Справа № 382/290/25
Провадження 2/382/345/25
18 лютого 2025 року Суддя Яготинського районного суду Київської області Кисіль О. А. розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу,
Позивачка в особі представника ОСОБА_4 звернулася до суду з позовної заявою до ОСОБА_3 , в якій просила розірвати шлюб зареєстрований між нею та громадянином Турецької Республіки ОСОБА_3 , зареєстрований у відділі реєстрації: Фатіх, м. Стамбул, Турецька Республіка, про що 18.12.2020 року зроблено запис у книзі реєстрації шлюбів за №23 та видано свідоцтво про шлюб № НОМЕР_1 .
Ознайомившись із матеріалами позову, суддя встановив наступне.
Згідно з ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до позовної заяви та доданих до неї документів, позивач ОСОБА_1 є громадянкою України, а відповідач ОСОБА_3 громадянином Турецької Республіки.
Порядок розірвання шлюбу, укладеного між громадянином України та іноземцем, має ряд особливостей. Основним у цьому питанні є визначення закону, відповідно до якого буде проводитися розірвання шлюбу.
Відповідно до ч.1 та 2 ст.3 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору України.
В статті 497 ЦПК Украйни зазначено, що підсудність судам України цивільних справ з іноземним елементом визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
За правилами цивільного процесуального законодавства, позовна заява за формою та змістом повинна відповідати вимогам, викладеним у ст.175 ЦПК України, а також вимогам ст.177 цього Кодексу.
Так,відповідно доположень п.2 ч.3 ст.175 ЦПК України позовна заява повинна містити повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові - для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), а також реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості позивачу відомі), відомі номери засобів зв'язку, офіційної електронної адреси та адреси електронної пошти.
Пунктом 4 Постанови Пленуму Верховного суду України Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя №11 від 21.12.2007 року, роз'яснено судам, що розгляд справи провадиться в межах заявлених вимог і на підставі поданих доказів, суди повинні вимагати від осіб, що подали заяву, повного викладення обставин, якими обґрунтовуються дані вимоги, й посилання на засоби їх доказування. У заяві про розірвання шлюбу має бути зазначено дату й місце реєстрації шлюбу, мотиви його розірвання, чи є від шлюбу неповнолітні діти, при кому з батьків вони перебувають, пропозиції щодо участі подружжя в утриманні та вихованні дітей після розірвання шлюбу, чи заявляються інші вимоги, які може бути вирішено одночасно з позовом про розірвання шлюбу. До заяви додаються: свідоцтво про реєстрацію шлюбу, копії свідоцтв про народження дітей, довідки щодо розміру заробітку та інших доходів, а також усі необхідні документи відповідно до заявлених вимог.
Проте в порушення зазначених вимог, в позовній заяві не зазначено зареєстроване місце проживання відповідача ОСОБА_3 та не надано доказів на підтвердження його місця реєстрації.
В позовній заяві вказано, що місцезнаходження відповідача невідомо та відама остання адреса проживання АДРЕСА_1 , проте доказів йогго місця проживання за цією адресою не надано.
Відповідно до положень, викладених в ст.3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» (визначення термінів), вбачається, що «місце проживання» - це житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини; «документи, до яких вносяться відомості про місце проживання», - це паспорт громадянина України, тимчасове посвідчення громадянина України, посвідка на постійне проживання, посвідка на тимчасове проживання, посвідчення біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, посвідчення особи, якій надано тимчасовий захист.
Згідно з ч.1 ст.6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов'язані протягом тридцяти календарних днів після зняття з реєстрації місця проживання та прибуття до нового місця проживання зареєструвати своє місце проживання.
Однак згідно відповіді №1127271 від 18.02.2025 року отриманої судом з Єдиного державного демографічного реєстру, вабчається, що за вказаними пареметрами особу ОСОБА_3 не знайдено.
Як на підставу для визначення підсудності позивачка в порядку ч.2 ст.28 ЦПК України, зазначає на місце свого проживання: АДРЕСА_2 та надаї місце реєстрації дитини, проте відсутні докази проживання дитини саме з нею.
Відповідно до Постанови Пленуму ВСУ України Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя від 21 грудня 2007 року №11 ВСУ зазначає, що позов про розірвання шлюбу з особою, яка не має в Україні місця проживання або місце проживання якої невідоме, може пред'являтися за місцем знаходження майна відповідача, або за останнім відомим місцем його проживання чи перебування, а у випадку, коли з позивачем проживають його малолітні або неповнолітні діти або якщо він не може за станом здоров'я чи з інших поважних причин виїхати до місця проживання відповідача - за місцем проживання позивача. За домовленістю подружжя справа може розглядатися за місцем проживання будь-кого з них.
Приписами ст.497 ЦПК України підсудність судам України цивільних справ з іноземним елементом визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Будь-яких доказів спільного проживання сторін на території України, наявності (або відсутності) угоди, згідно якої сторони передбачили підсудність такої справи (про розірвання шлюбу) судам України або іноземним судам позивачем не надано.
Також, позивачем не надано доказів про те, що вона не може за станом здоров'я чи з інших поважних причин виїхати до місця проживання відповідача та домовленості подружжя про розгляд справи за зареєстрованим місцем проживання чи перебування будь-кого з них.
Крім того, відповідно до ч.1 ст.27 ЦПК України позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.
Відповідно до ч.2 ст.28 ЦПК України позови про розірвання шлюбу можуть пред'являтися за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача також у разі, якщо на його утриманні є малолітні або неповнолітні діти або якщо він не може за станом здоров'я чи з інших поважних причин виїхати до місця проживання відповідача. За домовленістю подружжя справа може розглядатися за зареєстрованим місцем проживання чи перебування будь-кого з них.
Як вбачається у позовній заяві позивачем вказано, що від шлюбу з відповідачем мають неповнолітню доньку ОСОБА_5 28.05.2021 року та що донька перебуває на її утриманні, однак до матеріалів справи не додано належних та допустимих доказів перебування доньки на утримманні позивачки
Крім того, порядок розірвання шлюбу, укладеного між громадянином України та іноземцем, має ряд особливостей. Основним у цьому питанні є визначення закону, відповідно до якого буде проводитися розірвання шлюбу.
Так, згідно ст.63 Закону України Про міжнародне приватне право передбачено, що припинення шлюбу та правові наслідки його припинення визначаються правом, яке діє в даний час щодо правових наслідків шлюбу.
Відповідно до ч.1 ст.60 вищевказаного Закону правові наслідки шлюбу визначаються спільним особистим законом подружжя, а при його відсутності - правом держави, у якій подружжя мало останнє спільне місце проживання (за умови, що хоча б один з подружжя все ще має місце проживання в цій державі). При відсутності спільного місця проживання - правом, з яким обидва з подружжя мають найбільш тісний зв'язок іншим чином.
Особистим законом фізичної особи вважається право держави, громадянином якої вона є (стаття 16 Закону України Про міжнародне приватне право ).
Згідно ст.63 Закону України «Про міжнародне приватне право», передбачено, що припинення шлюбу та правові наслідки його припинення визначаються правом, яке діє в даний час щодо правових наслідків шлюбу.
Відповідно до ч.1 ст.60 вищевказаного Закону правові наслідки шлюбу визначаються спільним особистим законом подружжя, а за його відсутності - правом держави, у якій подружжя мало останнє спільне місце проживання, за умови, що хоча б один з подружжя все ще має місце проживання у цій державі, а за відсутності такого - правом, з яким обидва з подружжя мають найбільш тісний зв'язок іншим чином.
Таким чином, якщо подружжя є громадянами різних держав, спільно проживали на території України, і на час розірвання шлюбу хоча б один з них продовжує проживати на її території, то розірвання шлюбу провадиться за законодавством України. Особистим законом фізичної особи вважається право держави, громадянином якої вона є (стаття 16 Закону України "Про міжнародне приватне право").
Відповідно до ст.110 СК України, розірвання шлюбу можливе за заявою одного з подружжя.
Згідно з ч. 2 і 3 ст. 60 Закону України "Про міжнародне приватне право ", подружжя, яке не має спільного особистого закону, може обрати право, що буде застосовуватися до правових наслідків шлюбу, якщо подружжя не має спільного місця проживання або якщо особистий закон жодного з них не збігається з правом держави їхнього спільного місця проживання. Вибір права згідно з частиною другою цієї статті обмежений лише правом особистого закону одного з подружжя без застосування частини другої статті 16 цього Закону. Угода про вибір права припиняється, якщо особистий закон подружжя стає спільним.
Відповідно до Постанови Пленуму ВСУ України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" від 21 грудня 2007 року № 11 ВСУ зазначає, що позов про розірвання шлюбу з особою, яка не має в Україні місця проживання або місце проживання якої невідоме, може пред'являтися за місцем знаходження майна відповідача, або за останнім відомим місцем його проживання чи перебування, а у випадку, коли з позивачем проживають його малолітні або неповнолітні діти або якщо він не може за станом здоров'я чи з інших поважних причин виїхати до місця проживання відповідача - за місцем проживання позивача. За домовленістю подружжя справа може розглядатися за місцем проживання будь-кого з них.
У разі розірвання шлюбу між громадянином України та іноземцем або особою без громадянства, один з яких проживає в Україні, питання підсудності визначається за загальними правилами.
Відповідно до п.п. 1,2 ч. 1 ст.76 Закону України «Про міжнародне приватне право», суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом, у випадках, якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України,крім випадків,передбачених у ст.77 цього Закону, якщо на території України відповідач у справі має місце проживання або місцезнаходження, або рухоме чи нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення.
Будь-яких доказів спільного проживання сторін на території України, наявності або відсутності угоди, згідно якої сторони передбачили підсудність справи про розірвання шлюбу судам України або іноземним судам, наявності у відповідача майна на території України, позивачем не надано.
Крім того, відповідно до ч.3 ст.499 ЦПК України судове доручення про надання правової допомоги оформлюється українською мовою. До судового доручення додається засвідчений переклад офіційною мовою відповідної держави, якщо інше не встановлено міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
В силу ст.190 ЦПК України ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи. Одночасно з копією ухвали про відкриття провадження у справі учасникам справи надсилається копія позовної заяви з копіями доданих до неї документів.
Оскільки в матеріалах доданих до позовної заяви відсутні відомості, що відповідач проживає на території України, тому, відповідно до ст.498 ЦПК України, суд України повинен звернутися з відповідним судовим дорученням до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави (далі іноземний суд) у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
В силу ст.79 Закону України Про нотаріат нотаріус засвідчує вірність перекладу документа з однієї мови на іншу, якщо він знає відповідні мови. Якщо нотаріус не знає відповідних мов, переклад документа може бути зроблено перекладачем, справжність підпису якого засвідчує нотаріус.
Крім того в разі перебування відповідача ОСОБА_3 , за межами України, позивачу слід надати в двох екземплярах належним чином засвідчений переклад позовної заяви та усіх додатків до неї на офіційну мову запитуваної держави, громадянином якої є відповідач для вручення їх відповідачу з вказівкою його місця реєстрації у Туреччині.
Статтею 80 Закону України «Про міжнародне приватне право» передбачено, що у разі якщо при розгляді справи з іноземним елементом у суду виникне необхідність у врученні документів або отриманні доказів, у проведенні окремих процесуальних дій за кордоном, суд може направити відповідне доручення компетентному органу іноземної держави в порядку, встановленому процесуальним законом України або міжнародним договором України.
Згідно п. 2.3 розділу ІІ Інструкції про порядок виконання міжнародних договорів з питань надання правової допомоги в цивільних справах щодо вручення документів, отримання доказів та визнання і виконання судових рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та ДСА України від 27 червня 2008 року № 1092/5/54, доручення та документи, що до нього додаються, складаються мовою, передбаченою відповідним міжнародним договором України. Якщо доручення чи документи, що до нього додаються, складено українською мовою, слід додавати завірений переклад на мову запитуваної держави або на іншу мову, передбачену міжнародним договором України. Документи, що підлягають врученню згідно з дорученням суду України, складаються мовою запитуваної держави чи іншою мовою, передбаченою міжнародним договором України, або супроводжуються завіреним перекладом на таку мову. У відповідних випадках документи, що підлягають врученню, можуть бути складені або перекладені на ту мову, яку, як є підстави вважати, розуміє особа, якій необхідно вручити документи.
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п.1ст.6 Конвенції проз ахист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасник цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
Відповідно до роз'яснень, які надані в п.4 постанови Пленум Верховного Суду України 21.12.2007 року №11 Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя зазначено, якщо заява не відповідає вимогам закону, слід застосовувати правила щодо залишення позову без руху.
Відповідно до ч.1, ч.2 ст. 185 ЦПК України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху, в якій зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
З огляду на викладене, подана позовна заява не відповідає вимогам ст. 175 ЦПК України і дана обставина перешкоджає вирішенню питання про відкриття провадження у справі.
Отже, позовна заява підлягає залишенню без руху.
Роз'яснити позивачу, що за правилами ч.3 ст.185 ЦПК України, якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усуне недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.
Керуючись ст.ст.175,177,185,352,353ЦПКУкраїни, суддя
Позовну заяву ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу, залишити без руху.
Надати позивачу строк для усунення недоліків, зазначених в ухвалі суду, протягом десяти днів з дня вручення копії ухвали.
Роз'яснити, що у разі не усунення зазначених недоліків позовної заяви, відповідно до ст.185 ЦПК України позовна заява буде визнана неподаною та повернута позивачеві.
Ухвала оскарженню не підлягає. Заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду.
Суддя Кисіль О.А.