Справа 206/6359/24
Провадження 2/206/433/25
18 лютого 2025 року м. Дніпро
Самарський районний суд м. Дніпропетровська в складі: головуючого-судді Плінської А.В., за участю секретаря Білої О.А., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
В грудні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» (далі ТОВ «Коллект Центр») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому зазначено, що 16 березня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Служба миттєвого кредитування» (далі ТОВ «Служба миттєвого кредитування») та відповідачем було укладено договір про надання фінансових послуг № 2107519603252, за умовами якого останній надано кредит в розмірі 1500,00 грн. Також 17 березня 2021 року між ТОВ «Служба миттєвого кредитування» та відповідачем було укладено договір про надання фінансових послуг № 2107676613754, за умовами якого останній надано кредит в розмірі 1200,00 грн.
Посилаючись на те, що ОСОБА_1 умови кредитних договорів не виконує, а також на те, що ТОВ «Коллект Центр» набуло право вимоги за вказаними договорами, позивач просить стягнути з неї заборгованість в сумі 43868,49 грн., в тому числі: заборгованість за тілом кредитом 2700,00 грн. та 41168,49 грн. заборгованості за відсотками на дату відступлення права вимоги.
Ухвалою судді від 06 грудня 2024 року відкрито спрощене позовне провадження з викликом сторін (повідомленням) сторін.
14 лютого 2025 року відповідачка через систему «Електронний суд» подала відзив на позовну заяву, в якій позовні вимоги визнала частково, а саме: за договором №2107519603252 від 16.03.2021 року у розмірі 1500,00 грн. (за тілом кредиту), 480,00 грн. (нарахування відсотків по договору) та 210,00 грн. (комісія) та за договором №2107676613754 від 17.03.2021 року в розмірі 1200,00 грн. (за тілом кредиту), 360,00 грн. (нарахування відсотків по договору) та 48,00 грн. (комісія). З іншим розміром нарахованих відсотків була не згодна, оскільки строк кредитування за договором №2107519603252 становив 16 днів, а за договором №2107676613754 становив 15 днів. Отже нарахування відсотків за межами строків кредитування вважала неправомірним. Крім того, жодних повідомлень про відступлення права вимоги не надходило та підтверджень цього позивачем не надано. Також просила відмовити у стягненні витрат на професійну правничу допомогу, оскільки відсутні докази підтвердження сплати відповідної суми та витрати на професійну правничу допомогу підлягають стягненню пропорційно задоволеної суми позову.
18 лютого 2025 року представник позивача подала через систему «Електронний суд» відповідь на відзив у якому зазначила, що нарахування відсотків здійснювалось в межах строків кредитування, визначених та погоджених сторонами договору. Повідомлення про зміну кредитора здійснювалось первісними кредиторами відповідно до умов укладених договорів відступлення прав вимоги. Єдиним наслідком такого неповідомлення є ризик для кредитора у вигляді можливості виконання боржником свого обов'язку на користь попереднього кредитора. І це більше стосується добровільного виконання зобов'язання, а не стягнення з боржника сум в примусовому порядку. Разом з тим, матеріали справи не містять доказів належного виконання боржником зобов'язань як на користь первісних кредиторів, так і на користь позивача. Просила задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Представник позивача в судове засідання не з'явилася, в позовній заяві просила розгляд справи проводити за відсутності представника позивача.
Відповідач у судове засідання не з'явилась, про час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином, про причини неявки суд не повідомила, скористалась своїм право на надання відзиву на позов.
У зв'язку з розглядом справи за відсутності всіх учасників справи в порядку спрощеного порядку, відповідно до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Дослідивши письмові докази, які містяться в матеріалах справи, надавши їм оцінку в їх сукупності, суд прийшов до такого.
Судом встановлено, що 16 березня 2021 року між ТОВ «Служба миттєвого кредитування» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання фінансових послуг № 2107519603252, на умовах якого товариство зобов'язалося надати позичальнику кредит на суму 1500,00 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов'язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, нараховані згідно умов цього договору, його додатків та правил.
Орієнтовний строк повернення кредиту - 16 днів з моменту отримання кредиту. У разі сплати всіх нарахованих на дату такої сплати процентів, орієнтовний строк повернення кредиту нараховується та становить 16 днів з моменту сплати всіх нарахованих процентів.
Також, 17 березня 2021 року між ТОВ «Служба миттєвого кредитування» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання фінансових послуг № 2107676613754, на умовах якого товариство зобов'язалося надати позичальнику кредит на суму 1200,00 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов'язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, нараховані згідно умов цього договору, його додатків та правил.
Орієнтовний строк повернення кредиту - 15 днів з моменту отримання кредиту. У разі сплати всіх нарахованих на дату такої сплати процентів, орієнтовний строк повернення кредиту нараховується та становить 15 днів з моменту сплати всіх нарахованих процентів.
Розділом 1 умов договорів визначено, що проценти за користування кредитом розраховуються від суми кредиту за кожен день користування, протягом фактичного строку користування кредитом починаючи з першого дня перерахування суми кредиту у наступному розмірі: а) 2 % за умови сплати всіх нарахованих процентів за користування кредитом не пізніше, ніж протягом орієнтовного строку повернення кредиту; б) починаючи з першого дня наступного за орієнтовним строком повернення кредиту процентна ставка збільшується на 1,64 % порівняно з процентною ставкою, зазначеною у пункті 1.4.а); в) починаючи з 15 дня наступного за орієнтовним строком повернення кредиту процентна ставка збільшується на 1,38% порівняно з процентною ставкою, зазначеною у пункті 1.4.б); г) починаючи з 30 дня наступного за орієнтовним строком повернення кредиту процентна ставка збільшується на 2,65% порівняно з процентною ставкою, зазначеною у пункті 1.4.в).
Згідно пункту 1.9 договорів, граничний строк кредитування (строк дії договору) 1 рік.
Умовами вказаного договору погоджено сторонами використання клієнтом електронного підпису одноразовим ідентифікатором відповідно до правил та Закону України «Про електронну комерцію», що має таку саму юридичну силу які власноручний підпис (пункт 1.6 договорів).
У анкеті-заяві до кредитного договору № 2107519603252 зазначено, що нараховані проценти підлягають обов'язковій сплаті на 16 день з моменту отримання кредиту. Строком на 365 днів з правом повернення достроково та зобов'язався повернути кредит у розмірі 1500,00 грн. та сплатити проценти у розмірі 480,00 грн.
Також, у анкеті-заяві до кредитного договору № 2107676613754 зазначено, що нараховані проценти підлягають обов'язковій сплаті на 15 день з моменту отримання кредиту. Строком на 365 днів з правом повернення достроково та зобов'язався повернути кредит у розмірі 1200,00 грн. та сплатити проценти у розмірі 360,00 грн.
Умови сплати розміру процентів за весь час фактичного користування кредитом визначено аналогічно пункту 1.4 кредитних договорів.
Додатками № 2 до кредитних договорів погоджено графіки платежів.
Також між ТОВ «Служба миттєвого кредитування» та ОСОБА_1 були підписані паспорти споживчого кредиту, що є додатками № 3 до вказаних договорів.
Договори та додатки до них підписані відповідачем з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором відповідно до Закону України «Про електронну комерцію»: Y2 (договір №2107519603252), L9 (договір №2107676613754).
01 грудня 2021 року ТОВ «Служба миттєвого кредитування» відступило право вимоги за кредитними договорами товариству з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» (далі ТОВ «Вердикт Капітал») згідно договору факторингу № 1-12, відповідно до умов якого ТОВ «Вердикт Капітал» набуло право грошової вимоги до позичальників, в тому числі за вищевказаними кредитними договорами.
10 січня 2023 року між ТОВ «Вердикт Капітал» та ТОВ «Коллект Центр» було укладено договір відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги № 10-01/2023, відповідно до умов якого ТОВ «Коллект Центр» набуло право грошової вимоги до позичальників, в тому числі за вищевказаними кредитними договорами.
Відповідно до Реєстру боржників, що є додатком № 3 до договору відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги № 10-01/2023 від 10 січня 2023 року, позивач набув права грошової вимоги до відповідача за кредитним договором №2107519603252 від 16.03.2021 року в сумі 24320,25 грн., з яких: заборгованість за кредитом - 1500,00 грн., заборгованість за відсотками - 22820,25 грн., та за кредитним договором №2107676613754 від 17.03.2021 року в сумі 19548,24 грн., з яких: заборгованість за кредитом - 1200,00 грн., заборгованість за відсотками -18348,24 грн.
Згідно з наданими розрахунками заборгованості, які були надані одночасно з позовною заявою, заборгованість відповідача станом на 10 січня 2023 року та 13 листопада 2024 року за кредитним договором №2107519603252 від 16.03.2021 року становить 24320,25 грн., з яких: заборгованість за кредитом - 1500,00 грн., заборгованість за відсотками 22820,25 грн., та за кредитним договором №2107676613754 від 17.03.2021 року становить 19548,24 грн., з яких: заборгованість за кредитом - 1200,00 грн., заборгованість за відсотками 18348,24 грн.
За приписами частин першої, другої статті 202 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори).
За змістом частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 626 ЦК України).
В силу частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Із положень частини першої статті 634 ЦК України слідує, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Загальні правила щодо форми договору визначено статтею 639 ЦК України, згідно з якою договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205,207 ЦК України).
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року у справі №127/33824/19.
Відповідно до частин першої, третьої, четвертої та сьомої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиції укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або іншому порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами Законодавства.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовий формі (частина дванадцята статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 вказаного Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ, який накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.
Згідно частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
В силу частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
Статтею 525 ЦК України визначено, що одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається.
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог діючого законодавства.
Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути змінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Частиною другою статті 517 ЦК України передбачено, що боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.
За змістом наведених положень закону боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов'язку погашення заборгованості, а лише має право на її погашення первісному кредитору і таке виконання є належним.
Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі №6-979цсі 5.
Встановивши, що позивач набув права вимоги до відповідача , як до боржника за кредитними договорами , а також враховуючи, що остання не спростувала факт наявності у неї заборгованості за цим договором, що було її процесуальним обов'язком відповідно до вимог статей 12,81 ЦПК України, суд прийшов до висновку про необхідність захисту прав ТОВ «Коллект Центр» шляхом стягнення з відповідача суми заборгованості, враховуючи при цьому принцип диспозитивності цивільного судочинства.
Приходячи до такого висновку, суд не приймає до уваги доводи відповідача про нарахування позивачем відсотків після спливу строків кредитування, оскільки вони є явно необгунтованими та спростовуються фактично встановленими обставинами справи.
Нарахування відсотків здійснювалось кредитором в межах строків кредитування, визначених та погоджених сторонами цього договору.
Також, безпідставними є доводи відповідача щодо неповідомлення про зміну кредитора, оскільки єдиною підставою, яка звільняє боржника від погашення заборгованості є її погашення первісному кредитору, проте відповідачем не було надано жодного доказу, який би міг це підтвердити.
За змістом статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частин першої, другої статті 134 ЦПК України, разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.
За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до правової позиції, викладеної зокрема у постанові Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі № 199/3939/18-ц (провадження № 61-15441св19) витрати на професійну правничу допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Як вбачається з матеріалів справи, професійна правова допомога ТОВ «Коллект Центр» в суді надавалася адвокатським об'єднанням «Лігал Ассістанс» на підставі договору про надання правової допомоги № 01-07/2024 від 01 липня 2024 року.
Згідно пункту 4.1 договору, вартість послуг узгоджується сторонами у формі заявок на надання юридичної допомоги, які є невід'ємними додатками до договору.
На підтвердження факту надання професійної правової допомоги позивачем надано заявку на надання юридичної допомоги № 330 від 11 жовтня 2024 року та витяг з акту № 2 про надання юридичної допомоги від 08 листопада 2024 року, за змістом яких вбачається, що правова допомога надана на загальну суму 13000,00 грн., з яких - надання усної консультації з вивченням документів 2 год / 4000,00 грн.; складання позовної заяви про стягнення боргу для подачі до суду 3 год / 9000,00 грн.
Верховний Суд у справах № 905/1795/18 та № 922/2685/19 неодноразово зауважував, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 листопада 2022 року в справі №922/1964/21 також дійшла висновку, що учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.
При визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
У додатковій постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі №206/6537/19 (провадження № 61-5486св21) зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим. Відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Аналогічні висновки щодо підтвердження витрат, пов'язаних з оплатою професійної правничої допомоги, зроблені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16, додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц, постанові Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі №742/2585/19.
На підставі викладеного суд, враховуючи принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та виконаної адвокатським об'єднанням роботи, приходить до висновку про часткове задоволення заявлених судових витрат з 13000,00 грн до 6000,00 грн.
Задовольняючи позов, відповідно до статті 141 ЦПК України, суд присуджує з відповідача на користь позивача понесені ним і документально підтверджені судові витрати.
Керуючись статтями 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд, -
Позов товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 (адреса місця проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» (адреса місцязнаходження: вул. Мечнікова, 3, офіс 306 м. Київ, ідентифікаційний код в ЄДРПОУ: 44276926) заборгованість за кредитними договорами у розмірі 43868,49 грн., а також витрати по сплаті судового збору в розмірі 2422,40 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6000,00 грн.
На рішення може бути подано апеляційну скаргу до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів.
Суддя: А.В. Плінська