Справа № 620/10956/24 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Тихоненко О.М., Суддя-доповідач Кобаль М.І.
17 лютого 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Кобаля М.І.,
суддів Епель О.В., Карпушової О.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду в Дніпропетровській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2024 року в справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду в Дніпропетровській області (далі по тексту - відповідач, ГУ ПФУ в Дніпропетровській області) в якому просив:
- визнати протиправними дії ГУ ПФУ в Дніпропетровській області щодо відмови ОСОБА_1 у перерахунку призначеної пенсії по інвалідності з урахуванням довідки про заробітну плату від 25.05.1998 № 13, виданою виробничо-торговим ТОВ «ЕСТЕТИКА», за період роботи з січня 1993 року по грудень 1997 року, у виробничо-торговому ТОВ «ЕСТЕТИКА»;
- зобов'язати ГУ ПФУ в Дніпропетровській області здійснити перерахунок та виплату призначеної ОСОБА_2 пенсії по інвалідності, з урахуванням довідки про заробітну плату від 25.05.1998 № 13, виданою виробничо-торговим ТОВ «ЕСТЕТИКА», за період роботи з січня 1993 року по грудень 1997 року, у виробничо-торговому ТОВ «ЕСТЕТИКА».
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2024 року значений позов задоволено повністю.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.
Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, не вбачає підстав проведення розгляду апеляційної скарги за участю учасників справи у відкритому судовому засіданні.
В матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін у розгляді справи не обов'язкова.
З огляду на викладене, колегія суддів визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.
Згідно із ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Частиною 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ у Чернігівський області та одержує пенсію по інвалідності відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
24.06.2024 ОСОБА_1 звернувся із заявою та необхідними документами щодо перерахунку пенсії по інвалідності та надав довідку про заробітну плату до 01.07.2000 від 25.05.1998 № 13 (за період роботи у кооперативі «ЕСТЕТИКА» (01.1993 - 12.1997).
За принципом екстериторіальності вказана заява та додані до неї документи були розглянуті відділом перерахунків пенсій №2 управління пенсійного забезпечення, надання страхових виплат, соціальних послуг, житлових субсидій та пільг ГУ ПФУ в Дніпропетровській області.
Рішенням ГУ ПФУ в Дніпропетровській області від 02.07.2024 позивачу відмовлено у здійсненні перерахунку пенсії з урахуванням наданої довідки. Вказане рішення обґрунтоване тим, що завірені в установленому порядку копії первинних документів, на підставі яких складена довідка, не надані. Також міститься посилання на те, що надана довідка про заробітну плату не відповідає вимогам чинного законодавства (а.с.22).
Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 18.06.2024 діяльність виробничо-торгового ТОВ «ЕСТЕТИКА», в якому працював ОСОБА_1 на даний час припинена (а.с.16-20).
На звернення позивача щодо надання довідки про стаж роботи за період роботи у кооперативі «ЕСТЕТИКА», архівним відділом Чернігівської міської ради, листом від 18.06.2024 №767/17.1-12 повідомлено, що документи з кадрових питань (особового складу) згаданого вище підприємства до архівного відділу міської ради не надходили (а.с.15).
Вважаючи дії відповідача протиправними щодо відмови ОСОБА_1 у перерахунку призначеної пенсії по інвалідності з урахуванням довідки про заробітну плату від 25.05.1998 № 13, виданою виробничо-торговим ТОВ «ЕСТЕТИКА», позивач звернуся до суду з відповідним позовом за захистом своїх прав та інтересів.
Приймаючи рішення про задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач має право на перерахунок та виплату пенсії по інвалідності, з урахуванням довідки про заробітну плату від 25.05.1998 № 13, виданої виробничо-торговим ТОВ «ЕСТЕТИКА», за період роботи з січня 1993 року по грудень 1997 року, у виробничо-торговому ТОВ «ЕСТЕТИКА».
Колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Відповідно до ст. 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними.
Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
Згідно статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Призначення і виплата пенсії в Україні здійснюється, згідно із Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV).
Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 16 Закону №1058-IV позивач, як застрахована особа, має право на отримання пенсійних виплат на умовах і в порядку, що передбачені цим Законом.
Частиною першою статті 40 Закону №1058-IV встановлено, що для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року. За бажанням пенсіонера та за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами або в разі, якщо страховий стаж починаючи з 1 липня 2000 року становить менше 60 місяців, для обчислення пенсії також враховується заробітна плата (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30 червня 2000 року незалежно від перерв.
У разі якщо страховий стаж становить менший період, ніж передбачено абзацом першим цієї частини, враховується заробітна плата (дохід) за фактичний страховий стаж.
У відповідності до ч. 1 ст. 44 Закону №1058-IV заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
При цьому, відповідно до ч. 3 ст. 44 Закону №1058-IV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, згідно наданої позивачем трудової книжки серії НОМЕР_1 від 13.01.1992 вбачається, що ОСОБА_1 , починаючи з 13.01.1992 по 22.12.2003, працював в виробничо-торговому ТОВ «ЕСТЕТИКА» (а.с.12-13).
Питання щодо подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону №1058-IV врегульовано Порядком надання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22- 1 (далі - Порядок №22-1).
Пунктом 2.1 Порядку №22-1 передбачено, що за бажанням пенсіонера ним може подаватись довідка про заробітну плату (дохід) по 30 червня 2000 року (додаток 5) із зазначенням у ній назв первинних документів, на підставі яких її видано, їх місцезнаходження та адреси, за якою можливо провести перевірку відповідності змісту довідки первинним документам. У разі якщо страховий стаж починаючи з 01 липня 2000 року становить менше 60 місяців, особою подається довідка про заробітну плату (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30 червня 2000 року (додаток 5).
Відповідно до п. 2.10 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, (зі змінами внесеними постановою правління Пенсійного фонду України № 13-1 від 07 липня 2014 року) довідка про заробітну плату (дохід) особи видається на підставі особових рахунків, платіжних відомостей та інших документів про нараховану та сплачену заробітну плату підприємством, установою чи організацією, де працював померлий годувальник або особа, яка звертається за пенсією. Якщо такі підприємства, установи, організації ліквідовані або припинили своє існування з інших причин, то довідки про заробітну плату видаються правонаступником цих підприємств, установ чи організацій або архівними установами. У випадках, коли архівні установи не мають можливості видати довідку за встановленою формою з розшифровкою виплачених сум за видами заробітку, вони можуть видавати довідки, що відповідають даним, наявним в архівних фондах, без додержання цієї форми.
Системний аналіз зазначених норм свідчить про те, що за загальним правилом підставою для проведення розрахунку/перерахунку пенсії є документи про нарахування заробітної плати. Видача довідок про заробітну плату проводиться підприємством, відповідно до первинних документів за нормативними документами, які дійсні на момент видачі довідки.
Факт роботи ОСОБА_1 у виробничо-торговому ТОВ «ЕСТЕТИКА» підтверджується трудовою книжкою, та врахуванням страхового стажу відповідачем при призначенні пенсії, зазначеного саме в трудовій книжці позивача.
У даному випадку, відмовою здійснити перерахунок та виплату пенсії позивача на підставі зазначеної довідки стало те, що на думку пенсійного органу, що завірені в установленому порядку копії первинних документів, на підставі яких складена довідка, не надані. Також міститься посилання на те, що надана довідка про заробітну плату не відповідає вимогам чинного законодавства.
Дослідивши матеріали справи та надану позивачем довідку ТОВ «ЕСТЕТИКА» №13 від 25.05.1998 про заробітну плату є належним доказом по справі, містять всі необхідні дані для врахування відомостей зазначених у ній, а саме, сума заробітної плати розшифрована по місяцях, мається печатка відповідальної особи, та підстава видачі (а.с.11).
Враховуючи вищезазначені обставини, колегія суддів апеляційної інстанції суд доходить висновку, що ОСОБА_1 спірний період працював у зазначеному підприємстві та отримував заробітну плату, а тому у відповідача відсутні законні підстави для відмови позивачу у здійсненні перерахунку пенсії з урахуванням наданої довідки.
Пунктом 38 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 25.11.2005 № 22-1 передбачено, що орган, який призначає пенсію, має право в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість видачі документів для призначення (перерахунку) пенсії. Такі перевірки не є плановими, а тому можуть проводитись Пенсійним фондом в будь-який час. Пенсійний фонд проводить зустрічну перевірку на підставі первинних бухгалтерських документів, за результатами якої складається акт перевірки щодо достовірності довідки про заробітну плату. У разі встановлення розбіжностей у сумах з наданим документом вираховується сума надміру сплачених коштів (переплата) або ж здійснюється перерахунок пенсії з метою її підвищення.
Згідно зі ст. 101 Закону України від 05.11.1991 № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі. Підприємства та організації несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну громадянам або державі внаслідок несвоєчасного оформлення або подання пенсійних документів, а також: за видачу недостовірних документів, і відшкодовують її.
Виходячи з викладеного, відповідач наділений повноваженнями щодо перевірки наданих позивачем документів. Ці повноваження можуть бути реалізовані шляхом відповідних запитів, витребування первинних документів щодо підтвердження виплаченої заробітної плати, проведення фактичних перевірок тощо.
Разом з тим, перевірка достовірності виданих документів покладається на пенсійний орган, а сумніви останнього щодо обґрунтованості їх видачі, самі по собі не можуть бути підставою для відмови у неврахуванні заробітної плати при призначенні/перерахунку позивачу пенсії.
Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 21 лютого 2020 року у справі №291/99/17(адміністративне провадження №К/9901/24469/18).
Таким чином, відмова ГУ ПФУ в Дніпропетровській області ОСОБА_1 у перерахунку призначеної пенсії по інвалідності, з урахуванням довідки про заробітну плату від 25.05.1998 № 13, виданою виробничо-торговим ТОВ «ЕСТЕТИКА», за період роботи з січня 1993 року по грудень 1997 року, у виробничо-торговому ТОВ «ЕСТЕТИКА», є протиправною, а тому позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України та частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частинами 1 статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Правовими положеннями ч. 1 ст. 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з ч.1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси
Тобто, завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах.
У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України в Рішенні від 1 грудня 2004 року N 18-рп/2004 дав визначення поняттю «охоронюваний законом інтерес», який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «право» (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміє як правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
поняття «охоронюваний законом інтерес» у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «право» має один і той же зміст.
Отже, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Гарантоване ст. 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.
З наведеного слідує, що суд під час розгляду справи повинен встановити факт або обставини, які б свідчили про порушення прав, свобод чи інтересів позивача з боку відповідача - суб'єкта владних повноважень, створення перешкод для їх реалізації або мають місце інші порушення прав та свобод позивача.
У даному випадку, судом апеляційної інстанції встановлено факт, який свідчить про порушення прав та законних інтересів позивача з боку відповідача, з огляду на вищезазначені висновки викладені в даній постанові.
Відповідно до пункту 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 1 ст. 6 КАС України).
Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (ст. 13 Конвенції).
Як зазначено в п. 4.1 Рішення Конституційного суду України від 02.11.2004 р. N 15-рп/2004 суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.
Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини, яка викладена в справі «Пономарьов проти України» (пункт 40 мотивувальної частини рішення від 3 квітня 2008 року), в якому Суд наголосив, що «право на справедливий судовий розгляд», яке гарантовано п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду.
У справі «Сокуренко і Стригун проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що «стаття 6 Конвенції не зобов'язує держав - учасників Конвенції створювати апеляційні чи касаційні суди. Однак там, де такі суди існують, необхідно дотримуватись гарантій, визначених у статті 6» (пункт 22 мотивувальної частини рішення від 20 липня 2006 року).
Аналіз наведених положень дає підстави колегії суддів апеляційної інстанції дійти висновку, що даний адміністративний позов підлягає задоволенню, а тому доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу суду.
Як зазначено у постанові Верховного Суду від 26.06.2018 року №127/3429/16-ц, Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», §58, рішення від 10.02.2010 року).
Колегія суддів апеляційної інстанції доходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.
Отже, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.
Обставини, викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції.
В зв'язку з цим, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Відповідно до ч. 1 ст. 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
Так, згідно ч. 1 ст. 260 КАС України питання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Згідно з п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності.
Керуючись ст.ст. 242, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду в Дніпропетровській області - залишити без задоволення.
Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2024 року - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя: М.І. Кобаль
Судді: О.В. Епель
О.В. Карпушова
Повний текст виготовлено 17.02.2025 року