П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
18 лютого 2025 р.м. ОдесаСправа № 400/14430/23
Перша інстанція: суддя Біоносенко В. В.,
повний текст судового рішення
складено 24.01.2024, м. Миколаїв
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Джабурія О.В.
суддів - Вербицької Н.В.
- Кравченка К.В.
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 24 січня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
28 листопада 2024 року ОСОБА_1 звернулась до адміністративного суду до військової частини НОМЕР_1 , в якому просила суд:
-визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо відмови позиваці у виплаті грошового забезпечення разом з додатковою винагородою за період з 01.04.2022 по 17.07.2023; зобов'язати військову частини НОМЕР_1 видати наказ, яким внести зміни до наказу №202 від 17.07.2023, змінивши період за який належить здійснити виплати грошового забезпечення та додаткової винагороди у встановлених постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 розмірах ОСОБА_2 водію взводу морської піхоти роти морської піхоти батальйону морської піхоти військової частини НОМЕР_1 , зазначивши додатково період виплати з 01.04.2022 по 17.07.2023.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що її чоловік ОСОБА_2 проходив військову службу за мобілізацією у військовій частини НОМЕР_1 . Відповідно до акту настання смерті від 28.06.2022 року, встановлено, що 08.03.2022 близько 09 годин у зоні бойових дій у населеному пункті Іванівка Донецької область, під час виконання військового обов'язку по захисту Батьківщини та територіальній цілісності, відсічі і стримуванні збройної агресії з боку Збройних Сил Російської Федерації ОСОБА_2 загинув. Позивачка отримала про це сповіщення від ІНФОРМАЦІЯ_1 18.02.2023. В подальшому, позивачка звернулася до Корабельного суду м. Миколаєва та в судовому порядку встановила факт смерті чоловіка. ОСОБА_2 було звільнено з військової частини НОМЕР_1 лише 17.07.2023 у зв'язку зі смертю. Позивачка вважає, що оскільки юридично факт смерті її чоловіка був встановлений лише 23.03.2023, а зі служби він звільнений 17.07.2023, то до часу звільнення зі служби, відповідач повинен був нараховувати йому грошове забезпечення.
Представник відповідача, заперечував проти заявлених позовних вимог, зазначаючи, що військовою частиною було проведено службове розслідування, після чого був направлений лист від командира військової частини до ІНФОРМАЦІЯ_1 , з якого був призваний військовослужбовець, з актом про настання смерті від 25.06.2022 про те, що військовослужбовець ОСОБА_3 загинув ІНФОРМАЦІЯ_2 під час виконання військового обов'язку по захисту Батьківщини. Відповідно до п.6 Порядку виплати грошового забезпечення сім'ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованим у нейтральних держава або безвісно відсутніх, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №884 від 30.11.2016, грошове забезпечення членам сімей військовослужбовців здійснюється до повного з'ясування обставин захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, їх інтернування або звільнення, або визнання їх в установленому законом порядку безвісно відступними чи померлими. У всіх випадка виплата грошового забезпечення здійснюється не більше ніж до для виключення військовослужбовця із списків особового складу військової частини (установи, організації). Тобто, у цих нормах йде мова про встановлення факту смерті, а не про оголошення померлими. Відповідно до рішення суду у справі №488/614/23 від 23.03.2023 суд встановив факт смерті ОСОБА_2 08.03.2022.
Позивачка надіслала відповідь на відзив, де наполягала на задоволенні позову, та звернула увагу, що відповідно до ст.17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» державна реєстрація смерті проводиться на підставі: рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або оголошення її померлим. Державна реєстрація смерті проводиться за заявою родичів померлого, представників органу опіку та піклування, працівників житлово-експлуатаційних організацій, адміністрації закладу охорони здоров'я, де настала смерть, та інших осіб. Таким чином, відповідач у випадку наявності в нього достовірних відомостей про факт смерті чоловіка позивачки, мав би відповідно вищезазначеної норми або звернутися до органу ДРАЦС з довідкою про смерть, або звернутися до суду про встановлення факту смерті чи оголошення особи померлою. Натомість, відповідач затвердивши 25.06.2022 акт смерті ОСОБА_4 ніяких дій в подальшому не вчиняв, включно до 17.07.2023. З цього впливає, що факт смерті ОСОБА_2 відповідачем належним чином не встановлювався включно по 17.07.2023 року і фактично до вказаної дати чоловік позивачки перебував у списках військової частини у статусі особи, яка є безвісно відсутньою, однак при цьому позивачка належних їй коштів не отримувала.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 24 січня 2024 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 - відмовлено повністю.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій ставиться питання про скасування судового рішення та ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Згідно до вимог ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
ОСОБА_1 перебувала у шлюбі з ОСОБА_2 з 18.03.1975 року.
З 25.02.2022 року ОСОБА_2 проходив військову службу за мобілізацією на посаді водія взводу морської піхоти роти морської піхоти батальйону морської піхоти військової частини НОМЕР_1 .
08.03.2022 року під час бойового зіткнення з противником у населеному пункті Іванівка Донецької області, ОСОБА_2 отримав кульове поранення несумісне з життям. Обставини в зоні ведення боїв, не дали змоги евакуювати тіло загиблого.
За цим фактом у військовій частині проведено службове розслідування, за результатами чого складено Акт № 61 від 28.06.2022, яким підтверджено факт смерті ОСОБА_2 .
18.02.2023 року ІНФОРМАЦІЯ_3 надіслано на адресу ОСОБА_1 сповіщення №162 про загибель ІНФОРМАЦІЯ_2 її чоловіка ОСОБА_2 .
В березні 2023 року ОСОБА_1 звернулась до Корабельного районного суду м. Миколаєва з заявою про встановлення факту смерті ОСОБА_2
23.03.2023 року рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва у справі №488/614/23 заяву ОСОБА_1 задоволено, встановлено факт смерті ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 в селі Іванівка Донецької області, Україна.
31.03.2023 року Корабельним відділом ДРАЦС видано свідоцтво про смерть ОСОБА_2 - ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце смерті Україна, Донецька область, с. Іванівка.
17.07.2023 року наказом командира військової частини НОМЕР_1 , ОСОБА_2 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_2 в результаті отримання кульового поранення несумісного з життя, виключено зі списків особового складу військової частини.
Грошове утримання військовослужбовця за лютий-березень 2022 року було виплачено ОСОБА_1 , у тому числі з урахуванням додаткової винагороди, передбаченої постановою КМУ №168 від 28.02.2022.
З квітня 2022 року військової частиною припинено нарахування та виплату грошового утримання військовослужбовця ОСОБА_2 .
В вересні 2023 року ОСОБА_1 звернулась до командування військової частини НОМЕР_1 про виплату грошового забезпечення загиблого чоловіка ОСОБА_2 за період з 01.04.2022 року по 17.07.2023 року.
06.09.2023 року командування військової частини НОМЕР_1 відмовило ОСОБА_1 у нарахування грошового забезпечення за її загиблого чоловіка за період з 01.04.2022 року по 17.07.2023 року.
Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції судом було зроблені запити до військової частини НОМЕР_1 та військової частини НОМЕР_2 щодо надання інформації та документів стосовно обліку військовослужбовця ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , водія взводу морської піхоти роти морської піхоти батальйону морської піхоти військової частини НОМЕР_1 у періоди з 08.03.2022 року по 28.06.2022 року та з 28.06.2022 року по 17.07.2023 року.
На виконання вимог ухвали від військової частини НОМЕР_1 надійшли копії наказів щодо військовослужбовця ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , водія взводу морської піхоти роти морської піхоти батальйону морської піхоти військової частини НОМЕР_1 у періоди з 08.03.2022 року по 28.06.2022 року та з 28.06.2022 року по 17.07.2023 року.
Так, відповідно до наданого витягу із наказу військової частини НОМЕР_1 від 22.03.2022 №66 «рядового ОСОБА_2 , водія взводу морської піхоти роти морської піхоти батальйону морської піхоти військової частини НОМЕР_1 , наказом Головнокомандуючого Збройних Сил України (по особовому складу) від 22 березня 2022 року №31-РС зарахованого у розпорядження командира військової частини НОМЕР_2 , з 23 березня 2022 року вважати таким, що здав справи та посаду водія взводу морської піхоти роти морської піхоти батальйону морської піхоти військової частини НОМЕР_1 ».
Згідно з витягом із наказу військової частини НОМЕР_1 від 17.07.2023 №202 «Скасовано підпункт 73. пункту 3. наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 22 березня 2022 року №66 в редакції наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 01 серпня 2022 року №202, щодо зарахування у розпорядження командира військової частини НОМЕР_2 , рядового ОСОБА_2 , водія взводу морської піхоти роти морської піхоти батальйону морської піхоти військової частини НОМЕР_1 , у зв'язку з не прибуттям до військової частини НОМЕР_2 , через загибель.
Підстава: рапорт підполковника ОСОБА_5 (вх. №10163/р від 17 липня 2023 року).»
Крім цього, 01.08.2022 року наказом м. Миколаїв №202 « 94. Підпункт 73. пункту 3. наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 22 березня 2022 року №66 скасувати та викласти у наступній редакції:
« 3.73. Рядового ОСОБА_2 , водія взводу морської піхоти роти морської піхоти батальйону морської піхоти військової частини НОМЕР_1 , наказом Головнокомандуючого Збройних Сил України (по особовому складу) від 22 березня 2022 року №31 -РС зарахованого у розпорядження командира військової частини НОМЕР_2 , з 31 березня 2022 року вважати таким, що здав справи та посаду водія взводу морської піхоти роти морської піхоти батальйону морської піхоти військової частини НОМЕР_1 . Основну щорічну відпустку за 2022 рік не використав. З 31 березня 2022 року виключити зі списків особового складу частини, зняти зі всіх видів забезпечення. Видати грошовий та речовий атестати та направити для подальшого проходження військової служби до військової частини НОМЕР_2 ….»
Військова частина НОМЕР_2 вимоги ухвали суду апеляційної інстанції стосовно обліку військовослужбовця ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , водія взводу морської піхоти роти морської піхоти батальйону морської піхоти військової частини НОМЕР_1 у періоди з 08.03.2022 року по 28.06.2022 року та з 28.06.2022 року по 17.07.2023 року не виконала, запитуємої інформації не надала.
Вирішуючи дану справу в апеляційному провадженні, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Вимогами ч.1 ст.2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до вимог ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційна, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Керуючись положеннями вищевказаних законів, Кодексом та контекстом Конституції України можна зробити висновок, що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, в тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень.
За приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За приписами статті 1 Закону №2011-ХІІ, соціальний захист військовослужбовців це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.
Згідно з частиною другою статті 1-2 Закону №2011-ХІІ, у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України (стаття 2 Закону №2011-XII).
Абзацом першим частини першої статті 9 Закону №2011-ХІІ обумовлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно з частиною 6-1 статті 18 Закону №2011-XII, членам сімей військовослужбовців, які проходять військову службу в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України «Про оборону України», гарантується виплата грошового забезпечення цих військовослужбовців у разі неможливості ними його отримання під час участі у бойових діях та операціях. У такому разі виплата грошового забезпечення здійснюється членам сімей військовослужбовців, зазначеним у пункті 6 статті 9 цього Закону.
Відповідно абзацу першого частини четвертої статті 9 Закону № 2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Абзацом другим частини четвертої статті 9 Закону № 2011-XII передбачено, що порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 № 260, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за №745/32197 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі Порядок № 260).
Виплата грошового забезпечення в разі захоплення в полон чи заручниками, смерті (загибелі) військовослужбовців або якщо вони визнані безвісно відсутніми чи оголошені померлими врегульована розділом ХХХ Порядку № 260.
Пунктом 1 розділу ХХХ цього Порядку визначено, що у разі смерті (загибелі) військовослужбовця належне, але не отримане ним до дня смерті (загибелі) грошове забезпечення (у тому числі за весь місяць, у якому військовослужбовець помер (загинув)) виплачується військовою частиною, в якій перебував на грошовому забезпеченні військово-службовець, батькам військовослужбовців рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі та не мають дітей.
Грошове забезпечення, в тому числі одноразові додаткові види грошового забезпечення, право на які у військовослужбовця виникло включно до дня його загибелі (смерті) або до дня визнання його судом безвісно відсутнім, оголошення померлим, виплачується зазначеним в пункті 1 цього розділу членам його сім'ї за їх зверненням на підставі наказу командира військової частини про виплату (пункт 2 розділу ХХХ Порядку №260).
Грошове забезпечення зазначеним особам виплачується, якщо звернення за одержанням надійшло до закінчення трьох років із дня смерті (загибелі) військовослужбовця або з дня набрання законної сили рішенням суду про визнання військовослужбовця безвісно відсутнім, оголошення померлим.
Пунктом 5 Порядку № 884 передбачено, що командир (начальник, керівник) військової частини (установи, організації) розглядає протягом 15 днів подані документи та приймає рішення щодо виплати або відмови у виплаті грошового забезпечення, про що повідомляється заявнику в письмовій формі. У рішенні про відмову у виплаті грошового забезпечення обов'язково зазначаються підстави для такої відмови.
Командир (начальник, керівник) військової частини (установи, організації) приймає рішення про відмову у виплаті у разі: (І) подання заяви особами, що не зазначені в пункті 7 цього Порядку; (ІІ) подання не в повному обсязі документів, зазначених у пункті 4 цього Порядку; (ІІІ) подання заяви з порушенням строків, визначених абзацами шостим і сьомим пункту 6 цього Порядку; (IV) з'ясування в установленому законодавством порядку обставин щодо добровільної здачі військовослужбовця в полон, самовільного залишення військової частини (установи, організації), місця служби або дезертирування.
Прийняття рішення про відмову у виплаті грошового забезпечення у зв'язку з поданням не в повному обсязі документів не позбавляє заявників права звернутися до командира (начальника, керівника) військової частини (установи, організації) повторно після усунення причин, що стали підставою для відмови у виплаті.
Рішення про відмову у виплаті грошового забезпечення може бути оскаржено у судовому порядку.
Так, із матеріалів справи судом апеляційної інстанції встановлено, що з 25.02.2022 року ОСОБА_2 проходив військову службу за мобілізацією на посаді водія взводу морської піхоти роти морської піхоти батальйону морської піхоти військової частини НОМЕР_1 .
08.03.2022 року під час бойового зіткнення з противником у населеному пункті Іванівка Донецької області, ОСОБА_2 отримав кульове поранення несумісне з життям. Обставини в зоні ведення боїв, не дали змоги евакуювати тіло загиблого.
Колегія суддів зазначає, що в умовах воєнного стану, акт про настання смерті військовослужбовця складається військовою частиною, у разі, якщо тіло загиблого не можливо було евакуювати з міста загибелі (в зв'язку з обстрілом, в зв'язку з тим, що територія де загинув військовий перейшло під контроль ворога та інші причини), але факт гибелі можуть підтвердити очевидці.
Як встановлено судовим розглядом, відповідно до Акту про настання смерті від 25.06.2022 року, складеного командиром військовим частини НОМЕР_2 : «засвідчено, що 08 березня 2022 року, о 09.00. год., солдат ОСОБА_2 , водій батальйону морської піхоти військової частини НОМЕР_1 загинув…).
Тобто, саме з моменту складання акту про настання смерті військовослужбовця (в умовах воєнного стану)військовою частиною НОМЕР_2 було документально засвідчено факт смерті військовослужбовця.
Отже, на переконання колегії суддів, до складання вищезазначеного акту військова частина НОМЕР_1 повинна була нараховувати грошове забезпечення солдату ОСОБА_2 у визначеному розмірі.
Суд апеляційної інстанції не приймає посилання позивачки на її право на отримання грошового забезпечення її чоловіка до 17.0.2023 (дата виключення зі списків особового складу)з наступних підстав.
За приписами частини шостої статті 9 Закону № 2011-XII за військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або безвісно відсутніми, зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інші види грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення. Сім'ям зазначених військовослужбовців щомісячно виплачується грошове забезпечення, в тому числі додаткові та інші види грошового забезпечення, у порядку та в розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Грошове забезпечення виплачується таким членам сімей військовослужбовців: батькам військовослужбовців рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі і не мають дітей. Виплата грошового забезпечення цим членам сімей здійснюється до повного з'ясування обставин захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, інтернування військовослужбовців або їх звільнення, або визнання їх у встановленому законом порядку безвісно відсутніми чи померлими. У всіх випадках виплата грошового забезпечення здійснюється не більше ніж до дня виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини.
Пунктом 3 розділу ХХХ Порядку №260 передбачено, що грошове забезпечення військовослужбовцям, захопленим у полон або заручниками (крім військовослужбовців, які здалися в полон добровільно), а також інтернованим в нейтральних державах або безвісно відсутнім, виплачується відповідно до Порядку виплати грошового забезпечення сім'ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 № 884, військовою частиною, в якій перебував на грошовому забезпеченні військовослужбовець.
Порядок № 884 визначає механізм виплати грошового забезпечення, в тому числі додаткових та інших видів грошового забезпечення, сім'ям військовослужбовців Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів військових формувань , захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх.
Під терміном «безвісно відсутній військовослужбовець» слід розуміти зниклого безвісти під час захисту Вітчизни військовослужбовця, щодо якого понад 15 днів відсутні відомості про місце його перебування, крім відомостей про самовільне залишення військової частини або місця служби (пункт 2 Порядку № 884).
Відповідно до пункту 4 цього ж Порядку, виплата грошового забезпечення здійснюється з дня захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, а також інтернування в нейтральних державах або зникнення безвісти, членам сімей військовослужбовців за їх заявою на ім'я командира (начальника, керівника) військової частини (установи, організації).
Разом з тим, як правильно встановлено судом першої інстанції у період з 08.03.2022 по 17.07.2023 ОСОБА_2 не перебував у статусі безвісно відсутнього. Доказів протилежного ні в суді першої інстанції, ні під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції не встановлено.
Оскільки, актом про настання смерті від 25.06.2022 року, складеного командиром військовим частини НОМЕР_2 : ОСОБА_2 визнаний загиблим, то саме до цієї дати позивачка має право на грошове забезпечення.
Відтак, позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до статті 9 КАС України, розгляд та вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно із ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.
Згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.
Відповідно до ч.1-3 ст.242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до вимог ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Отже, в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів.
Згідно зі ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Керуючись ст. ст. 308; 311; 315; 317; 321; 322; 325 КАС України, суд апеляційної інстанції, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 24 січня 2024 року - скасувати, прийняти у справі нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії- задовольнити частково.
Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо відмови ОСОБА_1 у виплаті грошового забезпечення разом з додатковою винагородою за період з 01.04.2022 по 01.07.2022 року.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 видати наказ, яким внести зміни до наказу №202 від 17.07.2023 року, змінивши період за який належить здійснити виплату грошового забезпечення та додаткової винагороди у встановлених постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 розмірах ОСОБА_2 водію взводу морської піхоти роти морської піхоти батальйону морської піхоти військової частини НОМЕР_1 , зазначивши додатково період виплати з 01.04.2022 року по 01.07.2022 року.
В іншій частини позовних вимог - відмовити.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення з підстав, передбачених статтею 328 КАС України.
Суддя-доповідач О.В. Джабурія
Судді К.В. Кравченко Н.В. Вербицька