Справа № 580/5281/24 Суддя (судді) першої інстанції: Паламар П.Г.
17 лютого 2025 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді - Єгорової Н.М.,
суддів - Сорочка Є.О., Чаку Є.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 24 липня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
У травні 2024 року позивач - ОСОБА_1 звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо несвоєчасного розрахунку при звільненні ОСОБА_1 ;
- стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 08 листопада 2023 року по 08 травня 2024 року у сумі 105 560,00 гривень;
- стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 витрати у вигляді професійної правничої допомоги адвоката в сумі 5400 гривень.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 24 липня 2024 року позов задоволено частково:
- зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 27930,83 грн. з відрахуванням обов'язкових податків і зборів.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скарну, в якій просить скасувати його та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального права, не враховано фактичні обставини справи, не надано належної оцінки доказам.
Апелянт звернув увагу на те, що затримка виплати була пов'язана з об'єктивними обставинами, які не залежали від відповідача.
Додатково зазначив про те, що на військовослужбовців, які проходять військову службу у військових формуваннях, утворених відповідно до законів України, положення Кодексу законів про працю України не поширюється.
Також звернув увагу суду на те, що відповідно постанови Пленуму Верховного суду України від 24 грудня 1999 року №13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" визначається, що передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів про останню не поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб.
У межах встановленого судом строку відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 02 січня 2020 року №1 з 29 грудня 2019 року виключений зі списків особового складу відділу та всіх видів забезпечення (а.с. 7).
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2023 року у справі №580/8510/21 зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_1 нарахувати і виплатити з у рахуванням виплачених сум ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення з 01 січня 2016 року до 01 березня 2018 року із застосуванням базового місяця - січень 2008 року.
Згідно з випискою по особовому рахунку ОСОБА_1 від 20 травня 2024 року, 08 травня 2024 року на виконання рішення суду відповідачем виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 01 березня 2018 року у сумі 82 320,85грн (а.с. 7а).
Вважаючи, що відповідачем несвоєчасно здійснено розрахунок при звільненні та наявні підстави для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивач звернувся до суду з позовом.
Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог суд першої інстанції дійшов висновку про те, що виплата індексації позивачу відбулась із порушенням строків, встановлених ст. 116 КЗпП України, а тому, з урахуванням положень ст. 117 КЗпП України, наявні підстави для стягнення середнього заробітку за шість місяців (183 дні). Разом з тим, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд зменшив розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України.
Надаючи правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до абз. 1 ст. 3 Кодексу законів про працю України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Згідно ст. 4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
Ні Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу", ні Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", ні іншими підзаконними нормативними актами не врегульовані питання порушення роботодавцем (у цьому випадку ІНФОРМАЦІЯ_2 ) строків проведення розрахунків при звільненні, а також наслідків такого порушення. Не врегульовані вказані правовідносини й іншими нормативними актами, які регулюють питання прийняття, проходження та звільнення з військової служби.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Ця позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 17 лютого 2015 року у справі №21-8а15 та була підтримана у подальшому Верховним Судом, зокрема, у постановах від 20 вересня 2018 року у справі №810/1549/17, від 17 жовтня 2018 року у справі № 805/2948/17-а, від 08 листопада 2018 року у справі №821/1333/16, від 16 квітня 2020 року у справі № 822/3307/17, від 20 травня 2020 року у справі № 816/1640/17, від 16 липня 2020 року у справі № 400/2884/18.
Відтак, оскільки наведеними нормативними актами не врегульовано питання строків повного проведення розрахунку при звільненні з військової служби, а також не встановлено правових наслідків недотримання такого строку, судова колегія приходить до висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин приписів Кодексу законів про працю України.
Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців викладався, зокрема, у постановах Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року у справі №240/222/20, від 04 вересня 2020 року у справі №120/2005/19-а, від 09 жовтня 2020 року у справі №580/3988/19, від 03 серпня 2021 року у справі № 580/278/19.
Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
При цьому згідно ч. 1 ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 КЗпП України.
Наведена позиція щодо застосування вказаних норм матеріального права викладена у постанові Верхового Суду України від 15 вересня 2015 року у справі №21-1765а15.
Суд апеляційної інстанції зауважує, що норми, зокрема, ч. 1 ст. 117 КЗпП України у цій справі застосовуються у редакції Закону України від 01 липня 2022 року № 2352-IX, який набрав чинності 19 липня 2022 року. Водночас з урахуванням положень ч. 1 ст. 58 Конституції України указані приписи в частині строкового обмеження виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, застосовуються до спірних правовідносин, починаючи саме з 19 липня 2022 року, а відтак шестимісячний строк за згаданими правилами закінчується 19 січня 2023 року.
У свою чергу, судова колегія вважає за необхідне підкреслити, що визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні з вини роботодавця та факт проведення з ним остаточного розрахунку. У випадку вирішення спору на користь працівника, в тому числі в судовому порядку на спірну суму також підлягає нарахування середнього заробітку за час затримки, розмір якої визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Указаний правовий висновок щодо застосування положень ст. ст. 116, 117 КЗпП України викладений, зокрема, у постановах Верховного Суду від 20 жовтня 2022 року у справі №280/3370/21, від 29 вересня 2022 року у справі №160/2006/21, від 15 вересня 2022 року у справі №640/25949/19, від 20 травня 2020 року у справі № 816/1640/17, від 16 липня 2020 року у справі № 400/2884/18.
Крім того, судова колегія вважає за необхідне підкреслити, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене ст. 117 Кодексу законів про працю України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13 травня 2020 року у справі № 810/451/17 та у подальшому підтримана у постановах Верховного Суду від 22 липня 2022 року у справі № 420/428/20, від 26 січня 2022 у справі №280/4816/20 року.
Відтак, період затримки розрахунку при звільненні обчислюється з наступного дня після моменту виключення зі списків особового складу відділу та всіх видів забезпечення.
Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008 (далі - Положення №1153/2008), передбачено, що після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов'язані у п'ятиденний строк прибути до районних (міських) військових комісаріатів для взяття на військовий облік.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини, має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
У цьому випадку, на переконання судової колегії, вина ІНФОРМАЦІЯ_3 полягала у тому, що останньою при проведенні розрахунку з ОСОБА_1 при звільненні не було своєчасно виплачено належні до отримання останнім суми коштів при звільнення, зокрема, індексації грошового забезпечення.
Таким чином, оскільки остаточний розрахунок з позивачем проведений 08 травня 2024 року, то колегія суддів приходить до висновку, що період, протягом якого відповідач не виконував свій обов'язок щодо виплати належних позивачеві, як звільненому працівникові, сум, є період з 30 грудня 2019 року по 07 травня 2024 року, водночас позивачем в позовній заяві визначено спірний період з 08 листопада 2023 року по 08 травня 2024 року (183 дні).
Згідно з довідкою від 17 січня 2020 року №12 про нараховане та виплачене грошове забезпечення, розмір середньоденного грошового забезпечення позивача, обчислений виходячи з виплат за два останні календарні місяці роботи, що передують місяцю в якому відбулося звільнення (жовтень, листопад 2019 року) становить - 610,51 грн (а.с. 11).
У свою чергу, судовою колегією враховується, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (постанова від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц).
Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16).
Згідно вже згаданої вище постанови Великої Палати Верховного Суду у справі №761/9584/15-ц, зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до ст. 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Колегія суддів звертає увагу на те, що фактично зміст ч. 1 ст. 117 КЗпП України із набранням чинності Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX не змінився, а лише доповнився формулюванням "але не більше як за шість місяців". Отже, обмеживши з 19 липня 2022 року шестимісячним строком час, за який роботодавець має виплатити працівникові середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, законодавець як і в попередній редакції норми ч. 1 ст. 117 КЗпП України, не передбачав можливості зменшення його розміру. Протилежний підхід був сформований правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду з урахуванням її висновків про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності. У згаданих рішеннях суду касаційної інстанції критерій періоду затримки (прострочення) виплати такої заборгованості був лише одним з принаймні чотирьох інших. Разом з тим, такі критерії як: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум; причини тривалості невиплати заборгованості, ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні - фактично не скасовані та/або змінені, починаючи з 19 липня 2022 року.
Викладене, на переконання судової колегії, не дає підстави вважати неможливим з огляду на приписи ч. 5 ст. 242 КАС України застосування до спірних правовідносин сформульованих Великою Палатою Верховного Суду правових позицій щодо застосування приписів ст. 117 КЗпП України у редакції Закону України від 01 липня 2022 року № 2352-IX.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 26 червня 2024 року у справі № 520/9192/22 та від 20 червня 2024 року у справі № 120/10686/22.
Відтак, надаючи оцінку спірним правовідносинам через призму правозастосування норми ст. 117 КЗпП України Великою Палатою Верховного Суду, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Матеріали справи свідчать, що позивачу 08 травня 2024 року відповідачем була виплачена індексація грошового забезпечення у сумі 82 320,85 грн. Зважаючи на період затримки розрахунку при звільненні та розмір середнього заробітку, загальна сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні складає 111 723,33 грн (610,51 грн х 183 дні).
Водночас, виходячи з принципу пропорційності, враховуючи наявність судових спорів між сторонами з приводу належних при звільненні сум, їх тривалість, судова колегія погоджується з позицією суду першої інстанції про те, що належним і достатнім способом захисту порушених прав ОСОБА_1 є стягнення з ІНФОРМАЦІЯ_3 на його користь 27 930,83 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за визначений позивачем період. Тим більше, як було зазначено вище, із присудженим розміром середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивач погодився, оскільки в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції не оскаржував.
Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне вказати, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 - залишити без задоволення, а рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 24 липня 2024 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Н.М. Єгорова
Судді Є.О. Сорочко
Є.В. Чаку