07Е/20 від 01.07.2020 стосується не спірного, а іншого договору № 01-07Е/20, а не № 01-07Е/19, зазначивши, що відповідачем не надано ані договір № 01-07Е/20, ані доказів того, що такий договір було укладено, в той час як позивачем надано довідку, в якій він повідомив, що між позивачем і відповідачем договір № 01-07Е/20 не укладався, а у специфікації № 1 до договору поставки № 01-07Е/20 від 01.07.2020., яка є додатком № 1 до договору поставки № 01-07Е/19 від 01.07.2020, допущено технічну помилку в нумерації;
- в наданих позивачем суду видаткових накладних міститься підпис з боку постачальника товару, проте вказані видаткові накладні містять дані про отримувача товару в особі комірника ОСОБА_1., повноваження якої не підтверджуються жодним доказом, зазначивши, що під час розгляду справи відповідач визнав факт поставки товару.
З огляду на вказані обставини суд першої інстанції частково задовольнив позовні вимоги про стягнення основного боргу в сумі 2 726 212,10 грн. (позивачем до стягнення було заявлено на 0,01 грн. менше, а саме 2 726 212,11 грн. - примітка суду).
Частково задовольняючи позовні вимоги про стягнення 3 % річних та пені суд першої інстанції виходив з того, що позивачем неправильно визначені дати закінчення періоду нарахування, оскільки день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється нарахування пені та 3 % річних, а при нарахуванні пені позивачем також не було враховано те, що п. 7.2 спірного договору, встановлено, що розмір пені має бути не більшим подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення.
При цьому, при розгляді позовних вимог про стягнення пені, суд першої інстанції виходив з того, що нарахування позивачем пені за строк більший, ніж визначений ч. 6 ст. 232 ГК України (шість місяців - примітка суду) є правомірним, оскільки:
- умовами договору поставки № 01-07Е/19 від 01.07.2020 (п. 7.2). сторони узгодили нарахування пені по день остаточного погашення зобов'язання за договором;
- п. 7 Прикінцевих положень ГК України встановлено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину, а відповідно положено чинного законодавства карантин тривав з 12.03.2020 по 30.06.2023, а пеню позивач нараховує за період з 07.06.2021 по 30.06.2023.
В свою чергу суд першої інстанції встановивши, що наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат є арифметично правильним, задовольнив вказані позовні вимоги за розрахунком позивача.
Здійснюючи розподіл витрат позивача на правничу допомогу суд першої інстанції виходив з наступного:
- надані позивачем докази є належними доказами понесення витрат на правничу допомогу;
- водночас з акту прийому-передачі наданих послуг № 22/12-23/01 від 22.08.2024 (пп. 5 п. 1 акта) слідує, що виконавцем надано замовнику таку послугу як складення, оформлення та направлення до Господарського суду Київської області заяви про усунення недоліків у справі № 911/973/24 (тривалістю 1,5 год.), проте оскільки саме позивач не дотримався вимог ГПК України при зверненні із позовом, то наслідки вказаних дій має нести позивач, а тому витрати на складення, оформлення та направлення до Господарського суду Київської області заяви про усунення недоліків не підлягають відшкодуванню;
- також не підлягають відшкодуванню відповідачем витрати позивача (пп. 15 п. 1 акта) на складення, оформлення та направлення до Господарського суду Київської області у справі № 911/973/24 від імені замовника заяви про зменшення позовних вимог (тривалістю 3 год.), оскільки подання такої заяви зумовлено не діями відповідача в процесі розгляду справи, такими як сплата заборгованості після відкриття провадження у справі, а здійсненням позивачем неправильного арифметичного розрахунку суми заборгованості при поданні позовної заяви, про що ним зазначено у вказаній заяві;
- отже час, витрачений адвокатом на надання правничої допомоги на підставі договору № 22/12-23 від 22.12.2023 про надання юридичних послуг, який співмірний із обсягом виконаних адвокатом робіт, становить 30 год. (34,50 год. - 1,5 год. - 3 год.), проте, оскільки за змістом укладеного між позивачем та Адвокатським об'єднанням «Ела» договору, розрахунок вартості 1 години роботи спеціалістів виконавця (адвокатів) відповідно до п. 2.1 договору становить 3 000,00 грн. без ПДВ, а п. 2 акта сторони узгодили, що вартість наданих послуг складає 50 000,00 грн., а вказана сума не перевищує суми понесених позивачем судових витрат на професійну правничу допомогу з урахуванням витраченого адвокатом часу, встановленого судом (30 год.), понесені позивачем судові витрати на професійну правничу допомогу є обґрунтованими і доведеними на суму 50 000,00 грн.;
- враховуючи часткове задоволення позову, на підставі п. 3 ч. 4 ст. 129 ГПК України витрати позивача на правничу допомогу підлягають розподілу між сторонами пропорційно розміру задоволених вимог, тобто підлягають покладенню на відповідача у сумі 45 951,93 грн.
При цьому, суд першої інстанції зазначив, що у відзиві на позовну заяву, заперечуючи проти стягнення витрат на професійну правничу допомогу, відповідач посилається на те, що розмір витрат на професійну правову допомогу, заявлений позивачем у розмірі 50 000,00 грн., є завищений та не підтверджується жодними доказами, окрім того не є співмірним зі складністю справи, проте відповідачем не надано жодних доказів та не наведено належних обґрунтувань на підтвердження своїх заперечень, та не доведено неспівмірності витрат позивача на професійну правничу допомогу.
Не погодившись із зазначеним рішенням суду Товариство з додатковою відповідальністю «Узинський цукровий комбінат» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати зазначене рішення суду та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних відмовити в повному обсязі.
У апеляційній скарзі апелянт зазначив про те, що оскаржуване рішення прийнято в результаті неповного з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, недоведеності ряду обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, а також, у зв'язку з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.
У обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт послався на те, що:
- суд першої інстанції належним чином не розглянув клопотання позивача про долучення доказів;
- судом першої інстанції не враховано узгодження сторонами суми боргу у розмірі 2 037 279,86 грн. станом на 31.12.2022 у акті звірки розрахунків по рахунку 36;
- стягнення штрафних санкцій є протиправним з огляду на положення ст.232 ГК України.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 23.09.2024 апеляційна скарга Товариства з додатковою відповідальністю «Узинський цукровий комбінат» на рішення Господарського суду Київської області від 05.09.2024 у справі № 911/973/24 передана на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Яценко О.В., судді Хрипун О.О., Яковлєв М.Л.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.09.2024 постановлено витребувати у Господарського суду Київської області матеріали справи № 911/973/24 та відкладено вирішення питань, пов'язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження матеріалів справи.
23.10.2024 матеріали справи надійшли до Північного апеляційного господарського суду.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.10.2024 апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю «Узинський цукровий комбінат» на рішення Господарського суду Київської області від 05.09.2024 у справі № 911/973/24 залишено без руху на підставі ст. 174, ч. 2 ст. 260 ГПК України; надано скаржнику десять днів з моменту отримання ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги.
На виконання вимог вищезазначеної ухвали, скаржник 06.11.2024 надіслав через систему «Електронний суд» заяву про усунення недоліків апеляційної скарги до якої додано копію платіжної інструкції № 14912 від 05.11.2024 на суму 78 617,03 грн.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.11.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з додатковою відповідальністю «Узинський цукровий комбінат» на рішення Господарського суду Київської області від 05.09.2024 у справі № 911/973/24, справу № 911/973/24 призначено до розгляду на 23.12.2024 о 10:40.
07.11.2024 до суду від позивача надійшла заява, в якій заявник просить виправити описку в ухвалі Північного апеляційного господарського суду від 28.10.2024 по справі №911/973/24. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.02.2025 вказану заяву задоволено.
27.11.2024 до суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач проти задоволення апеляційної скарги заперечив, пославши на ті ж самі обставини, що і в суді першої інстанції, а також додатково зазначивши про те, що:
- поведінка відповідача є суперечливою, оскільки під час розгляду справи в суді першої
інстанції відповідач частково визнав позовні вимоги, проте в апеляційній скарзі - просить скасувати рішення господарського суду Київської області від 05.09.2024р. по справі №911/973/24 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі;
- посилання відповідача на те, що суд першої інстанції належним чином не розглянув клопотання позивача про долучення доказів спростовуються матеріалами справи.
Також у вказаному відзиві позивач просив продовжити йому строк для подання відзиву.
У зв'язку з перебуванням судді Яковлєва М.Л., який входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем, у відпустці з 18.12.2024 по 10.01.2025 включно, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.12.2024 розгляд апеляційної скарги Товариства з додатковою відповідальністю «Узинський цукровий комбінат» на рішення Господарського суду Київської області від 05.09.2024 у справі № 911/973/24 призначено на 27.01.2025 о 10:50.
20.01.2025 до суду від відповідача надійшли додаткові пояснення, в яких відповідач зазначив про те, що:
- ним в суді першої інстанції помилково визнавався борг у розмірі 1 342 254,12 грн., проте оскільки існують інші договірні відносини з позивачем в яких наявна заборгованість у розмірі 3 269,79 грн., відповідач визнає заборгованість в сумі 1 338 984,33 грн.;
- судом першої інстанції не враховано правовий висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.10.2018 у справі № 905/192/18, щодо неможливості одночасного покриття позивачеві матеріальних втрат від знецінення коштів передбачено договором за рахунок донарахування вартості товару з урахуванням курсової різниці національної валюти до долара США на дату оплати та стягнення інфляційних втрат, нарахованих на суму грошового зобов'язання, вираженого в гривнях;
- стягнення у спірних правовідносинах курсової різниці є неправомірним, оскільки оплата товару визначена в національній валюті, а відтак позивач міг стягнути тільки інфляційні втрати, пеню та 3 % річних, розмір яких за розрахунком відповідача становить 720 009,59 грн. (інфляційне збільшення), 1 471 134,26 грн. (штрафні санкції), 143 433,25 грн.(3% річних).
Також відповідач, з метою забезпечення балансу інтересів сторін, з огляду на вимоги розумності та справедливості, які не були враховані судом першої інстанції, користуючись правом, наданим ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України, просив зменшити розмір пені, штрафу і процентів річних на 50 %.
У вказаних поясненнях апелянт просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 05.09.2024 по справі №911/973/24 та ухвалити нове рішення, яким стягнути з відповідача на користь позивача суму основного боргу у розмірі 1 338 984,33 грн., пеню, інфляційні витрати та 3% річних у розмірі 1 167 288,55 грн. (з урахуванням зменшення їх на 50 % примітка суду).
До вказаних пояснень відповідачем додані копії платіжних інструкцій № 10483 від 16.11.2021 на суму 351 923,04 грн., № 10742 від 20.01.2022 на суму 531 299,69 грн., № 12552 від 27.02.2023 на суму 695 025,74 грн., № 10802 від 14.02.2022 на суму 476 300,00 грн. та № 9698 від 07.06.2021 на суму 462 067,20 грн.
Також 27.01.2025 до суду від позивача надійшли заперечення на долучення до справи та задоволення додаткових пояснень по справі, які обґрунтовані тим, що відповідачем порушено встановлений ст.ст. 262, 266 ГПК України строк для подання як доповнень до апеляційної скарги, так і додаткових доказів та не заявлено клопотання про поновлення такого строку.
Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 27.01.2025 № 09.1-08/317/25 призначено повторний автоматизований розподіл справи № 911/973/24 у зв'язку з перебуванням судді Яковлєва М.Л., який не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), на лікарняному.
Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.01.2025 справа № 911/973/24 передана на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Яценко О.В., судді Хрипун О.О., Гончаров С.А.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.01.2025 прийнято до свого провадження апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю «Узинський цукровий комбінат» на рішення Господарського суду Київської області від 05.09.2024 у справі № 911/973/24, розгляд апеляційної скарги призначено на 11.02.2025 о 10 год. 20 хв.
10.02.2025 до суду від відповідача надійшла заява про відкладення розгляду справи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю представника відповідача.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.02.2025 заяву відповідача про відкладення розгляду справи задоволено, розгляд апеляційної скарги відкладено на 17.02.2025 о 10 год. 10 хв.
17.02.2025 до суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення (перенесення) розгляду справи, в якому заявник, з посиланням на участь адвоката Стеценка О.Л., який представляє інтереси заявника в іншому судовому засіданні, а також на відсутність у керівника юридичної освіти та достатньої кваліфікації, для здійснення повноцінного захисту інтересів товариства та представництва в справі такої складності, просить визнати причини неявки представника відповідача адвоката Стеценко О.Л. поважними, відкласти апеляційний розгляд справи призначений на 17.02.2025 о 10 год. 10 хв. та призначити наступний розгляд справи на більш пізній час.
Також 17.02.2025 до суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення (перенесення) розгляду справи, в якому заявник, з посиланням на неможливість адвоката Пудкалюк К.О. заявитись в судове засідання у зв'язку із поганим самопочуттям через інфікування COVID-19, яке було виявлене 10.02.2025, просить відкласти розгляд апеляційної скарги на іншу дату, про що повідомити у встановлений законом спосіб.
В судовому засіданні 17.02.2025 представник позивача проти задоволення вказаних клопотань заперечив.
Порадившись на місці, колегія суддів не знайшла підстав для задоволення поданих відповідачем клопотань про відкладення з огляду на наступне.
За приписами ч. 11 ст. 270 ГПК України, яка встановлює порядок розгляду апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.
Колегія суддів зауважує, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників учасників справи, а неможливість вирішення справи у відповідному судовому засіданні.
Відтак, колегія суддів в цьому випадку не визнає поважними причини неявки у судове засідання 17.02.2025 у цій справі уповноваженого представника відповідача та зауважує відповідачу на тому, що за приписами ч. 3 ст. 256 ГПК України юридична особа бере участь у справі через свого керівника або члена виконавчого органу, уповноваженого діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення (самопредставництво юридичної особи), а відтак, представником відповідача є його керівник, доказів неможливості взяти участь в судовому засіданні якого суду не надано. При цьому відсутність у керівника юридичної освіти не є перешкодою для участі в судовому засіданні.
Також слід зауважити і на тому, що:
- з наданої відповідачем копії ордеру на надання правничої допомоги серія АА №1512293 від 14.02.2025, який надано на підтвердження повноважень адвоката Стеценко О.Л. на представництво інтересів відповідача слідує, що відповідний договір про надання правничої допомоги № 14/02-03 від 14.02.2025 укладено з Адвокатським об'єднанням «Маст»;
- за змістом положень ч. 1 ст. 15 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатське об'єднання є юридичною особою, створеною шляхом об'єднання двох або більше адвокатів (учасників), і діє на підставі статуту;
- отже Адвокатське об'єднанням «Маст» створено принаймні двома адвокатами, проте відповідачем не надано доказів того, що інші учасники вказаного об'єднання не мають можливості прийняти участь в судовому засіданні.
Окрім того, відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 129 Конституції України однією із засад здійснення судочинства встановлено розумні строки розгляду справи судом.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, учасником якої є Україна, встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейським судом з прав людини у справах проти України.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 згаданої Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України», рішення ЄСПЛ від 27.04.2000 у справі «Фрідлендер проти Франції»). Роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення ЄСПЛ від 30.11.2006 у справі «Красношапка проти України»).
З огляду на викладене, колегія суддів вважає за можливе розглядати апеляційну скаргу в судовому засіданні 17.02.2025 за відсутності уповноваженого представника відповідача. Відсутність представника відповідача в цьому випадку не перешкоджає розгляду апеляційної скарги та не повинна заважати здійсненню правосуддя, оскільки процесуальну позицію відповідача викладено у апеляційній скарзі, а участь представників в судовому засіданні не була визнана обов'язковою.
Близька за змістом правова позиції щодо відсутності підстав для задоволення клопотання учасника справи про відкладення розгляду справи викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 19.07.2022 у справі № 910/11818/18.
Щодо наданих відповідачем під час апеляційного перегляду копій платіжних інструкцій № 10483 від 16.11.2021 на суму 351 923,04 грн., № 10742 від 20.01.2022 на суму 531 299,69 грн., № 12552 від 27.02.2023 на суму 695 025,74 грн., № 10802 від 14.02.2022 на суму 476 300,00 грн. та № 9698 від 07.06.2021 на суму 462 067,20 грн., колегія суддів зазначає про таке.
Матеріалами справи підтверджується, що докази про сплату відповідачем коштів згідно № 10742 від 20.01.2022 на суму 531 299,69 грн., № 12552 від 27.02.2023 на суму 695 025,74 грн., № 10802 від 14.02.2022 на суму 476 300,00 грн. та № 9698 від 07.06.2021 на суму 462 067,20 грн. містяться в матеріалах справи, а відтак такі платіжні інструкції фактично не є додатковими доказами.
Щодо платіжної інструкції № 10483 від 16.11.2021 на суму 351 923,04 грн. колегія суддів зазначає про таке.
Згідно з ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (ч. 3 ст. 269 ГПК України).
У вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.
Відповідно до статті 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства, зокрема є: змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Законом можуть бути визначені також інші засади судочинства.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК України частини 3 статті 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема: верховенство права; змагальність сторін; пропорційність; розумність строків розгляду справи судом; неприпустимість зловживання процесуальними правами тощо.
Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.
Згідно із ст. 15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Виходячи з аналізу вищенаведених норм процесуального законодавства, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права, зобов'язаний забезпечувати дотримання принципу змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів, доведенні перед судом їх переконливості, сприяти учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом задля прийняття законного та обґрунтованого судового рішення, яке буде відповідати завданням господарського судочинства.
У рішенні від 03.01.2018 «Віктор Назаренко проти України» (Заява №18656/13) ЄСПЛ наголосив, що принцип змагальності та принцип рівності сторін, які тісно пов'язані між собою, є основоположними компонентами концепції «справедливого судового розгляду» у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції. Вони вимагають «справедливого балансу» між сторонами: кожній стороні має бути надана розумна можливість представити свою справу за таких умов, що не ставлять її чи його у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною. Під загрозою стоїть впевненість сторін у функціонуванні правосуддя, яке ґрунтується, зокрема, на усвідомленні того, що вони матимуть змогу висловити свої думки щодо кожного документа в матеріалах справи (див. рішення у справі «Беер проти Австрії» (Beer v. Austria), заява №30428/96, пункти 17, 18, від 06 лютого 2001 року)
Суд апеляційної інстанції наголошує на тому, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (Рішення Суду у справі Жоффр де ля Прадель проти Франції від 16.12.1992).
У пункті 7 розділу II рішення у справі «Мінак та інші проти України» ЄСПЛ указав, що принцип рівності сторін вимагає надання кожній стороні розумної можливості представляти свою справу за таких умов, які не ставлять її у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною (рішення від 27.10.1993 у справах «Авотіньш проти Латвії», заява №17502/07, пункт 119 та «Домбо Бехеєр Б. В. проти Нідерландів», пункт 33). Кожній стороні має бути забезпечена можливість ознайомитись із зауваженнями або доказами, наданими іншою стороною, у тому числі з апеляційною скаргою іншої сторони, та надати власні зауваження з цього приводу. Під загрозою стоїть впевненість сторін у функціонуванні правосуддя, яке ґрунтується, зокрема, на усвідомленні того, що вони мали змогу висловити свою позицію щодо кожного документа в матеріалах справи (пункти 17 - 18 рішення від 06.02.2021 у справі «Беер проти Австрії», заява №30428/96).
Колегія суддів вважає за доцільне, для забезпечення сторонами рівних прав під час судового розгляду, розглядати справу по суті з врахуванням наданої апелянтом в суді апеляційної інстанції копії платіжної інструкції № 10483 від 16.11.2021 на суму 351 923,04 грн..
При цьому, з огляду на викладені вище висновки колегія суддів, для забезпечення сторонами рівних прав під час судового розгляду, розглядає справу з урахуванням всіх поданих сторонами під час апеляційного перегляду письмових пояснень (відзив позивача на апеляційну скаргу позивача, додаткові пояснення відповідача).
Станом на 17.02.2025 до Північного апеляційного господарського суду відзивів на апеляційну скаргу, інших клопотань від учасників справи не надходило.
Відповідач в судове засідання представників не направив.
Враховуючи належне повідомлення всіх учасників про час і місце судового розгляду апеляційної скарги, а також те, що явка представників учасників в судове засідання не визнана обов'язковою, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги у відсутність представників відповідача за наявними матеріалами апеляційного провадження.
Під час розгляду справи представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечив, просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції підлягає зміні, з наступних підстав.
01.07.2020 позивач (постачальник) та відповідач уклали договір поставки № 01-07Е/19 (далі Договір), в п. 1.1 якого погодили, що постачальник зобов'язується поставити у встановлений термін у власність покупця вугільну продукцію (вугілля), a покупець зобов'язується прийняти вугілля та сплатити за нього грошові кошти на умовах, викладених у даному договорі.
Марка вугілля, сорт, кількість, якість, строки поставки вугілля, що поставляється, визначаються в специфікаціях, що є невід'ємною частиною договору (п. 1.2 Договору).
Згідно з п. 2.1 Договору ціна вугілля зазначена в національній валюті України, що фіксується в специфікаціях до договору, які є невід'ємною частиною цього договору.
Пунктом 2.3 Договору встановлено, що фактична вартість вугілля за цим договором буде визначатись сторонами сумарною вартістю товарних поставок вугілля, які визначені в специфікаціях, доданих до цього договору, та прийняті покупцем в період дії цього договору. Загальна сума договору може бути змінена за згодою сторін, у зв'язку зі зміною рівня цін, обсягів поставки та/або підписанням нових специфікацій.
Загальна сума договору визначається загальною сумою всіх специфікацій за даним договором (п. 2.4 Договору).
Відповідно до п. 3.1 договору постачальник поставляє вугілля залізничним транспортом насипом (навалом) у відкритих піввагонах з люками, що відкриваються, на умовах DPP - станція призначення (ст. Сухоліси, Південно-Західної залізниці, код станції: 344001, код отримувача - 4332).
Згідно з п. 3.2 Договору відправником вугілля, що поставляється, може бути підприємство, яке не є стороною за даним договором, одержувачем вугілля є сторона, яка визначена в даному договорі як покупець.
Пунктом 3.6 Договору встановлено, що моментом передачі вугілля вважається дата підписання акту прийому-передачі. Покупець бере на себе усі ризики, втрати або пошкодження даної партії вугілля, з моменту його поставки згідно п. 3.1, постачальником.
Постачальник передає у власність покупця вугілля, вказане у видаткових накладних на підставі додатків специфікацій до цього договору. Датою поставки та право власності на вугілля виникає у покупця з дати, що вказана на штемпелі залізничної накладної станцією призначення (п. 3.7 Договору).
Відповідно до п. 4.1 Договору розрахунки за даним договором здійснюються в національній валюті України на підставі рахунків постачальника та згідно залізничної накладної.
Згідно з п. 4.2 Договору оплата вугілля здійснюється покупцем по факту поставки постачальником до 31.12.2020, з моменту його отримання покупцем згідно п. 3.7. покупець зобов'язується здійснити оплату отриманого вугілля шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника, вказаний у рахунку постачальника, якщо інші умови оплати не зазначено в додатках (специфікаціях).
Пунктом 5.3 Договору встановлено, що приймання вугілля, що постачається по цьому договору, здійснюється покупцем чи вантажоодержувачем вугілля шляхом підписання акта приймання-передачі вугілля на підставі даних про кількість та якість вугілля, зазначених в рахунку, залізничній накладній та паспорті (сертифікаті, посвідченні) якості.
Договір вступає в силу з дати його підписання обома сторонами і діє до 01.06.2021, а в частині виконання грошових та гарантійних зобов'язань - до повного їх виконання (п. 11.1 Договору).
01.07.2020 позивач та відповідач підписали специфікацію № 1 до договору поставки № 01-07Е/20 від 01.07.2020 , яка є додатком № 1 до Договору.
При цьому колегія суддів вважає безпідставними посилання відповідача на те, що специфікація № 1 від 01.07.2020 до договору поставки № 01-07Е/20 від 01.07.2020 стосується договору № 01-07Е/20, а не спірного Договору, який має № 01-07Е/19, оскільки, як вірно встановлено судом першої інстанції, відповідачем не надано ані договір № 01-07Е/20, ані докази того, що між сторонами такий договір було укладено, в той час як позивачем надано довідку, в якій він повідомив, що між позивачем і відповідачем договір № 01-07Е/20 не укладався, а у специфікації № 1 до договору поставки № 01-07Е/20 від 01.07.2020, яка є додатком № 1 до договору поставки № 01-07Е/19 від 01.07.2020 , допущено технічну помилку в нумерації.
Крім того, до матеріалів справи позивачем надано дві копії специфікацій з однаковими номерами та від однієї дати, проте різного змісту. Позивач у клопотанні про долучення доказів, яке надійшло до суду 27.05.2024, пояснює це тим, що за домовленістю між сторонами на день, що передує даті оплаті, підписувалась відповідна редакція Специфікації до договору, у якій фіксувалась ціна товару на дату сплати. Такі обставини та обоюдна домовленість сторін в оформленні документів, про що свідчить підпис та печатка як позивача так і відповідача, стала підставою для наявності декількох редакцій специфікації № 1 до договору поставки. Вказана обставина відповідачем не заперечується.
Суд першої інстанції цілком вірно прийняв специфікацію № 1 до договору поставки № 01-07Е/20 від 01.07.2020 в якості додатку до Договору, зазначивши, що даний спір слід вирішувати за умовами специфікації № 1 в первісній редакції, яка долучена позивачем до позовної заяви, оскільки інша редакція специфікації не є новою специфікацією, яку сторони уклали відповідно до умов договору (зокрема п. 2.3 Договору), а фактично є зміною умов первісної Специфікації, яка датована датою, що не відповідає даті підписання документа.
У Специфікації 1 № 1 сторонами погоджено, що:
- постачальник поставляє покупцеві вугілля, зазначене в таблиці № 1, а саме: вугілля марки АО (25-70) та АО (25-50) у кількості 700 т (+ / - 10 %) (п. 1);
- сума поставки по цій специфікації складає 3 961 650,00 грн. з ПДВ (п.2);
- вантажоодержувачем є ТДВ «Узинський цукровий комбінат» (код 00372536) (п. 6);
- строк відвантаження: липень-серпень 2020 року. Оплата за вугілля здійснюється в гривнях за курсом НБУ долара США встановленим у робочий день, що передує даті оплати рахунку, виходячи з еквівалента ціни за вугілля. Ціна на вугілля фіксується станом на 10.07.2020 та складає 210,00 доларів США за 1 т з ПДВ. Курс НБУ гривні по відношенню до долара США станом на 10.07.2020 становить 26,95 грн., якщо коливання курсу долара буде більше або менше 5 % за період відтермінування оплати, то постачальник залишає за собою право переглядати ціну з урахуванням ціни долара к гривні (п. 8).
З матеріалів справи слідує та сторонами не запереться, що на виконання умов Договору позивачем було поставлено, а відповідачем прийнято товар а саме: вугілля кам'яне АО (25-50) у загальній кількості 680 т, загальною вартістю (відповідно до цих видаткових накладних) 3 855 600,00 грн., що підтверджується видатковою накладною № РН-0267 від 31.07.2020 у кількості 68 т на суму 385 560,00 грн., видатковою накладною № РН-0268 від 06.08.2020 у кількості 68 т на суму 385 560,00 грн., видатковою накладною № РН-0272 від 17.08.2020 у кількості 272 т на суму 1 542 240,00 грн. та видатковою накладною № РН-0273 від 21.08.2020 у кількості 272 т на суму 1 542 240,00 грн.
Вказані видаткові накладні підписані від позивача директором Гамрецьким В.А., а від відповідача комірником ОСОБА_1., та скріплені печатками.
Як встановлено вище, згідно з п. 3.7 Договору датою поставки та право власності на вугілля виникає у покупця з дати, що вказана на штемпелі залізничної накладної станцією призначення.
Товар у кількості 68 т, який поставлявся відповідачу на підставі залізничної накладної № 29380946, доставлений на станцію призначення Сухоліси - 31.07.2020, що підтверджується штемпелем станції призначення у вказаній залізничній накладній.
Товар у кількості 68 т, який поставлявся відповідачу на підставі залізничної накладної № 29381062, доставлений на станцію призначення Сухоліси - 06.08.2020, що підтверджується штемпелем станції призначення у вказаній залізничній накладній.
Товар у кількості 272 т, який поставлявся відповідачу на підставі залізничної накладної № 29467910, доставлений на станцію призначення Сухоліси - 17.08.2020, що підтверджується штемпелем станції призначення у вказаній залізничній накладній.
Товар у кількості 272 т, який поставлявся відповідачу на підставі залізничної накладної № 29477947, доставлений на станцію призначення Сухоліси - 21.08.2020, що підтверджується штемпелем станції призначення у вказаній залізничній накладній.
Заперечуючи проти позову, відповідач у відзиві на позовну заяву, серед іншого, посилається на те, що в наданих позивачем суду видаткових накладних міститься підпис з боку постачальника товару, проте вказані видаткові накладні містять дані про отримувача товару в особі комірника ОСОБА_1., повноваження якої не підтверджуються жодним доказом, а тому відповідач вважає що видаткові накладні, оформлені з порушенням вимог законодавства, є неналежними та не допустимими доказами та не можуть бути підставою для стягнення заборгованості та на те, що в наданих позивачем залізничних накладних отримувачем товару є ТОВ «Горшахтіндустрія» тому з наданих залізничних накладних вбачається, що відповідач не є отримувачем товару.
При цьому під час розгляду справи як в суді першої, так і в суді апеляційної інстанцій відповідач визнав факт поставки йому позивачем вугілля у загальній кількості 680 т, а відтак вказані вище заперечення колегією суддів не розглядаються.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України.
Відповідно до ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори.
Відповідно до ч.1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч.1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно зі ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Відповідно до ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
З матеріалів слідує, що між сторонами наявний спір щодо ціни товару в гривнях за тону отриманої продукції, та, як наслідок, щодо кількості оплачених та неоплачених відповідачем тон поставленого вугілля.
Щодо вказаного слід зазначити таке.
Як встановлено вище, згідно з п. 4.2 Договору оплата вугілля здійснюється покупцем по факту поставки постачальником до 31.12.2020, з моменту його отримання покупцем згідно п. 3.7. покупець зобов'язується здійснити оплату отриманого вугілля шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника, вказаний у рахунку постачальника, якщо інші умови оплати не зазначено в додатках (специфікаціях).
В свою чергу інший термін оплати специфікацією № 1 до Договору поставки не встановлений.
При цьому жодної оплати вартості поставленого позивачем вугілля у кількості 680 т до 31.12.2020 відповідачем здійснено не було, що останнім не заперечується.
Водночас за умовами, як погоджені сторонами у п. 8 специфікації № 1 оплата за вугілля здійснюється в гривнях за курсом НБУ долара США, встановленим у робочий день, що передує даті оплати рахунку, виходячи з еквівалента ціни за вугілля. Ціна на вугілля фіксується станом на 10.07.2020 року, та складає 210,00 доларів США за 1 т з ПДВ. Курс НБУ гривні по відношенню до долара США станом на 10.07.2020 становить 26,95 грн., якщо коливання курсу долара буде більше або менше 5 % за період відтермінування оплати, то постачальник залишає за собою право переглядати ціну з урахуванням ціни долара к гривні.
З матеріалів справи слідує, що позивачем відповідачу з посиланням на Договір виставлено рахунки-фактури за вугілля кам'яне АО (25-50 мм) у загальній кількості 251,33 т на загальну суму 1 469 666,89 грн., а саме:
- рахунок-фактура № СФ-0002 від 02.06.2021 за вугілля кам'яне АО (25-50 мм) у кількості 80,000 т на суму 462 067,20 грн.;
- рахунок-фактура № СФ-0001 від 19.01.2022 за вугілля кам'яне АО (25-50 мм) у кількості 89,965 т на суму 531 299,69 грн.;
- рахунок-фактура № СФ-0002 від 14.02.2022 за вугілля кам'яне АО (25-50 мм) у кількості 81,365 т на суму 476 300,00 грн.
При цьому аз змісту вказаних рахунків слідує, що них ціна за вугілля сформована позивачем на підставі п. 8 специфікації № 1 з урахування того, що відповідач не сплатив за поставлене вугілля у строк до 31.12.2020, як то передбачено умовами договору, а за період відтермінування оплати коливання курсу долара було більшим ніж 5 %.
З наданих позивачем виписок з особового рахунку слідує, що:
- рахунок-фактура № СФ-0002 від 02.06.2021 за вугілля кам'яне АО (25-50 мм) у кількості 80,000 т на суму 462 067,20 грн. оплачений відповідачем 07.06.2021 із зазначенням призначення платежу «вугілля кам'яне зг. рах № СФ-0002 від 02.06.2021 у т.ч. ПДВ 20,00 % - 77011,20»;
- рахунок-фактура № СФ-0001 від 19.01.2022 вугілля кам'яне АО (25-50 мм) у кількості 89,965 т на суму 531 299,69 грн. оплачений відповідачем 20.01.2022 із зазначенням призначення платежу «вугілля кам'яне АО(25-50 мм) зг. рах № СФ-0001 від 19.01.2022 зг дог № 01-07Е/19 від 01.07.20 у т.ч. ПДВ 20,00 % - 88549,95»;
- рахунок-фактура № СФ-0002 від 14.02.2022 за вугілля кам'яне АО (25-50 мм) у кількості 81,365 т на суму 476 300,00 грн. оплачений відповідачем 14.02.2022 із зазначенням призначення платежу «вугілля кам'яне зг. рах № СФ-0002 від 14.02.2022 у т.ч. ПДВ 20,00 % - 79383,33».
Отже, у період з 02.06.2021 по 14.02.2022 відповідач перерахував позивачу 1 469 666,89 грн. вартості поставленого вугілля.
Відповідно до ч. 1 ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.
Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом (ч. 2 ст. 632 ЦК України).
Згідно з ч. 1 ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.
Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом (ч. 2 ст. 533 ЦК України).
Ця норма кореспондується із приписами ст. 524 ЦК України, згідно з якою зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Отже, положення чинного законодавства, хоч і передбачають обов'язковість застосування валюти України при здійсненні розрахунків, але не містять заборони визначення грошового еквіваленту зобов'язань в іноземній валюті. Відтак перегляд ціни на вугілля, в основі якого лежить зміна курсової різниці (зміна курсу гривні стосовно долара), прямо не заборонений та не суперечить чинному законодавству України, та погоджений сторонами в п. 8 Специфікації.
Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 07.10.2014 у справі №910/763/13, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.03.2018 у справі №916/706/17 та постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 21.02.2020 у справі № 910/10191/17.
Тобто, відповідно до ч. 2 ст. 533 ЦК України у пункті 8 специфікації № 1 сторони визначили, що сума, яка підлягає сплаті у гривнях, визначається за курсом долара, що передує даті оплати рахунку, виходячи з еквівалента ціни за вугілля, при цьому право на перегляд ціни з урахуванням курсу долара сторони залишили за позивачем.
В свою чергу відповідач без зауважень та заперечень оплатив вищезазначені рахунки на загальну суму 1 469 666,89 грн., виставлені позивачем, в яких було зазначено кількість вугілля, за яке здійснюється відповідна оплата чим фактично погодився з проведеним позивачем коригуванням вартості вугілля.
Крім того, як слідує з матеріалів справи, 27.02.2023 відповідачем позивачу було перераховано ще 695 025,74 грн. із зазначенням призначення платежу «оплата за вугілля зг дог № 01-07Е/19 від 01.07.2020 у т.ч. ПДВ 20,00 % - 115837,62».
Як вже зазначалось, згідно з п. 8 Специфікації ціна на вугілля фіксується станом на 10.07.2020 року, та складає 210,00 доларів США за 1 т з ПДВ. Курс НБУ гривні по відношенню до долара США станом на 10.07.2020 становив 26,95 грн.
Оскільки станом на 27.02.2023 курс НБУ гривні по відношенню до долара США становив 36,5686, тобто коливання курсу долара було більшим 5 % за період відтермінування відповідачем оплати з 01.01.2021 по 27.02.2023, то позивач цілком вірно, з урахуванням п. 8 специфікації № 1 здійснив зарахування 695 025,74 грн., в рахунок оплати 90,51 т поставленого вугілля (695 025,74 грн. / 7 679,406 грн. ((210 * 36,5686).
Заперечуючи проти позову, відповідач, зокрема посилається на те, що позивачем не було надано доказів про перегляд ціни та доказів повідомлення про це відповідача, що свідчить про те, що 1 тонна вугілля мала ціну 5 670,00 грн., проте, як встановлено вище, матеріалами справи підтверджено, що, відповідач без зауважень та заперечень оплатив виставлені позивачем з урахуванням коригування ціни рахунки, До того ж умовами Договору та специфікації № 1 не встановлено обов'язку позивача повідомляти відповідача про перегляд ціни якщо коливання курсу долара буде більше або менше 5 % за період відтермінування відповідачем оплати.
Під час апеляційного розгляду справи відповідачем до суду подано копію платіжної інструкції № 10483 від 16.11.2021 з якої слідує, що позивачем відповідачу перераховано 351 923,04 грн. з призначенням платежу «вугілля кам'яне АО(25-50 мм) зг. рах № СФ-0001 від 24.02.2021у т.ч. ПДВ 20,00 % - 58 653,84».
Колегія суддів зазначає про те, що матеріали справи не містяться копії рахунку № СФ-0001 від 24.02.2021, а відтак, враховуючи те, що призначення платежу платіжної інструкції № 10483 від 16.11.2021 не містить посилання на перерахування коштів саме за Договором, такі кошти в рахунок оплати за Договором зараховані бути не можуть.
Отже, як вірно встановлено судом першої інстанції, відповідачем позивачу сплачено вартість 341,84 т (80,000 т + 89,965 т + 81,365 т + 90,51 т) поставленого за Договором вугілля, а відтак відповідач не здійснив оплату за 338,16 т (680 т - 341,84 т) вугілля, що у доларовому еквіваленті становить 71 013,60 доларів США (338,16 т * 210 дол. США).
07.03.2024 позивач направив відповідачу претензію № 1 від 07.03.2024, в якій просив відповідача протягом 5 календарних днів від дати отримання цієї претензії перерахувати позивачу 6 012 477,68 грн., з яких 2 749 749,62 грн. боргу, 176 537,28 грн. 3 % річних, 2 148 686,40 грн. пені та 937 504,37 грн. інфляційних втрат. Направлення вказаної претензії на адресу відповідача підтверджується описом складення у цінний лист № 1403005260915 від 07.03.2024 р.
Разом із претензією № 1 від 07.03.2024 відповідачу виставлено рахунок-фактуру № СФ-0000001 від 07.03.2024 на оплату боргу за Договором в сумі 2 749 749,62 грн.
Так як станом на 06.03.2024 (день, який передує даті виставлення рахунку) курс НБУ гривні по відношенню до долара США становив 38,39 грн. за 1 долар, тобто коливання курсу долара було більшим 5 % за період відтермінування відповідачем оплати, позивач цілком правомірно здійснив розрахунок вартості поставленого, але неоплаченого вугілля з урахуванням п. 8 специфікації № 1, проте, як вірно встановлено судом першої інстанції, сума, зазначена у рахунку-фактурі № СФ-0000001 від 07.03.2024, визначена позивачем неправильно.
Так, за розрахунком суду першої інстанції, який перевірено судом апеляційної інстанції, враховуючи те, що вартість 1 т вугілля станом на 06.03.2024 становила 8 061,90 грн. (210 * 38,39), вартість 338,16 т вугілля становила 2 726 212,10 грн. (338,16 т * 8 061,90 грн.).
Матеріали справи не містять доказів сплати відповідачем позивачу 2 726 212,10 грн. за поставлений товар.
В заяві про зменшення позовних вимог позивач просить стягнути відповідача основний борг в сумі 2 726 212,11 грн., тобто у сумі більшій на 0,01 грн. за фактично встановлену судом.
З огляду на викладене, оскільки невиконання грошового зобов'язання відповідачем за Договором підтверджується матеріалами справи, доказів сплати боргу відповідач не надав, суд першої інстанції цілком вірно частково задовольнив позовну вимогу про стягнення з відповідача основного боргу за Договором в сумі 2 726 212,10 грн. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.
Щодо позовних вимог про стягнення 3 % річних в сумі 160 822,98 грн., пені в сумі 1 956 679,72 грн. та інфляційних втрат в сумі 859 131,21 грн., слід зазначити таке.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.
Як вірно встановлено судом першої інстанції позивачем здійснено розрахунок 3 % річних, виходячи із того, що вартість 1 т вугілля становить 5 659,50 грн., тобто по курсу НБУ гривні по відношенню до долара США, встановленому в специфікації без урахування того, що позивачем був здійснений перегляд ціни, проте позивачем неправильно визначені дати закінчення періоду нарахування 3 % річних, оскільки день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення 3 % річних.
За таких обставин суд першої інстанції цілком вірно, здійснивши перерахунок 3 % річних, частково задовольнив вказані позовні вимоги в сумі 160 114,48 грн. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.
При цьому колегія суддів не вбачає підстав для зменшення розміру 3 % річних з огляду на таке.
Стаття 625 ЦК України входить до розділу I «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання і її дія поширюється на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.
Згідно з усталеною судовою практикою нарахування на суму боргу трьох процентів річних та інфляційних втрат відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання.
Таких висновків у подібних правовідносинах Велика Палата Верховного Суду дійшла у постановах від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, у постанові від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16.
Отже, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат не є санкцією, а виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та у отриманні компенсації від боржника.
Подібна за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 14.05.2018 у справі №904/4593/17, від 13.06.2018 у справі №912/2708/17, від 22.11.2018 у справі №903/962/17, від 23.05.2018 у справі № 908/660/17, від 05.08.2020 у справі №757/12160/17-ц, від 02.09.2020 у справі № 802/1349/17-а, від 22.04.2020 у справі № 922/795/19, від 19.12.2019 у справі № 911/2845/18.
Враховуючи те, що заходи відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання, передбачені ст. 625 ЦК України, не є неустойкою чи штрафними санкціями, тому не можуть бути зменшені судом на підставі ст. 233 ГК України, ст. 551 ЦК України.
Правова позиція про можливість зменшення розміру процентів річних викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, де вказано, що з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві суд за певних умов з урахуванням конкретних обставин справи може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника.
Водночас колегія суддів зазначає про те, що обставини у справі № 902/417/18 та справі № 911/973/24 не є подібними, оскільки в них різні предмети та підстави позову, зміст позовних вимог та фактичні обставини, а також має місце неоднакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.
Так, у договорі, вимоги про стягнення основного боргу, пені, штрафу та відсотків річних за яким були предметом розгляду у справі № 902/417/18, сторони дійшли згоди щодо зміни розміру процентної ставки, передбаченої ч. 2ст. 625 ЦК України, і встановили її в розмірі 40 % річних від несплаченої загальної вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути сплачений покупцем та 96 % річних від несплаченої ціни товару до дня повної оплати з дати закінчення дев'яноста календарних днів, а загальна сума заявлених позивачем до стягнення пені, штрафу та відсотків річних майже в два рази перевищила суму основного боргу станом на дату звернення позивача до суду з позовом та який був сплачений відповідачем у повному обсязі після відкриття провадження у справі.
Саме з огляду на вказані обставини та враховуючи компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника.
При цьому, у цій справі № 911/973/24 сторони в Договорі не передбачили інший розмір відсотків річних, ніж той, який встановлений ЦК України.
В свою чергу висновок про відсутність підстав для зменшення відсотків річних, які обраховані, виходячи з розміру, встановленого ст. 625 ЦК України, тобто у розмірі 3 % річних, викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 07.09.2021 у справі № 927/184/13-г(927/1074/20).
Також колегія суддів приймає до уваги, що загальною ознакою відповідальності є її компенсаторний характер. Так, заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Так само господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника.
Судом першої інстанції задоволено позовні вимоги про стягнення з відповідача інфляційних втрат за розрахунком позивача в сумі 859 131,21 грн., з чим колегія суддів погодитись не може, з огляду на таке.
Оскільки індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, то зазначена норма ЦК України щодо сплати заборгованості з урахуванням установленого індексу інфляції поширюється лише на випадки прострочення виконання грошового зобов'язання, яке визначене договором у національній валюті - гривні, а не в іноземній або в еквіваленті до іноземної валюти, тому індексація у цьому випадку застосуванню не підлягає.
У випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти.
Таких висновків у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд України у постанові від 01.03.2017 у справі № 6-284цс17.
Наведений висновок не був змінений, і Верховний Суд від нього не відступав. Крім того цей висновок Верховного Суду України був неодноразово застосований Верховним Судом, зокрема: у постановах Касаційного цивільного суду від 25.11.2019 у справі № 130/1058/16, від 23.10.2019 у справі № 369/661/15-ц, від 23.09.2019 у справі № 638/4106/16-ц; від 20.11. 2019 у справі № 638/10417/15-ц та у постанові Касаційного господарського суду від 11.10.2018 у справі № 905/192/18.
Отже висновки суду першої інстанції щодо необхідності стягнення на користь позивача інфляційних нарахувань з урахуванням їх правової природи є помилковими, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені шляхом застосування еквівалента іноземної валюти та перерахунку суми з урахуванням зміни курсу гривні до зазначеного в еквіваленті долара США.
За таких обставин рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про стягнення інфляційних втрат в сумі 859 131,21 грн. підлягає скасуванню з прийняттям у цій частині нового рішення, яким у задоволенні вказаних позовних вимог відмовляється.
Відповідно до ч. 1 та ч. 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до п. 7.2 Договору прострочення оплати вартості поставленої партії вугілля відповідно до п. 4.2 даного договору, або строків оплати, визначених у специфікації, тягне сплату покупцем на користь постачальника пені в розмірі 0,1 % від несвоєчасно сплаченої суми за кожний день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення. Пеня нараховується від дня виникнення прострочення і по день остаточного погашення зобов'язання за договором.
Згідно з ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, оскільки умовами Договору сторони узгодили нарахування пені по день остаточного погашення зобов'язання за договором, то позивачем правомірно здійснено розрахунок пені за весь період прострочення виконання зобов'язання.
Крім того, п. 7 Прикінцевих положень Господарського кодексу України встановлено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Відповідно до п. 1 постанови Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», установлено на всій території України карантин з 12.03.2020, а згідно з п. 1 постанови Кабінету Міністрів України № 651 від 27.06.2023 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», установлено відмінити з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 р. на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Таким чином, шестимісячний строк нарахування пені, визначений ч. 6 ст. 232 ГК України, продовжений на строк дії карантину, тобто до 30.06.2023, в той час як позивач нараховує пеню за період з 07.06.2021 по 30.06.2023.
При цьому, як вірно встановлено судом першої інстанції, позивачем неправильно визначені дати закінчення періоду нарахування пені, оскільки день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення пені, а також не враховано, що пунктом 7.2 Договору встановлено, що розмір пені має бути не більшим подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення.
За таких обставин суд першої інстанції цілком вірно, здійснивши перерахунок пені встановив, що розмір пені право на стягнення якої має позивач становить 1 495 677,44 грн.
Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру пені на 50 % колегія суддів зазначає про таке.
Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Згідно з приписами ст. 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
За змістом положень ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
При цьому, зменшення розміру заявленого до стягнення штрафу є правом суду, за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення штрафу.
Зменшення (за клопотанням сторони) заявлених штрафних санкцій , які нараховуються за неналежне виконання стороною свої зобов'язань кореспондується із обов'язком сторони, до якої така санкція застосовується, довести згідно з ст. 74 ГПК України, ст. 233 ГК України те, що вона не бажала вчинення таких порушень, що вони були зумовлені винятковими обставинами та не завдали значних збитків контрагенту на підставі належних і допустимих доказів.
Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27.02.2019 у справі № 910/9765/18.
В суді першої інстанції відповідач не зазначав про наявність підстав для зменшення розміру штрафної санкції.
У апеляційній скарзі апелянтом також фактично не наведено конкретних підстав для зменшення розміру штрафної санкції.
В свою чергу будь-яких виняткових обставин для зменшення розміру штрафних санкцій колегією суддів не встановлено.
Слід окремо зауважити і на тому, що і на даний час сума основного боргу відповідачем погашена не була, а також на тому, що розмір штрафних санкцій право на отримання яких позивач має право знаходиться у прямій залежності від періоду прострочення відповідачем виконання обов'язку по оплаті товару, а відтак саме внаслідок дії відповідача розмір штрафних санкцій є значним.
Отже, колегія суддів вважає, що підстави для зменшення розміру пені відсутні.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог про стягнення пені за розрахунком суду в сумі 1 495 677,44 грн.
Щодо розподілу судом першої інстанції судових витрат позивача на правничу допомогу, понесених в суді першої інстанції, колегія суддів зазначає про таке.
Позивач просив стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 50 000,00 грн.
Частина 1 ст. 123 ГПК України встановлює, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, серед іншого, належать витрати на професійну правничу допомогу, а також витрати, пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. (п. 1 та п. 4 ч. 3 ст. 123 ГПК України).
Згідно з приписами ч. 2 ст. 16 ГПК України представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Частина 1 ст. 124 ГПК України встановлює, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
Водночас за приписами ч. 2 ст. 124 ГПК України, у разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.
При цьому ч. 8 ст. 129 ГПК України встановлює, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 221 ГПК України, якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
Отже, за приписами ГПК України попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат сторона має подати до суду разом з першою заявою по суті спору, якою відповідно до приписів ГПК України в суді першої інстанції є позовна заява, відзив на позов, а докази понесення таких витрат - до судових дебатів або протягом п'яти днів після ухвалення рішення, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву
З матеріалів справи слідує, що розрахунок витрат позивачем наведено у позовній заяві, а докази їх понесення подані до закінчення судових дебатів.
Отже, матеріалами справи підтверджується дотримання позивачем як строків подання попереднього (орієнтовного) розрахунок суми судових витрат, так і строків подання доказів понесення таких витрат.
Частини 1 та 2 ст. 126 ГПК України встановлює, що:
- витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави;
- за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України).
На підтвердження понесення позивачем судових витрат на професійну правничу допомогу ним до матеріалів справи додано копії укладеного з Адвокатським об'єднанням «Ела» договору про надання юридичних послуг № 22/12-23 від 22.12.2023, додатку № 1 від 22.12.2023 до вказаного договору, платіжної інструкції № 1 від 25.01.2024 на суму 25 000,00 грн., платіжної інструкції № 14 від 01.08.2024 на суму 25 000,00 грн., акту прийому-передачі наданих послуг № 22/12-23/01 від 22.08.2024, свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 4370 від 20.06.2012 та ордер серії АІ № 1582251 від 12.04.2024.
Під час розгляду справи № 911/973/24 інтереси позивача представляла адвокат Ярук Анна Ігорівна, яка є керівником Адвокатського об'єднання «Ела», на підставі ордеру серії АІ № 1582251 від 12.04.2024 р.
Відповідно до п. 1.1 договору про надання юридичних послуг № 22/12-23 від 22.12.2023 замовник доручає, а виконавець приймає на себе зобов'язання надати юридичні послуги замовнику на умовах та в обсязі, визначеному договором та додатками до нього.
Відповідно до п. 2.1 договору про надання юридичних послуг № 22/12-23 від 22.12.2023за надання послуг, передбачених пунктом 1.2 цього договору, встановлюється, за домовленістю сторін, плата у розмірі, що визначається сторонами у додатках до договору.
Пунктом 4.1 договору про надання юридичних послуг № 22/12-23 від 22.12.2023 встановлено, що факт надання послуг сторони фіксують в акті прийому-передачі наданих послуг, який сторони підписують щомісяця, за підсумками надання послуг та який сторони складають у довільній формі.
Договір набуває чинності з моменту його підписання обома сторонами та діє до 22.12.2024, але у будь-якому випадку - до повного виконання сторонами всіх зобов'язань за цим договором (п. 12.1 договору про надання юридичних послуг № 22/12-23 від 22.12.2023).
22.12.2023 між Адвокатським об'єднанням «Ела» та позивачем укладено додаток № 1 до договору про надання юридичних послуг № 22/12-23 від 22.12.2023 (Специфікація) у якому сторонами погоджено, що:
- виконавець надає замовнику наступні юридичні послуги:
1. вивчення та правовий аналіз документів, отриманих від замовника;
2. складення та оформлення претензії з нарахованими пенею, інфляційних втрат та 3% річних за невиконання зобов'язань відповідачем за Договором поставки, з урахуванням зміни курсу долара США;
3. складення, оформлення та направлення до господарського суду Київської області позовної заяви про стягнення суми заборгованості за Договором у тому числі суми штрафних санкцій (вивчення судової практики щодо стягнення за договором поставки штрафних санкцій у період дії карантину та воєнного стану; формування правової позиції та викладення її у позовній заяві про стягнення боргу; оформлення позовної заяви відповідно до вимог Господарського процесуального кодексу України, здійснення розрахунку штрафних санкцій, підготовка та належне оформлення додатків до позовної заяви, направлення колії позовної заяви із додатками відповідачам; безпосередньо направлення в інтересах замовника позовної заяви до господарського суду Київської області);
4. представництво інтересів замовника у господарському суді м. Києва під час розгляду позовної заяви про стягнення суми заборгованості за Договором;
5. складення, оформлення та направлення до господарського суду міста Києва необхідних на розсуд виконавця заяв, пояснень, клопотань, відповіді на відзив та інших процесуальних документів, передбачених господарським процесуальним кодексом України у рамках розгляду справи за позовом замовника (п.1);
- розрахунок вартості 1 години роботи спеціалістів виконавця (адвокатів) відповідно до п. 2.1 договору становить 3 000,00 грн. без ПДВ (п.2);
- попередня оплата вартості правової допомоги, визначеної у п. 1 договору, складає 50 000,00 грн. (п. 3);
- оплата вартості правової допомоги, визначеної у п. 1 цього додатку, здійснюється замовником протягом 5 календарних днів з моменту пред'явлення йому виконавцем рахунку у наступному порядку, зокрема: у розмірі 50 % попередньої плати в сумі 25 000,00 грн. за послуги відповідно до рахунку № 1; у розмірі 25 000,00 грн. протягом 3 календарних днів з дня виставлення виконавцем рахунку № 2 перед зверненням із позовною заявою до господарського суду Київської області (п. 4).
Як встановлено вище, в п.п. 1.2, 1.3 додатку № 1 зазначений господарський суд м. Києва, а не господарський суд Київської області, в якому розглядалась дана справа, проте застосовуючи процесуальні норми, суд повинен уникати як надмірного формалізму, який може вплинути на справедливість провадження, так і надмірної гнучкості, яка призведе до анулювання вимог процесуального законодавства, а відтак, суд першої інстанції цілком вірно, врахувавши зміст додатку № 1 до договору про надання юридичних послуг № 22/12-23 від 22.12.2023 і доказів, поданих на підтвердження понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу, визнав, що зазначення у додатку замість господарського суду Київської області господарського суду м. Києва є опискою.
22.08.2024 Адвокатським об'єднанням «Ела» та позивачем підписаний акт № 22/12-23/01, яким сторони зафіксували, що виконавцем дійсно надані послуги у період з 22.12.2023 р. по серпень 2024 р. відповідно до п. 1 додатку № 1 від 22.12.2023 до договору про надання юридичних послуг № 22/12-23 від 22.12.2023, кількість витрачених годин - 34,50.
Пунктом 2 акта сторони узгодили, що сума за надані замовнику послуги складає 50 000,00 грн. без ПДВ.
Позивачем Адвокатському об'єднанню «Ела» сплачено 50 000,00 грн., що підтверджується платіжними інструкціями № 1 від 25.01.2024 на суму 25 000,00 грн. та № 14 від 01.08.2024 на суму 25 000,00 грн.
Отже, матеріалами справи підтверджується надання Адвокатським об'єднанням «Ела» позивачу правової допомоги на заявлену до стягнення суму.
Щодо обставин, пов'язаних з визначенням розміру витрат на правничу допомогу при розгляді справи судом першої інстанції, слід зазначити таке.
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині ч. 4 ст. 129 ГПК України, згідно з яким у разі часткового задоволення позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України»).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Частина 4 ст. 126 ГПК України встановлює, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 ГПК України).
Відповідно до приписів ч. 6 ст. 126 ГПК України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
У розумінні положень ч. 5 ст. 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 4 ст. 129 ГПК України. Разом із тим, у частині 5 ст. 129 ГПК України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Так, за змістом ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч. 4 ст. 129 ГПК України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 ст. 129 ГПК України.
Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
При цьому, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (ч.ч. 5-6 ст. 126 ГПК України).
Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч.ч. 5-7,9 ст. 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись ч.ч. 5-7,9 ст. 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19.
До того ж у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).
Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін.
Таким чином, вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.
У відзиві на позовну заяву, заперечуючи проти стягнення витрат на професійну правничу допомогу, відповідач посилається на те, що розмір витрат на професійну правову допомогу, заявлений позивачем у розмірі 50 000,00 грн, є завищений та не підтверджується жодними доказами, окрім того є не співмірним зі складністю справи, проте, як вірно встановлено судом пергрії інстагції, відповідач не надає жодних доказів та не наводить належних обґрунтувань на підтвердження своїх заперечень.
Водночас, як вірно встановлено судом першої інстанції:
- з акта прийому-передачі наданих послуг № 22/12-23/01 від 22.08.2024 (пп. 5 п. 1 акта) слідує, що виконавцем надано замовнику таку послугу як складення, оформлення та направлення до Господарського суду Київської області заяви про усунення недоліків у справі № 911/973/24 (тривалістю 1,5 год.), проте оскільки саме позивач не дотримався вимог ГПК України при зверненні із позовом, то наслідки вказаних дій має нести позивач, а тому витрати на складення, оформлення та направлення до Господарського суду Київської області заяви про усунення недоліків не підлягають відшкодуванню;
- також не підлягають відшкодуванню відповідачем витрати позивача (пп. 15 п. 1 акта) на складення, оформлення та направлення до Господарського суду Київської області у справі № 911/973/24 від імені замовника заяви про зменшення позовних вимог (тривалістю 3 год.), оскільки подання такої заяви зумовлено не діями відповідача в процесі розгляду справи, такими як сплата заборгованості після відкриття провадження у справі, а здійсненням позивачем неправильного арифметичного розрахунку суми заборгованості при поданні позовної заяви, про що ним зазначено у вказаній заяві.
За таких обставин суд першої інстанції вірно встановив, що час, витрачений адвокатом на надання правничої допомоги на підставі договору про надання юридичних послуг№ 22/12-23 від 22.12.2023, який співмірний із обсягом виконаних адвокатом робіт, становить 30 год. (34,50 год. - 1,5 год. - 3 год.), проте, оскільки за змістом укладеного між позивачем та Адвокатським об'єднанням «Ела» договору, розрахунок вартості 1 години роботи спеціалістів виконавця (адвокатів) відповідно до п. 2.1 договору становить 3 000,00 грн. без ПДВ, а п. 2 акта сторони узгодили, що вартість наданих послуг складає 50 000,00 грн., а вказана сума не перевищує суми понесених позивачем судових витрат на професійну правничу допомогу з урахуванням витраченого адвокатом часу, встановленого судом (30 год.), понесені позивачем судові витрати на професійну правничу допомогу є обґрунтованими і доведеними на суму 50 000,00 грн.
З таких обставин розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, становить 50 000,00 грн.
Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки рішенням суду перошої інстанції, зміненим цією постановою, позовні вимоги задоволено частково, до стягнення з відповідача на користь позивача присуджено 4 382 004,02 грн., що становить 76,84 % з загальної суми заявлених до стягнення вимог 5702846,02 грн., стягненню з відповідача на користь позивача підлягають витрати на професійну правничу допомогу адвоката в сумі 38 419,45 грн. (що становить76,84 % з суми 50 000,00 грн. - примітка суду). Рішення суду першої інстанції в цій частині також підлягає зміні.
Також, відповідно, до приписів ст. 129 ГПК України перерозподілу підлягають і судові витрати за подачу позову, вказані витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
Колегія суддів вважає, що при прийнятті оспореного рішення судом першої інстанції мали місце неправильне застосування норм матеріального права, тому рішення Господарського суду Київської області від 05.09.2024 у справі № 911/973/24 підлягає зміні, позов задовольняється частково, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає основний борг в сумі 2 726 212,10 грн., 3 % річних в сумі 160 114,48 грн., пеня в сумі 1 495 677,44 грн., в задоволенні решти позовних вимог відмовляється.
Щодо розподілу судових позивача по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги, слід зазначити таке.
З огляду на приписи Закону України «Про судовий збір» сума судового збору, яка повинна бути сплачена заявником за подання даної апеляційної скарги, становить 94 340,43 грн. 43 коп. та розраховується наступним чином: 78 617,03 грн. (сума, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, за одну вимогу майнового характеру (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог) - стягнення 5 702 846 грн. 02 коп.) * 150% (при поданні апеляційної скарги) * 0,8 (коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору) = 94 340,43 грн.
Водночас з огляду на допущену судом в ухвалі Північного апеляційного господарського суду від 28.10.2024 по справі №911/973/24 описку, апелянтом за подання апеляційної скарги було сплачену меншу суму, а саме 78 617,03 грн., а відтак стягненню з відповідача в дохід Державного бюджету України підлягають витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги в сумі 15 723,40 грн. (94 340,43-78 617,03).
Водночас, враховуючи, що, як встановлено колегією суддів, судом першої інстанції неправомірно стягнуто з відповідача на користь позивача інфляційні втрати в сумі 859 131,21 грн., витрати відповідача по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги щодо цієї суми, які становлять 15 464,36 грн. ((859 131,21/100*1,5/100*150)*0,8), слід покласти на відповідача.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 269, 270, 273, 275, 276, 281-285 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю «Узинський цукровий комбінат» на рішення Господарського суду Київської області від 05.09.2024 у справі № 911/973/24 задовольнити частково.
2. Рішення Господарського суду Київської області від 05.09.2024 у справі № 911/973/24 змінити.
3. Викласти п. 1 резолютивної частини рішення Господарського суду Київської області від 05.09.2024 у справі № 911/973/24 в такій редакції:
« 1 Позов задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю «Узинський цукровий комбінат» (09161, Київська обл., Білоцерківський р-н, місто Узин, вулиця В. Симиренка, будинок 2, код 00372536) на користь Приватного підприємства «Еверест» (14037, Чернігівська обл., місто Чернігів, вулиця Борисенка, будинок 45, код 31480476) 2 726 212,10 грн. (два мільйони сімсот двадцять шість тисяч двісті дванадцять грн. 10 коп.) боргу, 160 114,48 грн. (сто шістдесят тисяч сто чотирнадцять грн. 48 коп.) 3 % річних, 1 495 677,44 грн. (один мільйон чотириста дев'яносто п'ять тисяч шістсот сімдесят сім грн. 44 коп.) пені, 65 730,06 грн. (шістдесят п'ять тисяч сімсот тридцять грн. 06 коп.) судового збору та 38 419,45 грн. (тридцять вісім тисяч чотириста дев'ятнадцять грн. 45 коп.) витрат на професійну правничу допомогу.»
4. Стягнути з Приватного підприємства «Еверест» (14037, Чернігівська обл., місто Чернігів, вулиця Борисенка, будинок 45, код 31480476) на користь Товариства з додатковою відповідальністю «Узинський цукровий комбінат» (09161, Київська обл., Білоцерківський р-н, місто Узин, вулиця В. Симиренка, будинок 2, код 00372536) витрати по сплаті судового забору за подачу апеляційної скарги в сумі 15 464,36 грн. (п'ятнадцять тисяч чотириста шістдесят чотири грн. 36 коп.).
5. Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю «Узинський цукровий комбінат» (09161, Київська обл., Білоцерківський р-н, місто Узин, вулиця В. Симиренка, будинок 2, код 00372536) в дохід Державного бюджету України витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги в сумі 15 723,40 грн. (п'ятнадцять тисяч сімсот двадцять три грн. 40 коп.).
6. Видачу наказів на виконання цієї постанови доручити Господарському суду Київської області.
7. Повернути до Господарського суду Київської області матеріали справи № 911/973/24.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.
Повний текст судового рішення складено 18.02.2025.
Головуючий суддя О.В. Яценко
Судді О.О. Хрипун
С.А. Гончаров