Провадження № 22-ц/803/3441/25 Справа № 214/8404/24 Суддя у 1-й інстанції - Ткаченко А. В. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О.
18 лютого 2025 року м.Кривий Ріг
справа № 214/8404/24
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Остапенко В.О.,
суддів Бондар Я.М., Зубакової В.П.,
сторони:
позивач Акціонерне товариство «Криворізька теплоцентраль»
відповідач ОСОБА_1
розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 12 грудня 2024 року, яке ухвалено суддею Ткаченко А.В. у м. Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 18 грудня 2024 року,
У вересні 2024 року Акціонерне товариство «Криворізька теплоцентраль» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послугу з централізованого опалення.
В обґрунтування позову позивачем зазначено, що АТ «Криворізька теплоцентраль» здійснює постачання теплової енергії для опалення житла населенню, яке відповідно з вимогами ЖК України, зобов'язане робити оплату за отриману теплову енергію, згідно особового рахунку і встановлених тарифів.
Позивач надає послуги з теплопостачання відповідачу за адресою: АДРЕСА_1 , однак відповідач в повному обсязі оплату за отримані послуги не здійснював, в результаті чого виникла заборгованість за послуги з постачання теплової енергії за період з 01 жовтня 2017 року по 31 липня 2024 року у сумі 53 287,80 грн, заборгованість по платі за абонентське обслуговування у сумі 263,94 грн, інфляційні втрати в сумі 9 403,72 грн, 3% річних у сумі 3 305,69 грн та пеня у сумі 490,32 грн, які позивач просив стягнути на свою користь з відповідача. Крім того позивач просив стягнути з відповідача витрати по сплаті судового збору в розмірі 3 028 грн.
Рішенням Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 12 грудня 2024 року позов задоволено частково.
Стягнуто із ОСОБА_1 на користь АТ «Криворізька теплоцентраль» заборгованість, що виникла за адресою: АДРЕСА_1 , за період з 06 грудня 2017 року по 31 липня 2024 року у сумі 52 075 грн 34 коп, плату за абонентське обслуговування у сумі 263 грн 94 коп, інфляційні втрати в сумі 8 924 грн 90 коп, 3% річних у сумі 3 071 грн 61 коп та пеню у сумі 143 грн 95 коп.
Стягнуто із ОСОБА_1 на користь АТ «Криворізька теплоцентраль» у рахунок відшкодування витрат по сплаті судового збору суму 2 924 грн 95 коп.
У задоволенні іншої частини вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі відповідач ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення по справі про відмову в задоволенні позовних вимог позивача.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач зазначає, що позивач звернувся до суду з позовом з пропуском строку позовної давності щодо щомісячних платежів по березень 2020 року включно.
Суд першої інстанції безпідставно зробив висновок про те, що позивач постачає відповідачу послуги з централізованого опалення у повному обсязі, оскільки в матеріалах справи відсутні докази того, що у приміщенні відповідача наявний теплоносій та інші елементи централізованого опалення. Суду не було доведено факту самовiльного вiдключення відповідача вiд системи теплопостачання. Вiдповiдач безпiдставно нарахував коштi за не надану у повному обсязi послугу зi споживання теплової енергiї у квартиру відповідача.
Апелянт зазначає, що радіатори в квартирі відповідача не прогріваються, що зумовлено неправильним розподiленням балансу теплоносія у внутрішньо-будинковій системі централiзованого опалення через зроблені технічні зміни у системі теплопостачання внесених споживачами з підвального приміщеня будинку, що свідчить про її некоректну роботу та про розбаласування внутрішньо-будинкової системи централізованого опалення.
До того ж суд не врахував, що через майже стовiдсоткову зношенiсть мереж та обладнання позивача у 2022-2024 роках були масові пориви магiстральних i квартальних мереж опалення, були вiдключення вiд послуги будинку відповідача. Котельна пiдприємства вiдповiдача подавала па будинок теплопосiй низької температури з низьким тиском та дуже брудний i ним додатково засмiтила всі внутрiшгьо-будинковi мережi позивача. Щоб це підтвердити відповідач просив суд щоб позивач надав iнформацiю про показаппя вузла облiку за кожен день опалювального сезону за перiод з 01 грудня 2017 року по 31 липня 2024 року, але відповідач не надав ці документи.
Борг нараховано безпідставно i він не може вважатися реальним, а відповідач не є споживачем ні централiзованого опалення, нi теплової енергії в повному обсязi для забезпечення нормативної температури повiтря у примiщеннях квартири яку заявляє позивач - бо внесені технiчні зміни власника нежитлових приміщень 55 та 56 в мережу будинку не дають можливості отримати теплову енергію у квартирі відповідача.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, як законне та обґрунтоване, на думку позивача, рішення суду першої інстанції - залишити без змін.
Відповідно до частин 1, 3 статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції справа розглядається за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою, в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.
Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Згідно із частиною 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Зважаючи на те, предметом апеляційного оскарження є рішення у справі, ціна позову у якій не перевищує тридцять прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, за наявними матеріалами справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.
У частині 3 статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частинами 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Як установлено судом та убачається з матеріалів справи, за відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відповідач ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 06 грудня 2017 року є власником житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 та є споживачем послуг з постачання теплової енергії, яка надається АТ «Криворізька теплоцентраль» за вказаною адресою (а.с.4).
Згідно з наданим позивачем до суду першої інстанції розрахунком, сума боргу по оплаті за постачання теплової енергії до квартири АДРЕСА_2 , за період з 01 жовтня 2017 року по 31 липня 2024 року становить у сумі 53 287,80 грн, плата за абонентське обслуговування за період з 01 листопада 2021 року по 31 липня 2024 року становить у сумі 263,94 грн.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач у встановлені законом строки не вносив плату за отримані житлово-комунальні послуги, а тому заборгованість підлягає стягненню у судовому порядку.
Крім того, оскільки неправомірними діями відповідача позивачеві було завдано збитків, по суті матеріальної шкоди, яка виражена в грошовому еквіваленті, а відтак є грошовим зобов'язанням, суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що вимоги позивача про стягнення індексу інфляції та трьох відсотків річних узгоджуються з положеннями частини другої статті 625 ЦК України та частково погодився з наданим позивачем розрахунком інфляційних втрат і 3% річних за період з 01 січня 2018 року по 24 лютого 2022 року та з 30 грудня 2023 року по 01 вересня 2024 року з урахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України від 05 березня 2022 року № 206 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану», яка набрала чинності з 24 лютого 2022 року та постанови Кабінету Міністрів України № 1405 від 29 грудня 2023 року, яка набрала чинності 30 грудня 2023 року.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Так, згідно зі статтею 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», в редакції Закону № 1875-IV від 24 червня 2004 року, залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо - та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).
Відповідно до ст. 322 Цивільного кодексу України власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом. Утримання майна власників квартир (будинку та прибудинкової території) здійснюється ними шляхом оплати всіх витрат по утриманню експлуатуючій організації.
Згідно ст. 68 ЖК України наймач зобов'язаний своєчасно вносити квартирну плату та плату за комунальні послуги.
Відповідно до ст. 67 ЖК України, плата за комунальні послуги (водопостачання, газ, теплова енергія та інші послуги) береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», в редакції Закону № 1875-IV від 24 червня 2004 року, споживачем комунальних послуг є фізична особа, яка отримує житлово-комунальну послугу.
Згідно ч. 3 ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» в редакції Закону № 1875-IV від 24 червня 2004 року, дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.
Отже, відповідно до зазначеної норми та за змістом Закону України «Про житлово-комунальні послуги», в редакції Закону № 1875-IV від 24 червня 2004 року, проживаючі та/або зареєстровані у квартирі споживачі комунальних послуг зобов'язані вносити плату за їх використання.
01 травня 2019 року вступив в дію Закон України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року № 2189-VIII, який разом з Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630 регулюють основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також права та обов'язки зазначених учасників відносин.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року № 2189-VIII до житлово-комунальних послуг належать комунальні послуги, в тому числі з постачання теплової енергії.
Індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги (пункт 6 частини першої Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 9 листопада 2017 року № 2189-VIII).
Пунктами 2, 5 частини другої статті 7 вказаного Закону встановлено, що індивідуальний споживач зобов'язаний укладати договори про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом, оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Матеріали справи не містять відомостей про те, що між сторонами укладався договір на надання житлово-комунальних послуг, однак відсутність такого договору не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг, оскільки укладення договору є обов'язком споживача.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15, у постанові Верховного Суду від 18 травня 2020 року у справі № 176/456/17 (провадження № 61-63св18), а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 14-280цс18.
Статтею 9 Закону Закон України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року № 2189-VIII передбачено, що споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором.
Крім того, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч.2 ст. 625 ЦК України).
За змістом частини першої статті 901, частини першої статті 903 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Правовідносини, які склалися між сторонами щодо надання та отримання житлово-комунальних послуг, є грошовими зобов'язаннями, у яких, серед інших прав і обов'язків сторін, на боржника покладено виключно певний цивільно-правовий обов'язок з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, якому кореспондує право вимоги кредитора (ч. 1 ст. 509 ЦК), - вимагати сплату грошей за надані послуги.
Беручи до уваги зазначене, правовідносини і зважаючи на таку юридичну природу правовідносин сторін, на них поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України, як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов'язання (постанови Верховного Суду України від 14 листопада 2011 року у справі № 6-40цс11, від 20 червня 2012 року у справі № 6-68цс12, від 30 жовтня 2013 року у справі № 6-59цс13; постанова Верховного Суду від 17 січня 2020 року у справі № 369/88/17, провадження № 61-4924св18).
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач ОСОБА_1 є власником та зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , а тому зобов'язаний нести витрати по її утриманню.
Правильність нарахування суми боргу підтверджується особовим рахунком, яким підтверджено розмір боргу та факт не внесення за вказаний період оплати за опалення, у зв'язку з чим колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для стягнення з відповідача заборгованості по оплаті за житлово-комунальні послуги у визначеному позивачем розмірі, що становить 52 075 грн 34 коп за період з 06 грудня 2017 року по 31 липня 2024 року, з моменту набуття відповідачем права власності на вказану квартиру.
При цьому, оскільки неправомірними діями відповідача позивачеві було завдано збитків, по суті матеріальної шкоди, яка виражена в грошовому еквіваленті, а відтак є грошовим зобов'язанням, суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що вимоги позивача про стягнення індексу інфляції та трьох відсотків річних узгоджуються з положеннями частини другої статті 625 ЦК України та частково погодився з наданим позивачем розрахунком інфляційних втрат і 3% річних за період з 01 січня 2018 року по 24 лютого 2022 року та з 30 грудня 2023 року по 01 вересня 2024 року (а.с.7-8) з урахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України від 05 березня 2022 року № 206 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану», яка набрала чинності з 24 лютого 2022 року та постанови Кабінету Міністрів України № 1405 від 29 грудня 2023 року, яка набрала чинності 30 грудня 2023 року.
Доводи апеляційної скарги відповідача щодо надання позивачем неякісних послуг колегія суддів вважає безпідставними, з огляду на те, що згідно пункту 2 Порядку проведення перевірки відповідності якості надання деяких комунальних послуг та послуг з управління багатоквартирним будинком параметрам, передбаченим договором про надання відповідних послуг, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Українивід 27 грудня 2018 року № 1145, у разі ненадання, надання не в повному обсязі або неналежної якості комунальних послуг споживач або управитель багатоквартирного будинку (за дорученням співвласників багатоквартирного будинку в разі прийняття ними відповідного рішення) має право викликати виконавців комунальних послуг (їх представників) для перевірки якості та/або кількості наданих послуг. У разі ненадання, надання не в повному обсязі або неналежної якості послуг з управління багатоквартирним будинком споживач має право викликати управителя багатоквартирного будинку для перевірки якості наданих послуг.
Проведення перевірки відповідності якості надання комунальних послуг або послуг з управління багатоквартирним будинком параметрам, передбаченим договором про надання відповідних послуг, забезпечується виконавцем комунальної послуги або управителем багатоквартирного будинку.
Споживач також має право звернутися до відповідних уповноважених державних органів за захистом порушених прав щодо якості надання комунальних послуг та/або послуг з управління багатоквартирним будинком.
Для проведення перевірки відповідності якості надання комунальних послуг або послуг з управління багатоквартирним будинком параметрам, передбаченим договором про надання відповідних послуг, споживач звертається до виконавця комунальної послуги або управителя багатоквартирного будинку в усній формі особисто, за допомогою телефонного зв'язку або в письмовій формі за поштовою або електронною адресою, що зазначена в договорі про надання відповідних послуг, з претензією про невідповідність кількісних та/або якісних показників послуг.
У зверненні обов'язково зазначається прізвище, ім'я та по батькові, місце фактичного проживання споживача, а також найменування ненаданої, наданої не в повному обсязі або неналежної якості послуги.
Звернення споживача обов'язково реєструється виконавцем комунальної послуги або управителем багатоквартирного будинку в журналі реєстрації заявок споживачів.
Виконавець комунальної послуги або управитель багатоквартирного будинку зобов'язаний на вимогу споживача надати в усній формі особисто, за допомогою телефонного зв'язку або в письмовій формі за поштовою або електронною адресою, що зазначена в договорі про надання відповідної послуги, інформацію про прізвище, ім'я та по батькові, посаду особи, яка прийняла звернення, його реєстраційний номер та час прийняття.
У разі встановлення під час перевірки фактів невідповідності якості надання комунальних послуг або послуг з управління багатоквартирним будинком параметрам, передбаченим договором про надання відповідних послуг, в акті-претензії зазначаються дата і час проведення перевірки, виявлені факти невідповідності якості надання комунальних послуг або послуг з управління багатоквартирним будинком параметрам, передбаченим договором про надання відповідних послуг, інформація про дату початку зниження якості відповідної послуги.
Акт-претензія складається у двох примірниках і підписується споживачем та виконавцем комунальної послуги (його представником) або управителем багатоквартирного будинку. Один примірник акта-претензії передається споживачеві, другий зберігається у виконавця комунальної послуги (його представника) або управителя багатоквартирним будинком.
Отже, в разі ненадання, неналежного надання послуг з теплопостачання споживач не позбавлений права повідомити про це виконавця послуг, а на підтвердження таких звернень повинні бути складені Акти-претензії, за участю споживача та представника виконавця послуги.
Відповідач не надав суду доказів на підтвердження того, що він звертався до позивача з приводу ненадання, надання не в повному обсязі або неналежної якості комунальних послуг, складав відповідні акти-претензії чи викликав представників позивача для перевірки кількості та/або якості наданих послуг у порядку, передбаченому законом, внаслідок зазначеного його ствердження про відсутність надання послуг, надання неякісних послуг, тощо, є не підтвердженими.
Аналогічне стосується і доводів апеляційної скарги відповідача щодо неотримання ним послуг з теплопостачання, оскільки з письмових заперечень відповідача у порушенні внутрішньо будинкової системи вбачається вина управителя будинку ТОВ «Житлосервіс-КР», відомості щодо звернень відповідача до вказаного Товариства та відповіді на відповідні звернення з поясненням причин відсутності теплопостачання до помешкання відповідача, матеріали справи не містять.
При цьому відповідачем правильність нарахування сум заборгованості за послуги постачання теплової енергії не спростована.
Також не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції та відмови в задоволені позовних вимог позивача доводи апеляційної скарги відповідача про те, що позивач звернувся до суду з позовом з пропуском строку позовної давності щодо щомісячних платежів по березень 2020 року включно.
Так, пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) передбачає, що кожен має право на справедливий розгляд його справи судом.
ЄСПЛ зауважує, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності у суді після закінчення певного періоду часу після вчинення правопорушення. Періоди позовної давності, які є звичним явищем у національних правових системах Договірних держав, переслідують декілька цілей, що включають гарантування правової визначеності й остаточності та запобігання порушенню прав відповідачів, які могли би бути ущемлені у разі, якщо би було передбачено, що суди ухвалюють рішення на підставі доказів, які могли стати неповними внаслідок спливу часу» (див. mutatis mutandis рішення у справах «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії» від 20 вересня 2011 року («OAO Neftyanaya Kompaniya Yukos v. Russia», заява № 14902/04, § 570), «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» від 22 жовтня 1996 року («Stubbings and Others v. the United Kingdom», заяви № 22083/93 і № 22095/93, § 51)).
Частина четверта статті 267 ЦК України визначає, що поза межами позовної давності вимоги задовольнятися не можуть, і сплив цього строку є підставою для відмови у позові.
Загальна позовна давність (зокрема, до вимог про стягнення заборгованості за кредитом і процентів) встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України), а спеціальна позовна давність до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені)- тривалістю в один рік (пункт 1 частини другої статті 258 ЦК України).
Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Початок перебігу позовної давності визначається статтею 261 ЦК України. Так, за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила(частина перша статті 261 ЦК України). А за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п'ята цієї статті).
Частиною 1 ст. 32 Закону «Про житлово-комунальні послуги» встановлено, що плата за послуги нараховується щомісячно.
Крім того, обов'язок споживача оплатити надані послуги встановлено ст. 19 Закону України «Про теплопостачання».
Пунктом 18 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630 (із змінами), передбачено, що розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, якщо договором не встановлено іншого строку.
А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) відповідачем обов'язку з внесення щомісячного платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, оскільки позивачем не надано доказів погодження між сторонами іншого строку.
Як вірно зазначено судом першої інстанції, відповідач ОСОБА_1 набув право власності на квартиру по АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі-продажу від 06 грудня 2017 року, тому саме з цієї дати у нього виник обов'язок, як власника житлового приміщення, щодо утримання належного йому на праві власності майна.
Судом першої інстанції враховано, що постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався та діяв й на час ухвалення оскаржуваного рішення суду.
Запроваджено обмежувальні заходи щодо протидії поширенню коронавірусу COVID-19, які безпосередньо впливають на виконання державою своєї соціальної, економічної, правозахисної функцій, введено певні обмеження прав та свобод людини і громадянина.
Законом України № 530-ІХ від 17 березня 2020 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» введення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, віднесено до форс-мажорних обставин (частина друга статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати»).
02 квітня 2020 року набув чинності Закон України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», відповідно до якого розділ «Прикінцеві положення» ЦК України доповнено пунктом 12, за змістом якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Тобто, строк позовної давності, в силу пункту 12 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України, продовжено на строк дії карантину.
У постанові Верховного Суду від 07 вересня 2022 року у справі 679/1136/21 зазначено, що: «У пункті 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб'єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)».
Виходячи із взаємозв'язку норм права, які були прийняті органом законодавчої влади в Україні під час дії карантину, введеного Урядом України у зв'язку із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), цілей, з метою яких ці норми впроваджені, а також з метою недопущення безпідставного звуження прав учасників цивільних правовідносин, пункт 12 Перехідних і прикінцевих положень ЦК України щодо продовження під час карантину строків загальної і спеціальної позовної давності, передбачених статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, підлягає застосуванню і у тому випадку, коли тривалість строку позовної давності, визначена законом.
За таких обставин, законом передбачено продовження позовної давності щодо вимог за якими перебіг позовної давності не закінчився станом на 02 квітня 2020 року.
Оскільки, перебіг трирічної позовної давності щодо позовних вимог про стягнення заборгованості за спожиті житлово-комунальні послуги з 01 жовтня 2017 року закінчився під час дії карантину, а тому ці строки продовжуються, що свідчить про дотримання позивачем позовної давності при зверненні до суду з даним позовом щодо стягнення заборгованості за період з 01 жовтня 2017 року.
Отже, позивачем не пропущено позовну давність щодо позовних вимог про стягнення заборгованості за період, починаючи з 01 жовтня 2017 року.
Доводи, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)
Пункт 1 статті 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.
Згідно із статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстави для скасування судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги відсутні, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Керуючись статтями 374, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 12 грудня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повний текст постанови складено 18 лютого 2025 року.
Головуючий:
Судді: